Помічна, Добровеличківський район, Кіровоградська область
Помічна — місто районного підпорядкування, розташоване за 70 км на південний захід від обласного центру. Великий залізничний вузол. Населення — 13 200 чоловік.
Заснування міста пов’язане з інтенсивним будівництвом залізничних шляхів у пореформений період. У 1868 році стала до ладу лінія Ольвіополь—Єлисаветград, а в 1877 поблизу села Помічної утворено роз’їзд з такою ж назвою, біля якого виросло 9 хат залізничників. 1879 року цей роз’їзд перетворили на проміжну станцію. Відправляли звідси в основному сільськогосподарську продукцію, а завозили для продажу лісоматеріали, залізо, камінь, сіль, дьоготь, свічки тощо. На початку XX ст. пропускна спроможність станції становила всього 800 тис. пудів на рік. Крім постійних робітників, тут працювали жителі навколишніх сіл, зокрема Помічної, Олексіївни й Піщаного Броду. їхній робочий день тривав 12 годин, а заробітки були мізерними. Досить сказати, що за розвантаження вагона вугілля в зимових умовах виплачували 80 копійок.
Незадоволення залізничників тяжким економічним і політичним становищем переросло 1905 року у відкриті виступи проти капіталістів і самодержавства. Цьому сприяла революційна агітація членів Єлисаветградського комітету РСДРП.
У 1911—1912 рр. у зв’язку з будівництвом залізниці Одеса—Бобринська на станції споруджено вокзал, паровозне депо, кілька кам’яних житлових будинків, приміщення для відпочинку поїзних бригад. Продовольчі і промислові товари сюди завозили торговці й лихварі. Медичних закладів не було. Лише в 1913 році в казармі колійного майстра відкрили трикласну школу. Навколо станції швидко розростається поселення, в якому на 1916 рік налічувалось уже 88 дворів і 375 чоловік населення. Помічна входила до складу Піщанобрідської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Під час першої світової імперіалістичної війни під впливом агітації більшовиків і солдатів-інвалідів, які поверталися з фронту, помічнянські залізничники виступали за припинення війни. Разом з трудящими Єлисаветграда в січні 1916 року вони підтримали страйк робітників миколаївського заводу «Наваль», збирали кошти для них.
Дізнавшись про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції та про повалення самодержавства, залізничники і селяни навколишніх сіл влаштовували демонстрації, вимагаючи припинення війни й передачі підприємств і землі народові. Створений на станції місцевий орган влади — громадський комітет не зміг навести «порядку». Для придушення виступів робітників прибула сотня Терської козачої дивізії. Однак залізничники подали допомогу революційному Петроградові, затримавши в серпні 1917 року ешелони корніловських військ. Після цього військовий міністр Тимчасового уряду видав наказ про створення на Помічній і ще на 22 станціях військово-польових судів. За наказом командуючого Румунським фронтом реквізиційний загін перевіряв вантажі для фронту, вилучав більшовицьку літературу, в т. ч. газети: «Правда», «Окопная правда», «Голос пролетария».
У жовтні 1917 року помічнянські залізничники підтримали страйк єлисаветградських робітників. Після одержання звістки про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді вони вимагали переходу влади до рук Рад, миру, запровадження робітничого контролю над виробництвом, конфіскації поміщицьких земель.
Наприкінці січня 1918 року за допомогою Єлисаветградського військово-революційного комітету створено Помічнянський ревком, до якого увійшли А. А. Адаменко, П. Д. Фруль та А. К. Цольг. У березні, коли станцію захопили австро-німецькі окупанти, ревком пішов у підпілля. В червні він організував страйк залізничників. Крім того, робітники допомогли Рівнянському, Мошоринському та Новоукраїнському повстанським загонам перевозити необхідні вантажі, всіляко затримували пересування військ окупантів та постачання їх. Тільки на початку червня 1918 року на залізниці в районі Помічної патріоти вчинили кілька аварій ворожих військових ешелонів, було знищено десятки вагонів з солдатами і технікою. Чимало збройних сутичок повстанців з австро-німецькими окупантами відбулося між Помічною та Піщаним Бродом. Проти окупаційних військ у районі станції вели запеклі бої партизани Першого комуністичного загону, очолюваного Т. М. Гуляницьким, та бронепоїзд, яким командував колишній матрос Чорноморського флоту комуніст А. В. Полупанов.
