Хащувате, Гайворонський район, Кіровоградська область
Хащувате — село, центр сільської Ради. Розташоване на лівому березі річки Південного Бугу, за 7 км від районного центру. Залізнична станція на вузькоколійці Підгородня — Рудниця. Хащувате перетинає автошлях Балта—Умань. Населення — 2677 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також села Антонове і Прогрес.
Поблизу Хащуватого та Антонового виявлено поселення черняхівської культури.
Перша згадка про село належить до 1362 року. Тоді ці землі входили до складу Литовського князівства. В XVI ст. поселення було зруйноване, а невдовзі на його місці виникло поселення Качучинка, пізніше відоме як містечко Хащувате. Жителі його брали участь у гайдамацькому русі. У червні 1768 року хащуватський сотник Я. Панко разом з І. Гонтою приєднався до повстанського загону М. Залізняка.
В 1785 році до Хащуватого, яке стало центром ключа, входило 36 населених пунктів. Польський магнат Потоцький створив тут ряд фільварків. Найбільшим з них був хащуватський. На 1803 рік у фільварку було 296 дворів і проживав 681 чоловік. Часто поміщик дозволяв селитися на своїх землях втікачам із Західної та Північної України, надаючи їм спочатку тимчасові пільги, а потім поступово закріпачував їх. Крім панщини (2—3 дні), решту часу селяни працювали на поміщика за плату. З’явилася своєрідна категорія населення з числа найбіднішого селянства — сотники, що жили за рахунок заробітку на панських ланах.
Потоцькому належала винокурня, що давала великі прибутки. Кріпаки протягом року обов’язково мусили купити у пана певну кількість горілки. Магнат часто здавав землю, млини, корчми посередникам-орендарям, а ті в свою чергу жорстоко визискували селян. Не витримуючи феодального гніту, частина населення тікала в інші місця.
У першій половині XIX ст. в умовах дальшого розкладу феодально-кріпосницької системи селяни продовжували зазнавати жорстокої експлуатації з боку поміщика. Власник маєтку чинив розправу над кріпаками, судив і карав їх. Так, він палицею вбив 13-річного сина хащуватського селянина М. Голунчака за недогляд худоби. В цю справу втрутився міністр юстиції, але поміщика не було притягнуто до відповідальності. Тому, мабуть, не без участі розорених селян запалали у 1846 році пивоварний завод графині Потоцької та будинок священика.
У 1847 році хащуватський маєток з 4616 десятинами землі придбав поміщик Лопушанський. Тоді тут налічувалося 583 душі чоловічої статі. Новий власник так описував своє володіння: «Селяни одні у великій кількості розбіглися, а інші, наявні, до того збідніли, що в більшості не мають не тільки худоби для обробітку своїх полів, а тим самим, будучи змушені віддавати оні вільним, не користуються ними, а навіть не мають абсолютно ніяких засобів, щоб сплатити державні податки і прогодувати себе і родину. Селянські халупи одні спустошені, інші — зруйновані». Незважаючи на це, новий поміщик продовжував пригноблювати селян, позбавляв їх землі, насильно зганяв з обжитих місць. 1847 року земельні наділи, сади та левади на площі 238 десятин були відібрані у 46 селян і на цих землях збудовано дачі.
Великим пограбуванням трудящих була реформа 1861 року. Розуміючи це, хащуватські селяни довго не підписували викупний акт. Це сталося тільки 9 січня 1869 року. На той час в селі у 143 дворах мешкало 290 душ чоловічої статі. У поміщика залишилося 1584 десятини родючих земель, 171 десятина належала церкві, а «звільнені» селяни одержали лише 1072 десятини, з них —104 непридатні до засіву. Майже без землі залишилися городники (58 господарств). На їх долю припало по 0,1—0,2 десятини. За одержану землю селяни мали сплатити за 49 років — до 35 тис. карбованців.
З розвитком капіталізму становище переважної частини селян погіршувалося. Зростала кількість безземельних та малоземельних, які йшли в найми до поміщиків. На початку XX ст. у 720 дворах села проживало 4335 чоловік. В 1906 році 229 господарств були безземельними, 103 мали менше десятини, 48 — по десятині, 140 — від 2 до 5 і лише 6 господарств — по 10 десятин землі.
