Протопопівка, Олександрійський район, Кіровоградська область
Протопопівка — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Інгульця, на відстані 10 км від райцентру. Вузлова станція Користівка. Населення — 3975 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також села Діброви і Новоолександрівка.
В XVI—XVII ст. ст. місцевість, де виникла Протопопівка, належала запорізьким козакам. Тут у 40-х роках XVIII ст. один з них — Протопоп — мав свій зимівник. З утворенням Нової Сербії, коли тут розмістилася 13-а рота Пандурського полку, Протопопівку перейменовано на Вараждин (Вараджин). Під такою назвою населений пункт значиться на карті, складеній де Боскетом 1751 року. 1764 року він — шанець Жовтого гусарського полку.
1787 року у Вараждині, казенному селі, що входило до Олександрійського повіту Катеринославського намісництва, налічувалось 89 дворів і 246 жителів чоловічої статі. З 1803 року населений пункт, якому було повернуто попередню назву, підпорядкували Херсонській губернії. В 1821 році Протопопівку віднесено до військових поселень 3-ї кірасирської дивізії: у ній розташувався 2-й ескадрон Малоросійського кірасирського полку. Поселенці відбували військову службу, а також забезпечували харчуванням своїх постояльців — кірасирів, постачали фураж.
З 1857 року Протопопівка — знову казенне село. На 1859 рік тут налічувалось 178 дворів і 1072 жителі, які переважно займалися землеробством, 86 чоловік — ремеслом і торгівлею. З ремісників найбільше жило тут кравців, шевців, ткачів, а також столярів і теслярів. Поширеним було виготовлення столів, стільців, скринь та інших меблів. Жінки займалися вишиванням рушників, тканням ряден і білого полотна. Низька культура обробітку землі, посухи призводили до недородів, які повторювались майже кожні 5 років. У 1859 році жителі села мали сплатити лише поземельної податі 2809 крб., наступного року — 2926 карбованців.
Коли розпочалось прокладання залізничної лінії Кременчук—Єлисаветград, на околиці села збудовано станцію Користівка. 8 жовтня 1869 року на цій дільниці відкрився рух поїздів. 1901 року введено в дію лінію до П’ятихаток, Користівка стала вузловою станцією. В тому ж році тут споруджено депо та перші житлові будинки.
З розвитком капіталізму відбувався інтенсивний процес класового розшарування села. На 1886 рік у ньому налічувалось 366 господарств, з них 340 селянських. 38 були безземельними, а 137 — володіли наділами від 1 до 5 десятин. Разом з тим 29 заможних дворів мали 519 десятин землі. В 172 господарствах зовсім не було тягла, 18 мали лише по одній голові худоби. В той же час 35 багатіям належало по 3—4, а 5 — по 5—7 голів.
Тяжке й безправне становище, безпросвітні злидні спонукали населення Протопопівки до боротьби. В період першої російської революції, а саме — в жовтні—грудні 1905 року на станції Користівка відбулися три страйки залізничників. Керував ними страйковий комітет, до якого входили Ф. А. Половинка, П. Іляшевський, І. Сокол, І. Куляда та інші. В листопаді залізничники припинили рух поїздів і перешкодили царському уряду своєчасно підвезти війська для придушення Севастопольського збройного повстання. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, скасування військово-польових судів і смертної кари за участь у політичній боротьбі тощо. Страйковий комітет одержував зі станції Люботин революційну літературу. Страйк придушили, а найактивніших членів комітету віддали до суду.
Столипінська реформа прискорила процес розшарування селян. Не маючи змоги платити за землю, селяни розорювались. Деякі переселялись за межі України.
По медичну допомогу мешканці Протопопівки зверталися до лікаря у волосний центр Косівку, розташовану за 12 км. Злиденне життя, відсутність медичного обслуговування були причинами частих епідемій. У 1912 році від різних хвороб померло 84 чоловіка.
