Кіровоградська область у період буржуазно-демократичних революцій
Перша світова війна далі погіршила становище трудящих. Через нестачу палива і металу у 1915—1916 рр. закривались або скорочували виробництво багато підприємств зростало безробіття. Величезних збитків завдала війна і сільському господарству. Восени 1914 року через нестачу робочих рук більша частина врожаю залишилась у полі. На січень 1915 року посівні площі в Єлисаветградському повіті порівняна з 1913 роком скоротилися на 18 проц. Валовий збір зерна 1913 року становив 66 млн., а 1915 — 48 млн. пудів. В Олександрійському повіті відповідно — 35 млн. і 25 млн. пудів. Цей спад відбувався в основному за рахунок бідняцьких і часткова середняцьких господарств.
Трудящі міст і сіл піднімалися на боротьбу проти війни і самодержавства. Влітку 1916 року залізничники Знам’янки, Помічної, Щасливої відмовилися перевозити військові вантажі. Посилювалися аграрні заворушення. Так, виступ селян Тернівки Тишківської волості в серпні 1914 року проти поміщика вдалось припинити тільки за допомогою загону поліції. Значний виступ проти примусового виходу з громади окремих господарств стався 15 жовтня 1914 року в с. Степанівці Олександрійського повіту. Наступного року відбулося кілька страйків сільськогосподарських робітників у селах Капітанівці і Тишківці. Весною 1916 року селяни Бобринця, Малої Данилівни, Кетрисанівки, Новомихайлівки та ін. сіл Єлисаветградського повіту саботували здачу коней для армії. А влітку того ж року жителі Богданівни, Гайворона, Великих Троянів, Синьок під час сільськогосподарського перепису силоміць забрали в переписувачів і спалили статистичні документи. 12 з них поліція кинула у в’язницю. Невдоволення війною охопило і солдат, які всіляко ухилялись від військової служби.
Активну роботу серед трудящих проводили більшовики, використовуючи легальні організації робітничого класу: профспілки, клуби. В одному із споживчих товариств Олександрії працював М. А. Іванов, який листувався з ЦК РСДРП. У містах і селах повіту агітаційну роботу в цей час вели більшовики Н. В. Соловйова, М. М. Суходольський, М. І. Френкель, а також революційно настроєні робітники й солдати, вислані з промислових центрів Росії. Щотижнева профспілкова єлисаветградська газета «Труд» часто передруковувала матеріали більшовицької «Звезды».
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції повсюдно проходили багатолюдні мітинги і демонстрації, на яких більшовики закликали ліквідувати органи царської адміністрації, суд і поліцію. Підтримуючи робітників і селян, солдати роззброювали охорону станцій, місцеві гарнізони. В липні у військових гарнізонах були проведені масові арешти революційних солдатів. На залізничних станціях Єлисаветград, Знам’янка, Олександрія, Долинська, Помічна почали діяти військово-польові суди.
За прикладом петроградського пролетаріату трудящі краю приступили до створення Рад. На початку березня обрано Раду робітничих і Раду солдатських депутатів у Єлисаветград і, які об’єдналися в кінці березня. У другій половині березня обрано Раду робітничих і солдатських депутатів в Олександрії.
Повсюдно створюються Ради селянських депутатів і селянські комітети. В червні 1917 року обрано Єлисаветградську повітову Раду селянських депутатів, а згодом — Олександрійську. Проте в більшості Рад керівництво захопили меншовики та есери, які підтримували буржуазний Тимчасовий уряд. У містах представники місцевої буржуазії, земств, угодовських партій під керівництвом кадетів створювали т. зв. громадські комітети. Залишались також міські думи та управи, а у повітах і волостях — земські установи. До Єлисаветградського «комітету громадської безпеки» ввійшло і 15 членів міської думи. Згодом він злився з міською думою у т. зв. демократичну думу. У Бобринці «громадський комітет» складався з 30 членів, серед них було лише 3 робітники, які, звичайно, не могли істотно вплинути на його діяльність. Подібне сталося у Новомиргороді, Олександрії, Новогеоргіївську, Новоукраїнці, Рівному тощо.
Політична боротьба після Лютневої революції втягнула в себе всі прошарки населення. Повалення царизму викликало посилення національно-визвольного руху, який українські націоналісти намагалися використати для відвернення українських робітників і селян від загальноросійського революційного руху. їх буржуазні і дрібнобуржуазні партії створювали т. зв. повітові ради, вороже настроєні проти Рад робітничих і солдатських депутатів, загони «вільного козацтва», націоналістичні організації, які розповсюджували значну кількість газет — «Рідне слово», «Нова рада» тощо з брудними наклепами на більшовицьку партію.
