Злинка, Маловисківський район, Кіровоградська область
Злинка — село, центр сільської Ради. Розташована на берегах річки Дубівки,, західної притоки Плетеного Ташлика. Відстань до районного центру — 25 км. На околиці села — залізнична станція Капустине. Населення — 7259 чоловік. Сільраді підпорядковано також села Анастасівка, Новаківка, Прохорова Балка.
Виникла Злинка в першій половині XVIII ст. Зміцнюючи південні кордони країни, російський уряд заохочував заселення цього краю жителями з північних губерній. Назву селу дали селяни-старообрядці — вихідці з посаду Злинки Новозибківського повіту Чернігівської губернії. У документах 1760 року населений пункт згадується як військова слобода, підпорядкована Новослобідському козачому полку. З реорганізацією цього полку у Єлисаветградський пікінерський (1764 р.) тут розташувалася одна з його рот. У 80-х роках мешканців перевели на становище державних селян. На 1787 рік у Злинці налічувалося 175 дворів, 567 душ чоловічої статі.
Протягом 1821—1857 рр. село знову було військовим поселенням, що входила до 3-ї Української уланської дивізії. Коли провадився попередній перепис населення, розкольники зібралися 25 березня 1818 року в селі Плоскому на сход. Посилаючись на релігійні звичаї, вони рішуче протестували проти перетворення їх на уланів. На ім’я царя було подано три чолобитні, які лишилися без відповіді. Майже 40 років тут панував жорстокий режим військового кріпацтва. Тяжка праця поселенців на т. зв. громадських ланах, сувора регламентація повсякденного життя і побуту доповнювалася муштрою і свавіллям начальників. Господарства військових поселенців занепадали.
1859 року в Злинці проживало 4388 чоловік. Згідно з указами про поземельний устрій державних селян 1866—1867 рр. за колишніми військовими поселенцями збереглися їхні наділи. Користування землею було общинним, відставні солдати (240 ревізьких душ) мали окремі ділянки. З 1868 року всю орну землю общини розбили на 4 частини, в яких щороку проводились переділи, в залежності від числа їдців у сім’ях. 1885 року в містечку (з 1861 року Злинка стала містечком) налічувалось 1373 господарства, а з яких 198 були безземельними. З 11499 десятин орної землі майже третину бідняцькі господарства здавали в оренду. Внаслідок щорічних переділів общинної землі заможні селяни привласнювали кращі ділянки за рахунок т. зв. неплатників податку. При середньому розмірі земельного наділу 11,6 десятини 533 двори володіли майже вдвічі меншою кількістю землі, ніж 71 куркульський, який обробляв по 20—28 десятин, 137 заможних сімей мали по 5 і більше голів робочої худоби. І в той же час 239 господарств взагалі були без тягла. Переважна більшість селян обробляла землю, вдаючись до супряги. Поряд із землеробством в містечку розвивалися ремесла і кустарне виробництво, яким займалися 28 родин.
Революція 1905—1907 рр. справила великий вплив на зростання свідомості трудящих. Коли після опублікування маніфесту 17 жовтня 1905 року місцеві чорносотенці зробили спробу влаштувати процаристський мітинг, селяни розігнали його. Надвечір прибули дві сотні карателів. Ініціатори виступу селяни І. Колечкін, К. Панченко, Г. К. Карелін, вчитель І. Л. Чересленко — всього близько 50 чоловік — були ув’язнені на 6 місяців. За революційну агітацію притягався до суду А. В. Коваленко. У квітні 1908 року групу жителів — Г. К. Кареліна, П. М. Воротила та інших за участь у революційному русі ув’язнили в єлисаветградській тюрмі.
Столипінська аграрна реформа сприяла дальшій диференціації селянства. В 1913 році 121 господарство мало до 5 десятин землі, 338 — до 12,5 десятини, 5 — до 15. В той же час у володінні кожного з куркульських дворів налічувалося до 22,5 десятини землі. Через малоземелля і злидні бідняки кидали рідні місця й переселялися за межі України. У 1906—1913 рр. із волості виїхало 350 чоловік, з них 13 родин — в Тургайську область, Оренбурзьку та Іркутську губернії. Бідняки змушені були шукати заробітків на стороні. Так, у 1912 році чимало їх працювало землекопами на будові залізничної лінії Помічна—Бахмач. Напередодні імперіалістичної війни на околиці Злинки було споруджено станцію Капустине, завдяки чому дещо пожвавилося економічне життя містечка.
