Устинівка, Устинівський район, Кіровоградська область
Устинівка — селище міського типу, центр району, розташоване вздовж берегів річки Березівки — притоки Інгулу, за 85 км на південний схід від Кіровограда і за 23 км від залізничної станції Казанка. Населення — 4600 чоловік.
Заснували населений пункт у 40-х роках XVIII ст. переселенці з Полтавської губернії. На 1787 рік у казенному селі Устинівці Єлисаветградського повіту було 16 дворів з 52 мешканцями чоловічої статі. У 1815—1820 рр. тут налічувалося вже 176 дворів з населенням 1180 чоловік, яке займалося в основному хліборобством і скотарством.
У 1828 році село стало поселенням 1-го Бузького уланського полку. Для поповнення штатного комплекту господарів і їх помічників сюди переселили багато жителів інших державних сіл Київської і Полтавської губерній. Вони теж були перетворені на військових поселенців і мусили забезпечувати провіантом постояльців, а також заготовляти сіно та овес для їх коней. У примусовому порядку жителі села обробляли т. зв. громадські лани майже весь тиждень, хоча мали на них працювати три дні. Кожен крок поселенця був під пильним наглядом начальства.
З ліквідацією військових поселень наприкінці 50-х років XIX ст. місцевих мешканців знову переведено на становище державних селян. їм виділили 9226 десятин землі. 1859 року в селі було 366 господарств, де налічувалося 1394 жителі чоловічої статі. Свідченням класової диференціації у пореформений період є те, що на 1885 рік, коли селян перевели на викуп, з 718 дворів 50 зовсім не мали землі, у 4 було від 4 до 6 десятин, у 342 — від 6 до 11 десятин, у багатьох не вистачало тягла та реманенту. 300 бідняцьких та середняцьких дворів обробляли свої наділи, вдаючись до супряги, 140 — найманою тягловою силою. На все село налічувався 341 плуг. Збирали врожай серпами та косами — не було жодної жатки. Молотили ціпами та ручними молотарками — «душогубками», на яких 8 чоловік за день обробляли 20 кіп хліба. Водночас кожна з 74 куркульських родин засівала по 16—50 і більше десятин. Всі вони орендували землю у навколишніх поміщиків, а також і місцевих бідняків, які не мали змоги обробляти її. Заможні господарства мали 4 парові і 16 кінних молотарок, у кожному з них було від 3 до 18 голів робочої худоби. Багатії збудували промислові підприємства: 5 кузень, 41 вітряк, олійню.
Наявність місцевих та великий приплив заробітчан з центральних губерній Росії давали можливість поміщикам і куркулям нещадно експлуатувати [наймитів. Устинівка була одним з великих ринків робочої сили Єлисаветградського повіту. У 1885 році за повний світловий день плугатар одержував 35 коп., косар — 60, сівач — 64, погонич — 15 коп. Ще менше заробляли підлітки та жінки. У 80-х роках XIX ст. тут двічі на рік збиралися ярмарки, і щотижня — базари. Торгували на них сільськогосподарськими продуктами, предметами побутового вжитку та знаряддями праці. У 1895 році село стало волосним центром (до цього входило до Седнівської волості). На цей час тут налічувалося 849 дворів, у яких мешкало 4686 чоловік.
Дореволюційна Устинівка забудовувалася безладно, мала довгі вулиці (до 9 км). Серед землянок, вкритих соломою або очеретом, виділялося кілька кам’яних споруд: церква, будинки купців і куркулів. До кінця минулого століття медичної допомоги населення не одержувало. 1893 року сюди переведено із Седнівки лікарню на чотири ліжка і створено медичну дільницю, яку обслуговували лікар, два фельдшери та акушерка. Лише в 1863 році засновано початкову школу, де навчалося сто хлопчиків і десять дівчаток, а в 1888 році — церковнопарафіяльну на 50 учнів (40 хлопчиків і 10 дівчаток). У 1885 році з 3888 чоловік дорослого населення тільки 196 могли читати й писати.
