Долинська, Долинський район, Кіровоградська область
Долинська — місто районного підпорядкування, центр району, залізничний вузол. Розташована у південно-східній частині області, за 75 км на південь від Кіровограда. Населення — 14 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковане також село Більшовик.
Виникнення міста пов’язане з будівництвом залізниць, що почалося на Україні після скасування кріпосного права. В 1871 році акціонерному товариству Харківсько-Миколаївської залізниці передано казенну залізницю Єлисаветград—Крюків, а через два роки її продовжили від Знам’янки до Миколаєва. Тоді й споруджено тут станцію, яка називалася Казанкою, а з 1901 року — Долинською. До неї примикало селище Кефалівка, що виникло ще 1782 року. Першими його мешканцями були перевезені з центральних губерній Росії кріпаки поміщика майора Кефалі, який за царським указом одержав тут 1257 десятин землі. 1896 року в поселенні, що входило до Братолюбівської волості Олександрійського повіту, у 25 дворах проживало 227 чоловік. Щорічно після закінчення сільськогосподарських робіт частина прийшлих селян залишалася працювати на залізниці, бо не мала коштів, щоб вертатися додому. Спорудження дільниці Катерининської залізниці Довгинцеве—Долинська викликало великий приплив робочої сили з різних губерній Росії. Багато зайнятих на будівництві робітників після його завершення в липні 1901 року залишилося тут на постійне проживання. Станція стала вузловою, населення селища швидко зростало. Разом з тим підвищувалася і ціна на землю. Так, за даними Полтавського земства, за час експлуатації Харківсько-Миколаївської залізниці ціна однієї десятини орної землі збільшилася в 3 рази і в 1903—1906 рр. досягла 100 крб.
Частина бідняків із сіл, розташованих неподалік від станції, через матеріальні нестатки змушена була сполучати працю в своєму господарстві з працею найманого робітника на залізниці. Разом з тим у Долинську щорічно прибувало багато селян з інших губерній, щоб найматися до поміщиків і куркулів на сезон польових робіт. Станція стала значним ринком збуту робочої сили. Так, у своїй праці «Розвиток капіталізму в Росії» В. І. Ленін серед інших великих робітничих ринків на півдні, де збиралися тисячі робітників і куди з’їжджалися наймачі, назвав і Долинську.
На початку XX ст. Долинська — одна з великих залізничних станцій, річний вантажооборот якої становив 75 млн. пудів, причому 40 млн. припадало на вугілля. При ній працювали депо та цегельний завод, пошта, телеграфне відділення.
Тяжке економічне становище викликало невдоволення трудящих існуючим ладом. Значну роль у пробудженні їх свідомості відіграв відомий український письменник А. Ю. Тесленко, який у 1902 році навчався в Долинській на курсах телеграфістів. Він часто вів бесіди з робітниками станції та селянами, які, шукаючи роботи, збиралися на привокзальній площі, про їх безпросвітні злидні, нужду та безправ’я, читав молоді заборонені царською цензурою книги. «Прийде щаслива пора,— запевняв він,— може ми й не доживемо, та діти доживуть. Ми повинні наблизити ту щасливу пору, бодай ціною наших мук і страждань». Поліцейські власті, яким було відомо про сутички А. Ю. Тесленка з куркулями ще по Лохвиці (Полтавської губернії), зробили все, щоб він не працював телеграфістом у Долинській. Хоча А. Ю. Тесленко успішно склав екзамени, його визнали нездатним до цієї роботи через «хворобу» очей.
Робітники станції брали активну участь у революційних подіях 1905 року. Як тільки розпочався загальноросійський жовтневий політичний страйк, залізничники Долинської також припинили роботу. 9 жовтня їх підтримали телеграфісти. Вони склали відозву, в якій закликали до страйку всіх робітників і службовців, розклеїли її на станції та в селищі. По телеграфу долинці підтримували постійний зв’язок з Центральним страйковим комітетом Харківсько-Миколаївської залізниці, а також з Херсонським губернським комітетом сільських організацій РСДРП. 11 жовтня загальні збори залізничників Долинської ухвалили страйкувати. Через два дні на станції відбувся мітинг з участю представників страйкового комітету, які прибули з Харкова на агітпоїзді, сформованому в Люботині. Цей агітпоїзд, що курсував між Харковом і Миколаєвом, відіграв велику роль у агітації за участь у страйку.
Особливого розмаху революційна боротьба на станції досягла наприкінці 1905 року. Робітники Долинської 10 грудня застрайкували. Вони створили страйковий комітет у складі 8 чоловік. Для вироблення спільної програми страйкової боротьби в Долинській тоді ж скликано нараду працівників станцій і полустанків Долинська, Казанка, Куцівка, Маржанівка, Новий Буг, Новоданилівка, Новополтавка, Шарівка та ін., а також представників навколишніх сіл. Нарада проходила в приміщенні паровозного депо. На ній виступили члени страйкового комітету В. С. Херсонцев, М. М. Дмитрієв, П. І. Камінський, які роз’яснювали мету страйку, закликали селян приєднатися до залізничників, підтримували їх вимоги про розподіл поміщицьких земель. Після мітингу відбулася демонстрація; її учасники з червоними прапорами й революційними піснями пройшли вулицями селища. На мітингах, що сталися повсюдно, керівники страйку знайомили робітників з подіями, що відбувалися в країні, роз’яснювали завдання страйкарів, зачитували численні телеграми з Москви, Харкова, Полтави, де висловлювалася солідарність з долинцями і які закінчувалися закликом: «Хай живе всеросійський політичний страйк!». Робітники збирали гроші на придбання зброї, патронів тощо. Комітет мав і свої кошти, які складалися з двопроцентних відрахувань із зарплати трудящих. Страйкарі стали справжніми господарями станції і всього селища: охороняли вантажі, чергували на телеграфі. Щоб перешкодити прибуттю військ, було організовано зіткнення паровозів. На вокзалі з ініціативи комітету відкрився агітпункт.
