Надлак, Новоархангельський район, Кіровоградська область
Надлак — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Великої Висі при впадінні в неї річки Кильтеня, за 35 км на північний схід від ра йонного центру і за 45 км від залізничної станції Звенигородка. Населення — 1943 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Бондареве, Вукитичеве, Западня, Іванівна, Коновалове, Малоконовалове, Тимофіївка.
На початку XVIII ст. місцевість, де розташоване сучасне село, почали заселяти козаки Миргородського полку, які на правах займанщини засновували свої хутори. З 1734 року ці поселення входили до складу Бугогардівської паланки. У той час по річці Великій Висі проходив російсько-польський кордон. На початку 50-х рр. XVIII ст. на цій території збудовано військове укріплення— шанець, де розміщувалася четверта рота гусарського полку І. Хорвата. Після ліквідації Нової Сербії поселення, яке дістало назву Надлак (від сербських слів «над» і «лага», що в перекладі означає «наддолина» чи «придолина»), ввійшло до складу Чорного гусарського полку. Жителі села займалися хліборобством. Тяжко жилося першим поселенцям. Вони повинні були в степу збудувати житла, обзавестися господарством, обробляти свої наділи і виконувати військову службу. Населення не тільки співчувало гайдамакам, але й брало участь у їх боротьбі. Відставний гусар четвертої роти Чорного гусарського полку Семен Саражин у 1768 році з великим загоном, сформованим тут, громив польських феодалів і навіть дійшов до Білої Церкви.
З 1784 року Надлак входив до складу Новомиргородського, а згодом до Ольвіопольського і Єлисаветградського повітів Херсонської губернії. В 1787 році в селі налічувалося 127 дворів, 330 душ чоловічої статі. Жителі його перебували на становищі казенних селян.
Під час заснування військових поселень на півдні України Надлак включено до складу 2-го Українського уланського полку, штаб якого містився в Новоархангельську. В 1821 році в селі розквартирувався 2-й ескадрон уланів разом зі штабом, а 1857 року сюди перевели управління 2-ї волості VI округу Новоросійського військового поселення. Жителі села, перетворені на військових поселенців, зобов’язані були влітку два, а взимку три дні на тиждень займатися військовою справою. Через десять років були запроваджені т. зв. громадські лани, на яких поселенці працювали три дні на тиждень. Життя їх суворо регламентувалося: за командою вставали, виходили на польові роботи і поверталися додому. За невиконання уроку поселенців штрафували, садовили під арешт, били різками. В 1844 році в селі проживало 1336 чоловік. Господарів першого розряду (ті, що мали в господарстві 2 пари волів і до 24 десятин землі) налічувалося 69, другого розряду (у володінні яких була пара волів і до 12 десятин землі) — 81, третього — 159 (вони не мали робочої худоби, а землі у них було до 6 десятин). З водяні і 2 вітряні млини, що були тут, належали військовому начальству.
Після ліквідації військових поселень жителів села перевели на становище державних селян. Згідно з царськими указами 1866—1867 рр. за ними закріпили наділи— в середньому 6 десятин на ревізьку душу. Користування землею було общинним.
З розвитком капіталізму швидко відбувалася диференціація села. В 1883 році у 504 дворах проживало 2535 чоловік, 2376 — колишні військові поселенці, решта — торговці, міщани й духовенство. Із загальної кількості господарств 63 були безземельними, 175 — малоземельними. 1885 року тільки на кожний третій селянський двір припадав плуг, решта обробляла свої поля за допомогою рал і букерів. Через відсутність робочої худоби 106 господарств зовсім не обробляли своїх наділів, а 113 обробляли від одної до трьох десятин. З 398 господарств тягло мали лише 28, позичали його 107, решта вдавалася до супряги. Поганий обробіток землі призводив до низьких врожаїв. Так, у 1881—1900 рр. селяни збирали в середньому по 29 ну-дів жита, 28 пудів пшениці. Безземелля і малоземелля, високі викупні платежі і податки остаточно розорювали селян. Багато хліборобів змушені були йти на заробітки або орендувати землю в поміщиків, куркулів. В 1885 році селяни орендували 823 десятини землі. Багатії, користуючись безвихідним становищем бідняків, наймали їх лише за харчі та одяг. Важка непосильна праця була причиною частих захворювань.