Царські власті не дбали й про освіту селян. До церковнопарафіяльної школи, відкритої 1861 року, що містилась у церковній сторожці, в 1896 році ходило 29 хлопчиків і 4 дівчинки. У 1899 році в Протопопівці засновано земську школу на 100 учнів. Але й після цього не всі діти шкільного віку були охоплені навчанням. В 1912 році тут три вчителі навчали 104 учні.
Перша світова війна тяжко відбилась на становищі селян. На початок 1916 року в селі було 561 господарство, з них 77 зовсім не мали землі під посів. З наділом до десятини налічувалося 44, а від Ідо 4 десятин — 145 родин, 42 куркульські володіли кожне 10—16 десятинами, 16 господарств— 17—50 десятинами. Без тягла налічувалось 246 дворів, 54 були однокінними, тоді як 21 куркульське господарство мало по 4 голови робочої худоби, а 2 — по 6—8 голів. Вже на третій рік війни 210 господарств не мали корів, а 114 — ніякої худоби. До того ж, жінки не могли впоратися з господарством. Лише за два роки війни було призвано на військову службу 397 чоловік. Усе це спричиняло гостре незадоволення селян царизмом. Не мирилися із своїм становищем і фронтовики. Так, житель села унтер-офіцер С. Ф. Клочко закликав солдатів не виконувати наказу командування про наступ, за що був засуджений військово-польовим судом на 15 років каторги.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції у Протопопівці створюється земельний комітет. Та більшість у ньому мали заможні жителі села, які підтримували представників Тимчасового уряду. Надії селян покінчити з війною й одержати землю — не здійснились. Вони змушені були продовжувати орендувати землю у багатіїв.
Звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді дійшла до Протопопівки в листопаді 1917 року. Наприкінці грудня в Косівській волості, куди входила й Протопопівка, були переобрані земельні комітети. До їх складу тепер увійшли переважно селяни-бідняки. Протопопівський земельний комітет взяв на облік землю і реманент, заборонив рубати ліс. В січні 1918 року в селі встановлено Радянську владу. Ревком почав конфіскацію землі багатіїв і розподіл її між селянами по 2 десятини на їдця. Найбіднішим сім’ям надавалась допомога реманентом, посівним матеріалом.
Перші революційні перетворення перервала австро-німецька навала. 21 березня 1918 року радянське командування розмістило на станції Користівка частини 1-ї і 3-ї армій, зокрема загін А. В. Полупанова з бронепоїздом і Попаснянський партизанський загін Майорова, які мали обороняти залізницю від Користівки до м. Олександрії. Добровольцями до них вступило багато жителів села. Невдовзі в районі Протопопівки і Користівки розгорнувся запеклий бій з інтервентами, який тривав кілька днів. Радянські війська змушені були відступити до П’ятихаток і Кременчука. 24 березня 1918 року ворог захопив село і станцію. Відновилися старі порядки. Землю та реманент забирали куркулі. Карателі розправлялися з тими, хто чинив опір новій владі. Так, вони розстріляли одного з червоних партизанів К. М. Потапова.
Австро-німецькі війська в селі замінили петлюрівці. Проте в петлюрівських загонах почалися заворушення. Частина солдатів визнала Радянську владу, решта розбіглась. На початку лютого 1919 року 5-й полк 2-ї Української радянської дивізії разом з полком Червоного козацтва при підтримці партизанів, здійснюючи наступ з Кременчука на Знам’янку, визволив Користівку від петлюрівців. На станції розташувалася частина бійців 1-го полку Червоного козацтва.
7 лютого 1919 року на зборах селян Протопопівки, де було близько 300 чоловік, з доповіддю про поточний момент виступив політпрацівник 5-го радянського полку. В резолюції зборів зазначалося: «Ми добре знаємо, що тільки Радянська влада є захисницею робітників і селянської бідноти». Збори обрали військово-революційний комітет у складі П. Н. Кашпуровського, С. Я. Афанасьева, К. Потапова, Я. Устенка, Н. Устенка, М. Калиниченка, П. Андреева. Але розгорнути роботу ревкомові не вдалося: у травні вибухнув заколот Григор’єва, бандити захопили Протопопівку. Здійснюючи наступ на Олександрію, радянські війська в ніч на 22 травня 1919 року очистили село і станцію Користівка від григор’євських банд. Штаб Харківського військового округу доповідав В. 1. Леніну, що під час боїв за Олександрію і Користівку захоплено 5 бронепоїздів, 30 гармат, 2 ешелони снарядів, великі запаси зброї та військового спорядження, паровози, вагони, багато іншого майна.
