Кіровоград у рокі Жовтневої революції і громадянської війни
Єлисаветградський пролетаріат вимагав переходу влади до рук Рад, миру, встановлення робітничого контролю над виробництвом, конфіскації поміщицьких земель.
Готуючись до боротьби проти контрреволюції, більшовики за прикладом інших міст у вересні створили перші загони Червоної гвардії. Ленінський курс на перемогу соціалістичної революції, на взяття всієї влади Радами їм довелося відстоювати у непримиренній боротьбі з меншовиками та іншими дрібнобуржуазними партіями.
26 жовтня до Єлисаветграда надійшла звістка про переможне збройне повстання в Петрограді. Наступного дня на вимогу більшовицької фракції відбулося позачергове засідання Єлисаветградської Ради. Більшовики Т. М. Гуляницький, К. А. Сеульський, М. X. Чернишов зажадали передачі їй всієї влади в місті. У запропонованій ними резолюції вимагалося створити при Раді революційний комітет для боротьби з контрреволюцією. Але меншовики й есери, яких підтримували націоналістичні партії, навіть не поставили на голосування пропозиції більшовиків. 28 жовтня газета «Известия Елисаветградского Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов» опублікувала повідомлення про повалення в Петрограді Тимчасового уряду і створення Ради Народних Комісарів. В той же день відбулися масові мітинги і збори робітників промислових підприємств і солдатів місцевого гарнізону, учасники яких вітали Радянський уряд на чолі з В. І. Леніним, висловлюючи йому повне довір’я. Водночас буржуазно-націоналістичні елементи, що активізувалися і утворили т. зв. українську раду, почали поповнювати місцевий гарнізон українськими січовиками.
31 жовтня (13 листопада) на екстреному засіданні Єлисаветградської Ради було заслухано інформацію делегатів II Всеросійського з’їзду. Докладно розповів про роботу з’їзду Г. Ф. Журбинський (лівий есер), який разом з більшовиками голосував за ленінські декрети. На засіданні Ради розглянули внесений більшовицькою фракцією проект резолюції про визнання рішень II Всеросійського з’їзду Рад. Однак есеро-меншовицька більшість відхилила цей проект. Своєю зрадницькою позицією есери та меншовики заохотили буржуазних націоналістів до захоплення влади в місті, що вони й зробили при допомозі гайдамацького полку.
Та буржуазним націоналістам не вдалося отруїти свідомість єлисаветградських робітників. Вони гнівно протестували проти спроб Центральної ради посварити трудящих України з російським пролетаріатом, розірвати їх єдиний фронт. Так, у постанові від 3 грудня 1917 року правління спілки «Металіст», що об’єднувала робітників металообробної і машинобудівної промисловості, й комітет фабрично-заводських організацій міста рішуче заявили: «… робітничий клас має свою власну лінію. Ця лінія не зачіпає інтересів ніякої національності, вона б’є тільки капітал».
Трудящі Єлисаветграда, самі відчуваючи нестачу продуктів харчування, всіляко допомагали голодуючим Радянської Росії. В кінці листопада для організації продовольчої допомоги петроградським робітникам сюди прибула група солдатів і матросів. Заслухавши її представників, робітничо-солдатські збори висловили повне довір’я Раді Народних Комісарів і одностайно вирішили «видати лишок наявного хліба для революційного пролетаріату і революційної армії».
На початку грудня 1917 року на заклик більшовиків трудящі міста взяли активну участь у виборах своїх представників на Перший Всеукраїнський з’їзд Рад. Перед депутатами вони поставили завдання домагатися проголошення з’їзду правомочною владою на Україні і здійснення лозунгів Жовтневої революції — про мир, хліб, свободу. Делегат від єлисаветградських робітників більшовик В. М.Спренжин працював у колегії внутрішніх справ Українського Радянського уряду.
