Велика Андрусівка, Світловодський район, Кіровоградська область
Велика Андрусівка (до 1923 року — Андрусівка) — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі Кременчуцького водосховища, за 26 км від районного центру і залізничної станції Світловодськ. Населення — 2582 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Іллічівка, Калантаїв, Сніжкова Балка.
Басейн Тясьмину здавна привертав увагу людей як зручне місце для поселення. Біля Великої Андрусівки та затопленого Калантаєва виявлені поселення доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.), трипільської культури (III тисячоліття до н. е.), доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). Досліджено також 2 городища чорноліської культури (VIII—VII ст. до н. е.), поселення та кілька курганів скіфського періоду (VI—III ст. до н. е.), сарматський могильник (І—II ст. н. е.) та залишки ранньо-слов’янського поселення VI—VIII століть.
Поселення на місці нинішнього села після багаторічного запустіння, спричиненого монгольсько-татарською навалою, відродилися лише в середині XVII ст. На той час тут був багатий зимівник запорожця Андруся. Мешканці його займалися землеробством, скотарством і рибальством. Після того, як 1677 року стотисячна турецько-татарська армія, прямуючи до Чигирина, повністю спустошила і пограбувала Андрусівку, а її жителів забрали в полон, територія села залишилася незаселеною. За т. зв. вічним миром між Росією і Польщею 1686 року вона увійшла до нейтральної зони. 1725 року польська шляхта самовільно заселила село. Наприкінці 1732 року Андрусівка згадується вже як хутір, що входив до Крилівської сотні Миргородського полку. Козацька старшина мала тут великі земельні володіння, пасіки, млини і експлуатувала рядових козаків. У 30—50 роках Андрусівка була в зоні дій гайдамаків. Так, у квітні 1737 року вони напали на хутір, відібрали у багатих козаків 120 голів худоби. 1751 року загін повстанців з 17 чоловік дощенту зруйнував тут садиби місцевих багатіїв.
З утворенням Нової Сербії в Андрусівці побудували форпост Чонград, в якому після реорганізації Нової Сербії розмістили одну з рот Жовтого гусарського полку. На початку XIX ст. в слободі, що входила до Олександрійського повіту, проживало 450 осіб чоловічої статі, які перебували на становищі державних селян.
Із створенням аракчеєвських військових поселень на півдні України в Андрусівці розмістили підрозділ 1-го орденського кірасирського полку кінноти, центр якого був у Крилові. Після ліквідації військових поселень жителів Андрусівки переведено на становище державних селян. 1859 року тут у 327 дворах проживало 2313 чоловік. 1013 колишнім військовим поселенцям виділили наділи — 5 десятин 588 сажнів на ревізьку душу, відставним солдатам по 5 десятин 40 сажнів. Всього селяни Андрусівки одержали 5747 десятин землі. Та кращі угіддя прибрала до рук заможна верхівка.
У 1886 році з 656 селянських господарств, що налічувалися в селі, 108 зовсім не мали землі, у трьох було менше десятини, у 113 — від 1 до 3. У цих дворах або зовсім не було робочої худоби, або було її обмаль. У значної частини селян не вистачало реманенту — на все село налічувалося всього 13 залізних і 306 дерев’яних плугів. Заможні хазяї мали від 4 до 18 голів робочої худоби, 9 куркульських родин володіли 25—50 і більше десятинами землі. Крім того, вони ще орендували землю у навколишніх поміщиків, а також у бідняків, що не мали змоги обробити свої наділи. З роками кількість членів родин збільшувалася, господарства дрібнилися. У 1900 році в 732 дворах села проживало 4524 чоловіка. Засівали вони 4088 десятин землі, в середньому — по 0,9 десятини на душу. Поганий обробіток землі спричинював низькі врожаї — 1897 року середня врожайність зернових становила 32,4 пуда, а 1899 — 27,5 пуда з десятини.
Навіть на початку XX ст. в Андрусівці не було лікарні, аптеки. До лікаря доводилося їхати за 12 верств у Новогеоргіївськ. 1915 року в селі зареєстровано випадки захворювань тифом, холерою, віспою, скарлатиною, дифтеритом. Переважна більшість населення не знала грамоти. Так, 1886 року з 3637 жителів лише 68 чоловіків і 3 жінки вміли читати й писати. Тільки 1881 року тут відкрили земську школу. 1913 року в ній навчалося 79 хлопчиків і 12 дівчаток. Через матеріальні труднощі більшість з них не закінчувала курсу навчання. Парафіяльну школу, яка почала діяти наприкінці 60-х років XIX ст., відвідувало 72 дітей.
