Мала Виска, Маловисківський район, Кіровоградська область
Мала Виска — місто районного підпорядкування, районний центр. Розташована на берегах річки Малої Висі, притоки Південного Бугу, за 61 км на північний захід від Кіровограда. Залізнична станція Виска на лінії Одеса — Бахмач. Населення —13 400 чоловік. Міській Раді підпорядковані селища Комсомольське і Улянівка.
Населений пункт виник у другій половині XVIII ст. як шанець Єлисаветградського пікінерського полку. 1768 року Катерина II подарувала тут поміщиці Кудашевій 918 жителів та 8443 десятини землі. Деякий час село називалося Кудашевим.
До царського дарунку поміщики щороку долучали нові площі і в 1779 році вже мали 10 214 десятин.
На час проведення реформи 1861 року у Малій Висці налічувалось 870 ревізьких душ селян і 91 — дворових. Дворові землі не одержали. Землевласники зменшили норму наділу з 3,5 десятини до 3. Таким чином, у селян відрізали 432 десятини. За свої ділянки вони мали виплатити державі протягом 49 років 86 500 крб., крім того, треба було розрахуватися з поміщиками, сплативши їм 28 833 крб. 33 коп., або відробити в їх господарствах 60 550 днів.
І після реформи 1861 року поміщики залишалися власниками більшої і кращої частини землі. 2 тис. десятин вони здавали селянам в оренду на кабальних умовах. У 1885 році пан володів 5638 десятинами землі, церква — 120 десятинами, а на 568 селянських дворів припадало лише 2573 десятини. Примітивна культура землеробства, малоземелля були основною причиною низьких урожаїв. Так, у 1877—1883 рр. озимих пшениці та жита селяни збирали в середньому по 40 пудів з десятини, ярої пшениці — 15, ячменю — 45, вівса — 40, проса — 20, гречки — 15 пудів.
31863 року Мала Виска стала містечком, в якому було 367 дворів. Крім селян, проживало 20 сімей міщан і 3 — купців. 1891 року Малу Виску віднесено до поселень сільського типу. На 1896 рік у селі, що було волосним центром, налічувалося 692 двори і 3779 чоловік.
З дальшим розвитком капіталістичних відносин в селі пожвавилося економічне життя. Щотижня відбувалися багатолюдні базари, на які з’їжджалися селяни навколишніх сіл, стали до ладу 6 підприємств, що переробляли сільськогосподарську сировину. 1891 року реконструйовано винокурний і ректифікаційний завод, збудований ще 1860 року. На ньому працювало 22 робітники.
Кліматичні умови й родючі землі, що прилягали до Малої Виски, сприяли вирощуванню цукрових буряків. У 1898 році компанія заводчиків розпочала на березі Малої Висі будівництво цукроварні. З жовтня 1899 року підприємство стало до ладу і вже за перший сезон виробило цукру на 320 тис. крб. Поміщик Улашин (з 1880 року — власник маєтку Кудашевих) здавав в оренду заводові значну частину своєї землі під цукрові буряки. 1907 року цією культурою засівалось 3165 десятин, з них 1115 — селянської землі. На заводських бурякових плантаціях умови праці сільськогосподарських робітників були нестерпними: робочий день тривав від сходу до заходу сонця. Платили працюючим копійки. За шаровку десятини плантації буряків селяни одержували лише 3 крб. 50 коп. Широко використовувалась дитяча праця.
Тяжке економічне становище, соціальний гніт породжували серед трудящих невдоволення існуючим ладом. 27 травня 1902 року прокурор Єлисаветградського окружного суду в донесенні Одеській судовій палаті повідомляв, що селянин Малої Виски Г. М. Косаренко в розмові з односельцями «дозволив собі висловитись таким чином: «Не буде добра доти, поки не знищиться династія Романових». У 1903 — 1904 рр. в селі розповсюджувались листівки Катеринославського комітету РСДРП6 «До селян» та «Повстання», які сприяли поширенню революційних настроїв серед трудящих. 1904 року відбувся страйк робітників поміщицької економії. Страйкарі вимагали поліпшення умов праці й підвищення заробітної плати.