У Злинці, волосному центрі з кількатисячним населенням працювала лікарня на 4 ліжка. Медичне обслуговування здійснювалось лікарем і 3 фельдшерами. До 1868 року діяла однокласна парафіяльна школа. Через рік відкрилося «зразкове» двокласне народне училище. Про те, яким занедбаним було його приміщення, розповідалося у звіті директора училища губернським властям: під час дощу вода стікала струмками з стелі, на підлозі і в дверях були щілини. Тільки через 20 років обидва навчальні заклади розширили: школу відвідувало 58 дітей (з них 5 дівчаток), народне училище — 140. Проте закінчували навчання одиниці. Так, 1903 року з 158 учнів тільки два дістали свідоцтва.
Перша світова війна значно погіршила і без того злиденне становище основної маси селян. Працездатні чоловіки пішли на фронт. Численні реквізиції для потреб армії коней, фуражу, дальше розорення господарства викликали незадоволення населення політикою царського уряду. Зростала революційна активність найбіднішої частини жителів.
Лютнева буржуазно-демократична революція не принесла трудящим Злинки бажаного миру і землі. Тому вони не раз висловлювали невдоволення політикою Тимчасового уряду, вимагаючи найшвидшого вирішення земельного питання. Особливо активно почали виступати злинські бідняки, одержавши звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. На початку березня 1918 року на багатолюдному сході вони обрали Раду селянських депутатів. Очолив її І. Д. Махно, що прибув сюди зі ст. Козятин, де працював телеграфістом. Здійсненню перших заходів Радянської влади — конфіскації поміщицької землі й реманенту і розподілу їх між найбіднішим селянством — перешкодила австро-німецька окупація. Після краху іноземної інтервенції жителям довелося вести боротьбу із ставлениками Директорії. Радянську владу відновлено на початку березня 1919 року. 8 березня у Злинці обрано волосний виконавчий комітет. Біднота вбачала в Радах свою рідну владу і всіляко підтримувала її. 5 травня на сході було прийнято наказ селян Злинської волості її делегатам на Єлисаветградський повітовий з’їзд Рад, у якому присутні висловлювали прагнення боротись із зовнішньою і внутрішньою контрреволюцією.
Протягом 1919 року жителям села довелося відстоювати Радянську владу в боях проти банд Григор’єва, Махна, денікінців, які «хазяйнували» тут з серпня 1919 року по лютий 1920. Мужньо билися на фронтах громадянської війни і в партизанських загонах селяни І. В. Велігін, А. М. Колесников, І. Н. Овчаренко, Ф. Г. Яриш та інші. З березня 1920 року на багатолюдних зборах трудящі Злинки обрали волосний революційний комітет. Волревком призначив комендантом села О. Хлебникова. Усім заходам Радянської влади чинили опір куркулі. Вони зривали збори й мітинги, перешкоджали роботі продовольчих загонів, підтримували бандитів. 16 квітня куркульство підняло заколот проти Радянської влади. Частини 14-ї армії з допомогою місцевих жителів швидко ліквідували його. Волревком увів до свого складу і обрав головою уповноваженого 14-ї армії А. Шадрихіна й, щоб попередити подібні виступи, 17 квітня конфіскував зброю у куркулів. Було націоналізовано приватні млини, аптеку.
30 квітня 1920 року під керівництвом волревкому відбулися вибори волосного виконавчого комітету, до якого увійшло 40 чоловік. При виконкомі діяли відділи: управління, земельний, соціального забезпечення, народної освіти. Було вжито заходів щодо обмеження куркулів: заборонили спекуляцію хлібом, стягнення високого гарнця за помол зерна. Поступово налагоджувалось господарське життя.
