Післявоєнне відновлення народного господарства Кіровоградської області
Величезної шкоди завдали гітлерівські окупанти області. Перед відступом вони висадили в повітря і спалили майже всі промислові підприємства, вивезли устаткування заводів, фабрик. Було зруйновано всі колгоспи, радгоспи, машинно-тракторні станції. Залишилося менше 16 проц. довоєнного поголів’я коней, а поголів’я великої рогатої худоби зменшилось у 75 разів. З 140 тис. свиней на колгоспних фермах лишилося тільки 272 голови. Значну кількість худоби забрали гітлерівські загарбники з особистих господарств колгоспників. Матеріальні збитки, заподіяні народному господарству області, становили близько 14 млрд. карбованців.
Програмою відродження зруйнованих ворогом міст і сіл стала постанова Рад-наркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 21 серпня 1943 року «Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецької окупації». Трудящі області під керівництвом партійної організації, яка налічувала 2890 членів і 1001 кандидата у члени партії, з великим ентузіазмом приступили до відбудови народного господарства. Протягом лютого—квітня 1944 року залізничники відремонтували залізничні колії, 4 депо, 77 мостів, виробничі приміщення вузлів і станцій.
На відбудову промисловості області Радянський уряд виділив значні кошти та матеріальні ресурси. У відродженні багатьох промислових підприємств Кіровограда та інших міст брали участь колективи заводів і фабрик Уралу, Поволжя, Середньої Азії, Закавказзя, які надсилали сюди машини, устаткування, допомагали спеціалістами. Спираючись на цю допомогу, партійні та господарські органи приділяли особливу увагу відбудові заводів сільськогосподарського машинобудування, і, в першу чергу, «Червоної зірки», що вже в 1944 році мала освоїти виробництво кількох видів сівалок. Завдяки самовідданій праці робітників, всебічній допомозі ЦК ВКП(б) та Радянського уряду, у серпні того ж року працювало 11 цехів заводу, а в наступному році підприємство виготовило 600 посівних машин. 1945 та 1946 року держава асигнувала на відбудову двох кіровоградських підприємств — заводу «Червона зірка» та олійжиркохмбінату — 20 млн. крб.
Відроджувалася буровугільна промисловість. З ініціативи членів артілі ім. Леніна Олександрійського району з усіх господарств області на допомогу шахтарям прийшли тисячі колгоспників. У 1945 році було видобуто 29,2 тис. тонн бурого вугілля. Цукрові заводи 1945 року дали країні 60 888 цнт цукру. Робітники молочної промисловості виробили 4500 тонн масла. Протягом 1944—1945 рр. в області відбудовано 227 підприємств союзного, республіканського і обласного підпорядкування. У 1945 році вони випустили продукції на 47,1 млн. карбованців.
Кровною справою всіх народів Радянської країни стало й відродження сільського господарства потерпілих від окупації областей. Держава надіслала машинно-тракторним станціям і майстерням Кіровоградщини 525 тракторів, 659 автомашин, 50 комбайнів, багато запасних частин до них. 100 автомашин та чимало запасних частин передали колгоспам і радгоспам воїни 2-го Українського фронту. Крім того, вони одержали 345 тис. крб. із створеного бійцями Червоної Армії фонду відбудови колгоспів і радгоспів. Неоцінимий вклад у відбудову сільського господарства області внесли братні народи Радянського Союзу. Сюди йшли ешелони з сільськогосподарськими машинами, будівельними матеріалами.
Трудівники сільського господарства, переважну більшість яких становили жінки й підлітки, докладали героїчних зусиль для своєчасного обробітку посівних площ, відновлення тваринництва. У важких умовах воєнного часу весняну сівбу 1944 року було проведено за 10 робочих днів. Переможцями в соціалістичному змаганні вийшли колгоспи ім. Калініна Новопразького та ім. Будьонного Компаніївського районів. Наркомзем СРСР відмітив область як одну з передових за показниками весняної сівби.