Коли почалася перша світова війна, 772 чоловіки (майже половина працездатного чоловічого населення) мобілізували в царську армію. Відсутність годувальників тяжко позначилася на становищі їх родин. У 1916 році із 846 дворів села 179 були безземельними, близько 100 — засівали лише 1—2 десятини. 385 господарств не мали тягла, по одній голові робочої худоби залишилося у 151 дворі, у 383 господарствах не було корів. Куркулі за безцінь скуповували наділи бідняків.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в Андрусівці відбувалися мітинги і збори, на яких фронтовики, що після поранення повернулися в село, роз’яснювали своїм землякам політику більшовицької партії.
Особливо активізувалася боротьба селян-бідняків проти експлуататорів, коли вони дізналися про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. На початку 1918 року в Андрусівці було встановлено Радянську владу. Ревком (голова М. А. Кошулько) почав ділити поміщицькі землі — по 1,5 десятини на їдця.
Але у квітні 1918 року в село вступили австро-німецькі окупанти, 3 осені, після їх вигнання, Андрусівку захопили петлюрівці. У січні 1919 року їх вибили з села червоні частини. Незабаром тут сформувався більшовицький осередок з 15 комуністів, створено ревком. Комуністи, члени ревкому розгорнули роботу щодо зміцнення Радянської влади на селі.
Та й цього разу мирний перепочинок тривав недовго. У серпні до села увірвалися денікінці. Від їх рук загинуло багато активістів. Місцеві комуністи пішли до партизанського загону, яким командував І. Д. Діброва. Разом з частинами Червоної Армії партизани вели боротьбу проти білогвардійців і в січні 1920 року після вигнання денікінців в селі остаточно відновлено Радянську владу.
Створений 1920 року ревком очолив комуністе. М. Рябошапка. Навесні обрано Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (голова М. П. Козаков), влітку організовано КНС. Восени відновив свою діяльність партійний осередок. На кінець 1920 року Андрусівський партосередок налічував понад 50 членів партії. Комуністи, члени КНС проводили серед населення масово-політичну роботу, мобілізуючи його на боротьбу проти куркульських банд. Під час боротьби з врангелівцями жителі села 1920 року відправили Червоній Армії валку з хлібом.
Перші кроки соціалістичного будівництва здійснювалися в умовах запеклої боротьби з ворогами Радянської влади. Багато активістів стали жертвами бандитського терору. Після нелюдських знущань бандити вбили завідуючу політкнигарні, активного члена КНС О. Ланченко.
У 1923—1925 рр. в селі проживало 5706 чоловік. В умовах непу поступово відновлювалося зруйноване війною господарство. Протягом 3—5 липня 1921 року в рахунок продподатку від трудящих села надійшло 230 пудів зерна, а вже на початок вересня був виконаний весь план. Влітку того ж року жителі Андрусівки відправили 100 пудів хліба для голодуючих Поволжя. Комуністи і комсомольці (комсомольський осередок оформився у 1921 році) роз’яснювали селянам значення ленінського кооперативного плану — читали лекції, доповіді, влаштовували вечори запитань і відповідей. 1924 року з ініціативи комуніста М. М. Черникова у Великій Андрусівці організовано перше колективне господарство «Червоний Жовтень». Воно об’єднувало 26 бідняцьких родин, мало 146 десятин землі, 6 коней. Тоді ж почало діяти споживче товариство.
Долаючи великі труднощі, активісти села, спираючись на підтримку радянських органів, залучали трудяще селянство до культурного будівництва. З ініціативи партосередку 1920 року відкрито хату-читальню. Працювала трудова школа. Восени 1921 року комсомольці обладнали клуб. Газета «Вісті — Известия» (Кременчук) 13 лютого 1921 року повідомляла, що в Андрусівці успішно налагоджується культурне життя. Регулярно читалися лекції, влаштовувалися спектаклі. Почалося спорудження народного будинку. У гуртках лікнепу культармійці, вчителі, комсомольці, піонери навчали грамоти односельців.
Докорінні перетворення в житті і побуті жителів села сталися із здійсненням колективізації сільського господарства. 1926 року на околиці села, що носила назву Бессарабія, виник ТСОЗ «Незаможник». Від держави члени товариства одержали трактор, за кермо якого першим сів С. М. Рябошапка. У 1927 році комнезамівці створили в селі машинне товариство. У день святкування сьомої річниці створення КНС Кременчуцький окрземвідділ виділив йому трактор. Тоді ж організовано артіль «Допомога» та артіль мірошників.
