Віньківці, Віньковецький район, Хмельницька область (продовження)
Велике значення для відбудови й дальшого розвитку економіки і культури села мала адміністративно-територіальна реформа, проведена на Україні в березні 1923 року. З цього часу Віньківці стають районним центром. Тут створюються райком КП(б)У і виконком районної Ради. У селі організовано партійний осередок, до якого увійшли 13 членів і кандидатів у члени партії. Активно діяв комсомольський осередок, що виник 1921 року. Спочатку він налічував 6 членів КСМУ.
Райком КП(б)У, сільський партосередок приділяли велику увагу розвитку колективних форм господарювання. Піонерами в цій справі виступили колишні червоні партизани і наймити Карижина. Навесні 1923 року вони заснували сільськогосподарську комуну — одну з перших на Поділлі. У Віньківцях колективне господарство організовано в лютому 1924 року. Воно об’єднувало 15 селянських дворів, мало 45 десятин землі.
Після запровадження непу у Віньківцях почали швидко відроджуватися кустарні промисли. Кустарі виготовляли ковальські, столярсько-теслярські, шкіряні і кравецькі вироби, які мали великий попит серед селян. Розвивалася кооперативна торгівля. У 1925 році Віньковецьке сільське споживче товариство об’єднувало 926 пайовиків. Того року магазини товариства продали товарів на 16,7 тис. карбованців.
Здійснювалися заходи щодо організації і налагодження роботи навчальних і культурно-освітніх закладів. На початку 1921 року відкрито чотирирічну трудову школу, на базі якої згодом організовано семирічку. 1925 року в семирічній школі вчилося 277 хлопчиків і 60 дівчаток, працювало 8 вчителів. Велика увага приділялася боротьбі з неписьменністю. Вже у 1921 році у Віньківцях створено 2 пункти лікнепу, а через 2 роки їх було вже 4. Плідну роботу проводили сельбуд, хата-читальня, бібліотека. При сельбуді працювала школа «Азбука комунізму».
Завершивши відбудову господарства, трудящі Віньковець під керівництвом комуністів взялися за проведення в життя ленінського кооперативного плану. 1927 року у Віньківцях організовано два ТСОЗи — ім. Шевченка та ім. Петровського, а на початку 1930 року селяни масами пішли в колгоспи (їх було створено чотири) У 1934 році колективізацію селянських господарств в основному було закінчено.
У перші роки після створення колгоспів партійним організаціям, правлінням артілей і самим колгоспникам довелося переборювати серйозні труднощі. В колективних господарствах не вистачало робочої худоби і фуражу, посівного матеріалу, мали місце помилки в організації і оплаті праці. В період боротьби за організаційне і господарське зміцнення, колгоспів велику роль відіграло розповсюдження нерядового досвіду карижинських комунарів. 1930 року у них було близько 300 десятив землі, на якій вони збирали найвищі у районі врожаї зернових — по 14—16 цнт з га. Комуна ім. Карла Маркса мала стайню, ферми великої рогатої худоби, свиней і птиці, фруктовий сад. Рада комуни добре налагодила організацію праці, громадське харчування тощо. Важливу роль в піднесенні й зростанні сільськогосподарських артілей відіграла Віньковецька МТС, організована наприкінці 1931 року Своїми 28 тракторами вона обробляла поля 49 колгоспів. З 1935 року в МТС почали надходити зернові комбайни. Напередодні війни машинно-тракторний парк станції складався з 61 трактора і 14 комбайнів.
Наполеглива боротьба партійних і комсомольських організацій, МТС, усіх колгоспників за зміцнення економіки колективних господарств сприяла дальшому розвитку сільськогосподарського виробництва. У 1939—1940 рр. віньковецькі артілі збирали з кожного га в середньому по 15,8 цнт озимої пшениці і 17 цнт зерна кукурудзи, тобто у 2 рази більше, ніж одноосібні селянські господарства у 1921— 1925 рр. У колгоспах проводилась велика робота щодо збільшення поголів’я худоби і забезпечення її кормами. Напередодні війни артілі мали вже по 5 тваринницьких ферм.
