Волочиськ, Волочиський район, Хмельницька область (продовження)
З липня 1941 року у Волочиськ вдерлися окупанти. Настали страшні дні фашистського терору і насильства, містечко перетворилось на своєрідний концтабір. За період окупації гітлерівці розстріляли і замучили 8634 мирних радянських громадян, 222 — вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
Але трудящі не корилися ворогові. В містечку діяла підпільна група, яка мала зв’язок з Проскурівською окружною підпільно-партизанською організацією М. А. Храновського. Підпільники почали особливо активно діяти з кінця 1942 року, вони розклеювали листівки, які одержували від диверсійної групи із з’єднання С. А. Ковпака, читали населенню «Правду» та «Известия», руйнували лінії зв’язку, передавали партизанам дані про кількість ворожих військ, які були у Волочиську та в сусідніх селах. Група діяла під керівництвом Проскурівського підпільного комітету. Між станціями Волочиськ і Війтівці в кінці 1942 року підпільники пустили під укіс німецький ешелон. Було знищено паровоз і 20 вагонів, вбито близько 200 солдатів і офіцерів.
6 березня 1944 року передовий загін 61-ї гвардійської Свердловської танкової бригади зав’язав бої за Волочиськ. Радянські воїни виявляли масовий героїзм. Так, у ніч на 8 березня командир танка Т-34 гвардії лейтенант Г. С. Чесак зі своїм екіпажем вступив у нерівний бій з дев’ятьма німецькими «тиграми». Три ворожі танки було підбито, інші втекли. Сміливі танкісти розгромили автоколону з 74 автомашин і знищили близько 30 німецьких солдатів і офіцерів. За героїзм і мужність, виявлені в бою за Волочиськ, Г. С. Чесак удостоєний звання Героя Радянського Союзу, а його екіпаж нагороджено орденами.
Першою з піхотних підрозділів вступила у Волочиськ рота автоматників під командуванням старшого лейтенанта Добровидова.
Остаточно Волочиськ визволено від німецько-фашистських окупантів 17 березня 1944 року частинами 10-го гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу під командуванням генерал-лейтенанта Є. О. Белова і 8-ї гвардійської стрілецької дивізії.
У боях за визволення Волочиська полягло 427 солдатів і офіцерів Червоної Армії. Радянським воїнам споруджено пам’ятник вічної слави. Трудящі селища свято шанують пам’ять про своїх визволителів. За подвиги у Великій Вітчизняній війні 2974 жителів Волочиська нагороджено орденами і медалями.
Фашисти зруйнували містечко майже повністю. Вони знищили цукровий і цегельний заводи, дзеркальну фабрику, промартіль, МТС, електростанцію, радіовузол, зруйнували школи, лікарню, аптеку, кінотеатр, бібліотеку, вокзал, пошту, зерносклади, магазини та ін., спалили адміністративні приміщення районних установ і організацій, колгоспні тваринницькі і господарські приміщення та сотні житлових будинків. Збитки, що їх завдали німецько-фашистські загарбники населенню Волочиська, становлять понад 107 млн. карбованців.
З перших днів визволення трудящі Волочиська працювали з великим ентузіазмом. Завдяки цьому вже в березні 1944 року відбудовано маслозавод та інкубаторну станцію. На цукровому заводі не було транспорту, не вистачало будівельних матеріалів, однак робота не припинялася. Ремонтна бригада М. Д. Дороха виконувала денні норми на 122, а бригада Т. Л. Блажка на 150 проц. Героїчною працею всього колективу завод відбудовано раніше наміченого строку. За ці успіхи обком КП(б)У та облвиконком вручили колективу підприємства Червоний прапор та нагородили його Почесною грамотою. В 1950 році завершено реконструкцію підприємства. Ще у 1947 році вступив до ладу цегельний завод, майже повністю зруйнований окупантами.
У роки п’ятирічки завод постійно виконував та перевиконував плани. Наполегливо боролися за успішне виконання виробничих планів післявоєнних п’ятирічок залізничники.
У проведенні сільськогосподарських робіт помітну допомогу колективним господарствам подавала Волочиська машинно-тракторна станція. Першу повоєнну сівбу МТС провела за 10 днів. Тоді ж і в наступні роки прославились у праці бригади, які очолювали П. Ф. Ящишин, А. І. Серветник, А. М. Савицький, І. Є. Басистюк.
Відбудова колгоспів проходила в дуже важких умовах. Колгоспники передали артілям частину своєї продуктивної худоби.
