Великі Трояни, Ульяновський район, Кіровоградська область
Великі Трояни — село, центр сільської Ради, розташоване на берегах річок Синиці, Синьки і Безіменної, за 7 км на північ від районного центру і залізничної станції Грушка. Населення — 1865 чоловік.
Перша письмова згадка про Великі Трояни належить до 1763 року. В той час село було власністю магнатів Потоцьких. За переписом 1848 року тут налічувалося 136 дворів з населенням 995 чоловік. Жителі займалися в основному хліборобством. Розвивалися й ремесла — шевське, ткацьке, теслярське. 110 дворів не мали тягла, їхні наділи становили менше півтори десятини, 16 господарств були безземельні, 15 — т. зв. бобилі, 10 господарств користувалися тяглом і земельним наділом по 3 десятини і більше. Із 3329 десятин землі, яка належала селу, поміщицькі угіддя займали 2453 десятини, селянські — 815, церква володіла 61 десятиною. У 1845— 1850 рр. кріпацьке господарство, що мало троє волів, відробляло по 3—4 дні панщини на тиждень, двоє волів — по 3 дні, одного вола — 2—3 дні. За день кріпак повинен був зорати півдесятини або засіяти 3 десятини, чи скосити одну десятину озимих, чи 1,5 десятини ярих хлібів. Кріпаки виконували й інші повинності. Так, у 1848 році 426 працездатних чоловіків і жінок зобов’язані були безплатно відробити за рік 1016 шарваркових (шляхових), 1524 сторожових, 4514 сінокосних днів (згонів). Селяни відбували також і церковну десятину. На церковних землях працювали й збіглі кріпаки.
Землю обробляли, головним чином, плугом, сохою, ралом, дерев’яною бороною. Найпоширенішим був двоколісний плуг, у який впрягали 2—4 пари волів. Використовували також однозубі і тризубі рала. Молотили ціпами, камінними або чавунними котками, молотильною дошкою, а також гармакуванням (по розстелених на току снопах ганяли коней).
Непосильний гніт, часті неврожаї призводили до високої смертності серед кріпаків. Так, 1834 року у Великих Троянах від голоду вимирали цілі сім’ї. Через тяжкі умови життя частішали стихійні виступи і втечі кріпаків з села. Тільки 1848 року Великі Трояни залишило понад сто кріпаків. Масові втечі селян примусили графа Потоцького в 1850 році перевести кріпаків на становище зобов’язаних. Селяни ставали особисто вільними. За виділені їм у постійне користування земельні наділи вони повинні були виконувати на користь поміщика певні повинності (сплачувати оброк або панщину). За поміщиком зберігалися: право суду над селянами, право власності на землю, а також поліцейські функції.
За викупним актом від 26 листопада 1869 року тяглові одержували польовий наділ розміром — 11 десятин, за городниками залишилися лише садиби, надільної землі їм не виділили. Поміщиця Строганова розділила землю так, що в зону викупних селянських наділів потрапили непридатні для рільництва — вулиці, кам’янисті місця, болота, шляхи, межі. За ці незручні для обробітку землі було сплачено близько 37 тис. крб. У 1889 році з 196 господарств села 36 мали по 8—9 десятин землі, по десятині належало 117 дворам. Виділялася куркульська верхівка, яка нещадно експлуатувала бідноту. В розпалі сільськогосподарських робіт у поміщицькій економії та в куркульських господарствах працювали заробітчани з Полтавської, Чернігівської та інших губерній. За 17—18 годин виснажливої праці поденники-чоловіки одержували 44 коп., а жінки — 33 коп., сезонним робітникам в економіях платили по 26—34 копійки.
Наприкінці XIX ст. кількість населення в селі зросла. Значну частину його становили прийшлі сільськогосподарські робітники, які осідали тут. Якщо на початку 90-х років у Великих Троянах налічувалося 240 дворів і 1817 жителів, то на початку XX ст. — 490 дворів і 2937 жителів. Село в той час входило до Балтського повіту Подільської губернії.