Тяжкі умови життя, непосильна праця спонукали селян та найманих робітників до боротьби проти експлуататорів. Трудящі Устинівки відгукнулися на революційні події 1905—1907 рр.: у маєтку орендатора Зеля переділили землю, в маєтку Задонської спалили всі скирти та будівлі із збіжжям. В липні 1905 року в центрі села сталася сутичка селян з каральним загоном. Наступного року проведено першу маївку, організовану членом одного з одеських робітничих гуртків теслярем С. К. Руденком, який згодом брав участь у боротьбі за встановлення Радянської влади (загинув у роки громадянської війни). На маївці йшлося про необхідність зміцнення зв’язків робітників і селян, їх спільну боротьбу проти самодержавства.
Після столипінської реформи прискорилося соціальне розшарування населення та руйнування общини. Реформа призвела до масового розорення бідняцьких господарств, які змушені були здавати в оренду свої ділянки. 1907 року в селі налічувалося понад 80 господарств безземельних або таких, що мали до десятини. Про зубожіння селян Устинівки свідчить також і переселення бідноти в Семипалатинську, Томську губернії та Тургайську область. За 1908—1909 рр. з Устинівки виїхали 130 сімей. Зростання виробництва сільськогосподарських продуктів сприяло розвиткові підприємств для їх переробки. У 1907 році став до ладу паровий млин. 1911 року багатії збудували два газогенераторні млини, олійню, дві просорушки та цегельню. Крім того, працювали 2 столярні, 12 шевських майстерень.
Під час першої світової війни близько половини працездатних чоловіків було мобілізовано на фронт. У селян реквізували велику кількість коней для армії. Зростали ціни на товари широкого вжитку, податковий тягар і виконання військових повинностей розоряли селянські господарства, породжували невдоволення серед трудящих.
У лютому 1917 року, після повалення самодержавного режиму, в Устинівці створено волосний громадський комітет, який захищав інтереси куркулів. Не дочекавшись бажаної землі від нової влади, бідняки 15 липня 1917 року почали захоплювати у великих землевласників хліба та сінокоси. їхній приклад наслідували селяни всієї волості. Особливо посилилась ця боротьба після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. Про проголошення Радянської влади на Україні жителі дізналися наприкінці грудня 1917 року від депутата повітової Ради від Устинівської волості бідняка з Когушівки більшовика О. П. Бутузова (Цимбала), що прибув з Єлисаветграда.
Встановлення Радянської влади в селі проходило в запеклій боротьбі між біднішим селянством, що підтримувало більшовиків, і куркульством, яке обстоювало програму контрреволюційних партій. 2 січня 1918 року сход селян з участю солдат-фронтовиків обрав волосний ревком. Першим його головою став О. П. Бутузов. Ревком створив охорону для підтримання громадського порядку в селі, яку очолював М. П. Прутян. Усі маєтки було взято на облік, призначено уповноважених та комісарів, а також озброєні п’ятірки для охорони громадського майна.
4 млн. крб., одержані від оподаткування поміщицьких господарств, пішли на допомогу бідноті й сиротам. Всю казенну та поміщицьку землю, зерно, сільськогосподарський реманент почали розподіляти між бідняками й середняками.
В березні 1918 року волосний ревком організував загін для боротьби з австро-німецькими військами, який дістав назву — Перший Устинівський. Командиром його став М. П. Будак. 16—17 квітня тисячний загін вирушив на станцію Долинська, де одержав зброю й обмундирування. Перейменований на Перший Херсонський Червоної гвардії загін направився до станції Знам’янка. По дорозі партизанам довелося стримувати шалений натиск ворога. Вони відступили до Куцівки. В бою, який розгорівся тут, загін зазнав невдачі. Невдовзі німецькі окупанти захопили Устинівку. Австро-німецькі загарбники чинили звірячу розправу над радянськими активістами. Влітку 1918 року багато устинівців пішло в партизанський загін, що діяв у районі Знам’янки. У волость для підпільної роботи повернувся М. П. Будак, але карателі схопили його й кинули в єлисаветградську тюрму.
Після відступу австро-німецьких військ у селі хазяйнували петлюрівці. В середині лютого 1919 року відновлено Радянську владу, почав діяти волревком, до якого увійшли комуністи О. П. Кеймар (голова), М. І. Короїд та М. П. Прутян. 28 лютого обрано волвиконком, у складі якого було три чверті комуністів. Тоді ж організувався комуністичний осередок. Селяни-бідняки створили в колишніх поміщицьких маєтках комуністичні артілі, до однієї з яких увійшло 70, до другої — 40 родин.
