Економічний і політичний стан Кіровограда на початку XX століття
На початку XX ст. в Єлисаветграді було 227 фабрично-заводських і ремісничих підприємств, де працювало понад 2 тис. робітників. Лише на п’ятьох з них було зайнято більше як по 50 чоловік. Майже на всіх фабрично-заводських підприємствах переважала ручна праця.
Основним джерелом поповнення робітників міста було селянство, що розорялося внаслідок розвитку капіталістичних відносин на селі. За загальноросійським переписом 1897 року число мешканців Єлисаветграда досягло 61 488 чоловік. Понад 43,5 тис. з них становили міщани (тобто робітники, ремісники, кустарі, торговці тощо), 11,6 тис.— селяни, 3275 — дворяни, 1047 — купці та інші. За даними того ж перепису, уродженців Єлисаветграда було тут трохи більше половини загальної кількості. Майже чверть жителів становили переселенці з інших губерній України та Центральної Росії. Дуже строкатим був національний склад населення. Тут проживали українці, росіяни, євреї, а також поляки, молдавани, болгари, німці та ін. Національну неоднорідність трудящих експлуататори намагалися використати у своїх класових цілях. Щоб перешкодити їм об’єднатися в боротьбі проти соціального гноблення, вони натравлювали робітників однієї національності на іншу, сіяли між ними недовір’я. Засилля іноземного капіталу, нещадна експлуатація трудящих, їх політичне безправ’я і національний гніт були характерними для соціального життя міста. Особливо важко доводилося робітникам. Іноземні капіталісти, користуючись пільгами царських властей, не тільки нещадно експлуатували їх, а й принижували їхню національну гідність. До другої половини XIX ст. робочий день на фабриках і заводах тривав 12—14 годин. Ще гіршим було становище тих, хто трудився у ремісничих майстернях. Учні, серед яких переважали діти, працювали 14—16 годин на добу, заробляючи по 13—14 копійок.
Тільки у 1897 році, наляканий розмахом страйкової боротьби в країні, царський уряд змушений був видати законоположення про обмеження робочого дня на фабриках і заводах до 11,5 години. Але підприємці, запроваджуючи надурочні роботи, під різними приводами порушували і цей куций закон. Про умови праці єлисаветградських робітників кореспондент «Искры» в липні 1903 року писав: «Порядки на наших заводах нічим не відрізняються від заводських порядків інших міст. Незліченні штрафи, брутальне поводження майстрів, що вдаються інколи до кулачної розправи, безперервне зниження розцінок без попередження робітників — така загальна характеристика нашого заводського режиму до теперішнього часу». У 1910 році місцева газета «Труд» повідомляла, що пекарів та шкіряників змушують працювати по 15—16 годин.
За свою важку працю трудящі одержували мізерну платню. їх середній місячний заробіток становив всього 22 крб. Навіть у період революції 1905—1907 рр., коли робітники добилися деякого підвищення зарплати, він не перевищував 31 крб.. Капіталісти широко використовували працю жінок і дітей, а оплачували її значно нижче, ніж працю чоловіків. За офіційними даними, на машинобудівних заводах Єлисаветграда в 1907 році діти становили 25 проц. загальної кількості працюючих.
Трудящі були позбавлені елементарних політичних прав. У березні 1865 року створено повітову земську управу. В ході здійснення буржуазної судової реформи у 1868 році ліквідовано міський магістрат. З 1871 року при міській думі почав діяти її виконавчий орган — міська управа. Членами думи могли стати власники, які мали майна не менше як на 4 тис. крб., тобто — дворяни, капіталісти, чиновники, духівництво.
Нелюдські умови життя і праці, низька заробітна плата, політичне безправ’я — все це штовхало трударів на боротьбу за поліпшення свого становища. Але стихійні виступи окремих робітників у 60—80-х рр. XIX ст. жорстоко придушувалися.