Часті посухи та стихійні лиха ще більше ускладнювали економічне становище селян. Газета «Голос Юга» писала, що «неврожай 1904 року дуже тяжко відбився на економічному становищі селян. Не було хліба для прохарчування людей, не вистачало кормів для худоби. Восени господарства селян зовсім занепали: розпродувалася худоба по дешевих цінах. За доброго коня брали по 10—12 крб., а за поганого — 2—4 крб. Продавали тому, що хотіли позбутися худоби, яка всеодно загинула б без кормів. Щоб якось прогодувати сім’ю, селяни займалися ремеслами та кустарними промислами. На початку XX ст. в селі було 8 шевців, 5 столярів, 105 ткачів. В після-реформений період в селі розвивається місцева промисловість і торгівля.
Тяжкі умови життя породжували протест проти соціальної несправедливості. 17 квітня 1881 року селянин П. Мартиченко висловлював невдоволення існуючими порядками, закликав селян до боротьби з гнобителями. Під час революції 1905—1907 рр. селянська біднота Надлака вимагала збільшення наділів, відмовлялася платити податки та повертати борги поміщикам і куркулям.
Столипінська реформа призвела селян до повного розорення. На хутори та відруби вийшло з общини 393 господарства. 13 заможних хазяїв захопили найкращі
землі, біднякам залишилися найгірші і найбільш віддалені від села. Нещадна експлуатуючи сільських пролетарів, поміщики й куркулі в Надлацькій волості збирали врожай зернових у 4 рази вищий, ніж селяни. Майже всі з 302 виділених на хутори бідняцьких дворів, не витримавши конкуренції куркулів і поміщиків, змушені були продавати свої землі або працювати на багатіїв за користування їхнім тяглом і реманентом. Селяни масово переселялися до Сибіру і Середньої Азії. За 1906—1913 рр. з Надлацької волості виїхало 915 осіб.
Царизм не дбав про охорону здоров’я та освіту трудящих. До 1917 року медичних закладів у селі не було, на всю волость працював один фельдшер. У 1860 році тут відкрилася парафіяльна школа, в якій навчалося 24 хлопчики. За 25 років її існування освіту здобув 231 чоловік, що становило 8 проц. від загальної кількості жителів. На початку XX ст. почала працювати земська школа, яку відвідувало 260 учнів, але не всі її закінчували. З 89 дітей, що записалися до школи у 1907 році, тільки 7 закінчило її.
У роки першої світової війни більше половини працездатних чоловіків мобілізували до армії, коней реквізували. Нестача робочих рук призвела до зменшення посівних площ, збільшилася кількість збіднілих селянських господарств.
Після повалення самодержавства селяни активніше виступали за знищення поміщицького землеволодіння, відмовлялися сплачувати податки. В боротьбі за владу Рад і землю в Надлаку утворилася група активістів, яку очолювали селяни-бідняки А. Т. Більщук і П. С. Таран. В січні 1918 року з їх участю розігнано волосне управління і з допомогою представника Єлисаветградського військово-революційного комітету робітника Д. І. Гордія обрано Раду селянських депутатів, яка почала запроваджувати ленінський Декрет про землю — розподіляти поміщицькі землі, тягло і реманент.
