Каніж, Новомиргородський район, Кіровоградська область
Каніж — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Великій Висі, за 25 км на схід від райцентру і залізничної станції Новомиргород. Населення — 2196 чоловік.
Село засноване в середині XVIII ст. під назвою Три Байраки. Перша згадка про Каніж належить до 1751 року. Тоді він входив до складу Нової Сербії як шанець гусарського полку, яким командував І. Хорват. У 1766 році тут розміщувалася десята рота Чорного гусарського полку. Серед населення переважали серби, чорногорці, болгари, угорці. Вони й назвали шанець Канежем від міста Надьканіж, розташованого в південній частині Угорщини. Крім вихідців з Балкан, тут селилися і втікачі з Польщі та Молдавії. Жителі одержали від російського уряду значні пільги: їх на 10 років звільнили від податків і рекрутського набору, а також від постою військових команд та постачання їх харчами, а коней — фуражем. Поселенцям було виділено гроші й будівельні матеріали з Чорного лісу. З часом кількість мешканців села помітно зросла. У другій половині XVIII ст. у село збільшився приплив селян-утікачів з Київщини й Полтавщини.
Після закінчення пільгового строку жителі села працювали три дні на тиждень для казни, їх зобов’язали харчувати військових постояльців, забезпечувати фуражем коней, а також нести прикордонну сторожову службу в селі й земляній фортеці поблизу Канежа. Після ліквідації Нової Сербії Каніж став казенним селом. 1787 року тут налічувалося 255 дворів та 700 душ чоловічої статі. У 1820 році село перетворено на військове поселення. Відбуваючи військову службу, його жителі водночас працювали в сільському господарстві. Військове начальство жорстоко експлуатувало поселенців. Було створено тимчасову робочу роту і кінну роз’їзну станцію. 4854 року в селі проживало 1850 мешканців, з них хазяїв першого розряду /(тих, що мали по 2 й більше пар волів) — 68 чоловік, другого розряду — 130 чоловік (у них була пара волів). Не мали ніякої худоби й наймали тягло у заможних поселенців 187 чоловік т. зв. нехазяїв.
Коли військові поселення були ліквідовані, поселенців перевели на становище державних селян. У Канежі налічувалося 296 господарств і проживало 2108 чоловік. Мешкали вони в низеньких глиняних хатах, критих очеретом і соломою. Через відсутність будь-якої медичної допомоги в селі часто виникали епідемічні захворювання. В Канежі не було навіть парафіяльної школи.
З розвитком капіталістичних відносин в пореформений період посилилася .класова диференціація селянства. 1883 року в Канежі налічувалося 664 двори, .в яких мешкало 3240 чоловік. Оброблялося 5220 десятин землі, з них 1189 десятинами володіли 26 куркульських господарств. У той час 981 десятина належала бідноті, яка становила переважну більшість населення Канежа. 36 господарств .зовсім не мали наділів. У 15 проц. селянських дворів не було робочої худоби, у багатьох — ніякого реманенту. Через непосильні викупні платежі, податки, малоземелля сільська біднота йшла у найми до куркулів. В середині 80-х років минулого століття в селі налічувалося 180 наймитів. Восени 1894 року ліберали-народники створили в Канежі 10 хліборобських артілей, які швидко розпалися. Селяни переконувалися, що єдиним шляхом до визволення від поміщицького і куркульського гноблення є класова боротьба.
На початку 1905 року канізька біднота на знак солідарності з страйкуючими робітниками Єлисаветграда припинила роботу на поміщицьких ланах. Запалали скирти хліба й соломи, кілька стаєнь та ін. господарські будівлі. Поліція і жандармерія жорстоко придушували ці виступи. 1907 року заарештовано і вислано за межі губернії селян Д. А. Швеця, Н. К. Чоботаря, Ф. І. Баланду та інших.
На кінець 1907 року переважна більшість землі належала заможним господарствам, які становили 9,6 проц. загальної кількості дворів. 21 господарство в селі було безземельним, а 151 мало наділи до 3-х десятин. Столипінське землевпорядкування спричинило невдоволення серед більшості місцевих селян. На сходці, яка відбулася 15 листопада 1913 року, селяни постановили не виділятися на відруби. Драгуни, що прибули сюди, силою примушували їх відмінити прийняте рішення. В. М. Пасхаля за агітацію проти відрубів заарештували, прилюдно били нагаями, а згодом засудили до тюремного ув’язнення.