Напередодні революції 1905—1907 рр. у Великих Троянах 100 господарств були безземельними, 189 — мали по 2 і менше десятини, тоді як 9 хазяям належало по 10 і більше десятин. Тяжке соціально-економічне становище, політичне безправ’я штовхали селян на боротьбу проти існуючого ладу. В липні 1905 року близько 300 селян відмовилися доглядати цукрові буряки за 30 коп. у день. Карателі придушили виступ. Найактивніших його учасників посадили до холодного льоху, але страйк тривав ще протягом тижня. Поміщик змушений був задовольнити вимоги страйкуючих — підвищити платню до 45 коп. і звільнити заарештованих. Навесні наступного року селяни добивалися наділів безземельним і малоземельним. Волосна поліція розігнала їх. Справа керівників цього виступу Л. К. Киселя, І. М. Книша, С. М. Долиняка розглядалася в Кам’янець-Подільському окружному суді. їх оштрафували і покарали різками. Незважаючи на репресії, боротьба селян не припинялася. Восени страйковий рух набрав більш рішучого характеру. Поденні строкові робітники відмовилися копати цукрові буряки за 45 коп. У селі з’явилися рукописні листівки із закликом не виходити на роботу, в них були вимоги підвищити денну заробітну плату до 60 копійок.
У Великих Троянах наприкінці XIX — на початку XX століть працював паровий млин. Щотижня відбувалися базари, на які приїжджали селяни з навколишніх сіл. Тут містилася лікарська дільниця, яка обслуговувала населення всієї волості. У ній працювали лікар, фельдшер, акушерка. 1861 року відкрито парафіяльну школу, яку 1875 року перетворили на народне училище для хлопчиків. Тільки у 1897 році засновано школу грамоти для дівчат. Приміщення були не придатні для навчання — з низенькими стелями на підпорах, з кривими стінами, що були вкриті памороззю. Багато дітей через нестатки відвідували школу лише кілька місяців, а з весни змушені були працювати у своєму господарстві. Так, у 1906 році школу закінчили лише 5 хлопчиків і дівчинка. Тільки четверта частина чоловіків вміла читати й писати.
З початком першої світової війни 400 чоловіків з села мобілізували до армії, 132 з них не повернулися додому. Численні реквізиції ще більше розорювали селян. У червні 1916 року у Великих Троянах сталися масові заворушення, причиною яких був сільськогосподарський перепис. 500 солдаток і відпускних поранених солдатів вимагали видати їм «чорну книгу», погрожуючи в разі відмови втопити попа у ставку. До села прибула поліція. 12 активних учасників виступу було заарештовано. Двох затриманих віддали під особливий нагляд поліції, чотирьох жінок відпустили, оштрафувавши кожну на 100 карбованців.
Масова маніфестація відбулася в селі у березні 1917 року з приводу повалення царизму. На площі біля волосного правління відкрився мітинг. Уродженець сусіднього села Вільхового моряк Балтійського флоту, більшовик Г. І. Рогозинський закликав селян відібрати поміщицькі та церковні землі і обрати свої органи влади. Згодом було створено земельний комітет. Та більшість у ньому становили угодовці, які практично нічого не зробили для поліпшення становища селян. Бідняки переконувалися, що від Тимчасового уряду вони не одержать ні землі, ні миру.
Як тільки стало відомо про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петро -граді, ленінські Декрети про мир і землю, селяни захопили панський маєток та почали розорювати поміщицькі землі. В січні 1918 року у Великих Троянах на загальному сході представники Балтського повітового ревкому роз’яснювали населенню рішення II Всеросійського з’їзду Рад. Трудове селянство гаряче вітало рішення з’їзду. Наступного місяця обрали Раду селянських депутатів, головою якої став місцевий житель, активний учасник боротьби за встановлення Радянської влади на селі П. О. Ходак. До Великотроянівського волревкому ввійшли представники селянської бідноти Великих Троянів, Юзефового, Кам’яної Криниці, Синьок, Вільхового, Грушки. Земельна комісія, створена при Раді селянських депутатів, приступила до обліку поміщицької землі. Рада піклувалася про забезпечення реманентом, посівним матеріалом, фуражем, худобою сімей червоноармійців та інвалідів.
