Піщаний Брід, Добровеличківський район, Кіровоградська область
Піщаний Брід — село, центр сільської Ради. Розташований на берегах річки Чорного Ташлику, за 16 км від районного центру, за 9 км від залізничної станції Помічна. Через Піщаний Брід проходять автошляхи Кіровоград—Київ, Кіровоград— Одеса. Населення — 4208 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти: Веснянка, Крикунка, Микільське, Нова Ковалівка, Перемога, Червона Поляна та Якимівка.
Територія сучасного села з часу виникнення Нової Січі входила до складу Бугогардівської паланки, що межувала з польським кордоном. Бродом через Чорний Ташлик гайдамаки переправлялися на Правобережну Україну для боротьби з польською шляхтою. Протягом 30—50-х років XVIII ст. тут не раз відбувалися збройні сутички між гайдамаками й польськими військами та царськими каральними загонами. У 1753 році царський уряд включив частину Бугогардівської паланки з Чорним Ташликом до складу щойно утвореного Новослобідського козацького полку. Саме на кордоні цього полку в 50-х роках XVIII ст. вихідці з Московської, Калузької та Чернігівської губерній заснували слободу Піщаний Брід.
1764 року Піщаний Брід увійшов до складу Єлисаветинської провінції новоутвореної Новоросійської губернії. Населення шанця, як з того часу стала іменуватися слобода, було включено до Єлисаветградського пікінерського полку. Шанець поділявся на сотні, або кутки: Шламбове, Сірівчина, Циганка й Метанівка. У 1783 році Піщаний Брід підпорядковано Ольвіопольському, через рік — Новомиргородському повітові Катеринославського намісництва, а населення його з 1787 року влилося до Катеринославського козацького війська. В цей час у Піщаному Броді було 133 двори, де мешкало 306 душ чоловічої статі. У 1795 році село входило до Вознесенського намісництва, з наступного року — Ольвіопольського повіту Новоросійської губернії і, нарешті, з 1803 року — до Херсонської губернії. Жителі, яких на цей час налічувалось 994 чоловіка, перебували на становищі державних селян. У селі жили ще й кріпаки майора О. Зерваницького: йому царський уряд подарував тут 1820 десятин землі. Протягом 1817—1857 рр. Піщаний Брід був військовим поселенням. Тут перебував 2-й ескадрон 4-го Бузького уланського полку. Три дні на тиждень узимку і два — влітку поселенці займалися військовим навчанням. В інші дні виконували польові та будівельні роботи.
Після ліквідації військових поселень жителів Піщаного Броду перевели в розряд удільних селян. На 1859 рік у селі налічувався 441 двір і проживало 2568 чоловік. За «Положенням» 1863 року 1271 ревізька душа одержала по 7,5 десятини землі. 1876 року відбувся переділ землі, 1299 ревізьких душ користувалось 10 560 десятинами общинної землі. Відтоді через кожні три роки куркулі брали наділи не за числом осіб чоловічої статі, а по «силі», інколи до 80—100 десятин. Наділи бідняків чимдалі зменшувалися. У 1883 році землі в селі було 11 386 десятин, а населення — 4214 чоловік. 57 господарств були безземельними, 57 мали до 6 десятин, 252 — до 11 десятин, зате куркулі володіли ділянками від 25 до 250 десятин землі. 177 малоземельних господарств змушені були брати на кабальних умовах 197 десятин в оренду. 59 господарств не мали ні робочої, ні продуктивної худоби, в 140 дворах були тільки корови, у 21 — по одній голові робочої худоби. Заможні селяни були власниками 28 вітряків і 3 водяних млинів, маслобойні, двох крупорушок. У їхніх господарствах працювало 45 найманих робітників.
Внаслідок розвитку капіталізму тривало дроблення селянських наділів. Уже в кінці XIX ст. в середньому на душу припадало близько десятини. В 1900 році тут налічувалося 1049 дворів і 5345 жителів. Селяни засівали 5120 десятин надільної і 356 орендованої землі. Та відсутність необхідного сільськогосподарського реманенту для обробітку її призводила до низьких урожаїв. Так, 1898 року середній збір зерна становив 34,9 пуда з однієї десятини, а в 1900 році — лише по 4,6 пуда. Частина розорених селян залишала рідні місця, переселялася в інші райони країни, чимало жителів виїхало на Кубань.
