Петрове, Петрівський район, Кіровоградська область
Петрове — селище міського типу, центр району. Розташоване на річці Інгульці, за 119 км на схід від Кіровограда і за 18 км від залізничної станції Жовті Води. Населення — 5700 чоловіка. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти Графітівка, Новомануйлівка, Покровка.
Про давнє заселення цієї території свідчать кілька курганів доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). Наприкінці XVII ст. тут оселився запорожець Петрик, від імені якого, гадають, і пішла назва населеного пункту, що виник тут. Жителі його підтримували безпосередні зв’язки з Запорізькою Січчю. Як пам’ятки тих часів навколо селища і досі височать козацькі могили — Бекетова, Січова, Стареча.
1767 року кошовий Січі П. І. Калнишевський наказав одруженим запорожцям залишити свої хутори і поселитися на кордонах полків Нової Сербії у п’яти новостворених запорізьких селах, серед яких було й Петрове. Тоді ж були створені слободи Жовта, Зелена, Кам’янка та інші. 22 квітня 1774 року священик Спасового (за 18 км від Петрового) доповідав, що з його парафії втекло до запорізьких слобід, в т. ч. й до Петрового 30 родин. Жителі слободи займалися хліборобством і вівчарством. Розвивалося також ремісництво, тут були кузні, теслярські, кравецькі і шевські майстерні.
Під час російсько-турецької війни в степу поблизу Петрового у 1769 році зосереджувалися російські війська та українські козацькі полки. В червні того року П. І. Калнишевський за наказом командуючого другою російською армією П. О. Румянцева розташував тут 7350 козаків і 12 гармат. Для здійснення зв’язку між фортецею Кінбурн і Кременчуком в селі тоді відкрито поштову станцію.
Заможні козаки всіляко експлуатували бідну частину населення, використовували підсусідків на збиранні хліба, на сіножатях тощо. У 70-х рр. XVIII ст. землі навколо слободи були власністю Калнишевського. Для будівництва водяного млина на річці Інгульці він залучав не лише місцеве населення з підводами, а й мешканців сусідніх паланок.
Багато лиха зазнали жителі села з перетворенням його на військове поселення. З 1822 року у Петровому розташувався Стародубський полк 3-ї кірасирської кавалерійської дивізії. Чоловіків віком від 18 до 45 років записали до військових підрозділів. Поселенці у неділю відбували військову муштру, а три дні на тиждень працювали на т. зв. громадських ланах.
Після ліквідації військових поселень у Петровому 1861 року налічувалося 512 дворів і 4052 жителі, серед них колишніх військових поселенців — 1968 чоловіків і 1744 жінки. Вони мали 16 722 десятини землі, 99 десятин землі належало церкві. За земельні наділи селяни сплачували казні грошову подать. У 1860 році за користування 9345 десятинами податної землі вони сплатили 10 219 крб. 50 копійок.
Хоч за царськими указами 1866—1867 рр. за колишніми поселенцями зберігалися землі, якими вони користувалися, становище селян все ж було тяжким. Великі податки, свавілля і шахрайство місцевих властей викликали обурення і протест трудящих. 20 липня 1875 року після подання скарги до повіту на дії сільського старости Копаня понад 400 селян Петрового зібралися на сход. Представник повітової влади брутальною лайкою та погрозами намагався «встановити порядок» і заарештувати найбільш активного учасника заворушення С. Д. Решітку. Тоді селяни з вигуком «Це не чиновник, а шахрай» схопили його і обеззброїли, а з волосного старшини Поліська зірвали знак і почали їх бити. Повсталі не злякалися губернатора, поліцейських і судових чиновників, що прибули в село, і обрали сільським старостою свого ватажка. Лише 13 серпня, коли в Петрове вступило дві сотні козаків, властям вдалося придушити виступ. 14 селян, у т. ч. М. 3. та Г. 3. Гавелів, С. К. та Г. К. Педанів, І. Г. Захарченка-Шагана, С. Д. Решітку, Ф. К. Баранника й інших, було заарештовано і віддано до суду.