В умовах зростаючого революційного піднесення 20 грудня 1917 року на черговому засіданні Єлисаветградської Ради більшовики поставили категоричну вимогу про створення військово-революційного комітету. Незважаючи на опір угодовців, наступного дня відбулися перевибори Ради. До її президії увійшли більшовики: Т. М. Гуляницький, Я. Г. Шканд, А. М. Поволоцький, а до виконкому — М. X. Чернишов, К. А. Скульський, В. М. Спренжин, Г. І. Кочерженко, Й. С. Могилевський, Я. І. Щерба та інші.
На першому ж засіданні виконавчий комітет новообраної Ради ухвалив рішення про створення нових загонів Червоної гвардії. А 18 січня 1918 року виконком Ради був перетворений на військово-революційний комітет, який 19 січня оголосив про перехід до його рук всієї влади в місті і повіті.
Першочерговим завданням революційних сил була ліквідація повітової української ради, яка спиралась на добре озброєний гайдамацький полк та кінну сотню. Червоногвардійцям вдалося захопити кілька вагонів зброї на залізничному вокзалі. Свій арсенал вони поповнили також зі складів кавалерійського училища. Було проведено додатковий набір до Червоної гвардії. 26 січня на зборах більшовиків обрано штаб Червоної гвардії у складі Д. Д. Божора, Т. М. Гуляницького, К. І. Крадожоната інших. Начальником штабу було затверджено М. X. Чернишова. 28 січня на заклик військово-революційного комітету робітники і червоногвардійці разом з солдатами 9-ї автомобільної роти і 657-го Прутського полку, що прибув з фронту напередодні повстання, завдали удару гайдамакам. 29 січня 1918 року в місті встановлено Радянську владу. Тоді ж була створена робітничо-селянська міліція. Рада взяла в свої руки управління фабриками і заводами, організувала допомогу безробітним і сім’ям загиблих на фронті. Велику допомогу робітникам міста у налагодженні виробництва в лютому 1918 року подав Радянський уряд Росії, асигнувавши на прохання Єлисаветградської Ради 15 млн. карбованців.
Перші кроки у зміцненні Радянської влади довелося здійснювати в умовах запеклої боротьби проти контрреволюційних виступів. Водночас комуністи міста мобілізували населення на відсіч австро-німецьким окупантам, які після підписання договору з Центральною радою посунули на Україну. Створені загони Червоної гвардії вливалися в ряди регулярних радянських військ.
21 березня Єлисаветград захопили австро-німецькі війська та їх націоналістичні прислужники. Почалися масові арешти, обшуки, реквізиції і грабежі. В умовах терору і репресій трудящі піднімалися на боротьбу за відновлення влади Рад. Створений у травні 1918 року єлисаветградський окружний повстансько-революційний комітет очолив цю боротьбу. До його складу ввійшли М. В. Дичков, О. І. Данилов, Т. В. Поліщук, І. М. Родіонов та інші. Одержавши від київських більшовиків обладнання для друкарні, ревкомівці налагодили передрук революційних газет, листівок, поширювали їх серед населення повіту. Налякане зростаючим повстанським рухом, 20 червня 1918 року німецьке командування оголосило Єлисаветград на воєнному становищі. Та місцеві залізничники, підтримані робітниками промислових підприємств, взяли активну участь у всеукраїнському страйку залізничників.
16 листопада австро-німецькі війська були вигнані з міста. Однак 20 листопада Єлисаветград захопили петлюрівці. Більше двох місяців вони нещадно розправлялися з комуністами, громили профспілки. Але ні лютий терор, ні арешти, ні соціальна демагогія не могли зупинити боротьбу трудящих за відновлення влади Рад, примусити їх підкоритись Директорії. На повітових зборах 15 грудня мобілізовані селяни й робітники категорично відмовилися вступати в контрреволюційні націоналістичні війська, вимагали відновлення в місті Радянської влади і засудили «ідеї українського національного самостійництва».
