Сьогоднішній день Кіровоградської області
Йдучи назустріч 100-річному ювілею з дня народження В. І. Леніна, бригада комуністичної праці заводу «Червона зірка», яку очолює Герой Соціалістичної Праці І. О. Шиш, зобов’язалася виконати п’ятирічку до 22 квітня 1970 року. Її приклад підхопили робітники інших підприємств області. Колективи Кіровоградської взуттєвої фабрики та Олександрійського електромеханічного заводу виступили ініціаторами змагання за особистий вклад кожного трудівника до ленінського фонду економії. Великого поширення дістав почин трудівників Олександрії — працювати без жодного відстаючого підприємства.
У змаганні за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, за дострокове виконання завдань восьмої п’ятирічки трудівники промисловості добилися значних успіхів. Передова бригада з шахти 3-біс комбінату «Олександрія-вугілля» 7 квітня 1970 року видала на-гора з механізованої лави 2680 тонн палива — на 1625 тонн більше запланованого, встановивши новий рекорд серед буро-вугільних шахт країни. Успішно справилися з підвищеними ювілейними зобов’язаннями колективи Головківського вуглерозрізу, промислових підприємств м. Світловодська і району, Олександрійського заводу гірничого воску, Кіровоградського ремзаводу, «Укрсільгоситехніки» та багатьох цехів, змін, бригад. Восьму п’ятирічку промисловість області завершила 13 листопада 1970 року. Додатково реалізовано продукції на 118 млн. крб. Обсяг промислового виробництва за 1966—1970 рр. зріс у півтора раза. Близько 90 проц. приросту продукції одержано за рахунок підвищення продуктивності праці.
За патріотичним почином москвичів, ленінградців і киян кіровоградці активно включилися у змагання на честь XXIV з’їзду КПРС. Ініціатором змагання за право підписати трудовий рапорт області з’їзду виступили колективи Гайворонського відділку Одесько-Кишинівської залізниці, Кіровоградської взуттєвої фабрики № 28, Головківського вуглерозрізу, Кіровоградського заводу тракторних гідроагрегатів, спеціалізованого управління «Гідроспецбуд» № 2 та ін. Понад 350 колективів області надіслали на адресу XXIV з’їзду КПРС трудові рапорти.
Високі темпи розвитку соціалістичного виробництва, підвищення його ефективності, зростання продуктивності праці забезпечують успішне виконання промисловістю завдань дев’ятої п’ятирічки. Протягом 1972—1975 рр. в області стануть до ладу заводи: чавуноливарний, «Хімпобут», малогабаритних електричних друкарських машинок, меблева фабрика тощо. Розпочнеться будівництво двох шахт загальною потужністю 2,7 млн. тонн бурого вугілля на рік, хімзаводу, цукрового заводу. Значні кошти виділяються на докорінну реконструкцію провідних підприємств області.
У боротьбі за втілення в життя цих накреслень працівники промислових підприємств виявляють багато творчої ініціативи. План реалізації продукції 1971 року вони виконали на 102 проц., виробивши надпланової продукції на 20,7 млн. крб.
Вироби багатьох підприємств області відомі далеко за межами Радянського Союзу. Сівалки заводу «Червона зірка» удостоєні найвищих нагород на міжнародних виставках у Брюсселі та Москві, вони експортуються до 40 країн. Попитом на світовому ринку користується також продукція Завалівського графітового комбінату, Кіровоградського заводу тракторних гідроагрегатів, Олександрійського електромеханічного заводу та інших підприємств.
Виходячи з потреб комуністичного будівництва, Комуністична партія і Радянський уряд приділяють особливу увагу прискореному розвитку сільського господарства. Вирішальне значення для розв’язання цього завдання мали заходи щодо інтенсифікації хліборобства й тваринництва шляхом їх механізації та електрифікації, а також поліпшення використання землі, техніки, усіх матеріальних і трудових ресурсів колгоспів і радгоспів. Так, за два роки після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС Кіровоградщина одержала 1200 тракторів, 1500 комбайнів. Для матеріально-технічного постачання сільського господарства області в 1953—1957 рр. держава виділила 355 млн. карбованців.
Вже 1958 року валовий збір зернових зріс порівняно з 1953 роком на 75 проц., соняшнику — на 46 проц., цукрових буряків — у 2,3 раза, виробництво молока — у 2,4 , м’яса і вовни — у 1,6 раза5 6. Лише в 1956—1957 рр. учасниками ВСГВ були 13 822 колгоспники, 57 з них нагороджені Великою золотою медаллю, 129 — Малою, Великою срібною медаллю — 385, Малою — 983. Високо оцінюючи досягнення Кіровоградщини в розвитку сільськогосподарського виробництва, Президія Верховної Ради СPСP 14 листопада 1958 року нагородила область орденом Леніна.