З 1860 по 1885 рік кількість дворів у Петровому, що було вже центром волості Олександрійського повіту Херсонської губернії, збільшилася з 512 до 1135, населення зросло з 4052 чоловік до 6482.
З розвитком капіталізму посилилося класове розшарування села. В 1885— 1886 рр. за генеральним межуванням Петрівській общині наділено 11990,5 десятини землі. Розподіл її був нерівномірний. 63 двори були безземельними. По одній голові робочої худоби було у 63 господарствах, но 2 — у 268, від 3 до 7 — у 147. В той же час 12 багатіїв володіли 8 і більше головами робочої худоби. З кожним роком в селі зростав прошарок безземельних селян. 131 чоловік постійно наймитував у багатіїв, інші ходили на заробітки до Криворіжжя, працювали на рудниках.
У 1872 році землевласник інженер О. М. Поль виявив на південній околиці Петрового поклади графіту і почав їх розробку. Підрядчики набирали робітників для першої шахти серед петрівської бідноти.
Тяжке економічне становище і політичне безправ’я спричинило протести трудящих. 19 липня 1904 року понад 60 селян Петрового пустили свою худобу па угіддя місцевої поміщиці поблизу сусіднього села , заявивши: «Хай баронеса відмовиться від землі, ми самі будемо платити за неї». Поміщика, який намагався перешкодити цьому, вони побили і прогнали геть, говорячи: «Що ж це за порядки: на війну беруть, а землі не дають. Куди ж нам подітися?». Після придушення селянського виступу до царського суду було притягнуто 21 його учасника, з них тринадцятьох позбавлено всіх прав і віддано до арештанських виправних рот строком на 2 роки, сімох — на рік і 8 місяців.
Восени 1905 року під впливом революційних виступів робітників Криворіжжя понад 700 петрівців, озброївшись вилами, косами, сокирами та мисливськими рушницями, розібрали в навколишніх поміщицьких маєтках хліб, сіно, худобу й реманент. На початку грудня вони напали на садиби купця Гусєва і поміщиків Бересторудня і Ейндзиделя, розгромили хутір куркуля Півняка. У серпні 1906 року в селі відбулося кілька виступів учасників російсько-японської війни, які вимагали податних пільг. Звертаючись до них, селянин Г. П. Висоцький сказав на сходці: «Ви повинні були скласти зброю і не коритися начальству». За цей виступ його було притягнуто до кримінальної відповідальності.
Внаслідок здійснення столипінської аграрної реформи у 1908—1909 рр. з села на хутори і відруби вийшли 14 куркульських господарств. У той же час збільшувалося число безземельних і малоземельних селян. Понад 40 родин змушені були продати свої наділи і переселитися до Самарської губернії, Тургайської області та інших районів Росії. У 1911 році більше половини населення терпіло від нестатків, 35 проц. господарств не мали своєї худоби.
На початку XX ст. в Петровому було кілька промислових підприємств по переробці продуктів сільського господарства, працювали водяний млин і 80 вітряків. Петрівські шахти для виробітку графіту були закриті через відсутність залізниці. Виявлені на околиці села поклади залізної руди, графіту, каоліну, парафіну, які залягали неглибоко, привернули увагу підприємців з Кривого Рога. В 1910 році підприємець Лісовий заорендував у петрівських селян 5 десятин землі і налагодив тут видобуток каоліну. Почали працювати шахти для добування графіту і парафіну, велося розвідування залізних руд.
