Сучасний Кіровоград
За 1951—1971 рр. населення міста подвоїлося. За цей час введено в дію до 1 млн. кв. метрів житлової площі, тобто в півтора раза більше, ніж було її у дожовтневий період. Тільки за роки восьмої п’ятирічки новосілля справили 7183 сім’ї. Протягом 60-х років на площі ім. Кірова зведено будинок Рад, готель «Україна», ресторан «Відпочинок». Здано в експлуатацію приміщення центрального універмагу, широкоформатний кінотеатр «Комсомолець», учбовий корпус і гуртожиток інституту сільськогосподарського машинобудування, 8 шкіл тощо. У 1971 році завершено спорудження готелю «Київ». Виросли впорядковані мікрорайони, квартали, простяглося понад 50 нових вулиць загальною довжиною близько 60 км з соціально-культурними закладами, торговельними, побутовими і комунальними підприємствами. Колишні робітничі околиці із землянками та мазанками, що тулилися на вузьких, кривих вулицях, перетворилися за роки Радянської влади на впорядковані райони з новими чистими, вкритими асфальтом вулицями, засадженими квітами і деревами. Місто оперезане зеленим поясом лісосмуг і садів.
Багатоповерхові будинки на центральних вулицях почали облицьовувати керамічною плиткою. Тільки за 60-і роки витрачено 7 млн. крб. на впорядкування 150 км вулиць і тротуарів. Партійні, комсомольські і профспілкові організації провели в останні роки десятки суботників, під час яких закладено 4 парки, в т. ч. дендропарк. Кіровоград повністю забезпечується електроенергією від Кременчуцької ГЕС. € газопровід. У 1967 році почала діяти перша черга міського тролейбуса. Тепер тролейбуси курсують по 4 маршрутах. Близько 150 автобусів на 23 лініях перевозять за добу 180 тис. пасажирів. У 1962 році збудовано автовокзал, від якого відходять понад 100 міжміських і приміських маршрутів. Кіровоград має повітряне сполучення з багатьма містами країни і всіма районними центрами області. Незабаром місто прикраситься новим аеровокзалом.
Докорінно змінилися житлово-побутові умови робітників; їх квартири обставлені добротними сучасними меблями. Майже кожна сім’я має музичні інструменти, бібліотечку, холодильник, пральну і швейну машини тощо.
Розширено й удосконалено мережу підприємств побутового обслуговування. 8 комбінатів надають жителям понад 220 видів різних послуг, 145 з них освоєно протягом 60-х—70-х рр. Тільки протягом восьмої п’ятирічки у місті відкрито три будинки побуту.
Неухильне зростання матеріального добробуту трудящих сприяє бурхливому розвитку торгівлі. Тільки за 1966—1971 рр. почали працювати 52 сучасних магазини і 53 підприємства громадського харчування. Загальна кількість місць у їдальнях, кафе, ресторанах за останні 10 років збільшилась у 4 рази. До послуг трудящих — 268 магазинів на 1500 робочих місць і 222 підприємства громадського харчування, які одночасно можуть обслужити 13 тис. відвідувачів. Роздрібний товарообіг 1971 року досяг 823 крб. на жителя проти 477 крб. у 1961 році. Найбільшим торговельним закладом міста є центральний універмаг, річний товарооборот якого — близько 20 млн. крб. Трудящі зберігають в ощадних касах до 47,7 млн. крб.
Жителі міста повсякденно відчувають велику турботу Радянської держави про охорону їх здоров’я. У Кіровограді — 13 міських і 12 обласних медичних закладів на 4125 ліжок. Допомогу хворим подають 665 лікарів. Звання заслуженого лікаря УРСР удостоєні В. М. Опара, Т. І. Пархоменко, О. Д. Радіонов, В. Ф. Савченко, М. І. Швець.
Значного розвитку набули фізична культура і спорт. 160 спортивних колективів, що об’єднують близько 43 тис. чоловік, підготували понад 100 майстрів спорту.
Споруджено 2 стадіони, 8 футбольних полів, 45 спортзалів.
