Вільшанка, Вільшанський район, Кіровоградська область
Вільшанка — селище міського типу, центр району и однойменної селищної Ради. Розташована на лівому березі річки Синюхи (притоки Бугу), за 18 км від залізничної станції Підгородня. Населення — 5205 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Вербова Балка, Калмазове, Осички.
Про те, що поблизу сучасної Вільшанки жили люди в давні часи, свідчить виявлене археологами біля Калмазового поселення доби неоліту (кінець V тисячоліття до н. ери).
Інтенсивне заселення цієї місцевості відбувалося у XVII й XVIII ст. ст. Біля впадіння Вільшани в Синюху виникло поселення Маслове. Першими його жителями були запорізькі козаки та селяни, які тікали з-за Синюхи від гніту польської шляхти. З 40-х років XVIII ст. село, як і вся навколишня місцевість, було підпорядковане адміністрації Миргородського полку; відтоді Маслове перейменовано на Вільшанку.
Під час російсько-турецької війни 1768—1774 рр. близько 400 болгарських родин з с. Алфатар поблизу Сілістрії, з-під Рущука й В’ддіна, а також Добруджі звернулись до головнокомандуючого російською армією Румянцева з проханням дозволити їм жити в Росії. Восени 1773 року їх розмістили на зимівлю в селах Бузького козацького війська — Дмитрівці, Аджамці й Диківці. Наступного року поселенці обрали місцем постійного проживання Вільшанку. Спілкуючись з місцевим населенням, вони зберегли мову, звичаї своєї батьківщини, обряди. Наприкінці XIX ст. відомий етнограф В. И. Ястребов зібрав у Вільшанці багато візерунків болгарських писанок: гребінь, клинці, повна ружа тощо.
Поселенцям надавались всілякі пільги на 30 років, насправді вони користувались ними всього 8 років. У 80-х роках XVIII ст. болгар включено до складу Бузького козацького війська. 1788 року у півторатисячному загоні, що брав участь у штурмі фортець Очакова та Ізмаїла, було чимало вільшанців. 1817 року село стало військовим поселенням: в ньому розташувалися підрозділи і штаб 4-го полку Бузької уланської дивізії. Згодом тут перебували штаби 12-го округу Новоросійського військового поселення та 3-го ескадрону кавалерії, пізніше — волосний штаб військового поселення. Разом з бузькими козаками вільшанці рішуче виступили проти переведення їх на становище військових поселенців. Вже й після придушення повстання бузьких козаків у 1817 році вони вимагали від царського уряду повернути даровані їм під час переселення права й пільги.
Сорок років жителі села зазнавали жорстокого режиму військового кріпацтва. Крім військових занять, їм доводилося працювати на казну чотири і більше днів на тиждень. За невиконання обов’язкових робіт жорстоко карали різками. Після ліквідації військових поселень Вільшанка — казенне село, волосний центр. У 1859 році в ньому налічувалося 520 дворів і 2534 жителі. Землекористування було общинним. Згідно з указам в 1866—1867 рр. про поземельний устрій державних селян жителі щороку, крім численних натуральних повинностей, сплачували державі близько 10 тис. крб. чиншу. Це примусило вільшанців наприкінці 70-х років відмовитися від З тис. десятин землі.
Поглиблювалося розшарування селян. Так, за проведеним 1882 року переділом общинної землі розмір наділів встановлювався від 2 до 50 десятин на двір. Для толоки ділянки нарізалися за кількістю худоби в господарстві. На 1885 рік 222 господарства були безземельні і т. зв. садибники, 241 бідняцький двір обробляв до 10 десятин землі, тоді як 83 куркульські (9,5 проц. господарств) — кожний понад 25, а всього 3177 десятин, або 33,7 проц. надільної землі. В руках місцевого духівництва (4 родини) зосереджувалося 126 десятин землі. 220 господарств зовсім не мали робочої худоби. 240 для обробітку землі наймали її, 289—об’єднувалися у супрягу. Мізерний розмір наділів, низькі врожаї, фінансова кабала примушувала бідноту йти е найми або займатися ремеслом. Так, 1885 року в селі проживало 120 наймитів, що протягом року працювали у місцевих куркулів. Частина малоземельних та безземельних селян йшла на заробітки в сусідні села до поміщиків, па цукрові заводи. Наприкінці XIX ст. в селі і навколишніх хуторах було 9 водяних і вітряний млини, близько 20 ремісничих майстерень, понад десяток крамниць, два шинки. Одяг, взуття, речі першої потреби і більшість знарядь праці селяни виробляли самі. З великою майстерністю і художнім оздобленням виготовляли вони з шерсті, льону і конопель килими, святковий жіночий одяг, хустки, сорочки, які в 1872 році експонувались у Москві на політехнічній виставці. На початку XX ст. у Вільшанці налічувалося 200 ткачів, 13 ковалів, 8 шевців.