Згідно з законом Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року волвиконком і КНС (створено у червні того ж року) розподілили 1160 десятин землі між безземельними та малоземельними господарствами в розрахунку 0,5 десятини на душу, встановили контроль за прибутками куркулів. Виконком організував допомогу будівельними матеріалами бідняцьким родинам. 1920 року в рахунок продрозкладки населення здало 5545 пудів зерна, 231 голову худоби, 214 пудів картоплі.
Навесні 1920 року комуністи села об’єдналися у партійний осередок і обрали волпартком, який очолив А. Колесников. Трудящі села активно відгукувались на події міжнародного комуністичного і робітничого руху. Так, в липні 1920 року у селі відбулися масові мітинги на честь роботи II конгресу Комуністичного Інтернаціоналу. Після цього біднота надіслала в подарунок Москві 150 пудів зерна нового врожаю. Супроводжував червону валку Т. Р. Лямзін.
Органи Радянської влади приділяли значну увагу медичному обслуговуванню та поліпшенню побуту населення. Ще 21 липня 1921 року відділ соціального забезпечення відкрив у Злинці будинок для безпритульних сиріт, непрацездатних стариків та інвалідів. У 1922 році почала працювати лікарня на 5 ліжок, аптека. Під час суботників трудящі ремонтували школи й амбулаторії, впорядкували вулиці, сади.
Вже наприкінці травня 1920 року волвиконком провів реєстрацію вчителів. Відділ народної освіти виконкому направив влітку 1920 року 5 чоловік на двомісячні курси вчителів єдиної трудової школи, організував ремонт приміщень, виділив 500 пудів дров і необхідну кількість соломи для опалення, добився відкриття п’ятої народної школи. Навчальні заклади були забезпечені шкільним приладдям, 1920 року до них надійшло 3600 зошитів, 720 ручок, 360 букварів — всього на 17 тис. крб. Тоді ж прийняв дітей перший дитячий будинок, а з серпня наступного року — другий. У жовтні 1921 року при чотирьох школах засновані бібліотеки. Культосвітнє товариство регулярно влаштовувало платні спектаклі, гроші від них йшли на розвиток шкільної справи. Розпочалася ліквідація неписьменності серед дорослих. 1924 року в Злинці діяло вже 18 шкіл для неписьменних і три — для малописьменних. Заняття в них відвідували 417 жителів села. Партосередок часто розглядав питання про роботу загальноосвітніх шкіл та ліквідацію неписьменності. Немало уваги приділялося також політичній освіті комуністів і комсомольців (комсомольський осередок засновано 1920 року). Із закладів культури в Злинці було 2 сельбуди, бібліотеки, хати-читальні. При сельбудах діяли гуртки: політосвіти, драматичний, хоровий тощо. Тут же проводилися голосні читки газет, лекції на політичні і наукові теми.
Боротьбу селян за відбудову сільськогосподарського виробництва очолили комуністи села. На лютий 1921 року партосередок налічував 25 членів і 24 кандидати у члени партії. В Радах працювало 12 комуністів, з них 4 увійшли до складу президії волвиконкому. В умовах нової економічної політики для розв’язання трудових конфліктів між найманими робітниками і куркулями з 27 липня 1921 року при Злинському виконкомі почала діяти комісія праці. У березні 1921 року під час підготовки до весняної сівби партосередок і волвиконком створили в селі 4 прокатні пункти.
Районний комітет незаможного селянства мав понад 109 тис. крб. оборотних фондів і надавав значну допомогу бідняцьким господарствам, яких на 1921 рік було 11985. KHС провів конфіскацію лишків землі у куркулів і передав їх біднякам. Крім кредитного, навесні 1921 року засновано єдине споживче товариство, через яке бідняки й частина середняків одержували допомогу від держави як зерном (в основному — посівматеріалом), так і коштами. Навесні 1922 року, держава виділила в кредит 380 пудів ячменю, 370 пудів гречки, 190 пудів кукурудзи, 114 пудів проса.
