Новгородка, Новгородківський район, Кіровоградська область
Новгородка — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване вздовж річки Кам’янки, притоки Інгулу, за 37 км на південний схід від Кіровограда та за 13 км від залізничної станції Куцівка. Населення — 6700 чоловік. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти Волова Балка, Воронцівка, Новофедорівка.
Вперше в документах Новгородка згадується 1770 року як хутір Куцівка, заснований козаком Куцим у першій половині XVIII ст. Її землі входили до складу Запорізької Січі. Пізніше тут селилися кріпаки-втікачі з Полтавської губернії.
З 1784 року село стало казенним і входило до Олександрійського повіту Херсонської губернії. У 1787 році в ньому налічувалося 204 двори і 590 жителів чоловічої статі.
Під час створення на Херсонщині військових поселень до складу їх разом з іншими державними селами у 1822 році увійшла й Куцівка, яка дістала назву Новгородки від розташованого в ній Новгородського кірасирського полку. Тут же містилися штаби цього полку, 1-го ескадрону кавалерії, а пізніше — 4-го округу і управління 1-ї волості Новоросійського військового поселення. В селі були побудовані штабні приміщення, казарми, манеж, конюшні, гауптвахта, госпіталь. В центрі був плац, на якому поселенці проходили муштру. Крім того, вони утримували постояльців-кірасирів, постачали фураж для їх коней, виконували сільськогосподарські та інші повинності. Все життя населення регламентувалося військовими статутами. Хлопчиків з 7 років віддавали до школи кантоністів, де вони навчалися військової служби. Чоловіків з 18 до 45 років зараховували солдатами військових підрозділів, а потім переводили на нестройову службу. Поселенці терпіли від сваволі й деспотизму аракчеєвських сатрапів. Багато їх гинуло від голоду, важкої праці, побоїв.
Після ліквідації військових поселень Новгородка — знову державне село, яке в 1860 році дістало статус містечка і стало центром волості Олександрійського повіту Херсонської губернії. З 21 275,5 десятин землі, приписаної до нього, на 2133 ревізькі душі припадало лише 12 317,9 десятини — тобто пересічно по 5,77 десятини на ревізьку душу. Кращі угіддя залишилися за казною (8842,6 десятини) та церквою (115 десятин). Це викликало невдоволення новгородківців, які весною 1865 року вимагали усунення всіх сільських старшин, відмовлялися виконувати повинності, протягом кількох днів чинили рішучий опір поліції і військовій команді. Місцеві власті, не в змозі самі справитися з ними, звернулися по допомогу до мешканців навколишніх сіл. Але ті (понад 800 селян і військових поселенців) підтримали повсталих. Заворушення в кінці квітня — на початку травня охопило, крім Новгородки, також села Аджамку, Покровське, Варварівку й Малинівку з населенням понад 10 тис. чоловік. Налякані виступами царські власті кинули сюди полк драгунів. Селяни приготувалися дати відсіч солдатам і звільнити заарештованих односельців, але були оточені військами і роззброєні. Повстання придушили, 45 активних його учасників заарештували і віддали до суду. Але й після цього більшість селян відмовилася дати підписку про беззаперечну покору начальству.
У пореформений період в містечку розвивалася промисловість по переробці сільськогосподарської сировини. Пожвавилася торгівля. У 80-х роках тут було 53 вітряки, 4 кузні, олійниця, 2 бондарні і 2 красильні, а також 36 крамничок, більшість яких належала куркулям. Налічувалося 44 ремісники, 31 чоловік поєднував ремесло з хліборобством.
З розвитком капіталізму посилилося класове розшарування населення. У 1886 році в містечку проживало 6267 чоловік і налічувалося 1167 дворів, з яких у 160 зовсім не було посівів, 337 засівали до 6 десятин, 476 — від 11 до 16, 174 — від 16 до 25. 336 бідняцьких господарств не мали тягла й реманенту; переважна більшість середняцьких господарств, щоб обробити наділи, змушена була об’єднуватися в супряги. Водночас на кожне з 20 куркульських господарств, що володіли 25—50 десятинами землі і застосовували найману працю, припадало від 8 до 18 коней і волів.
Вони також мали 17 кінних молотарок. Поміщикам Чечелю, Здорикам і Бурдзинькевичу належало відповідно 450, 679 і 272 десятини землі, купцю Сорокіну — 460, а двом іншим купцям першої гільдії — 2201 десятина.