Але революційні перетворення знову були перервані: 5 серпня 1919 року Устинівку захопили денікінці. Разом з ними повернулися і поміщики, які жорстоко розправлялися з селянами. У січні 1920 року частини Червоної Армії визволили Устинівку. 25 березня обрано Устинівський волосний виконавчий комітет, при ньому створено відділи земельний, військовий та народної освіти.
Велику допомогу в зміцненні Радянської влади на селі подавав КНС, заснований у травні 1920 року, першим його головою був Ф. 3. Гайдук. Роботі радянських і партійних органів по налагодженню мирного життя заважали напади куркульсько-націоналістичних банд. їх підтримували місцеві куркулі. У зв’язку з небезпечним становищем 18 жовтня 1920 року волосний виконком перетворений на ревком, головою його обрано Грозного. Волревком вживав термінових заходів для ліквідації куркульського бандитизму. В грудні 1920 року до Устинівки прибув 63-й кавалерійський полк Червоної Армії, який разом з комнезамівцями громив контрреволюційні банди.
26 жовтня 1920 року була створена волосна партійна організація. Для допомоги устинівським комуністам у масово-політичній роботі серед населення Єлисаветградська повітова парторганізація прислала більшовиків Метельникова, А. Г. Тарана та інших. Під час тижнів фронту та селянина для Червоної Армії зібрано 600 пудів хліба, 92 млн. крб. Демобілізовані фронтовики передали в подарунок кінноті С. М. Будьонного мотоцикл, кулемет тощо. До лав Червоної Армії добровольцями пішло 80 чоловік. 30 листопада 1920 року в Устинівці сформувалася комсомольська організація. Першими до неї вступили юнаки М. 3. Молчанов, І. Клопотовський та інші. З їх ініціативи наприкінці 1920 року в Устинівці відкрито клуб молоді, хати-читальні, організовано кілька гуртків художньої самодіяльності.
З серпня 1921 по лютий 1922 року село було районним центром. Після ліквідації повітів у 1923 році воно знову стає центром району. Устинівський райпартком складався з трьох партосередків. До сільського осередку входило 9 членів і 3 кандидати у члени партії. Райвиконком і райпартком очолили боротьбу з залишками куркульських банд. Від рук бандитів загинули секретар райкому партії М. І. Короїд, комуністи Метельников, І. Рибченко, Я. Кривов’язенко, А. Грабовський. Для боротьби з бандами у селі 1921 року створили військовий загін внутрішньої охорони. Сюди прибув також спеціальний загін з Єлисаветграда. З цією ж метою об’єдналися Устинівський і Долинський відділи міліції. У нерівному бою під Криничуваткою 1921 року поліг 21 боєць загону внутрішньої охорони. Жертви контрреволюційних виступів та активні борці проти бандитизму поховані у братській могилі. З допомогою регулярних частин Червоної Армії на 1922 рік бандитизм ліквідовано в усьому районі.
Партійні й радянські органи вживали заходи, спрямовані, насамперед, на відбудову зруйнованого господарства. Відповідно до закону від 2 березня 1921 року, що закріпив за селянами на 9 років землю, одержану від Радянської влади, в куркулів було відібрано лишки землі та посівного матеріалу і передано комнезаму для розподілу між сім’ями бідних селян та червоноармійців. Уже в 1923-1924 господарському році жителі села засіяли ярими і озимими культурами 8169 десятин, з них житом — 1658, пшеницею — 1321, що становило 74 проц. довоєнних площ. На 1924 рік порівняно з довоєнним часом майже вдвічі зросла й кількість дворів — з 888 до 1474, а жителів — відповідно з 5560 до 6319 чоловік. У селі було 32,2 проц. бідняцьких господарств, 36,6 проц.— середняцьких, 15,6 проц.— куркульських. До того ж в Устинівці налічувалось 50 наймитів.
Комітет незаможних селян став опорою бідноти у боротьбі з куркульством. Тільки протягом 1924 року до нього вступило 600 чоловік, а всього налічувалось 1442, з них 8 більшовиків, 16 комсомольців. 13 членів КНС брали активну участь у роботі Ради й райвиконкому; 15 —в роботі сельбуду, 7 — у санкомісії, 259 — у сільськогосподарському кредитному товаристві. На початку 1924 року в Устинівці створені комітети взаємодопомоги. На перше жовтня цього року вони об’єднували 396 членів. Найбіднішим вдовам та інвалідам надавалась посильна матеріальна допомога. В умовах нової економічної політики радянські й партійні органи організовують регулярне постачання населення необхідними промисловими товарами. КНС виступив ініціатором створення передових колективних форм господарювання. У травні 1922 року організовано перший ТСОЗ «Червоний схід». До нього входило 13 бідняцьких господарств. У товаристві було 2 пари коней, віз, жатка, дві борони. Вже наступного року, коли колективне господарство вперше здало хліб державі, Московський текстильний трест відпустив йому в кредит за твердими цінами товарів на 150 червінців.
