Успенка, Онуфріївський район, Кіровоградська область
Успенка (до 1752, в 1775—1827 рр.— Плахтіївка, у 1752—1775 рр.— Зімунь, з 1827 року — Успенка) — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі Дніпра, при впадінні в нього річки Омельничка, за 16 км від районного центру і за 18 км від залізничної станції Крюків-на-Дніпрі. Населення — 1816 чоловік. Сільській Раді підпорядковане також село Дача.
Місцевість навколо Успенки заселена з найдавніших часів, про що свідчать виявлені тут і частково досліджені поселення доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.), трипільської культури (III тисячоліття до н. е.), доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), а також ранньослов’янські черняхівської культури (II—VI століття) та VI—VIII століть.
Село засноване козаками Полтавського полку як задніпровське поселення у 2Q-x роках XVIII століття. У 1740 році це вже була багатолюдна слобода Плахтіївка. Її мешканці займалися скотарством. Досить розвинутими були бортництво і садівництво. Розташована над великим шляхом, який з’єднував Запоріжжя з Правобережною Україною, Плахтіївка зазнавала частих нападів і руйнувань від татарських завойовників та польських магнатів.
У 1752 році, запроваджуючи Новосербське військове поселення, царський уряд включив слободу до складу гусарського полку І. Хорвата, змінивши її назву на Зімунь. 1764 року вона стала шанцем, у якому розташувалася рота Жовтого гусарського полку. На початку 80-х років у селі, що знову називалося Плахтіївкою, мешкало 717 державних селян, з них 372 чоловіки і 345 жінок. З 1787 року воно входило до Верхньодніпровського повіту Катеринославського намісництва, а згодом — Катеринославської губернії.
Весною 1826 року, коли царський уряд хотів перетворити Плахтіївку на військове поселення, селяни вигнали пристава, офіцера-вербувальника й солдатів, що прибули з ним. Всі чоловіки призовного віку переховувалися в дніпровських плавнях. Кілька разів військово-поселенська управа намагалася приборкати населення, але воно зустрічало поселенську адміністрацію вилами і дрючками. У грудні царські гусари, що прибули до слободи, вчинили розправу над селянами, били їх нагаями, зруйнували хати, та все ж не змогли підкорити. Тоді царський уряд переселив місцевих жителів до Бессарабії, де вони заснували нове село, що теж було назване Плахтіївкою.
1830 року Новогеоргіївська військово-поселенська управа розпочала заселення спустілої слободи. Ротним правлінням казенних сіл округу видавалися наряди на переселення сюди певної кількості людей. Щоб стерти пам’ять про непокірних плахтіївців, за вказівкою департаменту військових поселень слободу перейменовано на Успенське. На цей час вона входила до першого ескадрону кірасирського полку. У 1835 році тут налічувалося 332 чоловіки і 340 жінок. Було 115 житлових будинків, 5 млинів. До цього часу ще збереглися назви окремих частин села — Бані, Конюшні, Парат (центр села, де відбувалася військова муштра).
З ліквідацією військових поселень у 1857 році село стало державним. За десятою ревізією 1858 року в ньому мешкало 736 чоловіків, 721 жінка. З’явилися ремісники: 7 кравців, 4 шевці, 5 пічників, 10 штукатурів, 7 теслярів. Становище державних селян, обкладених тяжкими грошовими податками і натуральними повинностями, було дуже тяжким. Вони все більше розорялися, продавали своє майно, перетворюючись у наймитів. Багато бідняків потрапило в економічну залежність від місцевого поміщика штаб-ротмістра князя Манвелова, у володінні якого було 812 десятин землі. За указами 1866—1867 рр. про поземельний устрій державних селян жителям села доводилося вносити до казни щорічні платежі у формі державно-оброчного податку. У 1887 році держава примусила успенців викупати свої наділи, розмір яких становив пересічно 5,9 десятини на ревізьку душу. Багато селян не мали для цього коштів і змушені були за мізерну плату працювати в маєтках поміщика. В селах Верхньодніпровського повіту, у т. ч. і в Успенці, на жнивах 1879 року за поденну роботу поміщики платили 60 коп. чоловікові і 45 коп. жінці. Перебуваючи боржниками багатіїв та не маючи змоги розрахуватися, бідняки віддавали їм своє майно, а нерідко й наділи. Десятки і сотні розорених селян, особливо молоді, йшли на заробітки до сусідніх поміщиків, на заводи Кам’янського та Катеринослава. 1897 року в Успенці налічувалося 514 дворів з 2944 жителями, що мали 2626 десятин землі. Лише в 1875 році тут вперше відкрито сільську школу, в якій навчалося 50 дітей: 44 хлопчики і 6 дівчаток.