У серпні Протопопівка зазнала й денікінського нападу. У січні 1920 року радянські війська визволили Користівку й село від білогвардійців. Жителі Протопопівкп І. М. Калашник, Н. Я. Савченко, А. Ю. Ткач, П. І. Марков та інші боролися проти денікінщини у складі 6-го Корачанського українського повстанського революційного полку, що згодом влився до 406-го стрілецького полку 46-ї стрілецької дивізії. До складу ревкому ввійшли С. Я. Афанасьев, Н. І. Бугайченко та К. К. Бугайченко.
2 квітня відбулися вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, яка очолила боротьбу бідноти за зміцнення революційних завоювань. Весною було взято на облік всі лишки зерна, створено запасний фонд продовольства, організовано допомогу родинам червоноармійців. Невдовзі засновано й комітет незаможних селян. Згідно з законом Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року земельна комісія нарізала землю селянам з розрахунку 1,8 десятини на їдця. Виконком Ради і КНС провели велику роботу щодо виконання планів продрозкладки, залучення бідноти до різних форм кооперації, боротьби з спекуляцією, бандитизмом. Значну допомогу в цьому їм подав агітпоїзд «Жовтнева революція», який у 1920 році двічі (у травні й жовтні) побував на станції Користівка. За успішну роботу в господарському і культурному будівництві на селі повітовий виконком заніс Протопонівську Раду на Червону дошку.
23 березня 1921 року на станції Користівка створено комуністичний осередок з 9 членів і 2 кандидатів у члени партії. До нього входили жителі Користівки, Протопопівки й інших навколишніх сіл. 1 лютого 1923 року на засіданні повітового комітету ЛКСМУ затверджено склад Користівського комсомольського осередку, секретарем якого обрали Й. Г. Михайлова. Незабаром утворено комсомольський осередок і в селі. В січні 1925 року в ньому налічувалось 25 юнаків і дівчат. Комсомольці були першими помічниками комуністів у їхній роботі серед трудящих. Вони організували спеціальний загін для боротьби з контрреволюційними елементами, спекулянтами. Пізніше його перетворили на Користівський загін ЧОП. На станції було відкрито клуб, де працювали політичний, природничо-науковий, драматичний і музично-хоровий гуртки. Тут читалися лекції, влаштовувалися спектаклі, концерти. Серед комсомольців поширився робсількорівський рух.
Внаслідок здійснення нової економічної політики господарство Протопопівки поступово відроджувалось. На 1924 рік в селі налічувалось 3827 жителів, 777 дворів. Селяни мали 4277 десятин землі. Розширилися посівні площі, зросла тяглова сила. Незважаючи на те, що в селі діяли споживча кооперація, яка охоплювала майже усіх селян, та кредитне товариство, дрібні господарі ще перебували в економічній залежності від куркулів. Одноосібники усвідомлювали, що підвищити продуктивність господарства можна тільки в об’єднаннях, у виробничих колективах.
Після XV з’їзду ВКП(б) комуністи Протопопівки розгорнули велику агітаційну роботу щодо залучення селян до колективного господарювання. 1927 року виникли перші товариства спільного обробітку землі, через два роки вони об’єдналися у два великі колгоспи «Перше серпня» та «Серп і молот», які очолили І. Д. Танковський і Я. В. Вакулов. Активними зачинателями колгоспного руху в селі були Д. І. Устенко, П. Т. Прокопенко і Ф. К. Стеблина. У 1967 році їхні імена занесено до Книги трудової слави колгоспу, а самим ветеранам присвоєно звання почесного колгоспника.