Для допомоги в агротехнічному обробітку землі бідняцьким і середняцьким господарствам, а також сільгоспартілям в 1924 році створюється Устинівський агроцентр. При ньому був прокатний пункт, що мав 2 парові молотарки, 5 сівалок, 6 жаток, 9 плугів, 7 борін тощо. Агроцентр рекомендував універсальну форму обробітку землі — шестипільну сівозміну в три клини. З грудня 1925 року працювало Устинівське машинно-тракторне товариство «Червоний плуг», а з лютого 1927 року — «Незаможник».
Розгорталося і культурне будівництво. Ще у 1920 році відділ народної освіти при Устинівському волвиконкомі повів рішучу боротьбу з неписьменністю. До гуртків лікнепу було залучено 111 чоловік. Радянські органи проводили реквізиції грошей і продовольства у непманів і куркулів для потреб дитбудинку, переведеного 1920 року сюди з Донбасу. Партосередок і Рада приділяли велику увагу загальноосвітній і військовій підготовці молоді для проходження служби в Червоній Армії, проводили свята всевобучу, паради-огляди. При сельбуді діяли драмгурток та бібліотека з книжковим фондом тисячу примірників. У хатах-читальнях організовувались вечори, лекції.
Велику масово-політичну роботу на селі проводив відділ агітації та пропаганди райкому партії. Коли країну спіткало велике горе — смерть Ілліча, трудящі Устинівки разом з усім радянським народом заявили про тверду рішучість іти ленінським шляхом. Яскравим свідченням цього є телеграма, надіслана учасниками траурного мітингу: «Ми, селяни с. Устинівки, зібравшись на сільському сході 23 січня 1924 року, де взнали про передчасну смерть нашого дорогого Володимира Ілліча Леніна, … висловлюємо своє глибоке співчуття… Ми, твої учні, почату тобою справу доведемо до переможного кінця…». Виявом пролетарського інтернаціоналізму був мітинг селян Устинівки з приводу того, що естонська реакція в 1924 році стратила видатного діяча комуністичного руху Я. Томна і ув’язнила 149 комуністів. Присутні вимагали звільнення-з тюрми естонських комуністів.
У своїй виховній роботі комуністи та комсомольці значне місце відводили підготовці селянства до масової колективізації. Успіхи перших артілей переконували селян у перевагах колективних форм господарювання. У жовтні 1929 року в Устинівці організовується колгосп «Червоний серп», куди ввійшло 78 дворів. Господарство мало 528 га землі, 84 коней, 36 голів великої рогатої худоби. На 1 червня 1931 року в селі колективізовано 80,6 проц. господарств. На цей час створено артілі «1-ша Устинівська»,. «Степовик», «До перемоги», «Червоний селянин» та «Червоний серп». Вже 1931 року артілі села виконали план хлібозаготівель, здали державі понад 15 тис. пудів зерна, за що їм було вручено районний перехідний Червоний прапор.
Велику роль у переході на шлях колективізації відіграла заснована в 1930 році Устинівська МТС, яка обробляла землі місцевих колгоспів. З кожним роком зростала її технічна оснащеність. Якщо 1932 року в МТС було близько 40 тракторів, то в 1940 році механізатори мали в своєму розпорядженні 86 тракторів, 54 комбайни, 14 молотарок тощо. Створений у 1933 році політвідділ при МТС провів велику організаторську роботу. В колгоспах Устинівки почали діяти партійні й комсомольські організації.