Радянське будівництво на селі перервала австро-німецька окупація. В березні село захопили кайзерівські війська. Австро-німецькі загарбники примусили селян працювати в поміщицькій економії. Тих, хто відмовився повернути панське майно, гетьманці, що прибули з Голованівська, побили різками. Поміщик наказав селянам сплатити штраф за розібране майно. На зміну австро-німецьким окупантам наприкінці листопада 1918 року прийшли петлюрівці, які також переслідували сільських активістів, грабували населення.
Радянську владу тут відновлено після розгрому наприкінці лютого під Голованівськом буржуазно-націоналістичних банд. За допомогою політпрацівників Червоної Армії було створено волосний та сільський ревкоми. Органи Радянської влади розгорнули революційні перетворення на селі. Бідняцьким і середняцьким господарствам надавалася допомога у проведенні весняної сівби та жнив. Земельна комісія приступила до розподілу землі між селянами з розрахунку півтори десятини на їдця. Трудяще селянство постачало хлібом і продовольством частини Червоної Армії, що проходили повз їхнє село.
Становлення Радянської влади відбувалося в умовах куркульських заколотів, які частішали з наближенням денікінських військ. Велику роз’яснювальну роботу серед населення, мобілізуючи його на боротьбу з бандитизмом, проводили уповноважені Балтського повітревкому комуністи Г. І. Рогозинський та уродженець Великих Троянів І. С. Вишневський. Вони виступали з роз’ясненням становища в країні й політики більшовицької партії. Відповідаючи на заклик партії — мобілізувати всі сили на боротьбу проти Денікіна,— волревком і сільревком організували влітку загін добровольців з 30 чоловік, який влився до лав Червоної Армії, що стримувала натиск білогвардійців.
З вересня 1919 року у Великих Троянах хазяйнували денікінці. Вони жорстоко розправлялися з сільськими активістами. Було зруйновано млин та мости через річки.
Після вигнання білогвардійців у лютому 1920 року Балтський повіт-ревком і повітпартком, спираючись на сільську бідноту, розгорнули велику роботу щодо зміцнення Радянської влади на місцях. У березні в селі обрано Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. На зборах представників трудящих волості створено волосний виконавчий комітет, який очолив бідняк X. Л. Поперечний. При волвиконкомі працювали відділи: охорони здоров’я, народної освіти, соціального забезпечення, земельний, військовий. 8 серпня відбувся з’їзд уповноважених від сіл волості, на якому обрано волосний комітет незаможних селян. До волкомнезаму ввійшли 20 чоловік. Наприкінці серпня виник сільський комнезам, який очолив один з активних борців за Радянську владу на селі, коваль М. С. Багачук. Комнезамівці розв’язували земельне питання, стежили за вчасним виконанням продрозверстки, допомагали налагоджувати роботу школи, організували їдальню, освітні гуртки.
Волосні й сільські органи Радянської влади, згідно із законом Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року, провели перерозподіл землі — по півтори десятини на їдця. Бідняки одержали більш як 800 десятин. Але за браком тягла й реманенту частина з них змушена була відробляти куркулям за тягло. Органи Радянської влади та КНС, ставши на захист бідняцьких господарств, обмежили норми куркульського землекористування, підвищили для куркулів розміри сільськогосподарських податків, особливо на хліб.
Радянське будівництво проходило в умовах запеклого опору з боку куркулів. 17 жовтня куркульська банда напала на продзагін, що прибув до Великих Троянів з Голованівська. У нерівному бою з нею загинули два продармійці. 23 листопада на село налетіла банда Куцого. Бандити вдерлися у волвиконком, розстріляли його працівника, розграбували майно та документацію. У зв’язку з складною обстановкою 10 грудня 1920 року у Великих Троянах створено волосний ревком. Загони самооборони допомагали міліції в боротьбі з бандитизмом. Для ліквідації банд, що діяли на території волості, прибув стрілецький полк. Протягом 1921—1922 рр. з села було вислано кілька куркульських сімей.
Наприкінці листопада 1920 року з ініціативи Балтського парткому в селі створено осередок співчуваючих Комуністичній партії з 23 чоловік. Волревком, КНС, осередок співчуваючих організували збір продуктів для Червоної Армії. У червні 1920 року під час тижня допомоги Червоній Армії жителі Великих Троянів відправили на фронт теплі речі, продовольство. Частину хліба вони надіслали робітникам промислових міст. У червні того ж року проходив тиждень допомоги пораненому і хворому червоноармійцю. Сім’ям червоноармійців та інвалідам громадянської війни надавалася матеріальна підтримка. По селах волості організовували тижневі розкладки — у багатіїв вилучали лишки зерна і передавали їх біднякам.
