Витязівка, Бобринецький район, Кіровоградська область
Витязівка — село, центр сільської Ради, розташоване у верхів’ї річок Мертво-воду та Жолобка, за 23 км на південний захід від районного центру та за 55 км від залізничної станції Людмилівка. Населення — 1727 чоловік. Сільраді підпорядковані також населені пункти Дончине, Зоряне.
Вперше під назвою Витязівка поселення зустрічається в документах 1781 року. Того року секунд-майор М. Нечай купив його у вдови Витязевої з 260 кріпаками та 3500 десятинами землі. З 1785 року село перейменували на Нечаївку, ця назва зберігалася за ним аж до 1859 року. В той час тут було 62 двори, в яких проживало 367 кріпаків. Нелегко жилося витязівським кріпакам — 3 дні на тиждень вони відбували панщину, але нерідко поміщик примушував селян працювати протягом усього тижня.
Згідно з уставною грамотою від 19 лютого 1863 року, 142 ревізькі душі одержали 497 десятин землі. 3003 десятини кращих угідь залишились за поміщиком. 16 дворовим зовсім нічого не виділили. Наділ на ревізьку душу становив 3,5 десятини. Півстоліття тяжів над селянами викуп. З 1 березня 1864 року вони щорічно вносили в казну 1022 крб. 40 копійок.
З 1865 року Витязівка одержала статус містечка і стала волосним центром. На 1885 рік тут мешкало 775 чоловік, налічувалося 7 підприємств, які переробляли сільськогосподарські продукти; було 7 крамниць, щотижня відбувалися базари.
Розвиток капіталізму призвів до ще більшої диференціації сільського населення. 1883 року з 142 дворів 17 були безземельними, 69 мали по 2,5 десятини. У той час З куркульські господарства володіли 30—90 десятинами, 1451 десятина родючої землі належала поміщикові, 120 десятин — церкві. Безземельним і малоземельним селянам доводилося вдаватися до оренди. Орендна плата на початку XX ст. коливалась від 8 до 13 крб. за десятину. Нелегко обходилося бідняку й утримання худоби: за випас корови на панській толоці треба було зібрати для поміщика 2 десятини хліба. Придбати землю селянин-бідняк практично не мав змоги — ринкові ціни на неї зростали з року в рік. Якщо в 1870—1880 рр. десятина землі коштувала в середньому 37 крб., у 1880—1884 рр.— 65 крб., то вже в 1903 році — досягла 203 крб. Більшість селянських господарств обробляла свої наділи примітивним реманентом, один плуг припадав на два господарства. Не маючи тягла та реманенту, бідняки та середняки орали в супрязі або наймали робочу худобу. За таких умов культура землеробства була низькою. У 1885 році селяни з десятини зібрали по 35 пудів жита, по 25 пудів ярої пшениці, по 40 пудів ячменю.
Безземелля і злидні загострювали класові суперечності на селі. Напередодні революції 1905—1907 рр. становище бідняків значно погіршилося. їх господарства занепадали, бо працездатних чоловіків мобілізували на російсько-японську війну. До Витязівки приїжджали земляки — робітники, що працювали у великих містах.
Вони розповідали про революційні події в країні. Під їх впливом зростала революційна свідомість селян. То в одному, то в іншому місці волості палали поміщицькі маєтки. Селяни вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, зниження орендної плати на землю і випаси. 1905 року для придушення виступів власті направили у волость загін козаків. У подіях 1905—1907 рр. активну участь брав житель містечка С. К. Остроушенко (Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 березня 1956 року за активну участь у революції 1905—1907 рр. нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора). Він закликав селян до боротьби з самодержавством та поміщиками, восени 1905 року організовував підпали поміщицьких маєтків, за що царським судом був засланий до Сибіру.
В результаті проведення столипінської аграрної реформи збільшилася кількість малоземельних господарств. Уже 1907 року з 189 господарств 20 були безземельні, 128 — мали від 1 до 5 десятин, 37 — до 10 десятин і лише 4 господарства володіли більше як 10 десятинами землі. Не маючи змоги обробити свої наділи, через нестачу тягла, значна частина бідняків продавала їх. Земля, головним чином, зосереджувалася в руках куркулів. В 1909 році 65 безземельних сімей виїхали до Тургайської губернії. Селяни-бідняки, що залишилися в селі, працювали на поміщиків і куркулів, одержуючи за свій нелегкий труд по 33 коп. на день.