Ще в середині 70-х років XIX ст. під впливом революційного руху в Росії в Єлисаветграді виник гурток народників, до якого входили представники прогресивної учнівської молоді. Гуртківці мали зв’язки з народницькими центрами в Петербурзі, Києві, Одесі й Харкові й одержували звідти нелегальну літературу та зброю. В 1876 році гурток було викрито, а його учасників — заарештовано. Над членами цього народницького гуртка в грудні 1879 року в Одесі відбувся т. зв. процес семи. Трьох з них — І. В. Дроб’язгіна, В. О. Малинку і Л. О. Майданського— було засуджено до страти, а інших — до каторжних робіт. Наприкінці 70-х років представники демократично настроєної інтелігенції під керівництвом лікаря П. І. Михайлевича і майбутнього видатного драматурга І. Карпенка-Карого (І. К. Тобілевича) організовують в Єлисаветграді гурток, члени якого займалися перекладом з російської на українську мову та розповсюдженням літератури про тяжке становище трудящих мас. Зокрема, вони переклали українською мовою «Нариси з політичної економії» М. Г. Чернигаевського.
На початку 80-х років виник «Єлисаветградський народовольчий гурток», члени якого створили т. зв. побічний гурток, куди ввійшли учні реального училища, та «робітничу групу» на заводі Ельворті. В цих гуртках, крім народовольчої літератури, вивчали твори К. Маркса і Ф. Енгельса, в т. ч. «Маніфест Комуністичної партії», «Капітал» і «Громадянську війну у Франції». Навесні 1883 року гуртківці провели урочистий вечір, присвячений дню народження К. Маркса. У серпні 1883 року почалися арешти членів цієї організації. До суду притягався 41 чоловік, в т. ч. сім робітників заводу Ельворті. Активних учасників заслали в Сибір та ін. віддалені місця під нагляд поліції.
Влітку 1897 року в місті під впливом і за допомогою київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» Л. Каменецький, С. Ліщинський та інші створили пропагандистський гурток — «Південноросійський союз робітників». До його складу входило близько 30 робітників місцевих підприємств. Члени гуртка ставили за мету шляхом страйкової боротьби добиватися скорочення робочого дня, збільшення заробітної плати. 12 квітня наступного року гуртківці були заарештовані.
На початку XX ст. революційний робітничий рух в Єлисаветграді, як і в багатьох містах країни, набуває масового характеру. Свідченням пробудження класової свідомості широких трудящих мас була перша маївка 1901 року. У міському саду тоді зібралось багато робітників і кустарів, відбувся великий мітинг.
У 1901 році передові робітники встановили зв’язки з ленінською «Искрой», на сторінках якої з’являються кореспонденції з Єлисаветграда. Наступного року виникла Єлисаветградська соціал-демократична організація іскрівського напрямку. Про початок її діяльності так повідомляла «Искра»: «Влітку 1902 року перша серйозна спроба створити міцну організацію увінчалась повним успіхом. Тоді встановилися постійні зв’язки на всіх заводах, влаштовувалися пропагандистські гуртки, які старанно відвідують робітники. В цих гуртках ведеться пропаганда соціал-демократичних ідей… Число свідомих робітників збільшується».
Під час загального політичного страйку, який охопив увесь південь Росії, Єлисаветградський комітет РСДРП видав ряд листівок із закликами посилювати боротьбу проти самодержавства, за політичні свободи, за демократичні порядки, за соціалізм. Після придушення страйку поліція заарештувала 56 активних учасників робітничого руху. Було розгромлено і соціал-демократичний комітет.
Діяльність комітету відновив за дорученням Південного бюро ЦК РСДРП видатний діяч більшовицької партії, полум’яний революціонер Ф. А. Сергеев (Артем), який у лютому 1904 року прибув до міста. Він створив два робітничі гуртки, в яких сам проводив заняття. У підпільній друкарні видавалися листівки, написані Артемом, а також передруковувалися прокламації, надіслані ЦК партії. Восени 1904 року поліція заарештувала Артема. Півтора місяця він був в ув’язненні. Але через відсутність доказів про належність до РСДРП місцеві власті звільнили його. Наприкінці року через переслідування поліції Артем змушений був виїхати до Миколаєва.