У післяреформений період почала розвиватися дрібна промисловість. У 1885 році тут діяло 25 вітряків, 3 олійні, 3 кузні, 5 бондарських майстерень. Зайнято в них було 140 чоловік. В селі торгували 5 шинків і кілька дрібних бакалійних лавок. В останній чверті XIX ст. тут не було навіть фельдшера. Хворі мусили звертатися до знахарок. Найбільша захворюваність на черевний тиф і дифтерію по Панчівській волості припадала саме на Каніж. 1873 року відкрито початкову школу, де навчалося 40 дітей, переважно заможних селян. У невеличкій хатині в листопаді 1888 року почала працювати однокласна церковнопарафіяльна школа. В 1896/97 навчальному році єпархія виділила школі 35 крб., місцева церква — З крб., з них на книги і навчальне приладдя — 2 крб. Через непридатність приміщення вже в 1897 році її закрили. 1896 року засновано земську початкову школу, в якій навчалося 92 дітей; 1900 року знову поновила роботу церковнопарафіяльна школа. В хатині, де вона містилася, навчалося всього 10—12 дітей. Основна маса сільських дітей ніколи не переступала шкільного порога. У 1916 році на 5201 чоловіка населення лише 100 дітей навчалося в школі, а 208 відмовлено в навчанні.
Під час першої світової війни прискорюється розорення селянських господарств. Більшість чоловіків мобілізували до армії, по дворах реквізовували вози, коней, продовольство, що призвело до значного скорочення посівних площ. У Канежі тричі відбувалися заворушення, для їх придушення викликали загін кінних стражників. Селян розганяли нагаями, били шомполами, трьох посадили в холодну.
З квітня 1917 року в селі з приводу повалення царизму влаштовано свято, в якому взяло участь близько 10 тис. чоловік з Канежа та навколишніх сіл. Згодом жителі Канежа, прогнавши старосту, обрали свій комітет, але до його складу ввійшли переважно заможні.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції дійшла до села дуже швидко. 8 листопада відбувся багатолюдний мітинг, учасники якого вітали утворення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним. Значну роль у встановленні Радянської влади у Канежі відіграли місцеві більшовики, які повернулися з фронту — Ю. 3. Ніколаєв, П. В. Данилов, Т. В. Поліщук та інші. Вони привезли з собою тексти декретів II Всеросійського з’їзду Рад, читали та роз’яснювали їх селянам. На сходці було проголошено Радянську владу і обрано ревком у складі 15 чоловік. Головою його став селянин-фронтовик П. П. Паровина. Земельна комісія займалася розподілом поміщицьких і куркульських земель. Велику допомогу подавав ревкому Єлисаветградський повітовий ревком, представники якого бували в Канежі, виступали на сході. Кожна бідняцька родина одержала по десятині землі на їдця. Наділи були відведені поблизу села з колишніх поміщицьких масивів.
Та радянське будівництво на селі перервала австро-німецька окупація. В середині травня 1918 року в сусіднє село Павлівну повернувся поміщик у супроводі австрійського карального загону. Карателі оточили село. Вони запалили кілька хат, а потім зігнали всіх селян і вчинили над ними дику розправу: били киями, шомполами, катували розпеченим залізом. Поміщик вимагав видати більшовиків та активістів, які ділили його майно. Ця розправа стала безпосереднім приводом до великого повстання селян Павлівки, Канежа, Веселівки та Арсенівки проти окупантів. Центром його було село Каніж, тому й повстання увійшло в історію під назвою Канізького. Після закінчення екзекуції, коли австрійці залишили Павлівну, обурені селяни вбили поміщика і його управителя. Розуміючи, що окупанти знову пришлють карателів, павлівці звернулися по допомогу до Канежа, де в той час перебував селянський бойовий загін з 80 бійців, організований Канізьким ревкомом для оборони села. Майже всі мали зброю. В загоні були не тільки жителі Канежа, а й сусідніх сіл. Павлівські делегати на сільському сході розповіли про пережиті ними знущання. Сход вирішив усім селом виступити проти окупантів і гайдамаків. Революційний загін зріс до 700 чоловік, він мав 200 гвинтівок, 2 кулемети. Решта селян була озброєна мисливськими рушницями, вилами та кілками. Командиром загону обрали більшовика П. І. Данилова, начальником штабу — М. Т. Сушка-Сущенка, начальником зв’язку — Г. М. Смиченка, ротами командували П. І. Козинський, С. І. Спринчан, П. В. Данилов, С. І. Климов і Т. В. Поліщук. Повстанці ставили своїм завданням визволити волость від окупантів.