З 70-х років XIX ст. Хащувате стало волосним центром. Витрати на утримання адміністрації лягали на плечі трудового селянства. Так, у 1901 році селяни волості відбули по натуральній повинності 462 кінні та 82 705 піших днів і сплатили 2575 крб. на потреби волосного управління.
Зростало невдоволення населення існуючими порядками. В роки першої російської революції у Хащуватому поширювалися прокламації Уманської організації РСДРП із закликами створювати селянські комітети, озброюватись і захоплювати землю поміщиків. Наляканий заворушеннями, гайсинський справник у квітні 1905 року звернувся до командира Севастопольського полку з проханням надіслати до Хащуватого команду для допомоги поліції. У травні в селі сталися страйки сільськогосподарських робітників. Селяни відверто заявляли: «Скоро ні пана, ні його палацу не буде, а землю і ліс розподілимо між собою».
Під впливом революційної агітації, яку проводив тут моряк Чорноморського флоту Ф. Жовтяк, у грудні селяни Хащуватого готувалися до збройного виступу. Однак здійснити його не вдалося. Ф. Жовтяка було заарештовано і через деякий час страчено.
На вимогу місцевих властей, які боялися нових селянських виступів, сюди прибув драгунський ескадрон. Населення волості також жорстоко тероризували чорні сотні, створення яких всіляко заохочували багатії, прагнучи відвернути увагу мас від революційної боротьби. Проте і за цих умов революційні виступи не припинялися. 1 травня 1907 року запалав поміщицький маєток, а 22 липня озброєні селяни напали на стражників.
Після запровадження столипінської аграрної реформи для заохочення до відрубних господарств у Хащуватому створюється т. зв. показове поле, однак його вплив, за визнанням повітової землевпорядної комісії, був малопомітним. Постійний член комісії повідомляв, що селяни «не погоджуються на ломку» своїх господарств.
Лише 1913 року почалося будівництво сільської лікарні. В 1867 році у Хащуватому відкрито парафіяльну школу, в якій навчалося 35 хлопчиків і 18 дівчаток. Але тільки 5 хлопчиків і 2 дівчинки щорічно закінчували її. Асигнування на освіту становили в 1912 році з розрахунку на одну людину 6 коп. на рік.
Весною 1917 року трудящі села дізналися про повалення царизму. 1 травня відбулася багатолюдна демонстрація. Та одвічні мрії трудового селянства про землю й волю здійснилися лише після перемоги Великого Жовтня. В кінці січня 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. До складу ревкому ввійшли А. Ф. Залевський, О. М. Тригубчак, С. Т. Озеранський, П. І. Добрицький та інші. Очолював його колишній моряк Балтійського флоту Б. М. Кондрацький. Ревком приступив до наділення селян землею, відібраною у поміщика, розподіляв серед бідняків худобу, сільськогосподарський реманент.
У березні 1918 року Хащувате захопили австро-німецькі окупанти. Революційні перетворення були перервані. Відновилися буржуазно-поміщицькі порядки. В листопаді загарбників було вигнано. Проте до лютого 1919 року тут хазяйнували петлюрівці. Жителі села брали активну участь у боротьбі проти внутрішньої контрреволюції. У червні 1919 року Перший Комуністичний загін під командуванням Т. М. Гуляницького розгромив тут банди Волинця та Клименка, одразу ж після цього почав діяти ревком. Однак у липні 1919 року есерівсько-націоналістичні елементи вчинили контрреволюційний заколот. Кілька тисяч заколотників з Бандурового, Казавчина, Юзефполя, Соломії, Вільшанки, Байбузівки, Кам’яної, спровоковані куркулями, рушили на Хащувате, щоб розправитися з більшовиками. Увірвавшись у село, вони грабували та вбивали населення.