1924 року в Злинці виникають перші сільськогосподарські кооперативи «Вільна праця» та ін., у яких об’єдналося 180 дворів. У наступні роки середняцькі господарства утворили кілька тракторних товариств. На 1926 рік в них налічувалось вже 10 тракторів. Переходу селян до колективного ведення господарства сприяли споживче і кредитне товариства. З 539 їхніх пайовиків було 16 комуністів і 5 комсомольців, 104 члени комнезаму. Через споживкооперацію щороку заготовлялося близько 150 тис. пудів зерна, через кредитне товариство — 117 тис. пудів. За той же 1926 рік це товариство одержало від держави і видало селянам 26,3 тис. крб. кредиту. Для дальшого зміцнення кооперативних селянських товариств партосередок рекомендував у грудні 1926 року до їх правлінь комуністів. І все ж це були лише перші кроки на шляху переходу до соціалістичного господарювання. У 1926 році в селі було ще багато одноосібних господарств: 1149 бідняцьких, 698 середняцьких. 559 чоловік наймитували у куркулів. У селі налічувалось 80 куркульських господарств.
Разом з вирішенням важливих економічних питань партійні і радянські органи проводили велику політико-масову роботу серед населення. 24 січня 1924 року на траурному мітингу з приводу смерті В. І. Леніна біднота села запевнила ЦК РКП(б), що вона і далі буде продовжувати справу вождя пролетаріату, берегтиме завоювання соціалістичної революції. 13 травня 1924 року злинські комуністи засудили на своїх зборах ноту Керзона і дякували англійським робітникам за велику моральну підтримку, яку ті подали Радянському Союзу. Тут же було вирішено всім комуністам і комсомольцям відрахувати на користь англійського пролетаріату четверту частину одноденного заробітку. 8 жовтня того ж року збори комуністів Злинського осередку засудили спробу троцькістів нав’язати партії дискусію.
В селі діяли місцеві організації — МОДРу, Тсоавіахіму, професійна спілка батраків. Чималу роль у житті Злинки відігравав жінвідділ. Жінки-делегатки часто організовували збори трудящих селянок, знайомили їх з важливими політичними подіями, агітували за вступ до громадських організацій, кооперативів, проводили кампанії збору коштів на допомогу борцям проти капіталу. Для жінок-трудівниць читалися лекції на теми: «Що дав Жовтень жінці», «Піклування Радянської влади про охорону материнства». Багато зробили активістки для впровадження нових обрядів. Так, 8 липня 1925 року в селі з їх ініціативи проведено «День першого снопа», 11 жовтня — урочисті зорини.
Після XV з’їзду ВКП(б) комуністи Злинки розгорнули активну пропаганду щодо проведення суцільної колективізації, всіляко підтримували кооперативні товариства. У травні 1927 року виникло машинно-тракторне товариство «Робітнича дружина», яке, перейшовши на статут ТСОЗу, стало називатися «Зійшла зірка». До 10-річчя Жовтня утворилося ще чотири ТСОЗи. «Червоний прапор» об’єднував 20 бідняцьких господарств із 40 працездатними, мав 113,6 десятини землі, 10 коней, 6 плугів тощо. До «Десятого Жовтня» входило 20 дворів з 114,8 десятинами землі, 12 кіньми.
Перебудові сільського господарства на соціалістичних засадах усіляко шкодили куркулі. Вони палили хати активістів, агітували проти колгоспів, зривали плани хлібозаготівель. Тому місцеві органи влади вжили рішучих заходів. У лютому 1930 року за рішенням виконкому сільради 93 господарства розкуркулено, а їх майно передано артілям.
Колективні господарства вже на перших порах досягли помітних успіхів, і їх досвід мав велике значення для масового колгоспного будівництва. 1927 року за трудові здобутки в рільництві і садівництві артіль «Сільський господар» (виникла у вересні 1925 року) преміювали. На 1931 рік у Злинці завершено колективізацію. У 14 колгоспах об’єдналося 97 проц. бідняцьких і середняцьких дворів. У середньому до однієї артілі входило 150 дворів.