Після вигнання окупантів Помічну захопили ставленики Директорії. В листопаді 1918 року на станції зупинився бронепоїзд Галицького полку «Курінь смерті». Але, дізнавшись про наступ партизанського загону під керівництвом П. С. Ткаченка, що перед тим визволив від петлюрівців Знам’янку, Єлисаветград і Новоукраїнку, ворожий бронепоїзд відійшов з Помічної на Голту. Незабаром петлюрівські загони знову намагалися захопити станцію. Незважаючи на нестачу зброї, взуття та обмундирування, партизани мужньо обороняли її. Тоді ж у телеграмі командуючому Українського фронту П. С. Ткаченко повідомляв: «Мої партизани голими руками відстоюють Помічну, тому що гвинтівок і в половини немає, крім того, босі й голі». Допомогу одягом і взуттям їм подав Єлисаветградський повітовий ревком. Партизани П. С. Ткаченка з допомогою новоукраїнських і рівнянських загонів у ніч на 14 лютого 1919 року визволили станцію. Наприкінці березня вони ще раз усунули загрозу Помічній з боку банд Директорії.
Створений на станції ревком з допомогою Піщанобрідського волвиконкому здійснював заходи для відновлення нормальної роботи всіх служб залізниці, забезпечення безперебійної відправки озброєння та продовольства для Червоної Армії. Для відсічі бандитам ревком організовував спеціальні загони. 10 травня один з григор’євських загонів захопив Помічну, але вже в ніч на 14 травня бійці Першого Вознесенського партизанського полку визволили станцію.
Влітку 1919 року нависла нова небезпека — з півдня наступали частини генерала Денікіна. На початку серпня 1919 року станцію зайняли махновці. В дуже скрутному становищі опинилася Південна група військ на чолі з начдивом 45-ї дивізії Й. Е. Якіром, що пробивалася на з’єднання з основними військами Червоної Армії. «На півдні — море, англо-французький флот, що підтримує десанти білих,— писав Й. Е. Якір у своїх спогадах,— на південному заході — румуни, які час від часу переправляються на наш бік і непокоять наші частини дрібними ударами. На півночі — Петлюра і галичани. В тилу — куркульські банди, повстання :.. І нарешті новий «гість» на головній тиловій магістралі, на вузловій станції Помічна—Махно». Й. Е. Якір дав наказ начальникові бойової дільниці Бірзула—Помічна Т. М.Гуляницькому очистити від бандитів станцію і забезпечити рух поїздів на лінії Одеса — Бахмач. Через Помічну мав здійснюватися зв’язок з Києвом і Бобринською, звідки вже вийшли поїзди з боєприпасами для Південної групи військ. Супроводжував ешелони загін київських курсантів на чолі з В. П. Затонським. Операція завершилася перемогою радянських військ. Махновці відступили до Піщаного Броду. Саме в цей час на Помічну з боку Вознесенська прибули загони Ф. А. Анулова, які налічували понад 2 тис. багнетів і бронепоїзд. Об’єднаними зусиллями дорогоцінний вантаж було доставлено для 45-ї, 47-ї і 58-ї дивізій Південної групи військ, відрізаної від основних сил Червоної Армії.
28 серпня 1919 року до Помічної вдерлися денікінці, які розстрілювали радянських активістів, провадили насильну мобілізацію до своєї «армії». У другій половині січня 1920 року станцію було очищено від білогвардійських військ. Комуністи й комсомольці організували боротьбу з розрухою на залізничному транспорті. Робітники відремонтували залізничну колію, а згодом і зруйновані пристанційні приміщення. Значну допомогу в масово-політичній і культурно-освітній роботі серед жителів Помічної подавали партійні організації та робітники Одеси. Так, робітники лінійного комітету Одеської залізниці створили агітвагон-бібліотеку, який, курсуючи за маршрутом Одеса—Помічна, зупинявся на станції на 2—3 дні. Лектори виступали з доповідями, демонстрували кінофільми, читачам видавали книги.
Після переможного закінчення громадянської війни трудящі приступили до відбудови господарства на соціалістичних засадах. У 1923 році обрано Помічнянську Раду робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, яка входила до складу Ново українського району Одеської губернії. На цей час кількість населення в Помічній досягла 1318 чоловік. Партійна організація, створена 1923 року, та Рада мобілізовували залізничників на успішне здійснення завдань відбудовчого періоду, проводили велику роботу щодо залучення населення до ремонту шкіл, лікарень, будівництва і ремонту шляхів, благоустрою та поліпшення санітарного стану населеного пункту. 1924 року на станції відкрили будинок для безпритульних дітей, почали працювати клуб, а при ньому — бібліотека. Діяли гуртки художньої самодіяльності, читалися лекції, влаштовувались диспути тощо. Великою популярністю користувався драматичний гурток, який ставив п’єси класиків української драматургії. З виступами та концертами помічнянські аматори виїжджали в навколишні села. Серед молоді здійснювалась активна оборонно-спортивна робота.
Робітничий колектив залізничної станції, насамперед комуністи й комсомольці допомагали селянам переходити до соціалістичних форм землеробства, брали участь в організаційно-господарському зміцненні перших колективних об’єднань. У сусідньому селі Старих Деревах 1925 року вони допомогли організувати перше товариство спільного обробітку землі, в інших — ремонтували сільськогосподарський реманент, виїжджали на польові роботи, інколи наражаючись на небезпеку з боку класових ворогів. Так, 1926 року в с. Глиняному куркулі підступно вбили помічнянського комсомольця-агітатора П. Литвинова, по дорозі в с. Олексіївну був поранений комсомолець В. Логвиненко. Допомога залізничників селу особливо посилилась під час масової колективізації.