Партійна організація мобілізувала громадськість на допомогу першим артілям. Так, у колгоспі «Перше серпня» було створено 3 жіночі бригади, які зібрали 90 пудів посівного матеріалу, 60 пудів зернофуражу. З ініціативи комуністів трудівники артілі «Серп і молот» оголосили 1 і 2 травня 1932 року днями ударної сівби. За 2 дні вони засіяли 67 га пізніх культур. Учні протопопівської школи очищали посівний матеріал, збирали бадилля кукурудзи, доставляли в поле газети, читали їх хліборобам. Протопопівські колгоспи першими в районі закінчили сівбу. З 1930 року вони обслуговувались технікою Олександрійської, а з березня 1938 — Користівської машинно-тракторної станцій. На 1 грудня 1940 року в МТС було 50 тракторів, 29 комбайнів, 7 автомашин, 40 сівалок.
За роки передвоєнних п’ятирічок у колгоспах села значно підвищилась культура землеробства. Хлібороби одержували по 20—22 цнт пшениці на кожному гектарі посіву. Якщо на початку колективізації в колгоспах майже не було худоби і тягла, то 1941 року в артілі «Серп і молот» налічувалось 186 корів, 200 свиней, 183 коней.
Високих показників добились окремі трудівники. Свинарка артілі «Серп і молот» ударниця Л. Г. Ткач в 1939 році була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а наступного року путівки на виставку одержали стахановці комбайнер Користівської МТС А. П. Фронтов, тракторист С. П. Ненько та коваль П. А. Синицький. На той час у МТС було 17 стахановців і 20 ударників праці.
Збільшились заробітки колгоспників. З 1937 року вони одержували на трудодень по 2—3 кг хліба і 2 крб. 50 коп. У багатьох родинах з’явились велосипеди, патефони, добротний одяг. їх діти влітку відпочивали у піонерських таборах.
На залізничній станції діяв медпункт, а в грудні 1928 року фельдшерсько-акушерський пункт відкрито в селі. 1922 року на ст. Користівка засновано семирічну школу. Працювали школа соціального виховання, пункт ліквідації неписьменності, селянський будинок. В 1938 році збудовано середню школу, в якій навчалося 400 дітей.
У ході соціалістичної перебудови сільського господарства підвищувалась свідомість і політична активність колгоспників. Про це яскраво свідчили перші вибори до Верховної Ради СРСР (1937 р.), Верховної Ради УРСР (1938 р.) та місцевих Рад депутатів трудящих (1939 р.), коли виборці Протопопівки одностайно голосували за блок комуністів і безпартійних. Активну участь брали колгоспники і в збиранні коштів на побудову літаків-велетнів та військових кораблів.
Напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз перервав мирне життя трудящих. 6 серпня 1941 року ворожі війська окупували село. Вони зруйнували станцію Користівка, пограбували артілі, МТС, бібліотеки, 5 магазинів. На каторжні роботи до Німеччини вивезли 72 чоловіка. Безчинства гітлерівців не зломили радянських людей. У грудні 1941 року створено підпільну антифашистську групу в складі Г. Т. Кашпуровського, О. 3. Прокопенка та Д. Й. Прокопенка, М. М. Куйовди, В. М. Рижова та інших. Патріоти розповсюджували серед населення листівки, повідомлення Радінформбюро, обстрілювали фашистські військові ешелони, виводили з ладу сільськогосподарські машини, псували хліб, пальне тощо. Наприкінці 1942 року жандармерія напала на слід протопопівських підпільників. В. М. Рижова, О. 3. Прокопенка, Г. Т. Кашпуровського гітлерівці заарештували і розстріляли. Імена народних месників висічені на меморіальній дошці, встановленій на будинку Користівської середньої школи. Колишній житель села Олександрівни (згодом — Діброви) І. Д. Діброва став прославленим партизанським командиром загону ім. К. Є, Ворошилова, в якому брало участь багато місцевих мешканців, серед них — О. Бобошко, Т. Д. Саморока та інші.