У 1905 році закінчилося будівництво сільської лікарні. Однак повітове начальство дало вказівку використовувати це приміщення під в’язницю. Тільки в 1912 році відкрито земську лікарню на 25 ліжок, де медичне обслуговування населення здійснювали лікар і фельдшер. 1877 року почала діяти двокласна земська школа. У 1886 році з 6539 жителів села лише 515 знали грамоту, з них 36 жінок. Через 10 років в селі було 2 земські і 2 церковнопарафіяльні школи, де навчалося 223 дітей. У 1905 році відкрилася міністерська двокласна школа. Всі ці три навчальні заклади охоплювали понад 600 дітей, у т. ч. 155 дівчаток. В них працювало 15 вчителів. Але переважна більшість дітей шкільного віку залишалася поза навчанням. При одній з шкіл створили бібліотеку-читальню.
В селі жив і працював столяр, художник і музикант Ф. В. Горбачевський. Виготовлені ним музичні інструменти були добре відомі далеко за межами села. Хату й меблі талановитого майстра прикрашали художнє різьблення, годинник, зібраний з дерев’яних деталей.
У 1886—1887 рр. по Херсонщині подорожував український письменник, етнограф, фольклорист і філолог Б. Д. Грінченко. Серед сіл, які він відвідав, було й Петрове. Про своє перебування тут він написав статтю «Деякі залишки старовини на Херсонщині», в якій розповів про історію села, використавши для цього спогади старожилів.
Під час першої світової імперіалістичної війни до армії було мобілізовано 1057 чоловіків з села. Скоротилися посівні площі. Якщо в 1886 році вони становили 10 100 десятин, то в 1916 — 9461. 581 двір не мав робочої худоби, а 339 — взагалі ніякої.
Дізнавшись про Лютневу буржуазно-демократичну революцію в Росії, селяни Петрового у березні 1917 року зібралися на мітинг, на якому вітали повалення царизму.
З великою радістю зустріли петрівці звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. До села прибули представники криворізьких більшовиків, які очолили боротьбу трудящих за роззброєння націоналістичних куренів і встановлення Радянської влади. В січні 1918 року в Петровому відбулися вибори Ради селянських депутатів, яка приступила до проведення в життя ленінського Декрету про землю. Було розпочато розподіл казенних, церковних і поміщицьких земель між безземельними та малоземельними селянами.
Здійснення революційних перетворень в селі у квітні 1918 року перервала австро-німецька окупація. Зігнавши населення до волості, загарбники вимагали здати зброю і виказати більшовиків та активістів. Вони забили до смерті багатьох селян. На село було накладено контрибуцію — 3600 крб. грішми, 360 голів худоби, 3600 аршин полотна. Незважаючи на терор окупантів і українських буржуазних націоналістів, петрівці брали активну участь у партизанському русі, який розгорнувся на Криворіжжі.
Після відходу з села кайзерівських військ, а потім і вигнання петлюрівців, на початку лютого 1919 року в Петровому відновилася Радянська влада. До обраних тоді сільської Ради та волвиконкому увійшли бідняки і середняки. Наприкінці квітня утворився комбід (голова 3. О. Лисенко). Разом з органами Радянської влади він вилучав у куркулів лишки хліба, землі, реманенту, які було розподілено між бідняками і середняками. Влітку розпочався наступ денікінців, для боротьби з ними створено повстанський загін у складі 100 чоловік. У січні 1920 року петрівці брали участь у загальному повстанні трудящих Криворіжжя проти ворога. Тоді ж у Петровому остаточно відновлено Радянську владу. Створено волревком та сільревком.
Восени, коли в районі Петрового з’явилися численні банди, в їх ліквідації активну участь брали члени КНС, радянські і партійні працівники, молодь села, яка вступала до чопівських загонів. Вирішальну роль в остаточному розгромі банд відіграли частини Першої Кінної армії під командуванням С. М. Будьонного.
Організаторами боротьби за зміцнення Радянської влади, за відбудову села були комуністи і комсомольці. У січні 1921 року в Петровому вже діяли партійний і комсомольський осередки. З активною участю комуністів-залізничників і двох відповідальних працівників, яких у вересні направив сюди Катеринославський губревком для допомоги місцевим органам влади, відбулися вибори Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.