Але наприкінці березня 1918 року село захопили австро-німецькі окупанти. Через кілька днів з каральним загоном прибув сюди син сусіднього поміщика Розенберга, він наказав селянам повернути панське майно. Незабаром в Надлаку для боротьби з окупантами організувався партизанський загін, командиром якого став А. Т. Більщук. Партизани підтримували постійний зв’язок з повстанцями Звенигородки. Внаслідок їх активних дій влітку 1918 року знищено кілька ворожих підрозділів. В середині листопада, після вигнання австро-німецьких загарбників, влада у селі на деякий час перейшла до рук петлюрівців.
У лютому 1919 року Радянську владу в селі було відновлено, створений волвиконком почав здійснювати господарське і культурне будівництво. В його складі працювали відділи: продовольчий, земельний. Провадився розподіл колишньої поміщицької землі між безземельними та малоземельними селянами. Більшість населення підтримувала Радянську владу, охоче допомагала Червоній Армії хлібом, кіньми тощо. Та заходам Радянської влади перешкоджали куркулі, які тримали зв’язок з петлюрівськими бандами. Влітку 1919 року в село ввірвалася банда Попова, але селяни дали їй відсіч.
Наприкінці серпня 1919 року село захопили денікінці. У січні наступного року їх вигнали звідси війська Червоної Армії. В Надлаку остаточно встановилася Радянська влада. 16 березня на загальних зборах селяни обрали сільську Раду (очолив її селянин-бідняк Д. М. Ткаченко) і волвиконком на чолі з Є. М. Корольковим. Пізніше, 12 червня 1920 року, утворено комітет незаможних селян, що об’єднував 350 господарств. Волвиконком та КНС провели велику роботу щодо мобілізації трудящих до лав Червоної Армії, успішно здійснювали ленінську аграрну політику. Всіх безземельних і малоземельних селян наділили землею (в середньому на їдця припало по 1,6 десятини землі), забезпечили насінням і реманентом. Сільська Рада та КНС відібрали у куркулів машини, лишки хліба і передали бідноті.
Було зроблено перші кроки по шляху кооперування селянських господарств. У липні 1920 року виникла комуна, яка об’єднувала дев’ять чоловік. Проіснувала вона більше року. 18 квітня 1924 року утворилося сільськогосподарське кредитне товариство. На 1 жовтня 1925 року в його складі налічувалося 272 чоловіка. Товариство забезпечувало селян машинами та знаряддям, які виділила йому держава на період сільськогосподарських робіт, організовувало реалізацію сільськогосподарських продуктів і контрактацію буряків для Ярошівського цукрового заводу. Крім того, товариство забезпечувало своїх членів промисловими товарами.
Господарське будівництво було в центрі діяльності партійного осередку, створеного в лютому 1925 року. Комуністи разом з комнезамівцями роз’яснювали селянам політику партії, залучали їх до участі в позиках індустріалізації, забезпечували виконання державних хлібозаготівель.
Комуністи дбали також про культурний розвиток села. Ще 1920 року було відкрито школу, розпочато боротьбу за ліквідацію неписьменності серед дорослого населення, налагоджено роботу фельдшерського пункту. З 1923 року діяли сельбудинок і хата-читальня, де для селян читалися лекції і проводилися бесіди на сільськогосподарську та антирелігійну тематику. Сельбуд одержував 9 газет і 8 журналів, тут можна було познайомитися з творами В. І. Леніна та книгами про нього.
Після XV з’їзду ВКП(б) партосередок, Рада та комнезам всі свої зусилля спрямували на підготовку селян до суцільної колективізації. 1927 року утворилося перше товариство спільного обробітку землі, назване в честь 10-ї річниці Великого Жовтня «Десятим Жовтнем». До ТСОЗу увійшли всі члени партосередку, частина бідняків та середняків.
В 1928 році в селі створено комсомольський осередок на чолі з сільським чабаном П. Н. Гатченком. Комсомольці Надлака виступили в районі ініціаторами збирання коштів на придбання тракторів для ТСОЗів. Цей почин підхопили жителі і навколишніх сіл. Перший «Фордзон», придбаний таким чином, Первомайський окружком ЛКСМУ відправив у Надлак, молодь якого зробила найбільший внесок у комсомольську копилку. Першим трактористом в селі був комсомолець П. Р. Садій.
