Високі Байраки, Кіровоградський район, Кіровоградська область
Високі Байраки — село, центр сільської Ради, розташоване в долині річки Мамайки, що впадає в Інгул, за 12 км від Кіровограда і за 2 км від залізничної станції Канатове. З обласним центром сполучені автошляхом. В 1960 році з Високими Байраками злилися села Кишкіне, Кременецьке, Мала Мамайка, Мар’ївка. Населення — 921 чоловік. Сільраді підпорядковані також населені пункти Андросове, Рожнятівка, Сазонівка, Червоний Кут.
Село Вищі Буераки, пізніше Високі Байраки, виникло на початку другої половини XVIII ст. Назва його походить від місцевості Високих Байраків, порізаної численними балками, вкритої лісами, що підноситься більш як на 200 м над рівнем моря. Поряд виникло кілька поселень, які стали називатися за іменами поміщиків — Андросовим, Кременецьким, Кишкіним. Мала Мамайка дістала назву від річки Мамайки, що протікає тут. Мар’ївку забудовано в 1786 році, Рожнятівку — на початку XIX ст., (Червоний Кут у 1923 році заснували вихідці з села Веселого Кута Знам’янського району).
Одержавши від царського уряду ці землі, поміщики — колишні офіцери новосербських поселенських полків переселяли сюди селян-кріпаків з Київської,
Полтавської, Харківської та Курської губерній. У 1798 році 5 поміщиків володіли тут 4653 десятинами землі і 787 кріпаками. Жили селяни з хліборобства і домашнього ремесла — ткацтва, ковальства, бондарства.
Голод і хвороби забирали життя у багатьох бідняків. Середня тривалість життя селян досягала лише 40 років. Ревізька казка від 1 листопада 1857 року засвідчує часті смерті людей в молодому віці. В родині кріпака І. Я. Цуркана, наприклад, протягом чотирьох років померло 3 чоловіка. Помер і сам господар двору, не проживши й 45 років. Тяжке становище змушувало селян кидати свої оселі. Частими були втечі від поміщиків. У 1795 році один з високобайрацьких поміщиків Михайлов звертався до уряду з проханням відшукати і повернути йому 41 кріпацьку сім’ю (всього 172 чоловіка), які перебували «в бігах». Кріпаки, прагнучи землі і волі, великими групами тікали в південні степи.
Реформа 1861 року не принесла селянам ні справжньої волі, ні землі. Місцеві поміщики залишили за собою 3231 десятину кращих земель, а 689 ревізьких душ села за уставними грамотами одержали злиденні наділи по 2,5—3,5 десятини (включаючи й садиби) на горбах та схилах балок. За ці малородючі землі селяни протягом 49 років мали сплатити державному банку по 67 крб. 96 коп. викупних платежів за десятину, що значно перевищувало тодішні ринкові ціни на землю. До того ж, вони були позбавлені права користуватися навколишніми лісами, пасовищами та іншими угіддями.
З розвитком капіталістичних відносин у Високих Байраках зростає сільська буржуазія, посилюється зубожіння та розорення трудового селянства. За даними подвірного перепису 1886 року, в 7 куркульських господарствах зосереджувалося до 750 десятин землі, близько ^60 селянських дворів (майже дві третини) мали в середньому лише від 1 до 6 десятин землі, решта — від 6 до 10 десятин.
Часто селяни орендували землю в поміщиків за дуже високими цінами — від 5 до 7 крб. за десятину. Переважна більшість селян не мала змоги застосовувати у своїх господарствах сільськогосподарські знаряддя, навіть у найсприятливіші роки врожаї не перевищували 36 пудів з десятини. До того ж на плечі селян важким тягарем лягали численні податки і побори. Тому нерідко селянину-бідняку винагородою за важку працю восени залишалася тільки солома й полова.
Постійні злидні гнали селян на заробітки до Єлисаветграда. Деякі з них вже на початку XX ст. брали активну участь в революційній боротьбі з царизмом. Так, жителі села А. Д. Середа, П. П. Тарапака та І. Є. Литвинов в 1902—1903 рр. вступили до Єлисаветградської соціал демократичної організації і за її дорученням поширювали в Високих Байраках антиурядові листівки, проводили серед селян революційну роботу. Активну участь у розповсюдженні таких листівок брав також селянин П. І. Лопушенко. 1903 року серед високобайрацьких селян агітаційну роботу, спрямовану проти царського самодержавства, проводив В. Н. Боженко. Він працював тоді теслярем у поміщицькому маєтку. Згодом, переслідуваний поліцією та властями, В. Н. Боженко виїхав з села.