Колгоспники і робітники радгоспів Кіровоградщини проявили небачений трудовий героїзм у боротьбі за хліб. У 1944 році з кожного гектара вони зібрали в середньому по 12—13 цнт зерна Державі було продано понад 26 млн. пудів хліба. Переможцями у всесоюзному соціалістичному змаганні вийшли буряківники області, які виростили по 120 цнт цукрових буряків з гектара. На початку 1945 року в області діяло 61 МТС і 6 МТМ. Наполегливо відновлюючи сільське господарство колгоспники і працівники радгоспів за допомогою МТС вже у 1945 році освоїли 72 проц. довоєнної посівної площі, в т. ч. по зернових культурах — 88 проц.
Тоді ж було посіяно 400 тис. га озимини.
Значних успіхів досягнуто на цей час і у відродженні громадського тваринництва. Колгоспники Саратовської і Актюбінської областей, Узбекистану вже весною 1944 року на пільгових умовах надіслали області 10 704 голови великої рогатої худоби, 12 тис. овець, значну кількість коней тощо. На кінець 1944 року створено 1051 молочну, 220 свино-, 705 вівце-і 951 птахоферму та 609 пасік. Наступного року у всіх категоріях господарств налічувалося 130,8 тис. голів великої рогатої худоби, що становило 73 проц. порівняно з 1940 роком.
Протягом 1945 року колгоспи Кіровоградщини одержали від Радянського уряду 8,3 мли. крб. довгострокових кредитів для відродження громадського господарства. Дбаючи про забезпечення сільського населення області житлом, Радянська держава виділила також 7 млн. крб. для індивідуального будівництва.
У ті важкі роки партійним організаціям і Радам депутатів трудящих області довелось вирішувати багато завдань, пов’язаних з відновленням роботи лікарень, шкіл, культосвітніх закладів. Збитки, завдані окупантами цим закладам, перевищили 212 млн. крб. Уже в перший рік визволення в містах і селах розгорнули роботу 70 лікарень, 23 поліклініки, 65 аптек. 1945 року на соціально-культурні потреби використано більше двох третин бюджету обласної Ради депутатів трудящих, в т. ч. на народну освіту — понад 82 млн. крб. 1945 року відновили навчальний процес 1063 школи, 2600 дітей-сиріт знайшли притулок в 14 дитячих будинках. Тільки до жовтня 1944 року сім’ям загиблих воїнів надано допомогу на суму 30 млн. карбованців.
Розв’язуючи невідкладні завдання відбудови народного господарства своєї області, робітники і колгоспники Кіровоградщини подавали братню допомогу трудящим інших областей республіки. Тільки влітку 1944 року близько 2 тис. чоловік виїхали піднімати з руїн «Всесоюзну кочегарку», для робітників Донбасу було відправлено також ешелон продуктів. Маловисківський, Новоукраїнський, Златопільський, Долинський, Петрівський, Новгородківський райони взяли шефство над Дніпровською ГЕС ім. В. І. Леніна. Відбудовувати гідроелектростанцію поїхали 220 комсомольців Кіровоградщини.
Щоб наблизити розгром ворога, трудящі області взяли активну участь у створенні фонду оборони. Вже за перше півріччя 1944 року до нього передано 43,5 млн. крб., 5,5 млн. пудів хліба. 1,7 млн. пудів картоплі, 243 тис. пудів м’яса і багато інших продовольчих продуктів. На честь річниці визволення обласного центру, виконавши обов’язкові державні поставки хліба, кіровоградці здали додатково у фонд Червоної Армії 5 млн. пудів хліба та 71 млн. крб. на будівництво танків і літаків.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни, дбаючи про якнайшвидше виконання післявоєнного п’ятирічного плану відбудови і розвитку народ-ного господарства, партійні організації, органи Радянської влади багато уваги приділяли питанням перерозподілу робочої сили, трудовлаштування демобілізованих воїнів. 7 липня 1945 року обком КП(б) України і виконком обласної Ради депутатів трудящих прийняли постанову про роботу партійних, радянських і господарських організацій у зв’язку з демобілізацією військовослужбовців із діючої армії. В Аджамському, Компаніївському і Хмелівському районах вже на початку серпня 1945 року було трудовлаштовано всіх демобілізованих.