Незабаром в серпні Хащувате захопили денікінці. В лютому 1920 року частини Червоної Армії вигнали їх звідси. Відновив роботу ревком. У липні під його керівництвом відбулися вибори до сільської Ради. Утворився партосередок з 3 комуністів і 12 кандидатів у члени партії, за участю якого організовано комітет незаможних селян у складі 21 чоловіка. Здійснюючи закон Всеукрревкому про землю від 5 лютого 1920 року, КНС передав у користування трудового селянства 1888 десятин поміщицьких та церковних земель. Для боротьби з бандитизмом сформовано збройний загін з 34 чоловік, серед яких 15 були комуністами. Велику роботу щодо залучення незаможного селянства до КНС проводив сільський комсомольський осередок, організований у грудні 1920 року. До нього увійшло 15 молодих робітників та учнів. Першим секретарем осередку був М. С. Ставчанський. Восени 1923 року КНС об’єднував 99 незаможних родин, з яких 20 були безземельними, 49 мали до 3 десятин землі і лише у 26 господарствах були коні. За цих важких умов селяни доклали всіх зусиль, щоб збільшити виробництво сільськогосподарської продукції. Більшість з них взяла участь у всеукраїнському конкурсі 1924 року за кращі методи господарювання, 468 були премійовані.
Комуністи, комсомольці та депутати Ради розгорнули велику роз’яснювальну роботу серед селян щодо здійснення ленінського кооперативного плану. В лютому 1923 року 25 господарств об’єдналися в сільськогосподарську артіль «Хлібороб». У квітні ще 12 родин організували артіль «Серп», а в жовтні 11 найбідніших господарств — колгосп «Колонія». За прикладом селян почали створювати кооперативи і ремісники. 293 з них об’єдналися у лимарську артіль «Власна праця», 49 — в артіль «Кравець», 25 — в ковальську артіль «Возовик», 21 — в цегельну артіль. У травні 1924 року в Хащуватому організовано споживче товариство у складі 148 членів. Відкрилися магазини, пекарня. В боротьбі за подолання труднощів відбудовчого періоду навколо Комуністичної партії згуртувалися найактивніші представники трудящого селянства. В 1922 році куркулів було вигнано з КНС. Зміцненню партійних рядів сприяла чистка комосередку 1923 року. З комсомолу виключено куркульських синків.
На своїх зборах у січні 1924 року комуністи села засудили розкольницьку діяльність троцькістів та інших антипартійних угруповань і одностайно підтримали курс ленінського ЦК, спрямований на досягнення єдності рядів партії.
Значну організаційну і політико-масову роботу проводив райком партії (з 1923 до 1932 року Хащувате було центром району). В 1923 році комуністи створили комісію для допомоги безпритульним дітям. Було зібрано 10 тис. крб. і передано у фонд двох дитячих будинків Хащуватого.
Того ж року в селі працювали 3 групи лікнепу, початкова і 2 семирічні школи, хата-читальня. При райсельбуді, відкритому тоді ж, діяли 4 політичні, літературний та інші гуртки. Комсомольці проводили бесіди, політзаняття, голосні читки, влаштовували вистави та концерти. Вони взяли шефство над комсомольцями села Казавчина, разом з якими проводили комсомольські збори, антирелігійні вечори.
Трудящі села активно відгукувалися на події, що відбувалися в нашій країні та за кордоном. Виявом братерської дружби і взаємодопомоги була передача 5 852 495 крб. на користь голодуючих Поволжя. 1923 року комуністи села, відправляючи хліб для допомоги польським комуністам, писали, що ніколи не допустять, щоб їх зарубіжні товариші «померли голодною смертю». Того ж року загальні збори комосередку провели збір коштів для голодуючих робітників Рурського басейну у Німеччині.
Керуючись рішеннями XV з’їзду ВКП(б), комуністи села разом з Радою всі свої зусилля спрямували на підготовку масової колективізації. Протягом 1930 року у Хащуватому утворилося 5 колгоспів: «Прогрес», ім. Крупської, «Червона нива», ім. Т. Г. Шевченка, «Колонія». Останні 3 незабаром об’єдналися в одну артіль. Велике значення для зміцнення молодих господарств мало створення в жовтні наступного року Хащуватської МТС, в якій налічувалося 25 тракторів, 15 молотарок, 8 вантажних автомашин. 1933 року МТС першою в Одеській області закінчила осінню сівбу на площі 10 636 га. Значну роль у дальшому розвитку і зміцненні колгоспів відіграли політвідділ МТС і парторганізації, створені в усіх колгоспах. Через масові наради—школи політвідділівського виховання пройшло понад тисячу чоловік. 1934 року працівники МТС вибороли першість в обласному змаганні механізаторів. Колгоспи, які обслуговувала Хащуватська МТС, достроково виконали річний план здачі хліба державі. Значних успіхів домоглися буряківники, зібравши у 1934 році по 151 цнт цукрових буряків з кожного гектара. Обком партії і облвиконком привітали трудівників села з успішним завершенням основних сільськогосподарських робіт. Привітання надіслала і редакція газети «Правда», ім’ям якої була названа МТС. Наркомзем СРСР преміював машинно-тракторну станцію.
