Зелене, Петрівський район, Кіровоградська область
Зелене — село, центр сільської Ради, розташоване в долині річки Зеленої, за 22 км на північ від районного центру і за 10 км від залізничної станції Зелена. Населення — 2191 чоловік. Сільській Раді підпорядковане також село Артемівка.
У другій половині XVII ст. в цій місцевості виник козацький зимівник. У XVIII ст. він входив до складу Інгульської паланки Нової Січі.
В 1754—1764 рр. Зелене згадується в документах як сотенна слобода Новослобідського козацького полку. В ній налічувалося 112 чоловік: сотник, осавул, хорунжий, 2 церковних служителі, 23 виборні козаки, 75 підпомічників, 9 підсусідків. Старшини і сотник слободи не гребували ніякими засобами заради особистого збагачення. Надаючи нерідко притулок кріпакам-втікачам, вони потім примушували їх разом з біднішим козацтвом обробляти свої землі. Сотник П. Кот, збудувавши міст на річці Зеленій, збирав з проїжджих мостовщину.
Трудові маси слободи, що не мирилися з утисками старшини, брали активну участь у гайдамацькому русі. З перетворенням Зеленого у військову слободу Єлисаветградського пікінерського полку частина козаків взяла участь у виступі пікінерів Новоросійської губернії 1769—1770 рр., а інші, забравши з собою сім’ї, подалися на Запоріжжя. У 1772 році в Зеленому налічувалося 73 двори і 365 чоловік.
У 1821 році Зелене стало військовим поселенням. В ньому розташувався 2-й кірасирський ескадрон Стародубівського кавалерійського полку. Жителів села, здатних нести військову службу, перетворено на військових поселенців. Вони звільнялися від деяких державних податків, але змушені були працювати на т. зв. громадських ланах, утримувати за свій рахунок постояльців — кірасирів, постачати для їх коней фураж. Поселенці поряд з військовим навчанням заготовляли паливо, будували штаби, казарми, манежі, впорядковували шляхи. Все життя їх регламентувалося військовим статутом. Вони часто тікали з поселення, але їх ловили, повертали назад і жорстоко карали. Так, 1857 року І. Бомбика рішенням комісії військового суду 2-го кавалерійського округу Новоросійського поселення покарали шпіцрутенами, прогнавши три рази крізь стрій із 100 чоловік.
1857 року жителів Зеленого переведено на становище державних селян. З 2221 чоловіка населення колишніх військових поселенців було 1092. Селяни обкладалися великими податками, виконували натуральні повинності. Так, у 1859 році з них зібрали тільки поземельного податку на 5,3 тис. крб., а в 1860 — до 6 тис. крб., тобто на 852 крб. більше, ніж передбачалося кошторисом. На той час Зелене вже стало значним торговельним центром. Кожного року тут відбувалися 3 ярмарки, а по неділях — базари. Розвивалися ремесла — гончарство, теслярство тощо. В селі було 46 вітряків.
За царськими указами 1866—1867 рр. про земельний устрій державних селян на ревізьку душу припало по 5,5 десятин землі. В Зеленому тоді мешкало 2124 жителі. З 5325 десятин орної землі лише 1017 десятин, або 19 проц., належало сільській общині, тому селяни змушені були щорічно брати в оренду ще 2180 десятин у поміщиків. На всі селянські господарства припадало 69 коней і 604 воли. Багато бідняків, позбавлених землі, реманенту й худоби, йшло працювати на рудники Криворіжжя.
