Кіровоград у Великій Вітчизняній війні
Виховані Комуністичною партією в дусі беззавітної відданості соціалістичній Вітчизні, трудящі міста в роки Великої Вітчизняної війни одностайно піднялися на захист завоювань Великого Жовтня. 22—23 червня 1941 року на підприємствах і в установах, у навчальних закладах міста відбулися мітинги. Понад 19 тис. їх учасників дали клятву віддати всі сили справі розгрому ненависного фашизму. З перших днів війни переважна більшість промислових підприємств Кіровограда перейшла на випуск продукції для фронту. За почином ливарника заводу «Червона зірка» комуніста К. К. Столяренка кожен робітник на виробництві обслуговував 2—4 верстати.
Тисячі кіровоградців йшли добровольцями до Червоної Армії, вступали до народного ополчення і винищувальних загонів. Так, робітник заводу «Червона зірка» М. Й. Баланчук у перший день війни у заяві до міськвійськкомату писав: «Я був партизаном у 1918 році, громив німецьких загарбників. Тепер, коли фашизм знову хоче відняти від нас кров’ю здобуті завоювання революції, я добровільно піду в ряди доблесної Червоної Армії і буду беззавітно боротися за нашу Батьківщину». «Я пам’ятаю варварські знущання німецьких окупантів у 1918 році над українським народом,— писав до Кіровоградського міського військкомату угорець комуніст Д. І. Папай.— У відповідь на заклик партії та уряду я прошу зарахувати мене і мого сина добровольцями в Діючу армію». Батько і син загинули як герої в Сталінграді.
На початку серпня 1941 року, коли німецько-фашистські війська, прорвавши оборону 6-ї і 12-ї армій Південно-Західного фронту, навально просувалися в напрямку Кіровограда, перед партійними і радянськими органами постало завдання терміново організувати оборону міста, завершити евакуацію цінного устаткування промислових підприємств. Гарнізон міста в той час складався лише з 79-го Ізмаїльського прикордонного загону, яким командував підполковник С. Г. Грачов, депутат Верховної Ради Киргизької РСР. До загону приєдналися добровольці-ополченці Кіровограда і кілька окремих розрізнених військових груп, яким вдалося вийти з ворожого оточення. На заклик міськкому партії робітники і службовці під бомбами ворожих літаків допомагали прикордонникам у будівництві оборонних споруд на підступах до міста.
4 серпня під Кіровоградом точився жорстокий бій. Під прикриттям кулеметного вогню прикордонники кілька разів кидалися в багнетну атаку. Кожен з них бився за десятьох. Незважаючи на кількісні переваги в живій силі і техніці, противник зазнав під Кіровоградом значних втрат. Героїчно обороняли місто в повітрі бійці 4-го авіаційного корпусу, яким командував полковник В. О. Судець (згодом маршал авіації, Герой Радянського Союзу). Особливо відзначилися льотчики 296-го винищувального полку.
Два роки і п’ять місяців — з 5 серпня 1941 року — перебував Кіровоград під німецько-фашистським ярмом. Вже з перших днів окупації гітлерівські головорізи почали масове винищування радянських людей. Вбивства мирних громадян провадилися під різними приводами: за належність до радянсько-партійного активу, за зв’язок з партизанами, часто без будь-яких мотивів. Органи гестапо хапали людей просто на вулицях і сотнями щодня кидали в тюрми, де піддавали тортурам і катуванням, а потім без суду і слідства розстрілювали. Не було меж свавіллю гітлерівців у таборі для військовополонених радянських бійців. По кілька днів їм не давали ні пити, ні їсти, спати вони змушені були на сирій землі, під дощем, в холоді. Щодня в таборі помирало до 300 чоловік.
Окупанти розкрадали цінне устаткування, верстати промислових підприємств. Тільки з «Червоної зірки» вивезено до Німеччини близько 200 одиниць заводського устаткування, знищено або розкрадено всю технічну документацію на сільськогосподарські машини, що вироблялися до війни. Гітлерівці намагалися пристосувати машинобудівні заводи для ремонту військової техніки. На «Червону зірку» під загрозою розстрілу вони зігнали до 700 робітників. Фашисти ввели на підприємстві паличну дисципліну: за найменші дрібниці робітників били і штрафували. Проте трудящі всіляко саботували заходи окупаційних властей по налагодженню роботи заводу, псували машини.
Незважаючи на жорстокий терор, у місті уже в кінці серпня 1941 року під керівництвом комуністів створюються підпільні групи. Патріоти здійснили ряд вдалих диверсій на військовому аеродромі та в с. Федорівці. У 1942 році підпільні диверсійні групи діяли майже на всіх підприємствах, в установах, навіть у гебітскомісаріаті. У лютому наступного року на базі цих груп створено підпільно-диверсійну організацію ім. Ворошилова, яка діяла в тісному контакті з партизанськими загонами Кіровоградщини, тримала зв’язок з секретарем обкому КП(б)У М. М. Скирдою, а також з підпільними організаціями Київської та Миколаївської областей.
Завдяки великій організаторській і масово-політичній роботі комуністів відбувався процес консолідації підпілля. Підпільно-диверсійна організація ім. К. Є. Ворошилова охоплювала своїм впливом не тільки Кіровоград, але й близько 50 сіл та залізничних станцій Кіровоградської області.
Патріоти завдали відчутних ударів військовим гарнізонам і комунікаціям ворога. 13 жовтня 1943 року члени підпільної молодіжної організації комсомольці В. П. Рибалкін, І. І. Волощенко, Ю. О. Голуб та інші вчинили напад на штаб однієї з військових частин окупантів.