Переборюючи труднощі відбудовного періоду, в умовах гострої класової боротьби міцніли органи Радянської влади на селі. Наприкінці лютого 1921 року у Великих Троянах проведено вибори до Ради робітничих, селянських і червоно-армійських депутатів. Органи Радянської влади спрямували трудящих на здійснення ленінського кооперативного плану. 1922 року споживче товариство «Інтеграл» об’єднало 150 чоловік. Тоді ж створено бурякове товариство, що займалося вирощуванням цукрових буряків для Грушківського цукрозаводу. 1922 року воно увійшло до сільськогосподарського кооперативу, якому Уманський «Сільгоспмаш» постачав сільськогосподарські машини і реманент. Через кооперацію селяни на вигідних умовах збували сільськогосподарську продукцію і одержували промислові товари. До кооперативу вступило 80 проц. господарств.
Багато уваги приділялося справі охорони здоров’я. У Великотроянівській дільничній лікарні, що обслуговувала 8 сіл, працювали лікар, фельдшер, акушерка, дві медсестри. 1925 року при ній відкрили лікувальне відділення на 10 ліжок, ще через рік — аптеку. У 1921/22 навчальному році почала працювати чотирирічна трудова школа, де навчалося 150 дітей. 1923 року організували інтернат для сиріт, якому виділили 25 га землі, коней і реманент. Навчання тут поєднувалося з виробничою практикою. Дійову допомогу у справі виховання дітей подавали активістки села та КНС. Жінки організували безплатні гарячі сніданки, утеплили класні приміщення, закупили підручники, навчальне приладдя та новорічні подарунки. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення на початку 20-х років створювалися гуртки лікнепу. В 1924—1927 рр. їх відвідувала більшість жителів села. 1922 року відкрито сельбуді бібліотеку. При сельбуді діяли гуртки: сільськогосподарський, драматичний, хоровий, друзів газети.
Під керівництвом комуністів, КНС, депутатів сільради в селі розгорнулася підготовка до організації колгоспу. Напередодні 12-х роковин Великого Жовтня створено колгосп «Відродження», в який об’єдналося 75 селянських господарств. Протягом 1930 року в селі виникло ще 5 артілей: «П’ятикутна зірка», «Трудовий загін», «Соцзмагання», «Ударник» та ім. XVI партз’їзду. Районний комітет партії вживав конкретних заходів щодо організаційно-господарського зміцнення великотроянівських артілей. Для цього 1930 року створили бідняцько-наймитські групи, які вели роз’яснювальну роботу серед населення, популяризували Статут сільськогосподарської артілі, пояснювали порядок розрахунку та оплати праці в колгоспах.
1930 року у Великих Троянах сформувався партійний осередок. Комуністи розгорнули роботу по залученню до комсомолу наймитсько-бідняцької та колгоспної молоді. Завдяки наполегливій роботі партосередку вже 1931 року колгоспні трудівники добилися значних успіхів. В артілі «Відродження», до якої входило 409 працездатних, було 147 коней, 102 корови, 9 свиноматок, 117 вівцематок. Помітно зросла тут продуктивність праці: якщо на обробіток гектара посіву в 1930 році витрачалися 53 трудодні, то через 2 роки — 15. Комуністи й комсомольці стали зачинателями соціалістичного змагання за краще проведення посівних і збиральних кампаній, виконання планів хлібозаготівель. Сільські трудівники активно включилися в ударницький рух. Перші успіхи артілей переконали селян у перевагах колективного господарювання. 1932 року колективізацію в селі було майже завершено. Селяни Великих Троянів допомагали своїм сусідам: звідси до сіл Юзефового і Богданового направлялися т. зв. буксирні бригади, що складались з передових колгоспників.