Розвивалась у Віньківцях і промисловість. 1927 року було завершено відбудову спиртового заводу, протягом довоєнних п’ятирічок стали до ладу плодоовочевий і маслоробний заводи. У 1940 році державні підприємства, на яких працювало 295 робітників, випустили продукції на 2,4 млн. крб. Крім того, в селі було 5 промислових артілей, що виготовляли взуття, швейні, а також м’ясні і бакалійні вироби, безалкогольні напої. В артілях працювали 166 робітників, обсяг валової продукції становив 996 тис. карбованців.
Райвиконком, сільська Рада проводили роботу по впорядкуванню села, будівництву і ремонту шляхів. Активну допомогу їм подавали комсомольці і молодь. «Віньковецький район, — писала 28 січня 1940 року обласна комсомольська газета, — один з найвіддаленіших районів області. Бездоріжжя, яке лишилось в спадщину від старих часів, значною мірою гальмує розвиток важливих галузей господарства. На боротьбу з бездоріжжям вийшли комсомольці і молодь. У районі створено 20 комсомольсько-молодіжних бригад. Особливо успішно працюють комсомольці з Віньковець, Зінькова і Дашковець». Протягом 1938—1939 рр. руками молодих ентузіастів було упорядковано парк, очищено ставок, в центрі села розбито сквери, на вулицях і шляхах висаджено тисячі декоративних та фруктових дерев. Цими роботами безпосередньо керувала голова сільради комсомолка Г. П. Ткач. Трудящі районного центру високо оцінили її організаторські здібності і активну діяльність. У грудні 1939 року вони одностайно обрали Г. П. Ткач депутатом обласної Ради.
Віньківчани пишалися великими змінами, що сталися в селі за радянських часів. У Віньківцях, де до революції не було жодного медичного і культурного закладу і діяла лише одна початкова школа, за роки трьох п’ятирічок створено лікарню на 34 ліжка, пологовий будинок, поліклініку, дитячу консультацію, санітарно-епідеміологічну станцію. У 1940 році в середній і трьох неповних середніх школах навчалося близько 1,6 тис. дітей трудящих, працювало 60 вчителів. Вільний від роботи час жителі проводили у районному будинку культури, бібліотеці, кінотеатрі, в парку.
Розбійницький напад фашистської Німеччини на Радянський Союз тимчасово припинив дальший розвиток економіки й культури села. Гітлерівці захопили Віньківці 11 липня 1941 року і відразу ж розпочали розправу над мирним населенням. У липні—серпні вони розстріляли кілька родин радянських і партійних працівників, які не встигли евакуюватись. 9 травня 1942 року загін есесівців оточив село. Вриваючись у хати, гітлерівці виганяли звідти стариків, жінок, дітей. Цього ж дня їх повели до глибокого яру, примусили роздягнутись, а потім розстріляли. Через три місяці була по-звірячому знищена друга велика група мирних жителів. Всього за час окупації фашисти закатували близько 1,8 тис. чоловік.
Але чим більше лютував ворог, тим запеклішим ставав опір населення. Восени 1941 року у селі створюється підпільна молодіжна група з 18 патріотів, яку очолили комуніст І. Й. Цимбалюк і комсомолець В. М. Годований. Підпільники систематично слухали радіопередачі з Москви і через листівки повідомляли зведення Радянського інформбюро населенню. Гітлерівцям вдалося вистежити кількох членів патріотичної групи. 8 підпільників були заарештовані і після жахливих катувань 5 червня 1942 року розстріляні. Мужньо прийняли смерть В. М. Годований, Й. П. Гома, І. Й. і В. М. Цимбалюки та інші. Решта патріотів, що не потрапили до рук ворога, продовжувала антифашистську агітацію серед населення.
У січні 1942 року у Віньківцях створюється підпільний районний комітет КП(б)У, до якого увійшли М. П. Данилов, М. Б. Тікаєв і Н. Й. Косецький. Райком спрямовував роботу місцевої підпільної групи, підтримував зв’язок з партизанським загоном «Червоні по дільці», який діяв у Віньковецькому районі. Партизани і підпільники завдали фашистам відчутних ударів. Вони пустили під укіс залізничний ешелон зі зброєю, висадили в повітря кілька мостів, пошкодили лінії зв’язку, псували трактори й молотарки, перешкоджали вивозити зерно і худобу до Німеччини. Народні месники діяли аж до визволення території району Червоною Армією.