На початку 1905 року, як тільки в Єлисаветград долетіла звістка про криваву розправу царя над петербурзькими робітниками, тут відбувся мітинг протесту. Комітет РСДРП надрукував та поширив серед населення кілька листівок, які закликали до революції.
Навесні 1905 року, після III з’їзду партії, місцеві більшовики встановили зв’язок з редакцією ленінської газети «Пролетарий». Вони провели значну агітаційну роботу, готуючись до відзначення трудящими свята 1 Травня. Цього дня в центрі міста відбулась велика демонстрація робітників. А через кілька днів демонстрації переросли в страйки. Першими виступили робітники заводів Ельворті, Бургардта, Шкловського і Яскульського, а також пекарі та друкарі. Але через відсутність організованості і єдності трудящих виступ закінчився невдачею: підприємці задовольнили лише незначну частину економічних вимог страйкарів.
Готуючи маси до політичних страйків, більшовики закликали їх організовувати мітинги і демонстрації протесту проти самодержавства. У червні 1905 року вийшов перший номер робітничої газети «Голос рабочего». У серпні було видано ще 4 номери цієї газети. Під час всеросійського жовтневого політичного страйку виступили робітники майже всіх великих підприємств Єлисаветграда. Припинивши роботу, вони вимагали встановлення дев’ятигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці. Революційні настрої охопили й передову частину інтелігенції та учнівську молодь. Так, у першій половині жовтня відбулися заворушення учнів старших класів чоловічої гімназії й реального училища, які вимагали свободи совісті, друку, слова, зборів, недоторканості особи і житла, рівності всіх перед законом, амністії політичним в’язням і скликання Установчих зборів на основі загального, прямого і таємного голосування. 18 жовтня місцеві власті намагалися провести «народні торжества» з приводу царського маніфесту від 17 жовтня. Проте учасники загальноміської демонстрації, організованої більшовиками, дали їм рішучу відсіч.
12 грудня в місті обрано Раду робітничих депутатів. До складу Ради ввійшли по 2 делегати від підприємства, всього— понад 50 чоловік. Однак робота в масах ускладнювалася розкольницькими діями меншовиків, які шкодили справі революційного згуртування пролетаріату. Це призвело до того, що 13 грудня було заарештовано склад Ради. Серйозно заважали об’єднанню революційних сил також місцеві організації соціалістів-революціонерів, анархістів, бундівців, націоналістичних груп.
Боротьба єлисаветградського пролетаріату проти капіталістів та самодержавства продовжувалась і в період відступу революції. За даними фабричної інспекції, у 1906 році відбулося 11 страйків, у яких взяли участь 1821 чоловік, тобто більше половини фабрично-заводських робітників міста.
В ході революції зростали ряди місцевої соціал-демократичної організації. В січні 1905 року в ній налічувалося 15 членів, а на квітень наступного року — вже 60. У Єлисаветградській соціал-демократичній організації на той час перемагав ленінський напрям. На IV (об’єднавчому) з’їзді РСДРП її представляв делегат-більшовик.
Завдяки активній революційній діяльності більшовиків, у 1906 році організованішими стали виступи робітників найбільшого в місті підприємства — заводу Ельворті. 16 червня після закінчення робочого дня тут відбувся багатолюдний мітинг, на якому оратори протестували проти чорносотенних погромів. 27 червня у місцевій газеті «Новая волна» було опубліковано протест за підписом 154 робітників заводу проти реакційної газети «Московское вече», яка закликала до міжнаціональних погромів, грабежів, насильств і вбивств. Трудящі вимагали закрити газету і притягти до відповідальності редактора та осіб, що її розповсюджували.