Велику допомогу одержали артілі від держави та від колгоспів східних районів країни, які не зазнали гітлерівської окупації. Чоловіки були на фронті тому майже всі роботи виконували жінки і підлітки. Тяглової сили не вистачало. Землю доводилося обробляти і власними коровами. Однак сівбу провели своєчасно. Завзято працювали жінки-косарі Ганна Войтко та Ніна Котик, юнаки-орачі Олександр Слобода і Григорій Литвак. Трудівники колгоспу «Червона зірка» 1944 року першими у районі закінчили копання цукрових буряків.
Волочиські хлібороби успішно переборювали наслідки воєнної розрухи та труднощі післявоєнних років. Прикладом у праці були стахановські ланки Г. Ж. Бойко, Є. і. Божук, X. Т. Тройської.
В 1950 році артілі «Червона зірка» та ім. Шевченка об’єднались в одну — «Червона зірка», а ім. Котовського та ХХ-річчя Жовтня — в артіль ім. Котовського. Промислові підприємства взяли шефство над цими господарствами.
Партійні й радянські органи виявили велике піклування про добробут трудящих. Через 10 днів після визволення в містечку діяла хлібопекарня, кравецька майстерня тощо/Населенню, житлові будинки якого зруйнували фашисти, виділявся лісоматеріал, надавалися довготермінові кредити. Особливою увагою і піклуванням оточені сім’ї фронтовиків. Колгосп забезпечив усім необхідним трьох дітей-сиріт, батько яких С. Ящишин перебував на фронті, а мати загинула від злочинних рук українських націоналістів.
Відновили роботу лікарня, поліклініка, еанепідстанція. В 1949 році обладнано рентгенівський та фізіотерапевтичний кабінети.
У важких умовах після визволення працювали школи. Не вистачало підручників, наочних приладь тощо. Однак педколектив середньої школи в перші місяці добився добрих успіхів у роботі.
Значну допомогу у вихованні подавали культурно-освітні установи. Добре працював клуб у колгоспі «Червона зірка». При клубі діяли хоровий, музичний і літературний гуртки. 1947 року було побудовано новий кінотеатр на 300 місць. Перед трудівниками Волочиська часто виступала агіткультбригада районного будинку культури. Активно провадили агітаційно-масову роботу районні та колгоспні бібліотеки.
Велика організаторська робота по відбудові містечка та колгоспів сприяла успішному виконанню планів 4-ї п’ятирічки. Партійні організації і радянські органи проводили велику роботу щодо мобілізації трудящих селища (у 1956 році Волочиськ віднесено до категорії селищ міського типу) на виконання завдань наступних п’ятирічок.
Досить помітно розвивається тут у 50—60-ті роки промисловість. Великі зміни сталися за цей час на цукровому заводі. Стару апаратуру тут замінено безперервно діючою і автоматизованою. Завдяки впровадженню передової техніки потужність заводу за роки 5-ї п’ятирічки зросла на 50 проц. У 1956 році колектив підприємства вийшов переможцем у всесоюзному соціалістичному змаганні колективів харчової промисловості країни. Міністерство харчової промисловості СРСР та ВЦРПС вручили підприємству перехідний Червоний прапор і видали премію. Зустрічаючи 40-річчя Великого Жовтня, трудівники заводу виробили надпланової продукції на суму близько 3 млн. крб. За почином В. І. Гаганової комуністи П. І. Поліщук і П. М. Коваль очолили відстаючі бригади і вивели їх у передові.
Рік у рік завод нарощує свою виробничу потужність. Якщо за сезон 1963— 1964 рр. було вироблено 350 тис. цнт цукру, то в 1966—1967 рр.— 501 тис. цнт. Тут працює 1250 робітників і службовців. Широко розгорнувся на заводі рух раціоналізаторів і винахідників. Серед кращих з них — комуністи С. І. Дорох, Б. А. Пастух, Є. А. Рудківський та інші. Від чорноробів і простих робітників — до інженерів і техніків пройшли шлях П. П. Дорох, С. Л. Краков’як, С. Л. Правдун, К. М. Барсуков, С. Ф. Блаженець. О. Й. Шенглер. У 1966 році бригадира електриків П. І. Поліщука нагороджено орденом Леніна.
За виконання та перевиконання виробничих планів у перший рік 5-ї п’ятирічки колектив цегельного заводу в 1952 році одержав перехідний Червоний прапор обкому КП України та облвиконкому. Трудові успіхи підприємство закріпило і в наступні роки. 1970 року вступив до ладу ще один цегельний завод.
