Красносілка, Олександрівський район, Кіровоградська область
Красносілка — село, центр сільської Ради, розташоване в лісостеповій смузі, на річці Сухому Ташлику, за 32 км від районного центру і за 35 км від залізничної станції Фундукліївка. Населення — 2078 чоловік.
Перша згадка про село належить до 1761 року. Іменувалося воно Красноселицею, цю назву пов’язують з красивими краєвидами навколо села. Володіли ним польські магнати Любомирські. Панщина, різні побори й зловживання чиновників робили життя селян нестерпним, призводили до заворушень. Ярмарки, які кожні два тижні збиралися в селі, ставали місцями змови проти шляхти, тому їх забороняв місцевий поміщик.
На початку XIX ст. Красноселиця була порівняно великим населеним пунктом, у ній налічувалося 180 дворів і мешкало 1700 чоловік. Село не раз переходило від одного поміщика до іншого. Один з них Красовський поділив його на дві частини: південно-західну віддав у придане дочці, а північно-східну залишив собі. 1845 року тут було вже 485 дворів і 1865 жителів. У 50-х рр. XIX ст. село дістало назву Красносілки. Напередодні реформи 1861 року поміщиці Дризен належало 548 ревізьких душ і 3029 десятин землі, а поміщиці Красовській відповідно — 498 і 2845.
Скасування кріпосного права не полегшило економічного становища селян. За уставною грамотою 606 ревізьких дуга поміщиці Дризен одержали 1029 десятин землі, за яку було начислено 47 758 крб. 51 коп. викупних платежів. 435 ревізьким душам Красовської було виділено 872 десятини землі, розмір викупу становив понад 38 тис. крб. Ціна десятини землі майже у два з половиною рази перевищувала ринкову. Не маючи коштів на сплату викупних платежів, селяни мусили відробляти панщину. Обтяжені непомірними податками, бідняцькі маси села дедалі більше розорялися і зубожіли. Вже у 60-х роках з 246 дворів однієї частини села лише 2 мали тягло, 26 дворів не мали і польових наділів, а лише городи. У другій частині його з 178 дворів тяглових було 14, безземельних — 294.
Злиденне життя й безправ’я штовхали селян на боротьбу з поміщиками і царським урядом. Та вона носила ще неорганізований, стихійний характер. Так, 3 травня 1864 року було спалено винокурню поміщиці Красовської. У 1867 році селяни спробували скаржитися урядові на незаконні дії поміщиці Дризен, яка позбавила їх сіножатей. Вони звернулися до односельця Г. Васильєва з проханням написати скаргу і клопотати за них. Та коли про це стало відомо поміщиці, Васильєва арештували і вислали з села.
На початку 80-х рр. понад 200 родин Красносілки (з 426) залишилися безземельними. їх наділи перейшли до куркулів. Зубожілі селяни змушені були брати землю в оренду на кабальних умовах або найматися до поміщиків і куркулів за мізерну плату. Скориставшись безвихідним становищем бідняків, багатії жорстоко визискували їх. Коли бідняки поскаржилися ь урядові інстанції, куркулі вбили одного з них — С. Прочухана. Та селяни не припиняли боротьби. Так, у травні— червні 1883 року вони травили поміщицькі посіви, випаси і сінокоси. У 1884 році група селян-бідняків на чолі з М. Витріщаком хотіла примусити красносілківського поміщика Гревса здавати наділи в оренду тільки місцевим селянам. Вони знищували посіви куркулів, що орендували землю, вчинили напад на будинок орендаря, вбили його сторожа. Усіх учасників цієї групи було заарештовано. Селян І. Сопільника та І. Бойка засуджено до 17 років каторги, а десятьох інших — на довічне заслання в Сибір.