В 1928 році у Великій Андрусівці засновано 2 колгоспи, а через два роки ще 4. Від держави вони одержали 2 трактори, сільськогосподарські машини.
Комуністам і комсомольцям села, колгоспному активу довелося докласти чимало зусиль, щоб зламати опір куркулів. Вночі 10 березня 1932 року в колгоспі ім. Леніна куркулі спалили скирти соломи, а напередодні з колгоспної комори вони викрали 7 цнт посівного зерна. Тієї ж весни колгоспні активісти викрили куркулів, що приховували посівний матеріал. Тільки у одного з них виявили яму з хлібом, засіяну зверху озиминою.
Значну роботу щодо соціалістичної перебудови села провела Рада. На засіданнях виконкому і загальних сільських зборах її депутати регулярно обговорювали хід колективізації, узагальнювали досвід роботи перших колгоспів. На кінець 1932 року колективізація у Великій Андрусівці була в основному завершена — 95 проц. селянських господарств вступили в артілі. У 1934—1935 рр. їх було чотири: ім. Леніна, ім. Постишева, ім. Ілліча та ім. XVII з’їзду ВКП(б)3.
Піднесення трудової активності селянства дістало яскравий прояв у розгортанні соціалістичного змагання. Так, під час весняної сівби 1935 року відзначився механізатор з колгоспу ім. Постишева кандидат у члени партії Г. 6. Щурик. На власноручно відремонтованому тракторі він зорав за дев’ять днів 68, засіяв — 40 і заволочив 19 га. Бригада ковалів, якою керував К. К. Бабенко, до початку весняних робіт відремонтувала в селі весь сільськогосподарський інвентар. З комсомольців і молоді на період посівної кампанії організували 2 рільничі бригади. Сівбу ранніх зернових артіль їм. Постишева провела за 9 днів, пізніх — за 12. Цьому успіху сприяла добре поставлена масово-політична робота. Комуністи систематично перевіряли хід соціалістичного змагання, пропагували досвід передовиків.
Завдяки широкому розгортанню змагання ударників і стахановців колгоспи села рік у рік здобували нові успіхи. У 1939 році колгосп ім. XVII з’їзду ВКП(б), що вирощував протягом кількох років у середньому по 13,1 цнт проса з га, став учасником Всесоюзної сільськогоподарської виставки. Зростала продуктивність тваринництва. 1939 року колектив молочнотоварної ферми колгоспу ім. Кірова добився високих надоїв — по 3270 кг молока на фуражну корову. В 1940 році це господарство також було представлене на ВСГВ. Працівники вівцеферми тієї ж артілі протягом 1938—1940 рр. на кожні 100 вівцематок одержували по 130 ягнят. Весною 1941 року відбулося об’єднання артілей у дві — ім. Кірова та ім. Леніна. Успіхи в колективному господарюванні сприяли зростанню добробуту сільських трудівників. 1939 року в колгоспі ім. Леніна на трудодень видали по 2,7 кг зерна.
1935 року в селі відкрито лікарню. Вже на початок 30-х років ліквідовано неписьменність дорослого населення. Працювала семирічна школа, де 24 вчителі навчали 680 учнів. У сільському клубі демонструвалися кінофільми, багато молоді брало участь у гуртках художньої самодіяльності. Вчителі, медпрацівники і спеціалісти сільського господарства читали лекції для населення. Восени 1935 року Велику Андрусівку відвідали українські письменники Ю. І. Яновський, Ю. К. Смолич, І. Л. Муратов. Гості зустрілися з колгоспниками, виступали на літературному вечорі.
Партійна організація і сільська Рада приділяли значну увагу інтернаціональному вихованню трудящих. 14 серпня 1940 року у Великій Андрусівці гостювали школярі з міста Коканда. Після мітингу дружби діти з братньої Узбецької республіки побували на колгоспних ланах, у школі, відпочивали в піонерському таборі.
Мирне щасливе життя трудящих було перерване розбійницьким нападом фашистської Німеччини на нашу країну. З перших днів війни партійна організація, сільська Рада, правління місцевих колгоспів підпорядкували свою діяльність інтересам фронту. Жителі будували протитанкові укріплення на північно-західній околиці села. З наближенням лінії фронту почалася евакуація матеріальних цінностей, колгоспного майна в глиб країни.