У 30 загальноосвітніх школах і школі-інтернаті навчаються близько 25 тис. учнів, 7 вечірніх— близько 4 тис. робітничої молоді.
У місті працюють понад 1800 педагогів. Серед них заслужені вчителі УРСР — Д. Ф. Гавриленко, М. М. Замула, М. М. Скальовий. У 8 середніх спеціальних закладах навчаються понад 3 тис. юнаків і дівчат, 12 професійно-технічних училищах — близько 5 тис. майбутніх кваліфікованих робітників. Школярі охоче відвідують палац піонерів, 3 спортивні школи, станції юних туристів, техніків і натуралістів. 8500 малюків батьки віддають у дитячі садки і ясла.
Викладачів української, російської мов і літератур та англійської мови, фізики, математики, фізичного виховання, музики і співів готує Кіровоградський педагогічний інститут. В інституті здобувають освіту близько 4 тис. студентів, з них 2 тис. — на заочному відділенні. Тут навчаються понад 100 посланців братньої Узбецької РСР. Випускники педінституту трудяться не тільки на Україні, а й у Казахстані, Киргизії та ін. республіках, а деякі — за рубежем. На кафедрах вузу — 180 викладачів, у т. ч. 65 кандидатів наук. Протягом 1951—1971 рр. інститут видав 9 томів «Наукових записок» і 4 збірники матеріалів науково-теоретичних конференцій.
У 1967 році на базі філіалу Харківського політехнічного інституту в Кіровограді відкрито інститут сільськогосподарського машинобудування, який готує інженерів 10 спеціальностей. Тут навчається понад 4 тис. студентів, працює 220 викладачів, які тільки за останні шість років опублікували 500 наукових праць та одержали 75 авторських посвідчень на винаходи.
З науково-дослідних установ міста ефективну роботу здійснює Будинок науково-технічної пропаганди, створений у 1964 році Міністерством тракторного і сільськогосподарського машинобудування, діє Кіровоградське відділення Донецько-Придніпровського філіалу науково-дослідного інституту праці.
Вихованню людини комуністичного суспільства сприяє широка мережа культурно-освітніх закладів міста. Колектив музично-драматичного театру ім. М. Л. Кропивницького за післявоєнні роки показав близько 250 вистав кращих п’єс вітчизняних і зарубіжних класиків, які відвідали понад 8 млн. глядачів. В його репертуарі «Пам’ять серця» О. Корнійчука, «Яблуневий полон» І. Дніпровського, «Варшавська мелодія» Л. Зоріна, «Веселка» М. Зарудного, «Всім смертям назло» В. Тітова, «Трибунал» А. Макайонка, «А зорі тут тихі…» Б. Васильєва, з класичної драматургії — «Дай серцю волю» М. Кропивницького, «Сорочинський ярмарок» М. Старицького за М. Гоголем, «У неділю рано…» О. Кобилянської, «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка, «Мати — наймичка» за Т. Шевченком, «Грушенька» за М. Лєсковим. Значною заслугою мистецького колективу є повернення сценічної молодості сатиричній комедії видатного українського драматурга І. Микитенка «Соло на флейті». В театрі під керівництвом заслуженого діяча мистецтв УРСР І. В. Казнадія працюють талановиті актори — народна артистка УРСР Л. П. Тімош, заслужені артисти республіки Н. С. Ігнатьєва, А. Н. Любенко, С. А. Мартинова, Г. Г. Семенов. Багато років віддав театру заслужений артист УРСР М. О. Донець.
80 акторів об’єднані у творчих колективах обласної філармонії. Велике захоплення у глядачів, особливо юних, викликають вистави лялькового театру, відкритого у 1970 році.