Підчас революції 1905—1907 рр. боротьба селян проти поміщиків значно посилилася. Восени 1905 року в економії Козаковського вони спалили стайню, в маєтку Шуйської вирубали сад. Поміщики викликали у село загін козаків. Княгиня Урусова тривалий час навіть до церкви їздила під охороною.
Столипінська аграрна реформа прискорила розорення бідняцької та середняцької частини селянства, сприяла зміцненню куркульства. Так, у 1909 році на 689 селянських дворів Високих Байраків припадало 1763 десятини землі. Більше половини з них мали всього по 1—2 десятині. В той же час кожному з 12 куркульських господарств належало 25—65 десятин кращих земель. Таке ж становище було і в навколишніх селах. В селі Андросовому, наприклад, у 1912 році з 80 селянських дворів 30 не мали землі зовсім. Безземелля і малоземелля змусило багатьох селян виїхати на поселення до Сибіру.
Жителі села були позбавлені будь-якої медичної допомоги. Щороку вмирала майже половина новонароджених дітей. У 1912 році народилося 140 дітей, а померло 68, у 1914 — з 132 новонароджених вижило 62. Лише 1880 року відкрилася земська початкова школа, в якій працював один вчитель. Заняття проводилися в старій селянській хаті з глиняною долівкою. Та і в такій школі не кожен мав змогу вчитися. 1912 року, наприклад, початкову освіту здобули лише 7 дітей.
У роки першої світової війни трудове селянство вкрай зубожіло. Більшість чоловіків мобілізували до армії. Наприкінці 1916 року майже половина селянських дворів не мала робочої худоби і корів. Різко скоротилися посівні площі.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в селі відбувалися мітинги й сходки, на яких селяни-бідняки рішуче вимагали відібрати землю у поміщиків і куркулів. Агітацію за встановлення влади Рад і розподіл поміщицьких земель серед селян проводили революційно настроєні солдати-фронтовики Т. Н. Крикуненко, І. В. Сметенко, К. Д. Калмиков та інші, що повернулися у село. Але тільки Велика Жовтнева соціалістична революція дала трудящим села жадану землю.
В січні 1918 року трудящі селяни, підтримані єлисаветградськими робітниками, встановили у Високих Байраках Радянську владу. Тоді ж створено революційний комітет у складі селян-бідняків комуніста Я. І. Антоненка, І. Т. Роїни і К. Д. Калмикова. Ревком одразу ж приступив до втілення в життя декретів Радянської влади.
Але в березні 1918 року село захопили австро-німецькі окупанти. З ними повернулися і поміщики. З допомогою карального загону вони намагалися вчинити розправу над сільськими активістами. Одного недільного дня у квітні 1918 року окупанти зігнали всіх жителів села на подвір’я панської економії. Вороги вимагали назвати імена членів ревкому і негайно повернути панам майно. Багатьох селян били нагаями до крові, але вони не видали ревкомівців. Німецький офіцер погрожував розстріляти кожного дев’ятого. Та в той момент в селі з’явилися партизани, що діяли в районі залізниці Трепівка—Канатове, і карателі втекли до Єлисаветграда. Боротьбу селян проти окупаційного режиму очолив підпільний ревком, до складу якого входили єлисаветградський робітник, уродженець Високих Байраків І. В. Сметенко, селяни-бідняки П. О. і О. Г. Фабрики та інші. Селяни саботували розпорядження окупантів, не давали їм коней, зерна.
Після вигнання кайзерівських військ наприкінці 1918 року село на деякий час захопили петлюрівці. Протягом 1919—1920 рр. Високі Байраки зазнали багато лиха від банд Григор’єва, Махна. Боротьбу селян проти цих запеклих ворогів Радянської влади, як і в період австро-німецької окупації, очолювали активісти І. В. Сметенко, П. О. і О. Г. Фабрики. У травні 1919 року трудящі села подали допомогу курсантам Єлисаветградського військового училища червоних командирів, які вели бої з григор’євцями в районі Високих Байраків.