На 1885 рік у селі проживало 5043 чоловіка. Тут було 777 хат під солом’яною стріхою, 68 сімей тулилися в землянках. У 12 будинках, вкритих залізом, мешкали торговці, куркулі та духівництво. Наймити і малоземельні селяни, з одного боку, зажерливий куркуль, піп і шинкар, з другого — ось головні соціальні фігури післяреформеної Вільшанки.
Серед населення зростало невдоволення існуючим ладом. Так, у 1902 році бідняк І. Н. Драганов лаяв царя Миколу II і знищив його портрет, за що притягався до судової відповідальності. Загострювалася боротьба між сільською біднотою та куркулями, які зосередили в своїх руках 54 проц. надільної землі, понад 40 проц. робочої худоби. Під час революції 1905—1907 рр. у селі відбулися заворушення. Не припинялися вони і після поразки революції. В серпні 1908 року у Вільшанці та селах волості члени Богопільської групи РСДРП розповсюджували революційні листівки.
Після запровадження столипінської аграрної реформи з сільської общини виділились куркульські господарства, які скупили близько третини общинної землі. Напередодні першої світової війни на один куркульський двір припадало 20,7 десятини, на бідняцький — З,З5. 1916 року в селі налічувалося 1250 господарств і проживав 5871 чоловік.
Вільшанку та навколишні села волості обслуговував лише один фельдшер. Перша школа на 50 дітей відкрилася 1858 року. В 1873 році засновано земську початкову школу. Згодом було побудовано приміщення двокласного народного училища. Незважаючи на це, 1885 року в селі налічувалося лише 447 письменних чоловіків і 28 жінок. 1887 року розпочалися заняття в церковнопарафіяльній школі. З 1903 но 1917 рік у списках земської школи щороку числилося 167—172 учні, а закінчувало її всього 12—14. В 1910—1912 рр. збудовано ще дві земські початкові школи. Зусиллями громадськості в селі відкрито бібліотеку-читальню з фондом книжок, журналів, газет до 3500 примірників.
У скрутному становищі опинилися селянські господарства під час першої світової війни. Майже 400 чоловіків мобілізували в армію. Зменшилися посіяні площі. А для обробітку тих, що лишилися, не вистачало робочих рук. За користування жниварками куркулі кожного року набавляли ціни. Зростала дорожнеча, що породжувала спекуляцію. Часті реквізиції тяглової сили і продовольства викликали невдоволення трудящих.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції влада у Вільшанці залишилась у руках багатіїв. Від солдатів, які поверталися з фронту, жителі дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, перті декрети Радянського уряду. Проте куркульство, зв’язане з українськими буржуазними націоналістами, чинило запеклий опір встановленню Радянської влади. Лише в лютому 1918 року у Вільшанці обрано Раду селянських депутатів. Та на початку квітня село окупували австро-німецькі війська. Вільшанці виступали проти реквізицій хліба, фуражу, худоби. Протягом грудня 1918 — січня 1919 року тут безчинствували загони петлюрівців, і тільки в березні 1919 року відновлено Радянську владу.
24 березня 1919 року відбулися вибори волвиконкому, який очолив А. С. Карамалак, що повернувся з фронту. Був створений волпартком. Земельний відділ приступив до вилучення у багатіїв лишків землі, які розподіляв між безземельними і малоземельними селянами. Продовольча комісія при волвиконкомі зменшила розмір платні бідняків за помол зерна на куркульських млинах.
Усі заходи Радянської влади доводилося здійснювати за складних умов боротьби з внутрішнього контрреволюцією. В другій половині 1919 року почастішали напади петлюрівських і махновських банд. Просування з боями 58-ї та 47-ї дивізій Південної групи військ 12-ї армії на початку вересня 1919 року з напрямку Вільшанка — Добрянка — Новоархангельськ значною мірою ослабило дії цих банд. У середині вересня село захопили денікінці.
Після вигнання білогвардійців у лютому 1920 року відновлено волпартком, утворено волревком, які підготували вибори до волвиконкому та сільських Рад і повели рішучу боротьбу з бандитизмом, контрреволюційними виступами куркулів. 18 квітня 1920 року в селі організовано партосередок з 7 чоловік. У серпні в ньому було вже 25 комуністів. У 3 волосних партосередках налічувалося 60 членів партії. Значну допомогу сільській Раді і партосередку у розв’язанні господарських, політичних і культурних завдань подавала комсомольська організація, яка виникла в липні 1920 року і охоплювала 30 юнаків та дівчат. Створений тоді ж комітет незаможних селян (голова П. Димов) об’єднав 120 чоловік.
Здійснюючи земельний закон від 5 лютого 1920 року, Рада, комуністи села з активною участю комітету незаможних селян вилучили земельні лишки у куркулів і розподілили між безземельними і малоземельними ще 651 десятину землі, 13 121 пуд зерна, 7 коней, 27 голів великої рогатої худоби, 20 плугів, 95 сівалок. Землі припадало по півтори десятини на душу.
Для надання матеріальної допомоги бідному селянству, вдовам червоноармійців проводилися «місячники селянина». КНС приділяв велику увагу зміцненню споживчої кооперації. В листопаді 1920 року відбулися вибори кооперативних органів, до складу яких увійшла біднота.