З честю справлялися з поставленими завданнями робітники залізничної станції. За перевиконання виробничих планів у семирічці відділення залізниці не раз присуджувало колективу станції перехідний Червоний прапор. Зберігають і примножують залізничники трудові традиції і в наші дні. Успішно несуть трудову вахту бригади, що їх очолюють М. А. Божик, А. В. Войтович, В. Я. Гасюк, І. С. Купчик. Прикладом у праці є пильні вартові колії — чергові по переїзду Л. Т. Дузь, А. В. Колесникова, А. П. Рибак, які з честю носять високе звання ударників комуністичної праці.
Великі зміни сталися у промисловості Волочиська за роки восьмої п’ятирічки. Побудовано і стали до ладу філіал Ленінградського конденсаторного заводу «Кулон», плодоконсервний завод, швейна фабрика, 2 цегельні заводи, зерноелеватор, оцтовий цех харчокомбінату, завод металовиробів, база пересувної механізованої колони-3, комбінат побутового обслуговування населення та інші підприємства. У ювілейному 1967 році ПМК-3 вийшла переможцем у соціалістичному змаганні серед підприємств району. Перед веде дільниця комуніста Г. Г. Іванця. Загальну шану і повагу в колективі за свої золоті руки завоював електрозварювальний К. М. Заболотний. Як одного з кращих виробничників Президія Верховної Ради УРСР в 1966 році нагородила його Грамотою. В 1970 році ПМК-3 присуджено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. За сумлінну працю велику групу будівельників відзначено урядовими нагородами. Бригадиру бригади мулярів А. X. Яхновському присвоєно звання заслуженого будівельника УРСР.
Неухильно підносилося господарство артілей після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Якщо в 1946—1950 роках середньорічна врожайність цукрових буряків у колгоспі ім. Котовського становила 155 цнт з гектара, то в 1951 —1955 рр.— 234, а в колгоспі «Червона зірка» відповідно 139,9 і 302,9.
Відрадними були успіхи і в тваринництві. Так, в колгоспі «Червона зірка» надій молока на фуражну корову збільшився з 1180 кг у 1953 році до 2046 кг у 1957 році. Зросло виробництво м’яса. Успіхи колгоспу демонструвались у 1954, 1955 і 1958 рр. на ВСГВ. Головний комітет ВСГВ нагородив колгосп у 1955 році дипломом І ступеня і легковою машиною. Ланкова колгоспу Н. Ф. Волкова, яка виростила в 1957 році по 505 цнт цукрових буряків з кожного гектара (рекордний урожай у районі), в 1958 році була нагороджена орденом Леніна. Урядовими нагородами відзначена праця й інших трудівників.
У 1961 році волочиські колгоспи об’єднались в одне господарство — «Червона зірка», за яким закріплено 3008 га землі, з них орної — 2809. Колгосп спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. З 1964 року виробництво м’яса збільшилось з 126 цнт до 180 цнт у 1967 році на кожних 100 га сільськогосподарських угідь.
В ювілейному 1967 році зернових зібрано по 35, цукрових буряків — по 450 цнт з гектара. Збільшуються грошові прибутки артілі. Якщо в 1962 році вони становили 770 тис. крб., то в 1970 році — 1506 тис. крб. Колгоспне виробництво високомеханізоване. На ланах працює 36 тракторів, 161 різних комбайнів, 33 вантажні автомобілі і багато інших сільськогосподарських машин. Використовується 46 електродвигунів.
Партійна організація, яка налічує в своєму складі понад 60 комуністів, вміло здійснює керівництво господарством. 85 процентів комуністів трудяться безпосередньо на виробництві. Цілеспрямована діяльність партійної організації позитивно позначається на господарських справах. Приділяється багато уваги навчанню кадрів, підвищенню їх ділової кваліфікації. Діють школи, які пропагують передовий досвід.
Самовіддана праця волочиських хліборобів не раз відзначалася високими урядовими нагородами. Голова колгоспу Г. Ф. Целех удостоєний звання Героя -Соціалістичної Праці. Орденом Леніна нагороджені керівник рільничої бригади Л. С. Покришка і зоотехнік І. Л. Салтис, орденом Трудового Червоного Прапора — бригадири І. О. Катаев, П. Й. Мостенець, Ф. І. Слободян.
Активізувалася робота постійних комісій міської Ради депутатів трудящих, зокрема комісії торгівлі та побутового обслуговування, комісії соціалістичної законності; Рада в своєму складі налічує 83 депутатів.
Рік у рік зростає добробут трудящих. Якщо грошова оплата одного людино-дня в 1963 році в колгоспі становила 2 крб. 90 коп., то в 1970 році — 4 крб. 60 коп. Для особистого користування жителі Волочиська придбали 20 легкових автомобілів, 278 мотоциклів. За роки повоєнних п’ятирічок побудовано чимало магазинів, приміщень громадського харчування, прокатних пунктів тощо. В місті працюють комбінати харчовий та побутового обслуговування, універмаг, 2 гастрономи, 49 магазинів, 10 їдалень, 9 буфетів. У 1970 році жителям міста продано різних товарів і продуктів на суму 7,8 млн. карбованців.