28 грудня до Долинської прибув каральний загін. Було заарештовано керівників та багатьох активних учасників страйку. Царські сатрапи вчинили над ними жорстоку розправу, більшість їх засуджено до різних строків тюремного ув’язнення. Після придушення страйку в Долинській та в інших місцях прокотилася хвиля погромів, спровокованих чорносотенцями. Станція і селище надовго залишилися в руках жандармів і спеціального карального загону солдатів 57-го Модлинського полку, які прибули сюди для придушення революційних виступів.
І все ж заворушення не припинялися. Так, 14 травня 1906 року заарештовано селянина Ю. X. Бондаренка, а 12 жовтня — селянина Я. Д. Козлова. Обидва вони звинувачувались у тому, що агітували проти царя пасажирів 3-го класу, закликали солдат 57-го Модлинського полку не виконувати накази офіцерів і разом з робітниками та селянами боротися за свободу. У спільних виступах складався і міцнів союз робітників-залізничників та селян Долинської і навколишніх сіл.
В роки нового революційного піднесення (1910—1912 рр.) політичне життя на станції та в селищі пожвавилося. Більшовицька газета «Правда» в № 125 за 23 вересня 1912 року повідомляла, що на станціях Знам’янка і Долинська пройшли вибори уповноважених від робітників до Державної думи. Долинці послали свого представника до Херсона на губернський з’їзд виборщиків від робітничої курії. Ця ж газета відзначала прогресивно-революційний настрій делегатів.
На початку XX ст. селище й станція розширювалися, зростала кількість населення. 1908 року тут налічувалося понад 2 500 жителів. У селищі не було жодного медичного закладу, а на станції діяв невеликий медпункт, в якому хворих приймали лікар і фельдшер. У 1901 році відкрито в Долинській земську школу, що містилася в одній половині звичайної селянської хати. До неї ходило 60—70 дітей місцевих селян. З 1900 року тут працювало залізничне училище, де навчалося 200 учнів, в основному діти залізничників.
Видатний радянський педагог і письменник А. С. Макаренко, який з 1911 по 1914 рр. викладав у залізничному училищі, так описує Долинську тих часів: «Станцію і селище при ній можна було охопити одним поглядом. Нас оточував степ — одноманітний, рівний, мовчазний. А що там в степу? Дві могили на обрії та сховане у вибалку село, на великому шляху стовпи та вихори куряви… В своєму закутку ми бачили сіру, похмуру «обложну» хмару реакції, бачили і поодинокі спалахи блискавок робітничого руху, селянських заворушень, підпільної роботи революціонерів».
А. С. Макаренко не обмежувався лише викладацькою роботою. Саме він добився дозволу на будівництво нового приміщення земської школи. Але воно так і не було завершене у зв’язку з початком першої світової війни.
Під час війни через станцію Долинська йшли безперервним потоком війська. Між залізничниками і революційно настроєними солдатами-фронтовиками встановлювалися контакти. Вони разом часто викидали з вагонів поліцейських і жандармів, чинили їм колективний опір. У січні 1916 року в Долинській солдати ешелону № 326 розгромили конвой, який їх супроводжував. Виступ було жорстоко придушено. В Єлисаветграді ешелон затримали, 9 чоловік віддали до військово-польового суду, з них 7 — розстріляли. 15 лютого того ж року солдати іншого ешелону виступили проти своїх начальників, роззброїли і побили конвоїрів, відчепили від составу вагон з охороною.
Про Лютневу буржуазно-демократичну революцію в Долинській дізналися на другий день після зречення царя від престолу. Робітники і службовці станції з цього приводу з червоними прапорами та революційними піснями вийшли на демонстрацію. Було створено профспілкову організацію залізничників. Одностайним схваленням зустріли трудящі станції й селища звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, створення першого Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним, рішення II Всеросійського з’їзду Рад, а потім — про проголошення Всеукраїнським з’їздом Рад 25 грудня 1917 року Української Радянської Республіки.
Проте в Долинській, як і на всьому правобережжі України, встановився режим антинародної Центральної ради. По всій залізниці розгорілися запеклі бої місцевих повстанських загонів з петлюрівцями. 7 лютого 1918 року у зведенні командування військами Радянської України повідомлялося, що залізниця між станціями Олександрія — Долинська — Кривий Ріг — Довгинцеве перебуває в руках повстанців. 10 лютого загін червоногвардійців, що прибув на станцію, роззброїв буржуазних націоналістів і провів у селищі мітинг, на якому було обрано Долинський ревком на чолі з В. О. Воробченком. Ревком одразу ж приступив до перетворення в життя декретів Радянської влади, провадив підготовку до розподілу поміщицької землі між селянами, подавав допомогу загонам Червоної Армії, створював радянські адміністративні органи тощо.