Напередодні першої світової війни у Витязівці мешкало 863 жителі. Селянські хати під соломою тулилися вздовж річок Мертвоводу та Жолобка. У центрі стояла дерев’яна церква, містилися крамниці й трактири. Першу медичну дільницю було відкрито тут в 1912 році, працював у ній один фельдшер. Земську лікарню збудували 1914 року. З 1869 року при волосному правлінні діяла парафіяльна школа, де навчалося 63 учні, 1885 року відкрилася церковнопарафіяльна школа на 47 дітей. Навчання було платним, тому більшість дітей бідняків не мали змоги її відвідувати. 1885 року з 656 жителів Витязівки грамоту знали лише 20 чоловіків. На початку XX ст. засновано двокласну земську школу.
З початком першої світової війни більшість працездатних чоловіків мобілізували на фронт. Різко підвищилися ціни на хліб і худобу. Село розорювалося й зубожіло. У 1916 році 17 проц. господарств зовсім не мало посівів. 1915 року ярої пшениці зібрали лише 28 пудів з десятини.
Революційно настроєні солдати, що після поранення повернулися з фронту, очолили боротьбу селян проти поміщиків та куркулів. У березні 1917 року в містечку відбувся мітинг, на якому його учасники вітали робітників і солдатів Петрограда, що скинули самодержавство.
Радо зустріли трудящі містечка звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В січні 1918 року тут було встановлено Радянську владу. Створено волревком, до якого увійшли селяни-бідняки Я. Ю. Розгон (голова), І. А. Макаренко та Г. В. Крижанівський. Ревком приступив до конфіскації поміщицьких земель, інвентаря та розподілу їх між селянами. Загін Червоної гвардії з 30 чоловік очолив колишній фронтовик — бідняк П. О. Трощило. Зброю для загону конфіскували у поміщиків і куркулів.
Революційні перетворення в містечку перервала австро-німецька окупація. Кайзерівські війська зайняли Витязівку в березні 1918 року. Населення повинно було сплатити накладену на нього контрибуцію і повернути колишнім поміщикам відібрані у них землі. Після відмови витязівців окупанти вчинили масову екзекуцію.
Селян зігнали на сходку і почали бити нагаями та прикладами, В. О. Колоса закатували до смерті. Репресії з боку австро-німецьких загарбників та їх буржуазно націоналістичних прислужників посилили опір селян. 28 березня 1918 року проти окупантів повстала вся волость. Повстання було придушене, але боротьба проти загарбників продовжувалася. Після того, як з містечка втекли австро-німецькі війська, владу в ньому захопили петлюрівці, яких на початку лютого 1919 року вибили звідти загони Червоної Армії.
Відновив діяльність волревком. Активно працювали його відділи: продовольчий, народної освіти, фінансів, військовий. 19 лютого на повітовому селянському з’їзді, що відбувся в Єлисаветграді, представник Витязівської волості від імені бідноти заявив про готовність захищати завоювання революції. Весною 1919 року в містечку обрано волвиконком, серед членів якого було 4 комуністи. У створенні сільських нартосередків на території волості допомогу витязівським більшовикам надавав Єлисаветградський повітовий партком. За короткий час в селах волості виникло кілька більшовицьких осередків.
Та в серпні 1919 року містечко захопили денікінці. Переслідувалися активісти, члени родин червоноармійців, провадилися масові грабежі селян.