За оренду поміщицької землі безземельні та малоземельні селяни виконували відробіткові повинності або платили грішми. Наприклад, купцю Сорокіну вони сплачували щороку 400 крб., Пчолкіну — 1192 крб.. Культура землеробства була низькою. Багато господарств обробляли свої наділи ще дерев’яною сохою. В 1886 році на 1167 дворів припадало 172 залізні плуги, 269 — дерев’яних, 313 простих рал. 1889 року в селянських господарствах одержали по 17 пудів озимої пшениці та 16 пудів ячменю з десятини. Через нестачу землі, тягла й сільськогосподарського реманенту, а також мізерні врожаї селяни розорялися і йшли до міста, поповнюючи армію пролетарів. Тільки 1886 року 138 новгородківців подалися на заробітки до Кривого Рога та Єлисаветграда, а 275 наймалися до місцевих глитаїв і поміщиків. Куркулі й торговці не гребували лихварством, надаючи бідноті на кабальних умовах гроші, зернові позички тощо. Все більше селян потрапляли у борги, втрачали особисте майно. Тяжке економічне становище та посилення соціального і національного гніту породжувало невдоволення трудящих існуючим ладом. Влітку 1905 року селяни Новгородки відмовилися сплачувати податки, палили панські маєтки. Прибулий з Олександрії драгунський ескадрон придушив цей виступ — кількох селян було вбито, інших покарали різками і примусили відшкодувати збитки, завдані поміщикам.
Столипінська аграрна реформа вкрай розорила бідняків. Протягом 1907— 1909 рр. з общини, яка налічувала 1454 домогосподарства, виділилося 452, з них продали свої наділи — 221. Безземельні селяни ставали наймитами або йшли на заробітки в міста. Багато їх залишало Новгородку і переселялося до Оренбурзької, Тобольської, Томської та інших губерній Росії. Так, лише 1911 року на схід виїхало 15 селянських родин.
Містечко, хоч і було волосним центром, мало убогий вигляд. Хати здебільшого глиняні, вкриті соломою або очеретом. Лише наприкінці 90-х років сюди прибув фельдшер, почала працювати аптека, а в 1909 році — лікарня на 20 ліжок. Серед селян лютували хвороби. Так, під час епідемії скарлатини і дизентерії 1899 року загинуло 11 проц. населення. З кожних ста новонароджених помирало 407. Не краще було і з народною освітою. В 1873 році відкрилася земська школа, в якій навчалося 139 дітей, переважно із заможних родин; згодом — дві церковнопарафіяльні школи. З 6129 жителів у 1886 році грамоту знало 463, з них лише 42 жінки.
Перша світова війна принесла нові страждання трудящим. З 2182 працездатних чоловіків Новгородки 1236 були мобілізовані до царської армії. Для воєнних потреб у селян реквізували коней, упряж. У зв’язку з цим кількість безкінних дворів зросла з 336 в 1886 році до 747 в 1914 році. Знижувалася врожайність. Якщо напередодні війни вона становила 100—120 пудів зерна з десятини, то в 1916 році — 35— 43 пуди. Наприкінці 1914 року 120 селян змушені були продати свою землю, бо не могли її обробляти.
Дізнавшись про Лютневу буржуазно-демократичну революцію і повалення самодержавства, мешканці Новгородки зібралися 10 березня на сходку. В селі виник тимчасовий громадський комітет, в якому верховодили члени угодовських партій.
З піднесенням зустріли жителі містечка звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. 14(27) грудня 1917 року відбувся мітинг, організований більшовиками, які прибули сюди з великих промислових міст для ведення революційної пропаганди й агітації серед населення. Виступаючи на ньому, трудящі Новгородки вітали повалення буржуазно-поміщицького Тимчасового уряду і підтримали рішення І Всеукраїнського з’їзду Рад, який проголосив Україну Радянською республікою. На початку лютого 1918 року в містечку встановлено владу Рад. Було створено вол ревком, який почав розподіляти поміщицьку землю між селянами. На їдця припало по 1,25 десятини.
Але в березні ця робота була перервана австро-німецькими загарбниками. Вони повертали майно і землю поміщикам, здирали велику контрибуцію з населення. В липні тут утворився підпільний волосний революційний комітет, який закликав трудящих до боротьби з окупантами та їх прислужниками. В листопаді 1918 року кайзерівські війська залишили містечко, але владу захопили петлюрівці. Після їх вигнання в лютому наступного року в Новгородці відновлено Радянську владу. Волревком повернувся до вирішення земельного питання. Навесні сільська біднота, організувавши супрягу, провела сівбу на одержаних ділянках.