Безземелля й малоземелля, жорстокий визиск і політичне безправ’я породжували серед трудящих невдоволення існуючим ладом. Під час революції 1905—1907 рр. жителі села М. А. Прокопчук та Т. М. Ієрусалимський закликали односельців боротися за повалення царизму. Наймити А. П. Петров, М. Р. Поштаренко й інші підтримували зв’язок із соціал-демократами Єлисаветграда, одержували звідти листівки, розповсюджували їх серед населення.
Столипінська аграрна реформа прискорила процес класового розшарування на селі. В 1913 році до 5 десятин землі мали 155 господарств, до 12 — 426 господарств, до 22,5 — 10 господарств, тоді як 60 заможних володіли від 23 до 150 десятинами кожне. Зростала ціна на землю. Поміщики та куркулі продавали по 307 крб. десятину польового наділу. Орендна плата за десятину казенної землі за рік становила 12 крб. Безземельні селяни виїжджали за межі губернії. Так, 1908 року село покинули 32 чоловіка, 1909 — 114, в 1910 році — 74 чоловіка. Сільська біднота змушена була шукати заробітку в куркульських господарствах і поміщицьких маєтках. В економії Свинцицького працювало 66 чоловік, Угриновича — 48.
Протягом 150 років жителі Піщаного Броду були позбавлені елементарного медичного обслуговування. Село входило до Добровеличківської лікарської дільниці (за 16 км). Лише на початку XX ст. почала працювати лікарня. Фельдшер, медсестра й акушерка не могли допомогти усім хворим. Про профілактику захворювань годі було й думати. Так, 1906 року в Піщаному Броді лише 24 з кожної тисячі чоловік населення зробили щеплення проти віспи.
У другій половині XIX ст. відкрито першу церковнопарафіяльну школу, яку відвідувало кілька дітей. 1861 року будинок школи продали з торгів. У 70—80-х рр. XIX ст. було побудовано приміщення для церковнопарафіяльної школи, а з 1894 року діяла земська 2-класна школа. В обох закладах троє вчителів навчали 133 хлопчиків і 29 дівчаток. Через те, що бажаючих вчитися було набагато більше, дітей до школи приймали за жеребками. В 1885 році на 4214 чоловік населення тільки 228 знали грамоту, з них 20 жінок. У 1913 році земство відкрило 4-класну школу. Однак значна частина дітей залишалася поза навчанням. При школах створювалися маленькі бібліотеки, якими відали вчителі.
Під час першої світової війни близько половини працездатних чоловіків з села мобілізували на фронт. Багато з них загинуло, інші повернулися каліками. Війна прискорила наростання революційних настроїв серед селян Піщаного Броду. З великою радістю сприйняли вони звістку про повалення самодержавства. Від щойно створеного селянського комітету трудящі вимагали передачі їм поміщицьких маєтків, розподілу землі.
Зневірившися в обіцянках Тимчасового уряду розв’язати земельне питання, у жовтні 1917 року селяни почали захоплювати поміщицьку землю. Палко вітали бідняки перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, декрети Другого Всеросійського з’їзду Рад про мир і землю. На масовому мітингу вони висловили підтримку владі Рад.
Встановленню Радянської влади чинили всілякий опір місцеві куркулі. В лютому 1918 року між біднотою і багатіями сталися збройні сутички. Революційно настроєні селяни й солдати дали рішучу відсіч куркулям. Волосний революційний комітет, що взяв владу в свої руки, відібрав землю в поміщиків, конфісковував лишки хліба в багатіїв, забезпечував насінням бідняків, подавав допомогу вдовам і сиротам.
У березні 1918 року село захопили австро-німецькі загарбники, які разом з українськими буржуазними націоналістами відновили старі порядки, грабували селян. Трудяще населення жило під страхом розстрілів і катувань. Чимало жителів села брало участь у партизанських загонах, що діяли на території повіту. Згодом трудящим довелося вести боротьбу з петлюрівцями, що прийшли на зміну окупантам. Вигнали їх звідси радянські війська. 7 квітня 1919 року в Піщаному Броді відбулися вибори до волвиконкому. Виборчі права з 12 тис. населення мали 10,5 тис., з них 10 тис. батраків і середняків. Виконком, керуючись Декретом про землю, дбав про якнайшвидше розв’язання аграрного питання. Всю поміщицьку землю було роздано і засіяно. Норма наділу на одного їдця в сім’ї становила 1,7 десятини, одинака-господаря — 3,4 десятини землі. Продовольчий відділ, додержуючись класової політики, розподілив (в основному на куркулів) продрозкладку. Велася боротьба з саботажем і спекуляцією. Відділ охорони здоров’я організував боротьбу з епідемією висипного тифу. В приміщеннях, які пустували, розмістили частину хворих. Було вжито ряд заходів для поліпшення санітарного стану волості. Відділ народної освіти домігся відновлення навчання в школах. Значна увага приділялася й дошкільному вихованню. Були відкриті хати-читальні. Ініціативна група профспілки металістів Єлисаветграда створила соціалклуб, який організовував дозвілля сільської молоді й готував її до вступу в комсомол.