На початку січня 1920 року білогвардійців було вигнано з Витязівки. У лютому почав працювати волвиконком у складі О. І. Рибака (голова), М. Г. Макаренка, П. Сікорського. Волвиконком очолив господарське та культурне будівництво. Його земельний відділ, насамперед, взяв на облік землю, хліб, худобу, інвентар. Були складені списки сільської бідноти для наділення її землею. Надавалася допомога сім’ям червоноармійців. 4 липня відбулися загальні збори, на яких обрано волосний комітет незаможних селян. До його складу ввійшли М. Д. Скрипник, А. Д. Балагура, І. А. Макаренко (голова), І. Ф. Гаркавенко. Наполегливо боролися за зміцнення Радянської влади комуністи. Наприкінці листопада за їх безпосередньою участю організовано комсомольський осередок. У грудні сформовано волпартком. Для проведення сівби 1921 року за його рішенням у куркулів було вилучено лишки посівного матеріалу і передано їх біднякам. Члени КНС розподіляли тяглову силу і реманент, створювали фонди допомоги Червоній Армії та шахтарям Донбасу. Було відкрито прокатну станцію з ремонтними майстернями, які допомагали біднякам реманентом. Надто гострою була боротьба з куркульством. 4 серпня 1920 року від рук куркулів загинули військком М. Скрипник та міліціонер П. Верещинський.
Після закінчення громадянської війни партійні та громадські організації основну увагу зосередили на відбудові сільського господарства. Поступово відновлювалися довоєнні посівні площі. Велику роботу щодо забезпечення бідняцьких господарств і червоноармійських сімей насінням провели Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (вибори до неї пройшли влітку 1920 року) та комітет взаємодопомоги, створений у березні 1923 року. Очолив його комуніст І. М. Куценко, нагороджений того ж року за активну роботу Почесною грамотою ЦКНС8. Трудящі села доклали багато зусиль, щоб внести свій вклад у фонд допомоги голодуючому населенню Поволжя. Восени 1921 та весною 1922 року вони брали активну участь у двотижневиках допомоги голодуючим.
Розуміючи, що дрібним господарствам важко впоратися з проведенням сільськогосподарських робіт, волпартком ще в лютому 1921 року обговорив питання про об’єднання бідняцьких господарств у товариства спільного обробітку землі. Для майбутніх ТСОЗів виділили окремий посівний клин. Навесні 1924 року утворилося колективне господарство ім. Ілліча, яке об’єднувало 13 сімей. 1925 року тут було 307 однокінних і двокінних дворів. Зменшилася кількість куркульських господарств. Із 507 дворів тільки 20 мали по 3 й більше голів робочої худоби і використовували працю наймитів.
Поліпшувалося становище трудящих села. На 1925 рік Витязівський КНС об’єднував 141 чоловіка, серед них 4 комуністи і 8 комсомольців. Значна частина членів КНС була охоплена різними формами кооперації — в сільській кооперації налічувалося 36 членів, у споживчій — 28.
Велику увагу приділяли сільська Рада, партійний осередок і КНС медичному обслуговуванню населення, народній освіті, культурному будівництву. 1923 року у Витязівці діяла медична дільниця, де працювали лікар і 3 середніх медпрацівники. Відділ народної освіти волвиконкому провів значну роботу щодо боротьби з неписьменністю. До грудня 1920 року на облік взяли всіх неписьменних віком від 14 до 50 років. В селі відкрили хату-читальню. Працювали лікнеп, трудова школа, яку 1924 року відвідувало 109 дітей і навчало їх 3 вчителі. Наступного року кількість учнів збільшилася до 152. Культурно-масова робота проводилася в сельбуді, при якому діяли гуртки: сільськогосподарський, драматичний, політосвіти. Активну участь у громадській роботі брали вчителі. Вони виступали з лекціями, керували гуртками художньої самодіяльності, регулярно випускали стіннівки «Червоний степ» та «Селянська газета».
Соціалістичні перетворення на селі відбувалися в умовах гострої класової боротьби. Куркулі всіляко намагалися зривати плани хлібозаготівель, ухилялися від сплати податків. Комуністи, депутати Ради, комсомольські активісти наполегливо викривали дії ворожих елементів. Для цього вони використовували стіннівки, районну та окружну газети. В квітні 1925 року куркулі побили активного сількора окружної газети «Червоний шлях» Ф. О. Логвиненко. Виїзна сесія окружного суду засудила п’ятьох бандитів до п’яти років тюремного ув’язнення з конфіскацією майна.