З початком масової колективізації у 1929 році в Надлаку утворилися колгоспи «Перше Травня», ім. Шевченка, ім. Будьонного, ім. Горького та «Червоноармієць», з яким того ж року об’єднався ТСОЗ «Десятий Жовтень». В наступному році колективізацію завершено. Місцеві артілі обслуговувала Кальниболотська МТС. Найважливіші ділянки виробничої ідеологічної та масово-політичної роботи серед колгоспного селянства очолили комуністи. У грудні 1936 в Надлаку створено територіальну партійну групу. Комуністи мобілізували трудівників на боротьбу за економічне зміцнення артілей, за успішне виконання завдань перших п’ятирічок.
Вже в перші роки свого існування місцеві колгоспи досягли значних успіхів. Зростала врожайність сільськогосподарських культур, підвищувалась продуктивність тваринництва, запроваджувалась механізація трудомістких процесів, будувалися нові приміщення. На колгоспних землях Надлака в 1939 році працювало 20 тракторів, 4 комбайни та інша сільськогосподарська техніка.
У 1939 році за успіхи, досягнуті в колгоспному виробництві, 19 жителів села занесено до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Серед них Я. А. Анастасьєва і Є. Й. Вербенко —з колгоспу ім. Горького, Ф. Я. Гатченко — з артілі «Червоноармієць» і Ю. І. Баул — з колгоспу ім. Будьонного, які виростили па закріплених за ними ділянках по 18—19 цнт соняшнику з га, і А. К. Донченко (колгосп ім. Горького) — за одержання від кожної свиноматки по 16—23 поросят.
Збільшилася оплата праці колгоспників, у 1937—1940 рр. вони одержували на трудодень по 3—5 кг хліба. З утворенням Кіровоградської області Новоархангельський район, і в т. ч. Надлак, включено до її складу.
За роки Радянської влади значно зріс добробут населення. В 1935 році фельдшерський пункт переобладнано на лікарню, в якій працювали лікар і 8 медичних працівників з середньою спеціальною освітою. Була також аптека. На базі семирічної школи створено середню, де 17 учителів навчали 283 учнів. За успіхи в навчально-виховній роботі вчительку О. П. Гончаренко 1939 року нагороджено орденом «Знак Пошани». До послуг трудящих було два клуби, в яких демонструвалися кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, до лав Червоної Армії пішло 596 жителів села. Самовіддано, під гаслом «Все для фронту, все для перемоги» працювали на збиранні врожаю 1941 року жінки, літні люди, підлітки. З наближенням лінії фронту радянські та партійні органи організували евакуацію на схід частини колгоспного майна і техніки. 30 липня 1941 року фашисти окупували село. За період свого перебування в селі гітлерівці знищили 20 радянських патріотів, серед них комуніста Ф. К. Пономаренка, пограбували колгоспи. У травні 1942 року розпочала свої дії Надлацька підпільна група на чолі з комуністом Г. 3. Кондратьєвим, яку організував Новоархангельський комітет сприяння червоним партизанам. Члени групи розповсюджували антифашистські листівки, визволяли з таборів військовополонених, зривали сільськогосподарські роботи на окупантів, перешкоджали вивезенню молоді до Німеччини, збирали розвідувальні матеріали про дислокацію ворожих військ.