Жахливі дні пережили селяни під час денікінщини — з серпня 1919 по січень 1920 року. Білогвардійці безчинствували тут, звинувачуючи селян у зв’язках з Червоною Армією, нещадно грабували їх. У селі Кременецькому по-звірячому закатували шістьох чоловік. Проте жителі Високих Байраків чинили опір ворогам. Коли в січні 1920 року наблизилася Червона Армія, мешканці села допомогли радянським розвідникам одержати відомості про ворожі сили, розташовані у Високих Байраках і на станції Канатове. 10 січня поблизу станції Канатове вони розібрали залізничну колію, щоб затримати денікінські ешелони. 25 січня 1920 року трудящі села радо вітали своїх визволителів — воїнів 2-ї бригади 60-ї стрілецької дивізії 12-ї армії. Тоді ж багато сільських юнаків добровільно вступили до лав Червоної Армії. Так, Т. Л. Грабар ніс бойову службу на бронепоїзді «Лейтенант Шмідт». Брати Григорій і Дем’ян Роїни стали бійцями 10-ї армії і загинули в боях з дені-кінцями. У Першій Кінній пройшов славний бойовий шлях командир ескадрону Т. 3. Фабрика. С. Т. Даниленко, І. К. Коркіш і Г. П. Іващенко служили в підрозділах ЧК. Самовіддано боролися проти контрреволюційних банд на Єлисаветградщині І. С. Войтенко, Г. Г. Лазаренко та К. М. Роїна.
У квітні 1920 року у Високих Байраках створено ревком, пізніше обрано сільську Раду. Близько 5 тис. десятин колишньої поміщицької землі, лісових угідь і пасовищ, а також сільськогосподарські машини і знаряддя з поміщицьких економій передано у користування бідняцько-середняцьких мас села. 3356 десятин орної землі було розподілено серед селян з розрахунку по одній десятині на кожного члена сім’ї. Розподіл землі та майна здійснювали комісари, призначені з числа найактивніших селян. У травні 1920 року в селі утворився комітет незаможних селян. 5 червня за ініціативою сільських комуністів проведено перший суботник.
Після закінчення громадянської війни доводилося переборювати великі труднощі: не вистачало інвентаря і тягла, у зв’язку з посухою і неврожаєм 1921 року багато селян голодувало. За клопотанням сільської Ради на кошти держави в селі відкрили їдальню. Бідняків було звільнено від продподатку. Відчутну допомогу одягом та продовольством одержували сім’ї червоноармійців.
Під керівництвом Ради і КНС з 1922 року працював комітет взаємодопомоги, який мав зерновий фонд і постачав селянам посівний матеріал. У 1926 році комітетом відкрито прокатну станцію, яка допомагала бідняцьким і середняцьким господарствам в обробітку полів тощо. 1923 року в селі відновлено всі довоєнні посівні площі.
Велика робота проводилася щодо зміцнення органів Радянської влади. На селі, крім центральної сільської Ради, було ще 6 Рад, які підпорядковувалися Високобайрацькій Раді. Під керівництвом комуністів часто практикувалися спільні засідання Рад, а також їх секцій. В березні 1923 року обрано єдину Високобайрацьку Раду, очолив її комуніст Я. І. Антоненко. При ній працювали відділи — фінансовий, революційної законності, культури.
Вже в перші роки соціалістичного будівництва в селі виникають товариства спільного обробітку землі. На початку 1924 року 14 бідняцьких дворів створили виробничий колектив «Орач», в якому налічувалося 32 десятини орної землі і 10 десятин плодоягідного саду, 2 коней, 6 корів, 3 вози, сівалки, 5 борін. Радянська держава допомагала колективу кредитами, інвентарем, посівним матеріалом. Уже в 1925 році він одержав трактор «Фордзон». Першим трактористом на селі був О. П. Дубина, який не випускав з рук кермо протягом 40 років — до останніх днів свого життя.
Після відкриття в 1926 році лікарні значно поліпшилося медичне обслуговування населення. 1922 року сільській школі передано будинок поміщика Єремєєва. В ній 3 вчителі навчали до 70 дітей. Через декілька років в селі збудували ще одну початкову школу. Почали діяти гуртки лікнепу. 1921 року сільська Рада відкрила 3 хати-читальні. Напередодні шостих роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції відновив роботу самодіяльний театр, заснований в роки громадянської війни. На його сцені драмгуртківці ставили п’єси з класичного репертуару і такі, в яких висвітлювалися революційні зміни на селі. У відкритому в грудні 1923 року сельбуді обладнали червоний куток.
