Ярмолинці, Ярмолинецький район, Хмельницька область
Ярмолинці — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташовані у верхів’ї річки Ушиці, за 30 км на південний захід від м. Хмельницького. Селище утворилося внаслідок злиття чотирьох поселень — Ярмолинець, Березівки, Грабини і Буринець. Залізнична станція на лініях Хмельницький — Кам’янець-Поцільський та Хмельницький—Гусятин. Населення — 9440 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Шевченко.
Ярмолинці — центр району, площа якого 0,9 тис. кв. км, населення 66,1 тис. чоловік (у т. ч. сільського 56,6 тис., міського 9,5 тис.). У районі 59 населених пунктів, підпорядкованих 24 сільським і 1 селищній Радам депутатів трудящих; 25 колгоспів і 2 радгоспи, 63 тис. га орної землі; 7 промислових підприємств; 6 лікарень, поліклініка, 9 пологових будинків, 45 фельдшерсько-акушерських пунктів; 67 шкіл, 68 бібліотек, 56 будинків культури і клубів.
Перша писемна згадка про Ярмолинці припадає на 1400 рік. У 1407 році поселення було подароване польським королем Владиславом II (Ягайлом) за бойові заслуги Ходку з Хорватії. Для захисту від нападів татар син Ходка Олександр у 1445 році збудував укріплений замок, навколо якого оселилося хліборобське і ремісниче населення. Згодом Ярмолинці переведено до категорії містечок і 1455 року вони одержали магдебурзьке право. Син Олександра Дахно одержав містечко у спадщину і став зватись Ярмолинським. 1534 року польський король Сигізмунд II Август підтвердив за шляхтичем Ярмолинським право на володіння Ярмолинцями, що належали тоді до Кам’янецького повіту, а 1565 року воно було закріплено і люстрацією.
Придушення селянсько-козацьких повстань 90-х років XVI ст. посилило соціальне і національно-релігійне гноблення населення з боку польської шляхти, яке дедалі збільшувалось у зв’язку з тим, що Поділля після визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. залишилось під владою шляхетської Польщі. В списку подимних податків Подільського воєводства за 1661 рік вказується, що Ярмолинці дали 12 плугів (старовинна одиниця виміру площі орних земель, становить 8,74 га).
На початку XVIII ст. поблизу Ярмодинець виникли фільварки Боснячина і Писарівка, які злились в один — Березівку. Люди поселялися тут за інвентарем (договором) з деякими пільгами: звільнення на кілька років від податків, зменшення повинностей і відробітків на користь землевласника. Але, коли кінчались строки договорів, землевласник не давав більше пільг селянам і закріпачував їх. У 1702 році в ярмолинецькому маєтку Шепінгів було 500 кіп хліба, 160 вуликів, 40 корів і яловиць, винокурня.
Та неспокійним було панування Шепінгів у Ярмолинцях. 1702 року селянсько-козацькі загони Шпака (Федора Білоцького) розгромили польсько-шляхетське військо Я. Шепінга спочатку під Савинцями, потім оволоділи замком у Ярмолинцях. У 1702—1704 рр. повстанці чотири рази побували тут. У 1757 році по купчій Ярмолинці за 245 тис. злотих перейшли у володіння королівського камергера генерала П. Старшинського.
Ксьондзи Зіньковецького католицького деканату, до складу якого входили Ярмолинці, силоміць нав’язували жителям містечка і навколишніх сіл католицьку віру, 1761 року задля дальшого поширення католицизму в Ярмолинцях будується монастир для ченців бернардинів. Мракобісся, впроваджуване бернардинами, призвело до того, що в 1770 році спалено на кострі ярмолинецького лікаря Й. Мароніта звинуваченого в розповсюдженні чуми.
У 1772 році містечко перейшло до Мархоцьких, а 1787 року вони одержали королівську грамоту на проведення в Ярмолинцях торгів і ярмарків.