Усі заходи Радянської влади доводилось проводити в складних умовах. Контрреволюційні банди, що нападали на село, вбивали активістів, тероризували населення. На допомогу жителям Піщаного Броду прибули піхотний і кавалерійський загони 12-ї армії. Наприкінці липня село було очищено від махновців. У серпні 1919 року до Піщаного Броду увірвалися денікінські частини, наприкінці грудня знову налетіли махновці. 11-а дивізія Червоної Армії, яка переслідувала банду ще з Криму, на початку наступного року вигнала її з села. Радянську владу у волості уособлював ревком, до якого ввійшли комуністи А. 3. Цьома, Р. М. Кузьменко та інші. Головою ревкому був комуніст Ю. І. Дунаєвський. Для охорони громадського порядку у лютому 1920 року створено волосну міліцію.
25 березня розпочав роботу волосний з’їзд Рад робітничих і селянських депутатів. З 71 делегата 36 були з Піщаного Броду. З’їзд затвердив волосний виконавчий комітет. 27 березня волвиконком прийняв рішення про передачу всіх млинів у відання волземвідділу. Було посилено контроль над приватною торгівлею, розширено державну й кооперативну торгівлю. Для впорядкування шляхів, дворів і вулиць у травні 1920 року оголошено «тиждень праці».
Впевнившись у тому, що Радянська влада є справжнім захисником життєвих інтересів трудящих, селяни Піщаного Броду подавали їй усіляку допомогу. Так, 2 травня 1920 року на сільському мітингу уповноважений 14-ї армії розповів про героїчний шлях Червоної Армії, про завдання, що стоять перед нею в боротьбі з зовнішніми та внутрішніми ворогами. Переважна більшість жителів села висловила палку підтримку політиці Радянської держави. Присутні надіслали привітання Червоній Армії і дали обіцянку допомогати їй у боротьбі з польськими інтервентами та внутрішньою контрреволюцією. Наприкінці 1920 — на початку 1921 рр. до лав Червоної Армії вступило 414 чоловік. Під час тижнів фронту збирали сільськогосподарські продукти для армії.
13 травня 1920 року засновано Піщанобрідський партійний осередок, з ініціативи якого того ж року створено комсомольську групу. Комсомольці внесли чималий вклад у подолання господарської розрухи, а також у соціалістичну перебудову села. Волосна партійна організація та комсомольський осередок, комнезами, організовані 27 червня 1920 року в Піщаному Броді і чотирьох селах волості, які об’єднували 1500 бідняків, спрямовували свою діяльність насамперед на зміцнення Радянської влади: допомагали фронтові, відбирали у куркулів лишки хліба й худобу. 31 серпня 1920 року на об’єднаному засіданні волвиконкому і КНС ухвалено провести перерозподіл колишньої куркульської і поміщицької землі згідно з законом про землю від 5 лютого 1920 року. Зібраний за продовольчою розкладкою хліб селяни передавали державі. Так, 12 червня 1920 року в урочистій обстановці на 250 підводах, прикрашених червоними прапорами і плакатами: «Хто не працює, той не їсть», «Хліб для армії робітників і селян веземо ми», відправили до Новоукраїнки 10482 пуди зерна та 298 голів худоби. Гроші, одержані за хліб, трудящі використали на потреби шкіл. За рішенням волнарткому від 25 жовтня 1920 року за кожний змелений у млині пуд хліба з куркулів почали брати на користь робітників Донбасу фунт борошна.
Соціалістичним перетворенням на селі чинили жорстокий опір куркулі та залишки банд. Від рук бандитів загинуло кілька радянських активістів. В червні з бандитизмом у волості було покінчено.
На початку 1921 року жителі села схвалили рішення X з’їзду РКП(б) про перехід до нової економічної політики. Рада, комуністи села багато уваги приділяли кооперуванню селянських господарств. Для створення колективних господарств відводилась земля з державного фонду, за оренду якої комнезами платили зі скидкою 25 проц. На початку 1922 року в Піщанобрідській волості було 3 споживчі і виробниче кооперативні об’єднання. До кінця року їх стало 5. Працювали дві державні прокатні станції, 8 ремонтних майстерень.