4 березня 1944 року військові з’єднання 1-го Українського фронту перейшли в наступ проти великого угруповання ворога, зосередженого в районі Проскурова— Кам’янця-Подільського. Зламавши лінію оборони противника, радянські війська рушили вперед. У напрямі Хмільника — Вовковинець успішно просувалися частини 18-ї армії, якою командував генерал-лейтенант Є. П. Журавльов. 27 березня вони визволили Віньківці.
В перших числах квітня у Віньківцях відновили роботу райком КП(б)У, райвиконком, сільська Рада. Під їх керівництвом трудящі взялися за відбудову села, значна частина якого була зруйнована і спустошена. Фашисти зруйнували спиртовий завод, житлові будинки центральної частини села, вивели з ладу плодоовочевий завод, майстерні МТС, електростанцію, інкубаторну станцію, радіотрансляційний вузол, пошкодили виробничі приміщення колгоспів. Загальна сума збитків, заподіяних гітлерівцями, становила близько 55 млн. карбованців.
На початку квітня відбулися перші засідання бюро райкому КП(б)У, райвиконкому, які обговорили питання організації відбудовних робіт у районі і райцентрі. Рішення про заходи відновлення господарства села винесла і сільська Рада депутатів трудящих. У квітні—червні проведено 6 суботників, під час яких центр села очищено від руїн, впорядковано вулиці й двори, висаджено дерева й кущі. Завдяки— самовідданій праці віньківчан уже 1944 року стали до ладу спиртовий і плодоовочевий заводи, хлібопекарня, відновила роботу промислова артіль, організовано райпромкомбінат.
Чималих успіхів добилися будівельники і механізатори у відродженні машинно-тракторної станції. Через два місяці після визволення села працювали майже всі її виробничі дільниці. 1945 року у Віньковецькій МТС уже налічувалося 43 трактори і 9 комбайнів.
Самовіддано працювали колгоспники. 1944 року вони вчасно провели весняну сівбу, без втрат зібрали врожай. Артілі достроково виконали хлібопоставки, натуроплату за роботу МТС. Колгоспи району понад план здали державі 149 тис. пудів хліба, десятки тис. пудів овочів і картоплі. Кращі механізатори, колгоспники були відзначені Почесними грамотами обкому і райкому КП(б)У, облвиконкому та райвиконкому.
Успішно здійснювалися заходи щодо відновлення роботи закладів охорони здоров’я, освіти і культури. У квітні—травні 1944 року відкрито поліклініку і лікарню, санітарно-епідеміологічну станцію, аптеку, дитячу консультацію; у червні прийняв перших глядачів кінотеатр; у вересні сіли за парти учні середньої, семирічної і початкової шкіл.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни серед робітників промислових підприємств, механізаторів, колгоспників розгорнулося соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань четвертої п’ятирічки. Прагнучи гідно зустріти 30-річчя Радянської влади, трактористи Віньковецької МТС на 15-сильний трактор пересічно виробили по 945 га оранки, окремі ланки виростили по 18—22 цнт жита. У 1950 році за бажанням колгоспників сіл Віньковець, Майдана-Віньковецького, Карижина, Подолянського і Тополівки 10 невеликих артілей об’єднано в 4, а на початку 60-х років — у два великі багатогалузеві господарства — «Маяк» і «Шлях до комунізму». Це позитивно позначилося на розвитку артілей. 1950 року урожайність зернових досягла довоєнного рівня. Поступово зростало поголів’я громадської худоби. Того ж року в колгоспах села налічувалося 1063 голови великої рогатої худоби, 838 свиней, 997 овець. Кількість корів порівняно з 1940 роком зросла на 33 проценти.
Високих показників досягли артілі в 1957 році, коли під керівництвом парт-організацій колгоспники розгорнули соціалістичне змагання за гідну зустріч 40-річчя Радянської влади. У ювілейному році артілі «Шлях до комунізму» та ім. Фрунзе зібрали пересічно по 18,3 цнт зерна з гектара.