Мужньо боролися жителі Надлака і на фронтах Великої Вітчизняної війни. Санінструктор сержант І. У. Вербовський протягом усієї війни виніс з-під куль близько 500 поранених радянських воїнів, знищив у бою багато ворогів. За мужність і відвагу він у червні 1945 року удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. А. А. Вітвицького, який служив кулеметником у 31-му гвардійському стрілецькому полку, нагороджено орденом Слави 3-го ступеня, орденом Червоної Зірки та чотирма медалями. Комуніст В. Д. Апостолов на своєму танку пройшов славний бойовий шлях від Дону до Ельби. Батьківщина нагородила його орденом Червоної Зірки, орденами Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, трьома медалями. І. Ф. Варяниця — повний кавалер ордена Слави. За свободу і незалежність Вітчизни віддали своє життя 246 жителів села. В центрі Надлака споруджено пам’ятник, на якому викарбувано їхні прізвища.
13 березня 1944 року частини 233-ї стрілецької дивізії 46-ї армії 2-го Українського фронту визволили село від німецько-фашистських окупантів. Вже 15 березня відновила свою діяльність сільська Рада, 20 березня — територіальна партійна організація, яка об’єднувала комуністів всіх п’яти колгоспів, сільради, школи, лікарні, сільського споживчого товариства та бібліотеки. Комуністи разом з сільською Радою спрямували зусилля на відродження народного господарства.
За період окупації гітлерівці зруйнували колгоспні будівлі, будинки середньої школи, бібліотеки. Відчувалася нестача робочих рук, будівельних матеріалів, сільськогосподарської техніки, насіння й худоби. Навесні 1944 року в усіх 5 артілях села було лише 87 корів, коней та волів. Та на допомогу прийшла держава, яка виділила насіння і довгострокові кредити. Незважаючи на труднощі, колгоспники в строк провели посівну кампанію і жнива. Щоб наблизити перемогу над ворогом, трудівники артілі ім. Будьонного зібрали на танкову колону «Кіровоградський комсомолець» 42 300 крб., надіслали до фонду оборони 204 цнт зернових і 176 цнт картоплі.
Внаслідок напруженої праці колгоспників і механізаторів у 1947 році відновлено довоєнні посівні площі, а 1949 року кожний колгосп мав по 3 тваринницькі ферми й одній птахофермі. Середня врожайність зернових у 1950 році досягла 16 цнт, цукрового буряка — 200 цнт і соняшнику — 11 цнт з гектара. Грошові прибутки становили понад мільйон крб. Значну допомогу у відбудові села і колгоспного господарства надала Радянська держава. Так, протягом 1946—1950 рр. з РРФСР у Над-лак надійшло 10 зернових комбайнів, 12 тракторів, 5 автомашин і різні причіпні знаряддя.
Провідну роль у виконанні всіх народногосподарських завдань відігравали комуністи. В 1950 році в артілях з їх ініціативи було створено стахановські школи, де бригадири й ланкові підвищували свою кваліфікацію.
В середині серпня 1950 року надлацькі артілі злилися в одну — ім. Будьонного. Вже перші підсумки об’єднаного господарювання виявили свої переваги. Прибутки колгоспу в 1952 році порівняно з 1949 роком зросли на 380 тис. крб., капітальні вкладення у 1953—1954 рр.— на 135 тис. крб. 1952 року комбайнер М. І. Мельниченко за перевиконання сезонних завдань на 170—180 проц. протягом п’яти років був нагороджений орденом Леніна.
В лютому 1959 року відбулося об’єднання артілей Надлака і Тимофіївки. Новоутворений колгосп містився у двох великих і чотирьох малих населених пунктах з 1278 дворами. За ним було закріплено 8333 га сільськогосподарських угідь. На тваринницьких фермах утримувалося 4500 голів великої рогатої худоби, ‘2600 свиней, 2400 овець, 6800 штук птиці. Машинний парк налічував 46 тракторів, 34 вантажні автомашини, 33 різні комбайни. Значно зросли лави колгоспної партійної організації, що складалася з двох бригадних первинних організацій та трьох партійних груп у тракторних бригадах і налічувала 93 члени й кандидати в члени КПРС. Був утворений партком. До складу його, а також секретарями первинних партійних організацій та партгрупоргами обрані досвідчені працівники колгоспного виробництва. Комуністи повели боротьбу за впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки.