20 травня 1918 року загін вирушив з Канежа і зненацька атакував Веселівку. В цьому бою було розгромлено австро-німецькі підрозділи, повстанці захопили зброю, коней і боєприпаси. Після цього загін поділився і з трьох боків повів наступ на Арсенівку, де були зосереджені значні військові сили ворога з артилерією й кулеметами. Бій тривав до пізньої ночі. У повстанців не вистачало сил для боротьби з регулярними військами ворога. До того ж окупанти стягнули до Канежа майже 2 дивізії. Гарматним і кулеметним вогнем селяни були розсіяні. Найбільш боєздатній частині повстанців (1300—1500 чоловік) вдалося прорватися крізь оточення на північ у ліси між Федваром і Красносілкою. Але й після цього окупанти боялися входити в село. 2 ворожі дивізії, оточивши село, поступово звужували кільце. Кожного, хто потрапляв загарбникам на очі, вони розстрілювали на місці. Так загинули П. І. Ткач і П. М. Данилов.
З червня 1918 року австро-німецький загін, вступивши до Канежа, почав розправлятися з жителями. Селян зігнали за церковну огорожу. Поміщик Лупенко (брат убитого), священик і куркулі виказували активістів. Першу групу селян (60 чоловік) відвели в поле, де надвечір розстріляли. В ніч на 4 червня на крилах вітряка німці повісили 8 найактивніших учасників повстання — Ф. А. Крисіна, С. М. Капріора, С. М. Чоботаря, О. П. Ількевича, С. Н. Гордуса та інших. Кілька днів окупанти катували і вішали, грабували населення, гвалтували жінок. В Канежі вони стратили 117 чоловік.
Але кривава розправа не залякала селян. Загін канізьких партизанів, який прорвався у ліси, не припиняв збройної боротьби з німецькими загарбниками. На початку жовтня 1918 року партизани разом з єлисаветградськими робітниками в районі Єлисаветградського залізничного вокзалу розгромили ешелон окупантів На другий день вони розгромили ворожі частини, що прибули із Знам’янки. В боях відзначилися партизани Г. І. Данилов, М. Я. Данилов, А. І. Костянтинов, С. 3. Гончар та інші.
Наприкінці жовтня канізькі партизани оточили казарми гетьманців в Єлисаветграді і після 4-годинного бою розгромили їх, захопивши багато артилерії та коней. На початку листопада 1918 року партизанський загін став ядром партизанського полку під командуванням місцевого жителя, активного учасника боротьби за встановлення Радянської влади в селі П. І. Данилова.
У лютому 1928 року, з нагоди 10-річчя Червоної Армії, рішенням ВУЦВКу Каніж нагороджено революційним Червоним прапором. Вшановуючи пам’ять мужніх партизанів Канежа, уряд Радянської України в жовтні 1937 року прийняв рішення про встановлення меморіальної дошки на місці першої селянської сходки та пам’ятника загиблим героям. Через рік було відкрито меморіальну дошку, а на братській могилі — пам’ятник. Біля могил насаджено багато дерев і квітів. Єлисаветградська повітова газета «Известия» в річницю Канізького повстання писала: «Повстання Канізької, Володимирської і Панчівської волостей — справа не тільки цих волостей…. У тім повстанні виявилася солідарність інтересів робітників і селян, які боролися проти німецьких генералів і поміщиків, що їх покликала Центральна рада для придушення робітничо-селянської влади».
