Компаніївка, Компаніївський район, Кіровоградська область
Компаніївка — селище міського типу, центр району. Розташована за 31 км на південь від обласного центру і найближчої залізничної станції Кіровоград. Населення — 4600 чоловік. Селищній Раді підпорядковані також села Громадське, Живанівка і Лужок.
Поблизу сучасної Компаніївки археологи дослідили кілька поховань доби бронзи (II тисячоліття до н. е.) і скіфського часу (IV—III ст. до п. е.), розкопали два кочівницькі кургани X—XIII століть.
В середині XVIII ст. на лівому березі Сугоклеї-Комишуватої (притоки Інгулу) поблизу Умансько-Кримського тракту з’явилися перші оселі колишніх козаків-компаніївців (від чого й пішла назва села), а також кріпаків-утікачів з Лівобережної України. Останні майже водночас заснували й слободу Комишувате на правому березі річки. На родючих чорноземах селяни займалися хліборобством (вирощували пшеницю, жито, ячмінь, овес) і тваринництвом. 1771 та 1782 років ці землі разом із селянами стали власністю дворян Бутовського та Титова. По кілька кріпацьких сімей поміщики привезли сюди також із своїх старих помість. У 1859 році тут у 62 дворах проживали близько 300 чоловік.
І після скасування кріпацтва жителі Компаніївки залишалися під гнітом поміщиків. За одержані 3,5 десятини на ревізьку душу треба було протягом 49 років сплачувати по 9 крб. Третина селян, переважно колишніх дворових, залишилася без землі. 1885 року з 1387 господарств Компаніївської волості 186 були безземельними, 419 мали до 3 десятин, 279 — до 5, 332 — до 10, 102 — до 15, 43 — до 25. У той же час поміщику Бракеру, який придбав володіння Бутовськихі Титових, належало понад 5 тис. десятин. Безземельні селяни і ті, які мали у своїх господарствах менше 5 десятин, змушені були наймитувати або орендувати землю в місцевих поміщиків на кабальних умовах. Орендна плата була непомірно високою — понад 10 крб. на рік за десятину. Середньомісячний заробіток наймита становив не більше 5 крб., а щоб придбати землю, треба було заплатити понад 200 крб. за десятину. На селянські надільні землі накладалися вдвічі більші податки, ніж на поміщицькі. За кожну десятину хлібороб щороку повинен був платити 1 крб. 79 коп. Збільшувалася заборгованість селян державі, поміщику, куркулям.
У 1889 році поміщик побудував у Комишуватому паперову фабрику, яка за рік виробляла з соломи 12 тис. пудів обгорткового паперу. Тут працювали до 200 найманих робітників і селян. Підприємство, що приносило великі прибутки, стало справжньою каторгою для трудящих: робочий день тривав майже 14 годин, майстри штрафували їх за найменшу провину.
Різко погіршилося становище селян на початку XX ст. У зв’язку з голодом 1900—1901 рр. вони залишилися без посівного матеріалу і змушені були продавати свої землі куркульству за безцінь. Не мирячись із соціальною несправедливістю, збіднілі жителі Компаніївки часто відмовлялися платити податки, нищили поміщицькі посіви тощо. 1 травня 1904 року під час збирання податків місцевий селянин І. І. Поліщук, показавши старості революційну прокламацію, заявив, що йому ще повинні заплатити цар і поміщики. У червні того ж року бідняки почали випасати худобу на поміщицьких ланах, вимагаючи зниження орендної плати за землю. А коли на місце потрави посівів прибула поліція, 80 селян вчинили їй збройний опір. У той час на території Компаніївської волості активно діяли «летючі загони» Єлисаветградського комітету РСДРП. їхні пропагандисти добиралися до найглухіших сіл, де поширювали листівки із закликами до боротьби проти поміщиків і самодержавства.
Під час першої російської буржуазно-демократичної революції компаніївські селяни не раз виступали проти експлуататорів, бойкотували розпорядження місцевих властей. У червні 1905 року губернатор направив сюди роту солдатів «для сприяння цивільним властям». У вересні наступного року було заарештовано О. К. Самойлова і К. Г. Котенка, які розповсюджували нелегальну літературу. Під час обшуку в них знайшли листівки революційного змісту.
Запровадження столипінської аграрної реформи ще більше загострило класові суперечності на селі. Значна частина селян змушена була продавати землю. Вже в 1907 році з 156 господарств Компаніївки 54 були безземельними, в інших залишалося до 3 десятин землі. Протягом 1906—1913 рр. у Компаніївській волості до рук куркулів перейшло близько 2 тис. десятин надільної землі, 444 безземельні жителі виїхали до Середньої Азії. Через відсутність сільськогосподарського реманенту та робочої худоби дрібні селянські господарства одержували майже вдвічі нижчі врожаї, ніж поміщицькі і куркульські.