Вагомими були подарунки Батьківщині віньковецьких тваринників. Колгоспи виробили на 100 га сільськогосподарських угідь пересічно по 39 цнт м’яса. На всю область прославилися працівники свиноферми, якою керував комуніст В. Свистак. Вони одержали по 27 поросят на свиноматку.
В роки восьмої п’ятирічки артілі досягли нових успіхів у всіх галузях господарства. Вони були наслідком реалізації рішень березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, посилення уваги партійних організацій, селищної Ради, правлінь колгоспів до питань раціонального планування посівних площ, підвищення культури землеробства, механізації трудомістких процесів. Швидке і якісне виконання всіх робіт у рільництві забезпечують 45 тракторів, 26 комбайнів, 30 автомашин. На тваринницьких фермах та інших ділянках виробництва працює 114 електродвигунів.
Нових рубежів у розвитку громадського господарства досягли трудівники колгоспу «Маяк», який з 1965 року спеціалізується на виробництві свинини й яловичини. У рік 50-ї річниці Радянської влади він продав державі 9,2 тис. цнт м’яса, одержав найвищий за всю свою історію урожай зернових і технічних культур. Зернових було зібрано у середньому по 30,1 цнт з га, в т. ч. пшениці по 34,4 цнт. Порадували своїми успіхами і буряківники. На кожному га вони виростили по 800 цнт цукрових буряків. У 1970 році особливо відзначилися трудівники тваринницьких ферм, які виробили по 292,4 цнт м’яса на 100 га угідь. Непоганих результатів у роки восьмої п’ятирічки добилися рільники й тваринники колгоспу «Шлях до комунізму». їхні середньорічні показники за п’ятиріччя: 27 цнт зернових з га і 65 цнт м’яса на 100 га угідь.
Всіх цих успіхів досягнуто під керівництвом колгоспних партійних організацій, які в 1970 році об’єднували 106 комуністів. Більшість членів партії трудяться безпосередньо на виробництві і показують приклад у праці і громадській роботі. За досягнення високих показників у виробництві продуктів рослинництва і тваринництва 12 передовиків колгоспів були відзначені урядовими нагородами. Орден Леніна одержали телятниця М. С. Дердюк і бригадири І. П. Побіянський, О. О. Гвоздівський.
Поряд з сільським господарством у Віньківцях розвивається і промисловість. Рік у рік нарощує потужність плодоовочевий завод, на якому працює 211 робітників і серед них найкраща виробничниця заводу — Г. І. Гвоздівська, нагороджена орденом Леніна. У ювілейному 1967 році випуск валової продукції досяг 1,5 млн. крб., отже, за 7 років він подвоївся. Розширився і асортимент продукції. Завод виробляє овочеві консерви, томат-пюре, джем, повидло, варення, компоти, фруктові соки. Друге за своїм значенням підприємство — маслосирзавод (65 робітників). Продукція підприємства— масло, сир, сметана, ряжанка, кефір, лактоза, морозиво, пастеризоване молоко — відома своєю високою якістю. Масло з маркою заводу реалізується не тільки в нашій країні, а й за її межами — в НДР, ЧССР, Сірії. Досвід роботи цього передового колективу Міністерство м’ясної і молочної промисловості УРСР популяризує серед маслозаводів республіки. Крім цих підприємств, у Віньківцях працюють хлібозавод, міжколгоспна будівельна організація, районне об’єднання «Сільгосптехніки», комбінат побутового обслуговування. 1970 року промислові підприємства виробили продукції на 3,7 млн. крб. і успішно завершили восьму п’ятирічку.