2 лютого 1919 року загони робітників, керовані членами революційного комітету, при підтримці селян-повстанців зайняли центральну частину міста. Незабаром із Знам’янки на прохання ревкому підійшли повстанські загони на чолі з II. С. Ткаченком. При їх допомозі 7 лютого 1919 року було розгромлено петлюрівців і відновлено в Єлисаветграді Радянську владу. Військово-революційний комітет приступив до налагодження нормального життя у місті. Після ліквідації міської і земської управ 11 березня 1919 року партійна організація міста звернулася до населення із закликом провести в найближчий час вибори до Ради. 2 квітня відбулося урочисте відкриття новообраної Ради. З 227 її депутатів було 122 комуністи.
На всіх великих підприємствах створювалися комуністичні осередки. Водночас Єлисаветградський більшовицький комітет партії відрядив 20 агітаторів для допомоги сільській бідноті повіту в організації Рад і партійних організацій. Велику допомогу більшовикам у масово-політичній роботі подавали комсомольці. Комуністична спілка молоді в Єлисаветграді була заснована 18 березня 1919 року.
Вживалися заходи для відродження підприємств міста. Щоб якнайшвидше налагодити виробництво сільськогосподарських машин для населення повіту, на завод Ельворті завозили сировину з інших підприємств, які не працювали. Відновлювалися роботи також на паперовій фабриці. Для забезпечення підприємств і населення паливом почали заготівлю дров. Відділ народного господарства виконкому Ради приступив також до організації розробок покладів бурого вугілля за 3 км від міста — в районі Злодійської балки. Працівники раднаргоспу обстежували всі приміщення, щоб найближчим часом розпочати ремонт лікарень, шкіл, мостів. 1 травня комуністи станції Єлисаветград звернулися до залізничників краю із закликом взяти активну участь у відбудові транспорту. Відкривалися школи, робітничі клуби тощо. Поширеною формою роботи серед трудящих стали мітинги-концерти.
Комсомольці і молодь міста провели збір продуктів для голодуючих дітей північних районів країни. Успішно пройшов комсомольський хлібний тиждень. Тільки учні міста зібрали для трудящих Петрограда 120 пудів хліба. Уже в квітні єлисаветградські комсомольці вирішили направити в Червону Армію 30 проц. свого складу, 27 квітня вони проводжали на фронт 50 своїх товаришів.
Як тільки стало відомо про безчинства григор’євських банд в Олександрії, комуністи і комсомольці міста створили комуністичний батальйон. 2 травня з наближенням григор’євців комуністичний батальйон і робітничі загони добровольців зайняли оборону на підступах до міста, поблизу станції Канатове. Та сили були нерівні — 3 травня заколотники вдерлися до Єлисаветграда. Бандити по-звірячому розправлялися з комуністами і радянським активом. 9 травня вони розстріляли 30 членів міської Ради і комуністів. Під час єврейського погрому було вбито понад З тис. жителів.
11 травня на загальноміських партійних зборах прийнято рішення кинути всі сили на боротьбу проти Григор’єва. Було створено ревком, обрано військово-оперативний штаб. Наступного дня вранці загонові, що складався з робітників, комуністів і слухачів кавалерійських курсів, вдалося роззброїти один з батальйонів григор’євців. 20 травня радянські війська разом з робітничими загонами вибили з Єлисаветграда григор’євські банди, але боротьба з їх недобитками, що нападали на місто, ще продовжувалася до липня 1919 року. Велику роботу в організації трудящих на боротьбу з ними проводили голова ревкому робітник М. X. Чернишов, відповідальні працівники радянських установ—комуністи В. Т. Бондаренко, І. С. Компанієць, В. М. Спренжин та інші.
Влітку в Єлисаветграді організовуються загони для боротьби з денікінцями. Так, 15 липня 1919 року конференція профспілок і заводських комітетів оголосила мобілізованою половину робітників, що залишалися в місті. Комуністичному батальйону довелось битися з різними бандами, які ще до приходу Денікіна намагалися оволодіти містом.
18 серпня 1919 року білогвардійці захопили Єлпсаветград. Почалися грабежі, розправи і розстріли без суду й слідства. Багато робітників пішло до партизанських загонів, що створювалися і діяли в селах повіту.