На початку 1917 року в Компаніївці налічувалося 177 дворів, де проживало 918 чоловік, у Комишуватому—206 з населенням 1145 чоловік. По дві вулиці в кожному селі, забудовані невеликими хатами-мазанками під соломою та очеретом, тягнулися на 3 км вздовж річки. Через важкі соціально-економічні й побутові умови та відсутність профілактичних заходів серед населення Поширювалися різні пошесні захворювання: тиф, холера, скарлатина, трахома тощо. Смертність дітей тільки на першому році життя перевищувала 20 проц. За кілька років до початку першої світової війни в селі почала діяти волосна лікарня. Протягом 1915 року в ній зареєстровано близько 16,5 тис. відвідувачів, але через нестачу медпрацівників медичну допомогу одержали лише 10 тис. чоловік. Близько 10 проц. хворих, які перебували тут на лікуванні, вмирали.
Низьким був освітній рівень селян. У 1885 році з 509 жителів лише 12 були письменними, серед них — жодної жінки. Тільки 1889 року в Компаніївці в сільській хаті почала працювати однокласна церковнопарафіяльна школа. В середині 90-х років піп та дяк навчали тут 35 хлопчиків і 13 дівчаток. Навчальний процес тривав усього 55 днів. Але й цю школу багато дітей сільської бідноти не мали змоги закінчити. Так, у 1910 році до неї було зараховано 55 дітей, але через матеріальні нестатки майже половина з них уроків не відвідувала.
Великого лиха завдала селянам перша світова війна. Половину працездатних чоловіків мобілізували до армії, багато сімей залишилося без годувальників, їхні господарства розорялися. Сумні звістки з фронту про втрату батька, брата чи сина посилювали ненависть до царизму.
Не змінилося на краще економічне становище трудівників села й після Лютневої буржуазно-демократичної революції. Куркулі, що ввійшли до волосного громадського комітету в березні 1917 року, захищали інтереси експлуататорів. Але по-більшовицькому настроєні солдати, які поверталися з фронту, проводили серед селян антивоєнну агітацію, закликали їх боротися за землю. Трудівники села дедалі відвертіше висловлювалися проти політики Тимчасового уряду. На вимогу бідноти волосний земельний комітет не раз ставив питання про передачу землі селянам.
Справжню волю принесла компаніївцям Велика Жовтнева соціалістична революція. Вітаючи рішення І Всеукраїнського з’їзду Рад, який проголосив Україну Радянською республікою, на одній із сходок трудящі села ухвалили: «Тільки робітничо-селянська влада, створена на Першому з’їзді Рад у Харкові, — влада трудового народу! Ми будемо стояти за неї горою!».
На другий день після перемоги збройного повстання робітників і селян у Єлисаветграді, 30 січня 1918 року, в Компаніївці встановлено Радянську владу. До складу волосного революційного комітету, створеного в ці дні, увійшли селяни О. А. Іщенко, М. С. Нельга, М. В. Кожем’яченко, С. С. Ступа та інші.
На початку березня в селі оформився партійний осередок на чолі з X. М. Немненком. Було розпочато поділ поміщицької землі між безземельними та малоземельними селянами. В лютому того ж року сюди прибув продовольчий загін у складі 18 робітників-комсомольців. За допомогою більшовиків і сільської бідноти вони заготовили і відправили до Москви 50 тис. пудів зерна.
Вторгнення на Україну кайзерівських військ, в обозі яких повернулася Центральна рада, не дало селянам можливості скористатися одержаною землею. В березні 1918 року до Компаніївки знову повернувся поміщик, почалися арешти, знущання над населенням, грабежі. Сільських активістів Д. С. Лойкаі Ф. І. Коваленка окупанти забили до смерті, а їхнє майно забрали. Проте трудящі села всіляко саботували розпорядження окупаційних властей, чинили їм опір. Створений у травні 1918 року волосний підпільний партосередок на чолі з X. М. Немненком організовував селян на боротьбу проти загарбників. Компаніївський партосередок підтримував зв’язок з Єлисаветградським підпільним ревкомом. Явочною квартирою підпільників була хата С. Я. Ступи.
Під керівницівом комуністів жителі села боролися і проти петлюрівців, які захопили владу в селі в листопаді 1918 року. 6 січня 1919 року загін компаніївських бідняків разом із селянами Лозуватки брав участь у визволенні від петлюрівців м. Бобринця, а через кілька днів силами повстанців націоналістичні війська були вигнані і з Компаніївки.
У середині січня 1919 року в селі створено волосний і сільський комітети бідноти, які проводили в життя заходи Радянської влади. 12 квітня відновив діяльність волосний партійний осередок, який організовував трудове селянство на розв’язання політичних, господарських та різних питань громадського життя. Влада перейшла до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, обраної у квітні 1919 року. До складу її ввійшло 8 чоловік, з них — 6 більшовиків і 2 безпартійних. Надзвичайно гострою була боротьба трудящих села проти класових ворогів. Не випадково письменник Ю. І. Яновський у романі «Вершники» для зображення подій літа 1919 року обрав Компаніївку, бідняцько-середняцькі маси якої не раз давали відсіч численним контрреволюційним бандам. Так, у травні григор’євці розгромили в селі радянські установи, грабували і тероризували населення. Волосний партосередок очолив боротьбу з бандитами, в боях з ними загинули 20 чоловік.