Спираючись на велику матеріально-технічну допомогу Радянської держави, трудівники сільського господарства розгортали боротьбу за дальше піднесення його продуктивних сил. У 1970 ропі в області було 424 колгоспи проти 732 у 1953 році. Середні розміри їх угідь збільшилися відповідно з 2473 га до 4123 га. Основними виробниками тваринницької продукції стали 66 спецгоспів. На полях області працювало 14 273 трактори та 4373 зернозбиральні комбайни. Всі господарства одержували енергію від державної мережі, у колгоспах і радгоспах діяло майже 40 тис. електромоторів. У районних об’єднаннях «Сільгосптехніки» — 15 спеціалізованих майстерень і 44 — загального призначення.
Колгоспи і радгоспи були зміцнені спеціалістами сільського господарства. У 1970 році їх налічувалося близько 9,5 тис., в т. ч. з вищою освітою — до 2,3 тис. 272 агрономи працювали головами колгоспів. У колгоспах і радгоспах області налічувалось понад 27 тис. трактористів-машиністів, трактористів, комбайнерів та 10 461 шофер. Вдосконалювалася система підвищення кваліфікації кадрів. У 1967—1970 рр. у школах підвищення кваліфікації хліборобів пройшли перепідготовку 39,5 тис. чоловік.
Своєрідною навчальною базою стали опорно-показові господарства, створені у всіх районах області, школи механізаторів, очолювані О. В. Гіталовим, В. П. Мельниченком та іншими відомими майстрами хліборобства. Понад тисячу спеціалізованих механізованих ланок вміло застосовували на практиці досягнення науки і передовий досвід. У 1966—1970 рр. запровадили комплексну механізацію і спеціалізацію на всіх тваринницьких фермах трудівники Знам’янського району. їх приклад, схвалений ЦК КП України, наслідують інші господарства області. Водночас кіровоградці вивчали досвід передових господарств, наукових установ на Київщині, Одещині, Вінниччині. З ініціативи комсомольців області розгорнувся масовий рух за оволодіння сільськогосподарською технікою. Різними формами навчання тільки в 1970 році було охоплено майже 24 тис. юнаків і дівчат. З 1963 року під девізом «Живеш на селі — знай трактор» поширилося чудове починання дівчат — набути спеціальність механізатора. На Кіровоградщині 1430 дівчат сіли за кермо тракторів і комбайнів.
Партійні організації мобілізували трудівників села на дальше збільшення виробництва всіх видів продукції. В сільському господарстві працюють понад 17,5 тис. комуністів. Кожна партійна організація об’єднує в середньому більше 40 членів партії. У колгоспах і радгоспах — 137 парткомів, 453 бригадні і цехові партійні організації та 1085 партійних груп, які приділяють головну увагу найважливішим проблемам сільського господарства, зростанню трудової активності колгоспного селянства.
У піднесенні хліборобства і тваринництва вирішальне значення мало соціалістичне змагання трудівників села. Очолюване комуністами і комсомольцями, воно набуло дальшого розвитку, збагатилося формою і змістом. Це і боротьба за краще використання техніки, за почесне звання районів, господарств і бригад високої культури землеробства, за погодинний графік роботи механізмів, за комплексну механізацію обробітку просапних культур тощо. Понад 29,5 тис. сільських трудівників — учасники руху за комуністичну працю. Звання колективів комуністичної праці удостоєні 215 бригад і 247 ферм області. Соціалістичне змагання за збільшення виробництва зерна і продуктів тваринництва набуло особливо широкого розмаху напередодні 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. В 1969 році ЦК КП України і Рада Міністрів республіки присудили Кіровоградщині перехідний Червоний прапор і перше місце в соціалістичному змаганні за збільшення виробництва зерна. Таких же нагород були удостоєні колгоспи Маловисківського і Новоукраїнського районів. У 1970 році врожайність зернових з гектара становила 28,8 цнт проти 15,7 цнт в 1960 році, в т. ч. озимої пшениці 27,4 проти 15,3 цнт. Валовий збір зерна досяг 2591 тис. тонн проти 1104,7 тис. тонн. Помітно поліпшилося виробництво технічних культур. «За останні два роки колгоспи і радгоспи Кіровоградської області,— відзначалося на XXIV з’їзді КП України,— збільшили виробництво зернових культур і продавали державі по одному мільйону сто тисяч тонн зерна, значно перевиконавши планові завдання».