У 1930 році створено Помічнянську МТС, яка обслуговувала частину артілей Новоукраїнського району. При МТС працювали курси для підготовки масових колгоспних кадрів. Протягом 1930—1935 рр. звідси вийшло 320 спеціалістів, з них 150 трактористів, 35 комбайнерів, 30 шоферів, 15 бригадирів тракторних бригад. Серед механізаторів широкого розмаху набув стахановський рух. Кращий бригадир Помічнянської МТС І. В. Гольченко був делегатом Одеського обласного з’їзду стахановців-трактористів і комбайнерів (12 жовтня 1935 року), де його преміювали цінним подарунком.
Ще в 1932 році Помічнянська Рада виступила ініціатором змагання Рад Одеської області за ударне проведення всіх польових робіт, зразкове збирання врожаю та успішне виконання планів хлібоздачі державі. Рада залучила всі профспілкові організації станції до шефства над колгоспами. Велику допомогу партійним організаціям у масово-політичній роботі серед залізничників Помічної та колгоспників зони діяльності МТС подавала газета «Транспортник» політвідділу Помічнянського відділення залізниці, що виходила в 1933—1934 роках.
Навесні 1936 року МТС відвідав перший секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор. Через кілька днів він надіслав директорові МТС листа з аналізом діяльності станції та рекомендаціями щодо успішного проведення весняної сівби й підготовки до жнив. Цей лист широко обговорювали на зборах партійних організацій і колгоспників Піщанобрідського району, до складу якого з 17 лютого 1935 року входила Помічна.
У період реконструкції народного господарства відчутно зросли виробничі потужності й технічна оснащеність залізничного вузла. Парк вагонного депо поповнився верстатами, екіпірувальним обладнанням, і це дало змогу швидше і якісніше ремонтувати вагони. Стало до ладу нове депо. З ініціативи комуністів і комсомольців ширилось змагання за швидкісне транспортування народногосподарських вантажів. Стахановський рух за підвищення продуктивності праці очолив вузловий партком, організований 1936 року. Машиністи-кривоносівці освоїли водіння великовагових ешелонів. Молодь Помічнянського паровозного депо в 1938 році першою в країні запропонувала створити колону комсомольських паровозів ім. ХХ-річчя ВЛКСМ. А через два роки телеграфіст дистанції зв’язку, секретар комсомольської організації М. Левченко почав одночасно працювати на 8—9 апаратах, щомісяця заощаджуючи до 3 тис. крб. Почин помічнянських комсомольців було підтримано на всіх залізницях країни.
У 30-х роках у Помічній дала струм електростанція. Виросли цілі райони житлових багатоповерхових будинків. Тільки методом індивідуального будівництва споруджено 2500 жител. На станції з’явились нові приміщення клубу залізничників та бібліотеки, середньої й восьмирічної шкіл, лікарні та дошкільних закладів. 1936 року відкрито середню школу робітничої молоді. Повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. В селі й на станції працювали десятки спеціалістів з вищою та середньою освітою.
22 червня 1941 року залізничники Помічної, дізнавшись про віроломний напад фашистських загарбників на Радянський Союз, поклялися на мітингах до останньої краплини крові захищати рідну Вітчизну. До військкомату надійшло багато заяв трудящих з проханням відправити їх на фронт. Партком вузла почав перебудовувати свою роботу на воєнний лад. Було створено штаб охорони, який очолив комуніст В. С. Гуртовий (нині пенсіонер). Залізничники стали на бойову і трудову вахту, подавали діяльну допомогу фронтові.
Наприкінці липня 1941 року з наближенням лінії фронту залізничники О. С. Бернавек, Ф. Г. Уманець та К. Ю. Михальський під обстрілом фашистських літаків відремонтували зруйновану колію на дільниці Новоукраїнка—Плетений Ташлик і забезпечили вихід 14 поїздів, які зосередилися на станції. При залізничному відділенні міліції активно діяв винищувальний батальйон із 40 бійців, до якого входили робітники, вчителі й учні. Загін підтримував порядок на станції, допомагав ліквідовувати наслідки нальотів ворожої авіації тощо. Евакуацією устаткування вузла в складних умовах прифронтової смуги вміло керував начальник політвідділу залізниці М. В. Стрелков. Він особисто виводив ешелони з-під ворожого обстрілу. В глиб країни було вивезено все цінне майно та обладнання. На схід виїхало багато сімей залізничників.
4 серпня 1941 року в Помічну вдерлися фашистські загарбники. Вони жорстоко розправлялися з мирним населенням, грабували й знищували матеріальні цінності.