25 червня 1906 року на заводі Ельворті відбувся перший політичний страйк. Вимагаючи припинити розгул місцевих чорносотенців, робітники в цей день протестували проти суду над Петербурзькою Радою робітничих депутатів, заявивши, що це — суд над усім пролетаріатом Росії. Страйкували робітники й інших заводів міста. В серпні 1906 року створено профспілку робітників машинобудівних підприємств. 1 травня 1907 року на заклик комітету РСДРП не працювали майже всі робітники міста. У першій половині того ж року відбулися страйки на заводах Ельворті, Яскульського, у місцевих друкарнях. Провадилася революційна робота й серед солдатів 136-го Таганрозького полку, розквартированого в місті.
Після поразки першої російської революції, незважаючи на жорстокий терор, протягом червня—жовтня 1907 року не раз припинялися роботи на заводах міста. Страйкарі вимагали збільшення заробітної плати, скорочення робочого часу, поновлення на роботі звільнених товаришів. Царські власті нещадно розправлялися з активними учасниками революції. Переслідування і репресії в першу чергу обрушилися на робітників та їх організації. Протягом 1907—1908 рр. у місцевій газеті «Голос юга» майже щотижня повідомлялося про відправку на заслання «неблагонадійних» робітників. На початку 1908 року понад 20 чоловік були засуджені до тюремного ув’язнення тільки за те, що збиралися на квартирі робітника Я. Г. Шканда (інших звинувачень їм не пред’явлено).
В листопаді 1907 року розгромлено Єлисаветградську організацію РСДРП. Багатьох більшовиків відправили на каторгу або на заслання. За сфабрикованим звинуваченням був засуджений до 6 років і 8 місяців каторги поет-більшовик О. М. Гмирьов (1887—1911 рр.), який прибув до Єлисаветграда в 1905 році з Миколаєва. Тяжко хворий О. М. Гмирьов написав у каторжній тюрмі (1908—1911 рр.) листи і вірші, сповнені глибокої надії на прийдешню революцію.
На початку XX ст. темпи розвитку промисловості міста сповільнились. У 1913 році тут діяли 64 фабрично-заводські підприємства, на яких працювало 4337 робітників. Але більшість підприємств залишалась дрібними; на кожне з них в середньому припадало 37 чоловік. Річна продукція всіх фабрик і заводів міста склала 12 млн. крб. Успішно розвивався лише завод Ельворті, який став одним з найбільших у країні, даючи близько 10 проц. випуску сільськогосподарських машин. У 1913 році тут було зайнято 2312 робітників, тобто більше половини всього єлисаветградського фабрично-заводського пролетаріату. З 1908 року завод перейшов під контроль акціонерного товариства «Р. і Т. Ельворті», яке мало відділення для збуту продукції у різних пунктах європейської частини Росії, Сибіру, Кавказу тощо.
У місті, крім промислових підприємств, налічувалося 6 кредитно-фінансових установ, у т. ч. відділення Російського банку для зовнішньої торгівлі, засноване в 1903 році, відділення Петербурзького міжнародного комерційного банку. Однією з найбільших фінансово-кредитних установ було Єлисаветградське товариство взаємного кредиту, створене в 1906 році.
Столипінська реакція неспроможна була надовго зупинити розвиток революційного руху в країні. Посилення економічного і соціального гніту трудящих з боку експлуататорських класів викликали нове революційне піднесення в країні. Вже наприкінці 1910 року в Єлисаветграді, як і інших містах, пожвавлюється робітничий рух. Прискорив його Ленський розстріл робітників на початку квітня 1912 року. Правду про події на Лені трудящі Єлисаветграда взнали через тиждень з більшовицької газети «Звезда». В той же день, 11 квітня, залишили роботу пролетарі заводу Ельворті, а наступного дня за їх прикладом перестали працювати робітники ще кількох підприємств. Згодом газета «Звезда» відмічала, що робітники заводу Ельворті одними з перших на півдні України відгукнулися на Ленський розстріл. Особливою рішучістю відзначалися виступи робітників цього заводу у травні. Майже три тижні вели вони боротьбу з адміністрацією підприємства.