Малоземелля, примітивні знаряддя праці, що зумовлювали поганий обробіток грунту, заборгованість з різних видів платежів рік у рік погіршували становище трудящих. У 1900 році 723 селянським господарствам, які налічували 3846 чоловік, належало лише 2370 десятин землі, два поміщики мали 2631 десятину, церква — 40 десятин. Розорені селяни йшли на заробітки до поміщицьких економій, працювали на дрібних підприємствах, що з’явилися тут з розвитком капіталізму. Крім двох винокурень, в селі було ще 9 кузень і 30 вітряків.
Події революції 1905 року знайшли відгук і в Красносілці. 21 квітня місцевий урядник відібрав у селян 3 прокламації антиурядового змісту, завезені з Єлисаветграда. 13 червня понад 100 жінок зібралися на подвір’ї поміщицької економії і вимагали підвищення заробітної плати. Коли їм відмовили, жінки припинили роботу, їх підтримали всі селяни. Вони побили управителя економії і знищили частину поміщицьких посівів. Викликані карателі відшмагали селян нагаями. А 14 лютого 1906 року суд виніс 14 активним учасникам страйку вирок. 12 з них засуджено до 8 місяців тюремного ув’язнення, а 2 неповнолітніх кинуто до в’язниці.
Та репресії царських властей не зламали опору красносілківців. 19 серпня 1906 року у місцевих жителів братів П. Д., М. Д. та К. Д. Винників поліцейський стражник відібрав листівки Єлисаветградського комітету РСДРП: «До всіх громадян Єлисаветграда!» і «Товариші селяни». В них засуджувалася політика царського уряду, містилися заклики до селян припинити виплату податків, підтримувати вимоги робітників.
На початку 1907 року в Красносілку приїхав кременчуцький робітник С. А. Товстолит, який розгорнув агітаційну роботу: закликав селян боротися проти експлуататорів, розповсюджував прокламації тощо. Під впливом революційної пропаганди селяни вчилися використовувати різноманітні форми боротьби. У січні 1907 року на повітовий з’їзд виборщиків до Державної думи волосний сход обрав своїм уповноваженим, як писав у доносі один з царських прислужників,— «природного революціонера, що майже завжди займався революційною пропагандою — селянина Д. М. Прочухана, який агітує народ стояти за республіку».
Після поразки революції 1905—1907 рр. на селі продовжувався процес зубожіння селянства. Все більше господарств втрачало худобу і землю. Зростала сільська буржуазія. 1907 року тут виникло товариство споживачів, яке торгувало промисловими товарами. Об’єднувало воно лише куркульську верхівку. Медичного закладу в селі не було. У парафіяльній школі, відкритій 1860 року, тоді навчалося 22 учні, з них 5 дівчат. В 1906 році почало працювати земське двокласне училище.
Нові страждання селянам принесла перша світова війна. Чоловіків мобілізували до армії. Численні реквізиції коней, фуражу призводили до дальшого розорення населення.
Звістка про повалення в лютому 1917 року царського уряду викликала серед мешканців села політичне піднесення. Тут відбувалися збори, масові мітинги. Але сподівання селян одержати землю не справдилися. Тільки перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції відкрила перед ними шлях до нового життя.
У лютому 1918 року в селі створено ревком, який через своїх уповноважених розпочав облік поміщицької землі та майна. Але в березні Красносілку окупували кайзерівські війська, які відновили старі порядки. Восени 1918 року їх вигнали звідси частини Червоної Армії. На зміну австро-німецьким окупантам прийшли петлюрівці. В березні 1919 року Радянську владу було відновлено. Сільська Рада розподіляла між селянами поміщицькі, церковні та куркульські землі. Але ця робота була перервана навалою денікінців, які в серпні захопили село. Вони відібрали землю і повернули її багатіям. Жителі села всіляко чинили опір білогвардійцям: саботували їх розпорядження, ухилялися від мобілізації в «Добровольчу армію».