До 1-го травня 1921 року в Петрівській волості засіяли 16 091 десятину землі. Але неврожай того року спричинив голод. Для допомоги голодуючим в Петровому створено спеціальний комітет. З ініціативи комуністів 1922 року організувалося перше колективне господарство в селі — комуна «Червоний прапор». 13 родинам комунарів було виділено 30 га землі, яку допомогли засіяти червоноармійці. Восени того ж року комуна переїхала в колишній Малоганівський маєток поміщика Родзянка, де 22 сім’ї одержали 250 га землі.
З серпня 1923 року Петрове стало центром району Криворізького округу. До складу району входило 13 сільрад. В селі тоді мешкало понад 10 тис. чоловік. На кінець 1924 року в районній парторганізації налічувалося 22 комуністи.
В 1925 році тут створюється відділення сільськогосподарського банку, яке допомагало селянам кредитами для придбання машин і реманенту. 1926 року в селі виник ТСОЗ. Роком раніше відновили роботу графітні копальні, де працювало 350 гірників. їх продукцію відправляли Маріупольському заводоуправлінню. 17 лютого 1927 року на копальнях утворився партосередок, очолив його А. Л. Коваленко. Партосередок об’єднував 27 комуністів.
Велику увагу районний комітет партії приділяв політичній освіті комуністів, комсомольців і безпартійних активістів. З 1925 року в Петровому почала працювати т. зв. пересувна школа політграмоти, де навчалося 35 комуністів і комсомольців. На кінець 20-х років відкрилися 3 початкові, семирічна та професійна школи. Майже всі діти шкільного віку були охоплені навчанням. Особлива увага приділялася ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Ще з 1921 року почав діяти волосний сельбуд. У 1927 році відкрито сільський клуб ім. Ф. Е. Дзержинського, який став центром культурного життя села. Того ж року в селі заговорило радіо.
Складні завдання довелося розв’язувати партійним та громадським організаціям села в період колективізації сільського господарства. Серед тих, хто першим вступив на новий шлях господарювання, були комуністи Петрового П. І. Шаповал, М. Л. Шуліка, О. Ф. Вишневський, а також депутат сільської Ради з 1925 року Л. П. Ситник (в 1931 році її обрано членом ВУЦВКу). На 1932 рік в селі утворилося 7 сільськогосподарських артілей. В колгоспах діяли 4 парторганізації. Надійними помічниками комуністів у зміцненні колгоспів виступали місцеві комсомольці. Вони брали активну участь в хлібозаготівлях, організовували червоні валки, вели культосвітню роботу, антирелігійну пропаганду.
Наприкінці 1930 року в селі утворилася машинно-тракторна станція, а в 1933 році —політвідділ при ній, який очолив О. М. Плевицький. У 1935 році МТС вже мала 82 трактори, 36 комбайнів та 12 вантажних автомашин. Партійна організація MTG велику увагу приділяла навчанню та підготовці механізаторських кадрів.
У 1937—1939 рр. колгоспи Петрового збільшили врожайність основних сільськогосподарських культур порівняно з 1935—1936 рр. більше ніж у два рази. Так, рільнича бригада О. Г. Гавелі з артілі «Червоний хлібороб» в 1939 році на площі 58 га зібрала по 21,4 цнт озимої пшениці, а на площі 15 га по 21 цнт жита. За успіхи в сільськогосподарському виробництві у 1937—1939 рр. артілі «Червоний хлібороб» та ім. Сталіна завоювали право брати участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. До Книги пошани виставки занесені агроном-лісомеліоратор Р. П. Бакун, бригадири-лісомеліоратори колгоспів «Червоний хлібороб» О. Г. Тимченко та ім. Сталіна М. Я. Дрига, трактористи І. Д. Вервес, О. Г. Висоцький, Н. Д. Оришака, комбайнери Г. Я. Коломоєць, А. О. Мовчан.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в артілях Петрового було по 4 тваринницькі ферми, на яких налічувалося 803 коня, 954 корови, 213 волів, 1063 вівці і 1180 свиней, 3176 штук птиці. Реконструкція графітної копальні дала змогу у 1940 році довести видобуток графіту до 4 тис. тонн. Стали до ладу механічна майстерня, електростанція, розгорталося житлове будівництво.