Весною і влітку 1912 року робітники вимагали не тільки підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці, а й введення інституту старост, усунення ненависних майстрів, звільнення заарештованих учасників страйків тощо. Не допомогла підприємцю у відверненні широких робітничих мас від класової боротьби і т. зв. робітнича аристократія, яку він, за прикладом англійської буржуазії, намагався створити на заводі. Ельворті залучав в акціонери представників заводської адміністрації, встановлював підвищені розцінки на окремі види робіт для робітничої верхівки, відпускав через своїх поставщиків кредит для забудовників, давав мізерні грошові подачки окремим робітникам у релігійні свята тощо. Та спроба заморського капіталіста прикрити жорстоку експлуатацію і звіряче насильство над трудящими демагогічними заходами і підкупом певної частини машинобудівників не увінчалася успіхом. Основна маса робітників активно виступала проти капіталістичного рабства.
Про хід страйків єлисаветградських пролетарів 1912 року докладну інформацію давала більшовицька преса, яка відігравала велику роль у їх революційному вихованні. У 1912 році робітники міста почали регулярно одержувати центральні більшовицькі газети «Звезда» і «Правда», а до редакцій цих газет надсилали свої матеріали. Тільки за перший рік існування «Правды» на її сторінках було вміщено 7 кореспонденцій з Єлисаветграда за підписом «Рабочий Н. Я.».
У роки реакції з великими труднощами в глибокому підпіллі в місті працювали тільки окремі більшовики, яким у 1910 році вдалося створити невелику партійну групу. Об’єднанню їх допоміг відомий революціонер С. І. Гусєв. Восени 1909 року за завданням В. І. Леніна він приїздив до Єлисаветграда, щоб ознайомити місцевих більшовиків з рішенням наради розширеної редакції газети «Пролетарий».
У першій половині 1912 року робітники міста з ініціативи більшовиків К. А. Скульського, Я. Г. Шканда та інших провели групові збори коштів у фонд «Правды».
Про цей внесок єлисаветградських пролетарів В. І. Ленін писав згодом у статті «Підсумки піврічної роботи».
На початку 1913 року в Єлисаветграді проживало 76 649 чоловік. Панівна верхівка широко використовувала для своїх цілей кошти міста. 70 проц. прибуткової частини міського бюджету становили податки з трудового населення. Більше половини бюджетних витрат 1915 року припадало на утримання поліції, міської управи тощо.
Тільки на поліцію було витрачено 110 тис. крб., в той час як на охорону здоров’я — 98 тис. крб. У 70-х роках місто заново розплановано, розчленовано на квартали і сектори забудови. Тут налічувалося близько 6 тис. будинків. У центрі, де виросли особняки місцевих багатіїв, було посаджено сади, парки, озеленено й забруковано вулиці. Робітники жили в темних, тісних, вологих підвалах і напівпідвалах, куди ніколи не заглядало сонце. На одного члена сім’ї припадало 1—2 кв. м житлової площі.
Робітничі житла обладнувались простими (часто власного виготовлення) меблями: столами, шафами, лавами, ослонами, мисниками. А в деяких був лише стіл, а замість ліжок і постелі — солома.
У 1869 році в місті відкрито телеграф, а в 1884 році — поштову контору. У 1892 році збудовано телефонну станцію, наступного року — водогін протяжністю понад 15 верств. Єлисаветград — одне з перших міст, де було введено електричний трамвай (1897 р.). У 1908 році стала до ладу міська електростанція, споруджена за проектом відомого інженера Є. Ф. Тамма.