На 1948 рік в області повністю відбудовано машинобудівні і цукрові заводи, підприємства будівельної індустрії та харчової промисловості. До 30-ї річниці Великого Жовтня 100 підприємств достроково виконали план 1947 року.
Значних успіхів у перші післявоєнні роки добилися вугільники. В 1948 році стали до ладу Байдаківські шахти № 2, 3. На першій з них видобуто 100 тис. тонн вугілля на рік, на другій — 300 тис. тонн. На кінець року відбудований Байдаківський вуглерозріз разом з шахтами давав 1400 тонн вугілля на добу. 1950 року закінчено спорудження Семенівсько-Головківського розрізу, досяг проектної потужності Байдаківський буровугільний розріз. Колектив заводу «Червона зірка» того ж року випустив 62,9 тис. тракторних сівалок. За роки п’ятирічки завод освоїв виробництво 9 модернізованих .посівних машин.
Партійні організації промислових підприємств особливу увагу приділяли розвитку нових форм соціалістичного змагання, поширенню досвіду передовиків, навчанню кадрів. У 1950 році 94 проц. робітників і службовців області були учасниками соціалістичного змагання, 31 722 чоловіка стали стахановцями. Раціоналізатори — робітники, службовці, інженерно-технічні працівники внесли 47 300 пропозицій, 40 тис. із яких впроваджені у виробництво, що дало великий економічний ефект. В Олександрійському басейні був введений в дію транспортно-відвальний міст. Тут почали застосовуватися також багатоковшові екскаватори, електровози та інша нова техніка. На заводі «Червона зірка» вперше в практиці радянського сільськогосподарського машинобудування змонтовано конвейєр для складання сівалок. Широко застосовувались тут потокові лінії для металообробки і формувальних процесів, автоматичні пристрої в ливарному виробництві.
В 1951 році основні галузі промисловості області — буровугільна, сільськогосподарського машинобудування, виробництво будівельних матеріалів, деревообробна, цукрова і олійна—перевищили довоєнний рівень випуску валової продукції на 64 проц. В 1950 році видобуто 307 тис. тонн вугілля, виготовлено 11 тис. тракторних сівалок та багато іншої продукції. У 1953 році всі промислові підприємства області досягли довоєнного рівня по валовому випуску продукції та продуктивності праці.
Складні завдання розв’язували у пі роки працівники колгоспів і радгоспів. Спираючись на велику допомогу з боку держави, вони самовіддано долали труднощі післявоєнного часу. Першого повоєнного року механізатори МТС Новгородківського району звернулися до всіх механізаторів області із закликом допомогти колгоспам засіяти не менше 100 га на кожну МТС зерном, внесеним з фонду заробітку механізаторів. Цю ініціативу підтримали працівники усіх МТС та колгоспів області.
Великого поширення набув рух за найбільш ефективне використання тракторів та інших сільськогосподарських машин. Бригада О. В. Гіталова з Малопомічнянської МТС, включившись у соціалістичне змагання з бригадою П. М. Ангеліної із Старобешівської МТС на Донеччині, досягла найбільшого в Радянському Союзі виробітку — по 1872 га на кожний п’ятнадцятисильний трактор і одержала на площі 165 га по 22,4 цнт жита. За ці досягнення в 1948 році О. В. Гіталова удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а шість механізаторів його бригади — орденів Леніна і Трудового Червоного Прапора. Почин гіталовців підхопили десятки механізаторських колективів. В результаті запровадження передового досвіду 135 ланок і 36 рільничих бригад 1948 року виростили по 25—40 цнт пшениці і жита з кожного гектара. А через 2 роки бригада О. В. Гіталова та ще 36 колективів області, які змагалися з нею, здобули звання бригад високої культури землеробства.