7 серпня 1941 року гітлерівці окупували Велику Андрусівку. Від рук фашистів загинули активісти, борці за встановлення Радянської влади на селі: Ф. І. Квітка, С. М. Рябошапка, О. П. Полтавець, П. І. Полтавець, Г. G. Іващенко, G. М. Телятник, І. І. Григоренко та В. К. Вищепан. Понад 300 жителів села гітлерівці відправили на каторгу до Німеччини.
Для боротьби з ворогом у селі виникла підпільна патріотична група, яку очолив осетин П. Гвашев, що втік з полону. Зібравши радіоприймач, патріоти розповсюджували зведення Радінформбюро серед населення. Від фашистської неволі вони врятували близько 100 юнаків і дівчат, частина яких влилася до партизанських загонів, що діяли в лісах Кіровоградщини.
26 лютого 1943 року в село вступили партизани кавалерійського з’єднання М. І. Наумова. Місцеве населення допомогло їм продовольством. Того ж дня народні месники разом з великоандрусівськими підпільниками (вони влилися в з’єднання як самостійний взвод) знищили фашистський загін, посланий сюди з Новогеоргіївська. Наступного дня вони, напавши на обоз окупантів і поліцейську управу, захопили чимало трофеїв. Наумівці завезли у Велику Андрусівку та навколишні села багато примірників газет «Правда», «За Радянську Україну», а також листівок. У березні в селі було створено партійно-комсомольську підпільну групу ім. Ворошилова у складі 28 чоловік (командир О. Н. Яременко, комісар С. І. Бурлака). Підпільники організовували диверсії, добували розвідувальні дані для партизанського загону ім. Ворошилова (командир П. А. Дубовий). Група діяла аж до вигнання фашистських загарбників із села.
Частини 21-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту 7 грудня 1943 року визволили Велику Андрусівку від німецько-фашистських окупантів. У боях за село відзначилися воїни 75-го окремого винищувального гвардійського протитанкового дивізіону 69-ї гвардійської стрілецької дивізії. За визволення села віддали своє життя 77 радянських воїнів. На братській могилі, де їх поховано, споруджено пам’ятник.
Майже 700 жителів села героїчно боролися проти німецько-фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни. На честь 383 односельців, які не повернулися з поля бою, трудящі Великої Андрусівки спорудили обеліск Слави.
Уродженцю села командиру 236-ї Червонопрапорної винищувальної авіадивізії М. П. Дикому присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. На рахунку відважного льотчика — 367 бойових вильотів, понад 100 повітряних боїв, 18 збитих ворожих літаків. Посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу виходець з села Калантаєва О. Я. Панченко. Захопивши фашистський склад з боєприпасами у с. Гуті-Межигірській Київської області, він сам обороняв його цілу добу, поки не підійшли основні сили наших військ. У бою за це село О. Я. Панченко загинув. Іменем славного земляка названо Калантаївську восьмирічну школу.
Уже з перших днів після визволення села під керівництвом сільської Ради трудящі розгорнули боротьбу за відбудову зруйнованого господарства. На своїх коровах, яких вдалося зберегти від окупантів, вони орали, сіяли, збирали і перевозили врожай. Чимало колгоспників виявляли зразки трудового героїзму. Так, ланка М. Г. Коваленко з колгоспу ім. Кірова зібрала в 1945 році по 350 цнт картоплі з га, ланка М. А. Гострої з артілі ім. Леніна виростила в 1947 році по 119 пудів ярої пшениці на кожному з 8 гектарів, а ланка Г. Н. Коновалової з того ж господарства — по 120 пудів жита з га. Село поступово відроджувалося. Активно включилися у його відбудову демобілізовані воїни, що повернулися після закінчення війни. Трудові зусилля колгоспників спрямовувала партійна організація, яка відновила свою роботу в 1945 році. Депутати сільської Ради виступали ініціаторами проведення суботників і недільників, учасники яких відремонтували приміщення школи, виготовляли меблі, навчальне приладдя тощо.
Ще 1944 року сільрада організувала ремонт будинків червоноармійців, допомагала їх родинам хлібом і паливом. За рахунок місцевих колгоспів в 1946 році відбудовано 6 і зведено 13 будинків для вдів, сиріт та інвалідів Великої Вітчизняної війни. Колгоспники артілі ім. Леніна спорудили того ж року на Тясьмині електростанцію, яка забезпечила електроенергією культосвітні заклади, житлові будинки, господарські приміщення.
