Дмитрівка, Знам’янський район, Кіровоградська область
Дмитрівка — село, центр сільської Ради. Розташована в долині річки Інгульця, за 10 км на північний схід від районного центру і залізничної станції Знам’янка. Населення — 4252 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Веселий Кут, Гостинне, Долина, Калинівка, Новомиколаївка, Плоске, Христофорівка, Шамівка.
Землі, на яких розташована Дмитрівка, заселялися ще в давні часи. Про це свідчить знайдене поблизу села кам’яне знаряддя праці доби пізньої бронзи (II — початок І тисячоліття до н. е.).
Заснування Дмитрівки належить до 30-х років XVIII ст. У 1736 році її зруйнували татари. 1752 року, в зв’язку із створенням на південному кордоні Росії лінії військових укріплень, тут розташувалася 17-а рота сербського гусарського полку. Після ліквідації Нової Сербії жителів Дмитрівки перевели на становище державних селян.
З 1819 року Дмитрівка—волосний центр військових поселень. Жителів звідси насильно переселили за Дністер. За нерухоме майно військове відомство повинно було сплатити переселенцям понад 17 тис. крб., які вони так і не одержали. Судова справа з цього приводу тяглася понад 25 років, дійшла навіть до Сенату, але й тут селянам відмовили. На новому місці було засновано дві Дмитрівки (нині знаходяться в Белградському і Кілійському районах Одеської області). У селі розмістився штаб 3-го ескадрону уланів, а згодом — управління 3-ї волості Новоросійського військового поселення. Були споруджені приміщення штабу й казарми. Строго регламентований режим військових поселенців не давав їм можливості систематично займатися своїм господарством, роботи на полі виконувалися несвоєчасно. Все це призводило до низьких урожаїв. За час існування військового поселення площа орної землі в селі зменшилася на 11 проц. 1857 року землі військового поселення були передані сільській общині, а військових поселенців перевели на становище державних селян. На той час у Дмитрівці налічувалося 1338 ревізьких дуга. Розмір наділу на ревізьку душу становив 5,7 десятини.
В останній чверті XIX ст. посилився процес розшарування серед селян. На 1886 рік 868 господарств володіли 5054 десятинами землі. Землі не було у 165 родин; 538 бідняцьких господарств села користувалися 2774 десятинами землі, з якої понад третина здавалася в оренду. В той же час 43 хазяї володіли 937 десятинами орної землі. Через неоднакову родючість грунтів наділ дрібнився на 10 ділянок, що вело до черезсмужжя. У 1886 році 52 двори мали від 5 до 18 голів робочої худоби, тоді як 392 господарства — від однієї до двох голів. Безкінні селяни — їх було на той час 40 проц.— у першу чергу обробляли ділянки, розміщені поблизу села, а віддалені тривалий час залишалися без догляду. З наявних у селі 420 плугів лише 11 було залізних. Через нестачу тягла та реманенту більша частина селян збирала на своїх наділах низькі врожаї зернових — пшениці й ячменю по 30—36 пудів з десятини. Значна частина селян займалася ремісництвом. У 1886 році тут налічувалося 305 майстрів, підмайстрів, учнів та робітників. Поширеним промислом було випалювання вугілля, деревину для якого завозили з Чорного лісу.
1859 року Дмитрівка стала волосним центром. З розвитком капіталістичних відносин село досить швидко перетворилося на торговельне містечко. Цьому, деякою мірою, сприяло вигідне його розташування на перетині шляхів Чигирин — Олександрія та Єлисаветград — Кременчук. У Дмитрівку завозилися товари з Єлисаветграда, Новогеоргіївська, Нової Праги, Олександрії, Кременчука. Нерідко з’являлися торгові агенти з Миколаєва, Одеси та інших міст півдня України. Злидні, відсутність належного медичного обслуговування призводили до високої смертності населення. Тільки за 1876—1885 рр. у містечку померло 689 дітей. Лікарську дільницю на 15 ліжок, де працювало 2 фельдшери, відкрито тут у 1871 році. Містилася вона в темному незручному будинку.