Значну допомогу вільшанським комуністам у їх політико-масовій діяльності подавав політвідділ однієї з частин 14-ї армії, що розміщувалась у Первомайську. Так, 19—20 червня 1920 року па багатолюдних зборах жителів Вільшанки армійські комуністи виступили з доповідями про внутрішнє і міжнародне становиш Радянської країни, про політику Комуністичної партії. Збори одностайно ухвалили всебічно підтримувати Радянську владу, оголосити набір добровольців до лав Червоної Армії, надати їй матеріальну допомогу. Селяни надіслали привітання голові Радянського уряду та вождю Комуністичної партії В. І. Леніну. 21 червня в присутності представників політвідділу відбулося засідання волпарткому та волвиконкому, яке обговорило шляхи вирішення завдань соціалістичного будівництва на селі.
Під керівництвом комуністів розгорталося культурне будівництво. Почала функціонувати медична амбулаторія. 22 червня 1920 року відділ народної освіти, за участю інструкторів Єлисаветградського повітового управління і політвідділу частини 14-ї армії, провів нараду вчителів волості, яка розробила заходи щодо будівництва єдиної трудової школи, організації дошкільного виховання, шкільної і позашкільної роботи серед дітей, ліквідації неписьменності серед дорослих і посилення культурно-освітньої роботи. Для надання матеріальної допомоги дітям-сиротам, а також дітям незаможних селян проводились «тижні дітей». Вже восени 1920 року всі школи волості працювали. В селі відкрилися хата-читальня і бібліотека, в якій було близько 4 тис. книг.
У другій половині 1920 року з наближенням махновських банд активізувались контрреволюційні виступи місцевого куркульства. 31 серпня Вільшанський волвиконком реорганізувався у волревком (голова комуніст М. Я. Паскаль), який разом з комітетом незаможних селян очолив боротьбу трудящих з контрреволюцією і бандитизмом. 1920 року до Червоної Армії направлено 568 чоловік. Добровольцем пішов у кавбригаду Г. І. Котовського житель Вільшанки бідняк П. Т. Боєв. За виявлену хоробрість під час придушення заколоту Антонова він одержав орден Червоного Прапора. Протягом «тижнів допомоги фронту» селяни зібрали значну кількість теплого одягу, взуття. Для армії жителі віддали 232 коней. В ніч на 21 грудня 1920 року бандити напали на Вільшанський продзагін, який перебував у сусідній Добровеличківській волості. Були тяжко поранені продармієць комуніст С. Грабовський, інструктор політосвіти Анатолієвський і по-звірячому закатований один з активних учасників встановлення Радянської влади у Вільшанці І. Г. Калєв.
Щоб допомогти комуністам закріпити соціалістичні перетворення на селі, вирвати бідноту з-під впливу куркульства і посилити проти нього боротьбу, 5 січня 1921 року у Вільшанці розпочав роботу штаб Первомайської повітової трійки на чолі з головою повітового ревкому Ю. А. Синяковим. За участю трійки 18 січня 1921 року відбувся волосний з’їзд KHС і ревкомів, на який прибули 97 делегатів, а також 200 чоловік з сусідніх волостей і сіл. З’їзд зобов’язав ревкоми і комітети незаможних селян усі сили і вміння віддати на боротьбу з бандитизмом та відбудову сільського господарства. В липні 1921 року жителі села обрали волвиконком і сільську Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Зміцнення органів Радянської влади викликало шалену лють ворожих елементів. У серпні 1921 року вони вбили 8 вільшанських активістів, серед них комуніста А. С. Карамалака. Для охорони села Рада і КНС створили спеціальні групи. Невдовзі куркульський бандитизм у волості було ліквідовано.
Поступово налагоджувалось господарство села. Щоб повністю освоїти орні землі і успішно провести сівбу, земельна комісія сільської Ради, комітет незаможних селян організували забезпечення бідноти посівним матеріалом. В січні 1922 року вони створили на селі зернові фонди, постійні столярсько-теслярські і ковальські майстерні та прокатну станцію. Через збутову сільськогосподарську кооперацію незаможники одержали в кредит необхідний реманент. 1922 року у волості було засіяно 16 023 десятини, наступного — 27 587 десятин. На 1925 рік споживча кооперація у Вільшанці об’єднувала 156 господарств, збутова й кредитна — 363.
Одночасно з вирішенням господарських питань партійний осередок та Рада приділяли велику увагу зміцненню школи і ліквідації неписьменності серед дорослого населення. На 1925 рік у трьох початкових школах навчалося 468 дітей, працювало 7 учителів. У школах лікнепу опановувало грамоту 45 чоловіків і 22 жінки.
В урочистій обстановці напередодні 7-х роковин Великого Жовтня у Вільшанці організовано загін юних піонерів ім. В. І. Леніна. На збори, що проходили під гаслом «Вчитися і бути готовим замінити своїх старших товаришів», крім дітей, прийшли майже всі дорослі жителі села. Згодом цей загін допомагав створювати піонерські організації в усіх школах району (1923 року Вільшанка стала районним центром).