У 1950 році колгоспи села об’єдналися в одне господарство — ім. Леніна. Через 4 роки до нього влилися 2 артілі з Калантаєва і Малої Андрусівки. Протягом 1954—1958 рр., у зв’язку з утворенням Кременчуцького водосховища, у Велику Андрусівку переселилися жителі Малої Андрусівки і частково з Подорожнього, Чаплища, Самусівки та ін. сіл. Партійна організація, правління артілі вміло спрямовували трудову активність колгоспників на зміцнення громадського господарства. Оснащення його сучасними машинами і механізмами викликало необхідність широкої підготовки механізаторських кадрів. 1959 року сільські комсомольці виступили ініціаторами масового опанування технікою. У 2-річній школі технічного навчання професії тракториста, комбайнера, шофера, електрика, машиніста освоювали майже 380 юнаків і дівчат. У 1959—1960 рр. механізована ланка комсомольця Г. А. Щурика зібрала кукурудзу з площі 250 га. За високі показники у праці ланці 1959 року присвоєно звання колективу комуністичної праці. Про роботу своєї ланки Щурик розповів у книзі «Наші крила», що була видана 1960 року.
Протягом 1961—1965 рр. ще більше зміцніла матеріально-технічна база господарства, зросла продуктивність праці, підвищилися реальні прибутки колгоспників. За успіхи у соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції колгосп ім. Леніна нагороджений пам’ятним Червоним прапором Кремгесівського міськкому КП України і виконкому районної Ради депутатів трудящих. Господарство було занесене також до районної Книги пошани.
Нових успіхів досягли колгоспники Великої Андрусівки в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. На всіх фермах запроваджено двозмінну роботу, відкрито будинки тваринників. 23 працівникам ферм присвоєно звання майстра тваринництва першого класу. В колгоспі працює 200 механізаторів. За успіхи в ювілейному змаганні колгосп ім. Леніна занесено до обласної Ленінської книги трудової слави, 200 трудівників колгоспу нагороджено Ленінською ювілейною медаллю.
Завдання восьмого п’ятирічного плану продажу державі зерна виконано тут на 116 проц., м’яса — на 144, молока — на 146, яєць — на 123 проц. За 1966— 1970 рр. побудовано 5 корівників і зерносховище. Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудящі села борються за дальше збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Сільські трудівники зобов’язалися завершити п’ятирічку за чотири роки і дев’ять місяців. Вже 1971 року на 100 га сільськогосподарських угідь тут одержано по 322,8 цнт молока, 45,3 цнт м’яса і по 19,1 тисячі штук яєць.
Головне багатство колгоспу, його гордість і слава — люди. За 1956—1971 рр. 21 трудівника відзначено орденами й медалями. Ордена Леніна удостоєні голова правління С. І. Бурлака, колгоспники В. Г. Дика, М. М. Дика, Л. І. Квітка, М. І. Павлова. 25 років працює на фермі доярка комуніст А. Н. Огер, яка тривалий час утримує першість у соціалістичному змаганні серед доярок району. Радянський уряд нагородив її орденом Леніна і Трудового Червоного Прапора. Вона не раз була учасницею Виставки досягнень народного господарства СРСР, обиралася депутатом обласної, районної і сільської Рад депутатів трудящих, членом Світловодського міськкому партії, а в 1969 році—делегатом Третього Всесоюзного з’їзду колгоспників. Серед нагороджених орденом Трудового Червоного Прапора — бригадир городньої бригади І. Р. Котляр, трактористи В. П. Шуліка та М. Л. Іващенко, орденом «Знак Пошани» — бригадири тракторних бригад В. Ф. Арделян, В. І. Тарасенко, доярка П. Й. Бахмуцька, завідуючий птахофермою І. М. Могильний та зоотехнік Г. І. Кошулько.
Партійна організація колгоспу, що налічує 80 комуністів, об’єднує чотири бригадні парторганізації. Комуністи проводять широку роботу щодо популяризації передових методів праці. Переможцям соціалістичного змагання вручаються перехідні вимпели, досвід їх роботи висвітлюється у стіннівці, у виступах політінформаторів і агітаторів. Вірним помічником партійної організації є сільська комсомолія, в рядах якої 134 юнаків і дівчат.
До складу сільської Ради обрано 48 кращих трудівників села, в т. ч. 26 комуністів, 7 комсомольців. Серед депутатів — 22 жінки. Працюють 5 постійно діючих комісій, близько 120 активістів. У бригадах, на фермах діють 9 депутатських груп та постів, в роботі яких беруть участь 70 чоловік. Депутати систематично звітують перед виборцями про свою роботу. Сільська Рада спрямовує діяльність громадських організацій — товариського суду, народної дружини, батьківського комітету, жіночої ради.