На початку 1941 року в селі проживав 4951 чоловік, з них 1580 робітників і службовців, 3317 колгоспників. До послуг трудівників Петрового була лікарня, де працювали 24 медичні працівники. У селі діяли 4 школи, 15 клубів та хат-читалень, районний будинок культури, районна бібліотека. При клубах організовано драматичні гуртки і спортивні товариства. Вихованець Тсоавіахіму петрівець Ю. А. Лазоренко за виявлений героїзм у боях на озері Хасан був нагороджений орденом Червоної Зірки.
В селі виходила районна газета «За більшовицькі колгоспи». При її редакції працювало літоб’єднання. Партійні організації Петрового об’єднували 141 комуніста, а комсомольські — 383 члени ВЛКСМ.
З гнівом зустріли петрівці звістку про підступний напад фашистської Німеччини на нашу країну. Багато юнаків і дівчат подали заяви до райвійськкомату з проханням направити їх у діючу армію. В перші дні війни понад 400 жителів Петрового пішли захищати Вітчизну. Вони героїчно билися проти ворога на фронтах Вітчизняної війни; 315 одержали бойові нагороди.
8 серпня 1941 року Петрове захопили фашисти. Більш як 200 молодих хлопців і дівчат вони відправили на каторгу до Німеччини. Були зруйновані і спалені всі. господарські приміщення колгоспів, МТС, школи та майже 100 будинків місцевих жителів. Під час тимчасової окупації в селі діяла група патріотів. Вчитель Я. К. Коваленко, комсомольці й учні В. П. Кривда, М. І. Сидоренко та інші розповідали жителям про події на фронтах Великої Вітчизняної війни. Жителі Петрового — К. Г. Назарець, П. М. Копань та інші переховували червоноармійців, що втікали з полону.
21 жовтня 1943 року війська 34-го, 39-го та 42-го гвардійських полків 13-ї гвардійської Полтавської ордена Леніна Червонопрапорної стрілецької дивізії під командуванням гвардії генерал-майора Г. В. Бакланова визволили Петрове від фашистських окупантів. У селищі поховані Герої Радянського Союзу — харків’янин О. В. Засядько, який загинув у бою за село Водяне, М. В. Колесников, С. А. Путілов, І. П. Литвинов.
До березня 1944 року Петрове було прифронтовим тилом радянських військ, його жителі всебічно допомагали частинам Червоної Армії: будували оборонні укріплення, підвозили на передову боєприпаси тощо. 80 петрівців удостоєні медалі «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр». У грудні 1943 року відновили роботу Петрівський райком КП України та райвиконком, райком комсомолу, Петрівська сільська Рада, парторганізації при райкомі, райвиконкомі. Почала виходити районна газета «За більшовицькі колгоспи». 19 грудня 1943 року в Петровому відбулася районна нарада голів сільських Рад і колгоспів. На ній два старі колгоспники Іванівської сільської Ради А. М. Шаповалов і Д. Г. Бурлака передали секретареві райкому партії перехідний Червоний прапор райкому, який вони переховували під час німецької окупації.
Райком КП(б)У створив у селах агітколективи, затвердив їх керівників. Першим рішенням райвиконкому була постанова щодо проведення сільськогосподарських робіт, ремонту шляхів, шкіл, культосвітніх закладів. Великою трудовою перемогою відзначили трудящі села першу річницю визволення від фашистського рабства. До 10 вересня 1944 року всі артілі достроково виконали план хлібозаготівель. До фонду Червоної Армії понад план було здано 2070 цнт зерна. Незважаючи на нестачу техніки, місцева MTС успішно завершила плани сільськогосподарських робіт. Особливо відзначилася трактористка Ф. П. Вервес. Розпочали роботу школи і медичні заклади.