У лютому—березні трудящим Долинської довелося вести запеклу боротьбу з австро-німецькими окупантами, які, зважаючи на важливе стратегічне значення станції, намагалися якнайшвидше оволодіти нею. З місцевого населення формувалися загони, що влилися до регулярних частин 3-ї армії, які відходили з Києва. Частини Червоної Армії одержали завдання утримувати вузол, щоб дати змогу евакуюватися населенню, рухомому складу, вивезти цінні матеріали, підготувати позиції для дальшого опору ворогу. На підступах до станції з 27 березня по 1 квітня йшли безперервні бої, в ході яких знищено чимало ворожих солдатів, підбито кілька броньовиків. Тільки на четвертий день австро-німецькі загарбники захопили Долинську. Трудящі селища під керівництвом більшовиків продовжували боротися в тилу ворога. В липні 1918 року вони дали відсіч окупантам, які намагалися провести реквізиції хліба. Було вбито 10 ворожих солдатів й одного офіцера.
Серйозних ударів в районі станцій Довгинцеве, Долинська і Кривий Ріг завдавав ворогові перший Криворізький революційний полк. Його бійцями стали багато долинців. У листопаді деморалізовані австро-німецькі війська під ударами Червоної Армії відступили. На станції і в селищі на деякий час відновлено Радянську владу. Але в грудні Долинську зайняли петлюрівці.
В лютому 1919 року проти них спалахнуло збройне повстання, яке очолили більшовики; при допомозі криворізького пролетаріату повсталі очистили Долинську від жовтоблакитників. Близько трьох місяців ревком, який відновив свою діяльність, вів підготовчу роботу до здійснення ленінського Декрету про землю, мобілізовував робітників і бідноту для наведення революційного порядку на станції і в селищі, організовував допомогу сім’ям червоноармійців і партизан, частинам Червоної Армії.
Та на початку травня банди Григор’єва розгромили в Долинській органи Радянської влади, заарештували і розстріляли комуністів, селищних активістів. У ліквідації григор’євщинина Катеринославсько-Олександрівсько-Херсонському напрямку брали участь війська під керівництвом П. Ю. Дибенка, який 26 травня телеграфував до Києва Раді оборони: «Війська Червоної Армії зайняли станцію Долинська, де з’єдналися з групою Довгинцевського напрямку. По дорозі між Шарівкою і Долинською захоплено 5 гармат і багато інших трофеїв».
Радянську владу було відновлено, але в кінці літа сюди вдерлися денікінці. У важкі часи білогвардійського розбою долинцям велику допомогу подали криворізькі більшовики. У жовтні під їх керівництвом в селі Лозуватці відбулася конспіративна нарада, в якій взяли участь представники станції і селища. Було прийнято рішення про створення партизанського загону. Через 8—10 днів він почав діяти в Лозуватці, а згодом і в Долинській.
Тікаючи на південь під ударами Червоної Армії, денікінці будь-що намагалися закріпитися на станції. Тут було зосереджено великі сили піхоти, артилерії, на коліях стояв бронепоїзд. Проте навальним наступом 45-а стрілецька дивізія і кавалерійська бригада під командуванням Г. І. Котовського на початку січня 1920 року вибила звідси білогвардійців. Але й після цього мирному будівництву постійно загрожували банди. У грудні в районі Долинської 14-а кавалерійська дивізія під командуванням О. Я. Пархоменка громила махновців, що являли собою особливо велику небезпеку.
Керівною силою в мобілізації робітників залізничної станції та бідноти селища на боротьбу з бандитизмом та розрухою були комуністи і комсомольці. Партосередок діяв у Шевченковому (так стало називатися з 1920 року колишнє пристанційне селище Кефалівка) і на станції (останній у 1921 році об’єднував 17 членів та 7 кандидатів у члени партії). Досить численним був загін комсомольців, яких налічувалося понад 50 чоловік.
КНС, створений 1920 року, разом з Радою робітничих, селянських і червоно-армійських депутатів, обраною в селищі одразу після вигнання денікінців, почав реалізовувати закони Радянської влади про землю. Селяни одержали від 5 до 10 десятин на родину. Значну увагу органи Радянської влади приділяли пропагандистсько-агітаційній роботі в масах. На вокзалі в 1920—1922 рр. діяв агітпункт, у налагодженні його роботи допоміг агітпоїзд Реввійськради Південно-Західного фронту «111-й Інтернаціонал». Тут провадився запис добровольців до загонів для боротьби з бандами.
Велику організаторську, господарську й політичну роботу в 1920 — 1922 рр. провадив колишній московський робітник, депутат Московської Ради комуніст Ю. Ф. Кухмістеров, призначений комісаром станції і всієї дільниці. Під його керівництвом було створено загін для боротьби з бандитизмом, до якого увійшли активісти станції та добровольці з селищної бідноти. Ідучи на роботу, кожен, крім своїх інструментів, ніс за плечима гвинтівку. Загін діяв дуже оперативно, і з часу його створення станція жодного разу не була зайнята бандитами.