У лікарняних закладах міста було всього 264 ліжка. Середньодобова плата за перебування хворого в лікарні становила 2 крб., тому послугами лікарів більшість трудящих скористатися не могла. У Єлисаветграді проживали 56 лікарів, але тільки 8 з них були на державній службі, решта практикувала приватно. Загальна смертність населення від епідемій тифу, скарлатини, дизентерії тощо протягом 1902— 1912 рр. досягала 21—29 проц., а дитяча — 51 проц. Майже відсутнє було медичне обслуговування на підприємствах.
У пореформений період почала зростати шкільна мережа міста. Протягом 70-х років XIX ст. тут відкрито 6 народних училищ. А в середині 90-х років працювало 16 учбових закладів (без приватних), в т. ч. 4 середніх: чоловіча і жіноча гімназії, земське реальне та духовне училища. З 1907—1908 рр. два семикласні комерційні училища готували бухгалтерів і контролерів для торговельних закладів і підприємств. Та вчилися в них, головним чином, діти заможної верхівки міста. Двокласних і трикласних шкіл, які були більш доступними для дітей простого люду, не вистачало. У 1913 році в школах міста (в т. ч. і в приватних) працювало лише 88 вчителів, відвідували їх 3600 учнів. Близько 42 проц. населення залишалося неписьменним.
У 1874—1876 рр. виходила перша міська газета «Елисаветградский городской листок», з 1876 року до середини 90-х років — «Елисаветградский вестник», з 1892 року — «Ведомости Елисаветградского городского управления». 3 1905 року у місті випускалась буржуазно-ліберальна газета «Голос юга», а протягом 1906 року також «Новая волна» і «Новая Россия». На певний час з’являлися й інші газета, переважно правого напрямку: «Елисаветградские новости» (1904—1905 рр.), «Новороссийский край» тощо. У 1909—1911 рр. видавалася профспілкова газета «Труд».
У 1913 році в Єлисаветграді налічувалося 9 книжкових крамниць і 6 бібліотек. Але тільки в бібліотеці, яка почала діяти з 1898 року, обслуговування читачів було безплатним. Нею користувалося близько 600 робітників і ремісників.
Значну роль у поширенні письменності серед трудящих відігравало т. зв. ремісничо-грамотне училище, відкрите 1867 року з ініціативи прогресивних громадських діячів М. Ф. Федоровського і П. 3. Рябкова, керівника кількох археологічних розкопок на Єлисаветградщині, автора етнографічних праць. Це було перше народне училище, в якому безплатно набували фаху діти найбіднішого міського населення. За півстоліття його закінчили кілька тисяч юнаків і дівчат. У 1873 році М.Ф. Федоровський і П. 3. Рябков організували також «Товариство для поширення ремесел і грамоти», основною метою якого було вишукувати кошти на утримання училища та бібліотеки.
Серед навчальних закладів міста виділялося прогресивністю земське реальне училище, засноване в 1870 році. Наприкінці ХІХ ст. тут працювали вчені і педагоги, відомі за межами Росії. Серед них один з основоположників слов’янської філології професор В. І. Григорович, природознавець, засновник перших на півдні України астрономічної обсерваторії та метеорологічної станції Г. Я. Близнін, історик, археолог і фольклорист В. М. Ястребов, з ініціативи якого в 1883 році при реальному училищі було відкрито краєзнавчий музей; український поет і композитор П. І. Ніщинський, талановитий художник Ф. О. Козачинський та інші. В училищі здобули освіту українські актори і режисери М. К. Садовський, П. К. Саксаганський, письменники Ю. О. Придворов (Дем’ян Бєдний) і Ю. І. Яновський, професор живопису О. О. Осьмьоркін та інші.
У 1867 році в місті побудовано нове приміщення драматичного театру, де у 1882 році під керівництвом М. Л. Кропивницького, а пізніше — М. П. Старицького працював перший український професіональний театральний колектив. Він виріс з аматорського гуртка, створеного з ініціативи М. Л. Кропивницького й І. К. Тобілевича в 1869 році. У 1875 році члени гуртка вперше виконали музичну картину П. І. Ніщинського «Вечорниці». На сцені Єлисаветградського театру в 1882 році дебютувала в ролі Наталки Полтавки славетна українська актриса М. К. Заньковецька.