Наприкінці 1923 року у Вільшанськохму районі протягом двох тижнів проводилась кампанія добровільної допомоги пролетарському студентству, під час якої було зібрано 100 пудів зерна. Сільський клуб і хату-читальню щовечора охоче відвідувала молодь. Тут працювали різні гуртки. Комсомольці (в 1925 році їх налічувалось 28 чоловік) ставили спектаклі, вчителі читали лекції. Комітет незаможних селян організував збір коштів на ремонт амбулаторії, при якій згодом відкрили аптеку. В селі працювали лікар, фельдшер і санітар.
12 листопада 1924 року у Вільшанці відбувся третій волосний з’їзд Рад. Це був перший з’їзд після смерті В. І. Леніна. Делегати його урочисто поклялись, що будуть твердо йти за Комуністичною партією, виконувати всі заповіти вождя. Для залучення до активної участі у політичному, економічному та культурному житті представників інших національностей на території Вільшанського району були виділені болгарські національні Ради: Вільшанська, Добрівська, Станкуватська, Олексіївська. Через рік Вільшанка увійшла до складу Лисогірського району. За рішенням Первомайського окрвиконкому від 9 грудня 1927 року створюється Вільшанський болгарський район з населенням 13400 чоловік. У Вільшанці тоді проживало 6131 чоловік.
Рада, комуністи спільно з комсомольцями проводили велику агітаційну роботу щодо здійснення ленінського кооперативного плану. У переважної частини жителів села, шо вже мали достатню кількість землі, не вистачало сільськогосподарського реманенту, тягла для її обробітку. Так, 1925 року на 1365 господарств села припадало всього 22 молотарки, 7 сівалок, 80 косарок, 48 віялок, 600 плугів. 781 двір зовсім не мав робочої худоби, у 298 було по одній голові, у 242 — по дві, в 44 — по три голови. Вже того ж 1925 року у Вільшанці утворили машинне товариство, а наступного — перші групи спільного обробітку землі. В 1929 році їх налічувалося понад десяток. До них вступали й середняки. На кінець цього ж року селяни усуспільнили 25 проц. посівної площі.
Активними організаторами перших колективних господарств стали комуністи Д. С. Богуцький, П. Г. Величко, безпартійні активісти Г. М. Гриненко, І. А. Кульов та інші. Для ознайомлення з передовим досвідом роботи голова сільського комітету незаможних селян П. Г. Тодоров восени 1929 року відвідав радгосп «Гігант» Ростовської області, а після повернення розповів односельцям про переваги великого високомеханізованого господарства над одноосібними.
Керована партійною організацією села біднота дала рішучу відсіч ворогам колгоспного ладу. З артілей виключили і виселили за межі України 9 куркулів. Всього у Вільшанці було створено 12 колгоспів, що об’єднували весною 1932 року 85 проц. селянських дворів: ім. К. Маркса, ім. Петровського, ім. Будьонного, ім. Комінтерну, ім. Чубаря, «8 Березня» та ін. 3 метою надання необхідної допомоги Вільшанському болгарському району. 26 липня 1932 року Секретаріат ВУЦВКу заслухав звіт Вільшанського райвиконкому. У постанові Секретаріату наголошувалося на посиленні масово-політичної й виховної роботи серед населення, на господарському зміцненні колгоспів і ліквідації в них зрівнялівки та знеосібки, запропоновано Наркомзему УРСР до осінньої сівби у Вільшанці створити МТС. З жовтня 1932 року в селі працювала Калмазівська МТС. Через два роки в її машинному парку було понад 50 тракторів. Для підготовки колгоспних кадрів зимою 1932 року в селі створюється міжколгоспна школа бригадирів, агротехніків, трактористів, в якій навчалося 75 чоловік. Згодом ця школа працювала при МТС.
Для підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва весною 1932 року в колгоспах організовано постійні бригади, за якими закріпили земельні ділянки, тягло, реманент. Комуністи села, Рада, комсомольці й молодь розгорнули в колгоспах соціалістичне змагання за своєчасну підготовку і проведення в стислі строки сівби. Переможцем змагання стала бригада, яку очолював Я. І. Опря з колгоспу ім. Чубаря. За підсумками соціалістичного змагання 1932 року Вільшанський район посів третє місце в області.
До активної громадської роботи широко залучалися жінки. Колгоспниці артілі ім. К. Маркса викликали на змагання всіх жінок Вільшанки. Тільки за 1931 рік були відзначені 24 жінки-ударниці. Трудівниці колгоспу ім. К. Маркса 1932 року брали участь у зборі коштів на побудову літака «Українська колгоспниця».