Близькість великих промислових центрів сприяла поширенню серед місцевих селян революційних настроїв. У 1901 році члени Катеринославського комітету РСДРП створили в Зеленому соціал-демократичний гурток «Зіронька», до складу якого ввійшло 48 чоловік, переважно селян. Члени цього гуртка були ініціаторами організації таких же гуртків в інших селах Катеринославської губернії, вони розповсюджували в селі соціал-демократичну літературу, випускали листівки. Під час арешту керівника гуртка поліція знайшла 4 гектографи і 240 листівок та брошур. Великий вплив на трудящих мала видана гуртком листівка під назвою «19 лютого 1861—1901». В ній розповідалося про тяжке, безправне становище селянства, піддавалася нищівній критиці реформа 1861 року. Листівка закликала селян боротися «за повну, справжню волю, за устрій, в якому не буде ні бідних, ні багатих, ні пана, ні хама, всі будуть рівними і добре жити». Члени гуртка багато зробили для поширення ленінської газети «Искра».
Значні заворушення відбулися в Зеленому під час революції 1905—1907 рр. На початку 1905 року селяни відібрали у поміщика Гусєва сіно та вчинили опір місцевим властям. В другій половині того ж року трудящі села продовжували боротьбу: вони відбирали у поміщиків хліб, реманент, палили їхні маєтки. Керували цими виступами селяни Ф. Макайда, С. Скипальський, І. Кривослицький та С. Дрига. До Зеленого прибув загін козаків, які, зігнавши жителів до сільської управи, били їх нагайками і шомполами. Декількох забито до смерті. С. Скипальського та І. Кривослицького було заарештовано і згодом засуджено до різних строків тюремного ув’язнення.
Столипінська аграрна реформа зумовила дальше класове розшарування на селі та розорення селянської общини. 1908 року тут було 5311 мешканців, у т. ч. чоловіків — 2757, жінок — 25545. Наділи мали лише 1115 чоловік, їм належало 6633 десятини землі. Кращі селянські землі захопили куркулі. Вони створювали хутори, найбільшими з яких були Головківка і Юшки. Збільшуючи свої капітали шляхом лихварства та іншого здирства, багатії у 1912 році збудували в селі млин, крупорушку, олійницю з паровим двигуном, відкрили ремонтні майстерні, крамниці. Обезземелені селяни йшли у найми до куркулів і поміщиків.
Масові захворювання населення змусили місцеву владу 1913 року відкрити в селі амбулаторію, в якій працював фельдшер. Лікування було платним і тому для більшості селян недоступним. Першу початкову парафіяльну школу відкрили у 1868 році, а в 1912 — початкову земську, де навчалося близько 200 дітей — здебільшого із заможних родин, працювало 5 учителів. Бібліотек та клубів у селі не було, зате діяли дві церкви.
У роки першої світової війни багато чоловіків пішло на фронт. До села все частіше надходили звістки про загиблих і покалічених. Це посилювало революційні настрої та ненависть до самодержавства. З радістю зустріли трудящі Зеленого звістку про повалення царизму. Навесні і влітку 1917 року відбулися мітинги, на яких приймалися резолюції про припинення імперіалістичної війни і передачу поміщицьких земель селянам. До цього закликали бідноту робітники-агітатори, відряджені в село більшовицькою організацією Криворіжжя. В липні 1917 року в Зеленому для боротьби з контрреволюцією організовано селянську дружину в складі 30 чоловік.
Велике піднесення серед населення викликала звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді та ленінські Декрети. В кінці листопада 1917 року селяни роззброїли гайдамацький курінь, що прибув з Кривого Рога. На початку січня 1918 року в Зеленому встановлено Радянську владу. До Ради селянських депутатів, яку очолив місцевий житель більшовик 3. Трушевський, обрали бідняків і середняків. Рада взяла на облік поміщицькі землі і майно. Землю розподіляли за зрівняльним принципом — 2 десятини на їдця. Багато худоби і сільськогосподарських знарядь роздали селянам-біднякам. Для боротьби з контрреволюцією під керівництвом більшовиків утворено революційний штаб та червоно-гвардійський загін з 85 чоловік, який у березні 1918 року влився в лави Червоної Армії і брав участь у боях з кайзерівськими військами.