У 1923 році створюється Долинський район з центром в Долинськ-Шевченковому (так офіційно іменувалося селище і станція з часу перетворення на районний центр). Тоді тут мешкало 3834 чоловіка. Район входив до Криворізького округу Катеринославської губернії. Під керівництвом партійних організацій трудящі станції і селища швидко відроджували господарство, з ентузіазмом працювали на комуністичних суботниках. Відбудова колій, ремонт паровозів і вагонів, спорудження зерноскладу, елеватора, наведення порядку на станції і в селищі значною мірою здійснювалися у вільний від роботи час не лише робітниками та службовцями, а й членами їх сімей. 7 листопада 1924 року дала струм електростанція. Якщо 1925 року в Долинській налічувалося 95 приватних торговельних підприємств й одиниці кооперативних і державних, то вже через рік останніх було 56. У 1925 році бідніше селянство об’єдналося в колективні господарства «Червона нива» й «Комунар». Для подання їм допомоги в селищі засновано Шевченківське кредитне товариство, яке виділяло кошти для придбання тягла, реманенту і посівного матеріалу, створено також єдине споживче товариство. На кінець відбудовного періоду в Долинській працювала селищна лікарня і залізничний медпункт, 2 аптеки, дитячі ясла, школа на 408 учнів, де викладало 20 вчителів, 22 пункти ліквідації неписьменності, 8 книгарень, 2 хати-читальні, 9 сельбудів, залізничний профспілковий клуб. Комуністи і комсомольці виступали з лекціями, доповідями, бесідами, концертами художньої самодіяльності. Спілкова молодь брала активну участь у ліквідації неписьменності, в розгортанні антирелігійної пропаганди, вела культурно-масову роботу. Це її зусиллями вже в 1921 році в селищі відкрито хату-читальню, пункт навчання неписьменних та малописьменних, бібліотеку й клуб. Протягом 1923—1926 рр. посаджено великий парк ім. Комуністичних суботників, в якому відкрився літній кінотеатр.
Високою була активність трудівників у здійсненні планів соціалістичної індустріалізації та колективізації сільського господарства. В 1926 році було закінчено будівництво елеватора потужністю півтори тисячі тонн зерна на добу. Згодом стали до ладу маслозавод, млин, олійниця, птахокомбінат. Реконструйовано цегельний завод: якщо до революції він виробляв 10—15 тис. штук цегли на добу, то після реконструкції— втричі більше. Майже всі господарські, культурно-освітні та адміністративні об’єкти в Долинській споруджувалися з надпланової цегли, яку давало підприємство. Для забезпечення безперебійної роботи сільськогосподарських машин і механізмів відкрилася міжрайонна майстерня капітального ремонту, в 1938 році організувалася автоколона з 37 машин.
Важливу роль у житті селища й району відігравала станція Долинська, через яку йшли такі вантажі, як хліб, вугілля, будівельні матеріали тощо. Рік у рік збільшувався її вантажообіг, краще оснащувалося депо, розширювалися колії, з’являлися нові службові приміщення.
Ще 1929 року організовано Долинську МТС, трудівники якої багато зробили для колективізації сільського господарства. Систематично допомагали артілям і залізничники. В майстернях депо виготовлялися запасні частини до сільськогосподарських машин, ремонтувалися плуги, борони, сівалки. Робітники станції виходили на збирання врожаю, вели культурно-масову роботу серед сільського населення.
У 1929 році, незважаючи на відчайдушний опір куркулів, які не хотіли здавати своїх позицій, в Долинській створюється колгосп «Повний колос», а на території селищної Ради — «Більшовик», «Боротьба», «Червоний маяк».
Організуючою і спрямовуючою силою в трудових колективах були комуністи й комсомольці. Всього в Долинській діяло 14 парторганізацій (найбільші з них були на станції, цегельному заводі, при райвиконкомі), що мали 128 членів та 47 кандидатів у члени партії. Активно працювали 23 комсомольські організації, які об’єднували понад 1 тис. юнаків і дівчат. Завдяки їх постійному керівництву й особистому прикладу на всіх ділянках виробництва успішно виконувалися взяті зобов’язання.
Артіль «Повний колос» була учасником соціалістичного змагання та конкурсу на кращий колгосп щодо хлібозаготівель і вчасного виконання сільськогосподарських робіт. Постановою районної конкурсної комісії від 7 листопада 1933 року її премійовано тракторним вагончиком, а голову правління Г. Н. Доненка, бригадира П. Л. Лозенка, колгоспницю К. М. Старовойченко — цінними подарунками. В артілях Шевченківської селищної Ради організовано конкурс на кращу бригаду, велася велика робота серед жінок-колгоспниць щодо залучення їх до активного громадського життя. Для поліпшення виховної роботи серед молоді в колгоспах введено посади помічників бригадирів по роботі з комсомолом.
Особлива увага приділялася швидкому і якісному проведенню весняної сівби. 11 березня 1932 року на спільному засіданні виконкому і бюро РК КП/б/У був присутній голова ЦКК КП(б)У В. П. Затонський, а 17 травня того ж року — перший секретар ЦК КП/б/У С. В. Косіор. Ознайомившись із завершенням колективізації, з підготовкою сівби в артілях, вони діяльно допомогли їм у розв’язанні цих питань.
Весною 1933 року в Долинському районі побувала виїзна редакція газети «Комсомольская правда», яка залишалася тут протягом 45 днів. Вагон з виїзною бригадою редакції стояв на станції Долинська. Звідси її працівники виїздили в села для подання практичної допомоги партійним і комсомольським організаціям в мобілізації колгоспників на успішне проведення весняної сівби. Робота редакції спрямовувалася також на зміцнення комсомольської організації району і, зокрема, селища та станції. Як відмічалося в постанові бюро Долинського РК КП/б/У про підсумки перебування її в районі, особливо велику допомогу було надано у підвищенні якості польових робіт, у піднесенні продуктивності тракторного парку.