Протягом 1905 року робітники й селяни не раз громили винокурний завод та сусідні економії, страйкували на цукровому заводі, вимагаючи скорочення робочого дня, підвищення платні. 7 червня 1905 року близько 300 наймитів зібралися в економії Улашина, землю якого орендувало правління Маловисківського цукрового заводу, й поставили перед адміністрацією і поміщиком такі вимоги: негайно звільнити з роботи ненависних їм об’їждчика і економа; наймати лише місцевих селян з денною оплатою праці чоловіків — по 1 крб., жінок — по 75 коп., підлітків — по 50 коп.; землю економії передати в оренду селянам за доступну ціну (5 крб. за десятину на рік) з таким розрахунком, щоб прибутки економії розподіляти між поміщиком і селянами порівну. Власті придушили ці виступи з допомогою козаків, а їх призвідників кинули до в’язниці. Незважаючи на репресії, обурення жорстокою експлуатацією було таким масовим, що адміністрація заводу тимчасово ввела на цукроварні восьмигодинний робочий день. Однак заворушення тривали.
Після проведення столипінської реформи процес зубожіння селян посилився. На кінець 1907 року з 856 господарств села 126 мали до десятини землі, 278 — до З десятин, 11 були безземельними. Позбувшись земельних наділів, селяни наймитували у місцевих поміщиків і куркулів, поповнювали армію безробітних у містах або ж виселялися в інші райони країни. Якщо в 1908 році з Малої Виски виїхало 16 сімей, то у 1910 році — 90.
Лише з 1891 року в селі почав працювати лікар, а з ним 2 фельдшери і акушерка, які обслуговували 9 волостей з населенням 53 384 чоловіка. Переважна більшість жителів Малої Виски не знала грамоти. За переписом 1883 року з 3061 селянина лише 28 уміли читати й писати, письменних жінок зовсім не було. 1886 року відкрилася в селі перша початкова школа, де навчалося 97 хлопчиків і 13 дівчат. Навчальний рік тривав менше 6 місяців. У 1894 році з 574 дітей шкільного віку навчалося 284. З 1909 року діяла земська однокласна школа.
Перша світова війна принесла нові страждання. Чоловіків мобілізували в армію. Багато їх загинуло на фронті. Жінки не могли прогодувати сім’ї. Не розв’язала нагальних питань життя селян і Лютнева буржуазно-демократична революція: поміщики, як і раніше, були господарями землі.
Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. Ревком розподілив між найбіднішими селянами поміщицьку землю, худобу і сільськогосподарський реманент. Жителі Маловисківської волості одержали по 1,5—1,8 десятини землі на душу. За цукровим заводом було закріплено 17 500 десятин, які розбили на 16 сільгоспів. Згодом їх реорганізували в радгосп цукрозаводу.
Навала інтервентів перешкодила соціалістичним перетворенням. У березні 1918 року Малу Виску окупували австро-німецькі війська. Відступаючи у листопаді 1918 року, вони пограбували цукровий завод, спиртозавод та інші підприємства. Після вигнання кайзерівців трудящі села відстоювали Радянську владу у боротьбі проти петлюрівців, у травні 1919 року проти банд Григор’єва.
Гостра класова боротьба цих років відбилася на складі обраного 13 березня 1919 року волосного виконавчого комітету, до якого увійшли, крім більшовиків, ліві есери та ліві соціал-демократи. Та комуністи, спираючись на підтримку трудящих, зуміли спрямувати роботу виконкому на проведення політики Радянської влади.
Жителі Малої Виски активно відгукнулися на заклик Всеукраїнського з’їзду представників волосних виконкомів про подання негайної допомоги голодуючому Петрограду й Червоній Армії. Під час «тижня постачання робітничо-селянської Червоної Армії і Червоного Петрограда» в червні 1919 року вони зібрали багато сільськогосподарських продуктів: борошно, масло, сало, крупи, м’ясо, овочі.
Волвиконком проводив на селі і значну культурно-освітню роботу. В червні 1919 року засновано народний будинок освіти, почали працювати хати-читальні. Влітку 1920 року тут гастролювала група акторів державного драматичного театру ім. І. Франка (в 1920—1923 рр. працював у Вінниці) під керівництвом відомого актора О. М. Ватулі. Тоді ж вступила до цього театру артистка С. В. Тобілевич, дружина І. К. Тобілевича, яка в той час проживала в Малій Висці.
Та радянське будівництво перервав напад денікінців, яких на початку 1920 року вигнали радянські частини.