У місті — 18 клубних закладів, 7 кінотеатрів. На підприємствах — 238 колективів художньої самодіяльності, в яких близько 6 тис. учасників. З успіхом проходять завжди концерти аматорів червонозорівського палацу культури ім. Жовтня. У його 32 хорових і драматичних гуртках, духових і струнних оркестрах, ансамблях, балетних і художніх студіях беруть участь більше 1100 робітників та інженерно-технічних працівників. 1968 року на ознаменування 50-річчя діяльності драматичному колективу палацу присвоєно звання самодіяльного народного театру. Хор, очолюваний Г. Ю. Почапським, здобув звання заслуженої капели УРСР1. У лютому 1971 року його керівника удостоєно звання заслуженого працівника культури УРСР. Звання народного ансамблю з честю носить танцювальний колектив «Колос». Далеко за межами України відома виконавська майстерність заслуженого самодіяльного ансамблю танцю УРСР «Ятрань» при будинку культури ім. М. І. Калініна, яким керує заслужений діяч мистецтв та заслужений артист УРСР А. М. Кривохижа. Цей колектив — лауреат республіканської комсомольської премії ім. М. Островського. Він виступав на заключних концертах перед делегатами XXI, XXII, XXIII з’їздів КП України, представляв радянське народне мистецтво в Англії, Франції, на Кубі, в Туреччині, Чехословаччині, в 1968 році на IX Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Софії виборов Велику золоту медаль, а влітку 1972 року став володарем першого призу «Золотий черевичок» Міжнародного фольклорного конкурсу, що відбувся в Угорщині.
Незмінним успіхом у глядачів і знавців професійного мистецтва користується хорова капела педінституту. В 1967 році на республіканському огляді самодіяльних колективів педвузів і педучилищ вона дістала найвищу оцінку жюрі і була нагороджена дипломом 1-го ступеня, на Всесоюзному конкурсі самодіяльних колективів у Москві, присвяченому 50-річчю Великого Жовтня, її відзначено Великою золотою медаллю і дипломом 1-го ступеня. Хорова капела і танцювальний колектив «Юність» інституту виступали у Болгарії, Франції, Туреччині, Бельгії, були учасниками і переможцями міжнародних конкурсів.
У Кіровограді працює 36 художників. М. Т. Добролежа, Б. М. Вінтенко, А. Ю. Мацієвський, В. В. Самойленко, В. О. Федоров не раз експонували свої полотна на республіканських і всесоюзних виставках. Учасниками обласних, республіканських і всесоюзних виставок народної творчості були також самодіяльні художники І. І. Марченко, М. В. Панякіна та інші. У 1965 році в місті відкрито картинну галерею.
Кожен другий кіровоградець користується послугами бібліотек, а їх тут 95. Книжковий фонд бібліотек перевищує 2 млн. примірників.
У місті видаються обласні газети «Кіровоградська правда» і «Молодий комунар», багатотиражні — на заводі «Червона зірка» і в педінституті. За плідну роботу у справі комуністичного виховання трудящих у 1968 році «Кіровоградську правду» нагороджено орденом «Знак Пошани». При редакції газети створено обласне літературне об’єднання, до складу якого входять 3 члени Спілки письменників України і десятки письменників-початківців. Протягом багатьох повоєнних років його членом була О. Журлива (1898—1971 рр.), автор збірок поезій «Металом горно», «Багряний світ», «Голуби», «Земля в цвіту», «Червоне листя» тощо. Члени літоб’єднання взяли активну участь у створенні книги «В степах кіровоградських» — про соціалістичні перетворення в області за 50 років Радянської влади, збірки нарисів «Прославлені у віках», де розповідається про кіровоградців — Героїв Радянського Союзу, і кількох збірок нарисів про Героїв Соціалістичної Праці.
З 1950 року на мовно-літературному факультеті педагогічного інституту ім. О. С. Пушкіна діють гуртки народної творчості. Щороку організовуються студентські експедиції для збору фольклорних творів на підприємствах міста і в районах області.
За останні роки в місті утвердилося багато чудових громадських свят, звичаїв і традицій: урочисті зльоти бригад і ударників комуністичної праці, свята пісні і танцю, дні молоді, пропагандиста, лектора й агітатора, «Серпа і молота», інтернаціональні вечори, урочисті проводи юнаків до Радянської Армії, посвячення в студенти, комсомольські весілля, урочиста реєстрація новонароджених, вшанування ветеранів праці та інші.