Комуністи й комсомольці стали заспівувачами соціалістичного змагання. Комсомолка артілі «1-ша Устинівська» А. Довгорук кинула заклик — оголосити комсомольський осередок ударною бригадою імені комсомольського квитка і змагатися з молоддю колгоспу «Червоний серп». Комсомолка артілі «Червоний серп» А. П. Мельник, яка трудилася біля молотарки, у 1933 році першою з села пішла на курси механізаторів, одержала посвідчення па право водіння трактора, а 1935 року стала комбайнером. Своїм «Комунаром» дівчина збирала по 450—500 га колоскових щоліта. Її ім’я занесено до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Трудівники артілі обрали А. Мельник до правління колгоспу. Бригадир тракторної бригади Устинівської МТС В. С. Жила виступив ініціатором змагання за кращу роботу тракторів. Постановою Всесоюзної конкурсної комісії його занесено у 1940 році до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Працюючи на. свинофермі колгоспу «Червоний селянин», С. X. Будяк одержала і виростила по 20 поросят на свиноматку. Передову свинарку відзначено золотою медаллю ВСГВ. Шануючи трудівницю, колгоспники обирали її у 1937—1940 рр. депутатом районної і сільської Рад депутатів трудящих, народним засідателем.
За роки Радянської влади відбулися значні зміни в житті та побуті трудящих Устинівки. У 1936 році в селі були лікарня, амбулаторія, пологовий будинок, аптека, дитячий консультпункт, малярійна та райсанстанції, лабораторія, в яких населенню подавали кваліфіковану допомогу 6 лікарів, 51 медичний працівник з середньою освітою. Тільки за 1939 рік багатодітним матерям виплачено 60 тис. крб., за 9 місяців 1939 року пенсіонери одержали 45 090 карбованців.
Перед Великою Вітчизняною війною в селі діяли 3 школи, в яких 27 учителів навчали 850 дітей. Книжковий фонд шкільних бібліотек становив понад 4 тис. томів. Значну роль у піднесенні трудової й політичної активності жителів села відігравала районна газета «Ударник Устинівщини», перший номер якої вийшов 16 жовтня 1931 року. Газета мала численний актив робсількорів. Тільки 1932 року до редакції надійшло 6546 дописів від 431 чоловіка. Вдячні за щасливе життя Комуністичній партії та її засновнику, устинівці 5 липня 1937 року спорудили в центрі села пам’ятник В. І. Леніну.
Напад німецько-фашистських загарбників на Країну Рад зірвав мирне будівництво. На заклик партії «Все для фронту, все для перемоги!» місцеві радянські й партійні органи організували перебудову народного господарства на воєнний лад, спорудження протитанкових ровів і окопів, евакуацію людей, техніки і худоби в глибокий тил. Для боротьби з диверсантами було утворено винищувальний батальйон, багато жителів села пішло в ряди Червоної Армії, щоб із зброєю в руках захищати Батьківщину.
Фашисти захопили Устинівку 6 серпня 1941 року. Тут розмістилася гітлерівська поліція, комендатура. Окупанти спустошили село, розстріляли комуністів і активістів, серед них голову колгоспу «Степовик» комуніста Г. Г. Бірзула, Г. Дзюбенко, яка врятувала життя червоноармійцеві. Під час окупації в Устинівському районі було вбито і закатовано до 1400 чоловік, 2761 — насильно вивезено на каторжні роботи в Німеччину.
На території району з вересня 1942 по березень 1944 року діяла підпільна група під керівництвом В. П. Репешка. Підпільники тримали зв’язки з окремими жителями села, проводили агітаційно-масову роботу серед населення, організовували диверсії, рятували військовополонених тощо.
Устинівку визволяли війська 228-ї стрілецької дивізії 37-ї армії та 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії 3-го Українського фронту. 13 березня 1944 року після артилерійського обстрілу почався бій за село, який тривав дві доби. Понад 100 вбитих фашистських солдатів і офіцерів лишилися на полі бою. Гітлерівці втратили 2 танки, 2 бронемашини, 2 бронетранспортери, 16 автомашин. У складі 58-ї стрілецької дивізії воювали уродженці села А. А. Кажан та І. О. Ліжник. Визволяючи село, полягли смертю хоробрих сини братніх народів гвардії лейтенант М. С. Алтанов, старший сержант С. С. Труханович, солдати І. І. Анулєєв, В. Тараканов, Н. А. Сидоренко. Над їх могилою в парку споруджено пам’ятник Слави. Устинівці свято шанують пам’ять земляків, що полягли в боях за рідну землю.