Велику допомогу першим колективним господарствам подали механізатори Капустинської МТС, створеної 1932 року. У лютому 1930 року лише 10 господарств одержали від держави 19 550 крб. кредиту. В березні—квітні злинським колгоспам виділено 1360 пудів насіння ярої пшениці. Колгоспники активно включились у соціалістичне змагання за піднесення виробництва, ініціаторами якого стали механізатори Капустинської МТС. З їх числа виріс немалий загін стахановців і послідовників П. М. Ангеліної. Кожний член тракторної бригади К. Яриша зорював у 1935 році в середньому по 1456 га, а бригада заощадила 2248 кг пального, тракторист П. Кондратюк трактором У-2 засівав 32 га при нормі 19. Перед у змаганні трактористок вели Г. Логвиненко, І. Кушнірьова. Ланки п’ятисотенниць були створені в колгоспах «13 років Жовтня», ім. Калініна, ім. Крупської та ім. Сталіна.
Соціалістичне змагання сприяло піднесенню продуктивності праці. Так, артіль ім. Сталіна за підсумками 1937 року завоювала перше місце в районі, на районному зльоті стахановців їй вручили перехідний Чевроний прапор. Значних успіхів у зміцненні громадського господарства досягли колгоспники за роки довоєнних п’ятирічок. У 1940 році за високі врожаї соняшнику (13,8 цнт з га) та зернових (14,3 цнт з га на площі 340 га) до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки занесено артілі ім. Шевченка, ім. Будьонного. Виставочний комітет нагородив також Почесними грамотами 14 передовиків виробництва села Злинки. За здобутки в розвитку тваринництва колгосп ім. 10-річчя Жовтня у 1941 році відзначений дипломом другого ступеня Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Зросли прибутки злинських артілей, підвищився добробут жителів села. За один лише 1939 рік оплата праці в господарствах збільшилася майже втричі. В артілі ім. Чкалова, наприклад, на трудодень видавалось лише зерна по 2,5 кг. Колгоспи стали виділяти більше коштів на впорядкування Злинки, спорудження культурно-побутових об’єктів. У передвоєнні роки збудовано радіовузол, нову школу, розширено телефонну мережу, прокладено грейдерний шлях до Малої Виски.
З 1934 року у Злинці діяло 8 початкових шкіл, через три роки — 2 середні, 7 початкових шкіл, де працювало 60 вчителів і навчалося 3040 дітей. У центральному будинку культури демонструвалися кінофільми, читалися лекції, відбувалися літературні вечори.
У побут мешканців Злинки почали входити нові традиції. Революційні свята колгоспники зустрічали трудовими досягненнями. На честь 12-річчя Жовтня 148 членів виконкому організували червону валку з 350 пудів зерна, яку направили разом з делегацією на урочистий мітинг в Єлисаветград. Всю господарську і культурно-масову роботу на селі спрямовували територіальна парторганізація, що складалася з 22 комуністів і 15 комсомольців.
Як і весь радянський народ трудящі Злинки були зайняті творчою мирною працею. На VIII сесії районної Ради депутатів трудящих, що відбулась на початку червня 1941 року, обговорювалися перспективи розвитку всіх галузей господарства, культури і освіти. Та здійсненню їх перешкодив напад фашистської Німеччини на нашу країну.
Під керівництвом комуністів колгоспники мобілізували усі зусилля на допомогу фронту. Вони організовано працювали на збиранні багатого врожаю, брали участь у спорудженні укріплень, а коли наблизився ворог, евакуювали на схід матеріальні цінності. 31 липня гітлерівці захопили село.
Під час тимчасової окупації трудящі Злинки зривали відправку молоді на каторгу до Німеччини, переховували поранених червоноармійців, допомагали втікачам з таборів для військовополонених добиратися до лінії фронту. 13 березня 1944 року частини 33-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї гвардійської армії визволили село від німецько-фашистських загарбників.