Зростав авторитет партійної організації. До лав Комуністичної партії вливалися кращі трудівники села. Тільки в 1931 році кількість комуністів Великих Троянів збільшилася з 10 до 17 чоловік. Ще на початку 1928 року в селі створено комсомольський осередок з трьох чоловік. На кінець року загін комсомолії вже налічував 25 юнаків і дівчат. Вони брали активну участь у ліквідації неписьменності серед населення, організації гуртків художньої самодіяльності. 88 комсомольців Великих Троянів за путівками райкому комсомолу виїжджали на будівництво шахт у Донбас, на лісорозробки та в новостворені радгоспи, шефствували над артільними конефермами. 1935 року молодь села відгукнулася на заклик партії швидше освоїти сільськогосподарську техніку. Чимало юнаків і дівчат закінчили чотиримісячні курси трактористів при Грушківській МТС. Машинно-тракторна станція відіграла важливу роль у піднесенні колгоспного виробництва. Дві її бригади обслуговували поля великотроянівських артілей. Першими в селі за кермо трактора сіли Т. А. Гончарук, С. Г. Коцан, М. І. Денисюк та В. Й. Остапчук. Вони й зараз працюють механізаторами.
За роки довоєнних п’ятирічок значно зросли врожаї на колгоспних полях. В 1937—1940 рр. хлібороби вирощували на кожному гектарі по 16—17 цнт пшениці, близько 200 цнт цукрових буряків. Почин п’ятисотенниць-буряківчиць першою в районі наслідувала Ф. С. Думанська. Її ланка 1938 року зібрала 421 цнт цукрових буряків з кожного гектара. Успішно розвивалося тваринництво. В артілі «Політвідділ» на кінець 1939 року поголів’я свиней збільшилося до 555 голів.
Депутати Великотроянівської сільради вели широку організаторську роботу серед населення. Рільнича секція, яка діяла при сільраді, контролювала якість сільськогосподарських робіт, допомагала організовувати боротьбу з шкідниками рослин тощо. Активно працювала й оборонна секція. В селі організували районний центр допризовної підготовки молоді. Регулярно проводилися військові заняття, вивчалася матеріальна частина зброї. Колгоспники дбайливо доглядали коней для Червоної Армії.
Розвиток колгоспного виробництва сприяв значному підвищенню культури й освіти широких колгоспних мас. Чимало було зроблено і для благоустрою села: споруджено кілька десятків будинків для трудівників колгоспу, прокладено шосейний шлях до райцентру. Впорядковувалися садиби колгоспників, школи, лікарні. Багато осель колгоспників було радіофіковано. У Великих Троянах діяли міжсільська медична амбулаторія, лікувальний корпус на 25 ліжок, пологовий будинок, аптека. Медичну допомогу трудящим села подавали 8 лікарів, фельдшерів, медсестер. У 1932 році початкову школу реорганізовано на семирічну, де 1939 року навчалося 355 дітей і працювало 12 учителів. На кошти колгоспів учні забезпечувалися підручниками, письмовим приладдям, сніданками. Наприкінці 30-х років у селі повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення.
Цікава, змістовна робота проводилася в сільському і колгоспних клубах, де читалися лекції, демонструвалися кінофільми, виступали професіональні й самодіяльні мистецькі колективи.
Віроломний напад фашистської Німеччини перервав мирну, творчу працю радянських людей. Близько 500 жителів Великих Троянів пішли на фронт у перші дні Великої Вітчизняної війни. Колгоспники взяли активну участь у спорудженні протитанкових укріплень на Південному Бузі. Почалася евакуація на схід колгоспної худоби, сільськогосподарської техніки. Частину зібраного врожаю здали до державних заготівельних пунктів.
З серпня 1941 року в село вдерлися фашистські загарбники. Окупанти одразу встановили режим кривавого терору. Вони закатували 23 жителів, у т. ч. 7 жінок і 5 дітей. 167 чоловік вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Населення всіляко допомагало партизанам загону «Південний» та членам підпільної диверсійної групи, яку очолював майор М. Юдін, забезпечувало їх одягом і харчами, надавало притулок. Будинки братів Суботових служили партизанськими явками.