У листопаді 1918 року австро-німецькі війська залишили Каніж, але владу в ньому захопили петлюрівці. На початку лютого 1919 року Червона Армія вибила їх з села. Було відновлено Радянську владу. Ревком приступив до вирішення земельного питання. Але вже наприкінці серпня 1919 року Каніж захопили денікінці. Білогвардійці жорстоко катували селян— учасників революційних подій. Жителів Канежа примусили повернути землю поміщикам і працювати на ній безплатно, щоб відшкодувати їм збитки. 25 селян, які відмовилися від служби в «Добровольчій армії», були розстріляні, багатьох катували нагаями і шомполами, а селянина І. І. Данилова прив’язали за ноги до хвоста коня і волокли вздовж села. На початку січня 1920 року білогвардійців було вибито з Канежа.
Напружено працював волосний ревком, створений нелегально ще 27 грудня 1919 року. До складу ревкому входили Ф. і. Плачинда, П. І. Данилов, Ю. 3. Ніколаєв, М. А. Легкоступ. На початку 1920 року пройшли перевибори волревкому, до складу якого згодом ввели активного учасника Канізького повстання вчителя І. М. Урсатьєва. Він очолював відділ народної освіти. В квітні організовано волпартком у складі 9 чоловік.
На початку березня 1920 року обрано Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. 27 березня вол-ревком передав повноваження волвиконкому. З місцевої бідноти створено сільську міліцію. Про всебічну підтримку селянами політики Радянського уряду свідчить постанова одного з засідань Канізького волвиконкому. В ній говорилося: «Ми, громадяни Канізької волості … обговорили поточний момент і вирішили підтримувати Радянську владу до останньої краплини крові, підтримувати Червону Армію в першу чергу хлібом і всім можливим, настоювати на загальній мобілізації для найскорішого знищення ворогів Радянської влади». На повітовому з’їзді, що відбувся наприкінці 1920 року, делегат від Канежа І. Г. Пустовойт доповів, що його односельці здали державі 5 тис. пудів зерна, 90 голів великої рогатої худоби і свиней.
У другій половині 1920 року в селі створено КНС, його головою обрали учасника Канізького повстання І. І. Короткого, який все життя наймитував у місцевих багатіїв. Комнезамівці, допомагаючи комуністам, займалися розподілом поміщицької і церковної землі, худоби, реманенту. Влітку найбіднішим жителям села та членам сімей червоноармійців було роздано 95 пудів солі, 24 пуди цукру тощо.
Після закінчення громадянської війни трудящі села взялися за відбудову зруйнованого господарства. Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів багато уваги приділяла упорядкуванню селянського землекористування. Кращі землі одержала сільська біднота. Куркулі не мали права наймати більше двох робітників — одного для польових робіт, а другого для догляду за худобою. Договори по найму контролювалися Радою.
Надійними помічниками Ради, парторганізації були комсомольці, осередок яких сформувався на початку 1921 року. До осередку входило на той час 8 чоловік, очолював їх А. К. Яровенко, пізніше — Я. Г. Гуслистий. Рада піклувалася про охорону здоров’я, розвиток освіти і культури. 1921 року в селі відкрили фельдшерський пункт. У 1620/21 навчальному році в Канежі було 2 початкові та семирічна школи, до яких ходило 450 дітей, працювало в них 16 учителів. Під час суботників у 1921 році відремонтували та пристосували під класні кімнати приміщення колишніх приватних магазинів. Почали діяти хата-читальня і бібліотека. При сельбуді виникли літературна і сільськогосподарська секції. Сільський драматичний гурток здав 84 тис. крб., виручених від вистав, до фонду допомоги голодуючим Поволжя. З квітня 1923 року при сельбуді з ініціативи комуністів створено ленінський куток. Уже в перші дні після смерті В. І. Леніна до лав комсомолу влилося 15 наймитів. Комсомольський осередок налічував тоді 32 чоловіка.