Відроджувати сільське господарство допомагали трудівники РРФСР і республік Середньої Азії. Протягом 1945—1948 років вони надіслали колгоспам Петрового і МТС насіння, худобу, 50 тракторів, у т. ч. 27 гусеничних, 33 комбайни, 25 моторів тощо.
Серед трудящих села широкого розмаху набуло соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань четвертого п’ятирічного плану. Перед у ньому вели механізатори і серед них тракторна бригада І. С. Вітренка. На кінець 1947 року в районі було освоєно 90 проц. посівних площ, врожайність зернових проти 1940 року зросла на 50 проц. План збільшення поголів’я великої рогатої худоби працівники тваринницьких ферм виконали на 110 проц. У 1950 році 7 колгоспів Петрового об’єдналися у три великі господарства — ім. Леніна, ім. Калініна та ім. ХХ-річчя Жовтня. На річці Інгульці трудівники села спорудили колгоспну гідроелектростанцію, що дало можливість механізувати трудомісткі роботи на токах і фермах. В хати колгоспників прийшла електрика. В селі працювали середня, восьмирічна і 5 початкових шкіл. В 1949 році лише в середній школі 19 вчителів навчали 378 дітей. Наступного року відкрито дитячу бібліотеку.
Нових успіхів добилися господарства села в подальші роки. Після вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС вдруге було проведено об’єднання артілей, їх стало дві — ім. Леніна та «Дружба». За ними закріпили 13 738 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 10 276 га орної землі, 165 га садів і виноградників. У 1959 році колгоспи виробили на 100 га угідь 25,1 цнт м’яса, 142,2 цнт молока, а 1965 року вже 35,7 цнт м’яса і 262 цнт молока. Значно зросло поголів’я худоби,
Зростає і машинний парк артілей. Вони мають 74 трактори, 53 комбайни, 34 автомашини та іншу техніку. Побудовано тваринницькі приміщення на 7414 голів худоби, 2 механічні майстерні, токи, зерносховища, десять будинків тваринників і механізаторів, дві станції, які зрошуватимуть 190 га землі. В колгоспі «Дружба» завершено будівництво птахофабрики на 56 тис. штук птиці, а в колгоспі ім. Леніна діє механічний млин.
Достроково виконали восьму п’ятирічку Петрівський маслозавод, який став до ладу 1952 року, та районне об’єднання «Сільгосптехніки».
У першому році дев’ятої п’ятирічки колгоспи ім. Леніна та «Дружба» виростили по 29,4 цнт зернових з га. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 34,3 цнт м’яса, 329,5 цнт молока, 81 кг вовни, на 100 га зернових одержано 37 407 штук яєць. Перевиконали плани випуску валової продукції маслозавод, райоб’єднання «Сільгосптехніки» та друкарня.
Партія і уряд високо оцінили працю трудівників села. Ордена Леніна удостоєно комбайнера з колгоспу «Дружба» Г. А. Задорожнього, ордена Трудового Червоного Прапора — тракториста тієї ж артілі Г. Г. Щербака і доярку з колгоспу ім. Леніна О. Я. Тараненко, ордена Жовтневої Революції — комбайнера з колгоспу «Дружба» О. І. Назарця, крановщика «Сільгосптехніки» Г. А. Білаша. Постановою бюро обкому КП України, виконкому обласної Ради депутатів трудящих та облпрофради за досягнуті успіхи у соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна до обласної Ленінської книги трудової слави занесені імена свинарки артілі ім. Леніна С. Я. Колінько та шліфувальника об’єднання «Сільгосптехніки» В. П. Завгородянського.
Включившись у соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення СРСР, трудівники Петрового успішно виконують плани другого року п’ятирічки. Колгосп ім. Леніна у першому півріччі 1972 року виборов перше місце у районі по виробництву продуктів тваринництва.