1934 року Вільшанську Раду поділили па Іллічівську і Вільшанську, а наступного до Вільшанського району приєднали населені пункти з сусідніх районів. В ньому діяло 10 первинних партійних організацій, які об’єднували 126 комуністів. Райком партії і виконком районної Ради подавали постійну допомогу вільшанським колгоспам у налагодженні організації праці, піднесенні трудової дисципліни, забезпеченні господарств кваліфікованими спеціалістами. Підвищувалася врожайність громадських лавів. Якщо в 1934 році колгоспники з кожного гектара збирали по 33 цнт цукрових буряків, то в 1936 році — вже по 125 цнт. 1940 року в артілі ім. Комінтерну виростили озимої пшениці по 20 цнт з гектара, ячменю — по 23,3 цнт, цукрових буряків — по 300 цнт. Господарство виконало плани хлібозаготівель і здало державі понад план 500 цнт зернових. Не раз відзначалися зразковою працею молоді механізатори, перші трактористи села А. В. Опря та І. М. Березовський. В 1935 році комбайнами зібрано 63 проц., а в 1940 році — близько 90 проц. зернових. В 1938—1940 рр. при Калмазівській МТС понад 100 дівчат-комсомолок закінчили курси трактористів.
Радянський уряд подавав велику допомогу Вільшанському району також в розвитку охорони здоров’я, культури й освіти. Ще 1932 року в селі відкрилася лікарня на 25 ліжок, в якій працювало 2 лікарі, 2 фельдшери. Напередодні Великої Вітчизняної війни лікарня мала терапевтичне і педіатричне відділення. Майже повністю було ліквідовано неписьменність, всі діти шкільного віку навчалися. В 1936 році семирічну школу реорганізовано в середню. Крім того, працювали дві семирічки. В 30-х роках вільшанці побудували два нові шкільні приміщення. Вільшанську болгарську семирічну школу закінчила Л. Г. Горячко, професіональна перекладачка художніх творів з болгарської мови. У її перекладах видані українською мовою твори Д. Ангелова, М. Горчивкіна, С. Даскалова та багатьох інших болгарських письменників.
При районному будинку культури, двох колгоспних клубах і двох червоних кутках діяли драматичний, хоровий, музичний, фізкультурно-спортивний гуртки, в яких активну участь брали комсомольці й молодь. Вечорами тут проводились бесіди, читалися лекції, демонструвалися кінофільми. Працювала бібліотека для дорослих і дітей. З січня 1932 року виходила газета «Колгоспна праця».
Зростання політичної активності селян знайшло яскравий вияв в участі їх у різних кампаніях державного значення. Так, колгоспники артілі ім. Чубаря 1937 року сплатили позику на оборону країни на суму 43 тис. крб., зібрали 2 тис. крб. на будівництво нових пароплавів «Тимирязев» та «Благоев», замість потоплених фашистами біля берегів Іспанії. У грудні 1939 року до Вільшанської та Іллічівської сільських Рад депутатів трудящих одностайно обрані кращі трудівники села. Зокрема, до Вільшанської сільради увійшло 23 депутати, з них 5 членів КП(б)У, 4 комсомольці, у т. ч. комсомолка-стахановка Ф. С. Нєдєлкова. Обидві сільські Ради дбали про впорядкування села, озеленення його, ремонт шляхів і мостів, поліпшення роботи побутових майстерень і культурних закладів. Представники різних національностей: українці, болгари і росіяни у співдружності будували нове соціалістичне життя.
Життєвість, сила великої дружби народів особливо проявилися в роки Великої Вітчизняної війни. 27 червня в усіх колгоспах відбулися мітинги-протести проти віроломного нападу гітлерівських військ на нашу країну. Трудящі допомагали будувати польові аеродроми, копали окопи й протитанкові рови. За рішенням райкому партії та райвиконкому було створено винищувальний загін.
2 серпня 1941 року фашистські війська захопили Вільшанку. Після нелюдських знущань вони стратили комуніста П. Г. Тодорова, голову колгоспу Д. П. Фударя, голову Іллічівської сільради І. Г. Заболотного. 1943 року в центрі села гітлерівці стратили 17 командирів Червоної Армії, що потрапили в оточення і вели тут підпільну боротьбу.
Окупанти забрали на фашистську каторгу 60 і розстріляли 108 вільшанців, а по району закатували понад 1500 громадян і майже 2 тис. вивезли до Німеччини, пограбували колгоспи і МТС, у населення відбирали продовольство, худобу, теплі речі. Вони зруйнували в селі всі колгоспні і виробничі будівлі, 2 шкільні приміщення, будинок лікарні, книгарню, десятки житлових будинків. Для боротьби з ворогом 1942 року в селі організовується підпільна диверсійна група з 16 чоловік, яка розповсюджувала серед населення зведення Радянського Інформбюро, допомагала військовополоненим тікати з таборів. Комсомолка М. Д. Червенко влаштувалась на роботу у паспортний стіл вільшанської комендатури і таємно виносила чисті бланки паспортів та евакодокументи, які передавались військовополоненим. У грудні 1943 року гестапівці напали на слід підпільної групи і після звірячих катувань стратили її керівника М. П. Кожем’якіна, а також Л. Н. Гірник, М. Д. Червенко, В. О. Янус, М. І. Лагонду, військовополоненого О. Соколова та інших.