Велику допомогу комуністам і сільській Раді у розв’язанні завдань господарського та культурного будівництва подавала комсомольська організація, створена в грудні 1923 року. На початку наступного року до неї вступили близько 30 юнаків і дівчат. Без участі комсомольців не відбувалася жодна громадсько-політична подія в селі. Вони організовували роботу клубів і хат-читалень, працювали культармійцями, допомагали вдовам у проведенні польових робіт тощо. О. А. Семенко і С. А. Литвинов як кращі комсомольці не раз обиралися членами райкому ЛКСМУ, С. М. Іванов кілька років працював головою сільської Ради, Я. П. Харитоненко — головою КНС, А. В. Паращенко була позаштатною піонервожатою в школі, а з 1928 року очолювала сільську жіночу раду.
Чимало уваги приділялося роботі серед жінок. 1923 року при сільській Раді утворюється жіноча організація, до складу якої вже на початку 1924 року входило 35 жінок і дівчат. Жінделегатки допомагали в організації роботи шкіл і гуртків лікнепу, в залученні селянок до участі в громадському та культурному житті.
Соціалістичними перетвореннями на селі керував партосередок, створений 1927 року на Аджамській дослідній станції, що підпорядковувалася Високобайрацькій Раді. До його складу входили комуністи, які жили і працювали у Високих Байраках та в селі Веселівці. 1929 року партосередок утворився у самих Високих Байраках. Комуністи роз’яснювали селянам рішення партії і уряду й організовували трудящих на їх виконання, дбали також і про культурний розвиток села.
Проводячи широку політико-роз’яснювальну роботу серед бідняцько-середняцьких мас, комуністи і комсомольці чимало зробили для підготовки селянських господарств до суцільної колективізації. 1929 року в Високих Байраках виникло 7 колгоспів: ім. Дем’яна Бедного, ім. Будьонного, «Єднання», «Червона зірка», «Шлях майбутнього», «Нове життя», «Наслідувач комуни». До них вступила переважна більшість селян. Трудящі маси села дали рішучу відсіч куркулям, що чинили перешкоди проведенню колективізації. 1930 року в колгоспі «Наслідувач комуни» викрито групу ворожих елементів, які намагалися зірвати хлібозаготівлю. В колгоспі «Єднання» куркулі підпалили хату колгоспника, де проводилися загальні перевиборні збори. Однак пожежу ліквідували, і збори відбулися.
Неоціненну допомогу сільським комуністам в розгортанні масово-політичної роботи в той період подали робітничі колективи Кіровограда. Вони направили в село своїх кращих представників. Посланці Єлисаветградського заводу «Червона зірка» — двадцятип’ятитисячники І. М. Дем’яненко і М. С. Собовенко працювали головами артілей. Вони стали справжніми організаторами боротьби трудового селянства за зміцнення колгоспів. Партійна організація заводу «Червона зірка» здійснювала шефство над артілями Високих Байраків. Шефи допомагали колгоспам ремонтувати сільськогосподарський реманент, правильно налагоджувати облік праці, виготовляти наочну агітацію, виступали перед колгоспниками з концертами.
З кожним роком колгоспи села ставали заможнішими. 1933 року вони першими в районі закінчили жнива й виконали плани хлібозаготівель. У тому ж році члени артілі «Нове життя» одержали на трудодень по 4,5 кг зерна і по 1 крб. грошима.
Трудівники полів докладали чимало зусиль, щоб підвищити культуру хліборобства. Водночас партійна організація і правління колгоспів дбали про поліпшення умов праці. Так, в артілі «Нове життя» в 1934 році на час польових робіт збудовано добре обладнаний табір з кімнатами відпочинку і червоним кутком. Тут же працювала школа колгоспного активу, проводилися виробничі наради. Щотижня випускалася польова газета. Забезпечивши високі врожаї основних зернових культур, колгоспники артілей «Нове життя» та «Червона зірка» восени 1934 року достроково виконали плани хлібозаготівель і відрядили до райцентру червоні валки з зерном понад план. На своїх зборах вони прийняли звернення до всіх колгоспів району наслідувати їх приклад. Слідом за колгоспом «Нове життя» всі артілі села з 1934 року стали планомірно розвивати тваринництво.
Піднесенню трудової активності колгоспників сприяло соціалістичне змагання. У 1933—1934 рр. високобайрацькі колгоспи вели перед у районі щодо виконання основних господарських завдань. Артіль «Нове життя», де головою працював комуніст П. Р. Степанов, а парторганізатором — двадцятип’ятитисячний О. А. Мажар, в ті роки міцно утримувала перехідний Червоний прапор політвідділу Кіровської МТС, була учасницею районного і обласного зльотів передових господарств, не раз одержувала премії за ударну роботу. Імена хліборобів цієї артілі І. Ф. Тара-паки і П. В. Цмакала, які своєю ударною працею запалювали односельців на нові трудові звершення, були відомі в усій області.