Наприкінці 1919 року з вигнанням денікінців з Красносілки відновлюється Радянська влада. Село тоді входило до складу Ставидлянської волості Чигиринського повіту Київської губернії. Волревком розгорнув тут роботу щодо здійснення закону Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року. На кожного їдця припало по 1,5 десятини землі. В червні того ж року в Красносілці створено комітет незаможних селян. Сільські активісти брали активну участь в боротьбі з контрреволюцією. У березні 1920 року недалеко від Красносілки розгромлено велику банду. В її складі був представник Петлюри, відряджений з Польщі для зв’язку з бандитами.
Після закінчення громадянської війни трудящі Красносілки почали відбудову села. Перехід до нової економічної політики сприяв зміцненню бідняцько-середняцьких господарств. 1921 року селяни перевиконали продподаток і здали державі 21 267 пудів зерна і 57 тис. пудів фуражу, на тисячу пудів більше норми завдання.
В 1923 році село увійшло до Кам’янського району Черкаського округу. З активною допомогою сільської Ради., головою якої з 1922 року був О. Мережа, виникли перші кооперативні об’єднання. 2 березня 1924 року організувалася виробнича артіль інвалідів-кустарів маслоробного промислу «Праця інваліда». На початок лютого 1926 року в селі створено кредитне, бурякове і сільське споживчі товариства. Разом з сільською Радою і комнезамом велику роботу щодо розвитку сільськогосподарської кооперації провадили комсомольці. Кам’янський райком комсомолу на початку 1925 року організував у Красносілці ініціативну групу з молодих активістів, яких влітку прийнято в члени ВЛКСМ. Першим секретарем місцевої комсомольської організації став Я. І. Коваленко.
Ще з 1921 року почала працювати фельдшерський пункт і трудова школа. В 1924 році відкрито сельбудинок, при якому було 8 гуртків: сільськогосподарський, військовий, кооперативний, антирелігійний, художньої самодіяльності та інші. Вечорами відбувалися вистави й концерти учасників художньої самодіяльності.
До листопада 1929 року комуністи села перебували на обліку в парторганізації с. Бандурового. Згодом у Красносілці утворилася кандидатська група, яка розгорнула серед трудящих широку політичну роботу.
У 1929 році в Красносілці почався масовий вступ селянства в колгоспи. В березні організувалася перша артіль «Червоний промінь». В липні наступного року в ній оформилася партійна організація в складі 4 комуністів. В січні 1930 року виник колгосп «Спільне життя», який об’єднував 78 селянських господарств.
Тоді ж члени товариства буряківників влилися до цих артілей. До травня 1932 року з 1050 селянських господарств колективізовано 917. Обидві артілі обробляли 4462 га орної землі, мали 373 коней і 155 голів великої рогатої худоби. В 1934 році на базі колгоспу «Червоний промінь», в якому налічувалось 600 селянських дворів, утворилося два господарства: «Червоний проміні» та ім. Косіора (згодом ім. Леніна).
Колективізація проходила в умовах гострої класової боротьби. Куркулі вели агітацію, спрямовану проти колгоспного ладу, зробили спробу зірвати перший колективний весняний засів. Але широка роз’яснювальна робота серед бідняків, молоді, яку провадили сільські комуністи, звела нанівець ворожі дії. У 1931 році Кам’янський райком партії (село входило до цього району) не раз відзначав красносілківські колгоспи, де було «показано дійсно більшовицькі темпи» у збиранні, обмолоті й вивезенні хліба державі.
З кожним роком зміцнювалися колгоспи Красносілки. Незважаючи на несприятливі погодні умови 1934 року, артіль «Червоний промінь» виростила по 230 цнт цукрових буряків з га і зайняла перше місце в районі щодо врожайності цієї культури, за що їй вручено перехідний Червоний прапор райкому партії та райвиконкому. Перша бригада цього господарства (бригадир М. А. Шевченко) добилася ще вищого врожаю — по 300 цнт цукрових буряків з гектара на площі 630 гектара.