У квітні в Зелене вдерлися австро-німецькі загарбники. Вони заарештували 25 сільських активістів і протягом кількох днів знущалися над ними, після чого розстріляли. В листопаді 1918 року село визволено від окупантів, але владу на деякий час захопили петлюрівці. Після їх вигнання на початку 1919 року обрано Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, під керівництвом якої розгорнулися революційні перетворення. Та в серпні вони були перервані денікінцями, які відновили старі порядки. Вони по-звірячому закатували місцевих активістів 3. С. Флейтуха, М. Я. Мандрику і М. X. Руньку.
В грудні 1919 року в Зеленому остаточно відновилася Радянська влада. Створений тоді ж у селі революційний комітет на чолі з більшовиком П. П. Губським, проводив велику роботу щодо зміцнення Радянської влади. Активно допомагав йому комсомольський осередок, який виник наприкінці 1919 року. У лютому наступного року відбулися вибори волвиконкому, а в липні утворився комітет незаможних селян на чолі з П. Л. Іволгою.
Втілюючи в життя закон Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року, комнезам разом з Радою розподіляли серед бідняків поміщицьку землю і сільськогосподарський реманент, вилучали в куркулів лишки хліба. На кожного члена сім’ї селяни одержали по 1,5 десятини, а малосімейним виділили по 6 десятин на двір. За активну участь в організації жителів села на боротьбу з бандитизмом і проведенні заходів щодо відродження господарства КНС Зеленого було відзначено перехідним Червоним прапором Криворізького повітвиконкому.
Після закінчення громадянської війни партосередок, який утворився на початку 1921 року у складі 7 чоловік, разом з сільською Радою спрямовували населення на розгортання соціалістичного будівництва. Повернулися додому солдати, що билися з ворогами на фронтах громадянської війни. Серед них був Я. Г. Панін, якого Радянський уряд нагородив орденом Червоного Прапора. З ініціативи комуністів Ф. О. Бруслова і П. П. Красняка в першій половині 1921 року найбідніші селяни об’єдналися в ТСОЗ «Червона зірка», що мав у своєму користуванні 71 десятину землі. Для допомоги біднякам і сім’ям червоноармійців партосередок та сільська Рада 15 квітня 1921 року провели масовий суботник, під час якого засіяно 400 десятин. У 1922—1923 рр. в Зеленому організовуються кредитне і збутове сільськогосподарські товариства. Через них селяни-бідняки і середняки одержували позики для придбання сільськогосподарської техніки. 1921 року частина селянських родин переселилася до щойно заснованого селища ім. Петровського. З 1 січня 1925 року Зелене стало районним центром Криворізького округу. На той час тут налічувалося 1431 господарство та проживало 6724 чоловіка.
Розгорталося культурне будівництво. Восени 1921 року колишню земську школу реорганізовано в єдину трудову семирічну, в одному з колишніх поміщицьких будинків відкрито початкову школу. 1922 року в Зеленому було 3 початкові і семирічна школи, в них працювало 10 учителів. Методом народної будови у квітні 1921 року споруджено сельбуд, де працювали гуртки ліквідації неписьменності. Лікнепи були по всіх семи кутках, на які поділялося село. В тому ж році відкрилася бібліотека.
Поступово створювалися передумови для соціалістичної перебудови сільського господарства. Партійна організація і сільська Рада роз’яснювали населенню значення ленінського кооперативного плану. У 1926 році в селі організовано артіль і комуну. Через рік створено 3 ТСОЗи, кожний з них об’єднував 20—30 господарств. 1927 року виникла артіль «Червоний прапор», до якої ввійшло 40 родин. Вона одержала від держави трактор, молотарку. Протягом 1929—1930 рр. в Зеленому на базі існуючих колективних об’єднань створюється шість сільськогосподарських артілей: «Радянський селянин», «Червоний прапор», «Жовтнева перемога», «Більшовик», «Ленінський шлях», «Переможець». Вони об’єднали до 90 проц. всіх господарств, в яких було понад 10 тис. десятин землі. На кінець 1930 року колективізацію в селі завершено. Партійна організація, що поповнювалася за рахунок активістів та молоді села, у 1935 році налічувала 38 членів партії. Вона проводила велику виховну роботу серед населення. Значну роль у дальшому зростанні і зміцненні колгоспів відіграла створена 1932 року в селі машинно-тракторна станція. Першими трактористами села були О. А. Жук і Т. С. Бондар.