Розвитку сільського господарства значно сприяло запровадження твердих планів закупок продукції та посилення матеріального стимулювання за надплановий її продаж. В 1965 році колгоспи області збільшили свої прибутки на 110 млн. крб., у 1970 році від підвищення заготівельних цін на продукти тваринництва одержано додатково понад 25 млн. карбованців.
52 колгоспи і радгоспи області були учасниками ВДНГ 1970 року. На початок 1972 року в колгоспах налічувалося комплексно механізованих 180 ферм великої рогатої худоби, 39 свиноферм, 33 птахоферми. У механізації ферм найактивнішу участь взяли комсомольці і молодь. Тільки 1970 року майстрами машинного доїння корів стали 685 молодих тваринників. А доярки Л. Криворучко із колгоспу ім. Дзержинського і В. Компанієць із артілі «Шлях Ілліча» Знам’янського району па республіканських конкурсах майстрів машинного доїння 1969—1970 рр. завоювали звання чемпіонів. 115 колгоспів і радгоспів вибороли право підписати трудовий рапорт Кіровоградщини XXIV з’їзду КПРС.
Великі завдання стоять перед хліборобами області у дев’ятій п’ятирічці. Трудівники колгоспів і радгоспів щороку засипатимуть у державні засіки 1 млн. 237 тис. тонн хліба — на 373 тис. тонн більше середньорічних заготівель попередньої п’ятирічки. Щорічний валовий збір зерна становитиме 2,8—2,9 млн. тонн, середньорічна врожайність — 31—32 цнт з гектара.
У боротьбі за виконання цих завдань працівники сільського господарства виявляють справжній трудовий героїзм. Хлібороби Новомиргородського району розгорнули змагання за високі врожаї кукурудзи, тваринники Долинського району — за одержання 3 тис. кг молока від корови за рік, трудівники Ульяновського району зобов’язалися виконати завдання дев’ятої п’ятирічки у рослинництві за чотири, а в тваринництві — за чотири з половиною роки. Триває змагання за високу культуру землеробства. Тракторна бригада Героя Соціалістичної Праці, делегата XXIV з’їзду КП України В. І. Моторного з колгоспу «Зоря комунізму» Новоархангельського району виступила ініціатором боротьби за збір 50 цнт зернових і 500 цнт цукрових буряків з кожного гектара.
Хлібороби області успішно виконали соціалістичні зобов’язання 1971 року. З кожного гектара вони зібрали по 32,6 цнт зернових на всій площі посіву. Основної продовольчої культури — озимої пшениці на площі 477 тис. га одержано по 37,6 цнт, 18 районів виростили по 30 і більше центнерів зерна з гектара. По 43,3 цнт озимої пшениці на круг одержали господарства Ульяновського району, а в колгоспі «Жовтень» Новомиргородського району — по 57,6 цнт пшениці. В засіки Батьківщини Кіровоградщина засипала 1275 тис. тонн хліба, з них 359 тис. тонн понад план. Область також достроково виконала плани заготівель яєць, вовни.
Помітний вклад у дальше піднесення сільського господарства зробили робітники промислових підприємств області. Шефська допомога міста селу знайшла вияв у зміцненні колгоспів і радгоспів кадрами, будівництві виробничих і культурно-побутових приміщень, механізації трудомістких процесів у сільському господарстві. Комуністи міст допомагали сільським партійним організаціям у масово-політичній і культурно-освітній роботі. За 1966—1970 рр. шефські організації тільки Кіровограда обладнали у колгоспах і радгоспах 38 кормоцехів і кормокухонь, 36 ремонтних майстерень «Сільгосптехніки», побудували 46 зрошувальних систем на площі 3514 гектарів. Як прояв невтомного піклування партії про дальший розвиток області сприйняли трудящі Кіровоградщини схвалену 5 вересня 1972 року постанову ЦК КПРС «Про хід виконання рішень XXIV з’їзду партії і Пленумів ЦК КПРС по інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в Кіровоградській області».
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили вагомий внесок трудівників області у створення матеріально-технічної бази комунізму. З 1953 року понад 21 тис. чоловік нагороджені орденами і медалями, 133 — удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Другою Золотою медаллю Героя відзначено відомого механізатора О. В. Гіталова. Орденом Леніна нагороджені колгоспи ім. XX з’їзду КПРС Новоукраїнського та ім. К. Маркса Маловисківського районів, орденом Трудового Червоного Прапора — завод «Червона зірка», колгоспи «Зоря комунізму» Новоархангельського, «Росія» Олександрівського районів і Кіровоградський комбінат хлібопродуктів, орденом «Знак Пошани» — Кіровоградський агрегатний завод і колгосп ім. Щорса Ульяновського району. За відмінні показники в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Жовтня і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 6 колективів промислових підприємств, колгоспів і радгоспів відзначені пам’ятними Червоними прапорами ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС, 18 — Ленінськими ювілейними почесними грамотами. Понад 62 тис. трудівників області удостоєні Ленінської ювілейної медалі. 11 підприємств, організацій, колгоспів і радгоспів занесено на Ленінський обласний стенд пошани, 64 колективи — до Ленінської обласної книги трудової доблесті.