З ініціативи партосередку в червні у Компаніївці відбувся волосний з’їзд селян, який закликав посилити боротьбу з контрреволюційними бандами, куркульським саботажем і денікінцями. Тут же обрано делегатів на ІІІ повітовий селянський з’їзд.
На початку серпня волвиконком провів мобілізацію чоловіків до лав Червоної Армії.
З наближенням денікінців місцеві куркулі в ніч на 13 серпня вчинили контрреволюційний заколот і допомогли їм захопити село. Білогвардійці розстріляли більшовика І. А. Завідного, закатували радянських активістів Г. В. Титаренка, І. К. Туполева та багатьох інших.
У відповідь на терор трудящі під керівництвом підпільного волревкому готувалися до збройного виступу.
24 вересня 1919 року тут спалахнуло повстання, активними учасниками якого були О. А. Іщенко,Ф. О. Кортовський і багато інших. Озброєні рушницями і кулеметами, з допомогою жителів навколишніх сіл, повстанці вигнали білих з села, але надвечір того ж дня під ударами переважаючих сил ворога змушені були відступити.
Наприкінці січня 1920 року частини Червоної Армії при підтримці місцевих партизанів визволили Компаніївку від денікінських військ. У селі було створено волревком, відновлено волпартком. Навесні відбулися вибори волвиконкому. 11 липня того ж року створено Компаніївський волосний комітет незаможних селян. До його складу ввійшли активні учасники боротьби з ворогами Радянської влади селяни М. В. Кожем’яченко, Ф. П. Миколенко та інші. Разом з членами волвиконкому вони завершили поділ поміщицьких земель: селянам Компаніївської волості у користування передано близько 5 тис. га землі, на кожного члена сім’ї нарізано по 1,75 десятини. Було організовано допомогу Червоній Армії продовольством і фуражем, виявлено турботу про сім’ї червоноармійців.
Розв’язуючи питання господарського будівництва, актив села продовжував і далі боротьбу з різними контрреволюційними бандами, що тероризували населення. В жовтні 1920 року в одній із сутичок з бандитами загинули комуністи голова волвиконкому С. Б. Тупалов і голова волкомнезаму М. В. Кожем’яченко. У грудні махновці стратили сільських активістів Т. В. Поліщука і Д. П. Музиченка. 1921 року у волості було в основному покінчено з куркульським бандитизмом.
Вірними помічниками комуністів у боротьбі за зміцнення Радянської влади в селі були комсомольці, які 12 червня 1921 року створили свій осередок. Особливою активністю відзначалися вожак компаніївської комсомолії І. І. Синенький,П. С. Сіроженко, Г. М. Крикун, І. Д. Костиря та інші. Вони брали участь у роботі комнезаму, обиралися депутатами Ради.
У зв’язку із запровадженням на Україні нового адміністративного поділу в 1923 році Компаніївка стала центром однойменного району Єлисаветградського округу. До складу району ввійшли села трьох колишніх волостей: Компаніївської, Нечаївської і Лозуватської. Новостворені районні партійна і комсомольська організації, Компаніївська Рада спрямували свою діяльність на відродження сільського господарства, залучення селян до кооперативного руху, розгортання політико-виховної та культурно-освітньої роботи. Районні і сільські партійні та
радянські організації провадили значну роботу щодо інтернаціонального виховання трудящих. 1924 року на V районному з’їзді Рад при обговоренні рішень II з’їзду Рад СРСР прийнято резолюцію, в якій схвалювалася ленінська національна політика Радянського уряду. Від імені трудящих району делегати з’їзду заявили, що докладуть усіх зусиль для зміцнення Союзу РСР1.
Кредитне товариство, що налічувало близько тисячі чоловік, організовувало збут зерна і постачання машин селянам. Тільки протягом 1923 року кооператори реалізували понад 21 тис. пудів зерна. Через це товариство бідняцько-середняцькі господарства одержували також грошові кредити від сільськогосподарського банку для придбання реманенту, худоби тощо. У 1923 році в селі утворилося споживче товариство, членами якого були 172 чоловіка, більшість з них — бідняки. Відновила свою роботу кустарно-промислова трудова артіль «Кустар», яка виникла в Компаніївці ще в 1919 році. У 1923—1924 рр. до неї входили 16 середняків, вона мала паровий млин. Уже 1924 року було кооперовано 55 проц. господарств Компаніївки (333 чоловіка), з них понад дві третини становили бідняки.