У 1964 році до артілі «Зоря комунізму» приєдналася артіль ім. Кірова села Іванівни. Земельні угіддя об’єднаного господарства збільшилися до 11 тис. га. Великим поштовхом для дальшого його розвитку стали рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Широко розгорнулося соціалістичне змагання за вирощування високих урожаїв, підвищення продуктивності праці в тваринництві. Значно зросла середня врожайність зернових. Якщо в 1960 році вона становила 20,6 цнт з 1 га, то в 1965 році — 37,2 цнт. Того ж року колгосп одержав по 334 цнт молока і 46 цнт м’яса на 100 га сільгоспугідь і по 4800 штук яєць на 100 га зернових. З 1965 року в артілі впроваджено грошову оплату праці. Зростання прибутків господарства дало можливість докорінно поліпшити умови праці. В тракторних бригадах збудовано зразкові польові стани. Розпочалося будівництво нових тваринницьких приміщень, на яких буде механізовано всі виробничі процеси. Для доярок обладнали побутові приміщення.
За успіхи, досягнуті у сільськогосподарському виробництві, голові колгоспу Л. Й. Шліферу в грудні 1965 року присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Він був делегатом XXIII з’їзду КПРС і Третього Всесоюзного з’їзду колгоспників. 1966 року звання Героя Соціалістичної Праці удостоєна також М. С. Дзюба. Ланка, якою вона керує, у 1965 році одержала по 401 цнт цукрових буряків з га, 67 цнт зерна кукурудзи, 23 цнт соняшнику. Ланкову І. 3. Донченко, яка 1966 року виростила по 74 цнт кукурудзи з га, нагороджено орденом Леніна. 45 сільських трудівників також удостоєно орденів і медалей.
З року в рік підвищувалася рентабельність господарства. В 1967 році валовий збір зернових доведено до 96,2 тис. цнт. Це стало можливим завдяки введенню в дію на площі 506 га зрошувальної системи. За виконання планів заготівель сільськогосподарських продуктів, проведення меліоративних робіт, розробку і впровадження наукових досягнень у сільському господарстві в 1967 році артіль «Зоря комунізму» нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. На честь 50-річчя Радянської влади її занесено на обласну і районну Дошки пошани.
У боротьбі за підвищення врожайності сільськогосподарських культур відзначилося багато трудівників колгоспного виробництва. В тракторній бригаді, яку очолює комуніст В. І. Моторний, у 1967 році створено гіталовську школу, де комсомольці взялися за освоєння суміжних механізаторських професій. 10 чоловік одержали посвідчення механізаторів першого класу. В бригаді 65 чоловік і кожний з них навчається, 55 мають середню і середню спеціальну освіту. Ця бригада 1968 року стала; ініціатором змагання молодіжних колективів області за високу культуру землеробства. На честь 50-річчя Великого Жовтня їй вручено навічне зберігання пам’ятний Червоний прапор обкому ЛКСМУ. На честь 50-річчя ЛКСМУ В. І. Моторний удостоєний почесного звання лауреата премії Ленінського комсомолу.