В результаті набутого досвіду господарювання зростали врожаї сільськогосподарських культур. В 1936 році трудівники колгоспу «Прогрес» виростили по 18,1 цнт пшениці з га4. Артіль була затверджена учасником міжрайонної сільськогосподарської виставки. Високих показників домоглися механізатори МТС у 1939 році. Бригада В. Д. Гончарука виробила по 954 га умовної оранки на кожний 15-сильний трактор, зекономивши понад 6 тонн пального. Колектив МТС завоював право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. В 1940 році Хащуватську МТС відзначено дипломом першого ступеня, грошовою премією 10 тис. крб. та автомашиною. Медалями Виставки нагороджені агрономи Ф. Д. Ясинський, К. Д. Охріменко, завідуючий контрольно-насіннєвою лабораторією А. А. Криленко, голова колгоспу О. В. Свінтковський, а також 20 жінок-активісток, що виступили ініціаторами боротьби за чистоту в ремонтних майстернях та на території МТС і звернулися до всіх жінок країни із закликом наслідувати їх приклад.
Великі зміни відбулися і в галузі охорони здоров’я та народної освіти. В селі працювали лікарня на 25 ліжок, аптека. 1936 року 2 семирічні школи реорганізовано в середні. При клубі активно діяли різні гуртки художньої самодіяльності. Сільську бібліотеку з фондом 1300 книг регулярно відвідували 116 читачів.
Мирну працю жителів Хащуватого перервав розбійницький напад гітлерівців. Разом з усім радянським народом стали вони на захист Вітчизни. 29 липня 1941 року в село увірвалися фашисти. Окупанти діяли з неймовірною жорстокістю, чинили жахливі розправи над мирним населенням. У ніч на 16 лютого 1942 року гітлерівці стратили 960 громадян села, у т. ч. 376 дітей. За час окупації на каторжні роботи до Німеччини вивезено 230 чоловік.
У першій половині 1942 року за ініціативою гайворонської підпільної організації в селі створено підпільну групу, яку очолив учитель Д. А. Симоненко. Її учасники розповсюджували серед населення листівки і зведення Радянського Інформбюро. Вона встановила зв’язок з партизанським загоном «Буревісник», якому передавала зброю, боєприпаси, 52 патріоти вступили до цього загону.
Сотні хащуватців брали участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни. Смертю хоробрих загинув захисник Брестської фортеці Д. Д. Кривда. На пам’ятнику Слави на Мамаєвому кургані золотом викарбувано ім’я кулеметника І. Я. Хаїта, який відважно обороняв легендарний «будинок Павлова» в Сталінграді. За мужність і відвагу, виявлені в боях за Хащувате та під час форсування Південного Бугу, танкісту В. І. Пономаренку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 379 чоловік нагороджені орденами і медалями Союзу РСР. 226 загинуло на фронтах війни. В селі їм встановлено пам’ятник.
13 березня 1944 року частини 170-ї танкової бригади 18-го танкового корпусу 5-ї гвардійської танкової армії визволили Хащувате від фашистів.
Одразу ж трудівники села під керівництвом партійної організації і Ради зосередили свої зусилля на допомозі фронту і відбудові господарства. Фашисти зруйнували 567 житлових будинків, кінотеатр на 600 місць, колгоспний клуб, приміщення школи, пошту, аптеку, будинок сільради. 1944 року всі колгоспи повністю освоїли довоєнні посівні площі. Велику допомогу у відбудові села подала держава. Колгоспи одержали кредити, насіння, фураж, а МТС — трактори, комбайни та інші сільськогосподарські машини. Завдяки самовідданій праці трудівників села виробничий план сільськогосподарських робіт 1944 року виконано успішно. 1944 року на кошти хащуватців збудовано і передано в діючу армію літак. Одночасно населення збирало кошти у фонд Червоної Армії.