Селяни Успенки були активними учасниками революційних подій 1905—1907 рр. Весною 1905 року вони брали участь у розгромі сусідніх поміщицьких маєтків Манвелова (с. Морозівка), Кузьмицького (с. Млинок), Сердюка (с. Федорівка). Організатором самовільного розподілу худоби і майна поміщика Стрельченка 19 грудня того року став успенський селянин Я. Вінник. Під час цих подій загинуло шість бідняків, тяжко поранено — 53. У січні 1906 року до Успенки прибув каральний загін, який учинив розправу над селянами. Активних учасників виступів було заарештовано і засуджено до різних строків каторжних робіт.
Після столипінської аграрної реформи процес класового розшарування селянства прискорився. Поблизу Успенки виникли Ольгинські та (Хмельницькі хутори, де оселилися місцеві куркулі. Багато бідняків наймитували у них або поповнювали лави пролетарів у містах. Дехто з мешканців села шукав кращої долі в Сибіру, але з часом вони поверталися назад зовсім розорені. Напередодні першої світової війни агітаційно-революційну роботу серед успенців провадили селяни-бідняки Д. С. Куделя і К. С. Соловйов.
Імперіалістична війна ще більше загострила класові суперечності в селі. Майже все доросле чоловіче населення Успенки мобілізували до армії, у багатьох жителів забрали для потреб армії тягло і вози. Невдоволення політикою царського уряду серед селян Успенки наростало. Лютнева буржуазно-демократична революція не змінила на краще становища селян, і очікуваної землі вони так і не дістали від Тимчасового уряду.
Трудове селянство з радістю зустріло звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. За завданням Катеринославської більшовицької партійної організації до рідного села прибув Д. С. Куделя (ще в армії вступив він до більшовицької партії). В перших числах січня 1918 року в приміщенні земської школи відбувся багатолюдний мітинг, на якому селяни-бідняки і солдати-фронтовики з великою увагою прослухали розповідь свого земляка про повалення влади поміщиків і буржуазії, про утворення робітничо-селянського уряду на чолі з В. І. Леніним. Тут же було обрано Успенську Раду, під керівництвом якої почався розподіл між селянами поміщицьких та церковних земель. Для організації боротьби з контрреволюцією створено волревком у складі 9 чоловік. Головою його став Д. С. Куделя, секретарем — К. С. Соловйов.
Д. С. Куделя в той час не тільки у Верхньодніпровському, але й в інших повітах Катеринославської губернії виступав як агітатор Радянської влади, організовував ревкоми, допомагав ділити поміщицькі землі. В січні 1918 року його обрано делегатом на Катеринославський губернський селянський з’їзд, в лютому він брав участь у роботі Катеринославського губернського з’їзду Рад, потім був включений до складу першого Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету. У квітні Д. С. Куделя — учасник Таганрозької наради більшовицьких організацій України.
У березні 1918 року Успенку захопили кайзерівські війська. Волревком пішов у підпілля. Окупанти відновили діяльність земської волосної управи. З селян було стягнуто контрибуцію в розмірі 20 тис. крб. В той час Д. С. Куделя проводив серед трудящих повіту велику роботу щодо організації опору окупантам. Не раз він з’являвся і в Успенці. На дніпровській заплаві, біля рідного села, 22 серпня його вистежили і вбили гетьманці. Односельці свято шанують пам’ять свого першого голови ревкому. На його могилі встановлено пам’ятну надгробну плиту.