У 80—90 рр. XIX ст. до складу єлисаветградської трупи входили М. Л. Кропивницький, М. П. Старицький, І. К. Тобілевич, М. К. Тобілевич, П. К. Тобілевич, М. К. Заньковецька, М. К. Садовська-Барілотті, Г. П. Затиркевич-Карпинська та інші уславлені майстри сцени. Тут починали свою діяльність видатні представники українського театрального мистецтва, пізніше народні артисти СРСР Г. П. Юра та І. О. Мар’яненко.
Значну роль у розвитку музичної і хорової культури в місті відігравала музична школа Г. Нейгауза. Звідси на початку XX ст. вийшли видатні радянські музиканти і композитори Г. Г. Нейгауз, Ф. М. Блуменфельд і класик польської музики К. Шимановський. У Єлисаветграді протягом 1861—1913 рр. виступали відомі митці — композитори М. П. Мусоргський, О. М. Скрябін, А. Г. Рубінштейн, М. В. Лисенко, співаки Ф. І.Шаляпін, Л. В. Собінов, уродженець Єлисаветграда, один з фундаторів російської вокальної школи Й. О. Петров, артисти В. І. Качалов, В. Ф. Коміссаржевська, М. Г. Савіна, негритянський трагік А. Олдрідж. Перші кроки в мистецтві робив тут відомий художник І. П. Похитонов (1850—1920 рр.)» уродженець міста. Його картини, на яких зображено неосяжні простори рідного краю, мальовничі хутори й хати в степах Єлисаветградщини, І. Ю. Ренін назвав мініатюрними перлами. У 1876—1913 рр. 12 разів експонували в Єлисаветграді свої полотна художники-передвижники.
Незважаючи на реакційну політику царизму, в другій половині минулого століття в розвитку культури міста відбулися значні зрушення. Характерною рисою цього була органічна єдність з культурою російського народу. Передова культура сприяла становленню революційної свідомості народних мас, формуванню духу протесту проти соціального гноблення і самодержавства.
Багато злигоднів принесла трудящим перша світова війна. За 1914—1916 рр. вартість життя в місті подорожчала більш як у 4 рази. Навіть заробітки висококваліфікованих робітників не покривали і половини нагальних потреб їх сімей. Доведені до відчаю, трудящі заводу Ельворті та інших підприємств у грудні 1914 року вимагали від міської думи припинення «ненормального підвищення цін на продукти». Щоб позбутися найбільш революційно настроєних робітників, капіталісти подбали про відправку їх на фронт. На місця мобілізованих приходили сини дрібних буржуа і куркулів з приміських сіл. Через нестачу палива й сировини промислове виробництво різко скорочувалося. Адміністрація заводу Ельворті запровадила військово-поліцейський режим, було заборонено збори і мітинги. Робітників примушували працювати надурочно, безперервно знижуючи розцінки. До них ставилися не краще, як до арештантів у тюрмі. За таких умов важко було виступати відкрито й організовано, хоч основна маса робітників уже з початком війни була проти політики «оборонства», яку проповідували буржуазія та меншовики.
Яскравим виявом класової свідомості єлисаветградських пролетарів був збір ними у січні 1916 року грошей на допомогу страйкуючим робітникам миколаївського заводу «Наваль». В лютому вони застрайкували, вимагаючи скасування рішення уряду про відправку 12 тис. миколаївців на фронт за участь у революційному русі.
Дізнавшись про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції, трудящі Єлисаветграда разом з солдатами гарнізону розгромили військову гауптвахту, жандармське розшукове відділення, канцелярію пристава і цейхгауз, міську тюрму, з яких забрали зброю. З державних посад скидали монархістів. На заводі Ельворті відбувся великий мітинг.