Після возз’єднання у 1793 році правобережних українських земель з Російською державою містечко Ярмолинці та вся Ярмолинецька волость увійшли до складу Проскурівського повіту Подільської губернії, створеної в 1795 році. З кінця XVIII ст. Ярмолинці належали Орловським. Становище селян-кріпаків було нестерпно важким. Поет-декабрист В. Ф. Раєвський, перебуваючи в 1817—1818 рр. у Ярмолинцях на військовій службі, в творах «Послання Петру Григоровичу Придонському» і «Картина бурі» звинувачував царизм та поміщиків у нещадному визискуванні селян.
Експлуатація місцевого населення та прибутки від ярмарків збагатили панів Орловських. Це дало їм можливість збудувати великий костьол на зразок бернардинського у Варшаві, спорудити один з найкращих на Поділлі палаців у с. Маліївці, побудувати на ярмарковій площі кам’яні склади, відкрити суконну фабрику. Запрошені німецькі майстри розпочали тут виробництво сукна. Фабрика виробляла щомісяця 80 штук сукна. Але через брак води німецькі майстри незабаром перебралися до м. Дунаєвець.
Певне значення для економічного розвитку Ярмолинець мало переведення сюди в 1835 році з містечка Тинни Ушицького повіту найбільшого в Подільській губернії Петропавлівського ярмарку. Рік у рік збільшувались торговельні прибутки
Орловського, якому належало 1578 десятин землі. Маєток його складався з п’яти фільварків, у яких працювало 4290 кріпосних селян; у містечку діяли два цегельні заводи, пивоварня. За остаточним інвентарем 1850 року в користуванні населення було 667 десятин польової орної землі, на які припадало 35 тяглих господарств, 108 піших, 24 — городники і 22 — бобилі. Важкою була панщина для кріпаків Орловського. Тяглі і піші господарства повинні були відробляти 156 днів, крім того, по 14 літніх (згінних) днів під час жнив та 12 на будівельних роботах, всього 182 дні панщини з кожного двору. До того ж для виконання таких робіт, як прядіння, обробка конопель, ткання полотна, садіння капусти тощо вимагалося два дні на тиждень з кожного тяглого господарства і один день — з пішого. Вся ця додаткова робота лягала на плечі жінок. Урочна система була надзвичайно важкою і фактична селяни відробляли панщину не 182, а набагато більше днів, бо за день треба було нажати озимого хліба півтори копи, скосити хліба або сіна півдесятини, зв’язати три копи, обмолотити озимого одну копу, ярого — півтори копи.
Положення 19 лютого 1861 року хоч і надавало селянам право особистої свободи, проте прирікали їх на злидні і розорення. Уставна грамота, складена 27 червня 1862 року, зазначає, що в Ярмолинцях було 280 селянських господарств, з них 45 тяглих, 211 піших і 24 городники. Ці господарства за 1297 десятин орної і 178 десятин садибної землі мали виплатити протягом 49 років 48 160 крб. Крім того, в період тимчасовозобов’язаного стану (з 27 червня 1862 року до 30 липня 1863) селяни повинні були виплатити оброку 5802 крб. та податків державних, губернських і земських, продовольчого податку і зборів на утримання губернських і повітових установ 1021 карбованець.
Ярмолинецькі селяни виступали проти обов’язковою викупу землі. За розпорядженням губернатора, на вимогу Кам’янець-Подільського віськово-поліцейського управління, в зв’язку з непокорою селян і відмовою їх вносити викупні платежі, до Ярмолинець була направлена 6-та сотня 11-го Донського козачого полку для придушення виступів.