8 березня в Малу Виску увірвалася банда Тютюнника, відібрала в населення коней і фураж, вивезла з заводу 6 вагонів цукру. Наприкінці місяця в селі стався бій між залишками петлюрівських банд, що просувалися з Новоархангельська до Єлисаветграда, і 61-м полком Червоної Армії. Бандити змушені були відступити. За таких складних умов органи Радянської влади й комуністи проводили велику масово-політичну роботу серед населення. Яскравим виявом політичної активності трудящих Малої Виски був їхній відгук на міжнародні події. Підчас роботи II конгресу Комуністичного Інтернаціоналу виконком та волосний комітет незаможних селян, створений у травні 1920 року, надіслали на його адресу вітальну телеграму, де зазначалось, що жителі волості палко вітають представників «робітників і селян, які з’їхались з усіх кінців земної кулі для вирішення долі всіх пригноблених і обездолених мас усього світу». 15 листопада 1920 року оформилася Маловисківська волосна партійна організація. В грудні засновано комуністичні осередки на цукровому і спиртовому заводах. Головою комосередку на цукровому заводі обрали С. І. Горобчука, який пройшов великий шлях революційної боротьби. З десяти років працював пастухом у поміщицькій економії, робітником на будівництві цукроварні, потім на заводі Ельворті в Єлисаветграді. За активну участь у революційних подіях 1905— 1907 рр. Одеський окружний військовий суд у 1908 році засудив його до 12 років каторжних робіт у Сибіру. Після повалення царизму більшовик С. І. Горобчук брав активну участь у боротьбі за владу Рад на Україні.
Комітет незаможних селян провів подвірний перепис населення, взяв на облік весь сільськогосподарський реманент. Майно злісних ворогів Радянської влади було конфісковано і роздано найбіднішим сім’ям червоноармійців. 1 вересня 1920 року в Малій Висці відбулося розширене засідання КНС з участю представників сіл Лозуватки, Олексіївки, Мануйлівки, Паліївки, Краснопілки, Юр’ївки, на якому розглядалися питання боротьби з куркульством. Для боротьби з контрреволюцією КНС створив загін.
Поступово налагоджувалося господарське життя села. Маловисківський цукровий завод рік у рік нарощував виробничі потужності. Якщо в 1921/22 господарському році він дав 38 тис. пудів цукру, то в 1924/25 — 602 тис. пудів. Завод став одним з найбільших цукрових підприємств на Україні. 1924 року тут постійно працювало 476 робітників та службовців, більше тисячі сезонних робітників . В день святкування 5-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції робітники цукрового заводу звернулись до В. І. Леніна з листом, в якому писали:
«Дорогий вождь! Сьогодні, святкуючи великий день 7 листопада, ми, частинка світового пролетаріату, робітники Маловисківського цукрового заводу Миколаївської губернії, радіючи твоєму видужанню, вітаємо тебе. Цей день ми ознаменуємо початком виробництва на своєму заводі, чим вносимо і свою частинку праці в твою велику справу.
Хай живе чесна пролетарська праця!
Хай живуть вожді пролетарської революції!
Хай живе бойовий штаб ІІІ-го Комуністичного Інтернаціоналу!».
А 9 вересня 1923 року жителі Малої Виски надіслали В. І. Леніну привітання, в якому зазначали, що всі вони взялися за відбудову сільського господарства, «бо ми є самі господарі нашої країни».
Значну увагу приділяли комуністи організації виробничої кооперації. Перше колективне об’єднання буряківників створене 15 вересня 1921 року. До нього увійшли три сім’ї робітників, чотири — незаможних селян. 23 грудня 1923 року загальні збори комуністів району ухвалили всім членам партії першими вступити до кооперативних товариств. На початку 1925 року організовано сільськогосподарську артіль «Дружний наймит», в якій об’єдналося 25 колишніх батраків. Одночасно 22 трудівниці створили артіль «Передова батрачка», а в серпні 1928 року — другу — «Незаможниця». Цього ж року засновано кооперативне товариство «Червона поляна».
Зростали ряди комуністів села. 1924 року тільки в парторганізації цукрового заводу налічувалося 54 члени і кандидати у члени партії. В дні ленінського призову робітники на своїх зборах рекомендували в ряди членів партії 37 кращих виробничників. Активним помічником комуністів у налагодженні виробництва і в боротьбі з класовими ворогами були волосна робітничо-селянська інспекція, обрана 23 лютого 1921 року. Загальні збори районної партійної організації (з 1923 року Мала Виска стала районним центром) 16 травня 1923 року ухвалили просити окружний комітет КП(б)У затвердити районну комсомольську організацію. Одночасно засновано комсомольський осередок на цукровому заводі. На 1925 рік комсомольська організація Малої Виски вже налічувала 29 чоловік, серед яких було 14 батраків, 6 робітників, 5 селян-бідняків, 6 дівчат. Комсомольці створили загін юних піонерів.