Комуністи й комсомольці Канежа проводили велику організаторську роботу для залучення селян до колективних форм господарювання. Восени 1926 року в селі почали утворюватися ТСОЗи. Перший з них— ім. Шевченка — об’єднав 30 сімей. Держава дала їм молотарку, двигуна, сіялку, десять борін. Цей ТСОЗ мав 50 десятин землі. Після нього організували ТСОЗи «Прогрес» та ім. Леніна. На кінець 1926 року 7 таких товариств об’єднували 169 сімей і мали 240 десятин землі. Переважну більшість членів ТСОЗів становила найбідніша частина селянства. У грудні 1926 року утворилось Канізьке машинно-тракторне товариство. Сільськогосподарське товариство, організоване на початку 1927 року, надало значну матеріальну допомогу сільським ТСОЗам — заготовило 4 тис. пудів зерна для посіву і розподілило його між ТСОЗами.
Восени 1929 та на початку 1930 року на базі ТСОЗів утворилися колгоспи ім. Леніна та «Прогрес», згодом — ім. Шевченка та ім. Будьонного. Велику допомогу в зміцненні цих господарств надали двадцятий’ятитисячники — робітники єлисаветградського заводу «Червона зірка» комуністи М. О. Холодов та І. А. Озернов. З перших років господарювання виявилися великі переваги колективної праці. У 1937 році комсомольсько-молодіжні ланки колгоспів «Прогрес» (ланкова М. І. Арапова) та ім. Леніна (ланкова Т. П. Поліщук) одержали по 300 цнт цукрових буряків з кожного гектара, а в артілі ім. Будьонного прославилася самовідданою працею п’ятисотенниця М. І. Данилова. Зразки трудової доблесті показували й механізатори. Тракторист П. Є. Кокош у 1938 році трактором ХТЗ виробив 456 га умовної оранки, Й. Г. Гросул — 501 га. Наступного року вони стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві. Учасниками Виставки в 1940 році були тваринники О. К. Яровенко, Г. А. Слабенко, В. А. Донцов.
Велику політичну активність виявили трудящі Канежа під час виборів до місцевих Рад в 1939 році. До сільради обрали тоді 32 колгоспних передовиків. Розгорнулася робота по радіофікації та електрифікації села. Підвищився матеріальний добробут колгоспників. У 1939 році вони одержували на трудодень в середньому 5 кг хліба і 9 карбованців.
Ще влітку 1928 року уряд Радянської України виділив 21 тис. крб. на спорудження нового приміщення школи. 1936 року на базі семирічки відкрито середню школу. В 1939/40 навчальному році у двох початкових і середній школах навчалося 720 дітей і працювало 44 вчителі. Багато уваги приділялося ліквідації неписьменності серед дорослих. У січні 1932 року жителі села виступили ініціаторами збирання коштів на організацію шкіл лікнепу. Комсомольці та сільська інтелігенція взяли шефство над лікнепом, передали до фонду боротьби з неписьменністю свій одноденний заробіток, а також гроші, зібрані в травні 1932 року від двох вистав та лотереї. Щоб остаточно покінчити з малописьменністю серед дорослих, на початку 1936 року в Канежі створено 2 групи лікнепу по 40 чоловік. На громадських засадах в них проводили заняття вчителі місцевих шкіл. У 1939 році повністю ліквідовано малописьменність серед дорослого населення Канежа. З ініціативи партійної і комсомольської організацій в лютому 1937 року в селі відкрили першу в районі «хату колгоспних дітей», де проводилася виховна робота з дітьми. Тут були обладнані кабінети, працювали самодіяльні гуртки.
1935 року в селі збудовано клуб на 350 місць. Велику популярність здобув драматичний гурток. За п’ять передвоєнних років сільські аматори показали односельцям вистави: «Наталка Полтавка» І. П. Котляревського, «Мартин Боруля» І. К. Карпенка-Карого, «Шельменко-денщик» та «Сватання на Гончарівці» Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, «Гроза» О. М. Островського, «Платон Кречет» О. Є. Корнійчука та ін. З кожним роком збільшувалася кількість читачів сільської і шкільної бібліотек, фонди яких систематично поповнювалися. Жителі села передплачували у 1939 році 800 примірників газет і журналів.