У 1923 році організувалась артіль «Червона зірка», до якої ввійшло 11 дворів. 1924 року, незважаючи на неврожай, у господарстві зібрали в середньому жита по 70 пудів з десятини, озимої — по 50 і ярої пшениці — по 40 пудів. Одноосібники ж зібрали по 8—10 пудів з десятини. Колектив «Червона зірка» вже в 1924 році купив трактор, зерноочисні машини, мав 10 коней, 10 корів і телят. Селяни повсякденно переконувались у доцільності кооперування. Утворюються нові артілі: у 1924 році — «Шлях до соціалізму», а в 1926 році — «Віхи Леніна». На 1927 рік понад 60 проц. дворів Піщаного Броду було кооперовано. Колгосп «Червона зірка» виступив ініціатором створення фонду допомоги відстаючим колгоспам і біднякам-одноосібникам. У 1927 році він продав Піщанобрідському кредитному товариству 3 тис. пудів чистосортного посівного зерна. Під час польових робіт артіль «Червона зірка» допомагала тракторами й реманентом 17 сім’ям червоноармійців і вдовам безплатно, іншим — на пільгових умовах.
Налагоджувалося медичне обслуговування трудящих. При місцевій лікарні діяла дитяча консультація. 1922 року почали працювати 4 трудові і професійно-агрономічна школи. У 1925—1926 рр. навчальні заклади Піщаного Броду охоплювали 730 дітей. Комуністи, комсомольці повели боротьбу за ліквідацію неписьменності. Гуртки лікнепу та хати-читальні відвідувало майже все доросле населення. Ще 1919 року в селі було створено товариство «Народний дім», яке фінансувало будівництво народного будинку, відкритого 1922 року. В ньому двічі на тиждень влаштовувалися концерти. Комуністи й комсомольці читали лекції про міжнародне становище, внутрішню політику партії тощо. Виходила щотижнева газета «Піщанобрідська правда».
У творчій праці й житті трудівників села надихали ідеї і образ Леніна. У день початку роботи II конгресу Комуністичного Інтернаціоналу волосний виконавчий комітет надіслав на ім’я вождя світового пролетаріату привітання учасникам конгресу: «Ми, робітники й селяни, просимо товаришів, що з’їхалися з різних кінців землі, прийняти привіт і щирі побажання успіху в нелегкій, але почесній праці, яка повинна об’єднати трудящих усього світу в єдину пролетарську сім’ю». 21 січня 1925 року трудящі Піщаного Броду провели збори, присвячені пам’яті В. І. Леніна. Наступного дня на партійних зборах до лав партії було прийнято кілька незаможних селян.
Після XV з’їзду ВКП(б) комуністи села, Рада, комнезами й комсомольці розгорнули широку агітацію за проведення суцільної колективізації. На початок 1929 року сільськогосподарська кооперація охоплювала 76 проц. усіх дворів.
1933 року в селі налічувалося 5 колгоспів: «Вільне життя», ім. Затонського, «Перемога» та ін. Перехід до колективного господарювання гостро поставив питання про кваліфіковані кадри, які б допомогли вести хліборобство і тваринництво на науковій основі. Для цього ще 1931 року в селі було створено університет підготовки кадрів для соціалістичного сільського господарства. Значну роль в організаційному зміцненні колгоспів відіграла заснована на початку 1934 року машинно-тракторна станція, що мала 50 тракторів. Очолив її син тбіліського робітника, комуніст з 1916 року П. А. Павлов. Політвідділ Піщанобрідської МТС подавав велику допомогу колгоспним первинним партійним організаціям у вихованні колгоспного активу, розвитку творчої ініціативи трудівників ланів.
У ході соціалістичного будівництва зростала й організаційно міцніла Піщанобрідська партійна організація. У 1931 році вона об’єднувала 71 комуніста. Комнезам налічував 532 члени, в т. ч. 88 комсомольців, 121 жінку. Партосередок і Рада все ширше залучали до громадської роботи жінок. Активісти агітували за вступ до колгоспів, брали участь у ліквідації неписьменності тощо. У 1929 році на загальних зборах артілей «Вільне життя» та ім. Затонського було прийнято рішення організувати громадське харчування, щоб вивільнити селянок для громадських справ і самоосвіти.