Піднесенню сільського господарства сприяло об’єднання колгоспів, зміцнення їх кадрами спеціалістів. На кінець 1950 року в області було 773 колгоспи, площа орної землі на господарство зросла в середньому у 2,3 раза і становила 2091 га. 109 артілей області очолили спеціалісти сільського господарства з вищою або середньою освітою, в колгоспах працювало 683 агрономи, 596 зоотехніків і 401 ветпрацівник. Радянська держава подбала про зміцнення виробничої бази колгоспів.
На кінець 1950 року у більшості сільськогосподарських артілей були партійні організації1, які очолювали боротьбу трудівників села за піднесення сільського господарства. Довоєнні площі орних земель колгоспи і радгоспи освоїли ще в 1948 році. Значних успіхів добились вони і в розвитку громадського тваринництва. На кінець 1950 року в господарствах області налічувалось 486 727 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 189 475 корів. Довоєнний рівень поголів’я великої рогатої худоби було перевищено майже на 64 проц. Загальна сума грошових доходів колгоспів того року становила 388,2 млн. крб. На поповнення неподільних фондів було відраховано 6672 тис. карбованців.
Підвищувався матеріальний і культурний рівень радянських людей, поліпшувалися їх житлові умови. В бюджеті обласної Ради депутатів трудящих, затвердженому 9-ю сесією другого скликання в липні 1950 року, витрати на розвиток медичних закладів, соціальне забезпечення та народну освіту досягли 75,5 проц.— 276,3 млн. карбованців. Тільки проти 1949 року вони зросли на 21.8 процента. Значно перевищила довоєнний рівень мережа лікувально-профілактичних закладів.
Широкі маси трудящих брали активну участь у відбудові приміщень шкіл, технікумів і вузів. Наприкінці 1946 року в області відновили роботу всі навчальні заклади. Була відновлена і розширена мережа дитячих садків і культурно-освітніх закладів. В області видавалося 33 газети разовим тиражем 93,8 тис. примірників.
Успішна відбудова зруйнованого окупантами народного господарства області створила міцну основу для його дальшого розвитку в 1951—1972 рр. У промисловості ці роки позначені насамперед введенням в дію нових потужностей: було здано в експлуатацію три вугільні розрізи, чотири шахти, заводи гірського воску, підйомно-транспортного устаткування, метизний, авторемонтний і цукровий, дві теплоелектростанції в Олександрії, Світловодський завод чистих металів, комбінат «Дніпроенергобудіндустрія», меблеві і швейні фабрики, молочний, м’ясний, житлобуді-вельний комбінати, найпотужніший в області Долинський і Новоукраїнський цукрозаводи, Гайворонську, Тернівську і Кременчуцьку гідроелектростанції. Одночасно розширювалася реконструкція діючих заводів і фабрик. Лише в роки восьмої п’ятирічки комплексно механізовано і автоматизовано 7 підприємств, цехів і дільниць, введено в дію 126 автоматичних, механізованих потокових ліній. Було створено 84 зразки нових машин, механізмів, устаткування, апаратів і приладів. На механізований видобуток палива переводилися шахти. 3,5 тис. одиниць нового устаткування встановлено на підприємствах легкої і харчової промисловості.
Промислові підприємства області освоїли випуск таких видів продукції, як електромостові крани, нові марки сівалок, секції електричних машин, шахтні освітлювальні трансформатори, блоки управління, стабілізатори, цептрифугові опори, опори для високовольтних ліній, збірні залізобетонні конструкції вагою до 75 тонн, залізобетонні плити з попередньо напруженим армуванням, закриті канали для технічного водопостачання тощо.
Значні зміни відбулися і в структурі промисловості. Прискореними темпами розвивалися галузі, які забезпечували технічний прогрес і підвищення ефективності суспільного виробництва,— хімічна, електроенергетична, машинобудівна, будівельна та ін. Дальшого розвитку набули всі види транспорту. На зміну паровозам прийшли тепловози, а на дільниці Знам’янка—П’ятихатки ще в 1960 році введено електричну тягу. Високомеханізованими підприємствами після реконструкції стали Гайворонське, Знам’янське та Помічнянське локомотивні й вагонні депо. Протягом 1960—1970 рр. вантажооборот залізничного транспорту майже подвоївся. Більш як у 2 рази зросла сітка автомобільних доріг з твердим покриттям.