В грудні 1918 року в село вступили підрозділи Червоного козацтва. Тоді ж відновлено Радянську владу. Ревком очолив боротьбу трудящих за здійснення революційних перетворень, розподіляв землі між селянами, організовував допомогу бідняцьким і середняцьким господарствам у проведенні сівби. Але у травні 1919 року сюди вдерлися банди Григор’єва. На початку червня жителі Успенки з допомогою партизанського загону під командуванням В. В. Свистуна, який діяв на території сучасної Дніпропетровської області, вигнали їх. Багато успенців, у т. ч. А.Д. Куделя, П. М. Мусіяка, О. М. Кушніров та інші, влилися у цей загін.
Активно боролися жителі села проти денікінців. У жовтні 1919 року тут організувався загін повстанців під проводом Д. Т. Слизькоуха, А. С. Куделі та 1.1. Литвиненка. Перший бій з денікінцями, що стався на початку листопада, закінчився перемогою партизанського загону і селян Успенки. Але через кілька днів близько тисячі озброєних до зубів білогвардійців налетіли на село й вчинили звірячу розправу над радянськими активістами. 20 селян заарештували, В. Підгорного, Ф. Таранця, Ф. Скалька, М. Стельвагу та В. Стельвагу денікінці порубали за селом, а І. К. Жадана, який у січні 1918 року керував розподілом поміщицьких і куркульських земель, стратили в Кременчуку. Село майже повністю зруйнували. Білобандити погнали до Кременчука велику череду відібраної в населення худоби, сотні підвід з награбованим майном. Селяни, яким вдалося врятуватися, влилися до партизанського загону В. В. Свистуна і в його складі повели наступ на Крюків та Кременчук.
31 грудня 1919 року денікінці остаточно були вибиті з села. Одразу створено волревком, який навесні передав свої повноваження волвиконкому. У лютому 1920 року виник партосередок у складі 6 чоловік, який очолив А. С. Куделя. Влітку почав діяти КНС, що допомагав органам Радянської влади втілювати в життя державні закони, спрямовані на боротьбу з бандитизмом та контрреволюцією, контролював розподіл землі між безземельними і малоземельними селянами, займався питаннями продрозверстки, організовував допомогу родинам червоноармійців і партизанів, налагоджував культурно-освітню роботу. Весною 1923 року 7 юнаків і дівчат села згуртувалися в осередок Комуністичної Спілки Молоді. Його секретарем обрали Г. А. Стельвагу.
Одним з найважливіших завдань, що стояли на той час перед комуністами і комсомольцями села, була боротьба з куркульством, яке саботувало заходи Радянської влади. Ще в 1925 році куркулі Успенки були власниками парового млина, 19 вітряків, олійні і 3 крупорушок. Намагаючись використати у своїх інтересах навіть саму ідею кооперації, вони 1926 року утворили машинно-тракторне товариство, придбали трактор, молотарку та інше сільськогосподарське знаряддя, а після завершення робіт у власних господарствах за високу плату здавали їх в оренду біднякам. Через 2 роки це фіктивне товариство ліквідовано. В цей же час у селі створено TCG3 «Шлях Леніна», до якого вступило багато членів КНС. Під час виділення ТСОЗу кращих земель куркульство намагалося чинити перешкоди.
У вересні 1928 року в селі засновано першу сільськогосподарську артіль «Дніпро», в якій спочатку об’єдналося 12 родин найбільш активних селян, комуністів і комсомольців. Все тягло в господарстві становили кінь і двоє лошат. Згодом воно одержало від держави трактор, молотарку. Землю виділили в одному масиві. Наступного року в Успенці утворилося ще сім артілей: «Зелена діброва», «Зелені луки», «Веселий поділ», «Радянський хлібороб», «Перше травня», «Колективіст України» та «Нове життя». У 1931 році вони об’єдналися у два колгоспи: «Дніпро» (головою його став місцевий активіст К. Я. Бузько) і «Шлях Леніна» (його очолив 25-тисячник, робітник Г. І. Попенко). На кінець 1932 року колективізація в Успенці повністю завершена.