Численними подвигами відзначилися уродженці села на фронтах Великої Вітчизняної війни. 987 чоловік нагороджені орденами і медалями, а троє з них удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 13 квітня 1944 року П. В. Велігін з групою танкістів-десантників вів нерівний бій з гітлерівцями біля села Ашага-Джалі в Криму. Коли не стало патронів, десантники пішли на ворога врукопашну. 9 поранених і знесилених розвідників фашисти схопили і піддали жорстоким катуванням. Вони кололи їх багнетами, вирізали шкіру і посипали рани сіллю. Фашисти розстріляли непритомних воїнів і кинули в глибокий рів. Ім’ям П. Велігіна названо середню школу, де вчився герой. Живе в народі пам’ять і про Героя Радянського Союзу М. І. Рига-чина, який у боях за польське село Ключборка повторив подвиг Олександра Матросова. Військовий льотчик С. І. Науменко захищав підступи до Москви, хоробро бився з фашистськими стерв’ятниками в небі над Сталінградом, Таманню, Кримом, Україною, Молдавією. Нині Герой Радянського Союзу С. І. Науменко працює вчителем у підмосковному місті Подольську. Під час війни загинув 671 житель села.
Територіальна партійна організація, яка в перші післявоєнні роки налічувала 20 комуністів, і сільська Рада очолили зусилля колгоспників у відбудові зруйнованого господарства. Окупанти підірвали елеватор, вокзал станції Капустине, залізничне полотно, мости, пограбували майно колгоспників, спалили дві середні й початкову школи. У відновлених 11 колгоспах залишилося всього 144 голови великої рогатої худоби (в т. ч. 6 корів), 66 коней, 428 штук птиці. Не вистачало сільськогосподарського інвентаря: на 7168 га орної землі було 104 плуги, 209 борін, 6 сівалок. Сільськогосподарські роботи, основний тягар яких лягав на плечі жінок і підлітків, доводилося виконувати вручну. Механізатор Г. Сорокін зібраним з некомплектних деталей трактором замість 7 га виробляв щодня по 8—9. Колгоспник Гадюков, орючи коровами, виконував два денні завдання. За рішенням виконкому сільської Ради було створено бригади для будівництва тваринницьких приміщень та майстерні ремонту сільськогосподарського інвентаря, шляхів.
Особливе піклування проявила сільрада про налагодження роботи закладів охорони здоров’я. 1946 року відремонтовано приміщення сільської лікарні на 25 ліжок, обладнано операційну при ній. В лікарні працювали 2 лікарі та 16 чоловік середнього медичного персоналу. 1 вересня 1944 року відновилися заняття в середній школі № 1 та чотирьох початкових.
Колгоспники Злинки подали допомогу фронту — зібрали і здали 30 тис. крб. на будівництво танкової колони «Кіровоградський комсомолець». Поступово піднімалося з руїн артільне господарство: на кінець 1945 року посівна площа під зерновими становила 4427 га, значно збільшилося поголів’я тварин: великої рогатої худоби до 338 голів, коней — до 136. 1948 року збір зернових досяг довоєнного рівня.
В 1950 році 11 злинських колгоспів об’єдналися в чотири: ім. 10-річчя Жовтня, ім. Сталіна, ім. Бульонного, ім. Ворошилова із загальною площею сільгоспугідь — 14 991 га, з них орних земель 7168 га. Врожайність зернових вже того року в середньому досягла 20 цнт з гектара, а передова рільнича бригада з колгоспу ім. Сталіна виростила на 6-гектарній ділянці по 50,5 цнт озимої пшениці.
Зросла продуктивність громадського тваринництва. На кінець 1950 року в господарствах було 1594 голови великої рогатої худоби, 1140 свиней, 784 вівці. Прибутки від рільництва становили 2,1 млн. крб., від тваринництва — 66,4 тис. крб. Після об’єднання колгоспів у кожній артілі створено партійні організації, які мобілізовували трудящих на виконання поставлених завдань. На відкритих партійних зборах обговорювалися питання про добір і розстановку кадрів, хід сільськогосподарських робіт, соціалістичного змагання, господарське будівництво. У повсякденній масово-політичній роботі парторганізації спиралися на численний актив.