Стало традиційним на початку вересня відзначення Дня призовника. На площі, прикрашеній барвистими квітами і кумачем прапорів, біля пам’ятника С. М. Кірову у цей день шикуються колони: воїни місцевого гарнізону, за ними— юнаки-призовники, далі — школярі, студенти. Під марші духових оркестрів колони крокують головними магістралями до стадіону. Учасники святкового походу кладуть квіти до підніжжя пам’ятника Невідомому солдату, хвилиною мовчання вшановують пам’ять тих, хто поліг за свободу і незалежність Вітчизни. Про початок свята на стадіоні сповіщають фанфаристи. Біговими доріжками проїжджає колона мотоциклістів з прапорами союзних республік, попереду — Державний прапор Радянського Союзу. Під величні звуки гімнів СРСР і УРСР піднімаються державні прапори. Центральним моментом свята є громадський наказ і священна клятва біля прапора честі. Тепло вітає кіровоградців з Днем призовника секретар міського комітету КП України. Він звертається до майбутніх воїнів з напутним словом, запрошує їх після служби повернутися на підприємства, будови, у навчальні заклади рідного міста. Лунають мелодії пісень часів громадянської і Вітчизняної воєн. В коло пошани у відкритих автомашинах прибувають ветерани битв за владу Рад — колишні комісари і командири Червоної Армії. Потім воїни демонструють свою майстерність у веденні воєнізованої естафети. І ось на зелене поле стадіону виходить майбутнє поповнення Радянських Збройних Сил. Щасливої путі бажає їм мати, яка виряджає сина на службу. З комсомольським наказом виступає перший секретар міськкому ЛКСМУ. Один з молодих воїнів від імені своїх товаришів обіцяє землякам пильно охороняти їх мирну, творчу працю. Після урочистої частини перед учасниками свята виступають колективи художньої самодіяльності, професійні митці.
Значне місце у патріотичному вихованні школярів займає День освіти, що проводиться 1 вересня в школах міста. На загальношкільну урочисту лінійку, разом з учителями й учнями, приходять представники партійних, радянських, громадських організацій і шефських колективів, які вітають дітей з початком навчального року. Школярі покладають квіти до підніжжя пам’ятників В. І. Леніну і С. М. Кірову. Першокласники відвідують шкільні музеї В. І. Леніна. У кожному класі заняття починаються з ленінського уроку, на який запрошуються старі більшовики, перші комсомольці. Герої Радянського Союзу, кращі люди праці. Вони розповідають учням про героїчні сторінки минулого нашої Вітчизни, трудові звершення радянського народу у виконанні величних накреслень партії та уряду.
Втілюючи в життя програму Комуністичної партії, трудівники міста домоглися значних успіхів у господарському і культурному будівництві. Зросла їх активність у громадському житті. Тільки за післявоєнний період ряди міської партійної організації збільшилися майже у 8 разів. Нині в ній налічується близько 13,3 тис. комуністів, об’єднаних у 353 первинних партійних організаціях і 455 партійних групах.
Виконуючи постанову ЦК КПРС «Про поліпшення економічної освіти трудящих», партійні організації міста приділяють велику увагу економічній підготовці кадрів.
У 1971—72 навчальному році економічну теорію і політику партії та конкретну економіку вивчали 31,3 тис. чоловік.
У місті працює 19 народних університетів, у яких більше 5 тис. слухачів.
Серед них — 2 університети педагогічних знань, 4 — культури, 2 — здоров’я, 4 — правових знань, університети громадських кореспондентів, майбутнього воїна, міжнародних відносин.
Велику роботу в комуністичному вихованні трудящих проводить міська організація товариства «Знання». Її члени тільки в 1971 році прочитали майже 30 тис. лекцій.
У розв’язанні всіх завдань, що постають перед трудівниками міста, важливу роль відіграють профспілкові та комсомольські організації. Тільки протягом 1961 — 1971 рр. число членів ВЛКСМ збільшилося з 12 760 до 30 943 чоловік. 128 комсомольсько-молодіжних бригад на підприємствах і будовах показують чудові приклади трудового ентузіазму. За виховання молоді в комуністичному дусі і в зв’язку з 50-річчям Ленінського комсомолу міська комсомольська організація нагороджена пам’ятним Червоним прапором ЦК ВЛКСМ, а в сторічний ленінський ювілей — пам’ятною стрічкою ЦК ВЛКСМ. Пам’ятними вимпелами ЦК ВЛКСМ також відзначені у 1968 році комсомольські організації заводу тракторних гідроагрегатів, інституту сільськогосподарського машинобудування.