Дедалі ширше розгорталося соціалістичне змагання. Складач поїздів П. М. Гонтар 17 жовтня 1938 року витратив на формування поїзда 29 хвилин замість 50. Його приклад наслідували зчіплювач вагонів М. П. Перебийніс та стрілочник Т. К. Чорно-віл. На честь двадцятиріччя ВЛКСМ робітниця цегельного заводу комсомолка О. Г. Лещенко при змінній нормі 14 тис. штук цегли знімала 15—16 тис. Значно перевершували виробничі завдання й інші працівники. Велика група механізаторів МТС завоювала в 1939 році право бути учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Серед них — І. О. Валовий і В. К. Вишневецький, що виробили на трактор по 1519 га оранки, та інші. За досягнуті успіхи у вирощуванні високих урожаїв озимої пшениці, соняшнику та цукрових буряків, підвищення продуктивності громадського тваринництва 2 артілі, 4 тваринницькі ферми та 86 колгоспників-стахановців у 1940 році стали участниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Зміцнення соціалістичної економіки відкрило шлях до значного поліпшення соціально-побутових умов трудящих селища. Місцеву лікарню було реорганізовано в районну на 75 ліжок, а залізничний медпункт — в лінійну лікарню з амбулаторією і стаціонаром на 15 ліжок.
Значного розвитку набула народна освіта. 1932 року на базі залізничного училища створюється семирічна, а потім середня школа; споруджується нове приміщення для неповної середньої школи, яка згодом також стала середньою. З 1935 року відкрито середню школу для дорослих, яка вважалася однією з кращих в районі щодо організації навчальної роботи. В 1936 році у школах селища навчалося півтори тисячі учнів і трудилося 75 вчителів. Перед війною тут працювали залізничний профспілковий та районний клуби, при яких діяли численні гуртки художньої самодіяльності, кінотеатр, районна бібліотека з книжковим фондом 40 тис. томів. В Долинській часто гастролювали професійні театральні колективи з Москви, Києва, Харкова, Миколаєва.
Коли гітлерівські загарбники віроломно напали на Радянський Союз, у селищі відбувся мітинг, в якому взяло участь 600 чоловік. Вони поклялися віддати всі сили на допомогу фронтові, на розгром ворога. У перші дні війни 83 жителі Долинської, серед них 31 жінка, подали заяви про зарахування їх добровольцями до Червоної Армії. Було створено винищувальний батальйон у складі 233 чоловік, у т. ч. 76 комуністів і 103 комсомольців. На виробництві жінки зайняли місце чоловіків, що пішли на фронт, 37 з них сіли за кермо трактора. З наближенням лінії фронту в східні райони країни евакуювалася частина населення, вивозилось устаткування промислових підприємств селища, майно і худоба колгоспів.
На початку серпня 1941 року фашистська авіація піддала жорстокому бомбардуванню станцію, а ранком 7 серпня гітлерівці захопили її. З перших днів вони встановили режим жорстокого терору, розстрілювали комуністів, комсомольців, працівників радянських установ, активістів. Велику групу радянських громадян кати зігнали в клуб ім. Н. К. Крупської, а потім розстріляли. За період тимчасової окупації з району насильно вивезено на каторжні роботи до Німеччини 2100 чоловік, розстріляно 2 тисячі.
На боротьбу з фашистами піднялися радянські патріоти. На станції Долинська здійснював диверсійні акти один з членів групи кіровоградських підпільників Г. Г. Кротенко, який працював кондуктором товарного поїзда, що курсував між Знам’янкою і Кривим Рогом. Знищуючи ворогів, він відбирав зброю і переправляв її партизанам у Чорний ліс.
У жовтні 1942 року за завданням Кіровоградського підпільного обкому партії тут почала активно діяти підпільно-диверсійна група під керівництвом П. Г. Дяченка (командир) й А. І. Полянського (комісар), яка об’єднувала 95 народних месників. Вони одностайно схвалили статут, в якому говорилося: «Кожен член загону повинен боротися за повне вигнання ворога за межі нашої Батьківщини, за повне знищення фашистських загарбників, не шкодуючи для цього свого життя». Група мала в своєму розпорядженні радіостанцію, друкарню.
Підпільники організовували збройні напади на комендатури і поліцейські дільниці, знищували ворожих солдат і зрадників Батьківщини, палили фашистські склади. Сміливою розвідницею зарекомендувала себе Анюта Рак. Вона бувала в селах, зайнятих окупантами, збирала дані про розміщення військових частин, допомагала виявляти і знешкоджувати провокаторів, що засилалися в групу. Зараз Анюта Рак— Г. Ф. Бондаренко — працює вчителькою в Долинській середній школі № 1. Підпільниця С. Ф. Мегеря — медична сестра Долинської лікарні — врятувала багатьох радянських воїнів, подавала їм медичну допомогу і переховувала до приходу Червоної Армії. Група П. Г. Дяченка мала тісний зв’язок з партизанськими загонами С. І. Довженка та І. Д. Діброви. Фашисти посилали значні сили для до того, щоб розгромити їх. 14 листопада 1943 року в селі Новогригорівці Першій підпільно-диверсійна група витримала тяжкий бій з карателями, у якому знищила 19 фашистів. У грудні 1943 року вона влилася в одну з частин Червоної Армії. П. Г. Дяченко і В. П. Бондаренко (помічник командира) були відкомандировані в розпорядження обкому партії. В 1942—1943 рр. в Долинській виконував спеціальні завдання командування Червоної Армії розвідник С. А. Сидоренко. Він підтримував тісний зв’язок з підпільниками міста, навчав їх міннопідривній справі. Під його керівництвом пущено під укіс два ешелони ворога, підірвано десятки вантажних автомашин. Загинув С. А. Сидоренко смертю героя в Румунії під час виконання чергового завдання в серпні 1944 року.