З 1944 року МТС ім. «Правды» очолював X. А. Ніколау, нагороджений орденами Леніна (у 1958 році) і Трудового Червоного Прапора (1966 року). Колектив механізаторів, систематично перевиконуючи у 1944—1946 рр. виробничі завдання, тричі завойовував перехідний Червоний прапор Міністерства сільського господарства СРСР, а в 1947 році завоював перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР. В 1949 році колгоспники Хащуватого досягли довоєнного рівня сільськогосподарського виробництва.
Трудівники села підняли з руїн житла і культурно-освітні заклади. Тільки в 1949 році хащуватці відбудували 28 і звели 17 нових будинків. На індивідуальне будівництво держава виділила 100 тис. крб. В кожному колгоспі було організовано бібліотеку. В селі з’явилося 250 нових радіоточок.
Зміцненню громадського господарства сприяло об’єднання колгоспів 1950 року.
За новоутвореною артіллю «Україна» закріплено 3058 га землі, з них 2222 га — орної. На кінець 1955 року з гектара посіву колгоспники зібрали 30,6 цнт зернових, у т. ч. озимої пшениці — по 22,2 цнт, цукрових буряків — 316 цнт. Збільшилося поголів’я худоби і птиці. На 100 га сільськогосподарських угідь господарство виробило 269 цнт молока, 26,6 цнт м’яса.
Радянський уряд високо оцінив працю хліборобів і тваринників. 1961 року 80 колгоспників нагороджені орденами і медалями CPGP. Комуністку 3. І. Озеранську, яка протягом 1955—1956 рр. надоювала по 4 тис. кг молока від кожної корови, і агронома С. С. Лісничука відзначено орденом Леніна. Голові колгоспу Д. Т. Войтишину присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Авангардну роль у боротьбі за виконання виробничих завдань, піднесення культури землеробства та тваринництва відігравала колгоспна партійна організація. Більшість з 54 комуністів колгоспу працювали на вирішальних ділянках виробництва. Під їх керівництвом розгорнулося соціалістичне змагання. 16 років трудилася на тваринницькій фермі учениця 3. І. Озеранської — С. Ф. Андрушко, щорічно надоюючи по 4000—4200 кг молока від кожної корови. За високі показники в роботі її нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора й «Знак Пошани».
Гідно несе почесне звання комуністичного комсомольсько-молодіжний колектив ферми. 1965 року він завоював звання кращого молодіжного колективу області, а в огляді-конкурсі на кращі культурно-побутові умови для тваринників вийшов на перше місце. Однією з кращих доярок стала К. Ю. Захаренко, яка прийшла на молочнотоварну ферму після закінчення середньої школи. Виявляючи високе довір’я, комсомольці обрали її своїм вожаком. К. Ю. Захаренко була делегатом XIV з’їзду ВЛКСМ. На її грудях сяють ордени Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани». А 1969 року їй присвоєно звання заслуженого зоотехніка Української РСР. Орденами Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани» нагороджений бригадир тракторної бригади С. А. Довгань, а тракторист О. М. Вихристюк — орденом Трудового Червоного Прапора. Золотих медалей ВДНГ у 1965 році удостоєно агронома С. С. Лісничука, ланкову С. А. Пархелюк; бронзових — ланкових В. В. Гуйван і Г. Ф. Першогубу.