Всі досягнення в галузі промислового виробництва і транспорту — результат зростання політичної і трудової активності робітників, інженерно-технічних працівників і службовців, поліпшення партійного керівництва господарством. Лише 1970 року на провідних підприємствах області здійснено близько двох тисяч заходів для удосконалення організації праці, що дало змогу зекономити більше 2,6 млн. крб. А через рік 240 підприємств області, які виробляли понад 89 проц. промислової продукції, працювали за новою системою планування та економічного стимулювання.
В школах і училищах системи трудових резервів в 1951—1970 рр. для промисловості підготовлено 67 368 спеціалістів, безпосередньо на підприємствах пройшло навчання 252,7 тис. чоловік, підвищили кваліфікацію 543,4 тис. робітників.
Для розвитку технічної творчості трудящих створювалися кабінети технічної пропаганди, проводилися конференції винахідників і раціоналізаторів, конкурси на кращі винаходи. За 1960—1970 рр. кількість винахідників і раціоналізаторів в області збільшилась з 5,2 до 11 тис., а щорічний умовно-економічний ефект від винаходів і пропозицій — з 3,1 до 10,6 млн. крб.
Запровадження на Олександрійській шахті № 2—3 за прикладом грузинських шахтарів графіка циклічності дало можливість підвищити продуктивність праці гірників на 11 проц., а середньодобовий видобуток вугілля — на 120 тонн. Будівельники Кременчуцької ГЕС вперше в практиці гідробудування при створенні котловану бетонних споруд намили з піску способом гідромеханізації поздовжню перемичку, зекономивши близько 7,5 тис. тонн металу і майже 9 млн. крб. Широко застосував механізацію і автоматизацію виробничих процесів колектив робітників, інженерно-технічних працівників і службовців заводу «Червона зірка». За короткий строк тут став до ладу конвейєр для складання сівалки «СКГК-6», освоєно пневматичне формування деталей з чавуну. На промислових підприємствах застосовуються нові матеріалу прогресивна технологія. Деталі почали обробляти алмазним інструментом, у практику входили пластмаси, гнуті профілі металопрокату тощо.
Нині на підприємствах області трудяться 72 тис. робітників. Тисячі з них уславили себе самовідданою працею. Вже на початку 1957 року в області було понад 9 тис. послідовників донецьких шахтарів М. Я. Мамая і 6 тис.— О. А. Кольчика, які боролися за щоденне перевиконання виробничих завдань.
Напередодні XXI з’їзду КПРС широко розгорнулося змагання за звання бригад і ударників комуністичної праці. На початку 1959 року за високе звання колективів комуністичної праці на Кіровоградщині боролися близько 100 бригад, змін, ланок, а понад 50 — вже носили це звання.
Наприкінці 1965 року робітники заводу «Червона зірка» разом з трудящими інших підприємств України підтримали патріотичний почин передових колективів Москви і Ленінграда, включилися в змагання за заощадження металу і матеріалів. Метою цього змагання було введення в дію всіх резервів виробництва. Широкого розповсюдження на підприємствах Кіровоградщини набули такі патріотичні починання, як змагання за економію сировини й матеріалів, за досягнення рівня кращих світових зразків виробів тощо.
Готуючи гідну зустріч піввіковому ювілею Радянської влади, працівники промислових підприємств області достроково виконали виробничу програму 1967 року, виробивши надпланової продукції на 50 млн. крб. із зниженням її собівартості на 3,8 млн. крб. Кращих показників досягли колективи комбінату «Олександрія-вугілля», Кіровоградської взуттєвої фабрики, Завалівського графітового комбінату. Ініціатором змагання за звання колективу ім. 50-річчя Великого Жовтня виступила бригада екскаватора Семенівсько-Головківського вуглерозрізу на чолі з комуністом Д. О. Бєлолапотковим. Вже у вересні 1967 року вона рапортувала про успішне завершення річного зобов’язання.