Багато вільшанців зі зброєю в руках захищали соціалістичну Батьківщину. 151 воїн загинув смертю хоробрих. Серед них — перший секретар райкому партії С. О. Клименюк, комуністи С. К. Величко, П. І. Куценко, комсомольці В. П. Боцуляк, Г. І. Дмитрієв та інші.
21 березня 1944 року частини 33-го гвардійського стрілецького корпусу визволили Вільшанку від гітлерівських загарбників.
Відразу ж відновили свою діяльність районні й сільські партійні та радянські органи. Під їх керівництвом трудящі розпочали відбудову народного господарства, культурно-освітніх закладів. Уже 27 березня 1944 року Вільшанський та Іллічівський виконкоми сільських Рад на своїх засіданнях накреслили заходи якнайшвидшого проведення весняної сівби. Насіння збирали в колгоспників, землю орали коровами.
Велику трудову активність проявили сільські механізатори на чолі з директором МТС, інвалідом Великої Вітчизняної війни В. І. Зелінським. З багатьох розкиданих повсюди деталей трофейної техніки складали трактори. В кінці 1944 року МТС мала 35 тракторів і 18 комбайнів. В соціалістичному змаганні серед механізаторів відзначились Т. Г. Войков, який трактором ХТЗ виорав 475 га м’якої оранки і зекономив 1600 кг пального, і тракторист А. С. Драганов, який трактором У-2 зорав 408 га і зекономив 890 кг пального. В соціалістичному змаганні 1944 року Калмазівська МТС виборола перше місце в області. Під час жнив третину зернових культур колгоспники скосили косами і серпами.
Одночасно з відбудовою сільського господарства колгоспники подавали допомогу військам діючої армії. У фонд оборони трудівники артілі ім. Комінтерну здали 2250 цнт зерна. На будівництво ескадри міноносців колгоспники артілі «8 Березня» внесли 14 тис. крб., а по району — 350 384 крб. Сільська Рада і колгоспи подбали про забезпечення сімей військовослужбовців та загиблих воїнів усім необхідним. Тільки в 1944 році вони одержали 168 цнт хліба і 541,7 тис. крб. За ініціативою райкому партії та райвиконкому колгоспи почали засівати ділянки озимих для створення фонду допомоги дітям-сиротам. Разом з усіма трудящими району вільшанці взяли шефство над Макіївською шахтою «Пролетарська південна» шахтоуправління № 9. Вони допомагали гірникам робочою силою, продовольством.
Протягом 1944 року відновили роботу школи, районна лікарня, райсанстанція, районний і сільський клуби, бібліотека. Почав працювати радіовузол. З вересня виходила районна газета «Колгоспна праця» (з 1967 року — «Ленінська зоря»).
Велику масово-політичну діяльність проводили первинні партійні організації: територіальна, при колгоспі «Аврора» та МТС, відновлені 1944 року. В 1947 році створено парторганізацію при артілі ім. Комінтерну. У районній партійній організації на 1946 рік налічувалось 142 члени партії.
Комуністи очолили вирішальні ділянки виробництва. Так, В. І. Зелінського обрано головою колгоспу «Аврора», М. Ф. Деркач знову очолив МТС, О. К. Голубенко повернувся в тракторну бригаду. З ініціативи депутатів Іллічівської сільської Ради в 1948 році між сільрадами, колгоспами села, рільничими і тракторними бригадами та ланками розгорнулося соціалістичне змагання за дострокове виконання четвертої п’ятирічки, в яке включилися трудящі всього району.
В 1946—1947 рр. усі артілі села відновили довоєнні площі орних земель. На кінець четвертої п’ятирічки в колгоспах значно зросли врожайність зернових і технічних культур та продуктивність тваринництва. Так, 1950 року в колгоспі «Аврора» зібрали озимої пшениці з площі 681 га по 21,3 цнт, а з окремих ділянок по 40—45 цнт. Тракторна бригада О. К. Голубенка виростила по 25 цнт усіх зернових. Показники ланкових Ф. А. Опрі, А. О. Опрі, Ф. С. Кірової — понад 300 цнт цукрових буряків з гектара. Комбайнер О. І. Карамалак за 24 робочі дні скосив зернових 340 га і намолотив 8160 цнт, О. І. Опря за цей час скосив 300 га і намолотив 7 тис. центнерів.
Важливим фактором організаційно-господарського зміцнення колгоспів стало їх об’єднання. 1950 року з 6 вільшанських і 4 сусідніх артілей утворено дві: «Аврору» та ім. 40-річчя Жовтня. Пізніше до них було приєднано ще два господарства сусідніх населених пунктів. За новими колгоспами закріплено орної землі: «Авророю»— 6075 га, ім. 40-річчя Жовтня —4800 гектарів.