Більшовики спочатку входили до складу об’єднаних організацій РСДРП. Зокрема, 28 березня створено об’єднаний комітет у Єлисаветграді. Комітет мав три фракції: більшовиків, меншовиків і меншовиків-інтернаціоналістів. У квітні він почав видавати газету «Соціал-демократ», а через місяць встановив зв’язки з редакцією газети «Правда» та видавництвом ЦК РСДРП(б) «Прибой», звідки надходила пропагандистська література. Зайняти правильну позицію щодо дрібнобуржуазних партій і Тимчасового уряду допомогли більшовикам Квітневі тези В. І. Леніна. 19 квітня з ними були ознайомлені робітники влисаветграда, а також селяни Ново-празької, Компаніївської, Бобринецької, Рівнянської та ін. волостей. У цей час на заводі Ельворті створюється самостійна більшовицька організація.
Через Ради, профспілки, селянські комітети більшовики посилювали зв’язки з масами. Під їх впливом виникають нові та зміцнюються діючі професійні організації робітників і службовців. У Єлисаветграді і Новомиргороді в березні почали працювати профспілки робітників млинів, булочних і кондитерських фабрик, деревообробників, службовців кредитних установ тощо. Організаційно зміцніла спілка металістів, яка у квітні налічувала 800 членів. Виникають профспілки в Олександрії, Бобринці.
Робітники і трудяще селянство краю, не дочекавшись від Тимчасового уряду миру, землі, 8-годинного робочого дня, налагодження продовольчої справи, активно підтримали більшовиків у їх боротьбі за революційний вихід з імперіалістичної війни і перехід влади до Рад. Під цими гаслами відбулися 1 травня 1917 року демонстрації у Єлисаветграді, Олександрії, Бобринці, Новоукраїнці, Новій Празі, Глодосах, Хащуватому та ін. містах і селах.
Різке невдоволення робітників і селян політикою Тимчасового уряду вилилося згодом у рішучі виступи. На демонстрацію протесту проти ноти Мілюкова, тобто проти наміру Тимчасового уряду продовжувати імперіалістичну загарбницьку війну, вийшли всі робітники Єлисаветграда. На початку травня 1917 року в місті застрайкували робітники трамвайного депо, макаронної і кондитерської фабрик, млинів, 7—17 травня — друкарень. Заворушення відбулися і в Олександрії.
Селяни відмовлялися сплачувати орендну плату поміщикам, відбирали у них землю та інвентар. Так, у квітні новоселівська громада Єлисаветградського повіту почала випасати худобу на 500 десятинах лугів поміщиці Келлер. А селяни Мощеної, Могильного та Салькового Гайсинського повіту, захопивши буряко-насінницьке господарство поміщиці Ханенко, почали ділити між собою землю та реманент. В окремих місцях відбувались розгроми поміщицьких маєтків.
У травні 1917 року почастішали конфлікти, зокрема у Добровеличківці і Тишківці, між бідняками і куркулями під час виборів до земельних комітетів. Із комітетів та земських управ селяни виганяли колишніх старост, суддів, торговців і нерідко самі конфісковували землі. У Малій Висці волосний комітет, спираючись на бідняцькі маси, заарештував економа і управителя маєтку, взяв на облік всю землю, примусив місцеву владу виконувати його розпорядження. Земельний комітет Бандурівської волості виніс рішення про стягнення податків з поміщиків. 14 червня 1917 року губернський комісар у телеграмі головному управлінню у справах міліції повідомив: «Землевласники Єлисаветградського повіту поставлені в безвихідне становище через агітацію і підбурювання безвідповідальних осіб і повне свавілля сільських та волосних комітетів».
У липні 1917 року робітники, селяни і солдати краю на мітингах і зборах затаврували ганьбою дії Тимчасового уряду, який розстріляв демонстрацію робітників і солдат у Петрограді. Вони рішуче вимагали покінчити з контрреволюцією, тісніше згуртуватися навколо більшовиків.
Розвиток революційних подій настійно вимагав зміцнення більшовицьких рядів. Велику допомогу в цьому місцевим більшовикам подав ЦК РСДРП(б). У травні — червні в Єлисаветграді та ін. містах повіту побували посланці ЦК —А. С. Агапов і С. Н. Баранов. Єлисаветградські й олександрійські більшовики встановили зв’язки з Одеським, Київським, Катеринославським і Миколаївським більшовицькими комітетами.