Спрямовуючи зусилля колгоспників на боротьбу за одержання високих, сталих урожаїв усіх сільськогосподарських культур, партійна організація, сільська Рада, правління артілей проводили велику роботу щодо піднесення їх політичної освіти і ділової кваліфікації. Високобайрацька парторганізація виступила в районі ініціатором масового навчання трудівників села. У 1936—1937 рр. створено політ-гурток і 7 агротехнічних шкіл, де навчалися бригадири, ланкові, майстри високих урожаїв. Заняття проводили вчителі, агрономи, працівники райкому партії та МТС.
У 1939 році артіль «Нове життя» виборола право бути учасником ВСГВ у Москві. На її полях колгоспники виростили для того часу високий урожай проса — по 12 цнт з га. Право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці здобули також переможці соціалістичного змагання в Кіровоградському районі — бригадири рільничих бригад високобайрацьких колгоспів І. І. Антоненко, Т.К. Бузуляк, Ф. М. Волошин та В. А. Даниленко. У 1940 році учасниками ВСГВ були ланкові М. С. Фомицька і Я. К. Тарапака, що одержали озимої пшениці по 26 цнт з га. У 1939— 1940 рр. учасником ВСГВ була свиноферма колгоспу ім. Будьонного. Свинар Т. П. Фомуляєв вирощував по 21,6 поросяти від кожної свиноматки.
Здійснене в 1939—1940 рр. об’єднання дрібних колективних господарств у 4 великі — ім. Дем’яна Бедного, ім. Седова, ім. Будьонного та «Червона зірка» — сприяло всебічному розвитку громадського виробництва. Завдяки укрупненню зміцніла матеріальна база артілей — вони придбали автомашини, нафтові двигуни, зерноочисні, грунтообробні машини. Велося будівництво господарських і культурно-побутових приміщень. При колгоспах ім. Седова та ім. Будьонного створено партійні організації, а при артілях ім. Дем’яна Бедного і «Червона зірка» діяли партійні групи, які організували колгоспників на успішне виконання господарчих планів.
Підвищувався добробут і культурний рівень жителів села. Діяв медпункт, де було три медичні працівники.
В 1940/41 навчальному році в 2 школах (середній і семирічній) навчалося понад 500 учнів. Було в основному ліквідовано неписьменність серед дорослого населення.
В сільському клубі силами самодіяльних драматичного і музичного гуртків влаштовувалися вистави і концерти.
Колгоспники систематично дивилися кінофільми. Вони активно передплачували газети і журнали: на кожну родину припадало по 2—3 періодичні видання.
Питанням підвищення культури села велику увагу приділяла сільська Рада. 1934 року ВУЦВК за добре поставлену політмасову і культурно-освітню роботу нагородив Високобайрацьку сільраду грамотою і вручив їй грошову премію. Одеське обласне видавництво випустило брошуру «Діла і люди Високобайрацької сільради», де розповідалося про натхненну працю хліборобів, які домоглися значних успіхів у вирощуванні врожаїв сільськогосподарських культур, про зростання їх добробуту і культури.
У перші дні Великої Вітчизняної війни 250 чоловік з села пішли на фронт. З наближенням ворожих військ було евакуйовано колгоспну техніку. На початку серпня 1941 року фашисти окупували Високі Байраки. Насаджуваний ними «новий порядок» мало чим відрізнявся від режиму концентраційних таборів. Колгоспи були перетворені на т. зв. громадські двори. Директива райуправи старості села Високих Байраків, датована 30 квітня 1942 року, вимагала, щоб робочий день селян починався на зорі і закінчувався після заходу сонця. За невихід на роботу жорстоко карали — від 25 до 30 різок або шомполів. Людей примушували навіть впрягатись у плуг і орати землю, возити на собі різні вантажі з поля, тягати борони. З населення стягувалися різноманітні податки. В розпорядженні райуправи від 25 червня 1943 року на ім’я старости наказувалося провести облік собак і стягти з їх власників податок в сумі від 75 до 150 карбованців.
Жителі села всіляко ухилялися від роботи на ворога, приховували хліб, саботували виконання розпоряджень окупаційних властей. Колгоспники І. С. Марченко, Г. А. Кротенко пішли в партизанський загін «За Батьківщину», що діяв у Знам’янському районі. Народним месникам допомагала вчителька місцевої школи, комсомолка М. 6. Бондаренко. Сміливу партизанську розвідницю фашисти схопили і стратили. М. І. Зайченко врятувала життя радянському пілоту, літака якого було збито недалеко від села Андросового. Майже всі мешканці села знали про те, що радянський воїн переховується в її сім’ї, та ніхто не видав ворогам патріотки.