Хоробро воювали великотроянівці на фронтах війни. Після закінчення семирічки І. С. Поворознюк працював механізатором, а в 1939 році пішов до армії. У бою біля с. Веселухи, неподалік Смоленська 7 серпня 1943 року танк старшого лейтенанта І. С. Поворознюка увірвався в розташування ворога, знищуючи його живу силу і вогневі точки. Фашисти підбили машину, але командир продовжував вести бій. Мужній танкіст знищив більше взводу гітлерівців, їхній танк, дві самохідні гармати, три кулемети. В тому бою він загинув. Старший лейтенант І. С. Поворознюк посмертно удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Односельці свято шанують пам’ять героя, його ім’я присвоєно Великотроянівській середній школі. Під час визволення польського міста Радзеюва воїни 34-ї мотострілецької бригади, якою командував уродженець села полковник М. П. Охман, знищили 150 нічних бомбардувальників, 18 ешелонів з танками, гарматами і боєприпасами, полонили штаб тилу фронту, понад 5 тис. фашистських солдатів і офіцерів. За вміло проведену операцію М. П. Охмана удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
Від гітлерівських загарбників село визволили частини 21-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії в нічна 12 березня 1944 року. Шануючи пам’ять радянських воїнів, що полягли в цих боях, партизанів і односельців, які загинули смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни, жителі Великих Троянів спорудили два монументи.
Окупанти завдали селу значної шкоди: тільки по двох колгоспах та установах збитки становили більше 23 млн. крб.. Жителі села під керівництвом Ульяновського райкому КП(б)У та райвиконкому взялися за відбудовні роботи. На засіданні виконкому сільської Ради, що відбулося наприкінці березня, обговорювалися першочергові завдання ліквідації наслідків окупації та наближення остаточної перемоги над ворогом. В тяжких умовах доводилося піднімати з руїн господарство. Тягар відбудовчої роботи ліг в основному на плечі жінок, літніх людей, підлітків. У колгоспі «Політвідділ» бригади очолювали жінки. За кермо комбайнів і тракторів сіли також жінки. Щоб успішно провести сівбу 1944 року, колгоспники обробляли поля своїми коровами. На допомогу артілям прийшли держава, трудящі братніх республік, які надіслали запасні частини до тракторів, різне сільськогосподарське знаряддя, мінеральні добрива. Поголів’я коней поповнилося завдяки допомозі військових частин 4-ї гвардійської армії, що визволяли село.
Незважаючи на труднощі, вже 1944 року великотроянівські колгоспи «Політвідділ», «Соцзмагання» та ім. XVII партз’їзду виконали план здачі хліба державі, чимало зерна надійшло до фонду оборони. Трудящі села вносили і власні заощадження до цього фонду. Так, у 1944 році вони передплатили воєнну позику на 80 тис. карбованців.
Восени 1945 року створено партійну організацію з трьох чоловік, яка незабаром поповнилася за рахунок демобілізованих воїнів. Протягом 1946—1947 рр. при артілях відновлено всі партійні організації. В селі діяв агрономічний семінар, де навчалися ланкові й бригадири.
Одразу ж після визволення відремонтували приміщення лікарні, яка в квітні 1944 року прийняла перших хворих. Завдяки самовідданій праці вчителів, учнів та їхніх батьків за короткий строк відбудовано школу. Того року вже працювали клуб, бібліотека, відкрито дитячі ясла. За післявоєнні роки значно розширилися господарства місцевих артілей — збудовано стайні, свиноферми, птахоферми. В 1950 році колгоспи «Політвідділ», «Соцзмагання», ім. XVII партз’їзду об’єдналися в один — ім. Горького. За ним було закріплено 3840 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. З тис. га орної землі. Набувало розвитку 1 тваринництво. На фермах доглядалося понад 900 голів великої рогатої худоби, 140 коней, 600 свиней. Вже 1950 року врожайність зернових з гектара досягла 20 цнт, а рільнича бригада, яку очолював М. Т. Боковенко, зібрала по 24 цнт на площі 450 га. Високих показників (350 цнт з кожного гектара) у вирощенні цукрових буряків добилася ланка М. М. Снопко. Артіль ім. Горького продала державі 42 тис. цнт зерна, 70 тис. цнт цукрових буряків, 55 тис. літрів молока, 50 тис. штук яєць.