В серпні 1919 року сюди вдерлися денікінці, які вбивали і грабували населення. Волревком пішов у підпілля. На початку 1920 року регулярні частини Червоної Армії вели під Новгородкою жорстокі бої з відступаючими денікінськими бандами. В наказах командуючого 14-ю армією І. П. Уборевича від 11 і 27 січня 1920 року перед 45-ю і Латиською дивізіями ставилося завдання «енергійно продовжувати рух і в найкоротший строк вийти на лінію Новгородка, 30 верст на південний схід від Єлисаветграда» для розгрому залишків денікінських військ. В оперативному зведенні штабу Південно-Західного фронту про бойові дії на дільниці 14-ї армії 9 лютого 1920 року повідомлялося, що один з полків Латиської дивізії виконав наказ в районі Новгородка—Бережинка. В кінці січня 1920 року Новгородку визволено.
24 січня створено волревком на чолі з М. І. Козулем, а потім — П. С. Піхтором. Перш за все було організовано постачання продовольством частин Червоної Армії, які проходили через село, розквартирування їх, а також забезпечення фуражем. У лютому оформився волосний партійний осередок, секретарем якого обрано С. Л. Грозного. В червні організувався КНС, який згуртовував селян на боротьбу з ворогами Радянської влади, сприяв їх кооперуванню для проведення польових робіт, брав активну участь у соціалістичному будівництві в селі.
Продовольча політика Радянської влади викликала шалений опір куркульства, яке зривало хлібозаготівлі, відмовлялося продавати хліб державі по твердих цінах, гноїло його. Восени 1920 року куркулі Новгородки, Верблюжки та Інгуло-Кам’янки вчинили заколот проти Радянської влади. Після жорстоких катувань вони вбили новгородківських більшовиків Я. В. Хильченка, С. П. Спицького, У. Г. Кляцького, П. П. Гайдая. Ревком і КНС при підтримці трудового селянства ліквідували цей куркульський виступ. Більшість мешканців села в той час згуртувалася навколо радянських органів, всіляко підтримувала їх рішення. Партосередок села інформував партком повіту, що «населення Новгородки ставиться до Радянської влади з повним довір’ям».
Після закінчення громадянської війни трудящі Новгородки приступили до відродження господарства. В квітні 1921 року група бідняцької молоді, що утворилася ще в 1917 році, оформилася в комсомольський осередок, який налічував 15 юнаків і дівчат. їм, як і волосному ревкому, партійному осередку, комітету незаможних селян, доводилося працювати у надзвичайно важких умовах. Ліквідація бандитизму була одним з найважливіших завдань. Новгородківці боролися з махновцями та іншими бандитами, які часто нападали на село, грабували і вбивали його жителів. Спільними зусиллями разом з червоноармійцями і чекістами було розгромлено банди Крамаренка, що діяли в Новгородці та Інгул о-Кам’янці. У 1922 році за активну участь у боротьбі з бандитизмом комсомольський осередок села нагороджено Червоним прапором повітового комітету партії.
Незважаючи на те, що селяни одержали від держави землю, становище більшості з них залишалося тяжким. Зовсім не мали коней 843 двори, у 770 було по коню, у 383 — по 2, а в 7 — більше двох. З усіх селянських господарств 51 проц. був бідняцьких, 36 — середняцьких, 13 — куркульських.
Здійснюючи ленінський план соціалістичної перебудови села, партосередок, який у 1923 році налічував 8 членів і 8 кандидатів у члени партії, депутати двох Рад, що почали працювати з травня того ж року, значну увагу приділяли різним формам кооперування. Діяльно допомагав їм комітет незаможних селян, до складу якого вже входило 500 чоловік. У березні 1925 року Новгородківський райком партії (на цей час Новгородка вже була районним центром) звітував, що за два місяці кількість членів сільськогосподарської кооперації зросла з 995 до 1245 чоловік. Засновано машинно-тракторне товариство, три трактори якого виконували роботи в господарствах незаможників і середняків.
Поряд з господарськими справами партосередок багато зусиль віддавав політичному вихованню трудящих, підвищенню їх культурно-освітнього рівня. У жовтні 1923 року в Новгородці почав діяти політгурток, заняття якого відвідувало 150 чоловік. При партосередку було створено жіночий відділ, його актив керував політичною освітою трудівниць, займався організацією роботи шкіл лікнепу, бібліотек, хат-читалень, організував дитячі ясла. Медичне обслуговування населення здійснювала лікарня на 20 ліжок, в якій працювали 2 фельдшери та акушерка.