У змаганні на честь 20-річчя Радянської влади комсомолка-трактористка Н. Ф. Гетьман виробила на тракторі 810 га умовної оранки. У 1938 році перше місце щодо врожайності зернових культур в районі посів колгосп «Спільне життя», за що одержав районний перехідний Червоний прапор. Наступного року перехідний Червоний прапор знову присуджено артілі «Червоний промінь».
Значно зріс добробут жителів Красносілки. Напередодні Великої Вітчизняної війни в селі працював фельдшерсько-акушерський пункт. Діти колгоспників навчались в середній і семирічній школах. При Красносілківському сільському будинку культури працювали хоровий, драматичний, спортивний та інші гуртки, в яких брали участь багато жителів села.
Натхненну працю колгоспників перервав напад гітлерівської Німеччини на Радянську країну. З серпня 1941 року фашисти захопили село. В лісах поблизу Красносілки діяли два партизанські загони — під командуванням П. А. Іщенка та А. С. Куценка. Населення підтримувало з ними тісні зв’язки, постачало продукти харчування, сповіщало про дії ворогів. В листопаді 1941 року учитель-комсомолець М. М. Витріщак підпалив тваринницькі приміщення, які окупанти використовували під конюшні. 8 листопада фашисти розстріляли патріота. В листопаді 1943 року в селі посилилися диверсійні акти партизан. Вони порушували зв’язок, нападали на фашистів, роззброювали місцеву поліцію. Завдяки успішним діям партизанського загону ім. Ворошилова в Красносілці, як і в інших селах Олександрівського району, загарбникам не вдалося здійснити свій план масового вивезення населення до Німеччини, хоч 110 юнаків і дівчат вони схопили і відправили в неволю. Колгоспник О. Я. Марієнко, ризикуючи життям, врятував районний перехідний Червоний прапор. У січні 1944 року гітлерівці схопили його і погнали з іншими мешканцями села на захід. У квітні того ж року він утік з фашистської неволі, повернувся додому і передав прапор райкому партії.
23 січня 1944 року з’єднання і частини 26-го гвардійського стрілецького корпусу 53-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту [25-а гвардійська стрілецька дивізія (командиром якої був генерал-майор Г. А. Криволапов), 6-а гвардійська стрілецька дивізія (командир генерал-майор Д. П. Онупрієнко) та 1-а гвардійська повітряно-десантна дивізія (командир полковник Я. С. Міхеєнко)] визволили село.
На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися проти фашистів 636 жителів Красносілки, з них 279 загинуло. 363 нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу, в т. ч. 7 орденом Слави різних ступенів, 9 орденом Червоної Зірки. Про подвиг одного з них під Сталінградом розповідала 1943 року радіостанція «Радянська Україна» в літературній-передачі «Про Гриця Чухна». Г. Й. Чухно, кавалер ордена Вітчизняної війни, був учасником битви на Волзі. Він пристосував до звичайного човна автомобільний мотор і під вогнем ворога перевозив боєприпаси через річку. В березні того ж року мужній воїн загинув смертю хоробрих.
Одразу ж після визволення Красносілки від фашистських загарбників відновлено сільську Раду депутатів трудящих, яка приступила до відбудови зруйнованого господарства. У січні розпочали свою діяльність три красносілківські колгоспи й МТС. Їхнє майно фашисти пограбували і знищили, 130 будинків колгоспників спалили. Основний тягар відбудови лягав на плечі стариків, підлітків і жінок.