Багато жителів Долинської воювало з гітлерівцями на фронтах Великої Вітчизняної війни. Бойовий шлях від Волги до Будапешта пройшов І. Г. Єрмак, знищивши багато танків, самохідних гармат, кулеметних гнізд, дотів. Його гармата, як бойова реліквія, стоїть у Ленінградському артилерійському музеї. Повним кавалером ордена Слави повернувся з війни М. І. Сичов. Серед славної когорти Героїв Радянського Союзу є й уродженці Долинської Т. С. Лядський, льотчик штурмової авіації, удостоєний цього високого звання за ряд вдалих бомбардувань військових об’єктів ворога, та командир вогневого взводу 843-го Червонопрапорного артилерійського полку старший лейтенант А. Ф. Іванченко, якому його присвоїли посмертно за мужність і героїзм, виявлені під час утримання висоти біля села Яко в Угорщині.
Навесні 1944 року частини Червоної Армії розгорнули наступ на Миколаївсько-Одеському напрямі. Гітлерівці намагалися будь-що утримати станцію — важливий стратегічний пункт. Перемагаючи опір ворога, частини 19-ї, 52-ї і 73-ї гвардійських стрілецьких дивізій 57-ї армії 3-го Українського фронту 12 березня 1944 року вигнали фашистів з Долинської. Радянські війська захопили багато трофеїв, у т.ч. 6 танків, 17 самохідних і 33 польові гармати, 346 автомашин, 27 паровозів, 8 залізничних составів з боєприпасами, 13 складів з боєприпасами і продовольством.
Під час визволення Долинської загинуло 52 радянські бійці і офіцери, серед них гвардії старший лейтенант Темордоков, старшина Майоров, сержанти Тумикін, Мальков, Дрогобицький. Всі вони поховані в братській могилі, над якою встановлено пам’ятник. Тут горить вічний вогонь.
Після визволення Долинської від фашистської окупації трудящі селища приступили до відродження зруйнованого ворогом народного господарства. Фашистські варвари знищили в районі 1875 житлових будинків, 17 мостів. Необхідно було відбудувати цегельний та маслоробний заводи, птахокомбінат, елеватор, районну лікарню, кінотеатр тощо. Ось якою побачив станцію Долинська колишній начальник депо, старий комуніст А. Й. Пархоменко, який в перші дні після визволення прибув сюди разом з частинами Червоної Армії: «На розтрощених коліях довгими ланцюгами стоять понівечені, обгорілі кістяки вагонів, паровози з роздертими боками, наскрізь пробиті снарядами, сумно чорніють купою мертвого металу. Від депо залишились лише стіни».
Виконком районної Ради депутатів трудящих у квітні 1944 року ухвалив спеціальну постанову «Про відбудову зруйнованого німецькими загарбниками господарства», в якій закликав населення до самовідданої праці. Робітники і службовці залізничного вузла взяли зобов’язання відбудувати його в найкоротший строк і свого слова дотримали: вже у квітні через станцію Долинська почали курсувати поїзди. Велика заслуга в цьому парторганізації залізничників, яку відновлено 1 квітня 1944 року 1 2. Наприкінці року в селищі стали до ладу цегельний завод, птахокомбінат, районна лікарня. Відновлювалися і місцеві колгоспи «Повний колос»», «Більшовик», «Червоний маяк», «Боротьба», що були на території Долинської селищної Ради. Значну допомогу сільськогосподарськими машинами, посівним матеріалом, худобою подали їм трудящі РРФСР, республік Середньої Азії. Вже в 1944 році долинці одержали 1477 голів великої рогатої худоби, 715 овець, 213 коней. Держава виділила артілям кредити у сумі 722 тис. крб. Незважаючи на труднощі воєнного часу, серед населення в короткий строк реалізовано облігації третьої державної позики, збирались продукти й кошти до фонду Червоної Армії. Виконком селищної Ради організував допомогу сім’ям військовослужбовців та інвалідів Великої Вітчизняної війни, мобілізував населення на спорудження соціально-культурних закладів. Держава надала позики жителям для відбудови зруйнованих і пошкоджених будинків.
Самовіддано трудилися трудящі Долинської і в наступні, післявоєнні роки. Протягом 1945—1950 рр. вступили в дію маслозавод, елеватор та інші підприємства, що працювали до війни. Машиністи паровозного депо лише за другий квартал 1950 року провели більше 300 великовагових поїздів. Бригада старшого машиніста М. О. Сазонова перевиконала середньодобовий пробіг на 15,3 км, провела понад план 15 великовагових поїздів, перевезла 2330 тонн понадпланових вантажів, зекономивши при цьому 69 315 кг пального. М. О. Сазонову присвоєно почесне звання знатного машиніста Південно-Західної залізниці (він двічі — в 1959 і 1963 рр.— обирався депутатом Верховної Ради УРСР). Паровозне депо станції протягом 1948—1950 рр. утримувало перехідний Червоний прапор відділка, а колектив вантажників станції, перевиконуючи щомісячний план, вийшов на перше місце в соціалістичному змаганні по Знам’янському відділку Одесько-Кишинівської залізниці і 1950 року завоював перехідний Червоний прапор.