На очах мешканців зростають і красивішають Віньківці. Після віднесення їх до розряду селищ міського типу (1957 р.) значно розширилося житлове будівництво. За рахунок капітальних вкладень споруджено багато двоповерхових житлових будинків; сотні добротних осель звели з допомогою держави і колгоспів робітники, службовці, колгоспники. Центральну магістраль Віньковець — вулицю Леніна прикрашають споруджені в кінці 50-х і протягом 60-х років приміщення райкому КП України, райвиконкому, селищної Ради, універмаг, ресторан «Мрія», комбінат побутового обслуговування. Вулиці Леніна, Гагаріна, Дзержинського, Першого травня, Садова заасфальтовані. Між вулицями Гагаріна і Дзержинського розкинувся тінистий парк, закладений ще в довоєнні роки. У центрі його височить пам’ятник найдорожчій людині, що вказала шлях до нового життя — В. І. Леніну. 1967 року посаджено ще один парк. В ньому є алея Слави, встановлено пам’ятник односельчанам, що віддали життя в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Селищна Рада, громадськість Віньковець подбали про впорядкування вулиць і площ, садиб мешканців, поліпшення водопостачання селища. В 1965—1968 рр. прокладено водопровід довжиною 6 км. На річці Калюсі створено велике водоймище, береги якого обсаджено декоративними деревами. Здійснюються заходи щодо поліпшення шляхів і розвитку транспортного зв’язку. Розпочато асфальтування шосе, що з’єднує Віньківці з однією з основних автомагістралей області — Хмельницький — Кам’янець-Подільський. Селище має пряме автобусне сполучення з обласним центром, Кам’янцем-Подільським, Новою Ушицею. Автобуси місцевого автопідприємства курсують з райцентру майже в усі села району.
Значного розвитку набула торгівля промисловими і продовольчими товарами. В селищі є 13 магазинів, 5 підприємств громадського харчування. їх товарооборот у 1970 році перевищив 3 млн. карбованців.
Охорону здоров’я населення забезпечують районна лікарня на 280 ліжок і 4 фельдшерсько-акушерські пункти, в яких працює 28 лікарів і 68 медпрацівників середньої кваліфікації. Районна лікарня має 13 відділень: поліклінічне, терапевтичне, дитяче, хірургічне, травматологічне та ін. Тут є рентгенівський, флюорографічний і кабінет функціональної діагностики. Велику профілактичну роботу проводить санітарно-епідеміологічна станція. Працівники лікувальних установ — невтомні трудівники на фронті боротьби за здоров’я радянської людини.
З навчальних закладів у селищі є середня й восьмирічна школи, середня школа робітничої і колгоспної молоді. В них вчиться близько 1,1 тис. дітей і дорослих. Педагогічний колектив, що складається з 81 вчителя, наполегливо працює над підвищенням науково-теоретичного рівня викладання, добивається глибоких знань учнів. У середній школі приділяється увага виробничому навчанню дітей. Стали традиційними зустрічі учнів з ветеранами громадянської і Великої Вітчизняної воєн, старими комуністами, передовиками виробництва. Перед школярами часто виступають член КПРС з 1918 року М. Г. Мілюков, Герой Радянського Союзу П. Т. Писаренко, передовий комбайнер колгоспу ім. Горького с. Зінькова Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради УРСР Ф. В. Кулик.
Керівні районні організації, селищна Рада дбають про поліпшення культурно-освітньої роботи у Віньківцях. Тут працюють будинок культури, 3 бібліотеки, кінотеатр, 5-тисячним тиражем виходить районна газета «Сільські новини». З допомогою районної організації товариства «Знання» і агіткультбригади в будинку культури організовуються лекції і бесіди на суспільно-політичні, природничо-наукові та інші теми, проводяться тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, усні журнали, випускаються світлові газети; з виставами і концертами виступають аматорські гуртки: драматичний, художнього слова, вокальний, хоровий та хореографічний, а також оркестр народних інструментів. Самодіяльні гуртки працюють також при клубах колгоспів «Маяк», «Шлях до комунізму» і плодоовочевого заводу.
Добре налагоджено роботу первинної організації товариства «Знання», створеної при колгоспі «Шлях до комунізму». Провідне місце в її діяльності посідає пропаганда сільськогосподарських знань та передового досвіду.
Велику громадську роботу проводять 870 комсомольців селища. Вони беруть активну участь в діяльності народних дружин, спортивних і оборонних організацій тощо.
Зростають і красивішають Віньківці, колись глухе, убоге містечко. Трудящі селища докладають багато зусиль, щоб перетворити його в один з кращих районних центрів Хмельницької області.
І. В. ГАРНАГА, Г. Г. КОХАН