Великі можливості для розвитку сільського господарства відкрили рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС. Поліпшується структура посівних площ у колгоспі. Якщо в 1964 році озима пшениця в групі зернових складала 41 проц., то в 1965—1966 рр.— уже 67 проц. Встановлення стабільних планів закупок сільськогосподарських продуктів у 1965 році дало колгоспові 166 434 крб. прибутку. Ці кошти було використано для дальшого зміцнення громадського господарства, підвищення добробуту колгоспників. Того ж року хлібороби Хащуватого зібрали найбільший в області урожай пшениці — по 33,5 цнт з га, а цукрових буряків — 373 цнт з га. В 1966 році орденами і медалями нагороджено 13 колгоспників села. Орденом Леніна відзначено Н. С. Дмуховську, ланка якої зібрала по 422 цнт цукрових буряків з га, та бригадира рільників Є. І. Лісниченка, колектив якого виростив по 385 цнт на площі 320 га. У колгоспі висока механізація трудомістких процесів. Він має 13 комбайнів, 20 автомашин, багато сівалок та іншої техніки. Господарство електрифіковане. В корівниках встановлено доїльні апарати, кормороздавачі тощо.
Піднесенню громадського господарства сприяє обмін досвідом українських хліборобів з трудівниками кооперативу ім. Г. Димитрова села Паскалева Толбухінського округу Народної Республіки Болгарії. У складі радянської делегації побували в НРБ доярка А. П. Цирук, бригадир тракторної бригади С. А. Довгань. Починаючи з 1964 року колгосп «Україна» кілька разів відвідували болгарські друзі.
Великий трудовий ентузіазм та творче натхнення викликала у трудящих підготовка до 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Включившись у змагання за гідну зустріч Ленінського ювілею, колгоспники в 1969—1970 рр. одержали по 37,3 цнт зернових з кожного га, в т. ч. пшениці — по 36,7 цнт, кукурудзи — 57,9 цнт, гречки — 21,5 цнт, соняшнику — 31 цнт; цукрових буряків — 387 цнт. На кожні 100 га угідь вироблено по 83,1 цнт м’яса, 415 цнт молока.
За успіхи у соціалістичному змаганні 1968 року колгоспові присуджено перехідний Червоний прапор Міністерства сільського господарства СРСР, Президії ЦК профспілки робітників та службовців сільського господарства й заготівель і першу грошову премію. Голова правління Д. Т. Войтишин був учасником Третього Всесоюзного з’їзду колгоспників. За високі показники у виробництві сільськогосподарської продукції та створення необхідних культурно-побутових і виробничих умов протягом 1968—1969 рр. колгосп визнано переможцем Всесоюзного громадського огляду культури виробництва на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Йому присуджено Диплом Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС.
Здобутки в розвитку сільськогосподарського виробництва трудівники села примножили за роки восьмої п’ятирічки. Валовий доход від рослинництва і тваринництва збільшився на 233 343 крб. Вартість основних засобів виробництва зросла на 198 614 крб. Грошові прибутки в 1970 році майже подвоїлися. Колгоспу присвоєно звання господарства високої культури рільництва. 102 чоловіка нагороджені орденами і медалями, 11 з них — кавалери ордена Леніна. 185 жителів села удостоєні Ленінської ювілейної медалі.
Протягом дев’ятої п’ятирічки валові збори зерна зростуть на 7 проц. і становитимуть в середньому 35 тис. цнт на рік. Вже в 1971 році зібрано по 37,3 цнт зерна з га, в т. ч. по 48,1 цнт пшениці. У виробництво впроваджуються нові високоврожайні сорти пшениці — Кавказ, Аврора. Середньорічну врожайність кукурудзи передбачається довести до 43,4 цнт, щорічну врожайність цукрових буряків — до 320—350 цнт з га. Виробництво молока збільшиться на 27 проц. На кожні 100 га сільськогосподарських угідь буде вироблено по 543 цнт молока. Продуктивність праці зросте на 35—37 проц., а собівартість продукції знизиться на 10—12 процентів.
В селі працюють хлібоприймальний пункт, районна контора «Заготскотвідгодівля», перевалочна овоче-фруктова база, олійні, контрольно-насіннєва лабораторія, ветеринарний пункт. Велику допомогу колгоспам у механізації виробництва подає райоб’єднання «Сільгосптехніки», яке міститься в селі і має добре обладнані майстерні. Багато років самовіддано працює тут токар М. С. Тригубчак, удостоєний в 1970 році срібної медалі ВДНГ, верстатник О. І. Путенко, нагороджений в 1971 році орденом Трудового Червоного Прапора. Включившись у соціалістичне змагання на честь 50-річчя створення СРСР трудящі Хащуватого домагаються нових виробничих успіхів.