Велику роль у зміцненні колективних господарств відіграли комуністи. В артілі «Дніпро» створили кандидатську групу з 2 комуністів та кандидата у члени партії; в артілі «Шлях Леніна» в партійно-комсомольській групі було 2 комуністи. На відкритих партійних і комсомольських зборах обговорювалися питання партійно-комсомольської роботи, господарської діяльності, важливі суспільно-політичні події в країні й за рубежем. Так, 18 березня 1935 року відповідно до рішення відкритих зборів партійної організації артілі «Шлях Леніна», присвячених дню Паризької комуни, з фондів колгоспу виділено гроші для допомоги робітникам капіталістичних країн, проведено збирання коштів для політв’язнів та їх родин, засіяно 2 га зерновими на користь МОДРу.
У передвоєнні роки обидва колгоспи Успенки стали багатогалузевими економічно міцними господарствами. Вони мали 6 автомашин, вальцьовий млин, дві олійні, добре укомплектовані свино- і молочнотоварні ферми. Трудівники артілі «Дніпро» у 1937—1938 рр. виростили на площі 95 га по 11,2 цнт соняшнику. Ланкова М. М. Слюсар добилася врожаю кукурудзи по 33 цнт зерна на площі 2,5 га. Її, а також весь колектив господарства 1939 року занесено до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У 1940 році до цієї книги за досягнення в розвитку тваринництва занесено колектив свиноферми колгоспу «Шлях Леніна», де на кожну з 33 свиноматок одержали по 16,3 поросяти, а також свинарку М. В. Вакуленко та чабана 1. А. Сокуренка. Хлібороби цього господарства у 1939 році зібрали на площі 272 га понад 15 цнт з га озимої пшениці, на площі 336 га — по 15 цнт жита, на площі 122 га — по 14,5 цнт соняшнику, на площі 80 га — по 24,5 цнт кукурудзи.
Підвищилася оплата праці колгоспників. У 1937—1940 рр. на трудодень вони одержували по 5—7 кг хліба. Зростав добробут населення, поліпшувалось його обслуговування. У передвоєнні роки в Успенці працював фельдшерсько-акушерський пункт. Дві школи — семирічну і початкову — відвідувало 295 учнів. При клубі працювали хоровий і драматичний гуртки, в яких брало участь 87 чоловік. У місцевій бібліотеці налічувалося 2300 томів. 1940 року колгоспи розпочали спорудження типових будинків культури.
Та 22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина по-розбійницькому напала на Радянську країну. 445 успенців пішли до Червоної Армії, щоб зі зброєю в руках боротися проти ворога. З наближенням фронту колгоспну худобу та майно евакуйовано до східних районів країни. 6 серпня 1941 року в село вдерлися загарбники. Вони створили сільуправу та «громадські двори», де примушували працювати населення. 87 юнаків і дівчат вивезли на фашистську каторгу. З родинами тих, хто уникав неволі, окупанти жорстоко розправлялися. Вони спалили 6 хат колгоспників, діти яких втекли під час відправки до Німеччини.
