Вільхове, Ульяновський район, Кіровоградська область
ВІЛЬХОВЕ — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Синиці (притока Південного Бугу), за 22 км на північ від районного центру і залізничної станції Грушка. Населення — 2288 чоловік. Сільраді підпорядковане село Сергіївна.
У селі міститься центральна садиба багатогалузевого колгоспу ім. Ульянова, за яким закріплено 3855 га сільськогосподарських угідь, в т. ч. 3698 га орної землі. Головні напрями розвитку господарства — хліборобство і м’ясо-молочне тваринництво. Профілюючими культурами є озима пшениця, кукурудза, ячмінь і цукрові буряки. З допоміжних підприємств діє цегельний завод. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 18 трудівників відзначені урядовими нагородами, ордена Леніна удостоєний бригадир рільничої бригади О. Н. Котик. Ланковій М. С. Кисіль присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Тут є середня школа, де 32 вчителі навчають 443 учні. Є будинок культури на 500 місць, при якому створено історико-краєзнавчий музей на громадських засадах, бібліотека з фондом 11,1 тис. книг, медичний пункт, пологовий будинок. У Вільховому — 59 комуністів і 80 комсомольців.
Село засноване в середині XVIII століття.
У Вільховому Радянську владу встановлено в лютому 1918 року.
Активну участь у радянському будівництві на селі брав більшовик Г. І. Рогозинський, в минулому моряк. У серпні 1919 року він був розстріляний денікінцями. 1966 року земляки спорудили йому пам’ятник.
540 жителів Вільхового брали участь у Великій Вітчизняній війні, 320 з них загинули смертю хоробрих, 218 нагороджені орденами і медалями. Під час тимчасової гітлерівської окупації, з жовтня 1941 по березень 1944 року в селі діяла підпільна група «Червона зірка» у складі 60 членів. Очолював її уральський журналіст, комуніст Г. Л. Занадворов. Патріоти підтримували зв’язки з партизанським з’єднанням М. І. Наумова. На початку 1944 року фашисти натрапили на слід підпільників. В ніч на 5 березня Г. Л. Занадворов був по-звірячому вбитий. Фашисти розстріляли ще 22 патріоти, серед них дружина Г. Л. Занадворова — М. М. Яремчук, лікар Т. А. Сухина, колгоспник М. Я. Бажатарник.
У селі споруджено пам’ятники В. І. Леніну, воїнам-односельцям, які загинули в період Великої Вітчизняної війни, обеліск Слави.
Ніна
| #
Чому не існує такого запису….Село Вільхове розташоване на північному кордоні Подільської та Київської губерній. Село історично розросталося кілька століть. Спочатку з’явився північний куток нинішнього Вільхового Гардова. Ця частина села виникла ще приблизно у 1018 році як опорний пункт на Старокиївському шляху на місці стикування Гардівського, що вів на сучасний Гайворон шляху із Старокиївським. А південний куток Щурівка — це вже значно молодша частина села, яка виникла приблизно у 70-х роках XVIII століття, коли в цих місцях поселився перший житель на прізвище Щур. Приблизно у XVІІІ ст. невеличкі поселення злилися і утворилося село Вільхове.
У селі був маєток Потоцьких, за яким було закріплено 42374 десятини землі, яка була продана Марією Строгановою Удільному Відомству.
На початок XX ст. у Вільховому проживало 3500 осіб, серед яких було 142 католики та 110 іудеїв.
Перший храм на честь Святого Миколая з’явився в 1756 році як уніатська церква. Потоцькі надали церкві землю і багато інших прав. У 1773 році церква перейшла під православ’я, а через два роки знову повернулася в уніатство і була в ньому до 1794 року, коли Східне Поділля перейшло під юрисдикцію Росії. Новий храм у селі було зведено у 1876 році за кошти Михаїла Потоцького. Він був красиво розписаний іконами. У 1894-1895 pp.. в храмі проведено капітальний ремонт на суму 2800 рублів. (Для порівняння: корова тоді коштувала 3 рублі, кінь — 5 рублів, а фунт хліба — 1,5 коп).
У 1861 році місцевий священик Грединський відкрив церковну школу, яка у 1875 році стала міністерським народним училищем.
Зазначу, що село Вільхове — мала батьківщина видатного українського літературознавця, члена національної спілки письменників України, доктора філологічних наук, заслуженого працівника освіти України професора Леоніда Васильовича Куценка, який повернув українській літературі ім’я незаслужено забутого поета Євгена Маланюка. Леонід Васильович пристрасно захоплювався краєзнавством. Це він стер з карти міста Кіровоград та області безліч білих плям.
На жаль, у грудні 2006 року 53-літній Л. В. Куценко трагічно загинув, переходячи вулицю Полтавську в Кіровограді.
За кошти мецената, уродженця села Вільхове, директора Кіровоградського ветсанзаводу Миколи Олександровича Івахнюка на школі, в котрій навчався Леонід Куценко, встановлено меморіальну дошку.http://ulrda.kr-admin.gov.ua/IstorGeogrDov1.html
Reply