Поряд з відбудовою економіки партійні організації й органи Радянської влади приділяли велику увагу розвиткові культури, ліквідації неписьменності. У 1923 році в Малій Висці відкрито школи для неписьменних і малописьменних. Активно працювали червоні клуби — центральний і при цукровому заводі, бібліотека, де 1923 року налічувалося 489 книжок. Для боротьби з дитячою безпритульністю була створена первинна організація товариства «Ліга дитинства», до якої вступили всі члени партії. З їх ініціативи згодом відкрито районний дитячий будинок. До громадського життя залучалися й жінки села. В травні 1923 року при райкомі партії створено жіночий відділ, під керівництвом якого проводилися загальні збори жінок Малої Виски, раз на тиждень — політзаняття трудівниць.
У відбудовний період встановилися шефські зв’язки трудящих Малої Виски і Єлисаветграда та столиці України. 2 жовтня 1924 року цукровому заводу в день 25-річчя підприємства було присвоєно ім’я всеукраїнської робітничої газети «Пролетарий». Представники редакції, беручи шефство над робітниками, передали їм Червоний прапор газети і заявили: «Пролетарий» бере на себе відповідальне завдання виховання і піднесення культурного рівня робітничих мас України і, зокрема, заводу. В цей урочистий день ми обіцяємо, що разом з вами понесемо на село революційне слово і справу». На зборах виступили представники колективу єлисаветградського заводу «Червона зірка», які також запевнили, що надаватимуть заводові всебічну підтримку. Учасники мітингу надіслали вітальні телеграми Виконкому Комінтерну, ВЦРПС, республіканським, губернським і окружним партійним і радянським органам. Робітники цукрового заводу надавали шефську допомогу першим сільськогосподарським об’єднанням і одноосібникам у ремонті інвентаря. Перше світло лампочки Ілліча селяни одержали від заводської електростанції. Особливу роль відіграли робітники заводу під час проведення масової колективізації у Малій Висці. 1929 року до нової сільськогосподарської артілі ім. Сталіна увійшли всі раніше утворені колективні об’єднання. 1930 року в артілі було 230 колгоспників. Активну пропаганду переваг колективного господарювання вели члени КНС, залучаючи одноосібників до артілей. У серпні 1929 року виникли машинно-тяглові товариства «Врожай» і «Пролетар». У грудні 1930 року відбулися перевибори керівного складу КНС і колгоспу та вибори до сільської Ради. Вони проходили в обстановці боротьби з куркульством. Під час виборчої кампанії у Малій Висці відбувся районний зліт колгоспників. Рай-партком, комуністи району провели велику роз’яснювальну роботу серед селян та делегатів зльоту, внаслідок чого до складу КНС, правління колгоспу та сільської Ради було обрано відданих справі партії людей. Об’єднаний пленум райпарткому та районної контрольної комісії 4 січня 1931 року підбив підсумки виборчої кампанії та гаряче підтримав рішення XVI з’їзду партії про боротьбу з бухарінсько-риковською опозицією. Весною 1931 року в Малій Висці створено ще 4 колгоспи, які об’єднали майже всі одноосібні господарства. В колгоспи вступали цілими родинами. Так, до одного з них разом записалися п’ять братів Бровченків. Володимир і Яків стали першими трактористами артілі. І тепер ця колгоспна династія відома своєю працею далеко за межами району.
Значну роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграла створена 1930 року машинно-тракторна станція.
У роки довоєнних п’ятирічок у маловисківських господарствах значно підвищилася культура землеробства, збільшились посівні площі, поліпшилась якість сільськогосподарських робіт. Зразки самовідданої праці показували механізатори МТС. Бригадир тракторної бригади С. І. Кудря в 1937 році виробив на тракторі ХТЗ 920 га, у 1938 — 968 га умовної оранки. Комбайнер С. А. Шевченко у 1938 році зібрав урожай з 626 га. У 1939 році урожайність становила у колгоспі ім. Сталіна 15,6 цнт зернових, в інших — в середньому 13 цнт з гектара.
Робітниці радгоспу цукрокомбінату розгорнули змагання за вирощення високих урожаїв цукрових буряків. Ланкова радгоспу С. Поволоцька в 1937 році зібрала з гектара по 1104 цнт. В 1938—1939 рр. 43 механізатори та колгоспники були удостоєні права участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. їх прізвища занесені до Почесної книги ВСГВ. 1940 року демонстрували свої досягнення на ВСГВ Маловисківська сортовипробувальна дільниця й відгодівельний пункт, працівники якого протягом 1937—1939 рр. домоглися середньодобового приросту ваги кожної голови великої рогатої худоби до 1045 грамів.