Окупанти стратили слюсарів вагонного депо С. Скоробрюха та М. Малиновського. Не щадили фашисти й дітей, зокрема, вбили підлітків Ваню і Надю Рудяків. 187 юнаків і дівчат насильно вивезено до Німеччини.
На початку 1942 року в Помічній створюється підпільно-диверсійна група, очолювана комуністом В. К. Вовченком. Група об’єднувала 10 підпільників, які дезорганізовували роботу залізничного транспорту, добували зброю та секретні дані, передавали їх партизанам, розповідали населенню правду про становище на фронтах. Кожного, кому загрожував арешт, переправляли в партизанські загони. В. К. Вовченко та В. І. Благодар захопили з кабінету коменданта станції радіостанцію. І вже наступного дня через лінію фронту полетіли зашифровані зведення та важливі повідомлення. В. С. Савощик, працюючи в технічній конторі станції, дізнавався про те, які вантажі щодня проходять через Помічну і повідомляв про це партизанів. Згодом частина групи на чолі з В. К. Вовченком влилася до загону ім. Пожарського, який діяв у черкаських лісах, інші приєдналися до партизанського загону Матвеева, що базувався у Підвисоцькому лісі.
У 1943 році біля роз’їзду Бешкетове партизани влаштували зіткнення поїздів із живою силою і технікою гітлерівців, а в районі Луньового підірвали колію. В цих операціях особливо відзначилися В. А. Никифоров, Б. Я. Рачкован, І. В. Гаджієнко та інші. Залізничники, виконуючи завдання штабу партизанського загону ім. Пожарського, руйнували паровози, дезорганізували рух ешелонів. Машиніст В. В. Васильченко, перепаливши димогарні труби, вивів з ладу два паровози, а І. А. Ласкавий — 4. У ніч на 22 жовтня 1943 року В. К. Вовченко й М. Е. Імас у районі станції Голта зуміли зняти з 22 авіамоторів основні деталі. У боротьбі з окупантами нарівні з дорослими відзначилися й діти. Так, партизанським зв’язковим був піонер A. Синицький. Одного разу при виконанні бойового завдання Аліка схопили гестапівці. Після жорстоких тортур його разом з іншими патріотами розстріляли в м. Первомайську. В катівнях гестапо загинув і помічник машиніста Ю. Коломієць, який убив молотом фашиста і кинув його в топку паровоза. Жителі Помічної В. А. Бондаренко, В. І. Полтавчук, Т. К. Ласкава та багато інших патріотів, ризикуючи життям, переховували поранених партизанів, діставали для них ліки, теплий одяг і зброю.
2176 помічнянців воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Полковник B. М. Ткаченко, командуючи інженерними військами 8-ї гвардійської армії, забезпечив успішну переправу радянських військ через Віслу, це сприяло створенню, розширенню й укріпленню важливого плацдарму. За це В. М. Ткаченка удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
У визволенні Помічної від гітлерівських окупантів 17 березня 1944 року брали участь 13-а та 95-а гвардійські стрілецькі дивізії 5-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту. На ознаменування здобутої перемоги в боях за оволодіння Помічнянським залізничним вузлом та м. Новоукраїнкою Москва салютувала радянським військам двадцятьма артилерійськими залпами з 124 гармат. Серед визволителів Помічної були і її жителі майор Г. С. Рудий, який і тепер служить у Радянській Армії, та артилерист М. Д. Нікітін, згодом помічник машиніста тепловоза.
Одразу ж після визволення відновили роботу вузловий партком і Помічнянська сільрада. Вони мобілізували трудящих на якнайшвидшу відбудову зруйнованога господарства. Відступаючи, окупанти підірвали паровозне депо, пасажирський вокзал. Першочерговим завданням трудящих було забезпечення безперебійного руху поїздів. Майже все населення Помічної виходило на недільники для очищення території і відбудови вузла. Через місяць паровозне депо приступило до ремонту паровозів. На підмогу залізничникам з навколишніх сіл прийшло 4 тис. колгоспників. За короткий час було полагоджено понад 300 км колії, 64 стрілкові переводи,.
водокачку та електростанцію. Вже у квітні 1944 року через станцію пішли поїзди, а в травні колектив залізничників Помічнянського вузла за кількістю перевезених вантажів зайняв перше місце но Одесько-Кишинівській залізниці.
Одночасно працівники транспорту дбали про відбудову сільського господарства, піднімали з руїн майстерні МТС, ремонтували сільськогосподарську техніку, зокрема, зібрали 17 зернових комбайнів. З допомогою залізничників колгоспи зони Помічнянської МТС весною 1944 року засіяли за 7 робочих днів 5011 га ранніх зернових, 7989 га технічних та інших культур. З братніх республік МТС одержала нову грунтообробну сільськогосподарську техніку. В 1944 році при МТС було підготовлено 50 механізаторів, переважно дівчат. До кінця 1944 року в Помічній уже працювали 12 партійних і 25 комсомольських організацій. На вузлі створено райком профспілки залізничників, а на підприємствах — місцевкоми. Відновила роботу й профспілкова організація при МТС. Більшість членів профспілок були стахановцями та ударниками.