Трудящі області активно включилися у всесоюзне соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення СРСР. В ході цього справді масового руху промислові підприємства достроково завершили план трьох кварталів 1972 року по обсягу і реалізації продукції. Правофланговим змагання за гідну зустріч ювілею є колектив Головківського вуглерозрізу, який першим в області занесено до «Книги трудових звершень трудящих Кіровоградської області на честь 50-річчя утворення СРСР». Механізатори області стали ініціаторами всесоюзного змагання за високопродуктивне використання і збереження техніки. їх приклад наслідують хлібороби всієї країни. Переможці ювілейного змагання в Ульяновському, Долинському, Добровеличківському і ін. районах відзначаються «Кубком ударника п’ятирічки». В Устинівському районі колективу-переможцю соціалістичного змагання буде вручено «Вінок дружби» з наданням права відвезти його на батьківщину В. І. Леніна.
Швидкий розвиток народного господарства створює умови для неухильного зростання добробуту трудящих, підвищення їх культурного рівня. Протягом 1950— 1971 рр. середня заробітна плата робітників і службовців області збільшилася в 2,5 раза. Оплата людино-дня в колгоспах 1971 року становила 3 крб. 96 коп. проти 2 крб. 15 коп. в 1961 році. Лише за 1966—1970 рр. середньомісячна заробітна плата робітників і службовців у промисловості підвищилася на 27 проц., а колгоспників за 1964—1970 рр.— на 35 процентів.
Розширюється коло послуг і пільг трудящим із суспільних фондів споживання. За 1966—1970 рр. із цих фондів виділено понад 605 млн. крб. Витрати на виплату пенсій за цей час збільшилися на 69,6 проц. У 1971 році вони досягли 100,68 млн. крб., в т. ч. на пенсії колгоспникам — 38,2 млн. карбованців. За 1951—1971 рр. у 4,4 раза зросли державні капітальні вкладення в житлове будівництво. Загальна площа введених в експлуатацію житлових будинків (враховуючи індивідуальні, споруджені з допомогою державного кредиту) становила 7613,4 тис. кв. метрів, тобто в 4 рази більше загального житлового фонду міст і селищ міського типу на 1950 рік. На карті області з’явились нові міста і робітничі селища — Світловодськ, Побузьке, Октябрське, Димитрове, Перемога, Завалля та ін. На селища міського типу перетворені колишні села Олександрівна, Голованівськ, Добровеличківка, Єлизаветградка, Нова Прага, Новоархангельськ, Власівка, Пантаївка, Капітанівка, Салькове, Петрове, Новгородківка, Балахівка, Устинівка. А селища міського типу Мала Виска, Долинська, Помічна, Новомиргород віднесені до розряду міст. Забудова і реконструкція населених пунктів здійснюється за вимогами сучасного містобудування. Місцеві Ради депутатів трудящих багато уваги приділяють поліпшенню санітарних і побутових умов для трудящих. Прикладом може служити робітниче селище гірників, яке носить ім’я видатного діяча болгарського і міжнародного комуністичного руху Г. Димитрова. Вугільники одержали 51 тис. кв. метрів житла, 900 родин з допомогою держави звели власні будинки. У селищі є водопровід, система центрального опалення, каналізація. На вулицях, у скверах і парках висаджено понад 50 тис. декоративних і фруктових дерев.
У Голованівському районі поруч із споруджуваним нікелевим заводом виросло робітниче селище Побузьке з добрими умовами для роботи, культурного відпочинку і спорту. Між промисловими підприємствами і житловими приміщеннями — зона зелених насаджень. Центральна частина селища прикрашається три- і п’ятиповерховими будинками. У кожній житловій групі будинків — спортивні майданчики. Озеленення поліпшує мікроклімат у місцях розташування дитячих майданчиків, парків відпочинку, спортивного комплексу, дитячих закладів і шкіл. При забудові сіл враховуються перспективи розвитку сільськогосподарського виробництва, місцеві природно-кліматичні умови. Поліпшується зовнішній вигляд усіх населених пунктів області. Тільки на благоустрій міст і райцентрів у 1966—1970 рр. витрачено понад 18 млн. крб.