Перед Великою Вітчизняною війною Мала Виска була вже селищем міського типу. Цукровий завод виробляв щомісяця 52 тис. цнт цукру. Тут трудилися 1200 робітників, 62 службовці, 32 інженери і техніки. Спиртовий завод випускав щомісяця 45 тис. декалітрів спирту. На цьому підприємстві налічувалося 245 робітників і службовців та 22 інженери й техніки. Діяли також завод молочних продуктів, гранітні кар’єри тощо. Працювала друкарня. Поряд з успішним розвитком економіки селища підвищувався матеріальний добробут трудящих.
Як тільки по радіо прозвучало повідомлення Радянського уряду про розбійницький напад фашистської Німеччини на нашу країну, трудящі на багатолюдних мітингах висловили свою готовність відстоювати завоювання соціалістичного ладу. Робітники цукрового заводу заявили на мітингу, що вони потроять свої зусилля на виробництві. Люди похилого віку, жінки, підлітки замінили в полі, біля верстатів тих, хто пішов на фронт. 60-річний колгоспник І. Шевченко заявив: «Я вважаю себе мобілізованим на трудовому фронті і буду працювати день і ніч на благо нашої соціалістичної Батьківщини».
1 серпня 1941 року гітлерівські війська захопили Малу Виску. Почалися масові арешти і розстріли. Одними з перших загинули комуністи П. І. Веселовський, І. І. Старунський та інші. Понад 200 чоловік вороги насильно відправили до Німеччини. Жителі селища чинили опір окупантам. Працівники цукрового і спиртового заводів виводили з ладу обладнання, перешкоджали фашистам вивозити продукцію цих підприємств. Коли гітлерівці привезли для переплавки скульптуру В. І. Леніна, М. О. Бордяковський, М. А. Бровченко і В. Г. Серватовський, ризикуючи життям, заховали і зберегли її. Після визволення Малої Виски пам’ятник знову встановлено у парку цукрозаводу. Під час німецько-фашистської окупації в селищі діяла підпільно-диверсійна група в складі 71 чоловіка, якою керував В. С. Зайко. Крім розповсюдження зведень Радінформрюро та листівок, члени групи здійснювали бойові операції. Добуту зброю вони передавали партизанським загонам.
На світанку 7 січня 1944 року до селища увірвалися загони 83-го окремого танкового полку 116-ї танкової бригади, які мали завдання знищити на розташованих біля Малої Виски аеродромах бойову техніку гітлерівців. Операцію було успішно здійснено. Рядовому І. Ф. Зибіну і лейтенантові В. І. Акімову присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Колишню робітницю цукрового заводу М. І. Кальнооку, яка показала танкістам дорогу до аеродромів, фашисти стратили.
Героїчними подвигами устелений шлях уродженців Малої Виски на фронтах Великої Вітчизняної війни. 704 чоловіка за участь у боях нагороджені орденами і медалями, 623 — загинули в боротьбі з фашистськими загарбниками. 3. В. Табунець, колишній бригадир Улянівського відділка радгоспу Маловисківського цукрокомбінату, відмовившись від броні, в перший день війни з’явився на збірний пункт і заявив, що вважає себе мобілізованим. Він мужньо бився з ворогом у катакомбах Аджимушкая,, поблизу Керчі. 1965 року там знайдено партквиток № 1723 344, який належав 3. В. Табунцю, одному з тих, хто до останнього подиху продовжував бій з фашистами.
13 березня 1944 року частини 214-ї стрілецької дивізії, підтримані 48-м стрілецьким корпусом 5-ї гвардійської армії, визволили Малу Виску від окупантів. Жителі, які могли носити зброю, влилися в ряди Червоної Армії. Під керівництвом комуністів і селищної Ради трудящі з ентузіазмом взялися за відбудову зруйнованого господарства. Майже зовсім було виведено з ладу спиртозавод, в руїнах стояли цукрозавод, колгоспи, радгосп, середня школа, залізнична станція. Не вистачало робочих рук. Та вже у 1944 році колектив цукрозаводу видав першу продукцію. Обладнання для промислових підприємств завозилось із Талліна, Каунаса, Ленінграда, Москви, Ярославля, Пензи, Ростова-на-Дону, Таганрога, Баку, Барнаула, Хабаровська.