Успішно відбудовувалося господарство місцевого радгоспу ім. Карла Маркса. За роки першої післявоєнної п’ятирічки він здобув значні успіхи у розвитку сільськогосподарського виробництва. Високий урожай у 1947 році виростили трудівники артілі «Повний колос». Ланка депутата обласної Ради М. М. Єфремової одержала по 24 цнт проса з га, а ланки М. 3. Чалої та М. Ф. Бондаренко — по 250—300 цнт цукрових буряків з га. Багато зробив для піднесення сільського господарства-колектив Долинської МТС, який з року в рік перевиконував планові завдання. В 1949—1950 рр. завдяки швидкому і якісному ремонту тракторів та інших механізмів замість запланованих 62 300 га зорано 67 825 га. При цьому вартість 1 га оранки становила 32 крб. 60 коп. замість 34 крб. 24 коп. Вчасно і без втрат було зібрано урожай зернових у всіх закріплених за МТС колгоспах. У 1950 році «Повний колос» та «Більшовик» об’єдналися в одну артіль «Більшовик». На кінець року вона перевершила довоєнний рівень розвитку всіх галузей господарства. Трудівники одержали того року на кожен трудодень по 2,3 кг зерна та по 2 крб. За роки першої післявоєнної п’ятирічки з допомогою колгоспу в селищі збудовано понад 100 житлових будинків. У 1950 році радіофіковано 180 будинків колгоспників. Надійним помічником правління артілі і партійної організації у здійсненні намічених планів стала комсомольська організація, яка за активну діяльність в мобілізації комсомольців та молоді на виконання планів п’ятирічки, зразкову агітаційно-масову і культурно-освітню роботу в грудні 1950 року відзначена Грамотою ЦК ВЛКСМ.
Рішенням виконкому Кіровоградської обласної Ради депутатів трудящих від 26 березня 1957 року селище Долинську віднесено до категорії міст. В ньому проживало понад 12 тис. чоловік, з них 60 проц.— робітники і службовці, решта — зайняті в сільському господарстві. На той час станція Долинська виросла у великий залізничний вузол на Одесько-Кишинівській залізниці, де працює дружний колектив залізничників, який налічує близько 500 робітників і службовців. Тут за останні роки значно збільшилися перевозки нафти і нафтопродуктів, будівельних матеріалів, сільгосптехніки, зерна, мінеральних добрив. Розширився маслозавод: побудовано нові цехи, в яких виробляються тепер сир, кефір, морозиво, сметана. М’ясокомбінат з невеличкого перетворився на велике сучасне підприємство, що має холодильник на 500 тонн продукції, ковбасний цех. Його вироби йдуть у такі промислові центри, як Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Нікополь, Миколаїв, Кіровоград. Зросла потужність Долинського заводу для переробки насіння КУКУРУДЗИ» який видав першу продукцію 1959 року. Разом з елеватором він складає єдиний комплекс — комбінат хлібопродуктів, що веде перед у виконанні виробничих планів. Діяльність трудівників комбінату спрямовується партійною організацією, що об’єднує близько 50 чоловік. Комуністи очолюють боротьбу колективу за звання підприємства комуністичної праці. Двом бригадам і 53 робітникам присвоєно звання бригад та ударників комуністичної праці. Значно розширилася матеріальна база автопарку, що має 97 вантажних машин, 32 автобуси, легкові таксі.
1960 року артілі «Більшовик» та ім. Чапаева (розміщена у сусідніх селах Червоному Озері та Маловодяному) об’єдналися в одну — під назвою «Дружба», що спеціалізується на відгодівлі свиней. За нею закріплено 5300 га землі. Високорентабельним господарством став радгосп «Долинський», створений у 1966 році на базі плодорозсадника, який займався вирощуванням саджанців фруктових дерев. Він спеціалізується на вирощуванні фруктів, ягід та ранніх овочевих і баштанних культур.
За активну участь у Великій Жовтневій соціалістичній революції, громадянській війні і боротьбі за встановлення Радянської влади у зв’язку з 50-річчям Великого Жовтня чимало жителів Долинської Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджені орденами й медалями. Серед них: Т. Ф. Кулінич — орденом Леніна; Р. М. Буртильов-Овсієнко і О. П. Жеребило — орденом Трудового Червоного Прапора; І. І. Бігдан, Є. К. Іванченко, М. Г. Опришко, І. Є. Сальников, П. П. Тимофеев — орденом Червоної Зірки; М. І. Сичов — орденом Жовтневої Революції.
Новим трудовим піднесенням ознаменували долинці 100-річний ювілей В. І. Леніна, достроково виконавши виробничі плани. Залізничникам станції Долинська, робітникам комбінату хлібопродуктів та працівникам хірургічного відділення Долинської райлікарні вручено ювілейні пам’ятні вимпели райкому партії і райвиконкому.
Складач поїздів станції В. М. Ляпін, кочегар Долинського маслозаводу І. П. Даниленко, завідуюча районною аптекою Г. М. Добровольська занесені до обласної Ленінської книги трудової доблесті. 768 трудівникам вручено ювілейні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Включившись у соціалістичне змагання за дострокове виконання планів восьмої п’ятирічки, всі промислові підприємства міста перевершили їх і реалізували додаткової продукції на 2,6 млн. крб. Успішно справився з п’ятирічним завданням місцевий колгосп «Дружба». План виробництва зерна він виконав на 104 проц., соняшнику — на 150 проц., цукрових буряків — на 120 процентів.
1971 рік пройшов під знаком гідної зустрічі XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. На 10 днів раніше строку виконав виробничу програму Долинський цегельний завод, а до кінця 1971 року виробив понад план 737 тис. штук цегли. Зекономлено 120 тонн умовного палива і 179 тис. квт-год. електроенергії. Про дострокове виконання завдань першого року дев’ятої п’ятирічки рапортували також завод залізобетонних виробів, який став до ладу в 1969 році, маслозавод, комбінат хлібопродуктів та ін. За підсумками 1971 господарського року Долинський район вийшов у соціалістичному змаганні на перше місце в області по виробництву продуктів тваринництва. Йому присуджено перехідний Червоний прапор Кіровоградського обкому КП України і облвиконкому та грошову премію.