В кінці вересня 1943 року частини 37-ї армії підійшли до Дніпра, а в ніч на 29 вересня частини 89-ї гвардійської стрілецької дивізії форсували його в районі Успенки, оволоділи островом та частиною плавнів. Півтора місяця в цих місцях точилися жорстокі бої. Всіх жителів гітлерівці вигнали з села, будинки і громадські приміщення перетворили на укріплення. 21 листопада 1943 року, подолавши шалений опір ворога, частини 53-ї армії вигнали з Успенки німецько-фашистських загарбників. 448 воїнів різних національностей віддали своє життя за визволення села. Успенці свято шанують пам’ять про них. У центрі села в парку над братською могилою споруджено пам’ятник. Слідопитам школи вдалося встановити зв’язок з багатьма родинами загиблих. Щовесни в День Перемоги в Успенку приїздять батьки, брати, сестри і діти, щоб поклонитися землі, де пролита кров рідних. 220 успенців полягли в боях за Батьківщину. На їх честь у селі встановлено обеліск. У колгоспній музейній кімнаті на стенді материнської скорботи — портрети братів Григорія, Олексія і Максима Колісників, Івана і Михайла Шевченків, Івана і Михайла Слюсарів, Івана і Григорія Литвинових, Василя і Пилипа Скальків, Івана і Кирила Орлів та інших. Нікого не забули односельці. Багато жителів села повернулося з війни з бойовими нагородами за визволення міст і сіл нашої країни, а також Праги, Будапешта, Бухареста, Відня, Варшави. О. К. Овчаренко за мужність, виявлену в бою, удостоєний ордена Червоного Прапора. Він один з обслуги залишився біля гармати, протримався до приходу підкріплення і знищив дві кулеметні точки та близько 20 гітлерівців. Орденом Слави 2-го ступеня та багатьма медалями нагороджений Т. І. Шевченко, орденами Червоного Прапора та Червоної Зірки і трьома медалями — І. П. Стельвага.
Після визволення села в обох колгоспах не було тягла, сільськогосподарського реманенту. Господарські будівлі окупанти перетворили на руїни, зруйнували і спалили 89 хат колгоспників. Та успенці дружно взялися за відбудову. Колгоспи одержували посівний матеріал, худобу, сільськогосподарську техніку від братнього російського та інших народів СРСР. Вже в січні 1944 року відновили роботу неповна середня школа, яку ремонтували всі жителі села, фельдшерсько-акушерський пункт. Велику допомогу подала держава у відбудові жител, а також громадських приміщень. 22 листопада 1945 року почала діяти територіальна партійна організація в складі 8 комуністів і 3 кандидатів у члени партії. В липні 1946 року, щоб наблизити партійне керівництво до виробництва, створено партійні організації в обох артілях. Комуністи й депутати сільської Ради основну увагу приділили завданням відбудови села. На засіданнях виконкому сільради розглядалися питання про виділення кредиту для спорудження житлових будинків, надання допомоги колгоспникам у придбанні будівельних матеріалів, ремонту школи, сприяння сільському споживчому товариству тощо.
До 1950 року остаточно завершено відбудову господарства села, освоєно довоєнні посівні площі. В обох колгоспах збудовано корівники на 500 голів, свинарники на 500 голів, пташники на тисячу штук птиці, 56 трудівників Успенки нагороджено медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».
26 грудня 1950 року в селі відбулася перша сесія новообраної сільської Ради депутатів трудящих, присвячена дальшому піднесенню господарства, культури і побуту села. Добре працювали при сільраді чотири постійні комісії: фінансово-бюджетна, сільськогосподарська, культурно-побутова і благоустрою. Питання розвитку господарства і культури не раз розглядалися на засіданнях виконкому або сесіях сільської Ради. Навколо комісій згуртувався численний актив села. Так, тільки в роботі сільськогосподарської комісії, крім депутатів, брали участь дев’ять активістів.
Зміцненню економіки колгоспів сприяло їх об’єднання. У 1950 році на базі двох артілей створено одну — «Шлях Леніна». До неї увійшло 749 дворів Успенки та сусіднього села Дачі, у яких проживало 2270 чоловік. За господарством було закріплено 4966 га земельних угідь, у т. ч. 2792 га орних, 561 га сіножатей, 586 га пасовищ і 85 га саду. Колгосп обслуговувала Млинківська МТС. Вже того року трудівники артілі одержали по 13,4 цнт зернових, 25,1 цнт кукурудзи, 12 цнт соняшнику, 160 цнт цукрових буряків. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 17 цнт м’яса, 40 цнт молока. Протягом 1959—1965 рр. колгоспники доклали багато зусиль, щоб підвищити врожайність основних зернових культур та продуктивність тваринництва.