1923 року партосередок і сільради прийняли рішення приступити широким фронтом до ліквідації неписьменності. Наступного року утворилося товариство «Геть неписьменність», яке залучало дорослих до навчання. Протягом 1924—1925 рр. у Новгородці відкрилося 2 семирічні ІЗ початкові школи. 1926 року індустріально-технічну школу на 52 місця, що існувала з 1920 року, перетворено на сільськогосподарську.
З ініціативи комсомольської організації села, що налічувала 24 чоловіка, при активній підтримці і допомозі комуністів, у 1923 році в Новгородці почав працювати сельбуд, при якому були драматичний, танцювальний, хоровий, музичний, військовий і сільськогосподарський гуртки. Сельбуд став центром культурного життя села. В ньому, а також в 11 хатах-читальнях проводилася велика культурно-освітня робота.
Крім сільської бібліотеки, яка налічувала понад тисячу читачів і мала 2200 книг, організовано бібліотеку при партосередку. Комуністи і комсомольці разом з членами КНС спрямовували роботу добровільних товариств Тсоавіахіму, МОДРу, Червоного Хреста, жіночих організацій. Комнезами подавали значну матеріальну допомогу біднякам. В 1927 році Новгородківський КНС видав 25 селянським господарствам 72 пуди посівного матеріалу і 1107 крб. грішми; 16 господарствам — 1575 крб. на придбання робочої худоби, 33 — 132 пуди хліба для харчування.
Після XV з’їзду ВКП(б) комуністи і депутати сільрад головну увагу приділяли колективізації сільського господарства. У 1928 році в Новгородці виникли товариства спільного обробітку землі: «Незаможник», що об’єднував 12 родин, та ім. Першого травня. Велику допомогу біднякам подавали дві машинно-кінні станції, організовані 1927 року на пайових внесках, розмір яких визначався залежно від кількості посівної площі. У 1930 році трудящі села об’єдналися в 12 колгоспів: ім. Леніна, ім. Шевченка, «Комуніст», «Правда», «Перша п’ятирічка», «Заповіт Леніна», «Вільний шлях», «Червоний яр», «Червоний край» та інші. Бідняки й середняки масово вступали до колективних господарств. Велику організаторську роботу щодо їх зміцнення проводили в ті роки обидві сільські Ради. Артілі Новгородківської першої сільради в 1929/30 господарському році продали державі понад 111 тис. пудів хліба та близько 7,8 тис. пудів фуражу.
Запеклий опір колективізації чинили куркулі, що намагалися з середини підірвати молоді господарства, знищували колгоспне майно. 4 серпня 1932 року вони тяжко побили комсомольця О. Г. Орлова за те, що той працював на скиртуванні колгоспного хліба. Та новгородківці подолали їх опір. Запеклих ворогів було вислано з села, а їх майно конфісковано.
У 1932 році в селі організувалася машинно-тракторна станція, яка відіграла велику роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів. Вона не лише обслуговувала артілі технікою, а й, маючи кіноустановку, радіовузол, бібліотеку, вела значну культурно-масову роботу серед населення. Створений при МТС 1933 року політвідділ багато зробив для політичного виховання трудящих. В середині 30-х років відбулося кооперування кустарів, з’явилася артіль кравців «Прогрес».
З 1936 року розгорнувся стахановський рух в новгородківських артілях, МТС. Періодично оголошувалися стахановські декадники для завершення сівби, збирання врожаю, проведення хлібозаготівель, зяблевої оранки та інших сільськогосподарських кампаній. Колгоспники і робітники виявляли масовий трудовий героїзм, добивалися високих показників на всіх ділянках виробництва. Ланка М. К. Чалої з артілі «Вільний шлях» 1936 року одержала по 290 цнт з га цукрових буряків, ланка М. Брехуненко з артілі «Заповіт Леніна» — по 20 цнт насіння соняшнику. Комбайнер Новгородківської МТС Б. М. Монастирський комбайном «Комунар» зібрав у тому ж році зернові на площі 530 га, а тракторист Н. С. Щупка виорав 1160 га і зекономив при цьому 410 кг пального та 45 кг мастил, за що його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Три господарства і більше десяти виробничників здобули право підписати трудовий рапорт Надзвичайному VIII з’їзду Рад СРСР. Серед них колектив артілі «Заповіт Леніна», який виростив по 13,8 цнт зернових на гектарі, перша тракторна бригада Новгородківської МТС, що виробила по 1180 га умовної оранки на трактор ХТЗ, та інші. Імена передових трудівників і кращі колективи заносилися у червоні та почесні списки, які періодично друкувалися в районній газеті (з січня 1935 року в Новгородці почала виходити районна газета «За більшовицькі колгоспи»— з 12 червня 1938 року «Маяк комунізму»,— що відіграла важливу роль у зміцненні колективних господарств). Для пропаганди передового досвіду в Новгородці 1 вересня 1936 року проведена районна сільськогосподарська виставка. Через рік тут відбувся перший районний зліт стахановців.