16 лютого 1928 року 20 дворів створили ТСОЗ «Незаможник». ТСОЗ придбав молотарку і трактор, за кермо якого сів колишній батрак комсомолець Л. П. Заграничний. У листопаді 1929 року у Витязівці виник зерновий виробничий кооператив «Перебудова». До нього ввійшло 103 господарства. Того ж року 50 бідняцьких родин села утворили ТСОЗ «Червона Україна». 5 грудня 1929 року ТСОЗ «Незаможник» прийняв Статут сільськогосподарської артілі. В січні наступного року виник ТСОЗ «9 січня». Протягом 1930 року на базі витязівських ТСОЗів створено 4 колгоспи, що об’єднали 68 проц. селянських господарств. Артілі усуспільнили 76 проц. земельної площі.
Вірними помічниками парторганізації та сільської Ради у проведенні колективізації були комсомольці. Вони організовували ударні бригади, провадили широку роз’яснювальну роботу серед населення. Дедалі активнішу участь у громадському житті села брали жінки. Тільки комсомолка В. Квашенко залучила до колгоспу 50 сімей.
Восени 1932 року на базі машинно-тракторної майстерні засновано Витязівську МТС. Вона мала 29 тракторів, 10 молотарок, 4 автомашини та інший інвентар. Через 9 років в МТС налічувалося вже 72 трактори, 42 комбайни, 12 автомашин тощо. Значну роботу щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспів провів політвідділ, створений при Витязівській МТС 30 січня 1933 року. Було організовано курси, де навчалися бригадири, трактористи, шофери. Працівники політвідділу проводили масово-політичну роботу не лише з колективом МТС, а й серед колгоспників.
Багато уваги приділялося поширенню досвіду ударників праці, який широко пропагувався через газету, що видавалася політвідділом. У Витязівці, як і по всій країні, трудящі з ентузіазмом підхопили почин П. М. Ангеліної. У червні 1935 року в МТС організували жіночу тракторну бригаду, яку очолила Г. Колісник. Вона була учасницею обласного з’їзду ударників-трактористів, що відбувся 12 жовтня того ж року в Одесі, пізніше її відрядили на Всесоюзну нараду ударників.
У роки передвоєнних п’ятирічок значно зміцніла економіка витязівських колгоспів. В 1940 році артілі ім. Ворошилова та «Червоний партизан» завоювали першість у районному змаганні — хлібороби виростили 100-пудовий урожай зернових. На полях колгоспу «Червона Україна» було зібрано озимої пшениці по 27 цнт з га, кукурудзи — 32 цнт. За рахунок освоєння земель, що раніше не використовувалися, розширилася площа орних угідь, докорінно поліпшилась якість їх обробітку. Партійна організація вміло керувала соціалістичним змаганням хліборобів, виховувала ударників праці. За трудові успіхи до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року занесені робітники Витязівської МТС — комбайнер комуніст Т. М. Удод, трактористи М. А. Чайка, П. М. Волкотруб та М. М. Євпатенко. В лютому 1939 року Т. М. Удод за успіхи у роботі був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Токар МТС П. Ф. Гаркавенко протягом 1938—-1939 рр. вдвоє перевиконував норми виробітку, за що в 1940 році його відзначили Почесною грамотою ВСГВ.
1935 року утворено Витязівський район, що входив до Одеської області. Райком партії та райвиконком очолили керівництво громадсько-політичним та господарським життям району. Велику роль у виховній роботі відігравала районна газета «За більшовицький колгосп» (згодом «Більшовицька зброя», «Шлях до комунізму»), яка почала виходити в 1935 році.
Значні зміни відбулися в охороні здоров’я трудящих, культурі села. В районній лікарні на 40 ліжок працювали 6 лікарів та середні медпрацівники. Крім того, були районна епідеміологічна станція та дитяча консультація. На початку 30-х років ліквідовано неписьменність. Ще в 1927 році на базі трудової школи почала працювати семирічка, яку 1934 року реорганізували в середню школу. Перший випуск її відбувся в 1938 році. Того ж року завершено будівництво нового шкільного приміщення. В школі здобували знання до 520 учнів, навчало їх 28 учителів. Цікаву, змістовну роботу проводив сільський клуб. З 1937 року при ньому почала діяти стаціонарна кіноустановка, працювали гуртки художнього читання, хоровий. Драмгуртківці ставили п’єси у Витязівці, а також в інших селах району.