По-ударному працювали трактористи Красносілківської МТС, зокрема бригада № 11 на чолі з Д. А. Витріщаком. Перевиконавши план оранки 1944 року, вона заощадила на 4 машинах 10 цнт пального. А член цього колективу П. Т. Товкач удвічі перевиконав завдання, вчасно провівши сівбу. Колгоспники всіх трьох артілей старанно доглядали посіви. За 4 дні вони завершили проривку цукрових буряків на площі 110 га. Найкращих показників добився колгосп «Спільне життя». Господарство зібрало в середньому по 20 цнт з га зернових і по 225 цнт цукрових буряків, а перша бригада, очолювана А. Мельником, з площі 7 га — по 270 цнт цукрових буряків. Вона вийшла переможцем в соціалістичному змаганні на жнивах. Найвищих показників на осінній оранці 1944 року добилися дівчата-трактористки Т. С. Крамар і О. Мельник. В кожної з них виробіток на трактор перевищував 500 га умовної оранки.
З великим ентузіазмом працювали жителі Красносілки у 1945 році. В колгоспі «Спільне життя» під час жнив за дві доби зібрано 90 га жита та 140 га ячменю. 40 жінок цього колгоспу вийшли в поле з косами. 3. П. Телевна, М. В. Загородня, Г. П. Гриб і Г. І. Загородня виконували норми на 150—170 процентів.
Вагомий вклад у відбудову зруйнованого колгоспного господарства вносили й учні Красносілківської середньої школи, яка почала працювати у квітні 1944 року. Вони взяли шефство над громадським тваринництвом, дитячими яслами, допомагали дітям-сиротам.
Внаслідок наполегливої праці трудівників села економіка колгоспів поступово зміцнювалася. Вже на початок 1947 року вони повністю освоїли закріплені за ними посівні площі. Того ж року 100-пудовий урожай з усієї площі зібрав колгосп ім. Леніна. Колектив цього господарства у соціалістичному змаганні 1947 року виборов перше місце серед колгоспів району. Йому присуджено перехідний Червоний прапор району.
Бойовими організаторами відбудови села були комуністи. У жовтні 1945 року відновлено територіальну партійну організацію. Згодом парторганізації створені також при артілях. Безпосередньо питаннями відродження і дальшого розвитку господарства та культури займалася сільська Рада. У повсякденній роботі вона спиралася на численний актив. Так, 19 грудня 1947 року на сесії при обговоренні звіту сільради про роботу за 1944—1947 роки, крім депутатів, були присутні 500 жителів села. 16 березня 1948 року на сесії сільської Ради прийнято рішення про розгортання соціалістичного змагання за дострокове виконання завдань четвертої п’ятирічки. Вирішено викликати на змагання Ясиноватську та Ставидлянську сільради. 6 травня сесія сільради обговорювала питання про виконання взятих зобов’язань. Першість у змаганні здобули ланкові, депутати сільської Ради Н. І. Винник і К. Д. Витріщак. Перед вели комуністи. Так, комбайнер Г. С. Пустовіт з 171 га намолотив 2860 цнт зерна.
З добрими показниками трудівниками Красносілки завершили четверту п’ятирічку. Колгосп ім. Леніна у 1950 році зібрав пересічно по 21 цнт зернових і по 280 цнт цукрових буряків з га. В артілі «Червоний промінь» середній урожай зернових становив 20,5 цнт з га, буряків — 215 цнт з га, ланка Я. Цупренко на кожному з 12 га виростила по 340 цнт цукрових буряків. В колгоспі «Спільне життя» 1950 року зібрано пшениці в середньому по 25 цнт з гектара.
В 1945 році вже працювали в одну зміну середня і семирічна школи, відновили роботу бібліотека, сільський і два бригадні клуби. Було відкрито фельдшерсько-акушерський пункт, колгоспний пологовий будинок, поштове відділення, магазин, радіовузол артілі «Червоний промінь». 1951 року дала струм дизельна електростанція цього ж господарства, а 1953 — колгоспу «Спільне життя».