Про високий рівень добробуту трудящих свідчать показники роздрібного товарообігу державної і кооперативної торгівлі, включаючи громадське харчування. За 1950—1970 рр. він зріс більш як у 5 разів, зокрема продаж молока і молокопродуктів — в 51 раз, яєць — в 23, м’яса та м’ясопродуктів — в 12, риби і рибопродуктів — майже в 9 разів. Великим попитом у населення користуються меблі, велосипеди, мотоцикли, пральні машини, холодильники, телевізори, швейні й трикотажні вироби, одяг та ін. товари.
Лише протягом 1966—1970 рр. в селах області збудовано 460 магазинів, понад 80 ресторанів, кафе, їдалень. Введено в дію чотири хлібозаводи, майже 23 тис. кв. метрів складських приміщень, завод мінеральних вод тощо. Впроваджувались нові форми торгівлі, зокрема самообслуговування, доставка товарів додому.
В області працює розгалужена індустріальна система побутового обслуговування трудящих. Особливо зросли обсяги таких видів послуг, як ремонт і спорудження жител, виготовлення меблів, хімчистка, фарбування одягу тощо.
Розширюється сільська комунальна служба. У 329 колгоспах із 419 діють комунальні комбінати. Працюють 18 міжколгоспних рад комунального господарства.
За 1966—1970 рр. асигнування на охорону здоров’я населення зросли з 28,8 млн. крб. до 40,8 млн. крб. В області — 151 лікарня і диспансер, 164 поліклініки і амбулаторії, 676 фельдшерсько-акушерських пунктів, 75 колгоспних пологових будинків.
За 1951—1970 рр. кількість лікарняних ліжок збільшилася в 3 рази, лікарів та середніх медичних працівників — в 2,7 раза. В області — три санаторії і два будинки відпочинку. В 1672 дитячих садках і яслах виховуються майже 80 тис. малюків. У 1971—1975 рр. на будівництво закладів охорони здоров’я передбачається витратити 9,7 млн. крб., що більше проти минулого п’ятиріччя на 65,6 процента.
Значно розширилась матеріально-технічна база фізкультури і спорту. В 1970 році в області було 19 стадіонів, 728 футбольних полів, 242 спортивно-гімнастичні зали, 17 дитячо-юнацьких спортивних шкіл і 55 туристсько-оздоровчих таборів. Кількість фізкультурників протягом 1950—1970 рр. збільшилась з 90 563 до 207 812 чоловік.
У 1971/72 навчальному році на Кіровоградщині працювало 843 загальноосвітні школи (початкових — 204, 8-річних — 381, середніх — 258), 64 вечірні школи. Тут трудяться 16 тис. учителів. Різними видами навчання охоплено 345 тис. чоловік, з них 216 тис. у загальноосвітніх школах, 26 тис.— у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, 10 тис.— у професійно-технічних училищах. Нині вчиться кожний третій житель області. Протягом дев’ятої п’ятирічки буде повністю завершено перехід до загальної середньої освіти, що стане новим, важливим кроком у дальшому усуненні істотних відмінностей між розумовою і фізичною працею.
В області 2 інститути (сільськогосподарського машинобудування і педагогічний), два факультети інститутів (Дніпропетровського гірничого в Олександрії і Харківського радіоелектроніки у Світловодську), 18 середніх спеціальних навчальних закладів. За 1951—1970 рр. кількість студентів вузів збільшилась в 4,8 раза, а технікумів та ін. спеціальних навчальних закладів — в 3,4 раза.
Понад 80 проц. студентів — це діти робітників і колгоспників.
Якщо в 1959 році на кожну тисячу населення було 346 чоловік з вищою і середньою освітою, то в 1970 році — вже 455. За успіхи в навчанні і комуністичному вихованні підростаючого покоління понад тисячу передових педагогів шкіл і вузів нагороджено орденами і медалями, 19 — медаллю А. С. Макаренка, 3222 — відмінники народної освіти, а 36 — заслужені вчителі УРСР.
Надбанням радянської педагогіки стали наукові праці Героя Соціалістичної Праці, члена-кореспондента Академії педагогічних наук СРСР, директора Павлиської середньої школи Онуфріївського району В. О. Сухомлинського (1918—1970), творчі досягнення вчителів Богданівської середньої школи Знам’янського району, яку багато років очолює заслужений учитель УРСР, Герой Соціалістичної Праці І. Г. Ткаченко.