Більшість чоловіків Витязівки з перших же днів Великої Вітчизняної війни пішли на захист Батьківщини. В липні 1941 року під керівництвом комуністів і депутатів сільської Ради почалася евакуація колгоспного майна в тил країни. 6 серпня село захопили гітлерівці. Радянські патріоти піднімалися на боротьбу з ворогом. І. Я. Назаренко був зв’язківцем Костуватської підпільної організації, якою керував комуніст Л. П. Шевченко. Підпільники діяли на території Братського району Миколаївської області. В складі цієї організації був також житель села Дончиного С. Й. Чупринюк. В лютому карателі схопили І. Я. Назаренка та С. Й. Чупринюка. На шляху до фашистської катівні І. Я. Назаренку вдалося втекти, а С. Й. Чупринюка стратили у Ганнівці.
Самовіддано боролися проти німецько-фашистських загарбників 450 жителів села на фронтах Великої Вітчизняної війни. За ратні подвиги більшість з них відзначена бойовими нагородами. 143 односельці загинули смертю хоробрих.
Жителі Витязів к и пишаються своїми земляками Героями Радянського Союзу І. С. Індиком та Д. М. Осадчим. І. С. Індик був у складі групи моряків-десантників, яка в ніч проти 26 березня 1944 року під командуванням старшого лейтенанта К. Ф. Ольшанського висадилася в Миколаївському порту. Відбиваючи запеклі атаки ворога, сміливці до підходу радянських військ дві доби утримували захоплений плацдарм. З 68 десантників живими лишились тільки дванадцять. У тому бою загинув і старшина 2-ї статті І. С. Індик. Учасникам десанту 20 квітня 1945 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Ім’ям героя названа піонерська дружина Витязівської середньої школи. Комсомолець 20-х років Д. М. Осадчий пройшов славний шлях від рядового бійця до гвардії полковника, командира мотострілецької бригади. Дев’ятнадцятирічним юнаком він добровільно вступив у Перший Вознесенський стрілецький полк, громив банди Тютюнника, Махна. По закінченні громадянської війни залишився служити в Червоній Армії, був комісаром дивізії. За успішна проведену операцію під Яссами в 1944 році командира мотострілецької бригади Д. М. Осадчого удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Та урядова нагорода не застала його в живих. 14 жовтня 1944 року в боях за визволення території Румунії Д. М. Осадчий загинув. Поховано його в молдавському місті Бєльцях.
17 березня 1944 року частини 68-го стрілецького корпусу 57-ї армії 3-го Українського фронту визволили Витязівку від німецько-фашистських загарбників. Відступаючи під ударами радянських військ, гітлерівці завдали селу великої шкоди — зруйнували громадські приміщення, лікарню, МТС, частину будинків колгоспників, розграбували майно.
З перших днів після визволення відновили роботу радянські, партійні й комсомольські органи. З 20 березня 1944 року почав діяти райком партії, райвиконком, сільська Рада, а 30 березня — райком комсомолу. В селі було в той час 3 парторганізації, що об’єднували 20 членів і кандидатів у члени партії. Навесні 1944 року відновили роботу МТС та парторганізація при ній у складі чотирьох комуністів. В центрі діяльності райкому партії та сільради була посівна кампанія 1944 року, а також допомога фронту. Провадився збір коштів на побудову танкової колонн «Кіровоградський комсомолець».
Навесні 1944 року в селі було два колгоспи — ім. Ворошилова та «Червона Україна». Артіль ім. Ворошилова мала всього 47 голів великої рогатої худоби, в т. ч З корови. Ціною великих зусиль 1944 року сільські трудівники освоїли 60 проц. довоєнної посівної площі. 1949 року місцеві артілі одержали 187,8 тис. крб. довгострокового кредиту, а через рік на розвиток громадського тваринництва, електрифікацію та закупку мінеральних добрив держава виділила додатково ще 665 тис. крб. Велика увага приділялася будівництву жител для населення. Протягом 1944— 1945 рр. зведено 49 нових і відремонтовано 88 старих будинків. Почала працювати районна лікарня. До серпня того ж року трудящі з допомогою держави відремонтували середню школу. За рішенням бюро райкому партії комуністи організували збір меблів для школи, провели облік дітей учнівського віку. 1 вересня почався новий навчальний рік.