В тяжких умовах відбудовувалося сільське господарство. В чотирьох колгоспах Малої Виски залишилося лише 143 коней та 220 голів великої рогатої худоби. В посушливому 1946 році артілі зібрали ярої пшениці по 4, а озимої — 5,6 цнт з га. Держава допомогла технікою і кваліфікованими кадрами. З братніх республік надійшло 383 коней, 286 голів вєликої рогатоі худоби, 610 овець. В наступні роки підвищилася продуктивність сільськогосподарського виробництва, з’явилися майстри високих врожаїв. 1947 року ланкова радгоспу Маловисківського цукрокомбінату О. Д. Табунець одержала по 31,67 цнт озимої пшениці і по 601,7 цнт цукрових буряків з кожного гектара. їй присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
В 1953 році колгоспи Малої Виски об’єдналися в один, який дістав назву «Батьківщина». Артіль, за якою закріплено 2976 га орної землі, 178 га сіножатей і пасовищ, 70 га садів, стала високомеханізованим господарством. У 1965 році в ній налічувалося 22 трактори, 18 різних комбайнів. Робітники радгоспу Маловисківського цукрокомбінату в сьомій п’ятирічці одержали в середньому по 34,9 цнт зернових з гектара. Тваринники радгоспу виробили по 481 цнт молока і по 100 цнт м’яса на 100 га угідь. За успіхи, досягнуті в підвищенні врожайності сільськогосподарських культур і збільшенні продуктивності тваринництва, 23 кращі виробничники колгоспу і радгоспу нагороджені орденами і медалями Союзу РСР.
У післявоєнні роки в Малій Висці збудовано ряд нових підприємств, зокрема теплоелектростанцію, завод сухого молока, при спиртозаводі добудовані цехи вуглекислоти, кормових і харчових дріжджів. Став до ладу райхарчокомбінат. Споруджено інкубаторну станцію. Розвиток промисловості позначився і на соціальному складі жителів. У 1965 році з 6465 чоловік працюючого населення було 5489 робітників та службовців, 976 колгоспників.
Після XXI з’їзду КПРС у місті (з 1957 року Мала Виска — місто районного підпорядкування) широкого розмаху набрав рух за комуністичне ставлення до праці. Першим почесного звання колективу комуністичної праці удостоєні працівники ТЕЦ цукрозаводу, а до 50-річчя Жовтня його присвоєно 13 колективам. Крім того, 480 робітників та колгоспників здобули звання ударників комуністичної праці.
З високими результатами завершили 1967 ювілейний рік промислові підприємства, радгосп та колгосп «Батьківщина». Цукровий завод виконав свої зобов’язання на 102,1 проц., а спиртовий комбінат — на 102,5 проц. Добрими показниками відзначив цей рік колектив наймолодшого підприємства Малої Виски — завод сухого молока.
Урочисто відзначили трудящі міста 50-у річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції та 50-річчя Радянської влади на Україні. На центральній площі Малої Виски напередодні свята встановлено пам’ятник В. І. Леніну, запалено вічний вогонь на могилі воїнів, які загинули під час визволення міста від фашистських загарбників. На загальних зборах трудящих підприємств і радгоспу з великим піднесенням були прийняті нові соціалістичні зобов’язання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна.
У перед’ювілейному змаганні взяли участь усі трудові колективи міста. Передовика змагання — колектив заводу сухого молока — було нагороджено Ленінською Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. До обласної Ленінської книги трудової слави занесено завод сухого молока і окремих переможців змагання. Серед них Г. Д. Сідлецька — робітниця станції Виска, М. П. Брехунець — токар Маловисківського спиртокомбінату, В. С. Хоменко — слюсар цукрового заводу, М. Д. Христенко— доярка Улянівського відділка радгоспу, Л. Я. Романенко — комбайнер колгоспу «Батьківщина», Н. П. Місевська — лікар районної лікарні.
Натхненна праця трудівників міста дала можливість з високими показниками завершити восьму п’ятирічку. Тільки у 1970 році цукрокомбінат виробив 773,5 тис. цнт цукру, спиртовий комбінат — 1668 тис. декалітрів спирту, завод сухого молока — 3354 тонни продуктів з незбираного молока, 1993 тонни масла, 1740 тонн сухого молока. За п’ять років колгосп «Батьківщина» та радгосп цукрокомбінату продали державі 159,6 тис. цнт зерна, 616,7 тис. цнт цукрових буряків, 26,6 тис. цнт м’яса,
8216,8 тис. штук яєць, 129,8 тис. цнт молока та багато іншої сільськогосподарської продукції. За досягнуті успіхи в восьмій п’ятирічці 42 чоловіка нагороджені орденами і медалями СРСР.