Напередодні Великої Вітчизняної війни у Піщаному Броді було 10 колгоспів: ім. Ворошилова, ім. Димитрова, «За більшовицький шлях», «Перше травня», «Перемога» та ін., кожен з яких мав 700—900 га землі. У машинному парку Піщанобрідської MTС налічувалося 90 тракторів і більше як 30 комбайнів, вантажні автомобілі, грунтообробні й збиральні машини. При колгоспах працювали ветпункти, яким надавала систематичну допомогу створена ще в 1930 році Піщанобрідська центральна ветлікарня.
Завдяки широкому впровадженню техніки й досягнень агрономії підвищилися врожаї в колгоспах. Продуктивність праці в усіх господарствах протягом 1933— 1937 рр. порівняно з одноосібними господарствами до колективізації зросла втричі. У 1936 році середня врожайність зернових становила 12,8, а буряків — 113 цнт з гектара. Наступного року артілі Піщанобрідського району (Піщаний Брід став районним центром з 1935 року) здали державі на 77 тис. цнт зерна більше, ніж у 1935 році.
У другій п’ятирічці комуністи села (на 1940 рік їх налічувалось 180) стали ініціаторами стахановських методів праці. Вже влітку 1936 року в місцевій MTG працювало 98 стахановців, 6 стахановських бригад, у т. ч. три комсомольські. Високо продуктивною працею відзначилися два жіночі комбайнові екіпажі. Того ж року тракторну бригаду, де бригадиром був М. А. Гросул, за високі показники на весняних польових роботах занесено на районну Дошку пошани стахановців-трактористів, переможців передтравневої декади. Імена передових трактористів П. Г. Ангелуші, П. Л. Гуцола, В. В. Мамаєнка вписані в 1939—1940 рр. до Книги пошани ВСГВ. Учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки були й учні, які під час канікул працювали в колгоспах.
Сільські Ради (з 1934 року Піщанобрідську Раду поділено на чотири) приділяли належну увагу благоустрою, будівництву медичних і культурно-побутових закладів. Через Чорний Ташлик, що ділить село на дві частини, збудували міст. Ще в 1931 році стала до ладу електростанція, поштове відділення, ряд комунально-побутових приміщень. Функціонувала лікарня на 50 ліжок. У 1940 році тут працювало 4 лікарі, 19 чоловік середнього медичного персоналу. Тоді ж три семирічні та середню школу, створену в 1935 році на базі семирічки, відвідували близько тисячі учнів, яких навчали 25 учителів. 1933 року відкрився кінотеатр. Працювали бібліотеки для дорослих, дитяча, шкільні. Виходила районна газета.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, трудящі Піщаного Броду разом з усім народом стали на захист соціалістичної Батьківщини. Понад тисячу чоловік пішли до лав Червоної Армії. 2 серпня 1941 року в село увірвалися фашисти. Від їх рук загинули комуністи М. О. Жульков, Д. Д. Євпак, комсомолець В. І. Гадема та інші.
Радянські патріоти чинили рішучий опір ворогові. На початку травня 1943 року окупанти зігнали до Піщаного Броду юнаків і дівчат Добровеличківського, Тишківського та Первомайського районів для будівництва залізниці Помічна—Умань. Через суцільний саботаж молоді до кінця року було проведено лише підготовчі роботи. З 1942 року до березня 1944 на території Піщанобрідського району діяла підпільно-диверсійна група. Її організатором був комуніст С. І. Коваленко. У складі антифашистської групи було багато жителів Піщаного Броду. Члени групи дезорганізовували роботу залізничного транспорту, пускали під укіс ешелони. В серпні 1943 року підпільники зірвали залізничну колію біля Новоукраїнського мосту, в лютому 1944 року організували зіткнення двох ворожих ешелонів на роз’їзді Микільське. Під час цієї операції патріоти розбили два паровози, 12 вагонів.
Мужньо боролися з ворогом піщанобрідці на фронтах Великої Вітчизняної війни. У боях на Орловсько-Курській дузі влітку 1943 року відзначився повітряний стрілець комсомолець М. Гаєнко, він збив 4 ворожі винищувачі. За відвагу й сміливість його нагороджено орденами Червоної Зірки, Червоного Прапора, багатьма медалями. В своїй заяві під час вступу до лав Комуністичної партії М. Гаєнко писав: «Поки очі мої бачать землю, а руки тримають кулемет, я буду бити фашистів до повного знищення». Комсомолець здійснив більше як 50 бойових вильотів. 19 жовтня 1943 року він загинув, ll-річний учень В. П. Завгородній у 1941—1944 рр. був розвідником однієї з частин Червоної Армії. За бойові заслуги юного героя нагороджено орденом Червоної Зірки, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.». Ім’я В. П. Завгороднього, (1948 року помер), носять піонерські дружини середньої та восьмирічної шкіл Піщаного Броду. Багато подвигів здійснив уродженець Піщаного Броду льотчик-винищувач В. А. Мацієвич. Так, 1941 року під Ленінградом він удвох з льотчиком Циганенком атакував десять ворожих літаків і примусив кількох з них скинути бомби на позиції своїх же військ. В бою було пробито бак, мотор та фюзеляж, вийшло з ладу шасі, В. А. Мацієвича залило бензином. Щосекунди машина могла спалахнути. Та пілот зумів посадити літак. За героїчну оборону міста Леніна відважному льотчику присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В частині полковника В. А. Мацієвича проходив гарт космонавт Г. С. Титов. Нині В. А. Мацієвич є членом Радянського комітету ветеранів війни.