До 1878 року, коли відкрилася земська школа, тут діяли невеличка волосна та три приватні школи, в яких дітей навчали відставні унтер-офіцери. Казна ж на утримання шкіл виділяла щорічно не більше 36 крб.. Багато селянських дітей лишалися поза школою. Так, наприклад, 1894 року 37 проц. дітей шкільного віку не навчалося, а з тих, що ходили до школи, навчання закінчили лише 125. Наприкінці минулого століття з 7640 жителів передплачували періодичні видання лише 34 чоловіка. Школа та вчителі за браком коштів лишалися без газет і журналів. Неписьменністю селян користувалися заможні верстви Дмитрівки. Наприклад, для прийняття повної ухвали сходкою необхідно було зібрати дві третини голосів. Протокол підписували ті, що знали грамоту, а це переважно були багатії. Для того, щоб провести якесь рішення в своїх інтересах, вони до списків присутніх часто заносили прізвища давно померлих селян.
Напередодні революції 1905—1907 рр. у Дмитрівці розповсюджувалася нелегальна література. В ніч на 20 квітня 1903 року невідомі розкидали в містечку брошури й листівки, серед яких були і примірники «Искры». Під впливом революційної боротьби, яку вели залізничники Знам’янки, жителі Дмитрівки Є. Лєкарєв, М. Соїн та Г. Жинжаров закликали односельців до повалення самодержавства.
Дмитрівець В. К. Безуглий, який перебував в Ашхабаді на військовій службі, брав там участь у збройному виступі робітників, за що в 1907 році був заарештований і засуджений до каторжних робіт. Через три роки втік із заслання, повернувся в село й продовжував активно боротися проти царизму.
Столипінська реформа призвела до руйнування сільської общини. За 1907— 1909 рр. 420 господарств, яким виділили 2598 десятин землі, вийшли з неї. До Сибіру з Дмитрівки виїхало 87 чоловік. Нові злидні принесла трудящим перша світова війна. З 1305 працездатних чоловіків на війну було забрано 11182. Заможні селяни підкупами уникали призову до армії. Часті реквізиції робочої худоби, транспортних засобів прискорювали розорення бідняцьких господарств. В 1916 році 876 дворів не мали робочої худоби, а у 1012 господарствах не було корів. Відсутність робочих рук, тягла призвели до різкого скорочення сільськогосподарського виробництва. 579 селянських родин із 1690 не засівали жодної десятини посіву і поповнювали ряди наймитів. Після повалення самодержавства біднота виступила за справедливий переділ общинної землі. Сутички між селянами і куркулями відбувалися протягом майже всього літа.
Про Жовтневе збройне повстання в Петрограді дмитрівці дізналися від солдатів-фронтовиків Я. М. Атаманенка та Т. О. Самборського, що мали зв’язки із залізничниками Знам’янки. 4 листопада на загальних зборах дмитрівської бідноти було ухвалено резолюцію, в якій говорилося: «Ми, селяни м. Дмитрівки Херсонської губернії…підтримуємо і надалі будемо підтримувати лише владу Народних Комісарів і владу Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів, діяльність яких спрямована на захист пролетаріату і трудящого селянства». На цих же зборах обрали Раду селянських депутатів, головою якої став Я. М. Атаманенко. У другій половині січня 1918 року в селі було проголошено Радянську владу. Земельний відділ Ради у березні приступив до обліку землі, щоб наділити нею бідноту. Але закінчити цю роботу не вдалося — Дмитрівку окупували австро-німецькі війська. Чимало місцевих жителів у той час пішло до партизанів, що діяли у Чорному лісі.
Після вигнання окупантів у листопаді владу в селі захопили петлюрівці, яких вибили з Дмитрівки у січні 1919 року. Було обрано волвиконком. У квітні сформовано партосередок. Революційні перетворення проходили в обстановці жорстокої боротьби з куркулями, махновцями, григор’євцями. Для боротьби з контрреволюцією Знам’янський районний комітет партії мобілізував комуністів. У складних умовах боротьби з бандитизмом комуністи приділяли багато уваги виконанню планів продрозверстки — організували продзагони, які за короткий строк зібрали для Червоної Армії 17 тис. пудів зерна та багато інших сільськогосподарських продуктів.
У серпні 1919 року Дмитрівку захопили денікінці. Повернулися поміщики, підняли голову куркулі. Селяни всіляко саботували накази денікінського командування. У січні 1920 року частини 14-ї армії вигнали денікінців із села. Понад 150 дмитрівців влилися до лав червоноармійців.