Зростав загін передовиків сільськогосподарського виробництва. Чабан артілі «Правда» М. В. Стась у 1939 році одержав по 162 ягнят від 100 вівцематок і настриг по 5,7 кг вовни від кожної вівці. Доярка артілі «Червоний яр» Є. І. Лісняк щороку надоювала по 2700—2750 літрів молока від корови. Механізатор Новгородківської МТС, депутат районної Ради Г. М. Ворона своїм комбайном зібрала зернові на площі 487 га. Всі вони стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року. А всього на виставці того року побувало 53, у 1940 році — 58 посланців села.
Новгородківці не тільки самовіддано працювали на трудовому фронті, а й брали активну участь у політичному житті країни, палко відгукувалися на міжнародні події. 1936 року трудівники села свій одноденний заробіток відрахували до фонду допомоги революційній Іспанії. Вони також збирали кошти на побудову інтернаціонального дитячого комбінату ім. Тельмана в м. Запоріжжі.
За роки Радянської влади поліпшилося медичне обслуговування населення.
1940 року в Новгородці були лікарня на 40 ліжок, пологовий будинок, дитяча консультація, амбулаторія, аптека. В медичних закладах працювало три лікарі, 10 фахівців з середньою спеціальною освітою. Заслужену повагу у односельців здобув лікар, депутат районної Ради А. Г. Мар’яні, який 15 років трудився у Новгородківській лікарні.
Розширилася мережа навчальних закладів. У 1932 році колгоспники сільськогосподарської артілі «П’ятирічка» побудували початкову школу, через 4 роки відкрилася середня школа. Ще в 1927 році на базі трудової школи створено сільськогосподарський технікум зернових культур, який до 1941 року випустив понад 400 агрономів.
У селі працювали районний будинок культури і колгоспні клуби, де щотижня влаштовувалися вистави, концерти, демонструвалися кінофільми. Культармійці за активною участю комуністів і комсомольців організовували виступи культ-бригад, спортивні змагання тощо. Велику популярність серед населення здобула сільська бібліотека. Якщо в 1935 році вона мала лише 195 читачів, то в 1938 — 1858, а книжковий фонд її зріс до 10 840 примірників. У 1935 році в Новгородці встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
У перші дні Великої Вітчизняної війни сотні новгородківців стали на захист Батьківщини. 7 серпня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися до Новгородки. Вони розстріляли 32 радянських активістів, вивезли до Німеччини понад 400 юнаків і дівчат, грабували населення. Та жорстокий терор не залякав патріотів. Жителька села В. Г. Салогуб, мати чотирьох малолітніх дітей, врятувала від гітлерівців і поліцаїв військовополоненого, який вирвався з рук катів. М. П. Демшевська переховувала 5 поранених червоноармійців. Карателі схопили її, але вона не виказала ворогам місця, де знаходилися радянські бійці. Гестапівці розстріляли мужню жінку. З великою повагою жителі Новгородки згадують лікарів С. Г. Дулаєва (тепер працює в селі Нарти Північно-Осетинської APСP) і Я. П. Хейсона (нині головний лікар Кіровоградської районної лікарні), які допомогли уникнути фашистської каторги багатьом юнакам і дівчатам, лікували поранених радянських воїнів.