За роки п’ятої п’ятирічки трудівники колгоспу підвищили середню врожайність зернових з гектара до 21 цнт, цукрових буряків зібрали у 1955 році 300 цнт з гектара. Поголів’я свиней зросло до 900, овець — до 400, птиці — до 5 тис. Артіль поступово перетворювалася на спеціалізоване господарство по відгодівлі свиней. Її грошові прибутки 1955 року становили 140 тис. карбованців.
У наступні роки зростали врожаї зернових і технічних культур. У 1960—1964 рр. колгоспники виростили по 25 цнт зернових з гектара, а в 1965 році сільські трудівники зібрали з кожного гектара 33 цнт зернових, 25 цнт соняшнику. Прибутки артілі становили 960 тис. карбованців.
Зміцніла матеріально-технічна база колгоспу. У господарстві працювало 110 механізаторів, у т. ч. 25 комуністів. Було переглянуто структуру посівних площ, підвищено культуру землеробства. З 1961 року господарство почало спеціалізуватися на свинарстві. В артілі відгодовується близько 10 тис. свиней. Побудовано дво- і чотирирядні корівники. Основні виробничі процеси на фермах механізовані. Велику увагу парторганізація та правління колгоспу приділяють моральним і матеріальним методам заохочення трудівників. Артіль збирала сталі врожаї. На кінець 1965 року тут вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь 147,6 цнт м’яса, в т. ч. по 126,9 цнт свинини на 100 га орної землі. Набуло розвитку рибне господарство: ставки займають площу 112 га. Виросли справжні майстри сільськогосподарського виробництва.
З часу створення колгоспів трудяться трактористи С. Г. Коцан та П. І. Коцан. Найвищі врожаї виборов колектив рільничої бригади комуніста орденоносця, кавалера ордена «Знак Пошани» Т. Я. Білоуса. Добре зарекомендувала себе серед працівників свиноферми і комсомолка Н. А. Торбан, яка 1966 року відгодувала 647 голів свиней. 1967 року її відряджено на навчання до Української ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарської академії. Свиноферма стала провідною ланкою в господарстві. 1969 року від продажу свинини вона дала до колгоспної каси понад 100 тис. крб. прибутку. За досягнуті успіхи в 1960—1965 рр. багатьох трудівників удостоєно високих урядових нагород: доярку А. І. Бондар — ордена Леніна, доярку Г. Н. Залізняк, ланкову Н. Д. Бойко, механізаторів П. Л. Киселя., Г. Ю. Сухацького — ордена Трудового Червоного Прапора.
Внаслідок наполегливої організаторської роботи парторганізації, сільської Ради і правління колгоспу хлібороби артілі ім. Горького в 1970 році виростили на кожному гектарі 36,3 цнт зернових, 25 цнт соняшнику, 324 цнт цукрових буряків. Уряд високо оцінив їхню працю. Ланкову Н. Г. Даніш нагороджено орденом Леніна, ланкову М. М. Снопко — орденом Жовтневої Революції, завідуючого спецгоспом по виробництву свинини К. К. Драчука та голову колгоспу О. П. Холявка — орденом Трудового Червоного Прапора. 79 трудівників села відзначено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». 40 колгоспників вибороли звання ударників комуністичної праці, імена 27 занесено до колгоспної Книги пошани.
Нових успіхів добилися колгоспники у соціалістичному змаганні на честь XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України. Хлібороби зібрали в 1971 році з кожного гектара 42 цнт зернових, 265 цнт цукрових буряків. Тваринники спецгоспу продали державі 6103 цнт свинини. За успіхи, досягнуті 1971 року, 30 колгоспникам вручено путівки на ВДНГ. Правління артілі ім. Горького постійно дбає про підготовку своїх спеціалістів — 7 колгоспних стипендіатів навчаються у вузах і технікумах республіки. Йдучи назустріч знаменній даті — 50-річчю утворення СРСР, колгосп узяв підвищені зобов’язання: виростити на кожному гектарі посіву 45,7 цнт зернових культур та 359 цнт цукрових буряків. Тваринники дали слово виробити 7850 цнт м’яса і 8030 цнт молока, продати державі — 7100 цнт м’яса і 5050 цнт молока. На честь ювілею групі колгоспників присвоєно почесні звання: ланковій М. М. Снопко, свинарці Н. Т. Торбан, трактористу О. С. Коцану — Майстра золоті руки; механізатору Р. Д. Снопку — почесного колгоспника; пенсіонерам Д. М. Бедзею та Б. П. Окіпняку — ветерана колгоспу.