У розвиток вітчизняної науки і техніки внесли значний вклад вихідці з Кіровоградщини, відомі вчені: агробіолог М. В. Ритов (1846—1920), академік, лауреат Ленінської премії, фізіолог рослин І. Ф. Бузанов, лауреат Державної премії, академік А. І. Задонцев (1908—1971), доктор технічних наук, лауреат Державної премії А. П. Земнорій, доктор технічних наук, тричі лауреат Державної премії П. П. Шумилов (1902—1942), доктор технічних наук, Герой Соціалістичної Праці М. Ф. Герасюта, академік АН СРСР Г. С. Костюк, віце-президент АН УРСР, лауреат Державної премії УРСР мовознавець І. К. Білодід, члени-кореспонденти АН УРСР, лауреат Державної премії УРСР Г. Н. Доленко, В. Ю. Васильєв, К. І. Татомир, академік АН Казахської РСР Б. О. Домбровський, професор, лауреат Державної премії УРСР М. Г. Гончаренко та багато інших. На Кіровоградщині працював один із засновників вітчизняної наукової астронавтики Ю. В. Кондратюк.
В 1970 році трудящих області обслуговували 1212 державних кінотеатрів і кіноустановок. Ще в 1962 році всі населені пункти Кіровоградщини були радіофіковані. З 1951 по 1971 рік на тисячу чоловік населення області кількість радіоприймачів збільшилась з 9,8 до 139. радіотрансляційних точок — з 32 до 282. У 1972 році на тисячу населення було 282 телевізори. Трудящі області передплачують понад 1 млн. 436 тис. примірників центральних і республіканських газет і журналів, тобто 1370 на тисячу чоловік населення. Значно збільшилися тиражі місцевих газет — «Кіровоградської правди», «Молодого комунара», трьох міськрайонних, 19 районних, а також понад 40 багатотиражних.
У фондах 828 масових бібліотек налічується понад 9 млн. книг. Під керівництвом партійних органів та місцевих Рад здійснено дві трьохрічки соціально-культурного будівництва на селі. За 1964—1970 рр. силами громадськості було споруджено 278 будинків культури і бригадних клубів, 7 бібліотек, 114 бібліотек переведено в нові приміщення.
Велику роль у вихованні нової людини відіграють мистецькі колективи обласного музично-драматичного театру ім. М. Л. Кропивницького, лялькового театру, філармонії. Культурно-масову роботу проводять також понад тисячу клубних закладів. У 6 тис. колективах художньої самодіяльності бере участь понад 95 тис. трудящих області. Кращими представниками аматорського мистецтва є самодіяльний народний театр Кіровоградського будинку культури ім. Калініна, самодіяльний народний ансамбль танцю «Юність» Кіровоградського педінституту, Олександрійський і Бобринецький народні театри, заслужена самодіяльна народна хорова капела заводу «Червона зірка», самодіяльний народний ансамбль пісні і танцю «Горлиця» Кіровоградського районного будинку культури та ін. Гордістю Кіровоградщини став самобутній народний колектив — заслужений самодіяльний ансамбль танцю УРСР «Ятрань».
В період розвинутого соціалістичного суспільства ще більше розквітли творчі сили і здібності найширших народних мас, які прилучились до науки, культури, мистецтва. Утверджуються принципи комуністичної моралі у відносинах між трудящими, зростає їх культурно-технічний рівень. Поступово зникають істотні відмінності між містом і селом. Прикладом цього може служити село Комишувате Новоукраїнського району. За роки Радянської влади воно стало невпізнанним. Зросли його люди. За звитяжну працю 140 з них відзначені орденами й медалями. Тільки за останні десять років середньомісячна оплата праці колгоспників підвищилася тут у 4 рази. Село повністю перебудовується на кошти сільської Ради і колгоспу. Для колгоспників зведено 200 житлових будинків, для 46 сімей спеціалістів— агрономів, інженерів, лікарів, вчителів, що працюють тут,— кілька двоповерхових котеджів. Житлові будинки і громадські споруди забезпечені водою, каналізацією, центральним опаленням і газом. Центром села проліг широкий, обсаджений деревами проспект Леніна. Всі вулиці заасфальтовано, прокладено тротуари. У лікарняному містечку діють стаціонар на 35 ліжок, поліклініка, аптека. Споруджено типову школу з інтернатом на 200 місць, будинок культури на 650 місць. Є музична школа, бібліотека, 10 магазинів, готель, їдальня, побуткомбінат, дитячий садок.
Трудівники цього села, як і інших сіл Кіровоградщини, беруть активну участь у громадсько-політичному житті. Двічі Герой Соціалістичної Праці, прославлений механізатор О. В. Гіталов — депутат Верховної Ради СРСР шести скликань. Посланці Комишуватого є в районній і обласній Радах, 24 депутати налічує сільська Рада.