Хоробро билися з ненависним фашизмом на фронтах війни устинівці. Майже 150 жителів села — учасників Великої Вітчизняної війни — відзначені орденами й медалями. Вихованцем Устинівської середньої школи був двічі Герой Радянського Союзу, морський пілот, генерал-майор О. Ю. Мазуренко. Його бронзовий бюст встановлено в центрі села. Родом з Устинівки Герой Радянського Союзу В. І. Кияшко та І. І. Бєлічков — один з активних учасників підпільної комсомольської організації «Партизанська іскра», що діяла в селі Кримці (тепер Миколаївської області), посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. В числі найбільш активних учасників цієї підпільної організації його навічно занесено до складу Миколаївського обкому комсомолу.
Провідна роль у розв’язанні господарсько-організаторських завдань після визволення села належала комуністам. Сільська Рада, яка відновила свою діяльність 16 березня, спрямувала зусилля трудящих на відбудову народного господарства. В Устинівці загарбники зруйнували середню і восьмирічну школи, лікарню, електростанцію, колгоспні будівлі, 11 житлових будинків, знищили 720 машин. Фашисти вивезли 1858 корів, 1548 голів молодняка рогатої худоби, 570 свиней, зрубали 3066 багаторічних дерев. Виконком сільради подавав допомогу сім’ям, які повернулися з евакуації, а також сиротам. 27 листопада 1945 року районний комітет партії провів нараду демобілізованих воїнів, на якій усі присутні зобов’язалися працювати по-фронтовому над відродженням сільського господарства. Працівники МТС у стислі строки відремонтували тракторний парк, за що їм було присуджено перехідний Червоний прапор ВЦРПС та Народного комісаріату землеробства СРСР1. Завдяки самовідданій праці хліборобів вже 1945 року колгоспи і радгоспи району відправили державі 2,1 млн. пудів хліба. Механізатори МТС із власних запасів в 1945 році здали до фонду Червоної Армії 250 пудів зерна.
Братні республіки СРСР допомагали устинівцям у відбудові народного господарства. Вже навесні 1944 року з Актюбінської області було одержано 560 голів великої рогатої худоби, з Саратовської області — коней, овець, з Алтайського краю — зерно і трактори, з Азербайджанської РСР — запасні частини і паливо для тракторів. У доповіді першого секретаря РК КП України Г. П. Денисенка на звітно-виборних районних партзборах в грудні 1944 року зазначалось, що завдяки допомозі братніх республік в районі створено 68 тваринницьких ферм великої рогатої худоби, 9 свиноферм, 44 птахоферми, 50 вівцеферм.
Величезну допомогу трудящим у відродженні села надала держава. Тільки на відбудову жител колгоспники одержали кредит на суму 138100 крб. Уже в 1945 році було зведено та полагоджено 125 будинків, споруджено 5 культурно-побутових закладів і 148 господарських будівель, насаджено на вулицях і дворах 18 тис. декоративних дерев. Швидкими темпами відремонтовано райлікарню на 40 ліжок, аптеку, амбулаторію, дитячий садок на 30 і ясла на 25 місць, друкарню, олійню, райпромкомбінат.
Поступово заліковувались рани, завдані війною. На кінець четвертої п’ятирічки колгоспники устинівських артілей освоїли довоєнні посівні площі. Кожне господарство мало по 3 тваринницькі ферми, птахоферми. З метою організаційно-господарського зміцнення артілей в 1950 році на базі 8 устинівських господарств створено 4: «Шлях до комунізму», ім. Кірова, ім. К. Маркса та ім. Куйбишева. Об’єднання сприяло піднесенню рівня сільськогосподарського виробництва. МТС розгорнула змагання з сусідньою Ворошиловською МТС і не раз утримувала перехідний Червоний прапор районної Ради депутатів трудящих та райкому КП(б)У. Зростали ряди майстрів хліборобської справи. Механізатор С. А. Чернявський агрегатом С-6, до якого сам зробив пристрій для згрібання колосків, за 25 днів 1951 року скосив і намолотив 8025 цнт пшениці. Йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. І в наступні роки С. А. Чернявський виборював високі врожаї, за що у 1958 році був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1959 — Великою золотою медаллю ВДНГ. Комбайнер Т. Є. Варенюк запровадив погодинний графік роботи під час жнив, а на косовиці встановив рекордну норму виробітку, за що 1950—1951 рр. був відзначений орденами Леніна та Трудового Червоного Прапора.