У грудні 1943 року радянські війська, що наступали в напрямку Кіровограда, підійшли до Новгородки. 7-а гвардійська армія 2-го Українського фронту укріпилася на рубежі Новгородка—Богданівна. Зав’язалися жорстокі бої. Тільки за один день 17 грудня льотчики-винищувачі 193-го полку збили в районі села 18 ворожих літаків. Одна з частин з’єднання генерал-лейтенанта С. Г. Горячева, очистивши від гітлерівців село Вершино-Кам’янку, різко повернула на південь і вийшла на східні та північні околиці Новгородки. Оскільки фашисти пристосували для оборони головним чином східну частину села, радянські війська основний удар завдали з півночі і увірвалися до центра Новгородки. Але гітлерівці з двох флангів контратакували наші передові підрозділи, які змушені були 19 грудня відступити. Фашисти знову вдерлися в село. 10 березня 1944 року 93-а стрілецька дивізія у взаємодії з частинами 123-ї стрілецької дивізії 57-ї армії 3-го Українського фронту визволила Новгородку від німецько-фашистських загарбників. Одним з перших до рідного села вступив командир підрозділу лейтенант І. І. Демченко. Багато воїнів-визволителів були удостоєні високих урядових нагород, а артилеристи сержант П. X. Бухтулов і молодший сержант М. М. Коняшкін—звання Героя Радянського Союзу. В боях за Новгородку загинуло 1720 радянських бійців і офіцерів, серед них Герой Радянського Союзу сержант-артилерист В. С. Авер’янов (Указ про присвоєння цього звання надійшов через два дні після його загибелі, 19 грудня 1943 року).
Під час Великої Вітчизняної війни 1280 жителів села зі зброєю в руках захищали Вітчизну від німецько-фашистських загарбників. Трьом з них присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу: Д. І. Семенову, артилеристу, за утримання плацдарму в районі Будапешта до підходу основних частин Червоної Армії; І. С. Кравцову, льотчику, який збив 35 ворожих літаків; М. Т. Невпрязі, зв’язковому, за мужність і героїзм, виявлені під час форсування річки Дунаю. 565 новгородківців загинули на полі бою. Тим, що полягли смертю хоробрих, в центрі села споруджено пам’ятник, на плитах якого викарбувано їхні імена.
Відступаючи з села, ворог залишив після себе руїни і згарища. Були знищені школи, громадські будівлі, приміщення сільськогосподарського технікуму, житлові будинки, міст на шляху Кіровоград—Кривий Ріг. У таких важких умовах починалася відбудова села. Одразу після визволення відновили свою діяльність обидві сільради, райком партії, райвиконком, партійні та комсомольські організації. Вони спрямували зусилля трудящих на розв’язання першочергових завдань господарського і соціально-культурного будівництва.
Почали працювати всі 12 колгоспів села. Наприкінці 1944 року в Новгородківській МТС відремонтовано було 54 трактори, 23 комбайни, 3 автомашини. При МТС організували тримісячні курси трактористів, які закінчило 1945 року 50 чоловік, з них 40 дівчат. Готуючи гідну зустріч 27-й річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, трудівники села достроково виконали план хлібозаготівель і здали до фонду Червоної Армії понад 16 тис. цнт зерна. Разом з тим вони взяли активну участь у зборі грошей на танкову колону «Кіровоградський комсомолець» і протягом січня 1945 року здали на її побудову близько 176 тис. крб. Хоч не вистачало тягла, орати, сіяти і збирати врожай доводилося коровами, завдяки самовідданій праці трудівників та допомозі братніх народів нашої країни вже в 1945 році артілі освоїли довоєнні посівні площі, а більшість з них створила тваринницькі ферми.
Швидко зростали врожайність сільськогосподарських культур, продуктивність громадського тваринництва, завдяки чому успішно виконувалися державні плани і завдання. Ланка М. М. Красовської з колгоспу ім. Леніна в 1945 році одержала по 605 цнт з га цукрових буряків. У липні 1945 року в селі відбувся зліт передовиків сільського господарства. За здобуття першості у соціалістичному змаганні колгоспів на весняній сівбі 1946 року артілі ім. Шевченка вручено перехідний Червоний прапор райкому КП(б)У та виконкому районної Ради депутатів трудящих.
Дійовими помічниками комуністів у відбудові зруйнованого господарства стали комсомольці. Вони були застрільниками соціалістичного змагання в проведенні всіх польових робіт, показували зразки самовідданої праці. Кожен з комсомольців Новгородківської середньої школи протягом літніх канікул 1945 року виробив у колгоспі в середньому по 50 трудоднів. Силами молодих ентузіастів створено 48 комсомольсько-молодіжних ланок вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур, відбудовано хати-читальні, клуби. Разом з комуністами і депутатами сільських Рад комсомольці провадили агітаційно-масову роботу серед трудящих.
Вони взяли під свій контроль клуби, хати-читальні, випуск стіннівок, організували 62 молодіжні гуртки для вивчення політики партії та уряду. Восени 1946 року Новгородківську комсомольську організацію за успішне виконання планів першого року післявоєнної п’ятирічки нагороджено перехідним Червоним прапором обкому ЛКСМУ.