Колгосп ім. Леніна в 1959 році першим у районі перейшов на грошову оплату праці. Багатшим і культурнішим стає життя трудівників села. В їх особистому користуванні — телевізори, радіоприймачі, холодильники, 17 жителів села придбали легкові автомашини. У селі діють перукарня, лазня, швейна і взуттєва майстерні.
За останні роки колгосп збудував лікарню на 25 ліжок, дитячі садки у Великій Андрусівці та Калантаєві. Прокладено 5 км бруківки, зведено будинки механізаторів, тваринників, господарські приміщення і тваринницькі ферми. На соціально-культурне будівництво колгосп щорічно виділяє 200— 250 тис. крб. Споруджено будинок, культури на 400 місць, двоповерхову школу, восьмиквартирний будинок для вчителів, торговельний центр, дитячий комбінат, приміщення сільської Ради й правління колгоспу тощо. За 1968—1972 рр. зведено понад 130 житлових будинків під шифером, черепицею або залізом. Діє водопровід.
При лікарні працюють терапевтичний, стоматологічний і рентгенологічний кабінети. Допомогу хворим подають два лікарі і 14 медичних сестер. Є фельдшерсько-акушерський пункт. Тривалий час лікарню очолював І. В. Степанов, нагороджений 1959 року орденом Трудового Червоного Прапора.
У середній школі 27 учителів навчають 310 дітей. При школі створено ленінську кімнату, де зібрано понад 300 копій документів, листів, фотографій, макетів і діаграм, що розповідають про життя і революційну діяльність Ілліча. Тут проходять урочисті лінійки, школярам пов’язують піонерські галстуки, вручають комсомольські квитки. З ініціативи уродженця Великої Андрусівки, заслуженого учителя УРСР, кавалера ордена Леніна М. М. Каракати створено шкільний археологічний музей, де зібрано чимало кам’яних знарядь праці первісних людей та ін. пам’ятки матеріальної культури. В музеї експонуються праці радянських археологів, які вели розкопки у Великій Андрусівці. За роки Радянської влади з Великої Андрусівки вийшло багато агрономів, вчителів, інженерів, лікарів тощо. Школа стала справжньою кузнею кадрів для села. Частина випускників щороку залишаються працювати в рідному колгоспі. На честь 50-річчя Радянської влади за добре поставлену навчально-виховну роботу Великоандрусівська середня школа нагороджена пам’ятним Червоним прапором Кремгесівського міськкому КП України і виконкому районної Ради депутатів трудящих. Шкільна піонерська дружина 1970 року відзначена вимпелом Центральної Ради Всесоюзної піонерської організації ім. В. І. Леніна.
У будинку культури демонструються кінофільми, працюють драматичний, хоровий і музичний гуртки художньої самодіяльності, агіткультбригада. Часті гості сільських глядачів — артисти Київського державного ордена Леніна академічного українського драматичного театру ім. І. Франка, Кіровоградського обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Л. Кропивницького та інші колективи.
У Великій Андрусівці — три бібліотеки з книжковим фондом 22,5 тис. примірників. Кілька тисяч книг налічує фонд шкільної бібліотеки. На 1972 рік жителі передплатили 4,3 тис. примірників журналів і газет. Члени первинної організації товариства «Знання» читають лекції і доповіді, влаштовують вечори запитань, усні журнали тощо. У побут мешканців ввійшли нові звичаї і обряди — реєстрація шлюбів, комсомольські весілля, зорини, посвячення в хлібороби, вечори вшанування орденоносців і ветеранів праці.
Міцніють інтернаціональні зв’язки трудівників села з трудящими братніх соціалістичних країн. Колгосп ім. Леніна — колективний член Товариства радянсько-болгарської дружби. Протягом 1968—1971 рр. тут побували делегації трудящих з Народної Республіки Болгарії, Чехословацької Соціалістичної Республіки. Група великоандрусівських колгоспників також гостювала у цих країнах, де обмінялася досвідом з трудівниками сільськогосподарських кооперативів. Школярі листуються з учнями шкіл Народної Республіки Болгарії, Німецької Демократичної Республіки, Польської Народної Республіки та інших соціалістичних країн.
В центрі села споруджено пам’ятник В. І. Леніну. З ім’ям вождя трудящі села пов’язують усі свої успіхи у виробничому й культурному житті.
А. А. ВОГУЛЬСЬКИЙ, В. В. ЖУРАВСЬКИЙ, І. П. РАК