В листопаді 1943 року, здійснюючи Олександрійсько-Знам’янську наступальну операцію, частини 5-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту кілька днів вели запеклі бої на околиці Протопопівки, в яких радянські бійці виявили масовий героїзм. 29 листопада 1943 року командир гармати 289-го гвардійського стрілецького полку старший сержант І. І. Маринич вогнем прямої наводки знищив ворожий літак, підбив танк і чотири бронемашини. За цей подвиг його нагороджено орденом Слави 1-го ступеня.
З грудня 1943 року частини 97-ї гвардійської стрілецької дивізії при взаємодії з 13-ю гвардійською стрілецькою дивізією вигнали з Протопопівки і станції Користівка німецько-фашистських загарбників1. Серед визволителів був і односелець командир мінометної батареї 292-го гвардійського стрілецького полку капітан І. П. Горяка, який перед тим брав участь у Сталінградській битві, на Орловсько-Курській дузі тощо. 94 бійці полягли в боях за село: серед них лейтенант М. О. Марков, сержант Д. І. Смислов, солдати Ф. Т. Маменко, О. М. Воронов, П. О. Кармазін та інші — сини України, Дону, Сибіру, Уралу, москвичі і ленінградці. Вони поховані в братській могилі. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло близько 300 місцевих жителів.
Після визволення сільська Рада взяла під свій контроль відбудову колгоспів, підприємств, культурно-освітніх закладів. На початку 1944 року в артілях залишилось кілька коней, 42 телят. Овець і птиці зовсім не було. Основний тягар відбудови винесли на собі жінки і підлітки. Так, в 1944 році в колгоспі «Перше серпня» вони виробили близько 60 проц. усіх трудоднів. Під керівництвом партійних організацій трудівники села наполегливо долали труднощі. Включившись у січні 1944 року в змагання за успішне проведення польових робіт, механізатори Користівської МТС виробили того року по 749 га (при річному плані на 15-сильний трактор — 365 га). Ремонтники МТС щодня виконували норму на 120 проц., а А. М. Губський — на 160—170 проц. Бригадир тракторної бригади П. О. Лановчук і тракторист М. А. Колодяжний. скошували по 18 га замість 9 га за нормою. Активну участь у польових роботах брали залізничники станції Користівка.
За рішенням сільвиконкому в колгоспах було створено фонди допомоги дітям, батьки яких загинули, захищаючи Батьківщину. Колгоспники здали до фонду Червоної Армії тисячі пудів зерна, картоплі та інших продуктів. Надсилаючи фронтовикам поздоровлення з радянськими святами, жителі Протопопівки відправляли багато святкових подарунків, у т. ч. індивідуальні посилки з щирими й теплими листами, в яких висловлювалися побажання швидше добити фашистів. Сільська Рада велику увагу приділила відновленню роботи медпункту, дитячих ясел, сільського споживчого товариства, пошти, бібліотек і клубу, при якому почали працювати драматичний, музичний та інші гуртки.
На початок 1948 року колгоспи села освоїли довоєнні посівні площі. Зросла врожайність зернових і технічних культур. У четвертій п’ятирічці перед у змаганні вела артіль «Перше серпня», її трудівники виростили по 20 цнт озимої пшениці на кожному з 217 га, а на окремих ділянках — по 26 цнт з гектара Колгосп першим у районі й області виконав державний план хлібоздачі 1948 року, за що був занесений на обласну Дошку пошани. Високого врожаю насіння люцерни добилася ланкова М. Л. Клочко. При плані 0,6 цнт вона збирала по 5 цнт насіння люцерни з кожного гектара. Жителі Протопопівки виявили їй велике довір’я, тричі обираючи до обласної Ради депутатів трудящих (у 1949, 1951, 1953 роках).