Після скасування кріпацтва дедалі більшої ваги набували ярмолинецькі ярмарки, значення яких вийшло за межі губернії. В самій же губернії вони були постійним центром торговельно-промислового життя. Основний ярмарок Петропавлівський відбувався протягом двох тижнів у червні, другий — Миколаївський у грудні, протягом одного тижня. Для участі в Петропавлівському ярмарку щороку приїздило близько 500 купців. Тут продавалися текстильні вироби з Москви і Лодзі, сукно з Дунаєвець, шкіряні і сап’янові вироби з Могилева-Подільського, чай, цукор, галантерейні товари, хутра, сільськогосподарські машини, вироблені на місцевих і закордонних заводах, коні (у 1885 році було продано 2 тис. коней), продукти сільського господарства, взуття ярмолинецьких шевців, плетені з лози садові меблі і ткацькі вироби селян з с. Великої Дубнівки, гончарні вироби кустарів з Адамівки, Грим’ячки, Зінькова, а також вози, сільськогосподарський реманент тощо. Під час ярмарку проводились виставки коней з врученням призів, кінні змагання, виступав цирк, ставились комедії.
В Ярмолинцях жила значна кількість майстрів — столярів, теслярів, мулярів, руками яких зводилось багато будівель у містечку та навколишніх селах. Але низькі сезонні заробітки не могли забезпечити їм прожитку, вони змушені були шукати роботи на стороні. Осілими майстрами-кустарями були шевці, які збували свою продукцію на ярмарках. Так, у 1916 році шевським промислом займалися 60 жителів з 20 дворів. З давніх часів у Ярмолинцях розвивалося бджільництво. Однією з найбільших у Проскурівському повіті була пасіка пана Орловського (100 рамочних і 20 дупляних вуликів).
Пожвавлення економічного життя сприяло збільшенню населення Ярмолинець. Якщо в 1882 році проживало 4130 чоловік, то у 1905-му 5723. З 1882 року тут діяли телеграф, пошта. Але загальний вигляд містечка залишався вкрай непривабливим. 1882 року Ярмолинці відвідав визначний російський художник-баталіст, автор відомої панорами «Бородіно» Ф. О. Рубо, який відтворив свої враження в картині «Вулиця у Ярмолинцях (Подільська губернія)»: вузенька, крива вулиця, на якій важко розминутись двом підводам, потопає в багнюці; обшарпані, скособочені халупи, з маленькими підсліпуватими віконцями. Немощені вулиці потребували бруківки, але губернське управління не могло знайти для цього потрібних коштів. Його мешканці взагалі терпіли від нестачі води, а під час ярмарків становище ставало особливо нестерпним—ціни на воду зростали неймовірно.
На початок XX ст. дроблення селянських наділів досягло крайніх меж. На 1905 рік у Ярмолинцях земельні наділи мали лише 565 господарств, яким належало 1955 десятин землі (під садибами 181, польової орної землі 1665, під левадами 9, вигонів 16 та непридатної 84 десятини). Лісу й сінокосів селяни не мали. Польова орна земля між господарствами розподілялася дуже нерівномірно. Так, 13 господарств мали від 5 до 9 десятин, 162 — від 3 до 5 десятин, 390 — від 1 до 3 десятин. 48 господарств городників не мали польової орної землі, а 49 сімей (239 чоловік) були безземельними. В той же час пан мав 1613 десятин землі.
Революційні події 1905—1907 рр. знайшли широкий відгук серед трудящих містечка, які виступили одними з перших на Поділлі. В березні 1905 року селяни Ярмолинець і навколишніх сіл, зібравшись на сход, заявили, що не вийдуть на роботу, поки не підвищать розцінок у панських економіях: по 50 коп. на день чоловікові, 40 коп.— жінці і 25 коп.— підліткові. Коли управителі економій набрали робочих з інших сіл, це викликало хвилю нових заворушень. 20 березня поліція заарештувала в Ярмолинцях 6 чоловік і кинула до проскурівської в’язниці. Незважаючи на вжиті місцевими властями заходи, заворушення не припинялись і 24 березня управитель з Ярмолинець телеграфував проскурівському справникові: «Безвихідний стан продовжується, до згоди прийти неможливо. Найнятих на стороні селяни силою випроваджують, погрожуючи вбити».