Органом справжнього народовладдя є міська Рада депутатів трудящих, яка активно впливає на все громадське і соціально-культурне життя міста. У її складі — 350 депутатів, з них 239 робітників. Більшість обранців Рад об’єднано в депутатські групи. До роботи в 12 постійних комісіях залучено близько тисячі жителів міста. З кожним роком збільшується бюджет міської Ради. Тільки за останні десять років (1962—1972) він зріс більш як у 2 рази, досягнувши 22,7 млн. крб. Витрати на потреби народної освіти, що становлять більше третини бюджетних коштів, за цей час зросли в 2,7 раза, охорони здоров’я — вдвічі.
Готуючись до великого свята нашого багатонаціонального народу — 50-річчя утворення Союзу РСР, партійні й громадські організації міста зосереджують увагу на вихованні трудящих в дусі радянського патріотизму і пролетарського інтернаціоналізму, дружби народів, що є одним з найбільших завоювань соціалізму, могутньою рушійною силою радянського суспільства. У щиру дружбу переросло соціалістичне змагання кіровоградців з трудящими міста Толбухіна Народної Республіки Болгарії. Робітники заводу «Червона зірка» підтримують дружні зв’язки з колективом Толбухінського машинобудівного заводу. Діяльну участь у зміцненні цих зв’язків бере міське відділення Товариства радянсько-болгарської дружби.
Чималу роботу у патріотичному вихованні трудящих проводить міська організація Українського товариства охорони пам’ятників історії і культури, в складі якої — кілька тисяч чоловік. Меморіальні дошки свідчать про перебування в місті О. С. Пушкіна (1821 і 1824 роки), А. Міцкевича (1825 рік), О. В. Суворова і М. І. Кутузова (70—90-і рр. XVIII ст.), М. І. Калініна (1920—1922 рр.). Якщо до Жовтневої революції єдиною історичною пам’яткою в місті були дві гармати, встановлені при вході до колишньої фортеці св. Єлисавети, то тепер тут 9 пам’ятників. Кращі серед них — пам’ятник В. І. Леніну, відкритий у 1925 році, С. М. Кірову, відкритий 1936 року (скульптор М. Г. Манізер), пам’ятний знак бійцям революції (автор Л. Є. Растригін) і пам’ятник Слави з вічним вогнем (архітектор А. Л. Губенко), споруджені в 1969—1970 роках та інші.
Новим важливим кроком у розвитку економіки та культури міста стануть роки дев’ятої п’ятирічки. Дадуть першу продукцію заводи: чавуно-ливарний, електричних друкарських машинок, меблевий комбінат, завершиться реконструкція заводів «Червона зірка» і тракторних гідроагрегатів. Виростуть нові приміщення українського драматичного театру, 3 кінотеатрів, буде побудовано та реконструйовано приміщення 7 загальноосвітніх шкіл, 8 дитячих дошкільних закладів, обласної бібліотеки та ін. об’єкти соціально-культурного і побутового призначення. Наприкінці 1973 року буде введено в дію водопровід Дніпро—Кіровоград, що поліпшить водопостачання міста. Майже в усі комунальні квартири поступить шебелинський газ. Стануть до ладу ще 3 тролейбусні лінії протяжністю 13,5 км. після введення в дію автоматичної телефонної станції телефонна сітка збільшиться до 24 тис. номерів. Житлові масиви помережать нові сквери, парки, зони відпочинку, місто стане красивішим, упорядкованішим.
Самовіддано втілюючи в життя рішення XXIV з’їзду КПРС, трудівники міста вписують нові яскраві сторінки у його літопис.
Я. М. ЕЕЗТАКА, О. Ф. НАГОРНИЙ