Яскравим доказом духовного зростання трудящих, утвердження соціалістичних принципів поведінки в побуті, житті є нові радянські звичаї, свята й обряди, які набувають все більшого поширення. Традиційними стали свята трудової слави, «Серпа і молота», весни, врожаю, комсомольські весілля, урочиста реєстрація новонароджених, дні призовника тощо.
Значною подією в культурному житті трудящих області був Тиждень української радянської літератури у вересні—жовтні 1970 року, присвячений XXIV з’їздові КПРС. Більше 50 провідних літераторів, очолюваних О. Є. Корнійчуком, О. Т. Гончаром, В. П. Козаченком, побували у багатьох містах і селах області, виступили перед робітниками, колгоспниками, інтелігенцією з творчими звітами. Вони взяли участь у наукових конференціях і вечорах з нагоди 125-річчя з дня народження І. К. Карпенка-Карого. Великий інтерес трудящих викликав народний фестиваль радянських фільмів, присвячений XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Більше сорока відомих майстрів радянського кіно протягом тижня виступали перед трудящими Кіровоградщини. На екранах області демонструвались нові фільми.
У жовтні 1971 року проведено дні радянської науки на Кіровоградщині. До області завітали відомі вчені, всього 37 академіків, докторів і кандидатів наук, які протягом п’яти днів прочитали до 500 лекцій і доповідей, провели 68 науково-теоретичних і практичних конференцій та семінарів. З ученими зустрілися понад 70 тис. трудящих.
Кращих представників робітничого класу, колгоспного селянства та інтелігенції області об’єднують 2013 первинних партійних організацій. Великий загін комуністів — 63,2 тис. чоловік йде в авангарді боротьби за дальший розквіт економіки і культури міст і сіл Кіровоградщини. Партійна організація області проводить велику політичну, організаторську, пропагандистську і виховну роботу по виконанню програми КПРС, рішень партійних з’їздів і Пленумів ЦК. У післявоєнні роки першими секретарями обласної партійної організації були Ф. С. Горенков, Г. Г. Петров, Л. І. Найдек, Ф. Г. Мартинов, М. К. Кириченко. З 1967 року її очолює член Центральної Ревізійної Комісії КПРС, член ЦК КП України М. М. Кобильчак.
Найширші кола громадськості беруть безпосередню участь у роботі Рад депутатів трудящих. 1971 року до місцевих Рад обрано 17 233 чоловіка, серед них — 48,5 проц. членів і кандидатів у члени КПРС. При Радах діють понад 2,3 тис. постійних комісій у складі 20 тис. активістів. Здійснюючи рішення XXIV з’їзду КПРС, Ради депутатів трудящих та їх виконавчі комітети приділяють велику увагу питанням державного, господарського і соціально-культурного будівництва. Основним у їх діяльності стала конкретна організаторська робота на кожному підприємстві, в колгоспі, установі, спрямована на дострокове виконання виробничих завдань. Так, у 1970—1972 рр. на сесіях обласної, міських та районних Рад депутатів трудящих і засіданнях виконкомів вирішувалися питання організації контролю за виконанням народногосподарських планів, раціонального використання землі, сировини, трудових ресурсів, підвищення продуктивності праці, культури землеробства, спеціалізації сільськогосподарського виробництва, додержання трудової і виробничої дисципліни тощо.
З кожним роком збільшується бюджет Рад, який в першу чергу використовується на соціально-культурне будівництво, поліпшення побуту трудящих. Якщо в 1965 році з обласного бюджету в сумі 107 млн. крб. на охорону здоров’я й освіту було витрачено 78 млн. крб., то у 1970 — з 144 майже 100 млн. крб. Тільки 1971 року за рахунок місцевого бюджету і коштів колгоспів у селах області споруджено 23 будинки культури і клуби, 15 бібліотек, 47 шкіл і 15 шкільних інтернатів, 40 дитячих садків, 7 їдалень, 3 лікарні на 197 ліжок, 2 поліклініки, надано побутових послуг на 7 млн. крб. тощо. У 1972 році бюджет Рад області складає 162,3 млн. карбованців.
Підвищення ролі Рад депутатів трудящих у всіх сферах життя радянського суспільства виявилось також у створенні депутатських груп і постів, сільських комітетів. На Кіровоградщині близько 20 тис. самодіяльних громадських організацій охоплюють понад 176 тис. членів.