Поліпшується благоустрій міста. У жовтні 1970 року Волочиськ віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Лише в 1966 — 1970 рр. впорядковано 8 тис. кв. метрів тротуарів, розширено вулиці Кірова і Горького. Проведено 27 км водопроводу. За 1961—1970 рр. побудовано 16,5 тис. кв. метрів житла. Місто прикрашають облицьовані художньою керамікою чотири- і п’ятиповерхові житлові будинки. Насаджено сквери, парк культури і відпочинку.
Через Волочиськ проходять два газопроводи Дашава—Київ і Київ — західні області України. Природний газ у місті широко впроваджується у виробництво і побут. Вже газифіковано 3919 квартир. Струм у місто надходить від Добротвірської ДРЕС. Із залізничної і автобусної станцій щодня відправляються в різні міста і селища України десятки пасажирських поїздів, близько 40 автобусів.
Поліпшується медичне обслуговування трудящих. В 50-х роках значно збільшилося число виїздів медпрацівників на села. Щомісячно проводилися серед населення консультації. Кількість ліжок у районній лікарні збільшилась із 100 у 1959 до 175 — в 1970 році. У лікарні — 11 відділень, де подається хворим всебічна спеціалізована допомога. За багаторічну бездоганну роботу головний лікар лікарні М. С. Похольчук нагороджений орденом Леніна. В місті є поліклініка, 2 фельдшерсько-акушерські пункти, лікарський пункт, санепідстанція. Всього працює 230 медпрацівників.
Діти трудящих навчаються в 2 середніх, 2 восьмирічних, 2 початкових школах, діє заочна середня школа робітничої молоді. В школах — 2140 учнів і 161 учитель. Це в 24 рази більше, ніж до революції. Вчительці історії Н. М. Скалозубовій присвоєно почесне звання заслуженої вчительки УРСР. В 1967 році відкрито професійно-технічне училище, яке готує мулярів, штукатурів, теслярів. В ньому навчається 600 юнаків і дівчат. З 1963 року в місті працює музична семирічна школа, яку відвідують 180 учнів. В 3 садках виховується 470 дітей.
Важливу роль у комуністичному вихованні трудящих відіграють культурно-освітні заклади. Районна бібліотека для дорослих регулярно проводить читацькі конференції, літературні вечори, голосні читання, бесіди тощо. До послуг трудящих— районний будинок культури, новозбудований широкоекранний кінотеатр на 450 місць, будинок культури цукрового заводу, 2 колгоспні будинки культури, З клуби, 8 бібліотек, 5 стаціонарних кіноустановок. Бібліотеки для дітей і дорослих є одними з кращих у республіці. Указом Президії Верховної Ради УРСР за заслуги в розвитку радянської культури завідуючій бібліотекою Д. Т. Починок та редактору газети «Зоря» М. Д. Садомовській присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури УРСР.
При будинках культури і клубах працює 17 колективів художньої самодіяльності. На обласному фестивалі, присвяченому 50-річчю Радянської влади, драматичний колектив районного будинку культури посів перше місце, хоровий колектив — 2 місце. Великою популярністю користується у глядачів ансамбль пісні і танцю.
З високим політичним піднесенням зустріли трудящі Волочиська 50-річчя Великого Жовтня. За успіхи, досягнуті в соціалістичному змаганні на честь славного ювілею, пам’ятний Червоний прапор обкому КП України і облвиконкому вручено колгоспу «Червона зірка», а обласного управління культури — районній бібліотеці для дітей.
За успіхи, досягнуті районом у підвищенні врожайності, збільшенні виробництва і заготівель цукрових буряків, перший секретар РК КП України М. І. Починок удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, він був делегатом XXIV з’їзду КПРС. Праця багатьох трудівників міста відзначена орденами й медалями.
Трудящі Волочиська знають і шанують своїх земляків: І. М. Дузя, сина колишнього селянина-бідняка, тепер доктора філологічних наук, професора, декана філологічного факультету Одеського державного університету; І. М. Ковальова — генерал-лейтенанта; Л. В. Кулаковського — радянського музикознавця.
Місто дедалі стає красивішим. Люблять і прославляють його своїми трудовими звершеннями волочиські хлібороби і садівники, тваринники, й механізатори, робітники й інтелігенція.
А. П. ГАВРИЩУК, І. А. СТАСЮК