24 січня 1920 року після 4-денних запеклих боїв війська 12-ї армії при підтримці партизанських загонів визволили Єлисаветград від денікінців. Повітовий революційний комітет, який вийшов з підпілля, насамперед ліквідував відновлені білогвардійцями органи влади. На початку лютого знову почали діяти партійна і комсомольська організації міста. Становище було тяжким: зруйновані і пограбовані підприємства та установи не працювали, бракувало палива й сировини. Робітники, службовці не мали будь-яких засобів для існування. Під керівництвом партійного комітету 28 березня — 3 квітня були проведені вибори до Ради. З 102 депутатських місць 72 здобули комуністи, 6 — співчуваючі їм, 9 — безпартійні. Представникам дрібнобуржуазних партій дісталася незначна кількість голосів. Вживалися заходи для налагодження економічного життя, ліквідації саботажу підприємців. У квітні розпочато націоналізацію найбільших заводів і фабрик. Зокрема, 19—23 квітня на підставі декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України націоналізовано машинобудівні заводи Ельворті, Яскульського і Шкловського. До жовтня 1920 року було завершено націоналізацію всіх промислових і торговельних підприємств.
До розв’язання господарських і політичних завдань партійний комітет і виконком Ради залучали широкий робітничий актив. Так, 15—17 серпня 1920 року робітнича конференція обговорила питання відбудови міського господарства і прийняла рішення про поліпшення продовольчого забезпечення населення. Учасники конференції писали у телеграмі В. І. Леніну: «Робітнича безпартійна конференція м. Єлисаветграда шле братерський привіт вождю міжнародної соціалістичної революції, Голові Раднаркому РРФСР т. Леніну, який спрямовує твердою рукою боротьбу пролетаріату проти міжнародної контрреволюції».
Перемоги на фронтах громадянської війни викликали небачений трудовий героїзм робітничого класу. У травні єлисаветградські робітники вийшли на перший суботник, щоб впорядкувати місто. Протягом двох останніх місяців 1920 року партійна, комсомольська і профспілкові організації провели 9 суботників і недільників, на яких працювали 3768 чоловік. Вони добували буре вугілля, налагодили роботу олієнь, підготували до пуску ряд промислових підприємств, відремонтували приміщення дитячих будинків, лазаретів тощо. Комуністи виступили ініціаторами проведення тижня пораненого червоноармійця, продовольчого тижня, тижня фронту.
Робітники Єлисаветграда брали активну участь у зміцненні Радянської влади на селі. Восени 1920 року під керівництвом парткому вони провели тиждень селянина, під час якого роз’яснювали селянам закони Радянської влади, допомагали бідняцько-середняцьким масам боротися проти куркульства і об’єднуватися в кооперативи. Для обслуговування сільськогосподарських колективів і бідняцьких господарств інвентарем повітовий земельний відділ навесні 1920 року відкрив у місті прокатну станцію.
Водночас партійні і радянські органи міста здійснювали велику роботу щодо мобілізації трудящих на боротьбу з іноземною інтервенцією та внутрішньою контрреволюцією. Навесні 1920 року у зв’язку з нападом панської Польщі виконком Ради звернувся з відозвою поповнити лави Червоної Армії. Влітку того року багато робітників пішло на Південний фронт. Завод Ельворті, на якому було зайнято близько 500 робітників, починаючи з травня 1920 року виконував замовлення Першої Кінної армії. До кінця року він випустив 7 тис. кулеметних деталей, 1200 возів, відремонтував більше 200 автомобілів і мотоциклів. 17—18 жовтня 1920 року у місті перебував агітпоїзд ВЦВКу «Жовтнева революція» на чолі з М. І. Калініним, А. В. Луначарським і М. О. Семашком. Члени агітпоїзда виступили перед бійцями, що вирушали громити врангелівців, зустрічалися з партійними і радянськими працівниками та робітниками міста. Голова ВЦВКу М. І. Калінін розповів про міжнародне і внутрішнє становище країни на засіданні ревкому, на конференції секретарів партійних осередків, фабзавкомів і профспілок.