На початку 1950 року обидві артілі об’єдналися в одну — ім. Леніна. 1955 року очолив її 30-тисячник О. Т. Шульга, до цього — другий секретар Онуфріївського РК КП України. Працював він головою до 1971 року. Багаторічний досвід керівництва господарством узагальнений О. Т. Шульгою у брошурі «Сусідам руку подаєм». У 1957 році до протопопівського колгоспу приєдналася артіль ім. Калініна сусіднього села Дібров. Відтоді за цим господарством закріплено 5135 га землі. В 1958 році у держави було закуплено майже на 3 млн. крб. тракторів, комбайнів, багато причіпних знарядь. В артілі перейшли на грошову оплату, а з 1963 року всі виробничі ділянки переведено на госпрозрахунок. Значно підвищилася продуктивність праці, збільшилося виробництво продукції рільництва і тваринництва. Грошовий доход артілі досяг 1021 тис. крб. Оплата праці колгоспника в 1965 році становила 1065 карбованців.
Досвід місцевих трудівників став надбанням інших артілей району. В селі з 1964 до 1966 року працювала школа підготовки голів колгоспів, яка щорічно випускала 25 чоловік. Господарство змагається з новопразькою артіллю ім. Леніна та обмінюється передовим досвідом з колгоспом «Шлях Леніна» Світловодського району. Встановлено шефські зв’язки з членами артілі «Заповіт Ілліча» Червонокам’янської сільради. Традиційними стали зустрічі, обмін досвідом між трудящими Протопопівки і працівниками сільського господарства Чехословаччини, Болгарії, Югославії та Куби. Влітку 1964 року село відвідала болгарська делегація, яку очолював секретар Толбухінського окружкому партії. Тепло зустрічали в Болгарії протопопівських хліборобів у складі делегації трудящих Кіровоградщини.
Протягом 1965—1970 рр. у колгоспі різко збільшилося виробництво зерна, технічних культур, овочів, м’яса, молока. З кожним роком підвищується рівень механізації сільськогосподарського виробництва. На колгоспних полях і фермах працюють 45 тракторів, 18 комбайнів різного призначення, 20 автомашин. Артіль має допоміжні підприємства: пилораму, млин, олійню. Збільшуються щорічно відрахування до неподільного фонду, який 1970 року досяг 2015 тис. крб. У господарстві трудиться 12 фахівців з вищою та середньою спеціальною освітою. Звання колективів комуністичної праці присвоєно 1-й виробничій дільниці та колективам 1-ї і 3-ї молочнотоварних ферм. У колгоспі є 74 ударники комуністичної праці, багато раціоналізаторів. Серед них—механік А. І. Кашпуровський і завідуючий майстернею С. М. Шевченко, які виготовили машину для внесення мінеральних добрив у грунт та транспортер для виймання силосу з траншей.
Радянський уряд високо оцінив трудові заслуги колгоспників. Орденом Леніна нагороджені доярка В. С. Ручка, голова правління О. Т. Шульга, комбайнер Ф. А. Прокопенко, орденом Трудового Червоного Прапора відзначена доярка А. В. Бугайченко, завідуючий майстернею С. М. Шевченко. Напереродні Ленінського ювілею 70 колгоспників нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». За дострокове виконання завдань восьмої п’ятирічки шість трудівників колгоспу удостоєно орденів і медалей, у т. ч. ордена Жовтневої Революції — ветеран колгоспної праці персональний пенсіонер республіканського значення О. Т. Шульга; ордена Трудового Червоного Прапора — Р. Д. Воробей і А. К. Васильєв.
Йдучи назустріч XXIV з’їзду КПРС та виконуючи рішення липневого (1970 р.) Пленуму ЦК КПРС, хлібороби Протопопівського колгоспу взяли на себе підвищені соціалістичні зобов’язання. Вони зібрали по 36,5 цнт зерна з кожного гектара в т. ч. озимої пшениці — по 38 цнт. Ставши на передз’їздівську трудову вахту, колектив працівників відгодівельного пункту квартальний план виробництва і продажу державі яловичини виконав до 20 березня На ім’я президії XXIV з’їзду КПРС було послано телеграму, в якій доповідалось, що колгосп додатково продав державі 407 цнт м’яса і 410 цнт молока. Політінформатори, пропагандисти і агітатори допомагають кожному трудівникові глибоко усвідомити суть політики партії, рішень з’їздів, відповідальність кожного за доручену справу.