В 1958 році обидві артілі зібрали в середньому по 22 цнт зернових. Значних успіхів домоглися господарства в розвитку тваринництва. Так, у колгоспі ім. 40-річчя Жовтня в 1958 році надоїли на одну фуражну корову по 2645 кг, а доярки JI. Д. Тодорова, В. В. Мурза, Ю. В. Островерха, В. О. Кауліна — 3500—4000 кг. Протягом 1947 — 1958 рр. було нагороджено орденами і медалями значну групу колгоспників і механізаторів МТС. Ордена Леніна удостоєно комбайнера О. І. Кара-малака, голову колгоспу «Аврора» В. І. Зелінського, ордена Трудового Червоного Прапора — бригадира тракторної бригади О. К. Голубенка, бригадирів рільничих бригад І. П. Опрю, В. Я. Балева, доярку колгоспу ім. 40-річчя Жовтня Ю. В. Островерху, директора МТС М. Ф. Деркача відзначено орденом «Знак Пошани».
Активну участь взяли вільшанці у спорудженні на річці Синюсі тоді найбільшої на Україні серед сільських електростанцій Червонохутірської ГЕС, що стала до ладу напередодні 40-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Вона живила струмом усі колгоспи і підприємства району. В господарствах Вільшанки було електрифіковано всі виробничі процеси.
У 1958—1970 рр. в обох колгоспах запроваджено госпрозрахунок у бригадах і на фермах, комплексну механізацію трудомістких процесів у тваринництві і рослинництві. Збільшився продаж державі сільськогосподарської продукції. За високі показники у вирощуванні зернових, цукрових буряків, піднесенні продуктивності тваринництва в 1966 році 22 працівники колгоспів нагороджені орденами і медалями СРСР. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно комбайнера колгоспу «Аврора» П. С. Єнчева.
Обидва колгоспи значно збільшили виробництво зернових і технічних культур, підвищили продуктивність тваринництва. За восьму п’ятирічку зросли грошові доходи господарств. В колгоспі «Аврора» 1970 року прибутки становили 689,8 тис. крб., ім. 40-річчя Жовтня — 432,4 тис. крб. Середньорічний заробіток працюючого досяг 1000 карбованців.
267 вільшанців, переможців у соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, нагороджено ювілейною медаллю. За успішне виконання планів восьмої п’ятирічки удостоєно орденів і медалей СРСР 14 передовиків колгоспів. Орденом Леніна відзначена праця кращої доярки району з колгоспу «Аврора» В. І. Кірової, орденом Трудового Червоного Прапора — тракториста Д. М. Алаєва, доярки О. С. Рибак, завідуючих молочнотоварними фермами О. І. Черниш та М. С. Цимбаленко, секретаря парторганізації колгоспу ім. 40-річчя Жовтня О. 3. Кушнаренка, колгоспниці В. М. Кульової.
В соціалістичному змаганні на честь XXIV з’їзду КПРС першими рапортували про дострокове виконання зобов’язань і планів першого кварталу колективи молочнотоварних ферм колгоспів. 1971 року в «Аврорі» зібрали з кожного гектара зернових по 34,8 цнт, у т. ч. озимої пшениці по 39,6 цнт. Колгосп ім. 40-річчя Жовтня виростив зернових по 28,2 цнт з гектара і по 34,2 цнт пшениці. Доярки колгоспу «Аврора» за 1971 рік в середньому надоїли від кожної корови понад 3600 кг молока, а О. І. Раленко — понад 4600 кілограмів.
За останні роки в господарствах села споруджено 11 корівників, 22 свинарники, 2 пташники, 6 зерносховищ, 2 майстерні, 2 гаражі. В артілі «Аврора» збудовано двоповерховий адміністративний будинок, дитячі ясла. Прокладено 12 км водопроводу, 9 км шляхів з твердим покриттям, заасфальтовано токи, господарські двори.
Великі плани у трудівників Вільшанки на дев’яту п’ятирічку. Колгосп «Аврора» має підвищити врожайність озимих на 8 цнт проти 1970 року, виробити продуктів тваринництва 14 481 цнт проти 10 300 цнт в 1970 році. В колгоспі ім. 40-річчя Жовтня планують збільшити врожайність озимих на 2 цнт, кукурудзи —на 4 цнт, виробити м’яса 3387 цнт проти 1137 цнт, завершити будівництво птахофабрики, міжколгоспного комбікормового заводу. Обидва колгоспи взяли підвищені соціалістичні зобов’язання на честь 50-річчя утворення СРСР. Так, колгоспники «Аврори» зобов’язались продати державі понад план: зернових — 275 тонн, цукрових буряків — 1400 тонн, м’яса — 80 тонн, молока — 45 тонн.