Колгоспник І. Н. Крикуненко дав притулок двом бійцям Червоної Армії, що вирвалися з фашистського полону.
5 січня 1944 року, на початку здійснення військами 2-го Українського фронту Кіровоградської наступальної операції на вузькій дільниці фронту в районі Високих Байраків і Андросового, відбувся запеклий бій. Близько 100 ворожих бронемашин атакували 97-у гвардійську стрілецьку дивізію. Радянські воїни відбили всі контратаки гітлерівців і, зломивши їх опір, просунулися вперед. Вранці 7 січня 1944 року частини 97-ї гвардійської стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 13-ї і 95-ї гвардійських стрілецьких дивізій визволили Високі Байраки.
Понад 360 жителів села зі зброєю в руках захищали свободу і незалежність соціалістичної Вітчизни на фронтах Великої Вітчизняної війни. Майже всі вони нагороджені бойовими орденами і медалями. Серед них — 32 офіцери Червоної Армії. 147 воїнів не повернулися в рідне село — загинули в боях з фашистськими загарбниками.
Одразу ж після визволення відновив свою діяльність виконком Високобайрацької сільради, який очолив боротьбу жителів села за відбудову зруйнованого гітлерівцями господарства.
Німецькі окупанти заподіяли величезної матеріальної шкоди: колгоспне майно було пограбовано, більшість громадських будівель, у т. ч. приміщення двох шкіл, сільської Ради і клубу зруйновано. Не вистачало тягла, робочих рук. Основний тягар відбудови господарства ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Самовіддана праця колгоспників, допомога з боку держави, братніх республік кредитами, технікою, насінням — все це сприяло швидкій відбудові розореного господарства. Одночасно трудящі Високих Байраків зібрали в 1944 році до 150 тис. крб. на побудову танкової колони «Комсомолець Кіровоградщини».
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни Рада депутатів трудящих разом з партійною організацією, яку було створено 1945 року, спрямували зусилля колгоспного селянства на виконання завдань четвертого п’ятирічного плану. Вже 1948 року всі чотири артілі освоїли довоєнні посівні площі. В боротьбі за врожай відзначилися механізатори І. К. Ткаченко, М. Т. Грабар, які систематично перевиконували виробничі норми в 1,5—2 рази. Активну допомогу у відбудові колгоспів подавали комсомольські організації, створені одразу ж після закінчення Великої Вітчизняної війни в усіх чотирьох колгоспах. Самовіддано працювали жінки. Ланкові М. С. Фомицька, А. А. Фомуляєва, Г. П. Жеребило, Є. П. Величко досягли значних успіхів у вирощуванні цукрових буряків та інших просапних культур. їх відзначено урядовими нагородами.
На початку 1949 року партійна організація села і правління колгоспів розробили трирічний план розвитку громадського тваринництва. Вже на кінець року на колгоспних фермах налічувалося 984 голови худоби, в т. ч. 534 — великої рогатої худоби. З місцевих будівельних матеріалів споруджувалися тваринницькі ферми. 1951 року високобайрацькі колгоспи успішно виконали плани продажу державі продуктів тваринництва. Завдяки державним кредитам ще у 1947 році придбали корів 82 проц. колгоспників села. У 1949 році на колгоспних ланах працювали 22 трактори Аджамської МТС.
Однак на кінець четвертої п’ятирічки високобайрацькі артілі ще залишалися невеликими і економічно маломіцними. Для зміцнення колгоспних господарств 1950 року проведено їх об’єднання: колгоспи ім. Д. Бедного і «Червона зірка» злилися в один — ім. Калініна, а артіль ім. Седова об’єдналася з господарством ім. Бульонного. Районний комітет КП(б)У направив на керівну роботу в село досвідчених спеціалістів сільського господарства, комуністів. Партійна організація і правління колгоспу вели боротьбу за підвищення дисципліни праці, відповідальність кожного працівника за доручену справу. 1955 року в артілі ім. Седова зібрано по 20 цнт озимої пшениці. Комуніст П. К. Ткаченко, який з 1948 року очолював молочнотоварну ферму, добре налагодив догляд за тваринами і зоотехнічну службу, завдяки чому виробництво молока в колгоспі за 1951—1955 рр. збільшилося майже в 2,5 раза. Надої від кожної фуражної корови в середньому становили 1900—2000 кг. Доярка Н. М. Тарапака 1955 року надоїла більш як по 2,5 тис. кг молока. Досвід ферми широко популяризували в інших колгоспах. У 1953 році обком КП України і облвиконком прийняли постанову про електрифікацію ряду сіл, в т. ч. і Високих Байраків. Протягом 1955—1957 рр. на токах, тваринницьких фермах і в майстернях почали працювати десятки машин з електричними двигунами.