Після реорганізації МТС колгоспи Злинки придбали 58 різних тракторів, 26 комбайнів, 61 сівалку, 41 автомашину та багато причіпного інвентаря. Зростання рівня механізації робіт, поліпшення культури землеробства дало можливість підвищити врожайність полів і продуктивність тваринництва. 1965 року врожай зернових досяг 25,7 цнт з кожного гектара, надої молока — до 2570 кг від кожної корови. Організаційно-господарське зміцнення колгоспів створило можливості для більш повного матеріального забезпечення трудівників за рахунок громадського господарства. 1965 року колгоспи перейшли на гарантовану оплату праці. Вже у 1960 році оплата людино-дня стала на 69 проц. вищою, ніж у 1964.
Напередодні XXIII з’їзду КПРС серед колгоспників Злинки широко розгорнувся рух за комуністичне ставлення до праці, в якому брали участь 250 чоловік. Десятки передовиків були удостоєні почесного звання ударника комуністичної праці. 1966 року за високі показники у сільськогосподарському виробництві уряд нагородив 19 передових колгоспників орденами і медалями. Орденом Трудового Червоного Прапора відзначено бригадира колгоспу «Перше травня» П. О. Горбунова, бригадира колгоспу ім. 10-річчя Жовтня Л. І. Науменка та ланкову цього ж господарства М. Ф. Демченко.
Значних виробничих успіхів добилися колгоспники у роки восьмої п’ятирічки. Завдяки поліпшенню культури землеробства у 1970 році врожайність в середньому по колгоспах досягла: озимої пшениці — 31 цнт, кукурудзи — 41,9, ячменю — 34,2 цнт з кожного гектара, а в окремих бригадах до 39 та 45 цнт з гектара.
Значно збільшилося поголів’я худоби. 1970 року колгоспи Злинки мали 3925 голів великої рогатої худоби, 9412 свиней, 2484 вівці, 12 267 штук птиці. За успіхи в розвитку господарства 1970 року «Перше травня» одержав республіканську премію, а 224 трудівники нагороджені ювілейними медалями. Група передових колгоспників удостоєна урядових нагород: ордена Леніна — голова колгоспу «Перше травня» В. М. Кобилєв, шофер колгоспу ім. 10-річчя Жовтня І. П. Яриш, доярка колгоспу ім. Свердлова Н. В. Кубалова, орденом Жовтневої Революції нагороджений тракторист колгоспу «Дружба» С. О. Карелін. Орден Трудового Червоного Прапора одержали 6 чоловік.
Піднесення громадського господарства досягається на основі зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів, широкого застосування мінеральних добрив, кращого використання техніки й трудових ресурсів, підвищення культурно-технічного рівня та трудової активності колгоспників. Основні виробничі фонди господарств за роки восьмої п’ятирічки зросли з 4,6 млн. до 7 млн. крб. 1970 року в тракторному парку артілей налічувалося 120 тракторів, 68 різних комбайнів, 42 автомашини. На фермах працює 21 машина для приготування кормів. Усі господарства щорічно будують нові виробничі приміщення. Тільки протягом 1966—1970 рр. споруджено 6 механічних майстерень, 4 складські приміщення, млин, 4 корівники, міжколгоспну птахофабрику тощо. Плани першого року дев’ятої п’ятирічки колгоспи Злинки перевиконали. Бригади колгоспу ім. Свердлова, де бригадирами В. П. Голованов і В. І. Науменко, виростили по 42,5 цнт пшениці з гектара, кукурудзи по 53,8 цнт. Включившись у всенародне змагання на честь 50-річного ювілею СРСР, трудівники колгоспів Злинки наполегливо працюють над виконанням планів другого року п’ятирічки.
Добре працювали в ювілейному році колективи калібрувального заводу (збудовано у 1960 році), елеватора та станції Капустине. Протягом 1969—1970 рр. працівники елеватора довели рівень механізації виробництва до 98,2 проц.,завдяки чому план підвищення продуктивності праці виконано на 115,1 проц. Залізничники станції Капустине обладнали систему напівавтоматичного блокування колій, скоротивши простій вагонів на вантажних операціях на 1,6 години. У першому році п’ятирічки став до ладу асфальтобетонний завод, який виробляв 350 тонн суміші га зміну.