Удосконалилася структура посівних площ. Значне місце в ній зайняла така культура, як сорго, від реалізації якої колгосп у 1965 році одержав 261 тис. крб., з них 188 тис. крб. чистого прибутку. Інтенсивно розвивалося в артілі городництво і садівництво. У 1965 році в артілі працювало 43 трактори, 12 комбайнів, 21 автомашина. Основні процеси були електрифіковані і механізовані. Наслідком високої культури господарювання стало неухильне піднесення економіки колгоспу, збільшення його грошових прибутків. Все це дало можливість широко розгорнути капітальне будівництво. Тільки в 1961—1965 рр. на будівництво витрачено в 4 рази більше, ніж за попереднє п’ятиріччя.
Трудівники артілі розгорнули змагання до 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції і 50-річчя перемоги Радянської влади на Україні. За досягнуті успіхи в підвищенні продуктивності тваринництва у перед ювілейному змаганні колгосп «Шлях Леніна» 25 жовтня 1967 року відзначений пам’ятним Червоним прапором Кіровоградського обкому КП України, облвиконкому і облпрофради.
Виконання восьмого п’ятирічного плану проходило під знаком гідної зустрічі Ленінського ювілею. В середньому протягом 1966—1970 рр. урожайність зернових зросла до 23,5 цнт з га, у т. ч. кукурудзи — до 35,8 цнт, цукрових буряків — до 222 цнт, соняшнику — 15,7 цнт, овочів — 157 цнт. На 100 га зернових одержано 26 тис. штук яєць. Грошовий прибуток колгоспу сягнув 1,35 млн. крб. на рік. Середньомісячний фонд зарплати складав майже 618 тис. крб., вартість одного людино-дня становила 4,26 крб.
Тільки за 1970 рік на капітальне будівництво витрачено 458 тис. крб. 96 колгоспників того року нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». До районної книги Ленінської трудової слави занесені імена доярки Р. Г. Дерипаски, ланкової Г. Я. Гончар, тракториста М. А. Яковенка, бригадира А. Т. Ялова, шофера І. Н. Лошака, а 70 хліборобів — до колгоспної книги Ленінської трудової слави.
1971 рік жителі Успенки ознаменували новими трудовими звершеннями і вибороли право підписати трудовий рапорт району XXIV з’їздові КПРС. М. Т. Овчаренко була делегатом XXIV з’їзду КП України. Урожайність зернових того року становила 33,9 цнт з га, цукрових буряків — 245 цнт, соняшнику — 20,8 цнт, овочів — 181 цнт з га. Грошовий прибуток артілі перевершив 1,5 млн. крб. Рівень рентабельності господарства досяг 64,5 проц. З року в рік колгосп «Шлях Леніна» перевиконує планові завдання щодо виробництва продуктів тваринництва і незмінно утримує перше місце в районі. За успіхи в соціалістичному змаганні першого року 9-ї п’ятирічки його колективу вручено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і першу грошову премію. До 50-річчя утворення СРСР колгоспники зобов’язалися достроково виконати завдання 1972 року. В господарстві є вальцьовий млин, механічна майстерня, оснащена токарними, свердлильними, фрезерними верстатами, пресами та електрозварювальною апаратурою, столярна майстерня, автогараж на 20 автомашин, два зерносховища, дощувальна установка, яка зрошує земельний масив на площі 73 гектари.
Великий авторитет завоювала в хліборобів колгоспна радіогазета, яка в своїх передачах широко висвітлює господарські справи, питання трудової дисципліни, популяризує успіхи і досвід передовиків виробництва. Партійна організація артілі налічує 59 комуністів. Вони розставлені на провідних ділянках виробництва, завжди є прикладом у праці. За успіхи, досягнуті в розвитку тваринництва, Президія Верховної Ради СРСР Указом від 22 березня 1966 року присвоїла голові колгоспу комуністу Т. І. Шевченку звання Героя Соціалістичної Праці, а згодом йому вручено і орден Жовтневої Революції. Активними помічниками колгоспної партійної організації є 52 члени ВЛКСМ. За доблесну працю орденом Леніна нагороджено доярку комсомолку Р. Г. Дерипаску, орденом Трудового Червоного Прапора — доярок Г. О. Гладку і Л. І. Кириченко, заступника голови колгоспу І. П. Стель-вагу, пташницю М. О. Єрмакову та багатьох інших.