Серед колгоспників розгорталося соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих завдань. Переможцем його у 1935 році вийшла артіль «Ленінський -шлях». Ширився стахановський рух. Значних успіхів добилися тваринники артілі «Більшовик». У 1937 році колгоспники Зеленого одержали в середньому на кожний трудодень 3 кг зерна.
На початку 1941 року, крім медичної амбулаторії, в селі були дільнична лікарня, жіноча і дитяча консультації, аптека і фельдшерський пункт. Населення обслуговувало 9 медичних працівників. Працювали середня (відкрита 1938 року), семи-.річна та три початкові школи, в яких 40 вчителів навчали 1200 дітей. Велику увагу партійні і радянські органи приділяли трудовому вихованню молоді. При семирічній школі було створено шкільну комуну, що мала в своєму розпорядженні .ділянку землі, сільськогосподарський реманент, робочу і продуктивну худобу та господарські приміщення. Сільські клуби, створені при кожній артілі, провадили велику культурно-масову роботу. В них демонструвалися кінофільми, відбувалися концерти художньої самодіяльності. При середній школі і клубі колгоспу «Жовтнева перемога» були струнний і духовий оркестри, працювала сільська бібліотека.
Творчу працю радянських людей порушив розбійницький напад фашистської Німеччини на нашу країну. 8 серпня 1941 року гітлерівці вдерлися в село. Вони забирали у населення худобу, птицю, хліб, насильно відправляли молодь до Німеччини, фашисти спалили і зруйнували всі господарські будівлі колгоспів, приміщення середньої і семирічної шкіл, аптеку, лікарню та багато житлових будинків. Мешканці Зеленого чинили опір окупантам: ховали хліб і продукти, не виконували їхніх наказів, уникали вивезення на каторжні роботи до Німеччини. 18 жовтня 1943 року з’єднання 5-ї гвардійської армії у взаємодії з частинами 18-го танкового корпусу (командир полковник Тирсович) 2-го Українського фронту визволили Зелене від ворога. В боях за село відзначився екіпаж танка під командуванням лейтенанта І. В. Дунаева, що знищив 146 німецьких солдатів і офіцерів, 15 транспортних машин і танк. За виявлену мужність і героїзм командиру танка І. В. Дунаеву та всім членам екіпажу — командиру башти М. О. Леонову, механіку-водію М. І. Сисолетіну та стрільцю-радисту О. А. Безсонову посмертно присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. На братській могилі в центрі села їм встановлено пам’ятник. Ім’я І. В. Дунаева присвоєно піонерській дружині Зеленської середньої школи.
Багато місцевих жителів зі зброєю в руках відстоювали свободу й незалежність своєї Вітчизни на фронтах Великої Вітчизняної війни. У боях проти німецько-фашистських загарбників загинуло понад 200 жителів села, 125 нагороджені орденами й медалями СРСР. Серед них — повний кавалер ордена Слави — О. П. Ковпак (помер у 1968 році), кавалер трьох орденів Червоної Зірки М. П. Кришень, відзначені орденом Червоного Прапора і медалями П. В. Чумак, двома орденами Червоної Зірки і медалями — М. В. Буртовий, І. Л. Іволга.