Жителі Помічної активно включились у всенародний патріотичний рух допомоги фронтові. Помічнянські комсомольці й молодь зібрали на побудову літака «Допризовник Кіровоградщини» — 21 675 крб., а робітники МТС 40 тис. крб. на танки для 2-го Українського фронту, за що одержали подяку Верховного Головнокомандуючого Збройних Сил СРСР1. Комсомольці Помічної також відправили багато подарунків для бійців Червоної Армії.
Сільська Рада щодня займалася питанням поліпшення побуту трудящих. Правління ССТ налагодило кооперативну торгівлю та роботу закладів громадського харчування. Став до ладу хлібозавод. Здійснювалися заходи для нормалізації роботи медичних закладів і санітарно-профілактичної роботи. При сільраді працювала комісія для допомоги інвалідам війни, сім’ям загиблих воїнів та населенню, яке повернулося з евакуації. Уже наприкінці 1944 року Помічнянський відділ робітничого постачання відкрив швейну та взуттєву майстерні. Згодом на місці руїн і згарищ виросли середня школа, клуб, кінотеатр.
У роки четвертої п’ятирічки партійні організації залізничного вузла спрямовували зусилля трудящих на дальше піднесення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, запровадження режиму економії. На підприємствах вузла ширився патріотичний рух за дострокове виконання планів п’ятирічки. Так, вагонна дільниця 1947 року відремонтувала вагонів у 1,5 раза більше проти запланованого. Зростали ряди стахановців. У 1948 році 65 робітників справилися з кількома річними виробничими нормами. 18 чоловік рапортували про перевиконання п’ятирічних планів. Продуктивність праці підвищилася в середньому на 122,3 проц. У грудні 1948 року піщанобрідські комуністи, підсумовуючи зроблене, від імені 2-ї райпарт-конференції рапортували ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У про те, що підприємства Помічнянського залізничного вузла перевиконали річний план державних нагромаджень на 2,6 млн. крб.. Вже на 1 жовтня 1950 року колектив станції завершив п’ятирічний план перевезення вантажів обсягом 6793 млн. експлуатаційних тоннокілометрів.
Дійовою формою розвитку творчої активності трудящих, виявлення резервів виробництва і усунення «вузьких» місць були технічні конкурси й огляди. У 1950 році залізничники впровадили понад сто раціоналізаторських пропозицій з економічним ефектом більше як на 300 тис. крб. За 1950 рік на 4674 великовагових поїздах транспортовано додатково 710852 тонни вантажів.
Партійна організація вузла (у 1953 році в ній налічувалося 226 комуністів) постійно дбала про технічне оснащення підприємств залізничного транспорту, підвищення технічного рівня кадрів. Тільки в 1953 році сюди прибуло 26 інженерів.
На курсах було підготовлено 95 машиністів, помічників машиністів, складальників поїздів. Без відриву від виробництва пройшли перепідготовку 443 залізничники. У 1953 році за перевиконання річного виробничого плану вагонному депо присуджено перехідний Червоний прапор Одесько-Кишинівської залізниці.
Свідоме ставлення людей до праці, їхня творча активність яскраво виявилися у дальшому розгортанні соціалістичного змагання. Вже 1958 року за почесне звання комуністичних боролися 8 підприємств, 24 зміни, 14 цехів, 196 бригад. На початку 60-х років колективами комуністичної праці стали 20 змін, цехів і бригад та 870 залізничників локомотивного депо і близько 2 тис. робітників — ударниками комуністичної праці. А 17 квітня 1964 року звання підприємства комуністичної праці присвоєно локомотивному депо.
З кожним роком зростала технічна оснащеність вузла. 1966 року залізничники ст. Бологое Жовтневої залізниці допомогли помічнянцям обладнати блокову маршрутно-релейну централізацію стрілок та сигналів. З допомогою працівників ст. Московка Західно-Сибірської залізниці у 1968 році проведено реконструкцію вагонного депо і перепідготовку його робітників. З того часу обмін спеціалістами між помічнянськими і сибірськими залізничниками став традиційним.
Значно розширилось паровозне депо. Воно першим на Одесько-Кишинівській залізниці перейшло на тепловозну тягу. В депо здійснено повну реконструкцію: пущено 5 автоматичних потокових ліній для ремонту деталей і вузлів вагонів. Завершено механізацію основних трудомістких процесів у ремонті вагонів. Протягом післявоєнних років багато помічнянських залізничників відзначено високими урядовими нагородами. Серед них — орденом Леніна — майстра локомотивного депо О. Ю. Чиркова, орденом Трудового Червоного Прапора — машиніста І. М. Бондаря, робітника дистанції колії М. Л. Кравченка.