Протипоміщицькі виступи охоплювали дедалі більше сіл. Без козаків, поліції місцева влада не могла вже впоратися з селянами. Козацькі ескадрони направлялись туди, де виникали заворушення. У квітні майже в кожному селі перебували війська. Аж чотири ескадрони Білгородського полку було розташовано в Ярмолинцях та навколишніх селах.
Царський уряд не піклувався і про охорону здоров’я трудящих. У 1908 році в Ярмолинцях була аптека (з 1790 р.) і земська лікарня на 10 ліжок, яка містилася в старому приватному дерев’яному будинку. Тут працювали лікар, два фельдшери й акушерка. Лікарська дільниця обслуговувала Ярмолинці і 37 сіл Ярмолинецької та Шарівської волостей з населенням близько 38 тис. чоловік. Злидні, антисанітарні умови життя спричиняли часті інфекційні захворювання. Тиф і віспа косили селян. В 1909 році в ярмолинецькій лікарняній дільниці хворіло на інфекційні хвороби 1722 чоловіка.
Культура й освіта були вкрай занедбані. У 1905 році в Ярмолинцях існували лише двокласне сільське училище (з 1864 по 1901 рік — однокласне), з 1897 року школа грамоти для дівчат та церковнопарафіяльна школа. У 1901 році в училищі навчалося 92 учні, а закінчили його лише 10 хлопчиків і 2 дівчинки. Власті виділяли на утримання шкіл всього 226 крб. на рік.
Антинародна політика буржуазно-поміщицького Тимчасового уряду ще більше загострила класові суперечності. Коли стало відомо про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді, в Ярмолинцях почалася боротьба за встановлення Радянської влади. Вже 11 листопада 1917 року подільському губернському комісару надійшла телеграма: «В Ярмолинцях селяни захопили поміщицьку садибу». Селяни відмовлялися виконувати розпорядження Центральної ради та її місцевих органів. Народні виступи набули таких масштабів, що туди було надіслано загін донських козаків. Але репресії не спинили революційного руху, боротьба тривала. В кінці листопада 1917 року тут проголошено Радянську владу. Головою Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів став Й. К. Зеленовський. Рада сформувала червоногвардійський загін, до якого увійшло близько 40 чоловік. У лютому 1918 року землі пана Орловського були розподілені між бідняками.
Наприкінці лютого 1918 року Ярмолинці захопили австро-німецькі інтервенти, а в другій половині листопада—війська буржуазно-націоналістичної Директорії. У лютому — березні 1919 року повстанський рух проти жовтоблакитників охопив увесь Проскурівський повіт. У лютому слідом за трудящими Проскурова проти Директорії виступили робітничо-селянські маси Ярмолинець. На початку квітня частини 2-ї Української радянської дивізії при підтримці місцевого партизанського загону визволили містечко. Серед воєнних трофеїв було 200 гармат, чимало кулеметів та іншого військового спорядження.
На початку червня 1919 року петлюрівці прорвали фронт Гусятинсько-Волочиської бойової дільниці і вдруге оволоділи Ярмолинцями. В ході Старокостянтинівсько-Проскурівської операції частин Червоної Армії на початку липня 1919 року підрозділи Богунської бригади очистили Ярмолинці від українських буржуазних націоналістів. Але в другій половині липня вони знов вдерлися в містечко, а в грудні його окупували польські інтервенти. Під час Проскурівського рейду 8-ї Червонокозачої дивізії в липні 1920 року радянські кіннотники захопили на станції Ярмолинці 2 ешелони, в одному з яких розміщувалося управління головного інтенданта 6-ї польської армії, в другому — знаходилося майно, награбоване у місцевого населення. Слідом за червоними козаками в Ярмолинці вступили частини 14-ї радянської армії, активну допомогу яким подав партизанський загін, очолюваний С. С. Хоптяром.
З кінця вересня і до середини листопада в містечку знов лютували петлюрівці. 19 листопада 1920 року 134-а бригада 45-ї дивізії 14-ї радянської армії, наступаючи у напрямі Шарівки, Солобковець, Зінькова, остаточно визволила Ярмолинці.