З великим піднесенням працювали трудівники Надлака, щоб гідно відзначити? 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. 1970 року колгосп «Зоря комунізму» одержав у середньому з гектара по 39,6 цнт зернових, 420 цнт цукрових буряків. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 286 цнт м’яса, від кожної корови надоєно по 3800 кг. молока. Депутат Верховної Ради СРСР доярка Г. П. Александрова надоїла по 4230 кг молока на корову. 1969 року закінчилося будівництво комплексу для відгодівлі великої рогатої худоби на 5400 голів. Проект цього комплексу склали для колгоспників Надлака тваринники Бєлгородської області РРФСР. За успішне виконання й перевиконання зобов’язань, взятих на честь Ленінського ювілею, ЦК КІІРСУ Президія Верховної Ради СРСР, Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС нагородили колгосп «Зоря комунізму» Ленінською Ювілейною Почесною Грамотою. 195 чоловік, у т. ч. 183 колгоспники, удостоєно ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
За успіхи, здобуті артіллю «Зоря комунізму» протягом 1966—1970 рр. у виробництві сільськогосподарської продукції, впровадження передових методів праці,. 27 трудівників одержали високі урядові нагороди. Орденом Леніна відзначено голову колгоспу Героя Соціалістичної Праці Л. Й. Шліфера, головного агронома колгоспу, заслуженого агронома УРСР П. А. Писакова, доярку Г. П. Александрову, бригадира рільничої бригади Г. С. Бур’яна. Орденом Жовтневої революції нагороджені В. Д. Апостолов, I. П. Сердитко, Я. Д. Левицький та О. П. Щирський, орденом Трудового Червоного Прапора — Г. С. Аркуша, П. П. Васильєв, В. А. Гринько, В. А. Сандул, П. М. Пампущенко, В. І. Юхименко. Тракторній бригаді В. I. Моторного присвоено почесне звання бригади комуністичної праці. Ця бригада виступила також ініціатором республіканського змагання комсомольсько-молодіжних колективів за право підписати трудові рапорти комсомолу України XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України і вийшла в ньому переможцем. Редакція газети «Комсомольское знамя» вручила бригаді перехідний приз і пам’ятний диплом, а Кіровоградський обком комсомолу присудив їй перший приз двічі Героя Соціалістичної Праці О. В. Гіталова. Комуністи області обрали В. І. Моторного делегатом на XXIV з’їзд КП України, а члени профспілки — на XV з’їзд профспілок СРСР. «Вперше в житті,— сказав В. І. Моторний у своїй промові на XXIV з’їзді КП України,— доводиться мені брати участь в роботі з’їзду, виступати з цієї високої трибуни. За це я від усього серця дякую рідній партії, нашій Радянській владі, які залучили мільйони простих трудівників до вирішення партійних і державних справ». В березні 1971 року йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС, колгоспні трудівники вже в першому році дев’ятої п’ятирічки виконали державні плани продажу сільськогосподарських продуктів: по зерну — на 157 проц., озимій пшениці — на 152 проц., цукровому буряку — на 135 проц., м’ясу — на 122 проц., молоку — на 102 проц. і яйцях — на 112 процентів.
Зросли неподільні фонди колгоспу. В 1971 році вони становили понад 7 млн. крб. У господарстві — 76 автомашин, 112 тракторів, 34 зернових і 30 спеціальних комбайнів. Збудовано другу чергу зрошувальної системи на площі 600 га, завдяки чому поліпшиться кормова база тваринництва. Підвищилася грошова оплата трудодня. Оплата одного людино-дня становить 4 крб. 76 копійок.
Розгорнувши соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення Радянського Союзу, трудівники колгоспу взяли на себе зобов’язання в 1972 році одержати з кожного га посівів по 45 цнт зернових, виробити на 100 га сільськогосподарських угідь по 165 цнт м’яса, надоїти на фуражну корову по 4300 кг молока, продати державі 30 тис. цнт м’яса. Ці завдання колгоспники успішно виконують.
За останні роки близько 250 сімей відсвяткували новосілля. Протягом 1966— 1970 рр. в селі споруджено продовольчий і промтоварний магазини, їдальню, двоповерховий будинок, де розмістилися правління колгоспу, сільська Рада, відділення зв’язку. Потреби трудівників в промислових і продовольчих товарах задовольняє сільське споживче товариство. У 1969 році в селі збудовано нову лікарню на 50 ліжок. В ній обладнано рентгенологічний, стоматологічний, терапевтичний і педіатричний кабінети. В лікарні працюють 6 лікарів і 16 середніх медичних працівників. У двох сільських дитсадках і 8 колгоспних виховується 574 дітей.