Важливою і ефективною формою залучення мас до управління є органи народного контролю, які об’єднують понад 51 тис. чоловік. Оволодівати навичками державного і громадського управління допомагають трудящим і профспілки, які налічують понад 388 тис. членів — весь робітничий клас, інтелігенцію, численний загін сільських трудівників області. Профспілки дбають про виховання комуністичного ставлення до праці, організовують соціалістичне змагання, розвивають активність, технічну творчість робітників, піклуються про умови праці і побуту трудящих. Тільки у постійно діючих виробничих нарадах беруть участь 176 тис. робітників, службовців та інженерно-технічних працівників.
У лавах обласної комсомольської організації, надійного резерву і помічника партійних і радянських органів у будівництві нового суспільства,— понад 102 тис. юнаків і дівчат. Протягом 1966—1971 рр. партійні організації області прийняли в свої ряди 4,2 тис. кращих вихованців ВЛКСМ. Більше тисячі комсомольців обрано депутатами місцевих Рад.
В області працюють численні добровільні наукові, оборонні, молодіжні, жіночі та ін. організації і товариства, в яких беруть активну участь тисячі робітників, колгоспників, представників інтелігенції.
Поширенню політичних і наукових знань, атеїстичному вихованню трудящих сприяють районні, міські та сільські лекторії, 248 народних університетів. Обласна організація товариства «Знання» об’єднує понад 18 тис. представників інтелігенції, передовиків і новаторів виробництва.
Створена 1966 року обласна організація Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури налічує понад 100 тис. чоловік. В області — 1341 пам’ятник. Широко відкриті для трудящих обласний краєзнавчий музей, літературно-меморіальний музей І. Карпенка-Карого на хуторі Надії, Кіровоградська картинна галерея, 122 музеї на громадських засадах. Кращим з них — Олександрійському, с. Кам’янечого Новоархангельського району, заводу «Червона зірка», І. К. Микитенка в с. Рівному, Д. Бедного в с. Губівці, Ю. І. Яновського в с. Нечаївці, с. Розумівки Олександрівського району присвоєно звання народних.
У Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї зосереджені пам’ятники матеріальної культури, знайдені на території області.
Рік у рік міцніють господарські та культурні зв’язки робітничого класу, колгоспного селянства і трудової інтелігенції області з трудівниками інших областей, країв і республік Радянської держави, зростає усвідомлення ними приналежності до великої інтернаціональної армії будівників нового суспільства. Представники більше 40 національностей героїчно трудилися на спорудженні Кременчуцької ГЕС, що стала енергетичним серцем не тільки Кіровоградської, а й Черкаської та Полтавської областей УРСР. На будові дев’ятої п’ятирічки — Побузькому нікелевому заводі, який зводиться в Голованівському районі, працюють посланці 36 націй і народностей СРСР. Обладнання та устаткування для нього поставляють 22 заводи з 9 союзних республік — Російської Федерації, Білоруської, Вірменської, Грузинської, Естонської РСР та інших.
Щира дружба єднає трудящих Кіровоградщини й Башкирської АРСР, які вже більше п’ятнадцяти років щедро діляться набутим досвідом господарського і культурного будівництва. При допомозі башкирських вугільників шахтарі комбінату «Олександріявугілля» впровадили ряд високопродуктивних методів праці. Водночас група кіровоградських ланкових-механізаторів, що виїздила в 1972 році в башкирські колгоспи, допомогла їм освоїти бурякову сівалку точного висіву, технологію підготовки грунту до сівби. «Полями дружби» назвали башкири засіяні кіровоградськими механізаторами бурякові плантації.
З перших післявоєнних років співробітничають гірники області з вугільниками північноуральського міста Карпінська та грузинського Ткібулі, а колгоспники — з працівниками сільського господарства ряду областей РРФСР. Більше десяти років змагаються колгоспники Ульяновського району Кіровоградщини і Кубинського району Ферганської області.
Плідну роботу щодо зміцнення інтернаціональних зв’язків з трудящими соціалістичних та інших країн ведуть обласні відділення й місцеві організації товариств радянсько-болгарської, радянсько-в’єтнамської, радянсько-польської, радянсько-чехословацької, радянсько-корейської дружби.
Трудящі орденоносної Кіровоградщини глибоко усвідомлюють, що їх досягнення — результат величезної політичної і організаторської діяльності Комуністичної партії, незламної дружби і братерського співробітництва народів Радянського Союзу, вірності принципам пролетарського інтернаціоналізму. Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС, вони спрямовують свої зусилля на втілення в життя ленінської програми комуністичного будівництва.
Ф. К. ВЄЛЯВІН, Б. Л. ДРАТВЕР, В. Л. КАЛІНІЧЕНКО. О. К. ПІСКУНОВ