В 1958 році на базі двох колгоспів у селі утворюється одне велике господарство — ім. Енгельса, за яким закріпили 4962 га сільськогосподарських угідь, в т. ч. 3320 га орної землі. Зростала врожайність колгоспних ланів. Майстрами високих урожаїв стали ланкові О. X. Дубина і А. А. Фомуляєва та бригадир колгоспу комуніст І. Р. Безушко. В 1961 році вони зібрали на площі 230 га по 60 цнт кукурудзи з кожного гектара. Механізатори О. Р. Колісник, П. І. Маленко, Я. К. Міняйло, О. М. Грабар та інші з 1963 року почали вирощувати кукурудзу без затрат ручної праці. Це дало змогу підвищувати врожайність і знизити собівартість виробництва зерна.
Зачинателями руху за комуністичну працю у Високих Байраках стали працівники свиноферми другої бригади, які щороку домагалися високих показників у своїй роботі. їх приклад наслідували механізатори першої тракторної бригади (бригадир І. К. Ткаченко), рільники тощо. 1967 року на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції 27 колгоспникам присвоєно звання ударників комуністичної праці. Серед них — завідуючому свинофермою О. В. Іщенку, доярці Г. І. Івановій, механізатору О. Р. Коліснику. Тепер в колгоспі трудиться до 150 ударників.
За 1966—1970 р. врожай зернових на кожному га зріс до 25,8 цнт. Високоврожайним був 1969 рік. Озимої пшениці тоді зібрано в середньому по 32 цнт з кожного га, а в бригаді, яку очолював комуніст М. Т. Грабар,— по 35 цнт. Поголів’я великої рогатої худоби збільшилося до 1275 голів. Щороку на колгоспній свинофермі почали відгодовувати по 1600—2000 свиней. Проведено значні роботи щодо механізації праці на всіх колгоспних фермах. У 1959—1965 рр. збудовано 3 водоймища площею 54 га. Протягом 1966—1972 рр. продано риби більш як на 40 тис. крб. Прибутки колгоспу на кінець восьмої п’ятирічки проти 1958 року зросли з 328 тис. крб. до мільйона карбованців.
На ланах працює 30 тракторів різних марок, 16 вантажних автомашин, 8 зернових комбайнів та інші сільськогосподарські машини. В господарстві—12 електропідстанцій, які трансформують струм для електродвигунів загальною потужністю близько 500 кіловат. Тільки за 1961 —1971 рр. колгосп ім. Енгельса вклав у капітальне будівництво понад 1 млн. карбованців.
Перед у змаганні за дальший розвиток колгоспного виробництва ведуть сільські комуністи й комсомольці. Партійна організація разом з сільською Радою подбали про правильну їх розстановку на різних ділянках роботи. З 40 комуністів 34 працюють безпосередньо в колгоспному виробництві. Урядовими нагородами відзначені комуністи — ветеран колгоспу свинарка Є. Т. Бородата, бригадир комплексної бригади Ю. О. Кучмата інші. Медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» нагороджено 54 колгоспники. Вже в першому році дев’ятої п’ятирічки хлібороби зібрали зернових по 32 цнт з га, а озимої пшениці — по 36,5 центнера.
Включившись в соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР, трудівники колгоспу зобов’язалися у 1972 році виростити по 29,5 цнт зернових і по 250 цнт цукрових буряків з га, надоїти 2500 кг молока на кожну корову, настригти по 3,2 кг вовни з вівці, своєчасно виконати плани продажу продуктів рослинництва і тваринництва державі.
Змінився і зовнішній вигляд Високих Байраків. В центрі села виріс новий будинок, де розміщені сільська Рада і контора правління колгоспу. Поруч — типова лікарня з пологовим відділенням, будинок сільського музею, їдальня, пекарня. За 1961—1971 рр. в селі споруджено понад 70 житлових будинків, капітально відремонтовано близько 300. Через село прокладено шосейну дорогу, що з’єднує Високі Байраки з Кіровоградом, а також із залізничними станціями Трепівка і Цибулеве. Навколишні лісові насадження збільшилися до 400 га. Мальовничу красу села доповнює фруктовий сад площею близько 100 га. Щороку колгоспники збирають тут сотні тонн запашних яблук, груш, слив, вишень, черешень.