Через кілька днів після визволення села почала працювати сільська Рада. В центрі уваги її виконкому стояли питання якнайшвидшої ліквідації наслідків окупації. Всі шість колгоспів відновили свою господарську діяльність. Допомогу худобою, технікою і насінням надала їм держава. В річницю визволення Зеленого колгоспники артілі «Більшовик» в листі до ЦК партії повідомляли про дострокове виконання плану хлібозаготівель. За успіхи в розвитку тваринництва у 1943—1944 рр. артілі «Червоний прапор» присуджено перехідний Червоний прапор облвиконкому, колгосп «Переможець» занесено на обласну Дошку пошани.
Активну участь у відбудові господарства брали комсомольці, вся молодь села. Комсомольську організацію відновлено у 1944 році. На збиранні врожаю 1944 року відзначилася комсомольсько-молодіжна ланка колгоспу «Переможець», якою керувала комсомолка А. Я. Бомбик.
Виконком сільради разом з активом села чимало зробив для розвитку освіти, культури й охорони здоров’я. Вже на початку 1944 року в Зеленому працювали семирічна і три початкові школи. До 1 травня 1944 року відкрито сільський клуб, 6 червоних кутків і хат-читалень. Відновила роботу також лікарня.
Жителі села всіляко допомагали фронтові. На побудову танкової колони «Кіровоградський комсомолець» вони зібрали 250 тис. крб. Трудівники артілі «Червоний прапор» у 1944 році здали до фонду Червоної Армії 350 цнт хліба та відправили 400 подарунків для бійців на фронт. Наступного року артіль «Більшовик» відправила до фонду Червоної Армії 500 цнт, артіль «Жовтнева перемога» — 600 цнт зерна. Учні середньої школи збирали одяг і продукти та передавали дітям сіл району, які найбільш потерпіли від фашистської окупації.
У червні 1944 року в Зеленому відновлено територіальну партійну організацію, на кінець 1945 року вона налічувала 15 членів і кандидатів у члени партії. У 1946 році парторганізації були в усіх шести артілях. Комуністи очолили найважливіші ділянки колгоспного виробництва, провадили велику організаторську і виховну роботу серед населення. Протягом першої післявоєнної п’ятирічки значно зміцніла економіка колгоспів, визначились основні напрями їх спеціалізації — вирощування озимої пшениці, цукрових буряків, розвиток м’ясо-молочного тваринництва. Поліпшення культури хліборобства, всебічна допомога держави зумовили постійне підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Так, у 1951 році тракторна бригада І. І. Огура з колгоспу «Жовтнева перемога» забезпечила врожай пшениці на всій площі посіву по 18 цнт з кожного гектара.
У 1953 році шість господарств Зеленого об’єдналися в чотири — «Жовтнева перемога», «Червоний прапор», «Більшовик», ім. Будьонного, що сприяло зміцненню їх економіки. Вже в 1955 році колгосп «Більшовик» зібрав по 24,5 цнт зернових з га, а озимої пшениці на площі 800 га — по 25,3 цнт. Грошові прибутки протягом 1950—1955 рр. тут збільшилися у 2,6 раза. В 1957 році на базі 4-х артілей створено дві — «Жовтнева перемога» та «Україна». Соціалістичне змагання сприяло підвищенню продуктивності праці. У 1958 році свинарки артілі «Україна» Г. А. Дерев’янко та П. С. Паніна і колгоспу «Жовтнева перемога» — О. П. Педан, які одержали по 25 ділових поросят на основну свиноматку, нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. Доярка колгоспу «Більшовик» К. С. Великант за досягнуті успіхи в розвитку тваринництва в 1956 році нагороджена медаллю ВСГВ.
Поступово артілі Зеленого перетворилися у великі господарства, у 1965 році вони обробляли 12 019 га земельних угідь, у т. ч. орних — 9908 га. Провідною сільськогосподарською культурою стала озима пшениця, під якою було зайнято понад 30 проц. орних земель. З 1959 по 1965 рік поголів’я великої рогатої худоби зросло тут у 1,6 раза. Господарства придбали 53 трактори, 40 комбайнів різних марок, 38 вантажних автомашин та іншу сільськогосподарську техніку. Це дало можливість завершити в основному механізацію усіх польових робіт. Було збудовано 19 нових, добре обладнаних тваринницьких приміщень, а також механічні майстерні і автогаражі.