За роки першої післявоєнної п’ятирічки колгоспи села досягли значних успіхів. У 1947 році вони виконали план розвитку громадського тваринництва на 105 проц. і перевиконали план здачі хліба державі. За перевиконання норм на збиранні врожаю 1947 року 15 юнаків і дівчат відзначені грамотами ЦК ВЛКСМ, ЦК ЛКСМУ та Міністерства сільського господарства УРСР. В 1948 році у Витязівці були відновлені довоєнні посівні площі, а через 2 роки тваринницькі ферми і будинки колгоспників артілі ім. Ворошилова одержали електричний струм. У 1948 році почали працювати радіовузол, бібліотека.
1950 року чотири господарства об’єдналися в одне — колгосп «Україна». Сільськогосподарські угіддя його становили 6076 га, в т. ч. 4860 га орної землі. Колгосп придбав 1958 року 20 тракторів, 10 зернових комбайнів і 14 автомашин. їх обслуговували 75 механізаторів. Технічне оснащення колгоспу рік у рік зростало. Вже 1965 року тут було 28 тракторів, 14 комбайнів, 18 автомашин та багато іншої техніки. Завдяки вмілому використанню добрив, підвищенню рівня агротехніки збільшилися врожаї на колгоспних ланах. Якщо в 1957 році озимої пшениці збирали по 16 цнт з га, то 1959 року вже 20,5 центнера.
Зміцнення кормової бази дало можливість збільшити поголів’я худоби. З 1958 року колгосп «Україна» спеціалізується на відгодівлі свиней. За семирічку кількість великої рогатої худоби зросла до 2334, свиней — до 3090. За 1959—1965 рр. збільшився продаж м’яса державі у 1,5 раза. Неподільні фонди колгоспу в 1965 році становили 1785,9 тис. крб. Грошові прибутки того року дорівнювали 1197,1 тис. крб. Понад 20 років це господарство очолював комуніст І. Г. Зідрашко — кавалер ордена Трудового Червоного Прапора.
Тільки в 1965 році за досягнення в різних галузях виробництва Радянський уряд відзначив десять передовиків села. Найвищої урядової нагороди —ордена Леніна — удостоєний бригадир тракторної бригади Д. Я. Сугаков. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено передового шофера Витязівського відділення районного об’єднання «Сільгосптехніки» М. Т. Щербину, головного зоотехніка В. Д. Донця, бригадира П. М. Коваленка, а також кращого комбайнера колгоспу М. Ф. Дойбана. За успіхи в підвищенні врожайності та збільшенні виробництва заготівель цукрових буряків орденом «Знак Пошани» відзначено бригадира тракторної бригади П. В. Бронзу та завідуючу молочнотоварною фермою О. Г. Саленко.
Успішно справилися трудівники села з виконанням плану восьмої п’ятирічки. Врожай зернових підвищився з кожного гектара на 4,4 цнт, цукрових буряків — на 36,6 цнт. Збільшилося й виробництво продуктів тваринництва — м’яса на 13,5 цнт, молока — на 42 цнт, яєць — до 16 тис. штук у стогектарному обчисленні. На фермах утримується 7780 голів свиней. Вже протягом кількох років господарство одержує від тваринництва більш як півмільйона крб. чистого прибутку. Змагаючись за гідну зустріч 100-річного ювілею з дня народження В. І. Леніна, витязівські колгоспники в 1970 році одержали з гектара по 28,5 цнт зернових, у т. ч. по 26,4 цнт озимої пшениці. Зміцнення кормової бази дало змогу колгоспу «Україна» в 1970 році збільшити виробництво тваринницької продукції. До районної Ленінської книги трудової слави занесено прізвище свинарки О. Р. Коваленко, шофера П. Т. Вариченка. Ювілейною медаллю «За трудову доблесть. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» нагороджено понад 50 колгоспників.
Виконуючи рішення XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, трудівники добилися нових успіхів. У 1971 році зібрано пшениці по 37,9 цнт з га. В результаті успішного виконання завдань першого року дев’ятої п’ятирічки неподільний фонд колгоспу «Україна» на початок 1972 року становив 3339 тис. крб., а грошові прибутки — 1547 тис. крб. На 1 січня 1972 року машинно-тракторний парк мав 31 трактор, 27 автомашин та 16 комбайнів.