У лютому 1958 року на загальних зборах трудівників усіх трьох господарств одностайно прийнято рішення об’єднатися в один колгосп і назвати його «Шляхом Леніна». Він користувався 5451 га сільськогосподарських угідь, з них 4280 га орної землі. Об’єднання сприяло підвищенню ефективності виробництва. Так, наприклад, надій молока від фуражної корови становив уже 1796,5 кг, а настриг вовни — 3,5 кг з вівці. Протягом 1958—1965 рр. тракторний парк збільшився з 22 до 33 машин. Потужність електромоторів зросла більше як у 10 разів. Великого розмаху набуло будівництво господарських і культурно-побутових приміщень. Механізовано трудомісткі процеси в тваринництві. У 1961 році для ремонту сільськогосподарської техніки споруджено механічну майстерню, оснащену необхідним устаткуванням. Тоді ж збудовано і 3 тракторних стани. В 1964 році здано в експлуатацію гараж на 20 автомашин. Грошові прибутки артілі за цей же час зросли в півтора раза. У 1965 році її неподільний фонд становив 1590 тис. крб., вартість людино-дня — понад 3 карбованці.
Радянський уряд не раз відзначав самовіддану працю хліборобів Красносілки. Тільки за 1958—1965 рр. орденами й медалями нагороджено 9 трудівників. За успіхи, досягнуті у збільшенні виробництва зернових культур, ланкову Г. В. Іщенко удостоєно в 1966 році ордена Леніна. Бригадира колгоспних механізаторів депутата сільської Ради комуніста Г. П. Юрченка, який добився мінімальних трудових і грошових затрат на гектар оранки та великої економії пального і запасних частин, 1965 року нагороджено орденом «Знак Пошани». У 1967 році його бригаді, першій у колгоспі, присвоено почесне звання колективу комуністичної праці. 21 колгоспникові 1965 року присвоєно звання ударника комуністичної праці.
Значних успіхів добилися хлібороби в роки восьмої п’ятирічки. Колгосп «Шляхом Леніна» вийшов переможцем у районному змаганні на честь півстолітнього ювілею Радянської влади.
Розгорнувши змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, трудівники артілі виконали всі зобов’язання, взяті перед державою. У 1970 році одержано по 31,6 цнт зернових з га, у т. ч. пшениці по 32,9 цнт, цукрових буряків 333,4 цнт. Середній надій молока від корови становив 2942 кг. Доярка О. К. Загородня надоїла по 3498 кг молока, О. К. Піддимай — 3520 кг. Чабан В. Й. Стельмах одержала по 119 ягнят від 100 вівцематок, настригла по 5,7 кг вовни з вівці. Колгосп достроково виконав п’ятирічний план продажу державі сільськогосподарської продукції. Господарство має 43 трактори і 31 автомобіль. Споруджено зрошувальну систему, два великі зерносклади, механізований тік. Обслуговуванням машин зайнято понад 200 чоловік. Неподільні фонди колгоспу на кінець п’ятирічки становили 2465 тис. крб. Вартість людино-дня — 4 карбованці.
За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва та у виконанні восьмого п’ятирічного плану продажу державі продуктів рільництва і тваринництва урядові нагороди одержали 9 трудівників колгоспу. Орден Леніна вручено голові Ю. К. Коваленку та бригадирові тракторної бригади Г. П. Юрченку, орден Трудового Червоного Прапора — заступникові голови правління І. П. Манзюку, орден «Знак Пошани» — чабанові В. Й. Стельмах і доярці О. К. Загородній. 16 колгоспників удостоєно почесного звання ударника комуністичної праці. Ленінською ювілейною медаллю відзначено 92 жителя села.