Напередодні 50-річчя Великого Жовтня колгосп передав дітям села нове двоповерхове приміщення школи на 480 учнів, яких навчають 28 учителів. 18 чоловік вчиться заочно в сільськогосподарських інститутах, 13 є студентами денних відділень інших вузів і технікумів. З 1965 року в селі працює музична школа.
В Надлаку споруджено палац культури із залом на 670 місць та кімнатами для гурткової роботи. Крім того, діють 2 сільські і 2 бригадні клуби. Пишаються тут і самодіяльним хором, який налічує понад 70 співаків. На районних, обласних і республіканських оглядах цей колектив не раз займав призові місця. За успіхи у розвитку самодіяльного мистецтва в грудні 1964 року Міністерство культури УРСР присвоїло хору звання народного і нагородило Почесною грамотою. Навесні 1965 року Надлацький самодіяльний народний хор разом з кращими мистецькими колективами республіки виїжджав до Ленінграда й Москви. З великим успіхом він виступив на огляді-конкурсі самодіяльного мистецтва України, присвяченого 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції. Його було нагороджено тоді дипломом 1-го ступеня з врученням Золотої медалі.
У палаці культури часто виступають артисти з обласного центру та інших міст нашої країни. Тут влаштовуються комсомольські весілля, проводи юнаків до лав Радянської Армії, свята урожаю, дні тваринників, вечори бойової і трудової слави. Є у цьому палаці кімната, дорога не тільки усім односельцям, а й їхнім друзям із землеробського кооперативу ім. С. М. Кірова у с. Шабла Толбухінського округу Народної Республіки Болгарії. Представники болгарських хліборобів побували в колгоспі «Зоря комунізму» влітку 1965 року. З того часу між трудівниками цих двох колективів підтримуються міцні зв’язки. В кімнаті радянсько-болгарської дружби зібрані книги, фотографії, подарунки — свідчення дружби трудящих двох братніх країн.
Є 3 сільські, 3 шкільні та колгоспна бібліотеки із загальним фондом близько 65 тис. книг, В усіх тракторних бригадах і на тваринницьких фермах віддалених населених пунктів обладнано пересувні бібліотеки і пункти обміну книг. Щороку в селі передплачують понад 4 тис. примірників газет і журналів, кожна сім’я одержує кілька періодичних видань. Активну роль у громадсько-політичному житті відіграє інтелігенція Надлака. 24 лектори — учителі, медпрацівники і спеціалісти сільського господарства — працюють у сільському відділенні товариства «Знання».
В авангарді боротьби за виконання накреслень партії і Радянського уряду йдуть комуністи села. Вони об’єднані в первинній та трьох бригадних парторганізаціях, до складу яких входять 109 комуністів і кандидатів у члени партії, 99 з них зайнято безпосередньо у сільськогосподарському виробництві. Комуністам активно допомагає комсомольська організація, яка налічує 150 юнаків і дівчат. Профспілкова організація колгоспу (об’єднує 428 чоловік) також дбає про високий рівень господарювання і соціального забезпечення трудівників села. Тільки в 1971 році 61 колгоспник побував на курортах і в будинках відпочинку, 873 одержують пенсії.
Значну роль у вирішенні питань господарського і культурного будівництва відіграє сільська Рада, у складі якої 56 депутатів, з них 30 членів КПРС, 5 комсомольців. Бюджетом сільради на 1972 рік на розвиток освіти виділено 31 320 крб., культури — 16 690 крб., охорони здоров’я — 5140 крб. При Раді працює 5 постійних комісій. Краща доярка колгоспу Г. П. Александрова — депутат Верховної Ради СРСР 7-го і 8-го скликань.
Трудящі села докладають усіх зусиль, щоб наблизити комуністичне завтра.
В. П. ВАЙПАН, В. О. ЦИСЬ, Ю. М. ЯЦЕНКО