Несприятливі кліматичні умови 1971 року не перешкодили хліборобам успішно провести весняну сівбу. Механізатори щодня виконували норму на 115—120 проц. Хлібороби перевиконали свої зобов’язання. Валовий збір зерна в 1971 році становив 55 820 цнт.
При плані 10 800 цнт державі продано зерна 17 038 цнт, яловичини — 15 480 цнт. В колгоспі ім. Леніна трудяться представники 11 національностей: українці, росіяни, білоруси, вірмени, татари, поляки, грузини тощо. На честь 50-річчя СРСР трудівники колгоспу зобов’язалися виробити у 1972 році валової продукції на 2060 тис. крб., довести загальний рівень рентабельності всіх галузей виробництва до 28 проц., у т. ч. тваринництва до 27 проц., одержати від реалізації продукції 670 500 крб. прибутку.
Наполегливо працюють над виконанням виробничих планів і залізничники. За післявоєнні роки докорінно реконструйовано станцію Користівка. В 1954 році споруджено новий вокзал, пущено в дію сортувальний майданчик для розвантаження вагонів великої ваги. З 1962 року через станцію пішли електропоїзди, обладнано автоматичну централізовану сигналізацію. В 1967 році колективу залізничної станції, очолюваному І. І. Найдьоновим, присвоєно звання колективу комуністичної праці, 40 залізничників удостоєно звання ударника комуністичної праці. Колектив наполегливо бореться за успішне втілення в життя рішень XXIV з’їзду КПРС. Обговорюючи на відкритих партійних зборах у серпні 1971 року постанову ЦК КПРС «Про дальше поліпшення організації соціалістичного змагання», комуністи вузла виявили нові можливості і резерви зростання продуктивності праці. В перший рік дев’ятої п’ятирічки значно перевищено план навантаження і розвантаження вагонів. Простій вагонів скорочено на 0,7 години проти планової норми, в 1,5 раза збільшилось завантаження їх зерном та іншими сільськогосподарськими продуктами. Зміна чергового по станції комуніста І. І. Боєвця першою виборола звання колективу комуністичної праці.
На Користівському хлібоприймальному пункті стали до ладу в 1960 році калібрувальний завод та в 1971 — насіннєочищувальна дільниця, яка забезпечує колгоспи Олександрійського району високоякісним посівним матеріалом. На місці колишньої Користівської МТС виросло районне об’єднання «Сільгосптехніки» з майстернями та автопарком на 190 машин. Тепер у майстерні щороку проходить капітальний ремонт близько 350 тракторів та інша сільськогосподарська техніка. Найближчим часом буде споруджено станцію технічного обслуговування на 400 автомашин. В об’єднанні трудяться 39 ударників комуністичної праці, багато раціоналізаторів. Серед них — токар Б. І. Зеленський, слюсар О. І. Губа, шофер М. А. Радченко. За перевиконання виробничих планів 1970 року районне об’єднання нагороджено перехідним Червоним прапором Всесоюзного об’єднання «Сільгосптехніки» і ВЦРПС.
Зростає добробут жителів села. Середній місячний заробіток слюсаря об’єднання «Сільгосптехніки» становить 137, шофера — 126 крб. В колгоспі щомісяця рільник одержує 80 крб., тваринник — 110, механізатор — 145 крб. За останні роки понад 200 родин колгоспників, робітників і службовців справили новосілля.