Великі плани у трудівників Малої Виски на дев’яту п’ятирічку.
Потужність цукрового заводу в 1975 році зросте на 100 тис. тонн. Колгосп за 1971—1975 рр. витратить на будівництво господарських та культурно-побутових приміщень 1257 тис. крб., на придбання нової техніки — 226 тис. крб. Висока агротехнічна культура буде основою постійного зростання врожайності полів. Колгосп має довести середньорічну врожайність до 31,7 цнт з гектара.
Початок дев’ятої п’ятирічки (1971 — 1975 рр.) трудящі Малої Виски, як і всі радянські люди, ознаменували підготовкою до гідної зустрічі XXIV з’їзду КПРС. Вони взяли підвищені зобов’язання і з честю їх виконали. Радгосп Маловисківського цукрокомбінату в 1971 році зібрав озимої пшениці в середньому по 45,7 цнт з га, а колгосп «Батьківщина» — по 30,2 цнт з га. За підсумками соціалістичного змагання районів області за вирощування високих урожаїв, збільшення виробництва та заготівель зернових і технічних культур у 1971 році бюро обкому КП України та виконком обласної Ради депутатів трудящих присвоїли Маловисківському району звання району високої культури землеробства. Район відзначений Грамотою ЦК КП України. В 1971 році спиртовий комбінат реконструйовано, завдяки чому потужність його доведено до 6 тис. декалітрів спирту на добу. Колектив тваринницької ферми Улянівського відділка радгоспу Маловисківського цукрокомбінату виборює право одержати ювілейний почесний знак на ознаменування 50-річчя утворення СРСР, зобов’язавшись надоїти на кожну корову не менше 3100 кг молока. Доярки успішно виконують свої зобов’язання.
Організатором трудящих міста на боротьбу за виконання планів і соціалістичних зобов’язань виступають партійні організації, які налічують у своєму складі 843 комуністи. Краща доярка радгоспу цукрокомбінату Г. Г. Боровська була делегатом XXIII з’їзду КП України. Трактористка колгоспу Є. І. Сидоренко та електрик спиртокомбінату В. Г. Уманець представляли Кіровоградську обласну парторганізацію на XXIV з’їзді КП України, а перший секретар Маловисківського райкому партії В. В. Гуля — на XXIV з’їзді КПРС. 48 членів партії з цукрового комбінату — ударники комуністичної праці. Вони ведуть за собою весь колектив, який бореться за звання комуністичного. Делегата XXIV з’їзду КП України електрика спиртокомбінату В. Г. Уманця на заводі знають не тільки як умілого раціоналізатора й винахідника. Він парторг електроцеху — колективу комуністичної праці, агітатор, на громадських засадах завідує заводським клубом. Майже 40 комуністів налічує партійна організація колгоспу «Батьківщина». Всі вони працюють на вирішальних ділянках колгоспного виробництва. Мала Виска здавна славиться працьовитими людьми. Живе тут І. М. Бірзул, Герой Соціалістичної Праці, колишній агроном Маловисківського цукрокомбінату, заслужений агроном УРСР. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно першому секретарю Маловисківського райкому партії В. В. Гулі. Поважають жителі Малої Виски М. К. Дробота, який в буремному 1917 році брав участь у штурмі Зимового палацу, згодом був активним організатором колгоспу, обирався головою, працював бригадиром, завідуючим фермою, і тепер не стоїть осторонь громадського життя.
За післявоєнні роки докорінно змінився зовнішній вигляд міста, що розташоване на 544 га. Тут проведено комплексний благоустрій вулиць і площ. Лише 1971 року міськрада виділила на впорядкування міста 160325 крб. Центральна вулиця — Жовтнева — забудовується новими дво- і чотириповерховими житловими і адміністративними будинками. Більшість вулиць заасфальтовані, освітлені люмінесцентними лампами. Лише у 1972 році висаджено 5 тис. декоративних дерев.
У торговельній мережі міста 72 підприємства. Тільки магазинами райспоживспілки за 1971 рік продано 11 легкових автомашин, 118 мотоциклів і моторолерів, 506 телевізорів, 191 радіоприймач, 157 холодильників, 325 пральних машин, 3 піаніно і багато інших товарів.