14 травня 1957 року Указом Президії Верховної Ради УРСР Помічну віднесено до категорії міст. За роки повоєнних п’ятирічок тут стали до ладу два заводи залізобетонних виробів, елеватор на 50 тис. тонн зерна. На околиці міста виріс цегельний завод, який щороку виробляє понад 6 млн. штук цегли. Значно поповнились новою технікою майстерні відділення Добровеличківського райоб’єднання «Сільгосптехніки». Автопідприємство збагатилося вантажними автомобілями, автобусами та легковими таксомоторами. Помічнянська міжколгоспна будівельна організація виконує в колгоспах робіт щорічно більше як на 2 млн. карбованців.
Значним кроком в економічному розвитку міста були роки восьмої п’ятирічки. З другого півріччя 1969 року всі підприємства вузла почали переходити на нову систему планування й економічного стимулювання, підвищилася рентабельність і продуктивність праці робітників. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна підприємства вузла достроково виконали планові завдання. Працівники локомотивного депо завершили п’ятирічний план на 49 днів раніше строку. Обсяг перевезень порівняно з 1965 роком зріс на 32,5 проц., продуктивність праці — на 19,2 проц. Впроваджено 345 раціоналізаторських пропозицій з річним економічним ефектом 70 тис. карбованців.
За роки п’ятирічки колектив локомотивного депо кілька разів завойовував перехідний Червоний прапор Міністерства шляхів GPGP. Депо стало школою впровадження виробничої естетики. Територія його добре впорядкована, тут вирощено фруктовий сад. На кошти, зароблені залізничниками на суботниках і недільниках, на подвір’ї депо встановлено пам’ятник В. І. Леніну. Колійники постійно забезпечували перевезення народногосподарських вантажів на великих швидкостях. Внаслідок механізації трудомістких процесів продуктивність праці на дистанції підвищилася на 28,5 проц. Завдання п’ятирічки по вагонообороту ст. Помічна завершила на місяць раніше строку. Перевиконано план навантаження і розвантаження вагонів. Прибутки становлять 180 тис. крб. Вагонооборот проти попередньої п’ятирічки зріс у півтора раза. Дистанція зв’язку та сигналізації вузла — одна з кращих на Одесько-Кишинівській залізниці. Всі локомотиви обладнано місцевою сигналізацією і радіозв’язком. Колектив дистанції допомагає будівельникам, які переводять дільницю Помічна—Колосівка—Одеса на електричну тягу змінного струму.
Перевиконали соціалістичні зобов’язання реалбаза хлібопродуктів, що протягом 1969—1970 рр. утримувала перехідний Червоний прапор республіканського Міністерства хлібопродуктів та ЦК профспілки, плодоконсервний завод, заводи залізобетонних виробів, майстерні відділення «Сільгосптехніки» та Помічнянська міжколгоспна будівельна організація, якій за підсумками змагання на честь 50-річчя Жовтня вручено на вічне зберігання Червоний прапор обкому КП України та облвиконкому. За досягнуті успіхи в перед’ювілейному змаганні 960 помічнянців нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». За високу культуру виробництва колектив локомотивного депо відзначено Почесною грамотою Міністерства шляхів і ЦК профспілки залізничників, а також занесено до обласної Ленінської книги трудової слави.
Під керівництвом парткому вузла та Помічнянської міської Ради депутатів трудящих залізничники успішно здійснюють завдання дальшого підвищення ефективності виробництва й прискорення технічного прогресу, визначені XXIV з’їздом КПРС. Комплексний план організаційно-технічних заходів передбачає збільшити до кінця 1975 року вантажооборот транспортного конвейєра не менше як на 22 проц. В авангарді йде колектив комуністичної праці локомотивного депо. Після реконструкції дільниці Хирівка—Помічна й переведення її на електричну тягу колектив депо в серпні 1971 року приступив до ремонту електровозів. За підсумками роботи в другому кварталі того ж року Помічнянське локомотивне депо вийшло переможцем серед споріднених підприємств країни і завоювало перехідний Червоний прапор Міністерства шляхів і ЦК профспілки залізничників. Залізничники, включившись у змагання за гідну зустріч 50-річного ювілею Союзу РСР, виконали на 103,4 проц. піврічний план 1972 року по перевезенню народногосподарських вантажів. Колективу енергодільниці № 6 у другому кварталі 1972 року присуджено перехідний Червоний прапор управління Одесько-Кишинівської залізниці та дорожного комітету профспілки залізничників.
Колектив заводу залізобетонних конструкцій, який постачає 32 станціям Одесько-Кишинівської залізниці свої вироби, у першому році дев’ятої п’ятирічки завоював перехідний Червоний прапор управління залізниці. Підприємство спеціалізується на випуску стінних блоків для спорудження житлових будинків. 1972 року виготовлено понад план 500 куб. метрів збірного залізобетону.