Мирне будівництво було перерване підступним нападом фашистської Німеччини на нашу країну. На заклик Комуністичної партії трудящі села стали на захист Батьківщини. Партійні та радянські органи почали евакуацію техніки і колгоспної худоби на схід країни. 1 серпня 1941 року гітлерівці захопили Каніж. Настали чорні дні фашистської неволі. Від побоїв померла колгоспниця Т. М. Ткач. Багато лиха завдали окупанти населенню. Були пограбовані колгоспні та ін. громадські приміщення, навчання в школі припинилося. За період тимчасової окупації на каторгу до Німеччини гітлерівці вивезли з Канежа 434 чоловіка. Радянські люди піднімалися на боротьбу з ненависним ворогом. Патріоти розповсюджували листівки здійснили кілька диверсій на шляху Новомиргород—Каніж—Кіровоград. У жовтні 1943 року народні месники оточили хату начальника місцевої поліції, вбили його, а хату спалили. За доносом зрадника в грудні 1943 року фашисти заарештували 19 підпільників, яких після нелюдських катувань розстріляли за селом. Незважаючи на жорстокий терор гітлерівських окупантів, багато жителів села допомагало бійцям Червоної Армії, що потрапили в оточення. Тяжко пораненого командира взводу зв’язку лейтенанта І. А. Тугуші підібрали місцеві колгоспники І. М. та О. Я. Спринчани. Вони вилікували його і переховували до дня визволення села радянськими військами.
На початку 1944 року почалися запеклі бої за Каніж. Гітлерівське командування підтягнуло сюди 3 танкові дивізії. Після жорстоких боїв частини 53-ї армії 2-го Українського фронту 11 березня 1944 року визволили село від ворога. В цих боях героїчний подвиг здійснив уродженець Північного Казахстану командир відділення 441-го стрілецького полку молодший сержант Н. Я. Ахріменко. Коли на позиції частини прорвався ворожий танк, радянський воїн з кількома протитанковими гранатами кинувся під його гусениці. Мужньому бійцю було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його поховано в Канежі. На могилі встановлено меморіальну дошку. Жителі села підтримують зв’язок з родиною героя. Його дружині — М. І. Ахріменко присвоєно звання почесної громадянки Канежа. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися 340 жителів села, з них 292 загинули.
Відступаючи під натиском радянських військ, фашисти завдали селу великої шкоди: спалили 240 будинків колгоспників, всі громадські приміщення, забрали худобу, зерно, птицю. Матеріальні збитки становили 21,7 млн. крб. Відродження зруйнованого окупантами господарства було в центрі уваги сільської Ради, що відновила свою роботу в перші дні після вигнання фашистів. Відбудова проходила в складних умовах. У колгоспі ім. Леніна, наприклад, лишилася тільки пара коней. Хліб доводилося косити косами та возити на власних коровах. На допомогу прийшли держава, братні республіки. Наприкінці 1944 року обидві місцеві артілі одержали 2 трактори з Алтаю, посівний матеріал з Середньої Азії, лісоматеріали з Комі АРСР. На початку 1945 року в колгоспі ім. Будьонного укомплектували першу в районі комсомольську ланку для обслуговування птахоферми.
Переборюючи труднощі, трудящі села поступово налагоджували артільне господарство. В 1946 році досягнуто довоєнного рівня врожайності зернових і технічних культур, відроджено поголів’я худоби. Велике значення для піднесення господарства мала безпосередня робота комуністів і комсомольців на тваринницьких фермах та в рільничих бригадах. Так, у колгоспі ім. Будьонного 80 проц. комуністів працювало безпосередньо на виробництві.
Багато зусиль докладали депутати сільської Ради, населення Канежа, щоб допомогти Червоній Армії швидше розгромити ненависного ворога. Вони збирали теплі речі для бійців, а також кошти на побудову танків і літаків. Значна допомога надавалася дітям, батьки яких загинули на фронті та від рук окупантів. Велику наполегливість у відбудові села виявили комсомольці та молодь. У травні 1945 року вони провели передплату на післявоєнну позику.
Ще в перші дні після визволення Канежа від окупантів відновили роботу фельдшерський пункт і аптека. 1 квітня 1944 року почалися заняття в кількох класах середньої школи.
Партійні організації спрямували зусилля хліборобів на підвищення продуктивності праці. Комбайнер М. І. Миколаєнко з колгоспу ім. Будьонного збирав щодня зернові з площі 19—20 га при нормі 15 га. Молодіжній ланці того ж господарства, яку очолювала комсомолка О. І. Гаїна, за високий урожай цукрових буряків в 1947 році вручено перехідний районний Червоний вимпел.