З великим трудовим і політичним піднесенням трудівники села приступили до перетворення в життя рішень XXIV з’їзду КПРС. 1971 року колгосп одержав по 37,9 цнт з га зернових на площі 2410 га, у т. ч. озимої пшениці по 44,6 цнт з га на площі 1347 га. Найвищий урожай виростила перша комплексна бригада, яку очолює комуніст, депутат сільської Ради І. П. Крамар. Середня врожайність зернових у цій бригаді становила по 41 цнт з га, у т. ч. озимої пшениці по 48,4 цнт з га на площі 426 га. Кавалер двох орденів Трудового Червоного Прапора комбайнер Г. С. Пустовіт за 16 робочих днів з площі 127 га намолотив 6014 цнт зерна, а комуніст І. Л. Дишлевий за 18 днів з площі 158 га — 6927 цнт зерна. Механізатори першої тракторної бригади (бригадир Г. П. Юрченко) виростили й зібрали по 360 цнт цукрових буряків на площі 187 га. Зараз колгосп спеціалізується на вівчарстві і вже досяг певних успіхів. Настриг вовни з вівці 1971 року становив 4,9 кілограма.
Розвиток колективного господарства, постійне зростання продуктивності праці і виробництва сільськогосподарської продукції створили умови для підвищення рівня життя трудівників села. За останні 10 років збудовано 162 сучасні типові будинки для колгоспників. В центрі села виросли нові приміщення контори колгоспу та відділення зв’язку, будинку культури й середньої школи. Споруджено двоповерховий торговельний комплекс. За ініціативою колгоспної комсомольської організації на честь 20-річчя перемоги над німецькими фашистами молодь посадила парк Перемоги, в якому встановлено пам’ятник В. І. Леніну. Заможно живуть колгоспники. 477 чоловік зберігають в ощадних касах свої заощадження на суму 303 тис. карбованців.
В селі працюють фельдшерсько-акушерський пункт і дитячі ясла на 50 місць. У середній школі 26 вчителів навчають 400 учнів. За роки Радянської влади 625 юнаків і дівчат закінчили середню школу, 105 з них здобули вищу освіту, 321 середню спеціальну. З села вийшло 120 вчителів, 4 юристи, 16 агрономів, 12 лікарів, 10 інженерів та багато інших спеціалістів.
Будинок культури із залом для глядачів на 500 місць має механізовану сцену, широкоекранну кіноустановку. Десятки колгоспників беруть участь у гуртках художньої самодіяльності: хоровому, драматичному, танцювальному, грають у духовому оркестрі. Факел районних ювілейних фестивалів мистецтв у 1967— 1969 рр. було запалено саме в Красносілці. В клубі систематично виступають колективи художньої самодіяльності районного центру і сусідніх сіл, професіональні колективи з обласного центру. Тут працює філіал Олександрівської музичної школи по класу фортепіано і баяна. При будинку культури на громадських засадах відкрито краєзнавчий музей, експозиція якого знайомить з історією села до Жовтневої революції, розповідає про боротьбу трудящих за встановлення й зміцнення Радянської влади, їх участь в соціалістичному будівництві. Бібліотека має книжковий фонд 10 тис. томів, її відвідує 800 читачів.
Велику організаторську і виховну роботу серед трудящих села проводить партійна організація, яка налічує у своєму складі 52 чоловіка. Справжніми помічниками комуністів виступають 2 комсомольські організації — колгоспна і шкільна, що об’єднують 109 членів ВЛКСМ.
До складу сільської Ради входить 35 чоловік, 28 з них залучено до роботи в 4 постійних комісіях: сільськогосподарській, культурно-освітній, фінансово-бюджетній та соціалістичної законності. Майже весь бюджет сільської Ради — до 15 тис. крб.— витрачається на соціально-культурні потреби трудящих. При сільській Раді діють 12 вуличних комітетів, товариський суд, ради: жіноча, сприяння сім’ї і школі, соціального забезпечення. 60 активістів села стежать за дотриманням санітарного і громадського порядку на вулицях села. Ще в 1967 році Красносілківська сільська Рада вийшла переможцем у районному змаганні на честь 50-річчя Радянської влади.
Здійснюючи рішення XXIV з’їзду КПРС, трудящі Красносілки роблять гідний внесок у побудову комуністичного суспільства в нашій країні.
А. О. ДЕЙНЕКА, В. О. ЦИСЬ