Відгукнувшись на заклик більшовиків, робітники, солдати та селяни взяли активну участь у відверненні одного із найнебезпечніших намірів контрреволюції — встановлення військової диктатури генерала Корнілова. 29 серпня у Єлисаветграді відбулося термінове засідання Ради робітничих і солдатських депутатів за участю виконкому повітової Ради селянських депутатів, представників заводських комітетів, профспілок і військових частин, на якому було прийнято звернення до всіх трудящих — бути готовими до виступу проти контрреволюції «…на перший заклик Рад». Запроваджувався революційний контроль над діяльністю всіх організацій, підприємств, установ. Так, Новогеоргіївська Рада солдатських і селянських депутатів для керівництва боротьбою проти контрреволюції створила тимчасове виконавче бюро у складі 40 чоловік.
На власному досвіді трудящі переконувалися в необхідності повалення антинародного Тимчасового уряду. 11—19 вересня страйкували робітники єлисаветградських млинів, 18—трамвайного депо, вимагаючи ліквідації загрозливого становища з продовольством, підвищення заробітної плати. У жовтні 1917 року під керівництвом більшовиків розпочався загальний страйк єлисаветградських робітників, їх підтримали залізничники повіту. Під впливом більшовиків загальні збори профспілок міста схвалили рішення, витримане в дусі резолюції VI з’їзду РСДРП(б) «Про економічне становище».
Більш організованого характеру набирають і революційні виступи селян. У Глинській волості, наприклад, селяни примусили поміщицю віддати їм дві третини землі за ціною вдвічі нижчою, ніж у сусідів, а на початку жовтня захопили всю землю і відмовились від будь-якої виплати. Виганяючи управителів з поміщицьких економій, селяни забирали хліб, худобу, інвентар. У Ганнівській, Глодоській, Рівнянській, Новоукраїнській та ін. волостях селянські комітети обліковували і розподіляли поміщицьку землю серед бідноти.
Прагнення селянства відібрати землю у поміщиків та куркулів активно підтримували робітники. В резолюції, ухваленій на мітингу робітників єлисаветградських заводів 16 жовтня 1917 року, вимагалось припинення війни, встановлення контролю над виробництвом і передачі землі у відання земельних комітетів. У резолюції наголошувалось, що ці вимоги може здійснити тільки влада Рад.
Створивши в середині вересня 1917 року самостійну організацію, більшовики Єлисаветграда твердо стали на грунті рішень VI з’їзду РСДРП(б)1, готували маси до збройного повстання. Зміцніли їх зв’язки з ЦК партії.
До Петрограда у вересні і грудні 1917 року їздили за директивами і вказівками керівники єлисаветградських більшовиків Т. М. Гуляницький і В. Т. Бондаренко. За дорученням ЦК з Петрограда до Знам’янки прибув більшовик В. Алексеев. У жовтні організаційно оформилась більшовицька організація Олександрії, яка також встановила зв’язок з ЦК РСДРП(б).
З великою радістю зустріли трудящі краю звістку про перемогу в Петрограді Великої Жовтневої соціалістичної революції, про II Всеросійський з’їзд Рад і його декрети. На багатолюдних мітингах і зборах робітники, солдати місцевих гарнізонів і селяни вітали Раду Народних Комісарів і В. І. Леніна, висловлюючи їм повне довір’я. В резолюціях ставилися вимоги негайної передачі Радам влади на місцях. Виступаючи проти буржуазно-націоналістичної Центральної ради, пролетарі заводу Ельворті в ухваленій резолюції заявили, що вони визнають тільки ту владу, яку висунув II Всеросійський з’їзд Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. В резолюції селян Балашівки Єлисаветградського повіту звучала впевненість, що тільки йдучи за партією більшовиків «можна наблизитись до соціальної революції і миру». Такі ж резолюції були прийняті на зборах жителів сіл Водяного Володимирівської, Дмитрівки Знам’янської волостей та інших.
Дедалі разючішою ставала невідповідність між зростанням більшовицьких настроїв серед широких трудящих мас і меншовицько-есерівським складом Рад, його політикою. Центральна рада розпочала формування гайдамацьких полків у Єлисаветграді, Знам’янці і Долинській. Згідно з даними штабу Одеського військового округу, гайдамацькі сили в грудні налічували тут піхотні дивізію і полк. Наприкінці листопада для охорони залізничної лінії Долинська—Знам’янка—Фундукліївка надіслано 20-й полк 3-ї Донської козачої дивізії, інший полк зайняв лінію Єлисаветград— Помічна—Новомиргород. Обстановка ускладнювалася ще й тим, що через Єлисаветград пробирались на Дон до Каледіна з Румунського фронту частини реакційно настроєних козаків і офіцерів, які допомагали місцевій контрреволюції, націоналістичним організаціям зброєю.