Великі перспективи дальшого розвитку економіки села відкрили рішення XXIII з’їзду КПРС та березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС. У 1967 році середній урожай озимої пшениці в обох артілях досяг 26,2 цнт з гектара. Свинарки В. П. Свириденко і М. І. Коваль виростили по 21 діловому поросяті від свиноматки. Вівчар І. В. Сирота одержав по 107 ягнят від 100 вівцематок і настриг по 4,9 кг вовни з вівці. Сумлінна праця колгоспників забезпечила високу рентабельність виробництва. У 1967 році грошові прибутки господарств від рослинництва і тваринництва становили 2410 тис. крб., тобто збільшилися майже в 2 рази порівняно з 1965 роком. В артілях села побудували зерносклад, склад мінеральних добрив, два автогаражі, корівник і вівчарню. З 1966 року впроваджено гарантовану грошову оплату, а наступного року колгоспникам виплачено на людино-день в середньому по 3,5 крб. проти 2,1 крб. у 1965 році.
Включившись у змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, трудівники Зеленого в 1970 році добилися нових виробничих успіхів. В артілі «Жовтнева перемога» на площі 1304 га зібрано урожай озимої пшениці по 27,3 цнт з га, а в «Україні» одержано зернових по 25,8 цнт. Протягом 1966—1970 рр. в «Україні» на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 32 цнт молока і 40 цнт м’яса. Колгосп «Жовтнева перемога» спеціалізується на вирощуванні свиней. Тепер на фермах господарств 3 тис. голів великої рогатої худоби, 7770 свиней, 2439 овець, на птахофермах — 8400 штук птиці.
Продуктивність праці в 1970 році в порівнянні з 1965 зросла в 1,4 раза, а оплата підвищилася на 26 проц. У 1971 році господарства мали 65 тракторів, 43 комбайни, 33 вантажні автомобілі тощо. Складну техніку обслуговує великий загін кваліфікованих спеціалістів — 95 трактористів, 30 комбайнерів, 33 шофери, 6 інженерів і механіків. 76 трудівників села нагороджено Ленінською ювілейною медаллю. Серед них — колгоспники, вчителі, лікарі та інші.
Борючись за дострокове виконання плану 9-ї п’ятирічки, колгоспники добиваються високих показників. Урожай зернових 1971 року в господарстві «Жовтнева перемога» становив 30,1 цнт з га, в «Україні» — 26,8 цнт з га. Переможцями соціалістичного змагання першого року п’ятирічки в колгоспі «Жовтнева перемога» стали свинарки Г. М. Шарко, яка виростила по 23 поросяти, В. Я. Данилова — по 22, К. М. Кисла і М. П. Яцина — по 21 — від основної свиноматки; вівчарі М. А. Чумак і Г. Н. Дейнега одержали по 125 ягнят від 100 вівцематок і настригли по 4,6 кг вовни з вівці (за планом З кг). Серед механізаторів відзначилися В. О. Орда та І. І. Жушман, які виробили по 1700 га умовної оранки на трактор.
Велику допомогу у зміцненні економіки села подають шефи — робітники промислових підприємств міста Олександрії. За їх участю в артілі «Жовтнева перемога» збудовано 18 тис. кв. метрів капітальних приміщень господарського призначення, будинок для спеціалістів, бригадний клуб на 200 місць, дитячі ясла, піонерський табір. В артілі «Україна» шефи спорудили зерносховище, склад мінеральних добрив, корівник тощо.