Значно зріс матеріальний добробут трудівників села. Середньомісячна оплата праці колгоспника становить 76 крб., а людино-дня — 3 крб. 60 коп. Близько 375 трудівників частково або повністю перебувають на пенсійному утриманні. В 1971 році вони одержали від держави та колгоспу понад 117 тис. крб. В селі торгують 7 крамниць. Про зростання добробуту колгоспників свідчить і кількість вкладників місцевої ощадкаси. У 1958 році їх було всього 30, тепер — 772.
Медичне обслуговування населення здійснюють 2 медпункти, де працюють 2 лікарі і 4 працівники з середньою медичною освітою. У двох школах — середній і восьмирічній — 30 учителів навчають 230 дітей. За останнє десятиріччя атестати про середню освіту одержали понад 200 юнаків і дівчат. Більш як сто чоловік з Високих Байраків за роки Радянської влади здобули вищу освіту і поповнили ряди трудової інтелігенції. Чимало з них стали вчителями, лікарями, агрономами, інженерами. А син колишнього бідняка Л. П. Кравцова — Лаврентій став письменником. Він автор творів «Підпоручик Жаданівський», «Чоботи», «Зростання» та ін. У 1969— 1972 рр. уродженець села полковник у відставці С. Т. Даниленко опублікував книги «Час розплати», «Дорогою ганьби і зради» й «Уніати», в яких на достовірних матеріалах викривається антинародна діяльність українських буржуазних націоналістів та уніатської церкви.
У будинку культури, спорудженому в 1964 році на кошти колгоспу, працюють самодіяльні гуртки: хоровий, танцювальний, драматичний та оркестровий, демонструються кінофільми. Часті гості тут — колективи художньої самодіяльності інших міст та сіл, а також професійні артисти. Сільська бібліотека, що має в своєму фонді близько 14 тис. книжок, обслуговує 900 постійних читачів.
До 50-річчя Жовтня партійна організація, сільвиконком і правління колгоспу з активною допомогою вчителів школи відкрили у 1966 році кімнату-музей, експозиція якого відтворює історію Високих Байраків.
В центрі села, поруч з пам’ятником, встановленим на могилі воїнів-визволителів, височить обеліск вічної Слави жителям Високих Байраків, які загинули в боротьбі з фашистами.
В життя трудівників села входить нова ~ радянська побутова обрядовість. Восени, по закінченні польових робіт, на об’єднаному урочистому засіданні сіль-виконкому і правління колгоспу ветеранів колгоспної праці і кращих молодих виробничників вітають керівники сільської Ради і колгоспу, представники громадських організацій, школярі, вручають їм нагороди і сувеніри. У День Перемоги вшановується пам’ять радянських воїнів, що полягли в боротьбі з німецько-фашистськими окупантами. Цікаво відбуваються проводи юнаків до Радянської Армії. Призовники приходять до школи, в якій вони навчалися. На урочистій лінійці висловлюються взаємні накази, побажання.
Керівну роль у розвитку економіки і культури села відіграє сільська партійна організація у складі 40 комуністів. Комсомольська організація колгоспу об’єднує 20 членів ВЛКСМ, шкільна — до 60.
Багатогранну роботу проводить Високобайрацька сільська Рада, до складу якої входять 25 депутатів, з них 16 комуністів, 3 комсомольці, 20 колгоспників, 15 жінок. На сесіях Ради і засіданнях її виконкому поряд з господарчими обговорюються питання навчально-виховної і культурно-освітньої роботи тощо. Сільська Рада подає дійову допомогу педколективам у трудовому вихованні учнів, придбанні для виробничого навчання сільськогосподарських машин та інвентаря.
В недалекому майбутньому в селі буде споруджено нове приміщення середньої школи, кілька типових житлових будинків для колгоспників. В планах колгоспників на дев’яту п’ятирічку — будівництво побутового комбінату, сільмагу, млина, цеху для переробки та консервування овочів і фруктів. Завершується брукування всіх вулиць села.
День у день наполегливо трудяться жителі Високих Байраків, щоб внести свій вклад у побудову комунізму.
П. М. БЕЗТАКА, М. Р. НІКОЛЕНКО