Вони знищили її командира, п’ять офіцерів, десятки солдатів, захопили і відправили багато зброї і боєприпасів партизанам у Знам’янський ліс. Операція була проведена з допомогою німецького патріота і антифашиста унтер-офіцера О. Сімона, який брав активну участь у партизанській боротьбі на Кіровоградщині. Нині комуніст О. Сімон проживає в НДР.
На кінець 1943 року в Кіровоградській підпільно-диверсійній організації налічувалося понад 700 патріотів. Крім того, комуністам і комсомольцям-підпільникам допомагали тисячі жителів міста. А всього в період окупації у місті діяли 6 диверсійних загонів і 16 груп. Очолювали їх Ф. С. Волощенко, М. І. Медведев, І. І. Полінцов, П. І.Лахман, В. І. Конарєв, В. В. Федоров, В.П. Рибалкін та інші патріоти. Підпільники провели 682 великі диверсії, знищивши понад 1660 ворожих солдатів і офіцерів. Вони збирали також розвідувальні дані для Червоної Армії. Серед населення підпільники розповсюдили понад 17 500 примірників листівок і відозв, визволили тисячі юнаків і дівчат, яких фашисти силою гнали на каторжні роботи в Німеччину. При виконанні бойових завдань смертю хоробрих полягли 103 партизани та підпільники, серед них П. І. Лахман, І. Й. Гончаренко, О. 3. Бур’янова, Ю. О. Голуб, В. І. Конарєв, С. С. Ліновиченко, Г. X. Мамалига, Т. Жабо.
Нещадно громили ворога на фронтах Вітчизняної війни тисячі кіровоградців. Сімнадцять з них — А. А. Антонов, В. М. Галушкін, Ф. І. Говоров, В.Т. Головченко, Г.М. Гончар, В. Є. Колісниченко, В. І. Кравченко, Г. О. Куроп’ятников, М. Ю. Литвинов, П. Ф. Луньов, В. А. Мацієвич, Г. Н. Перекрестов, О. В. Повірений, Г. О. Таран, І. І. Фісанович, С. Г. Цупренко, І. М. Шепетов — удостоєні звання Героя Радянського Союзу. У їх подвигах — яскравий вияв радянського патріотизму, величі нової людини, вихованої партією комуністів, соціалістичним укладом радянського життя. Самовіддано бився з фашистськими загарбниками у складі стрілецького полку 2-го Українського фронту токар заводу «Червона зірка», гвардії рядовий А. А. Антонов. У березні 1944 року при форсуванні Південного Бугу він першим переправився на правий берег і кулеметним вогнем став прикривати переправу інших підрозділів. А через 10 днів повторив героїчний вчинок при форсуванні Дністра, зберігши життя багатьом радянським воїнам. У квітні 1944 року він поліг у бою на полях братньої Молдавії.
Кадровий робітник, старшина Г. О. Куроп’ятников за неймовірно важких умов у березні 1943 року, виявляючи чудеса відваги, відбивав атаки ворожої авіації на морський транспорт з бойовим вантажем під Новоросійськом.
Командиром корпусу, а згодом дивізії став у роки Великої Вітчизняної війни один з перших комсомольців міста, курсант Єлисаветградської кавалерійської школи Г. Н. Перекрестов. Він брав участь у боях з гітлерівцями під Новоросійськом, у визволенні Прибалтики, в розгромі Квантунської армії. У вересні 1945 року за вміле керівництво бойовими операціями, мужність і відвагу, проявлені в боях з японськими імперіалістами, Г. Н. Перекрестову присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Мужньо билися з ворогом на кордоні Радянської Батьківщини секретар міськкому партії комісар 263-го кулеметно-артилерійського батальйону Кінгісепського укріпленого району О. С. Гупалов, а також комсомолка, військовий фельдшер 79-го прикордонного загону Т. П. Аксьонкіна, нагороджена орденом Червоного Прапора, та багато інших.
На світанку 5 січня 1944 року війська 2-го Українського фронту почали битву за визволення Кіровограда. Радянське командування передбачало оточити і знищити угруповання противника шляхом обходу його з півночі військами 5-ї гвардійської армії, якою командував генерал-лейтенант О. С. Жадов, а з півдня — 7-ю гвардійською армією під командуванням генерал-полковника М. С. Шумилова та 5-ю гвардійською танковою армією генерал-полковника П. О. Ротмістрова. Намагаючись утримати місто, фашисти перетворили його в міцний вузол оборони. Підступи до міста і найважливіші об’єкти в центрі його було заміновано. 5—7 січня 1944 року радянські війська оточили в районі Кіровограда 5 ворожих дивізій, завдавши їм великих втрат. Вранці 8 січня кіровоградці зустрічали своїх визволителів.
23 з’єднанням і частинам 2-го Українського фронту за особливу мужність і відвагу при визволенні міста було присвоєно найменування кіровоградських. У боях за місто брали участь воїни понад 30 національностей нашої Вітчизни. Тисячі 8 них проявили зразки високої відваги і були нагороджені орденами і медалями, а росіян В. І. Акімова, М. І. Глотова, І. І. Зибіна, І. А. Машкова, І. Г. Шабанова, К. Д. Шатила, українця Г. І. Пенежка, білоруса М. П. Котловця, татар 3. Ш. Шаймарданова, Б. Г. Габдрахманова удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу. В боях за місто також відзначились уродженці Кіровограда О. В. Повірений, П. X. Гордієнко, М. Д. Степанов. Трудящі міста золотими літерами викарбували на граніті імена воїнів-героїв, що полягли в боях за нього.