У 1958 році господарства Канежа виростили в середньому на кожному гектарі по 30 цнт озимої пшениці, 20,8 цнт соняшнику. Колгоспи села мали 1450 голів великої рогатої худоби, 1824 вівці, 1750 свиней, 6 тис. курей. На кінець 1965 року в артілях одержано в середньому з кожного гектара по 24,2 цнт озимої пшениці, 20,8 цнт ячменю та 340 цнт цукрових буряків. За високі показники у 1965 році групу трудівників села відзначено орденами й медалями. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені ланкові О. С. Калиниченко та Я. І. Кожухар, орденом «Знак Пошани»— колгоспники Н. А. Каушан і Г. А. Барабанчик. Зросла оплата праці в артілях села. Того року колгоспники одержали на трудодень у середньому по 2 кг хліба та 4 крб. 50 копійок.
Для дальшого зміцнення економіки колгоспів велике значення мали рішення XXIII з’їзду КПРС та березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Артілі Канежа перетворилися на розвинуті господарства з міцною матеріально-технічною базою та високою культурою хліборобства. На початку 1969 року артілі ім. Свердлова й ім. Леніна об’єдналися в одне велике господарство — ім. Леніна, за яким закріплено 6157 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5731 га орної землі. У 1970. році зібрали по 34,1 цнт зернових з кожного гектара, в т. ч. по 33,6 цнт озимої пшениці. На тваринницьких фермах утримується майже 1700 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 800 корів), 2900 свиней, 2050 овець та 5 тис. голів птиці. Розпочалося будівництво першої в районі комплексної механізованої тваринницької ферми.
Підвищення продуктивності праці стало економічною основою планомірного зростання грошових прибутків колгоспу. Якщо у 1967 році вони становили по двох господарствах 2,05 млн. крб., то в 1970 році колгосп ім. Леніна мав 3 млн. крб. прибутків. Це дало можливість виділити більше коштів на капітальне будівництво. У 1967—1970 рр. споруджено 4 тваринницькі ферми, склад для мінеральних добрив, олійню та цегельний завод. Продукція останнього використовується на місцевих новобудовах, частина цегли вивозиться в сусідні села.
1970 року 102 жителі села нагороджені Ленінською ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». В їх числі — учасники боротьби за соціалістичні перетворення в Канежі, нині пенсіонери — Я. Г. Гуслистий і М. Я. Данилов. Прізвища багатьох передовиків занесено до районної Ленінської книги трудової слави.
Готуючи гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, трудівники села добилися дострокового виконання завдань восьмої п’ятирічки. П’ятирічний план виробництва молока виконано на 114 проц., м’яса — на 105, вовни — на 137, яєць — на 128, цукрових буряків — на 101 проц. Перевиконано план продажу державі зерна. З кожним роком зростає продуктивність громадського тваринництва. Ініціатором боротьби за тритисячні надої молока стала знатна доярка району Г. І. Русолова.
За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва і виконання восьмого п’ятирічного плану нагороджено орденом Жовтневої Революції тракториста П. Є. Кокоша, орденом Трудового Червоного Прапора — комбайнера П. О. Григорчука і бригадира Б. І. Сімбабу, орденом «Знак Пошани» — доярку Є. О. Стогул і чабана П. С. Чегута.
Ударно працювали колгоспники в першому році дев’ятої п’ятирічки. Вони виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 273 цнт м’яса, надоїли по 2906 кг молока від кожної фуражної корови, одержали по 146 яєць від курки-несучки, настригли по 4,6 кг вовни з кожної вівці. Партійна і комсомольська організації села спрямовують зусилля трудівників на дострокове завершення плану другого року дев’ятої п’ятирічки, на гідну зустріч піввікового ювілею СРСР.
Красивішає село, стає більш упорядкованим. У 1968 році затверджено генеральний план його забудови, розрахований на 20 років. Планом передбачені: докорінна перебудова центра села, спорудження адміністративного будинку, торговельного центра, комбінату побутового обслуговування, реконструкція і розширення колгоспного цегельного заводу. Зведено понад 500 житлових будинків. Відкрито комбінат побутового обслуговування, 5 спеціалізованих магазинів, універмаг, стадіон.