В умовах зростаючого революційного піднесення більшовики повели боротьбу за створення загонів Червоної гвардії, бойових дружин, забезпечення їх зброєю, встановлення робітничого контролю над промисловістю, проведення в життя ленінського Декрету про землю.
Зміцнювалися ряди партійних організацій. Член Єлисаветградської більшовицької організації В. Т. Бондаренко взяв участь у роботі обласного з’їзду РСДРП(б) Південно-Західного краю, що відбувся в Києві 3—5 грудня 1917 року. У грудні виникають більшовицькі осередки у Бобринці, Глодосах, Захарівці, Новоукраїнці, Рівному, Новогеоргіївську тощо. Ареною рішучої боротьби більшовиків з есерами став повітовий з’їзд Рад селянських депутатів, який відбувся 6 грудня 1917 року у Єлисаветграді. Виступаючі на ньому більшовик Т. М. Гуляницький і делегат Всеросійського з’їзду Рад селянських депутатів А. А. Бонцаревич, гнівно викриваючи зрадницьку політику угодовських партій, вимагали вигнати їх з Рад. За пропозиціями більшовиків з’їзд висловив підтримку Раді Народних Комісарів і ухвалив рішення — не чекаючи Установчих зборів, передавати поміщицьку землю земельним комітетам для обліку і розподілу серед селян.
Дізнавшись про І Всеукраїнський з’їзд Рад, який проголосив Україну республікою Рад, робітники і селяни вітали Радянський уряд України та обіцяли йому всебічну підтримку. Збори селян Федосіївки Компаніївської волості у грудні 1917 року прийняли постанову, в якій говорилось, що робітничо-селянська влада «це — влада трудового народу, і ми будемо стояти за нею горою». У багатьох селах краю створюються органи Радянської влади. У Кетрисанівці Єлисаветградського повіту в кінці грудня 1917 року на волосному сході обрано військово-революційний комітет у складі 18 чоловік. Його очолив солдат-більшовик М. В. Мамренко. На першому засіданні комітету було вирішено розпустити волосну земельну управу, організувати загін кавалерії з 70 бійців, взяти на облік всі маєтки і призначити до них комісарів.
Значну роль у встановленні влади Рад в населених пунктах сучасної області відіграли робітники Єлисаветграда. Після переобрання Єлисаветградської Ради більшовики 21 грудня 1917 року за участю представників заводу Ельворті і військових частин створили новий виконком, реорганізований 18 січня 1918 року в ревком. Більшість у ньому підтримувала більшовиків. Проголосивши 19 січня перехід всієї влади в повіті до його рук, революційний комітет повів рішучу боротьбу проти гайдамацьких загонів. У цій боротьбі червоноармійцям Єлисаветграда допомогли революційні частини російських солдатів, що саме прибули з фронту — 567-й Прутський полк, 9-а автомобільна рота та інші загони. 29 січня гайдамаків примусили скласти зброю. Тоді ж Єлисаветградський ревком послав червоногвардійців на допомогу робітникам і селянам Бобринця, Новоукраїнки та інших міст і сіл.
Велику роль у розгромі контрреволюційних сил Центральної ради на території краю відіграли збройні сили Українського Радянського уряду, в яких було багато представників братнього російського народу. Так, загін червоних козаків під командуванням І. Ю. Кулика та червоногвардійські загони О. М. Беленковича, що брали участь у визволенні Кременчука, переправились через Дніпро і 26 січня оволоділи станцією Павлиш. Згодом червоні бійці вигнали ворога зі станції Користівка та населених пунктів Олександрійського повіту.
На початку січня катеринославські червоногвардійці, завдавши гайдамакам нищівних ударів, оволоділи залізничним вузлом Знам’янка. Незабаром тут, а також в Олександрії, Долинській, Новомиргороді та ін. населених пунктах краю також встановлено Радянську владу.
Повсюдно переобиралися сільські та волосні Ради, земельні комітети, ліквідовувалися волосні земства, створювалися загони робітничо-селянської міліції і Червоної гвардії.
Фабзавкоми, профспілки та Ради запроваджували контроль над виробництвом, брали в свої руки банки і розподіл продовольства. Вишукувалися кошти для потреб народної освіти, охорони здоров’я, допомоги безробітним. Родини робітників переселялись у будинки багатіїв. Земельні комітети та комісії розподіляли між безземельним та малоземельним селянством поміщицьку землю, встановлювали правила користування нею.