Міжколгоспбудівці борються за доведення річного виробництва цегли на кінець 1975 року до 10 млн. штук. Великого розвитку набув рух за економію й раціоналізацію виробництва. За рахунок надпланових нагромаджень реалбаза хлібопродуктів у 1971 році побудувала два 16-квартирні житлові будинки.
Підвищується добробут залізничників. Великий попит у жителів на телевізори, радіоли, музичні інструменти, пральні машини, газові плити, холодильники, меблі тощо. На початок 1971 року в особистому користуванні трудящих міста було понад сто легкових автомашин і тисяча мотоциклів. Близько 2 млн. крб. своїх заощаджень помічнянці зберігають у державній ощадкасі. Зміцнення бюджету кожної сім’ї є наслідком постійного зростання заробітної плати робітників, яка за останнє десятиріччя збільшилась на 30 проц. Тільки на утримання дошкільних закладів міста щороку відпускається понад 100 тис. крб., а на утримання шкіл — понад 220 тисяч.
Зростає громадська активність трудящих. У 30 первинних партійних організаціях міста — понад 800 членів КПРС. Надійним помічником комуністів є молодь. Тисячний колектив юнаків і дівчат згуртовано в 15 комсомольських організаціях. Понад 5 тис. членів профспілки об’єднані в 34 організаціях. У постійних комісіях при виконкомі міської Ради депутатів трудящих, квартальних і вуличних комітетах, добровільних народних дружинах і товариських судах на громадських засадах працюють близько 2 тис. чоловік. На засіданнях виконкому, на сесіях міської Ради за допомогою постійних комісій та активу вирішуються найактуальніші питання: про перспективи розвитку підприємств залізничного вузла, розширення житлового фонду, спорудження культурно-побутових і спортивних об’єктів, організацію відпочинку трудящих, поліпшення комунально-побутового, торговельного й медичного обслуговування населення. Бюджет міськради на 1972 рік становив 287,4 тис. крб., з них на благоустрій і комунальне господарство міста витрачено 100 тис. карбованців.
З кожним роком красивішає, впорядковується місто залізничників. Серед новобудов — середня музична й вечірня школи робітничої молоді, 5 дошкільних закладів, у т. ч. дитячий комбінат на 140 місць, широкоекранний кінотеатр, кілька клубів, поштове відділення тощо. Споруджується третя середня школа, міський будинок культури, магазини та підприємства громадського харчування, аптека, автостанція.
За післявоєнний період виросли цілі житлові масиви. Близько 4 тис. жител споруджено шляхом кооперативного та індивідуального будівництва. Тільки для залізничників за останні роки восьмої п’ятирічки зведено більше як 50 багатоповерхових будинків загальною площею понад 100 тис. кв. метрів. Протягом дев’ятої п’ятирічки комунальний житловий фонд зросте більше як на 15 тис. кв. метрів. Лише на спорудження багатоповерхових житлових будинків буде освоєно 2,3 млн. карбованців.
Комбінат комунальних підприємств здійснює великий обсяг робіт по благоустрою міста: на околиці прокладено тротуари, вкриваються асфальтом вулиці, опоряджено ставок. У центрі міста — станція, звідки курсують автобуси на Кіровоград, Одесу, Київ, Херсон, Умань і в населені пункти Добровеличківського й Новоукраїнського районів. Функціонують телеграфна та автоматична телефонна станції.
До послуг населення — широка мережа побутових закладів. Відкрито кущовий побуткомбінат з різними майстернями. Працюють швейна та взуттєва майстерні Помічнянського відділу робітничого постачання. В місті — понад 50 магазинів промислових, продовольчих, господарських і культтоварів, універмаг, ресторан, дві чайні, 5 їдалень, багато кіосків і буфетів державної та кооперативної торгівлі.
Велика увага приділяється дальшому розвиткові закладів охорони здоров’я трудящих. Якщо в 1916—1917 рр. у Помічній з медичного персоналу були тільки фельдшер, акушерка та санітар, то тепер у місті — 28 лікарів і 175 чоловік середнього медичного персоналу. Лікарня на 125 ліжок має хірургічне, терапевтичне, дитяче, пологове й гінекологічне відділення, два рентгенологічні кабінети. Діють дві поліклініки, дві аптеки, дитяча консультація, санітарно-епідеміологічна станція, чотири фельдшерсько-акушерські пункти, дві зубопротезні та біохімічна лабораторії, протитуберкульозний кабінет і відділення швидкої медичної допомоги. В дитячих садках і яслах виховуються понад 700 дітей залізничників.
Улюбленим заняттям молоді є фізкультура і спорт. 15 фізкультурних колективів охоплюють понад три тисячі чоловік. У Помічній — міський стадіон, гімнастичні зали і кілька спортивних майданчиків. Молодь локомотивного депо своїми силами на колишньому пустирі впорядкувала стадіон, баскетбольну і волейбольну площадки, тир.