У 1958 році чотири устинівські колгоспи об’єдналися у два: ім. Кірова та ім. Куйбишева. Артілі дістали змогу повніше і раціональніше використовувати техніку, скоротити адміністративно-управлінські витрати, що сприяло дальшому економічному зміцненню господарств. Колгосп ім. Кірова, в якому налічувалося 441 двір і 1045 чоловік, мав 5994 га земельних угідь, випасів і сіножатей — 564 га, садів і виноградників—89 га. Колгосп ім. Куйбишева об’єднав 362 двори та 578 чоловік, за ним закріплено 4584 га орних земель. Внаслідок підвищення продуктивності праці на кінець семирічки збільшилося виробництво і продаж державі сільськогосподарської продукції. За 1959—1965 рр. в селі побудовано багато нових житлових будинків для колгоспників, дитячі ясла, початкову школу тощо.
З великим ентузіазмом працювали трудівники Устинівки у восьмій п’ятирічці. Так, 1967 року в колгоспі ім. Куйбишева виростили озимої пшениці по 33,3 цнт з гектара, а в артілі ім. Кірова — по 34,5 цнт. Доярки колгоспу ім. Кірова в 1968 році надоїли 791 тонну молока. Пташниця Г. І. Мазуренко одержала на курку-несучку по 153 яйця. Ордена Леніна удостоєна бригадир садово-городньої бригади колгоспу ім. Куйбишева Н. І. Ждань, ордена «Знак Пошани» — ветеран колгоспу А. П. Мельник. 127 трудівників селища нагороджені Ленінською ювілейною медаллю. Механізатор колгоспу ім. Куйбишева І. І. Каленик, ланкова В. П. Лисокінь, свинар Р. П. Арсієнко, чабан М. М. Пензель відзначені орденом «Знак Пошани».
У перший рік дев’ятої п’ятирічки колгосп ім. Куйбишева виконав план продажу державі зерна на 141 проц., яєць — на 357 проц. На заклик колективу колгоспу ім. К. Маркса (с. Седнівка) трудівники ланів Устинівки включились у змагання за завоювання районного призу «Вінок дружби», присвяченого 50-річчю утворення Союзу РСР.
Із зростанням колгоспного виробництва поліпшується добробут трудящих. Якщо в 1967 році на один людино-день в господарстві ім. Кірова припадало в середньому по 3,8 крб., то в 1965 році — 4,3 крб. Середньомісячна заробітна плата куйбишевців у 1970 році становила 93 крб., а в наступному — вже 102 карбованці.
За минуле десятиріччя відбулося об’єднання, реконструкція діючих і спорудження нових промислових підприємств. Широким попитом користується в районі продукція міжколгоспної будівельної організації, заснованої у 1958 році. Тут введено в дію деревообробну майстерню, цех залізобетонних виробів. Збудовано цегельний завод потужністю 4,6 млн. штук цегли на рік. Колектив «Міжколгоспбуду», що налічує 180 робітників та інженерно-технічних працівників, достроково завершив восьмирічний план будівельно-монтажних робіт. У дев’ятій п’ятирічці планується спорудити новий цегельний завод потужністю 8—10 млн. штук цегли.
Проведено реконструкцію маслозаводу — одного з основних підприємств селища (з 1967 року Устинівка стала селищем міського типу). Сюди також переведено маслосирзавод з сусіднього села Березуватки. На підприємстві працюють 65 чоловік. Виконавши восьмий п’ятирічний план на 105 проц., завод зайняв перше місце за якістю продукції в Кіровоградському управлінні молочної промисловості. Переможцем змагання став сироварний цех, очолюваний секретарем парторганізації М. В. Литовченком. Ударник комуністичної праці апаратниця Л. П. Тищенко, яка працює тут протягом 18 років, нагороджена орденом «Знак Пошани» та ювілейною медаллю на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Ордена «Знак Пошани» удостоєна також робітниця Т. Г. Костенко. Значне місце в економіці села та району займає райхарчокомбінат, який має борошномельний, олійний і круп’яний цехи. У першому році дев’ятої п’ятирічки здані в експлуатацію цехи безалкогольних напоїв і фруктових соків.
Велика заслуга у трудових успіхах устинівців належить комуністам. У складі 17 партійних організацій — близько 300 членів КПРС. Більшість з них працює на відповідальних виробничих ділянках.