Імена тих, хто самовіддано трудиться на благо нашої Вітчизни, широко відомі трудящим міста й району. Вже стало традицією щорічно на святах працівників сільського господарства, медичних закладів, народної освіти, залізничників кращим з кращих присвоювати почесне звання знатного трудівника Долинщини. На будинках, де вони живуть, закріплюються меморіальні дошки. Це звання присвоєно 27 трудівникам району. Багато долинців нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу, у т. ч. орденом Леніна — агронома колгоспу «Дружба» В. К. Вишневецького, доярку радгоспу ім. Карла Маркса О. В. Комарову; орденом Трудового Червоного Прапора — першого секретаря райкому КП України П. Л. Гідулянова і голову райвиконкому В. І. Будька, завідуючого виробництвом гібридного заводу С. С. Нефедова, тракториста колгоспу «Дружба» П. Г. Бондаря і свинарку Л. В. Ширяеву, шофера райоб’єднання «Сільгосптехніки» В. А. Харитонова, ланкову радгоспу «Долинський» В. І. Дудник та ін; орденом «Знак Пошани»— бригадира колгоспу «Дружба» П. Я. Москаленка, начальника районного управління сільського господарства Є. Л. Антонова.
Неухильно зростає добробут трудящих. Про це красномовно свідчить кількість вкладників ощадної каси, яких тут 6 тис. чоловік, а сума їх вкладів — понад 4,6 млн. крб. За роки Радянської влади споруджено сотні житлових будинків, у т.ч. понад два десятки двоповерхових; з’явилися нові широкі вулиці. До послуг мешканців — 39 магазинів: два гастрономічні, два універсальні, книжкові, культтоварів, посуду, меблів, «Долинська паляниця», молокопродуктів та інші. Є готель. Діють комбінати банно-пральний, побутових послуг та комунальних підприємств.
Поліпшилося медичне обслуговування населення. В районній лікарні, медичному пункті при залізничній станції працює 30 лікарів та понад 150 чоловік середнього та молодшого медперсоналу. В 5 дитячих комбінатах виховується близько 500 малюків.
У місті — дві середні, восьмирічна, дві початкові школи, середня школа робітничої молоді, заочна середня та музична школи. В них навчається понад 2600 учнів, працює 130 вчителів і вихователів. При міській середній школі №2 відкрито музей видатного радянського педагога і письменника А. С. Макаренка. На фасаді будинку встановлено меморіальну дошку: «Тут у двокласному залізничному училищі з 1911 по 1914 рік працював видатний педагог Антон Семенович Макаренко». Одній з вулиць міста надано його ім’я. Уродженцями Долинської є художник, доцент К. В. Заруба і доктор історичних наук, професор П. К. Стоян (працює в Інституті історії АН УРСР).
В Долинській збудовано районний будинок культури на 500 місць, широкоекранний кінотеатр на 450 місць, колгоспний клуб з стаціонарною широкоекранною кіноустановкою, профспілковий клуб залізничників. При будинку культури та двох клубах працює 31 гурток художньої самодіяльності, в яких бере участь 360 чоловік. На республіканському фестивалі самодіяльного мистецтва, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, за високу виконанську майстерність колегія Міністерства культури УРСР присвоїла звання народних чоловічому хору та духовому оркестру Долинського районного будинку культури з врученням дипломів і Великих медалей республіканського огляду-конкурсу. 6 учасників стали лауреатами республіканського фестивалю.
Плідну роботу ведуть бібліотеки — районна та при залізничному і колгоспному клубах. їх книжковий фонд налічує 87 тис. томів. Жителі Долинської передплачують 19 тис. примірників газет і журналів. Трудящі міста у 1971 році зустрічалися з науковцями, українськими письменниками, кіномитцями. Двічі сюди приїздили посланці братньої Болгарії, комсомольсько-молодіжні делегації, з якими долинці систематично підтримують дружні зв’язки.
Міська партійна організація, у складі якої понад 860 членів і кандидатів у члени КПРС, та 24 первинні комсомольські організації, які об’єднують понад 1180 юнаків і дівчат, велику увагу приділяють інтернаціональному вихованню молоді.
Значну роботу проводить міська Рада, до якої 1971 року обрано 50 депутатів— серед них 27 комуністів, 8 комсомольців, 24 жінки. їм належить велика роль у мобілізації трудящих на виконання планів дев’ятої п’ятирічки, що відкривають нові можливості для дальшого економічного, соціального і культурного розвитку міста. До кінця 1975 року планується побудувати залізницю Долинська — Помічна, новий елеватор, заводи для переробки фруктів та овочів, комбікормовий, лісомеліоративну станцію, реконструювати завод залізобетонних виробів, м’ясокомбінат, станцію Долинська тощо. Буде споруджено три 18-квартирні та понад десять 16-квартир-них житлових будинки. Відкриють двері середня школа на 640 учнів, дитячий комбінат на 140 місць, нові приміщення районного будинку піонерів і дитячої станції юних техніків, музичної школи, районної бібліотеки та інші культурно-освітні заклади.
Величні перспективи комуністичного будівництва, накреслені XXIV з’їздом Комуністичної партії Радянського Союзу, надихають трудящих міста на нові трудові здобутки і звершення.
І. Л. ЄВСЄЄВ. А. І. ЛОБОДА