У трьох середніх, восьмирічній і музичній школах навчаються понад 3 тис. дітей і працюють 190 вчителів і вихователів. Серед них — заслужені вчителі УРСР І. Я. Манько та І. Й. Надводнюк, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. У місті близько 300 спеціалістів з вищою і понад 1300 — з середньою спеціальною та загальною середньою освітою. 100 помічнянців здобувають освіту у вузах і технікумах без відриву від виробництва. Лише в локомотивному депо — 30 інженерів і 190 техніків, тоді як до революції на всю Помічну було 2 чоловіка з вищою і середньою освітою.
Духовному збагаченню трудящих сприяє широка мережа культурно-освітніх закладів. У центрі міста — широкоекранний кінотеатр, клуб залізничників, п’ять відомчих клубів, при кожному підприємстві — червоні кутки. При клубах постійно працюють гуртки художньої самодіяльності, які виступають з концертами перед помічнянцями й хліборобами навколишніх сіл. При клубах локомотивного депо та реалбази хлібопродуктів виникли музичні ансамблі ударних інструментів «Світлофор» та «Колос», які завоювали велику популярність у населення. Тут же діють агіткультбригади. Культосвітні заклади міста пропагують нові радянські обряди і звичаї. В клубах влаштовуються вечори вшанування ветеранів праці й новаторів виробництва, комсомольські весілля, урочисті реєстрації шлюбів, новонароджених, зустрічі трьох поколінь, проводи до лав Радянської Армії, вечори Молота і Серпа.
Три міські й три шкільні бібліотеки мають у своїх фондах до 100 тис. книжок. Крім цього, фонд вузлової технічної бібліотеки налічує понад 18 тис. книг, при парт-комі вузла створено бібліотеку політичної книги, де близько тисячі примірників творів В. І. Леніна. Послугами бібліотек користуються 6500 читачів. Бібліотечні працівники організовують тематичні виставки, обговорення нових книжок, художні читання творів популярних прозаїків і поетів. У багатьох помічнянців є власні бібліотеки.
На підприємствах міста регулярно випускаються понад 50 стінних газет і дві загальноміські сатиричні стіннівки. По місцевому радіо транслюється передача «Новини життя». Значне місце в культурному житті помічнянців належить міській
організації товариства «Знання», з ініціативи якої створено народні університети: технічного прогресу, здоров’я, культури та юридичних знань. Цікаву і змістовну роботу проводить жіночий клуб «Червона хустина».
Радянська влада відкрила широкий простір для духовного й творчого зростання людини. Ось, наприклад, сім’я О. С. Бернавека, потомственого залізничника. Його батько був неписьменним, жив у злиднях. Сам О. С. Бернавек почав працювати на залізниці ремонтником, а залишив за віком роботу як заступник начальника дистанції колії. Син здобув вищу освіту, нині — заступник начальника локомотивного депо станції Котовськ. Дочка після закінчення інституту вчителює в одній із шкіл Білгорода-Дністровського. Заслуженим авторитетом трудящих міста користується машиніст тепловоза В.Т. Крохмаль. Завдання восьмої п’ятирічки він виконав на півтора року раніше, перевізши понад план близько 65 тис. тонн вантажів і заощадивши 18 тис. кг дизельного палива. Комуністи Кіровоградщини виявили йому довір’я, обравши делегатом XXIV з’їзду КПРС. Прикладом самовідданого служіння Батьківщині є Б. П. Фруль — колишній моряк-балтієць, капітан 2-го рангу. За мужність і відвагу, виявлену в боротьбі з гітлерівськими загарбниками, він удостоєний 17 бойових нагород. Тепер Б. П. Фруль веде велику громадську роботу: він пропагандист у мережі партійної політосвіти, завідує історико-краєзнавчим музеєм, створеним на громадських засадах. Уродженцем міста є доктор фізико-математичних наук В. П. Петренко.
Свято шанують помічнянці світлу пам’ять про тих, хто віддав життя за Радянську Батьківщину. В центрі міста, в тіні крислатих кленів, яворів і ясенів над братською могилою воїнів, що загинули в боях з гітлерівцями при визволенні Помічної, встановлено монументальний пам’ятник. На його мармуровій плиті золотом викарбувано прізвища захисників Вітчизни. 237 жителів не повернулись додому — полягли смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни. З ініціативи громадськості, міської організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури їм споруджено обеліск Слави. Вулицю, на якій жив хоробрий піонер-партизан А. Синицький, названо його ім’ям, на будинку встановлено меморіальну дошку.
На міській площі в 1966 році трудящі звели пам’ятник засновникові Комуністичної партії і Радянської держави — В. І. Леніну. Всі грандіозні перетворення, які відбулися за роки Радянської влади в Помічній, є наслідком послідовного здійснення партією ленінських планів комуністичного будівництва.
О. Я. ОЛІЙНИК, Я. С. ЮХНО