Розпочався період мирного будівництва. Партосередок, КНС, утворені 1921 року, очолили боротьбу трудящих за відбудову народного господарства. Вони боролися з бандитизмом, допомагали організовувати сільські кооперативи, займалися ліквідацією неписьменності. Активну участь у роботі КНС брала молодь, особливо бідняцька, вона й стала ядром комсомольського осередку, який оформився 1923 року.
З березня 1923 року Ярмолинці — центр району. Тут створюється районна партійна організація, яка вже в серпні 1924 року налічувала 52 чоловіка. За рік свого існування вона зросла на 28 чоловік. Тільки в Ярмолинцях за ленінським призовом вступило до партії 9 чоловік. У 1925 році діяли сільське споживче, сільськогосподарське і кредитне товариства, агрономічна і ветеринарна дільниці. Працювали пошта, телеграф, лікарня, аптека, дві семирічні школи, хата-читальня з сільською бібліотекою.
В перші роки мирного будівництва постало питання про ліквідацію неписьменності. За цю справу активно взялися комсомольці. Було відкрито 2 гуртки лікнепу і школу для підлітків, виділено кошти і приміщення для клубу піонерів. Партійна і комсомольська організації проводили велику роботу по залученню жінок до активного політичного життя.
Партійна організація керувала всіма ділянками життя. В березні 1929 року вирішувались питання створення колгоспів і проведення землевпорядкування, допомоги бідноті посівним матеріалом, кредитом і тягловою силою, роботи споживчого товариства. Восени того ж року в Ярмолинцях створено ініціативну групу для організації громадського господарства. Протягом 1929—1930 рр. виникають артілі «Веселе життя», «Більшовик». Колективізації шкодили куркулі, які вчиняли замахи на організаторів і голів колгоспів, палили їхні хати.
Переборюючи труднощі, колективні господарства розвивались. Артіль «Більшовик» в 1936 році стала передовою в районі. Разом з артіллю «Веселе життя» за одержання високих урожаїв рапсу 1939 року вона була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Ярмолинецька МТС, утворена 1930 року, обслуговувала всі колгоспи району. Рік у рік збільшувалась її матеріальна база. В 1932 році вона мала вже 30 тракторів, а в 1940-му — 94, крім того,— 24 комбайни. МТС виконувала 62 проц. всіх польових робіт в артілях. Кращих передовиків МТС трактористів М. Т. Білоуса, С. Ф. Ковальчука, О. І. Марусія за високі показники в роботі в 1939 році було занесено до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки був бригадир колгоспу «Більшовик» Г. Я. Пахній, який зібрав по 25 цнт пшениці на площі 29 гектарів.
У Ярмолинцях діяло кілька підприємств промислової кооперації, зокрема деревообробна та текстильна артілі. У 1940 році вони випустили продукції на 8 млн. крб. Тут працювало пересічно 158 робітників.
Значних успіхів досягнуто в охороні здоров’я трудящих. 1939 року закінчено будівництво нової лікарні на 60 ліжок. У ній працювали 2 лікарі, 18 чоловік середнього медперсоналу. Діяли пологовий будинок на 10 ліжок, поліклініка, а також постійні дитячі ясла, дитячий садок.
У 1935 році на базі семирічної створено середню школу, а через п’ять років у середній і неповній середній школах було 722 учні та 30 учителів. З 1932 року тут видається районна газета «Колгоспник прикордоння». У 1939 році збудовано новий кінотеатр, організовано колгоспний пересувний театр. Люди, пізнавши радість письменності, потяглися до книги й навчання.
Багато праці докладало населення, щоб прикрасити своє містечко, упорядкувати місця відпочинку й дозвілля. Заклали сквер, розпочали будівництво стадіону, на вулицях висаджувалися дерева.