12 комсомольських організацій об’єднують понад 350 юнаків і дівчат. У профспілковій організації — 639 чоловік.
Значну роботу щодо піднесення економіки і культури проводить селищна Рада депутатів трудящих. 50 депутатів Ради очолюють 6 комісій, 9 товариських судів, раду громадськості, комісію в справах неповнолітніх, народний контроль і штаб добровільної дружини. В 1970 році селищна Рада завоювала перехідний Червоний прапор облвиконкому. Вона дбає про благоустрій селища. Так, тільки в 1971 році на впорядкування Устинівки витрачено 45 тис. крб., здано в експлуатацію два великі житлові будинки, споруджується нове приміщення селищної Ради, закінчено будівництво раймагу управління сільського господарства, будинку насіннєвої лабораторії тощо.
Центральні вулиці селища заасфальтовані, обсаджені деревами. На місці колишніх пустирів виросли парки і сквери. До послуг устинівців — 16 магазинів, 7 буфетів, їдальня, побуткомбінат, перукарня, лазня, готель, поштове відділення, автостанція тощо. Селище повністю електрифіковане. Про достатки жителів свідчать їх трудові збереження. В Устинівському відділенні ощадної каси на початок 1972 року налічувалося 2 тис. вкладників. Сума їх вкладів перевищила 1,5 млн. крб. Майже в кожній родині є телевізори, радіоли.
Діє районна лікарня на 100 ліжок, тут працюють 28 лікарів, 76 працівників з середньою спеціальною освітою та 85 чоловік обслуговуючого персоналу. Протягом 1960—1971 рр. у лікарні побудовано корпуси пологового та дитячого відділень, терапії, гінекології, хірургії. Головний лікар районної лікарні хірург О. І. Авраменко за заслуги в роки Великої Вітчизняної війни та на трудовому фронті нагороджений двома орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня і «Червоної Зірки» та 5 медалями.
У 5 школах 69 вчителів навчають 870 дітей. Учнівська виробнича бригада Устинівської середньої школи в 1970 році добилася значних результатів у вирощуванні зернових і посіла одне з перших місць в області. Молоді прищеплюються почуття братерської дружби і пролетарського інтернаціоналізму. Так, 1964 року на вечорі інтернаціональної дружби в Устинівській середній школі виступав представник героїчного В’єтнаму студент Київської сільськогосподарської академії. Комсомольці і піонери школи підтримують постійні дружні зв’язки з учнівськими колективами 14 братніх республік. До 50-річчя утворення СРСР вони зробили 14 ілюстрованих альбомів. Кожній республіці присвячено окремий альбом, де розповідається про досягнення у народному господарстві, культурі, освіті. За самовіддану працю у вихованні підростаючого покоління ряд вчителів удостоєні почесних звань та урядових нагород. Заслужену вчительку УРСР М. С. Ляшенко нагороджено орденами Леніна та «Знак Пошани». Орденом «Знак Пошани» відзначено Є. В. Босько. Серед колишніх вихованців Устинівської середньої школи кандидат історичних наук І. А. Мороз, доктор фізико-математичних наук Б. М. Будак та інші.
В селищі є будинок культури, 2 клуби. При будинку культури діють гуртки: хоровий, вокальний, драматичний, хореографічний, художнього слова. Культбригада будинку культури тільки в 1971 році зробила 134 виїзди в колгоспи та на підприємства. Працює театр народної творчості, регулярно демонструються кінофільми. Колектив художньої самодіяльності не раз відзначався на обласних і республіканських фестивалях. В останні роки устинівці гостинно приймали творчі колективи Кишинівського російського драматичного театру ім. А. П. Чехова, Московського державного цирку, естрадні ансамблі Грузії, Вірменії, Башкири.
З 1967 року відкрито музичну школу. Книжковий фонд двох районних та двох селищних бібліотек становить 55,2 тис. книг. Ними користуються 2324 читачі. Багато жителів мають свої особисті бібліотеки. Працює група товариства «Знання», жіночий клуб «Червона ‘хустина» та університет культури.
Новими досягненнями в розвитку господарства і культури зустріли устинівці славний ювілей — 50-річчя утворення Союзу РСР. Вони докладають усіх зусиль, щоб достроково виконати завдання дев’ятої п’ятирічки.
В. К. ЧЕРНЕЦЬКИЙ, Г. Я. ЩОКА