В 1963 році Петрове стало селищем міського типу. В центрі його розташоване Іскрівське водосховище, споруджене в 1956 році. Протягом 1961—1971 років петрівці одержали 128 квартир та побудували 506 нових будинків. Тільки у 1970 році в селищі збудовано 4 двоповерхових восьмиквартирних житлових будинки, новий раймаг, стадіон, ветлікарню, приміщення школи-інтернату, нової майстерні, об’єднання «Сільгосптехніки». Жителів селища обслуговують 16 магазинів. Кожний другий мешканець Петрового — вкладник ощадної каси. Сума їх вкладів перевищує 2 млн. крб. В селищі є лікарня на 100 ліжок, де працюють 25 лікарів і 57 чоловік середнього медичного персоналу, два дитячих садки.
В середній, восьмирічній, 4 початкових і вечірній школах понад тисячу дітей навчають 72 вчителі. За роки Радянської влади з Петрового вийшло чимало фахівців, які працюють в різних галузях науки й культури, серед них український радянський поет Г. А. Книш; доктор технічних наук, професор Ф. Н. Білаш; доктор філологічних наук, професор Г. В. Вервес; доцент X. С. Решітка та багато інших.
До послуг трудящих Петрового — районний будинок культури, 2 сільські і три бригадні клуби, будинок піонерів, літній та широкоекранний кінотеатри, 4 стаціонарні кіноустановки. Люблять в селищі художню самодіяльність. Хор колгоспу ім. Леніна у 1969 році зайняв перше місце в районі, на обласній декаді хорового мистецтва його відзначено дипломом 2-го ступеня.
При музичній школі постійно працюють курси баяністів-хормейстерів. Книжковий фонд чотирьох селищних бібліотек налічує 80 тис. примірників. В селищі виходять районна газета «Трудова слава» і дві колгоспні багатотиражки. На кожну тисячу населення припадав 1672 примірники передплатних видань. При колгоспах працюють первинні організації товариства «Знання».
В селищі встановлено пам’ятник В. І. Леніну. Споруджено З меморіальні пам’ятники героям громадянської війни, радянським воїнам, що загинули в боротьбі з фашизмом. До Дня Перемоги в 1972 році відкрито четвертий пам’ятник — 493 петрівцям, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Біля підніжжя його горить вічний вогонь. Посаджено алею на честь Героїв Радянського Союзу, що визволяли Петрове і полягли в бою за нього. На алеї встановлено їхні портрети. Ім’я Героя Радянського Союзу О. В. Засядька присвоєно середній школі, імена інших героїв носять піонерські дружини шкіл.
Вирішальну роль у житті селища відіграють комуністи. У 20 первинних організаціях 467 членів КПРС, з них 116 працюють в колгоспах. Комуністи дбайливо виховують молоду зміну — комсомольців, яких у селі 357. Об’єднані вони в 19 первинних організаціях.
У складі селищної Ради — 89 депутатів, серед них — 34 комуністи і 6 комсомольців, 33 жінки. Навколо Ради згуртувався численний актив. Діють 16 вуличних комітетів, у віддалених бригадах колгоспів — сільські комітети. Рада приділяє багато уваги питанням виробництва, культури, благоустрою села тощо. Так, бюджетом селищної Ради, який на 1972 рік становив 176 тис. 525 крб., на розвиток освіти асигновано 95 тис., охорони здоров’я — 5,6 тис., культури — 5,3 тис., благоустрій— 63 тисячі карбованців.
Величні перспективи відкрив перед петрівцями XXIV з’їзд КПРС. У дев’ятій п’ятирічці тут буде споруджено кілька підприємств гірничорудної промисловості, а також будинок Рад, будинок культури із залом на 500 місць, лікарню на 240 ліжок, 2 магазини, аеропорт, прокладено 15 км шляху з твердим покриттям, 7 км водопроводу тощо.
Перетворюючи в життя завдання дев’ятої п’ятирічки, трудящі Петрового домагаються дальших успіхів у розвитку господарства, освіти і культури.
Я. Г. ЗАХАРЧЕНКО