Полум’я війни, яке вже кілька років перед тим ширилось по Європі, дійшло до нашої країни, обпалило й жителів Ярмолинець. 8 липня 1941 року ворог захопив містечко. Гинуло у вогні народне добро, створене багаторічною працею людей, горіли лікарня, школа; фашисти знищили все єврейське населення. Потяглися на захід ешелони з награбованим хлібом, худобою і майном. Молодь вивозили на каторжні роботи до Німеччини. Карні загони гітлерівців жорстоко розправлялися з непокірними. Так встановлювався «новий порядок». Не скорившись йому, радянські патріоти вступили в активну боротьбу проти ворога.
В Ярмолинцях виникла підпільна група, яка встановила зв’язок з підпільниками Проскурова. На території району почали діяти партизанські загони. В 1943 році партизани одного з загонів з’єднання І. К. Николюка розгромили ярмолинецький поліцейський відділок, забрали зброю.
Багато жителів билися проти ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни. За виключний героїзм, проявлений у боях з ворогом, комсомолець навідник 493-го винищувального протитанкового артилерійського полку резерву Головного командування сержант С. І. Хоптяр Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу (загинув 30 квітня 1945 року). З 1967 року піонерська дружина Ярмолинецької середньої школи, в якій вчився С. І. Хоптяр, носить його ім’я. 230 ярмолинчан загинуло на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Весна 1944 року принесла трудящим визволення. 91-а окрема танкова бригада 6-го гвардійського танкового корпусу 3-ї гвардійської танкової армії генерал-полковника П. С. Рибалка, що зходила до складу військ 1-го Українського фронту, після тяжких, тривалих боїв 27 березня оволоділа Ярмолинцями. Першим на танку ввірвався сюди гвардії капітан П. П. Крюковський (нині проживає в м. Сімферополі). 215 радянських солдатів і офіцерів віддали своє життя в боях за містечко. Німецько-фашистські загарбники втратили понад 100 танків, близько 5 тис. солдатів і офіцерів.
Фашисти заподіяли господарству Ярмолинець великої шкоди: пограбували колгоспи, зруйнували приміщення підприємств, медичних і культурних закладів, спалили десятки будинків. Збитки, заподіяні окупантами тільки мешканцям містечка, становили 6,6 млн. карбованців.
Одразу ж після визволення населення приступило до відбудови зруйнованого господарства. Почали працювати райком КП(б)У, райвиконком. В МТС було створено 8 тракторних бригад. Колгоспники відроджених артілей почали сівбу. Через деякий час на ланах уже працювало 7 тракторів, 60 тракторних плугів, 22 тракторні культиватори, 18 тракторних зернових і 10 бурякових сівалок. До збирання першого врожаю відремонтовано 32 молотарки і 7 комбайнів. МТС в цей час обслуговувала 36 колгоспів.
На 1 травня 1944 року відновлено роботу електростанції, хлібопекарні, лікарні. Ярмолинчани взяли шефство над шахтою № 59 тресту «Фрунзевугілля», відрядили робітників та надіслали продукти харчування.
Почала виходити районна газета «Шляхом Леніна». Вона опублікувала листа бійців і командирів 91-ї окремої танкової бригади, що визволяли Ярмолинці і передали трудящим фронтовий першотравневий привіт та побажання їм успіхів у відбудові господарства. У своїй відповіді трудящі запевнили фронтовиків, що «в найближчий час відбудують зруйновану промисловість і місцеві колгоспи».
Не забували в Ярмолинцях і про поранених бійців. Населення взяло шефство над евакогоспіталем, що знаходився в Кам’янці-Подільському, допомагало йому продуктами харчування, надсилало подарунки.
В березні 1945 року на ознаменування першої річниці визволення області від німецько-фашистських загарбників ярмолинчани взяли активну участь у збиранні коштів на побудову авіаескадрильї «Радянське Поділля».