Значну підтримку селянам у відродженні господарства подавав створений в кінці 1923 року комітет взаємодопомоги у складі 200 членів, який мав зерновий фонд і 15 десятин землі. Того ж року при районному земельному управлінні відкрито прокатний пункт, де бідняки та середняки брали в користування сільськогосподарський реманент і машини. На околиці Компаніївки створено агрономічну ділянку, на якій селяни, орендуючи землю, провадили роботи під керівництвом агронома.
Активними учасниками та організаторами кооперативного руху в селі були комуністи і члени КНС. Участь у різних видах кооперації прищеплювала трудящим навички колективізму, залучала їх до активного громадського життя. 1924 року з числа найактивніших селян-комуністів і членів КНС організовано ініціативну групу, яка роз’яснювала населенню необхідність об’єднання в сільськогосподарську артіль. Задля спільного придбання, оренди і використання сільськогосподарських машин у 1927 році в Комишуватому засновано машинно-тракторне товариство ім. Т. Г. Шевченка. Одержуючи допомогу від Радянської держави, бідняцько-середняцькі маси дедалі глибше усвідомлювали необхідність переходу до колективного господарювання. У 1928 році 156 компаніївських та комишуватських селян об’єдналися у два колгоспи — «Перемога» та ім. Компанійця, що через два роки злилися в одну велику артіль — «Незаможник».
Уже з перших років Радянської влади комуністи, комсомольці, депутати Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів почали боротьбу з неписьменністю. У 1923 році відкрито школу лікнепу, у вересні 1926 року на базі Комишуватської початкової — семирічну школу. 1925 року під керівництвом сільських комсомольців у школах створено Ленінські кутки.
Центром культурно-освітньої роботи на селі став сельбуд. Тут регулярно читалися лекції, діяли агрокурси, антирелігійний семінар, гуртки політичний і української мови, працювала бібліотека. Серед гуртків художньої самодіяльності найбільшу популярність здобули драматичний та хоровий, у роботі яких брали участь усі компаніївські комсомольці.
Переломним у житті селян став 1929 рік, коли основна маса бідняків і середняків пішла в колгоспи. Тоді було усуспільнено 99 проц. усіх земель. Колективізація на селі проходила в гострій боротьбі з куркулями, які приховували зерно, відмовлялися від сплати податків, залякували тих, хто вступав до колгоспу. Щоб зламати їх опір, бідняцько-середняцькі маси села на загальних зборах, скликаних Радою в січні наступного року, вимагали від радянських органів влади «негайно здійснити найсуворіші заходи щодо сільських глитаїв — передати їхні засоби сільськогосподарського виробництва до колективних об’єднань, а найзапекліших ворогів соціалістичного будівництва вислати за межі України». Провідну роль у боротьбі з куркульством і в будівництві нового життя відіграли комуністи, яких на початку 30-х років налічувалось у селі 38, а також комсомольці.
У 1932 році на базі артілей «Незаможник» та ім. 1 Травня (остання містилася в селі Живанівці, а з липня 1931 року населені пункти Комишувате й Живанівка підпорядковувалися Компаніївській Раді) утворилося 6 колгоспів. Важливу роль у зміцненні й розвитку молодих господарств відіграла створена в Компаніївці 1930 року машинно-тракторна станція. Тільки протягом 1934—1936 рр. кількість тракторів і комбайнів збільшилася вдвічі. Вже в передвоєнному 1940 році Компаніївська MTС мала 85 тракторів, 45 комбайнів, 10 молотарок, 48 тракторних сівалок, 75 плугів і 33 культиватори, нафтосховище на 200 тонн пального. Застосування техніки докорінно поліпшило культуру землеробства, сприяло підвищенню врожайності. Так, лише за 1933—1936 рр. урожайність зернових культур у колгоспах села зросла в 2,8 раза. З кожним роком збільшувався валовий збір зерна.
Кращою в Компаніївській MTС була бригада механізаторів Г. О. Крикуна, яка 1936 року виробила в середньому по 1200 га умовної оранки на трактор при значній економії пального. Комсомолець В. Ф. Карандей зібрав тоді комбайном урожай зернових на площі 850 га, а наступного року — на площі 1 тис. га. Він не раз брав участь у нарадах активу при Наркомземі УРСР. Тракторна бригада цієї ж MTС, очолювана комуністом П. С. Бабошею, у 1939 році була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки. На районну Дошку пошани занесено імена механізаторів Н. К. Коберницької, В. Д. Іщенка, бригадира рільничої бригади М. С. Галагана і багатьох інших трудівників села. Значна увага приділялась і розвитку громадського тваринництва. Напередодні війни в колгоспах було по 2—3 тваринницькі ферми.
Ще 1925 року в селі почала працювати паперова фабрика, яка стала єдиним на Кіровоградщині підприємством, що виробляло папір. У кінці 30-х років на ній було зайнято понад 200 робітників. За обсягом виробництва у передвоєнні роки фабрика вийшла на 5-е місце серед підприємств цієї галузі на Україні. У 1940 році тут виготовлено понад 2 тис. тонн паперу.