18 березня 1944 року з’єднання 32-го корпусу 5-ї гвардійської армії визволили Піщаний Брід від німецько-фашистських загарбників. Одразу ж відновили діяльність сільські Ради, які мобілізували населення на відбудову господарства. Фашисти завдали великої шкоди селу: пограбували колгоспи, зруйнували МТС, електростанцію, комунальні підприємства. Посівні площі скоротились у 2,5 раза. Сівозміни було порушено, поля вкрилися бур’янами. Худоби майже не залишилося. На відбудову господарства держава виділила довготерміновий кредит, а також будівельний матеріал. З РРФСР надійшли автомашини, племінна рогата худоба, від народів Закавказзя піщанобрідці одержали зерно й м’ясо. 1944 року почала працювати МТС, у якій налічувалось 17 тракторів. У місцевих 10 колгоспах була дуже слабка матеріально-технічна база. Та й за тих важких умов сільські хлібороби навесні 1944 року засіяли близько 3 тис. га землі, виконали плани обов’язкових заготівель сільськогосподарських продуктів, натуроплати за роботу МТС.
Сотні піщанобрідців виявили трудовий героїзм. Так, тракторна бригада М. С. Ключки виорювала 1400 га м’якої оранки при завданні 614 га. В 1944 році відновила роботу лікарня. За парти середньої і семирічних шкіл сіли 550 учнів. Для школярів організували безплатне гаряче харчування. Колгоспні будівельні бригади проклали в межах села автодорогу Піщаний Брід — Помічна та Київ — Одеса, відремонтували всі господарські, громадські та житлові приміщення й промислові підприємства. Стала до ладу електростанція.
Уже з перших днів визволення трудівники села взяли активну участь у русі допомоги фронтові. Тільки навесні 1944 року вони здали у фонд оборони 11 557 цнт хліба, 120 цнт м’яса, 4 тис. цнт картоплі. Було зібрано 664 тис. крб. на спорудження танкової колони «Комсомолець Кіровоградщини». Сім’ям воїнів, які загинули в боротьбі з фашизмом, і військовослужбовців та інвалідам Великої Вітчизняної війни подавали матеріальну допомогу.
По закінченні війни, коли до села повернулися фронтовики, почала діяти сільська парторганізація. Вона спрямувала зусилля трудящих на дальше економічне зміцнення колгоспів. Відповідальні ділянки роботи очолили комуністи. Так, П. А. Павлов став директором МТС, Г. М. Зарембу обрано головою колгоспу «Червона зірка». За короткий час він вивів артіль у число передових господарств району. У 1950 році на базі 10 артілей створено 4: «Червона зірка», «Перше травня», «Зоря комунізму» та ім. Ворошилова. Господарства значно збільшили виробництво сільськогосподарської продукції. Того ж року зібрали по 16 цнт зернових з гектара. З підвищенням державних закупівельних цін на зерно, картоплю й технічні культури зросли доходи артілей. Так, грошові прибутки колгоспу «Зоря комунізму» в 1952 році становили 1107 тис. крб., що на 858 тис. більше проти попереднього року. На кінець 1955 року колгоспи села одержали по 20 цнт зерна з гектара на всій посівній площі, 1940 кг молока на фуражну корову, 29,8 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь.
Завдяки цілеспрямованій виховній роботі парторганізації невпинно зростали ряди передовиків і новаторів виробництва. Особлива увага приділялася удосконаленню майстерності хліборобів. У 1954 році 14 механізаторів було послано на навчання до Кіровограда, а 60 — пройшли перепідготовку при Піщанобрідській MTС. 1958 року за успіхи у виробництві сільськогосподарської продукції бригадир тракторної бригади М. С. Ключка з колгоспу «Червона зірка» відзначений орденом Леніна. Голова колгоспу «Зоря комунізму» І. С. Пономаренко, голова виконкому районної Ради депутатів трудящих Г. М. Лагун нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.