У змаганні на честь 50-річчя утворення СРСР колгоспні трудівники взяли підвищені зобов’язання. Доярки мають надоїти по 3100 кг молока на корову, працівники свиноферм — виробити по 145 цнт м’яса, одержати від кожної свиноматки по 17 поросят. Трудящі колгоспу докладають усіх зусиль до виконання намічених планів.
Зміцнення економіки колгоспу сприяло підвищенню добробуту колгоспників. З 1955 по 1965 рік оплата людино-дня збільшилась у 4 рази. Середній заробіток доярки в день перевищує 5 крб., механізатора і свинарки — 4 крб. Правління і парторганізація колгоспу встановили персональні пенсії ветеранам колгоспного руху. Загальні щорічні відрахування колгоспу в союзний фонд соціального забезпечення досягли більш як 36 тис. крб. Зросли витрати на культурно-побутові потреби.
В 1971 році вони становили понад 44 тис. крб., а в централізований фонд соціального забезпечення відраховано 54,5 тис. крб. Стали до ладу два бригадні будинки культури та готель. У 1970 році в с. Дончиному споруджено новий бригадний клуб з кінозалом на 250 глядачів. На кошти колгоспу зведено 10 житлових будинків, їдальню, завершено повну електрифікацію і радіофікацію населених пунктів.
До послуг трудівників — комбінат побутового обслуговування. Діють харчокомбінат, цегельний завод, продукцію якого одержують колгоспи району. Є відділення «Сільгосптехніки», автопідприємство. Протягом дев’ятої п’ятирічки заплановано збудувати школу, 2 магазини тощо. Буде прокладено 5 км тротуару. Тільки за 1971 рік Витязівське ССТ продало товарів на суму понад 1 млн. карбованців.
Сільська Рада багато уваги приділяє розвиткові охорони здоров’я: у Витязівці є лікарня на 90 ліжок, амбулаторія, аптека, дитячі ясла та садок. Хворих лікують 6 лікарів та 43 працівники з середньою спеціальною освітою.
За роки Радянської влади незрівнянно зріс культурний рівень сільських жителів. У Витязівській середній школі навчається до 500 учнів. Тут працюють 46 учителів та вихователів. У дитячій, шкільній та зональній бібліотеках понад 41 тис. книг. Послугами бібліотек користується 1900 читачів. Багато жителів села мають власні бібліотеки.
1961 року споруджено будинок культури із залом для глядачів на 600 місць. Тут працюють драматичний, вокальний, танцювальний, хоровий гуртки і гурток художнього читання, духовий оркестр. Аматори сцени часто виступають з концертами перед трудящими Витязівки та навколишніх сіл. У будинку культури систематично читаються лекції, провадяться зустрічі з ветеранами та передовиками праці. В побут колгоспних трударів увійшли нові обряди: комсомольські весілля, урочисті реєстрації шлюбів та новонароджених, проводи в армію, свято сівача, врожаю. Біля підніжжя пам’ятника В. І. Леніну (побудованому у 1948 році) не в’януть квіти.
5 первинних парторганізацій, в складі яких 110 комуністів, проводять велику організаторську і політичну роботу серед трудящих села. Переважна більшість комуністів працює безпосередньо на виробництві. Колгоспна комсомольська організація налічує 50, шкільна — 98 членів ВЛКСМ.
Велику роль у господарському і культурному будівництві відіграє сільська Рада депутатів трудящих. Її бюджет на 1972 рік становив 50 тис. крб., з них основна частина відведена на розвиток народного господарства (12,4 тис. крб.), освіти (23,1 тис. крб.). 3,9 тис. крб. виділено на поліпшення охорони здоров’я. На своїх засіданнях депутати систематично розглядають злободенні питання життя села. Серед депутатів сільської Ради — 12 робітників, 8 службовців, 15 колгоспників.
Невтомною працею, новими успіхами в господарському і культурному будівництві трудівники Витязівки вносять свій вклад у будівництво комунізму в нашій країні.
О. Я. ВОЛОНТИР , Н. Ф. ШЕВЧЕНКО