В листопаді 1936 року в Компаніївці відбувся надзвичайний районний з’їзд Рад, який одностайно схвалив проект нової Конституції CPСP і відзначив велике зростання економіки й культури в селах району за роки Радянської влади.
Важливим наслідком соціалістичних перетворень стало підвищення добробуту населення, розвиток охорони здоров’я, народної освіти і культури. У 1937 році, наприклад, колгоспники одержали на трудодень, крім грошей, по 5—8 кг зерна. Збільшився попит жителів села на культурно-побутові товари: велосипеди, патефони, швейні машини тощо. Напередодні 19-х роковин Великого Жовтня дала струм сільська електростанція.
Медичну допомогу компаніївцям подавали в районній амбулаторії та лікарні на 30 ліжок. Працювали також протималярійна станція і пологовий будинок.
Уже на кінець другої п’ятирічки в селі діяли середня і семирічна школи. Було ліквідовано неписьменність, здійснювався перехід до семирічного навчання. В середині 30-х років сільські вчителі-комсомольці, наслідуючи почин передових педагогів країни, організували школу колгоспного активу. Всі комуністи й члени ВЛКСМ були охоплені партійним і комсомольським навчанням.
При районному будинку культури, відкритому на честь 22-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції, працювали гуртки художньої самодіяльності, в яких брали участь понад 60 юнаків і дівчат. Зал для глядачів на 450 місць мав нову стаціонарну кіноустановку. Часто приїжджали професіональні мистецькі колективи з Одеси, Миколаєва, Кіровограда й інших міст України. В селі працювала районна бібліотека з книжковим фондом близько 7 тис. примірників. З 1936 року діяв радіовузол.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, всі компаніївці, здатні носити зброю, стали на захист соціалістичної Батьківщини. Одними з перших до діючої армії добровольцями пішли М. І. Музика, М. Д. Білан, Н. Н. Михайлюк, Ф. О. Машуровська. З райцентру на фронт було відправлено 50 вантажних автомобілів, найкращих коней, продукти. На початку липня райком партії створив у селі винищувальний батальйон із 155 бійців і санітарну групу, до якої входило 19 жінок. Було організовано також групу для боротьби з ворожими десантами, якою керував утворений при сільській Раді спеціальний штаб.
Гітлерівці захопили село 5 серпня 1941 року. Почалися звірячі розправи над населенням. Фашистські загарбники закатували колишнього члена КНС Г. Л. Борсюка і голову Комишуватської сільради І. І. Крикуна. Розклеєні накази загрожували розстрілами, відправкою до концтабору. За 7 км від Компаніївки, у Терновій балці, обнесеній колючим дротом, окупанти влаштували концентраційний табір, де стратили понад 800 радянських громадян. 1400 юнаків і дівчат Компаніївського району фашисти відправили на каторжні роботи до Німеччини, багато з них там загинуло.
Незважаючи на жорстокий терор гітлерівців, уже в перші дні окупації під керівництвом Компаніївського підпільного райкому КП(б)У (секретар Л. М. Перфільєв) на території району розгорнули діяльність 2 підпільно-диверсійні групи. Першу, в складі 19 чоловік, у Лозуватці очолив лейтенант Червоної Армії уродженець цього села А. Г. Грицаєнко, другу, з п’яти чоловік, у селі Бутовому — П. Г. Дорошенко. Підпільники провадили політичну роботу серед населення. На початку 1942 року в Компаніївці з’явилися надруковані бутівськими патріотами листівки з повідомленням Радінформбюро про розгром добірних фашистських військ у грудні 1941 року під Москвою та закликом до боротьби з окупантами. їх активно поширювали серед жителів села компаніївські комсомольці 3. П. Вишенська, Є. М. Віньковська, А. Л. Клименко, В. С. Попіл та інші. Під час розповсюдження листівок був заарештований, а потім повішений комуніст М. М. Андросов, що залишався для підпільної роботи в тилу ворога. Через недостатню конспірацію лозуватська і бутівська групи незабаром були викриті, їхніх членів гестапівці по-звірячому стратили.
В ніч з 18 на 19 червня 1943 року за 4 км від Компаніївки з радянського літака висадилась диверсійна група під керівництвом Д. О. Коршикова. Сміливці перебралися в Чутянський ліс і незабаром згуртували навколо себе партизанський загін «За Вітчизну», який діяв на територіях Кіровоградської і частково теперішньої Черкаської областей.