У 1959 році з чотирьох піщанобрідських господарств утворено три: «Шлях до комунізму», ім. Шевченка та «Перше травня». Об’єднання сприяло раціональному використанню земельних угідь і нової техніки, зростанню технічної оснащеності колгоспів. У господарствах освоїли сівозміни, почали впроваджувати високоврожайні сорти, зокрема озимої пшениці — Безоста-1, Миронівська-808, Білоцерківська-198, Аврора та Кавказ. Сільськогосподарська авіація вносить у грунт мінеральні добрива. Такі культури, як кукурудзу, соняшник, картоплю, тепер вирощують з мінімальними затратами ручної праці. Механізовано чимало трудомістких процесів у тваринництві. В колгоспах введено двозмінну роботу доярок і свинарок.
Підвищення культури землеробства, впровадження нових сортів сприяло збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, зміцненню кормової бази тваринництва. В 1965 році колгоспи зібрали по 28 цнт зерна з гектара, виробили 326 цнт молока і 36,8 цнт м’яса на 100 га земельних угідь. Господарства перейшли на гарантовану грошову оплату праці. Розширилося капітальне будівництво. Лише за 1966—1970 рр. колгосп ім. Шевченка спорудив тваринницьке містечко, польові стани тракторних бригад, млин, пекарню, їдальню, гуртожиток, школу, будинок культури, дитячі ясла тощо. У колгоспі «Шлях до комунізму» стала до ладу птахофабрика на 70 тис. голів птиці. Віддалені бригади з’єднано з центральною садибою дорогами з твердим покриттям.
До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна хлібороби села зібрали зерна по 31,7 цнт з гектара (без кукурудзи) і виконали план продажу державі зерна на 200, м’яса — на 105 проц. Високих показників у ювілейному році досягли тракторист М. І. Марченко, комбайнер В. О. Радченко та інші. При завданні 381,1 тис. цнт зерна колгоспи у восьмій п’ятирічці засипали у засіки Батьківщини 422 тис. цнт. Великий загін передовиків сільського господарства удостоєний урядових нагород. Орденом Трудового Червоного Прапора відзначено механізатора Ф. О. Москаленко, доярку В. Л. Осетрову. Понад 300 переможців соціалістичного змагання, ветеранів праці нагороджено Ленінською ювілейною медаллю.
У першому році дев’ятої п’ятирічки з кожного гектара зернових зібрано по 38,3—41,7 цнт. Колгосп «Перше травня» на площі 451 га виростив по 42,7 цнт пшениці, по 301 цнт цукрових буряків на кожному гектарі. Піщанобрідські колгоспи здали державі 121,6 тис. цнт хліба при плані 76,7.
На східній околиці Піщаного Броду ще 1931 року створено звірорадгосп «Червона поляна», за яким закріплено 1560 га земельних угідь. Спочатку господарство спеціалізувалося на розведенні кролів. У післявоєнний період сюди завезено нутрій, норок і сріблясто-чорних лисиць. На щорічних міжнародних хутрових аукціонах у Ленінграді продукція радгоспних ферм, зокрема норки: біла, сріблясто-голуба, чорна,— користуються великим попитом. 1970 року в радгоспі утримувалося 7890 самок норок, 6420 кролів, 862 лисиці. Чистий прибуток становив 470 тис. крб., а в 1971 році — понад 500 тис. карбованців.
Натхнені рішеннями XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, трудящі добиваються нових трудових успіхів в усіх галузях сільського господарства. За роки нової п’ятирічки колгоспи мають збільшити виробництво тільки зерна на 22,7 проц., виконати завдання п’ятирічки в рільництві за 4 роки, у тваринництві — за 4,5 року. Основне стадо норок радгоспу зросте на 34 проценти. Йдучи назустріч 50-річчю утворення СРСР, трудівники колгоспів і радгоспу успішно виконали плани на півріччя 1972 року. Так, колгосп «Шлях до комунізму» продав державі молока на 111 проц., м’яса — на 127 проц. Приплід норок на радгоспних фермах за цей час становив 30 894 проти плану 24 675 голів.
Неухильний розвиток народного господарства села забезпечує піднесення добробуту його трудівників. Так, середньорічний заробіток тракториста у 1971 році становив 1900—2500 крб., доярки — 1471 крб. Значно зросла купівельна спроможність колгоспників. Якщо в 1960 році магазини села продали населенню товарів на 1264 тис. крб., то в 1971 році товарооборот досяг 3248 тис. карбованців.