За роки Радянської влади змінився зовнішній вигляд Успенки. Зникли хати під солом’яною стріхою, на їх місці за післявоєнний час з’явилося 360 просторих цегляних будинків, вкритих шифером, бляхою або черепицею. До більшості з них підведено водопровід, в кімнатах сучасні меблі. Успенка має автобусне сполучення з містами Світловодськом, Кременчуком, Кіровоградом та ін. У користуванні жителів села — 6 легкових автомашин, 38 мотоциклів, 150 моторних човнів, телевізори, 378 радіоприймачів. До послуг населення — універмаг, два продовольчі, господарчий і книжковий магазини.
Зріс добробут трудівників села. У 1959 році колгосп перейшов на грошову оплату праці. Фонд заробітної плати рік у рік зростає. 1967 року він становив понад 571 тис. крб., а оплата праці одного людино-дня — більше 3 крб. Тваринники в середньому щомісяця одержують 110 крб., а з урахуванням додаткових оплат і різних надбавок свинарі отримують по 144 крб., доярки — 154 крб. 1972 року 793 вкладники мали на особистих рахунках в ощадній касі 949 тис. карбованців. Колгосп повністю взяв на себе утримання дітей в дитячих яслах. Під час літніх канікул безкоштовно оздоровлюється в колгоспному піонерському таборі 30 учнів. Щорічні виплати на лікування членів артілі становлять 7300 крб. Багато хліборобів щорічно відпочивають на курортах, за туристськими путівками. В селі є медамбулаторія, в якій працюють фізіотерапевтичний і рентгенологічний кабінети, клінічна лабораторія. Її штат — 8 медпрацівників, з них двоє — лікарі.
В Успенській середній школі, педагогічний колектив якої складається з 24 викладачів, навчається 260 учнів. В селі трудиться 14 чоловік з вищою, 87 — з середньою спеціальною освітою. В переважній більшості це спеціалісти колгоспного виробництва, вчителі, медичні працівники. За роки Радянської влади 82 жителі села здобули вищу освіту. Серед них уродженці Успенки — відомий український радянський мовознавець, дійсний член Академії наук СРСР, віце-президент АН УРСР, депутат Верховної Ради УРСР 5-го скликання І. К. Білодід і кандидат геолого-мінералогічних наук доцент А. Д. Куделя.
В Успенці є клуб на 400 місць, при якому працюють гуртки хоровий, драматичний та художнього читання, створено духовий оркестр. В них беруть участь 85 аматорів. Громадськість села створила краєзнавчий музей, кожен з експонатів якого розповідає про славну історію Успенки, чудові перетворення, що сталися тут за роки Радянської влади. Фонди сільської бібліотеки налічують близько 8 тис. книг, її послугами користуються 953 читачі. 1972 року населення передплатило 3070 примірників газет і журналів, що також свідчить про зростання духовних запитів трудящих. Село відвідують видатні вчені, діячі літератури й мистецтва республіки.
Авангардну роль у житті села відіграють 65 комуністів, об’єднані у двох первинних партійних організаціях, та 99 комсомольців, які перебувають на обліку у двох комсомольських організаціях.
Велику роботу ведуть 35 депутатів сільської Ради (серед них 16 комуністів, 15 жінок). До участі в постійних комісіях: сільськогосподарській, соціально-культурній, соціалістичної законності, планово-бюджетній — залучено чималий актив трудівників села. Жіноча рада, яку очолює агроном артілі, депутат сільради Г. Д. Розка, допомагає депутатам вирішувати різноманітні питання господарського і культурного будівництва.
В центрі села успенці побудували пам’ятник найдорожчій серцю кожного трудящого людині — В. І. Леніну, ідеї якого надихають їх на нові здобутки й звершення.
В. Ю. ПОЧЕПНЯ, В. О. ЦИСЬ