В місті діють районна лікарня на 100 ліжок, поліклініка, пологовий будинок на 25 ліжок, пункт швидкої медичної допомоги, тубдиспансер, медпункти при цукровому заводі та заводі сухого молока. Населення обслуговують 26 лікарів і 94 фельдшери та акушерки. Працюють два міські дитячі садки та садки при цукровому і спиртовому комбінатах. Є стадіон, спортзал, водна станція, 12 волейбольних і баскетбольних майданчиків, де тренуються фізкультурники 17 спортивних колективів.
Якщо до Великої Жовтневої соціалістичної революції в Малій Висці письменних людей було одиниці, то тепер близько тисячі мешканців мають вищу і середню освіту. В місті працюють сім загальноосвітніх шкіл — дві середні, дві восьмирічні, три початкові, в яких навчається 2563 дітей. Для робітничої молоді відкрито вечірню школу, де без відриву від виробництва здобувають середню освіту 140 жителів міста і району. В навчальних закладах працює 147 учителів, серед них Н. І. Кравченко — відмінниця народної освіти, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Щороку десятки юнаків і дівчат Малої Виски і району вступають до вищих і середніх навчальних закладів країни. Багато трудівників навчаються у вузах і технікумах заочно.
З культурно-освітніх закладів тут діють районний будинок культури, клуби цукрового і спиртового комбінатів та радгоспу, червоні кутки, п’ять бібліотек з фондом 105 435 книг. У місті — шість стаціонарних кіноустановок, працює з 1966 року широкоекранний кінотеатр «Колос» з залом для глядачів на 500 місць. Великим успіхом користуються міський хоровий колектив, хор колгоспу «Батьківщина», драмколектив клубу «Цукровик».
На республіканському фестивалі, присвяченому ленінському ювілею, колектив хорової капели районного Будинку культури став лауреатом і був нагороджений великою золотою медаллю, капелі присвоєно звання народної, а керівника її самодіяльного композитора П. Я. Бровченка нагороджено золотою медаллю і дипломом першого ступеня. Уродженцями міста є льотчик І. М. Сухомлин, поет В. Я. Бровченко й талановитий радянський живописець П. П. Оссовський, автор відомих серій картин «Куба», «Мексіка», «Люди Сибіру» тощо.
За єдиним планом забудови міста запроектовано новий мікрорайон з багатоповерхових житлових будинків з усім комплексом культурно-побутових закладів. За роки дев’ятої п’ятирічки стануть до ладу банно-пральний комбінат, районна лікарня на 240 ліжок, кілька дитячих садків. Будуть зведені приміщення будинку культури, машинно-лічильної станції, середньої школи, 16 житлових будинків. Газ прийде в тисячу квартир. На кінець 1980 року зелені масиви становитимуть 308,2 гектара.
Духовне зростання жителів міста, їх висока свідомість є основою участі трудящих в усіх галузях громадського життя.
З великим піднесенням 13 червня 1971 року трудящі Малої Виски обрали своїх посланців до районної та міської Рад депутатів трудящих. Серед них кращі виробничники — бригадир тракторної бригади колгоспу М. С. Кудря, змінний інженер цукрозаводу П. А. Артишко, шофер радгоспу комсомолець Г. Шевченко та інші. З 50 депутатів міськради 31 обраний вперше. Депутати міськради, ветерани праці постійно виступають
на підприємствах, в установах та школах з бесідами про минуле й сучасне міста, про плани на майбутнє. В школах після бесід депутатів міськради на тему «Любіть своє місто, дорожіть його честю!» кожному учневі вручається пам’ятка про рідне місто. Там є такі слова: «Щодня ти йдеш вулицями міста до школи, кінотеатру, відвідуєш Будинок піонерів, розважаєшся серед зелені міського парку, милуєшся новими красивими будинками, вдихаєш пахощі квітучих садів… Не забувай ні на мить, що рідна земля густо полита кров’ю і потом старших поколінь, тих, хто відвойовував тобі у старого світу право на вільне, щасливе життя, тих, хто своїми грудьми заступив наше життя від ворожої кулі, тих, хто вніс частку своєї невтомної праці у спільну справу комуністичного будівництва. Тож бережи цю землю, бережи своє місто, зроби все, щоб воно стало ще зеленішим, ще красивішим. Нехай у ньому пустять своє коріння і зашумлять буйним листям кілька дерев, посаджених і вирощених тобою. Нехай відчувають люди, що з тебе росте добрий господар, який вміє шанувати працю інших…». Навколо міської Ради згуртований численний загін активістів — понад 500 чоловік.
Жителі Малої Виски впевнено дивляться в майбутнє, разом з усіма трудящими СРСР зводять світлу будову комунізму.
Г. К. КАТАНА, В. О. ЦИСЬ