Самовіддано билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни 837 жителів села. 193 з них полягли в боях за свободу і незалежність Радянської Батьківщини. Бойовий шлях від Волги до Берліна пройшов учитель В. К. Кононович. 30 квітня 1945 року він загинув під час виконання бойового завдання. З родини Недлінських воювали брати Федір, Петро, Сергій, Василь та їхній батько М. М. Недлінський. Бойові заслуги кожного з них відзначено урядовими нагородами. Компаніївці пишаються своїм земляком П. С. Сіроженком, який 40 років життя віддав службі в Радянській Армії і виріс від рядового червоноармійця до генерал-майора. Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили його заслуги, нагородивши орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, багатьма медалями.
15 березня 1944 року жителі села з радістю зустрічали воїнів 81-ї гвардійської Червонопрапорної стрілецької дивізії 2-го Українського фронту, яка визволила Компаніївку від гітлерівців. У бою особливо відзначилися капітан Ф. Ф. Черепанов, рядові П. І. Вакуленко, В. І. Данилов, І. А. Кузьменко, Н. Ф. Махін, І. М. Палев, І. В. Проценко, І. Ю. Стеба, М. І. Скрипников та інші. 43 радянські воїни полягли смертю хоробрих. Вшановуючи їхню пам’ять, компаніївці встановили в селищному парку скульптурний пам’ятник, біля підніжжя якого палає вічний вогонь.
Великих зусиль вимагала відбудова господарства села. Окупанти зруйнували паперову фабрику, майстерню, гаражі і нафтосховища машинно-тракторної станції. В МТС залишилося лише 11 плугів та молотарка. Майже повністю вивезли фашисти колгоспне майно, реманент, худобу, птицю, знищили багато будівель.
Під керівництвом районної партійної організації, яка в 1944 році складалася з 11 членів і 4 кандидатів у члени партії, у складних умовах відбудовувалися колгоспи ім. Компанійця, ім. Будьонного, ім. XVIII партз’їзду, ім. XII з’їзду КП(б) України, ім. Другої п’ятирічки та «Степовий ударник». В артілях не вистачало насіння, майже не було тракторів і робочої худоби. На всіх роботах працювали жінки, інваліди війни та підлітки. Часто колгоспники на плечах доставляли насіння в поле, вручну його розсівали і сапами загортали в грунт. І все ж завдяки трудовому ентузіазму хліборобів, допомозі держави, яка надала колгоспам кредити у сумі 1,3 млн. крб., було багато зроблено для виконання плану весняної сівби. Трудівники артілі ім. Будьонного одними з перших в області справилися з весняними польовими роботами, їм було вручено перехідний Червоний прапор обкому КП(б)У. Успішно провели посівну кампанію 1944 року й хлібороби артілі ім. XVIII партз’їзду.
У червні 1944 року почала виходити районна газета, яка відіграла велику роль у мобілізації трудящих на відбудову народного господарства. Стали в пригоді викопані з таємної схованки 2 комплекти шрифту та інших друкарських матеріалів з довоєнної друкарні, заховані перед фашистською окупацією редактором газети Ю. М. Уманським та завідуючим друкарнею М. Г. Вардалімом.
Поступово відбудовувалося і саме село. Районна Рада депутатів трудящих вжила енергійних заходів для того, щоб швидко відновили роботу районна лікарня та аптека, За участю громадськості відбудовано шкільні приміщення, районний будинок культури, налагоджено роботу колгоспних дитячих садків. Велике піклування трудящі виявили про дітей фронтовиків і сиріт. У листопаді — грудні 1944 року за постановою райвиконкому проведено місячник подання допомоги сім’ям фронтовиків та інвалідам Великої Вітчизняної війни.
У перші післявоєнні роки важко було добитися високої врожайності. В колгоспах бракувало техніки. Протягом 1945—1947 рр. хлібороби збирали зерна в середньому по 8—10 цнт з гектара. До того ж великий недорід у 1946 році спричинила посуха. 1948 року колгоспники освоїли довоєнні посівні площі. На той час технічна оснащеність Компаніївської МТС, яка відновила роботу з перших днів після визволення села, досягла довоєнного рівня. Відтворювалося поголів’я худоби. Найуспішніше план розвитку тваринництва виконували в ті роки артілі ім. XVIII партз’їзду та ім. Будьонного.
З ентузіазмом працювали колгоспники. Так, Н. Ф. Довгопола, яка ще весною 1933 року першою серед жінок сіла за кермо трактора, рік у рік значно перевиконувала планові завдання і досягала високої якості роботи на збиранні врожаю. Самовіддану працю комуністки, яка на початку 50-х років очолила тракторну бригаду, відзначено орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, а також багатьма медалями. На Кіровоградщині її з повагою називали «компаніївською Ангеліною». Тепер Н. Ф. Довгопола на заслуженому відпочинку, але громадської діяльності не припиняє: вона член селищної Ради пенсіонерів, агітатор у тракторній бригаді. Систематично перевиконували норми виробітку і збирали високі врожаї ланкові колгоспу ім. XII з’їзду КП(б)У М. С. Коломієць, Ф. П. Крикун, В. Г. Борсюк та багато інших.