6 березня 40 уповноважених робітників від промислових підприємств міста взяли на себе ініціативу створення Єлисаветградської Ради робітничих депутатів. 7 березня в міській аудиторії (колишній Колізей) було обрано виконком і президію Ради. Але в ній, як і в Радах багатьох інших міст, спочатку більшість мали представники дрібнобуржуазних і націоналістичних партій. Майже водночас обрано Раду солдатських депутатів, яка в кінці березня 1917 року об’єдналася з робітничою Радою. З 28 березня Рада почала видавати свій друкований орган — газету «Известия».
Меншовики та есери одразу ж почали проводити угодовську політику щодо буржуазії. 17 березня за їх участю у Єлисаветграді створено місцевий орган Тимчасового уряду, т. зв. громадський комітет, в якому переважали колишні чиновники. Продовжували функціонувати міська і земська управи, де більшість місць належала представникам буржуазії.
В той же час українські буржуазні націоналісти створили «українську раду», де керівну роль відігравали представники партії соціал-федералістів, українських соціал-демократів та українських есерів.
Місцева група більшовиків, яка перебувала у складі об’єднаного комітету РСДРП, у перші дні революції налічувала всього 12 чоловік, що утруднювало роботу серед трудящих по викриттю угодовців, націоналістичних партій і груп. Та, незважаючи на це, вона розгорнула боротьбу за переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну, керуючись Квітневими тезами В. І. Леніна. Під тиском депутатів-більшовиків, підтриманих революційними робітниками і солдатами, угодовська більшість Ради вже 8 березня прийняла рішення про створення робітничої міліції та запровадження явочним порядком 8-годинного робочого дня на підприємствах. Багато зусиль докладали більшовики для завоювання на свій бік масових організацій трудящих — профспілок. У середині квітня 1917 року в профспілках об’єднувалося близько 10 тис. робітників і службовців міста. Було створено Центральне бюро профспілок. Під впливом більшовицької агітації профспілки повели активний наступ на підприємців.
У травні до міста прибули посланці ЦК РСДРП(б) — член Кронштадського комітету РСДРП(б) С. Н. Баранов і більшовик-балтієць А. С. Агапов. Від ЦК РСДРП(б) почали систематично надходити газета «Правда», брошури, листівки тощо.
Вплив і авторитет більшовиків серед мас зростав з кожним днем. З лютого по липень 1917 року їх кількість у місті збільшилась до 40 чоловік. Озброївшись рішеннями VI з’їзду партії, більшовики готували трудящих до збройного повстання проти буржуазного Тимчасового уряду. Під час корніловського заколоту на спільному мітингу робітників заводів Ельворті і Шкловського під впливом більшовиків було ухвалено резолюцію, яка вимагала арешту ватажків контрреволюції і революційного суду над ними. Такі ж резолюції прийняли загальні збори членів міської профспілки робітників заводів мінеральних вод і пивоварних, а також солдатів гарнізону. Начальника кавалерійського училища, який мав зв’язки з Корніловим, було арештовано. На вимогу трудящих міста 29 серпня Єлисаветградська Рада створила тимчасовий революційний комітет, завданням якого було попередити можливі виступи прибічників Корнілова.
Класова боротьба в місті дедалі загострювалася. Капіталісти намагалися «приборкати» робітників безробіттям і голодом. У вересні підприємці Ельворті і Гомберг закрили кілька цехів і звільнили частину працюючих. Однак під тиском страйкуючих робітників вони змушені були через кілька днів повернути на роботу звільнених.
17 вересня єлисаветградські більшовики оформляються у самостійну організацію, яка налічувала 60 чоловік. Крок за кроком вони зміцнювали свої позиції у Раді. У жовтні відбулися перевибори Ради. Якщо в березні до складу виконкому входив лише один більшовицький депутат, то тепер їх стало вісім. Більшовики створили свою фракцію.