Первинні партійні організації обох колгоспів свою організаторську і масово-політичну роботу спрямовують на мобілізацію трудящих для виконання завдань партії і уряду. Партійні бюро систематично займаються питанням добору, розстановки і виховання кадрів, на відповідальних ділянках виробництва трудяться комуністи. Так, у колгоспі «Аврора» з 47 членів і кандидатів в члени КПРС працюють механізаторами 20, в рільництві 7, в тваринництві 7. В колгоспі ім. 40-річчя Жовтня налічується 32 комуністи. Партійним організаціям активно допомагають 92 колгоспні комсомольці. Всього в селищі (з 1967 року Вільшанка перетворена на селище міського типу) 20 первинних партійних організацій, у яких на обліку 403 комуністи; 20 комсомольських організацій, які об’єднують 443 комсомольці. Під їх керівництвом за роки восьмої п’ятирічки підприємства селища: райпромкомбінат, комбінат побутового обслуговування, харчокомбінат, інкубаторна станція, «Міжколгоспбуд», який має цегельний завод, комбінат комунальних підприємств, хлібозавод, друкарня — успішно виконали свої виробничі плани.
З 1967 року Вільшанка знову стала районним центром (з 1963 року вона входила до Добровеличківського району). Селищна Рада, в складі якої 84 депутати (серед них 25 комуністів, 17 комсомольців; 32 жінки), разом з численним активом докладає багато зусиль для виконання трудящими виробничих планів, завдань культурного будівництва, впорядкування селища.
Протягом восьмої п’ятирічки за рахунок бюджету Ради в селищі споруджена 5 одноквартирних, 2 чотириквартирні, 6 восьмиквартирних, З шістнадцятиквартирні житлові будинки, зведено чотириповерховий адміністративний будинок. Завершується будівництво двоповерхового дитячого садка, бібліотеки, кафе-ресторану, триповерхового приміщення школи. Вже зникли хати під солом’яною стріхою. На свої кошти колгоспники, робітники і службовці побудували понад 400 жител. Силами трудящих впорядковано парк і сквер, прокладено тротуари, заасфальтовано вулиці та центральну площу, проведено водопровід. До послуг вільшанців — 15 магазинів. Працюють їдальня і кафе. Райцентр зв’язаний шосейними шляхами з залізничними станціями Підгородня та Йосипівна. У 1972 році стала до ладу автобусна станція. Є де відпочити вільшанцям влітку: на березі Синюхи обладнано водну станцію і пляж. Через річку перекинуто красивий залізобетонний міст.
З медичних закладів у селищі є лікарня на 75 ліжок, поліклініка з рентгенологічним кабінетом, пологовий будинок, стоматологічне відділення, санепідеміологічна станція, аптека, де працюють 20 лікарів і 81 спеціаліст з середньою медичною освітою.
У середній і восьмирічній школах навчаються близько 900 хлопчиків і дівчаток, працюють 70 вчителів. Є будинок піонерів, музична школа, дитячий садок.
При районному будинку культури на 600 місць діють хоровий, музичний, танцювальний гуртки. Тут часто виступають артисти Кіровоградського обласного музично-драматичного театру ім. М. Л. Кронивницького, заслужений самодіяльний ансамбль танцю УРСР «Ятрань». При клубі відмінної роботи колгоспу ім. 40-річчя Жовтня у 6 гуртках художньої самодіяльності беруть участь
152 аматори. Працюють сільськогосподарські і фізкультурні гуртки. У первинній організації товариства «Знання» — 22 чоловіка — спеціалісти сільського господарства, вчителі восьмирічної школи. В 1971 році вони прочитали для населення 284 лекції і доповіді. Організації ДСТ «Колос» в обох господарствах охоплюють молодь фізкультурно-спортивною роботою. На селищному стадіоні відбуваються районні і зональні змагання з різних видів спорту. По закінченні основних сільськогосподарських робіт у клубах і будинках культури відзначають день колгоспника, свято тваринника. Стали традицією урочисті проведення комсомольсько-молодіжних весіль.
В селищі є районна бібліотека для дорослих, районна дитяча, сільська і дві шкільні бібліотеки, в яких налічується до 60 тис. примірників книг. Тут проводяться писнути, обговорення книг, читацькі конференції, усні журнали. На 1972 рік кожні 100 жителів селища передплатили 1404 примірники газет і журналів. В центрі селища встановлено пам’ятник В. І. Леніну, а також два пам’ятники і обеліск воїнам -визволителям.
В процесі комуністичного будівництва утверджується висока ідейність у житті та праці, у відносинах між людьми. Доброю традицією стали дружні зв’язки і взаємо-відвідування між колгоспниками Вільшанського району і трудящими Толбухінського округу братньої Болгарії. Дружба ця має глибоке коріння. Ще під час російсько-турецької війни 1877—1878 рр. вільшанці брали активну участь у визволенні Болгарії. Взимку 1880 року вони тепло вітали своїх земляків, бійців військових частин генерала В. І. Гурко, відважних героїв Шинки, серед них були повні георгіївські кавалери С. Боев, С. Федоров. І тепер тривають дружні зв’язки жителів Вільшанки з трудящими НРБ, а саме села Алфатар та міста Сілістрії.
Готуючись до 50-річчя утворення СРСР — великого свята радянського багатонаціонального народу, вільшанці своїми трудовими здобутками й усім життям переконливо засвідчують плодотворні наслідки здійснення ленінської національної політики Комуністичної партії.
І. І. ГУРЖОС, Л. С. РАСПУТНЕЙ