Трудящі селища доклали багато сил і енергії для дальшого розвитку господарства, підвищення врожайності зернових і технічних культур, своєчасного проведення сільськогосподарських робіт. У серпні 1945 року машиністи МТС Л. Штогрин, Ф. Гевал, І. М. Бурбела звернулися до всіх машиністів Кам’янець-Подільської області з закликом включитись у всесоюзне соціалістичне змагання на честь перемоги. Вони зобов’язалися щодоби намолочувати 18—25 тонн зерна. Це зобов’язання вони виконали, а їх заклик був широко підхоплений трудящими області. У квітні 1946 року Ярмолинецькому району за одержання високого врожаю зернових культур і піднесення колгоспного тваринництва вручено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і грошову премію. Того ж року трудящі району обрали депутатом Верховної Ради СРСР секретаря РК КП(б)У М. Т. Подольського.
Трудові досягнення ярмолинецьких комсомольців були відзначені Центральним Комітетом ВЛКСМ. Районна комсомольська організація одержала перехідний Червоний прапор ЦК ВЛКСМ, як «символ честі і моральної згуртованості».
У 1948 році колгоспи Ярмолинець — ім. Петровського, ім. Сталіна, ім. Шевченка та «Більшовик» — повністю освоїли довоєнні посівні площі, добилися врожайності, яка перевищувала довоєнну, значного збільшення поголів’я худоби. Передовою в області стала Ярмолинецька МТС, яка план 1947 року виконала на 141 проц. Для поширення передового досвіду ярмолинчан у січні 1948 року в райцентрі проведено обласну агротехнічну конференцію.
Багато уваги приділялося роботі закладів народної освіти і культури. Ще в липні 1944 року відремонтовано приміщення середньої школи і кінотеатру, відчинила двері й бібліотека. В жовтні 1946 року почав працювати відбудований районний клуб, пізніше відкрито будинок культури. Методом народного будівництва в 1950 році споруджено стадіон.
Широко відзначили трудящі всенародне свято — 300-річчя возз’єднання України з Росією. В районному будинку культури відбулась урочиста сесія районної Ради депутатів трудящих разом з представниками партійних, профспілкових, комсомольських та інших організацій, передовиками колгоспного виробництва. На стадіоні було проведено спортивні змагання.
Включившись у соціалістичне змагання на честь XX з’їзду КПРС та XIX з’їзду КП України, хлібороби ярмолинецьких артілей «Іскра» (колишні ім. Петровського та ім. Сталіна) й ім. Мічуріна (колишні ім. Шевченка та «Більшовик») розширили посівні площі під усі культури, особливо під цукрові буряки, а це сприяло значному збільшенню прибутків цих господарств. Підвищувалась урожайність артільних ланів. У ювілейному 1957 році колгосп ім. Мічуріна зібрав пересічно зернових і бобових культур по 17,5 цнт з га, цукрових буряків — по 263 цнт, мав 371 голову великої рогатої худоби, 514 свиней.
У 1962 році після об’єднання артілей утворився колгосп ім. Мічуріна — велике спеціалізоване господарство для відгодівлі великої рогатої худоби з добре розвинутим рільництвом, птахівництвом, городництвом і садівництвом. В його користуванні — 4529 га землі, з них орної—3554 га, садів—64 га, сінокосів— 86 га, пасовиськ — 23 га.
В артілі тоді налічувалося 32 трактори, 22 комбайни, 20 вантажних автомашин, 67 електродвигунів.
Стадо великої рогатої худоби досягло 3113 голів, птиці — 16 664 штуки. Пересічно врожайність у 1967 році становила зернових культур з гектара 33,7 цнт, цукрових буряків — 336 цнт.
Успіхів артіль досягла завдяки невтомній праці колгоспників. Рішенням райкому КП України та райвиконкому занесено до районної Книги пошани з присвоєнням звання «майстер — золоті руки» бригадирів комплексних бригад В. П. Овчару-ка та О. В. Школьник, ланкових Н. М. Гуменюк, В. П. Крачківську, М. А. Клепач, С. В. Марусій, Н. Я. Бобик, Г. М. Басюк, Н. І. Чаплій, а старшому агроному районного об’єднання «Сільгосптехніки» А. О. Левицькому присвоєно звання заслуженого агровома УРСР.