Для більш успішного розв’язання господарських завдань 1950 року почалося об’єднання колгоспів, що містилися на території сіл, підпорядкованих Компаніївській сільській Раді. У 1957 році замість колишніх шести дрібних артілей створено одну — ім. Дзержинського, за якою закріпили близько 8500 га землі, з них — понад 7500 га орної. Наступного року після реорганізації МТС колгосп придбав 30 тракторів, з них 13 гусеничних, 16 комбайнів, 52 сівалки та багато іншого сільськогосподарського реманенту. Грошові прибутки колгоспу протягом 1959—1965 рр. збільшилися втричі. В 1,7 раза зросли неподільні фонди колгоспу, загальна сума їх на кінець 1965 року становила понад 3 млн. карбованців.
Наявність значних коштів дала можливість розгорнути в господарстві капітальне будівництво. Протягом 1959—1965 рр. побудовано 32 різні громадські і господарські приміщення, в т. ч. будинок механізатора, ветеринарну амбулаторію, дитячі ясла, контору артілі, автогараж на 17 машин, сховище на 300 тонн мінеральних добрив, 4 свинарники-відгодівельники на 5 тис. голів, 2 телятники тощо.
Зросла оплата праці колгоспників. У 1965 році вона становила (крім натуральних видач) у середньому понад 3 крб. за людино-день. За час, що минув після березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, в артілі ім. Дзержинського багато зроблено для дальшого підвищення культури землеробства і продуктивності тваринництва. Тепер господарство спеціалізується на виробництві зерна, відгодівлі свиней і великої рогатої худоби. Воно має близько 2148 голів великої рогатої худоби, 6570 свиней, велику кількість птиці, пасіку на 334 бджолородини. Щороку тут виробляється понад 10 тис. цнт м’яса.
Високого рівня досягли механізація та електрифікація виробничих процесів. Машинно-тракторний парк колгоспу вже налічує 57 тракторів, 24 комбайни різного призначення, 19 автомашин. Майже всі основні роботи в рільництві механізовано. Широко впроваджується механізація і в тваринництві. На фермах встановлено доїльні апарати, автопоїлки, механізми для роздачі кормів і прибирання гною (всього 250 електромоторів). Повністю механізовані також приміщення для відгодівлі 6 тис. голів свиней.
Компаніївські хлібороби успішно виконали восьмий п’ятирічний план. На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна вони зібрали високі врожаї зернових, зокрема, озимої пшениці більш як 33 цнт з гектара.
В першому році дев’ятої п’ятирічки компаніївці виростили на кожному гектарі 30,9 цнт зернових, у т. ч. озимої пшениці — 37,2 цнт. Готуючи гідну зустріч 50-річчю утворення Радянського Союзу, колгоспники взяли соціалістичні зобов’язання на 1972 рік і тепер з честю їх виконують. Кращими трудівниками колгоспу зарекомендували себе механізатори В. Д. Кравцов, О. М. Безуглий, М. Л. Тканов, які щорічно виробляють (з розрахунку на 15-сильний трактор) понад 700 га умовної оранки, та інші.
Гордістю компаніївських колгоспників є фруктовий сад площею понад 133 га. Тільки за роки восьмої п’ятирічки колгосп одержав від нього прибутків на суму 316 тис. крб. Заслуга в цьому перш за все М. П. Крикуна, який з 1963 року працює тут агрономом-садівником і веде догляд за садом на науковій основі. Як один з кращих садівників Кіровоградщини він кілька разів був учасником ВДНГ СРСР, нагороджений бронзовою, срібною та золотою медалями Виставки. У квітні 1971 року йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Орден Трудового Червоного Прапора вручено колишньому голові артілі О. Д. Шептекиті, колгоспницям Є. М. Безкровній, О. С. Жуковській, К. Г. Ткаченко і О. Є. Черняковій. Десятки кращих трудівників села відзначено медалями. Тільки ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» нагороджено понад 250 чоловік, серед них — 78 колгоспників.
Самовіддано трудяться робітники промислових підприємств Компаніївки. Тут працюють міжколгоспний цегельний завод потужністю 8 млн. штук цегли на рік, «Міжколгоспшляхбуд», державна лісомеліоративна станція, інкубаторна станція, промкомбінат, молокозавод, комбінат побутового обслуговування, об’єднання «Сільгосптехніки».
За роки восьмої п’ятирічки грошова оплата людино-дня в артілі збільшилася до 4 крб. Середньомісячна заробітна плата робітників і службовців за останні 5 років (1966—1971) зросла з 81 до 98 крб. Яскравим свідченням підвищення добробуту трудівників селища є збільшення товарообігу місцевого споживчого товариства. Тільки протягом 60-х років він зріс майже в 1,5 раза. Понад 3 тис. громадян зберігають свої вклади в ощадкасі. Загальна сума їх становить близько 1,7 млн. крб.