Відновили роботу медичні, навчальні і культосвітні заклади села. Методом народної будови при найширшій участі колгоспників, робітників, службовців, інтелігенції та учнів були зведені лікарня, дитячі ясла, школи, клуби, бібліотеки, крамниці, різні господарські та адміністративні приміщення, житлові будинки. 1946 року в селі відкрилася вечірня школа робітничої молоді. Уже в 1945/46 навчальному році працювали всі школи села.
Велику допомогу хліборобам у відродженні господарства подавала держава. До МТС надходили трактори і запасні частини. Колгоспам виділялися насіння, будівельні матеріали, кредити. Тільки в 1950 році артілі одержали 314 тис. крб. кредитів на будівництво тваринницьких приміщень. В кінці четвертої п’ятирічки в селі відкрилася сільськогосподарська виставка, експонати якої переконливо свідчили, що колгоспи досягли довоєнного рівня виробництва.
У 1952 році дві сільради злилися в одну — Новгородківську. На той час сім господарств об’єдналися в колгосп ім. Леніна (7427 га сільськогосподарських угідь), а п’ять — у колгосп ім. Шевченка (4334 га сільськогосподарських угідь). Це сприяло більш раціональному використанню земельних площ та нової техніки. Вже 1953 року значно зросли врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність громадського тваринництва. Було зібрано пересічно по 20 цнт з га озимої пшениці, по 18 цнт соняшнику, 265 цнт цукрових буряків, надій молока на корову становив 1800 кг. Запровадження після вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС нової системи планування, допомога держави спеціалістами, реорганізація МТС і передача колгоспам техніки й машин сприяла дальшому розвитку всіх галузей сільськогосподарського виробництва.
Протягом наступних років ще більше зміцніла економіка артілей, підвищилася продуктивність праці та їх рентабельність. У восьмій п’ятирічці урожайність зернових культур в середньому зросла в колгосп і ім. Леніна — до 23,9 цнт з га, зокрема, озимої пшениці — до 25,5 цнт з га; в колгоспі ім. Шевченка — до 28,4 цнт з га, а озимої пшениці — до 29,5 цнт з гектара.
Школою передового досвіду стала перша молочнотоварна ферма артілі ім. Леніна, якою 34 роки завідує депутат районної Ради, делегат XXIII з’їзду КПРС К. П. Дмитровська. Протягом 1958—1965 рр. ферма дала державі З млн. 760 кг молока. Рік у рік тут одержують по 3—3,5 тис. і більше кілограмів молока від корови. За великі успіхи у збільшенні виробництва молока 1966 року К. П. Дмитровській присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
За 1966—1970 рр. зросла і технічна оснащеність господарств. У колгоспі ім. Леніна було вже 50 тракторів, 22 автомашини, 70 комбайнів, 162 електромотори. Господарство електрифіковане, всі трудомісткі процеси на п’яти тваринницьких фермах механізовані. Чисті прибутки артілі склали понад 717 тис. крб., а це дало можливість спорудити 66 господарських, адміністративних і житлових приміщень. Великі зміни за той час сталися і в колгоспі ім. Шевченка.
До XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу трудящі селища взяли підвищені соціалістичні зобов’язання і з честю їх виконали. Достроково, до 20 березня, колгоспи їм. Леніна та ім. Шевченка завершили плани продажу державі м’яса і яєць у першому кварталі. В 1971 році трудівники колгоспу ім. Леніна одержали по 33,7 цнт зерна з гектара, на кожні 100 га сільськогосподарських угідь виробили по 319 цнт молока і по 53 цнт м’яса. В колгоспі ім. Шевченка вирощено по 31,9 цнт зерна на гектарі, вироблено м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь по 269 центнерів.
Є в Новгородці молокозавод, що переробляє 10 тонн молока за зміну, лісомеліоративна станція, баклабораторія, насіннєва лабораторія, газосклад. Став до ладу завод розливу мінеральної води «Кришталева» потужністю 12 млн. пляшок на рік. До послуг населення — харчокомбінат з ковбасним цехом і цехом безалкогольних напоїв, хлібопекарня, побуткомбінат. Міжколгоспна будівельна організація, колектив якої здобув право підписати трудовий рапорт XXIV з’їздові КПРС, має цегельний завод, який на кінець дев’ятої п’ятирічки доведе виробництво цегли до 7 млн. штук на рік. Включившись у соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР, трудівники селища зобов’язалися виконати завдання виробництва і реалізації промислової продукції до 25 грудня 1972 року, а сільськогосподарської — до 55-ї річниці Великого Жовтня.