Депутати соціально-культурної комісії Ради піклуються про впорядкування села. До послуг трудящих відкриті побутові майстерні, перукарня, лазня, готель на 25 місць, фотоательє. Діє водопровід. Працюють 15 магазинів, їдальня, кілька буфетів. У 1967 році змонтовано автоматичну телефонну станцію, телефонізовано всі виробничі ділянки колгоспів, установи, заклади. Є автобусна станція. Майже половина дворів користується газом. У дев’ятій п’ятирічці передбачено прокласти ще 20 км доріг з твердим покриттям і 10 км водопроводу, збудувати побутовий комбінат, будинок піонерів, дитячу бібліотеку.
В Піщаному Броді є типова лікарня на 100 ліжок з рентгенологічним і зубопротезним кабінетами, хірургічним, терапевтичним відділеннями та пунктом швидкої медичної допомоги. В ній працюють 11 лікарів і 50 чоловік середнього медичного персоналу. Хірурга В. А. Сидоренка нагороджено орденом «Знак Пошани».
У середній, двох восьмирічних, допоміжній і вечірній середній для працюючої молоді школах, школі-інтернаті 100 вчителів навчають понад тисячу дітей. 1 вересня 1960 року учні середньої школи перейшли в двоповерхове приміщення з просторими світлими класами, добре обладнаними кабінетами, актовим і спортивним залами. Працює будинок піонерів. Влітку школярі відпочивають у міжколгоспному піонерському таборі. За післявоєнні роки у місцевих школах здобули середню освіту близько 2 тис. юнаків і дівчат. У Піщаному Броді народився кандидат фізико-математичних наук П. П. Чолпан.
У селі створені всі умови для розквіту народних талантів. При будинку культури, трьох колгоспних клубах є драматичний, духовий, літературний, хоровий, танцювальний та ін. гуртки художньої самодіяльності. Сільські аматори з успіхом виступають перед трудящими села і району. Так, театральний колектив — учасник багатьох обласних олімпіад. Сільська бібліотека налічує 60 тис. примірників книг. При ній працює кабінет політичної освіти на громадських засадах, нагороджений на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна грамотою Кіровоградського обкому КП України. У 1970 році бібліотека удостоєна Почесної грамоти Міністерства культури СРСР. У селі є ще 3 колгоспні й 4 шкільні бібліотеки. Багато колгоспників відвідують народний університет культури. Первинна організація товариства «Знання» об’єднує 50 лекторів. Кожна сім’я передплачує кілька газет і журналів: у 1971 році на тисячу чоловік населення припадало 1205 примірників періодичних видань. Працівникам відділення зв’язку присвоєне почесне звання колективу комуністичної праці.
В економічному зростанні колгоспів, піднесенні матеріального й культурного рівня трудящих Піщаного Броду велика заслуга партійних організацій, які об’єднують 229 комуністів. У колгоспах «Шлях до комунізму» та ім. Шевченка обрано парткоми. 260 юнаків і дівчат на обліку в 7 комсомольських організаціях села.
Велику роботу проводить сільська Рада, до складу якої в 1971 році трудящі обрали 86 депутатів, у т. ч. 45 комуністів, 11 комсомольців, 65 з них працюють безпосередньо в сільському господарстві. 77 депутатів входять до постійних комісій Ради: сільськогосподарської, планово-бюджетної, соціально-культурної, соціалістичної законності і мандатної. Активно діють жіночі ради, торговельні комісії, народні дружини, товариські суди, групи народного контролю та інші громадські організації.
Свято зберігають трудящі пам’ять про односельців, що віддали своє життя за Радянську владу. Над братською могилою героїв громадянської та Великої Вітчизняної воєн встановлено пам’ятник. У дні революційних свят тут відбуваються урочисті мітинги трудящих села, піонерські лінійки. На честь 50-річчя Великого Жовтня біля будинку культури споруджено монумент, на якому золотом викарбувано імена воїнів-земляків, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Піщанобрідці своєю натхненною працею вписують нові сторінки в історію рідного краю.
А. А. ВОГУЛЬСЬКИЙ, К. Д. ЛОГВИНОВА
Микола
| #
Тимошенко, це відпрацьований матеріал що вона може запропонувати чергові чвари за розподіл сфер впливу при досягненні до кормушки. Депутатська недоторканість та кому вона потрібна Ваша програма ЛЕбідь рак і щука по Крилову.
Reply