Комсомольський ватажок колгоспу ім. Мічуріна М. М. Гонтар, яка за активну роботу в комсомолі нагороджена Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ, була делегатом XX з’їзду ЛКСМУ.
В 1958 році Ярмолинці віднесено до розряду селищ міського типу. Тут зростають і міцніють промислові підприємства — районне об’єднання «Сільгосптехніки», кукурудзокалібрувальний, 2 цегельні заводи, будівельна організація, лісгоспзаг, харчокомбінат, комбінат побутового обслуговування, друкарня, хлібоприймальний пункт, на яких у 1967 році працювало понад 800 чоловік, а випуск валової продукції дорівнював 2,4 млн. крб. Повністю забезпечує населення електроенергією мережа районного управління «Вінницяенерго». Калібрована кукурудза відправляється не тільки до прибалтійських республік і Казахстану, а й до Болгарії, НДР, Румунії, Угорщини, Чехословаччини і Фінляндії.
У 1969 році промислові підприємства Ярмолинець реалізували готової продукції на 3,2 млн. крб. З 1970 року почала діяти фабрика господарських товарів, на якій працює 41 робітник. На території селища будується комплекс для відгодівлі 8 тис. голів свиней.
Через місцеву автобусну станцію щодня проходить 176 автобусів, сполучаючи Ярмолинці з Києвом, Хмельницьким, Кам’янець-Подільським і 20 селами району. Споруджена нова автобусна станція.
Широко розгорнулося також житлове будівництво. Лише за останні три роки в селищі на кошти підприємств, організацій і колгоспу збудовано 9 житлових будинків загальною площею 2340 кв. метрів та 61 індивідуальний житловий будинок. Значні роботи проведено щодо благоустрою селища. Прокладено 5,5 км водопроводу, заасфальтовано та освітлено світильниками вулиці, обсаджено їх декоративними кущами і деревами. Коли проходиш цими вулицями і майданами, з вдячністю згадуєш тих, чиїми руками і волею зведено тут нові споруди.
Охорону здоров’я трудящих здійснюють лікарня на 200 ліжок та медичні пункти на станції Ярмолинці і при «Заготзерно», де працюють 35 лікарів і 92 чоловіка середнього медичного персоналу. Медичні установи обладнані найновішою лікувальною апаратурою.
В селищі є дві середні школи, що мають понад 1100 учнів і 79 вчителів. Є також середні школи робітничої молоді і заочна. Одній з найдосвідченіших вчительок Г. Т. Трачук присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР.
Будинок культури, п’ять клубів стали вогнищами культурного відпочинку трудящих, впровадження в життя нових свят і обрядів. Агіткультбригада будинку культури посіла перше місце в області в змаганні на честь 50-річчя Радянської влади. Перед трудящими часто виступає фольклорно-етнографічний ансамбль «Кудрявчик», який широко використовує записи мелодій, зібрані дояркою Я. В. Решетняк з с. Лугового.
В новозбудованому приміщенні розташована районна бібліотека з читальним залом на 100 місць, абонементом, книгосховищем, кімнатою для методичної роботи. Фонд бібліотеки налічує 24350 томів. Тут проводяться читацькі конференції, літературні вечори, вечори книг і книжкові виставки. Працюють бібліотеки і при місцевих клубах. Збудовано новий кінотеатр. З 1966 року працюють дитяча музична школа, будинок піонерів. Велику популярність завоював гурток інтернаціональної дружби. Йде жваве листування з болгарськими школярами з м. Сілістри, польськими школярами з м. Кракова. 1967 року ярмолинчани гостинно приймали в себе болгарських друзів.
Працьовиті руки ярмолинчан перетворили колись занедбане містечко в красиве соціалістичне селище. Змінилися Ярмолинці, виросли їх люди — активні будівники комуністичного суспільства.
А. А. ТОМАШЕВСЬКИЙ