Самовіддано трудяться новгородківці на всіх ділянках виробництва. За високі показники у соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна до районної Ленінської книги трудової слави занесено 7 колективів і близько двадцяти передових виробничників. Понад 350 робітників, колгоспників, службовців та інтелігенції нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Багато трудівників Новгородки відзначені орденами й медалями, серед них доярки К. П. Татаренко, Т. І. Марущак удостоєні ордена Леніна; свинарка М. І. Задирака, доярка У. О. Галуха, колишній голова колгоспу ім. Леніна Н. М. Удовиченко — ордена Трудового Червоного Прапора.
Значно зріс добробут жителів селища (з травня 1966 року Новгородка — селище міського типу). У місцевій ощадкасі 2977 вкладників зберігають близько 1,9 млн. крб. Тільки протягом восьмої п’ятирічки новгородківці придбали 2948 телевізорів, 617 холодильників, 568 мотоциклів, 53 автомашини, 19 піаніно та багато інших товарів. Протягом 1965—1970 рр. тут споруджено два 16-квартирних, чотири 8-квартирних та кілька 2- і 3-квартирних житлових будинків, 3 гуртожитки, стадіон. В 1970—1971 рр. прокладено 18 км водопроводу, посаджено понад 15 тис. фруктових і декоративних дерев тощо.
Зростання обсягу виробництва, зміцнення економіки сприяло дальшому розвитку соціально-культурного будівництва, освіти, медичного обслуговування населення. У Новгородківській районній лікарні на 130 ліжок працює 20 лікарів і 69 медпрацівників з середньою спеціальною освітою. В селищі — 2 середні, восьмирічна і початкова школи, вечірня та заочна школи робітничої молоді, в яких навчається понад 1 тис. учнів і трудиться майже 100 вчителів і вихователів. Новгородківська середня школа № 2, де директором заслужений учитель УРСР, депутат районної Ради П. Ф. Козуль, стала опорно-показовим навчальним закладом Міністерства освіти УРСР. 1967 року в Новгородці відкрито дитячу музичну школу. Новгородківське професійно-технічне училище №6, організоване в 1955 році на базі сільськогосподарського технікуму, випускає механізаторів широкого профілю, трактористів третього класу і слюсарів-наладчиків устаткування на фермах.
В селищі діють районний будинок культури, при якому працює театр народної творчості, 2 сільські і кілька бригадних клубів, збудовані на кошти колгоспів. В гуртках художньої самодіяльності налічується 980 аматорів. Є широкоекранний кінотеатр із залом на 405 глядачів, стадіон на 5 тис. місць. Книжковим фондом 2 районних, сільської, колгоспної і 3 шкільних бібліотек, що становить понад 75 тис. томів, користуються 4 тис. читачів.
Уродженець Новгородки Д. І. Панченко став невропатологом, заслуженим діячем науки УРСР, професором; О. В. Панченко — знатний металург Магнітогорська, Герой Соціалістичної Праці.
Під керівництвом 19 партійних організацій, що об’єднують 392 комуністи, за активної участі 18 комсомольських організацій, які налічують 980 юнаків і дівчат, трудящі Новгородки ведуть наполегливу боротьбу за дальше піднесення всіх галузей народного господарства і культури. П’ятирічку — за чотири з половиною роки — під таким гаслом трудяться робітники і службовці селища. Велику роботу щодо соціально-культурного будівництва і благоустрою в Новгородці проводить селищна Рада. До неї обрано 84 депутати, з них 38 комуністів, 7 комсомольців, 34 жінки. При Раді створено ряд постійних комісій, депутатських постів і груп, вуличних комітетів, у яких бере участь понад 100 активістів. Бюджет селищної Ради 1972 року склав понад 146 тис. крб. З них передбачено витратити на дитячі дошкільні установи 52 905 крб., охорону здоров’я — 2804 крб., розвиток культури і освіти — 11042 крб., благоустрій — 50 тис. крб. тощо. Протягом дев’ятої п’ятирічки тут буде споруджено районну лікарню, дитячий комбінат, приміщення для районної друкарні і редакції, раймаг, готель, а також багато житлових будинків. Усього в колгоспах буде збудовано понад 90 приміщень різного призначення.
Трудівники Новгородки спрямовують свої зусилля на успішне виконання завдань дев’ятої п’ятирічки.
Я. Л. БІЛЯКОВ, І Я. Ю. ДУДЧЕНКО|, О, М. ЦИГУЛЬСЬКА