Рік у рік поліпшується добробут трудящих. На околиці Хащуватого виріс новий мікрорайон. Тут ставлять будинки робітники та службовці районного об’єднання «Сільгосптехніки», колгоспники. Сільрада подає допомогу індивідуальним забудовникам. Щороку трудящі справляють новосілля. З 1965 року в колгоспі «Україна» впроваджено грошову оплату праці. Фонд заробітної плати збільшився з 391 тис. крб. у 1967 році до 493 тис. крб. у 1970. Близько 400 колгоспників одержують державні пенсії. До послуг населення — 9 магазинів з широким асортиментом товарів, їдальня, побутові підприємства. Зростає товарооборот сільського споживчого товариства. Якщо в 1950 році він становив 670 тис. крб., то в 1970 році — 1632 тис. крб. Працює відділення зв’язку.
В селі є лікарняна 150 ліжок, де зайнято 130 медпрацівників, з них 15 лікарів. Тут 5 відділень: хірургічне, терапевтичне, дитяче, пологове, інфекційне, а також клінічна лабораторія, рентген-кабінет, амбулаторія. Працюють дитячий садок на 90 місць, дитячі ясла. В загальноосвітній середній школі та заочній школі сільської молоді викладають 38 учителів. В 1970/71 навчальному році в середній школі навчалося 525 дітей. В колгоспі на виділеній ділянці працює шкільна виробнича бригада. Співробітники Одеського Всесоюзного селекційно-генетичного інституту надіслали учням насіння гібридної кукурудзи сорту ОД-50 М. Юні хлібороби дослідили, що в умовах Гайворонського району цей сорт найбільш урожайний. У 1970 році школярі виростили з гектара по 52 цнт гібридної кукурудзи, 44 цнт пшениці, 30 цнт соняшнику, 120 цнт овочевих культур. Серед вихованців школи — лікарі, інженери, агрономи, зоотехніки, механіки. 20 колишніх випускників працюють вчителями в рідному селі. X. Г. Меламуд став письменником.
При сільському будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, вокальний, танцювальний, оркестри—духовий та народних інструментів. В них бере участь більше 150 аматорів. У бібліотеках села, які обслуговують понад 2 тис. читачів — 20,2 тис. книг. Немає такої сім’ї, яка не передплачувала б газет та журналів. На тисячу чоловік населення припадає 1278 примірників періодичних видань.
6 первинних партійних організацій об’єднують 129 комуністів, в 5 комсомольських організаціях — 203 члени ВЛКСМ.
У складі Хащуватської сільської Ради 40 депутатів, серед них: 17 комуністів і 6 комсомольців, 18 жінок. В постійних комісіях сільського господарства, народної освіти і культури, благоустрою і шляхового будівництва, фінансово-бюджетній працюють близько 300 активістів. Коли в колгоспі не вистачало механізаторів, це питання стало предметом обговорення на засіданні сільськогосподарської комісії. Депутати провели бесіди з молоддю, подбали, щоб правління артілі відрядило юнаків і дівчат на навчання. Це вони добилися, щоб при середній школі працювали групи продовженого дня, учнів забезпечили сніданками та обідами. З кожним роком збільшуються асигнування на поліпшення побутових і культурних умов життя трудящих. Тільки на розвиток охорони здоров’я в 1972 році бюджетом сільської Ради і Гайворонської районної Ради виділено 248 тис. крб., на освіту — 89 тис. крб. В 1966 році Хащуватська сільська Рада завоювала першість у соціалістичному змаганні серед сільських і селищних Рад області. Їй вручено перехідний Червоний прапор облвиконкому і обкому профспілки працівників радянських установ.
Трудящі Хащуватого здобувають нові успіхи у піднесенні економіки і культури рідного села.
Л. М. ГЛАЗОВ, Л. Й. СОЛГУТОВСЬКИЙ
Олександр
| #
В незалежній Україні дивно читати такі слова «петлюрівці», «банда Волинця». Відкоригуйте текст, бо складається враження, що декомунізація на Гайворонщині не проводилася бодай на папері!
Reply