Зміцнення економіки артілей забезпечило підвищення матеріального добробуту хліборобів. Оплата праці колгоспників зросла з 2 крб. 87 коп. у 1965 до 4 крб. у 1970 році на кожен людино-день. 1434 колгоспники похилого віку одержують пенсію. За 1969—1970 рр. у селі зведено 122 добротні житлові будинки, трудящі через систему державної і кооперативної торгівлі тільки 1969 року придбали товарів на суму 2075,6 тис. крб. Широко користуються трудящі послугами ощадкаси. В ній 1729 вкладників зберігають 535 тис. карбованців.
Рік у рік збільшуються витрати колгоспів на охорону здоров’я трудівників Злинки. В лікарні на 35 ліжок з амбулаторією, пологовим відділенням, рентгенологічним, фізіотерапевтичним та стоматологічним кабінетами працюють 2 лікарі, 2 фельдшери, 21 медсестра. Споруджено нове приміщення аптеки.
В селі діють 2 середні, 3 початкові школи, консультпункт заочної школи. В них навчається 1482 учні, викладають 83 вчителі, 17 колишніх випускників злинських шкіл стали лікарями, 92 педагогами, 97 — інженерами, 24 — агрономами й іншими спеціалістами. Вихідцем з села є М. П. Миценко (Колечкін) — український радянський письменник. У Злинці трудиться 62 спеціалісти з вищою і 119 з середньою спеціальною освітою.
Важливу роль у підвищенні культурного рівня населення, у вихованні його в комуністичному дусі відіграють будинок культури, 5 клубів із стаціонарними кіноустановками, 8 бібліотек, які охоплюють 3850 читачів. На честь 50-річчя утворення СРСР працівники бібліотеки при будинку культури провели читацьку конференцію на тему «Непорушне братерство радянських людей». Більшість колгоспників і службовців мають власні бібліотеки. Населення Злинки передплачує 5110 примірників газет і 4034 — журналів. При будинку культури працюють 5 гуртків художньої самодіяльності, агіткультбригада, яка часто виїздить з творчими звітами в села Маловисківського та Новоукраїнського районів. На сцені його виступали такі творчі колективи міст України та інших республік Союзу, як Киргизький ансамбль пісні і танцю, Ростовський цирк, Кіровоградський музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького. Активно працює сільська організація товариства «Знання», яка налічує 69 членів.
Комуністи, яких у Злинці 169, виступають організаторами і вихователями трудящих, показують приклад самовідданої праці.
Надійними помічниками їх є 348 комсомольців, об’єднаних у 9 організаціях.
Питання господарського та культурного будівництва — в центрі уваги виконкому Злинської сільради. У її складі 109 депутатів. Це кращі люди села — колгоспники, робітники, спеціалісти, керівники господарств, представники інтелігенції. Крім депутатів, до роботи Ради залучається численний актив. Велику увагу сільрада приділяє побутовому обслуговуванню населення.
У дев’ятій п’ятирічці колгоспи планують підвищити врожайність зернових культур, збільшити виробництво м’яса, молока. Одночасно зростуть витрати на будівництво виробничих об’єктів: стануть до ладу механічні майстерні, 5 водоймищ, 15 свинарників тощо. Буде прокладено 18 км під’їзних доріг з твердим покриттям. Елеватор доповниться новим корпусом на 147 тис. тонн зерна, при ньому працюватиме й зерноочисна станція. На станції Капустине розпочато будівництво під’їзних колій до щебеневого заводу. Станція оснаститься двома прийомно-відправочними пунктами, блок-постом, будуть зведені нові вокзал, магазин, стане до ладу нове приміщення пошти, побуткомбінат. Сільські спеціалісти одержать 23 житлові будинки.
Так оновилася за роки Радянської влади Злинка, жителі якої разом з усім радянським народом докладають усіх зусиль до виконання планів будівництва комунізму в нашій країні.
В. Д. МАХНО, В. М. ЧИКІН