Є фельдшерсько-акушерський пункт, аптека, санітарний пост. Для проведення профілактичної роботи до села щомісяця приїжджають лікарі дільничної лікарні, яка міститься в сусідньому селі Панчевому. У двох нових дитячих садках виховуються 250 дошкільнят. 1974 року відкриються двері нової середньої школи на 540 учнів, яка споруджується на кошти колгоспу ім. Леніна. При школі буде інтернат на 100 чоловік, великий спортивний зал, 6 навчальних кабінетів, працюватиме бібліотека. Сільська комсомольська організація допомагає будівельникам. В середній школі 35 педагогів навчають 430 дітей. Близько 140 юнаків і дівчат з Канежа продовжують навчання в середніх спеціальних і навчальних закладах країни, серед них багато колгоспних стипендіатів.
Змістовну роботу серед трудящих села проводять будинок культури та 2 бібліотеки. При будинку культури є філіал районної музичної школи, яку відвідують 20 дітей. Діє також стаціонарна кіноустановка, працюють гуртки художньої самодіяльності — драматичний, хореографічний, хоровий, народних інструментів. Члени хорового гуртка склали пісню про Каніж, якою закінчуються концерти самодіяльних митців. Щороку відзначається день початку Канізького повстання—місцеві автори написали п’єсу про цю незабутню подію, уривки з якої ставлять драмгуртківці. У 1967 році в селі створено краєзнавчий музей ім. Канізького повстання. Тут відбуваються зустрічі молоді з учасниками боротьби за Радянську владу, знатними земляками, влаштовуються зустрічі трьох поколінь, урочисте вручення комсомольських квитків, прийом у піонери. 2 сільські бібліотеки мають свої відділення у бригадних червоних кутках і в будинку тваринника. Населення Канежа передплачує 2450 примірників газет і журналів.
На честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції Каніж нагороджено пам’ятним Червоним прапором райкому партії і райвиконкому. Червоне знамено сповнює серця жителів села гордістю за своїх дідів і батьків, які боролися за щастя народу, за владу Рад. Влітку 1968 року жителі села разом з трудящими всієї Кіровоградщини урочисто відзначили 50-річчя Канізького повстання.
Мешканці підтримують братні зв’язки з трудівниками грузинського села, де вчителює почесний громадянин Канежа І. А. Тугуші. Колгоспники обох сіл уклали договір на соціалістичне змагання, обмінюються делегаціями, листуються. Грузинська делегація гостювала в Канежі у дні святкування 50-річчя проголошення Радянської влади на Україні. Трудящі села відвідали грузинських побратимів під час святкування півстолітнього ювілею Радянської Грузії.
1970 року до сільської Ради обрано 35 депутатів, серед них — 17 комуністів, 5 комсомольців. Вже 20 років односельці виявляють довір’я ланковій О. С. Калиниченко, обираючи її до Ради. 15 років висувають трудящі своїм депутатом також вчителя середньої школи 1. М. Луценка, 10 років — бригадира городньої бригади С. П. Потуряна. Найактивніше працюють комісії: планово-бюджетна, сільськогосподарська, народної освіти і культури, шляхового будівництва. За наказом виборців до 50-річчя Радянської влади закінчено будівництво автошляху Каніж—Новомиргород. Зараз цей шлях продовжено до с. Могутнього Кіровоградського району, село має тепер сполучення з обласним центром. З ініціативи депутатів упорядковано головні вулиці, поставлено сучасні світильники. Каніж виборює звання села зразкового порядку. 1971 року Канізька сільрада однією з перших у районі підняла питання про господарське використання кожного гектара колгоспної землі. За рік колгосп ім. Леніна розширив свої угіддя на 20 га за рахунок земель, які раніше не використовувалися.
Уродженцями Канежа є генерал-лейтенант артилерії О. Ю. Хлопенко, Герой Радянського Союзу М. К. Степанов.
Наполегливою творчою працею трудящі Канежа вносять свою частку у будівництво нового життя, множать трудову і бойову славу своїх батьків — активних борців за владу Рад.
І. Я. БОЙКО, Б. Л. ДРАТВЕР