Змінився зовнішній вигляд Компаніївки. У травні 1965 року її віднесено до категорії селищ міського типу. Центральні вулиці і площу тут заасфальтовано; значну частину вулиць забруковано. Переважну більшість жител заново побудовано та капітально відремонтовано. Це вже не однокімнатні хати під солом’яною стріхою, єдиними меблями яких були стіл та лава, а високі, світлі й просторі цегляні будинки, криті бляхою, черепицею або шифером. В останні роки споруджуються двоповерхові багатоквартирні житлові будинки. З’явилися нові вулиці — їм. Фрунзе, ім. Котовського, Степова. До кінця дев’ятої п’ятирічки житлова площа збільшиться ще на 22 проц. Тільки протягом 1970 року в селищі побудовано два магазини, приміщення для контрольно-насіннєвої лабораторії, профілакторій «Сільгосптехніки», будинок райспоживспілки, палац спорту. Завершено забудову багатоповерховими будинками нового мікрорайону, де розміститься державна лісомеліоративна станція. В усіх будинках селища є електрика, майже в кожній сім’ї — телевізор. До послуг мешканців — 17 різних крамниць. Більшість родин мають холодильники, пральні машини та інші електроприлади, користуються газом. Є водопровід.
Добре поставлене в Компаніївці медичне обслуговування населення. В районній поліклініці і лікарні на 112 ліжок працюють понад 70 кваліфікованих медичних працівників з вищою та середньою спеціальною освітою. Завершується будівництво приміщення районної лікарні на 120 ліжок. До кінця дев’ятої п’ятирічки стаціонарну лікарню буде розширено до 260 ліжок.
Незмірно зріс культурний та освітній рівень трудящих. У селищі працюють середня і восьмирічна денні й районна заочна школи, ветеринарний технікум (з 1962 року). У школах і технікумі навчаються понад 1600 учнів. Якщо до Великого Жовтня в Компаніївці були лише 2 вчителі, то нині їх 86. Самовіддану працю багатьох педагогів відзначено урядовими нагородами. Вчителька математики О. Т. Бажан нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, а вчителька початкових класів Л. Г. Кошова удостоєна звання заслуженого вчителя УРСР. Переважна більшість дошкільнят виховується в чотирьох дитячих яслах і садках.
У селищі є районний будинок культури із залом на 500 глядачів і кімнатами для гурткової роботи. Тут систематично працюють 4 гуртки художньої самодіяльності, в роботі яких беруть участь близько 100 аматорів. Вони виступають з концертами у клубах району. До Компаніївки приїздять артисти Кіровоградського українського музично-драматичного театру ім. Кропивницького, а також творчі колективи інших міст країни.
Майже кожен третій компаніївець — читач районної бібліотеки для дорослих. Її книжковий фонд — близько 30 тис. книг. На тваринницьких фермах і польових станах працюють 5 бібліотек-пересувок. Кількість читачів бібліотеки за останні 10 років зросла майже вдвічі. Понад 22 тис. томів у своєму фонді налічує Компаніївська дитяча бібліотека. Річна кількість книговидач її досягає тепер 36 тис.— у два рази більше, ніж у 1960 році.
Кожна родина в селищі передплачує не менше двох періодичних видань. Розповсюдженню літератури серед населення сприяють декади та місячники книги, що час від часу проводяться в районі.
Нові соціально-побутові умови породили нові звичаї, традиції та обряди. Під час проводів допризовників до лав Радянської Армії правління колгоспу ім. Дзержинського вручає кожному з них цінний подарунок і дає батьківський наказ вірно служити Радянській Вітчизні, як зіницю ока берегти її рубежі. З великими почестями колективи трудящих проводжають на заслужений відпочинок ветеранів праці. В урочистій обстановці відбуваються реєстрація шлюбів і новонароджених, зустріч з юнаками, які повертаються зі служби в Радянській Армії. Цікаво й весело проходять у колгоспі масові свята врожаю, День будівельника, День тваринника тощо.
В Компаніївці працює 21 первинна партійна організація, що об’єднує понад 358 комуністів. Вони виступають ініціаторами боротьби за успішне виконання завдань господарського і культурного будівництва. Всі робітники, службовці та переважна більшість колгоспників об’єднані в 63 профспілкові організації. Значна роль у вихованні підростаючого покоління належить двадцяти трьом комсомольським організаціям, у лавах яких налічується 827 юнаків і дівчат. У житті селища велику роль відіграє селищна Рада, у складі якої 72 депутати, серед них — 36 комуністів, 12 комсомольців, 34 жінки. 1972 року бюджет селищної Ради становив 154,9 тис. крб., з них на благоустрій виділено 56,6 тис. крб., на освіту — 82,3 тис. карбованців.
Зусилля трудящих Компаніївки зосереджені на успішному виконанні планів дев’ятої п’ятирічки, на побудові матеріально-технічної бази комунізму.
П. М. БЕЗТАКА, В. В. ПАВЛОВ