Тільки за роки восьмої п’ятирічки в селі зведено 210 добротних будинків, заасфальтовано дорогу на Жовті Води. В центрі Зеленого є водоймище з площею водного дзеркала 60 га. В побут жителів міцно ввійшли електрика і радіо. До їх послуг магазини: універсальний, культ- та господарчих товарів, чотири продуктових. У 1970 році магазини сільського споживчого товариства продали населенню різних товарів на суму більш як 500 тис. крб. В 1971 році сільська ощадна каса налічувала понад 1314 вкладників, їх грошові заощадження становили близько 690 тис. карбованців.
Протягом 1959—1965 рр. в селі побудовано лікарню на 30 ліжок, при якій є поліклінічне відділення з рентгенологічним і стоматологічним кабінетами, амбулаторією і аптека. Обслуговують жителів села 4 лікарі та 26 чоловік середнього і молодшого медичного персоналу. В колгоспах — 2 дитячі садки по 50 місць кожний.
У середній, восьмирічній і початковій школах 30 учителів навчають 250 учнів. За сумлінну працю вчителька В. Л. Дмитренко нагороджена орденом «Знак Пошани». За післявоєнні роки близько 530 жителів села здобули середню освіту в місцевій школі. 130 з них закінчили вищі навчальні заклади і працюють інженерами, вчителями, лікарями, спеціалістами сільського господарства тощо. Серед уродженців села — депутат Верховної Ради УРСР, Герой Соціалістичної Праці шахтар В. М. Хавренко, доктор медичних наук, професор Дніпропетровського медичного інституту А. К. Тихий, доктор медичних наук П. Ф. Кришень, поет І. Є. Хоменко та інші.
Змістовну роботу серед трудящих провадять 2 сільські і колгоспний клуби. Вони мають стаціонарні кіноустановки. Тут працюють драматичні, літературні, хорові й музичні гуртки, в яких бере участь близько 200 чоловік. В сільській, шкільній і колгоспній бібліотеках — 25 тис. томів, якими користується близько 1 тис. читачів. В бібліотеках і клубах провадяться читацькі конференції, літературні диспути і вечори.
Активну участь у громадсько-політичному житті Зеленого бере сільська інтелігенція. 37 членів товариства «Знання» — вчителі, лікарі, агрономи, зоотехніки, об’єднані в двох первинних організаціях, систематично виступають з лекціями. Впроваджуються в побут нові звичаї й обряди — свята врожаю, урочистої реєстрації шлюбів, проводів до Радянської Армії тощо.
В селі — 4 партійні організації, які об’єднують 111 членів і кандидатів у члени КПРС. В партійній організації двох колгоспів — 102 члени і кандидати у члени партії, більшість з них працює на виробництві. Втрьох комсомольських організаціях — 102 члени ВЛКСМ. Комсомольську організацію колгоспу «Жовтнева перемога» 1971 року за успіхи у виконанні рішень XXIV з’їзду КПРС нагороджено вимпелом ЦК ВЛКСМ. Партійні і комсомольські організації разом з сільською Радою спрямовують свої зусилля на підвищення трудової і громадської активності жителів села.
У складі сільради — 36 депутатів, серед них 16 членів КПРС і 4 комсомольці, 23 колгоспники, 3 робітники і 9 службовців. На сесіях Ради та засіданнях її виконкому за широкою участю всіх колгоспників обговорюються питання дальшого економічного розвитку колгоспів, культури, благоустрою села.
Здійснюючи величні накреслення Комуністичної партії, трудівники Зеленого вносять свій вклад у зміцнення економічної могутності нашої Вітчизни, в розвиток її культури й освіти.
В. Л. ДРАТВЕР, П. П. ПАНІБРАТ
Анатолій
| #
Слухав, очевидців, як «вдерлися» австро-німецькі війська у Західну Україну(друга світова), а потім «прийшли совєти»… Переробіть статтю, не змішуйте гниль комуністичної антилюдської пропаганди зі святостю історичної памяті… Ганьба….
Reply