Зміцнюються інтернаціональні зв’язки трудящих села з трудівниками братніх соціалістичних республік. Тут у 1965—1967 рр. побували делегації Народної Республіки Болгарії, Чехословацької Соціалістичної Республіки, Монгольської Народної Республіки. В свою чергу передовики колгоспу відвідали Народну Республіку Болгарію, Німецьку Демократичну Республіку, Чехословацьку Соціалістичну Республіку, Соціалістичну Республіку Румунію.
Колгосп ім. Горького — високомеханізоване, рентабельне господарство. За ним закріплено 3074 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2884 га орної землі. Машинно-тракторний парк налічує 34 трактори, 20 автомашин, 16 комбайнів та ін. сільськогосподарську техніку.
Значно зріс добробут трудівників — середньомісячний заробіток доярки — 150—170 крб., свинарки —160, механізатора—90—100 крб. Жителі мають у власному користуванні 20 легкових автомашин, 36 мотоциклів, 850 радіоприймачів і телевізорів.
Змінився за роки Радянської влади зовнішній вигляд Великих Троянів. Споруджується багато житлових будинків, садиби засаджуються фруктовими і декоративними деревами, квітами. До послуг населення — 8 магазинів, їдальня, банно-пральний комбінат, перукарня. Є дільнична лікарня. 1971 року затверджено генеральний план перебудови Великих Троянів. Тут будуть зведені чотири- та восьмиквартирні двоповерхові будинки. За роки дев’ятої п’ятирічки стануть до ладу нові приміщення школи, комбінату побутових послуг, почне діяти міжколгоспний комбікормовий завод.
У дільничній лікарні на 75 ліжок працюють 20 фахівців з вищою та середньою освітою. В селі 1960 року відкрито перший в області міжколгоспний будинок відпочинку. Щороку 600 учнів району проводять канікули в піонерському таборі на мальовничій околиці Великих Троянів. 1958 року семирічну школу реорганізовано у середню. В ній 32 вчителі навчають 420 дітей. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня споруджено будинок культури із залом на 600 місць. Тут діють хореографічний, драматичний і музичний гуртки, спортивні секції, народний музей на громадських засадах. У народному університеті з лекціями і доповідями виступають члени сільської організації товариства «Знання» — вчителі, спеціалісти сільського господарства, лікарі. У сільській та шкільній бібліотеках, що обслуговують 1300 читачів, налічується 15 тис. книг. Жителі села передплачують 1200 примірників газет і 950 журналів.
Партійні організації колгоспу ім. Горького та середньої школи об’єднують 50 чоловік. Комуністи йдуть в авангарді боротьби за дальший розвиток економіки й культури села. Свій ідейно-теоретичний рівень вони підвищують у чотирьох школах системи політичної освіти та в школі економіки сільського господарства.
До складу сільської Ради депутатів трудящих 1971 року обрано 25 колгоспників і 7 службовців. 12 років підряд очолює її комуніст орденоносець І. Ф. Гладкий. Депутати дбають про виконання дев’ятого п’ятирічного плану, про поліпшення охорони здоров’я, культури, освіти, соціального забезпечення. Лише в 1972 році сільрада виділила із свого бюджету близько 20 тис. крб. на розвиток освіти й культури села. При Раді діють постійні комісії, яким допомагають понад 100 активістів. Плідну роботу проводять жіноча, клубна і бібліотечна ради, товариський суд, народна дружина. Депутати Ради беруть активну участь у впровадженні нових обрядів — реєстрації шлюбів, проведенні комсомольсько-молодіжних весіль і зорин, урочистих проводів до лав Радянської Армії, у святі врожаю, зустрічі Нового року. Самовіддано трудяться жителі Великих Троянів. Керовані комуністами, вони спрямовують свої зусилля на дальший економічний і культурний розвиток села.
Г. Є. КНИШУК