Всі будинки електрифіковані. В селі є поштове відділення, телефонна станція на 110 абонентів. Трудящі мають 288 телевізорів, 165 газових кухонних плит, багато мотоциклів, холодильників, радіоприймачів тощо. 800 трудівників похилого віку забезпечені пенсією. У місцевій ощадній касі близько 1200 вкладників, а загальна сума внесків перевищує півмільйона крб. Жителів Протопопівки обслуговує сільське споживче товариство, яке має 19 магазинів із загальним річним товарооборотом понад 1500 тис. крб. У 1970 році на ст. Користівка споруджено типовий магазин на 5 робочих місць. Медичну допомогу населення одержує в Користівському та сільському медпунктах.
У двох середніх школах села навчаються 605 дітей, працює 45 учителів. Тут створено гурток інтернаціональної дружби, члени якого дружать, обмінюються листами і пам’ятними сувенірами з учнями шкіл ПНР, НРБ, ЧССР. 24 травня 1969 року Протопопівська середня школа відсвяткувала тридцятирічний ювілей першого випуску десятикласників. Кожному стала доступною не лише загальна середня, а й середня спеціальна та вища освіта. Так, з родини шофера Г. М. Овчаренка син Віктор закінчив хірургічне відділення Ленінградської військово-медичної академії, дочки Фелікса, Людмила і Віра — інші вищі навчальні заклади; Світлана, Лариса, Жанна й Олександр здобули середню медичну освіту, а син Володимир і дочка Ольга після закінчення середньої школи працюють слюсарями на електромеханічному заводі. Колишні вихованці її М. В. Бугайченко, В. Д. Ткач, А. С. Устенко стали кандидатами технічних наук, 3. Ф. Устенко — кандидатом сільськогосподарських наук, а доктор сільськогосподарських наук професор С. Д. Лисогоров — почесний громадянин Херсона. З 1960 року на станції працює школа робітничої молоді.
В селі є два клуби з стаціонарними кіноустановками і з залами на 500 глядачів. При клубах діють драматичні, хорові і спортивні гуртки, в яких об’єднано 55 аматорів сцени і спорту. Послугами трьох бібліотек з фондом 12 500 книг користуються 1500 читачів. Жителі села передплачують 2530 примірників газет і 1583 журнали. З 1956 року в колгоспі виходить багатотиражна газета «Шляхом Леніна».
Невпинно зростають ряди 6 партійних організацій села, які об’єднують 213 комуністів. Тільки в складі колгоспної парторганізації — 91 член партії. У комуністів гідна зміна — 228 комсомольців. Профспілкова організація в колгоспі налічує 117, а в селі — понад 800 членів.
До Протопопівської сільської Ради обрано 59 депутатів, з них робітників 27, колгоспників 25, інтелігенції 7. На сесіях сільради обговорюються питання підвищення продуктивності праці в колгоспі і на підприємствах села, раціонального використання техніки, збереження соціалістичної власності, діяльності шкіл, клубів, бібліотек, лікарні. Велику увагу приділяє сільська Рада впровадженню в побут нових обрядів. Урочисто проходять у селі реєстрація шлюбу, новонароджених, вечори повноліття. Вже традицією стало, що кожне молоде подружжя покладає до підніжжя пам’ятника В. І. Леніну живі квіти. По-святковому проходять вечори трудової слави, вшанування пенсіонерів, проводи юнаків до Радянської Армії, зустрічі демобілізованих воїнів.
Сільрада затвердила перспективний план розвитку села в новій п’ятирічці. Перед трудівниками колгоспних ланів стоїть завдання: довести урожай зернових у 1975 році до 35 цнт з гектара, в т. ч. озимої пшениці до 40 цнт, а цукрових буряків — до 260 цнт з гектара. На Користівському хлібоприймальному пункті буде побудовано механізовану сушарку насіння гібридної і сортової кукурудзи, а також зерносклад. Збільшиться кількість під’їзних колій на залізничній станції і наприкінці п’ятирічки почнеться прокладання другої колії з Користівки на Кременчук. У найближчі роки в селі виростуть десятки гарних будинків, дитячий садок-ясла.
Керовані партійною організацією, трудящі Протопопівки успішно здійснюють завдання нової п’ятирічки.
М. М. КУЙОВДА