Відновив роботу волвиконком, який очолив Я. І. Самборський. Влітку волвиконком провів перерозподіл землі — по 1,8 десятини на їдця. У червні 1920 року в Дмитрівці були створені КНС, які розгорнули активну роботу щодо допомоги фронту. Тоді ж організовано і артіль, яка налагодила постачання возів військовим частинам. Дещо пізніше почали працювати майстерні з ковальським, слюсарним та столярним відділеннями для ремонту тачанок і зброї.
16 жовтня 1920 року до Дмитрівки приїхав М. І. Каліній. На об’єднаному мітингу червоноармійців і селян він виступив з промовою, в якій закликав посилити допомогу фронту, щоб прискорити розгром останнього оплоту контрреволюції — врангелівців. М. І. Калінін також говорив про необхідність об’єднати всі сили для зміцнення молодої Радянської держави, розв’язання завдань господарського і культурного будівництва. На честь перебування М. І. Калініна в Дмитрівці на будинку культури встановлено меморіальну дошку.
Долати розруху доводилося у складній обстановці. Неподалік від села, у Чорному лісі, засіли банди, які тероризували бідноту, вбивали місцевих активістів, комуністів, комсомольців. У вересні 1920 року загін із 300 бандитів розгромив приміщення волосного військкомату, захопив документи та 40 тис. крб.. Був убитий один із організаторів комнезаму Ф. X. Мусевий. В ніч з 6 на 7 листопада 1921 року бандити закатували секретаря волосного комітету комсомолу І. М. Васильєва, що повертався із зборів сільської молоді. У зв’язку з розгулом бандитизму ще 18 вересня 1920 року в селі створено волревком, головою якого призначили колишнього фронтовика-залізничника Я. М. Атаманенка. З ініціативи комуністів волвиконком та волревком організували загони для боротьби з бандитизмом, збереження громадського майна і особистої власності громадян. Бійцями загонів були бідняки, члени КНС. Для керівництва цією боротьбою Знам’янський районний партійний комітет відрядив у Дмитрівку колишнього петроградського робітника, комуніста Г. В. Перевалова. Його обрали секретарем партосередку та головою волвиконкому. Олександрійський повітовий та Знам’янський районний комітети партії для ліквідації бандитських зграй направили сюди 2 червоноармійських полки. Навесні 1922 року з бандитизмом у волості було покінчено.
Під керівництвом комуністів та комсомольців (осередок створено в лютому 1921 року) жителі села приступили до відбудови народного господарства. КНС розподілив між бідняками конфісковані раніше у багатіїв майно і худобу. Значну допомогу селянам-біднякам надавала держава — 1921 року дмитрівці одержали 1682 пуди пшениці та жита, а в наступному році — 819 пудів зерна. Для забезпечення бідняцьких господарств тяглом і зерном влітку 1921 року в селі організовано кіннопрокатний пункт, тоді ж засновано сільське споживче товариство, а наступного року — комітет взаємодопомоги. Волвиконком і комнезам багато уваги приділяли врегулюванню трудових відносин між наймитами і куркулями. Для цього було створено комісію, члени якої скасовували кабальні для батраків угоди. Під керівництвом партійного осередку навесні 1924 року сільська біднота почала об’єднуватися в колективні господарства. В квітні виникла артіль «Червона поляна», в липні— «Червона зірка», в червні наступного року — артіль «Згода». Комуністи села виховували трудящих в дусі взаємодопомоги і товариськості. Так, у 1921 році селяни брали активну участь у відбудові залізничного транспорту — заготовляли дрова, розчищали сніг, прокладали колії. У вересні того ж року на Знам’янському залізничному вузлі працювало 40 возів з Дмитрівки.
Поряд з розв’язанням господарських питань волвиконком і комнезам приділяли велику увагу організації охорони здоров’я, народної освіти, культури, роботі з дітьми. 18 липня 1920 року в селі створено санітарну комісію, яка проводила тижні чистоти, місячники озеленення вулиць, площ тощо. На зиму 1922 року для лікарні завезли 5400 пудів дров, 13 пудів гасу. 1920 року в селі працювали 3 трудові і педагогічна школи. Комнезам регулярно забезпечував 43 учителів необхідними промисловими й продовольчими товарами. У липні того ж року створено волосний відділ народної освіти. Комуністи брали активну участь у діяльності організації «Геть неписьменність». На відкритих партійних зборах систематично заслуховувалися питання про роботу шкіл лікнепу, що працювали тут ще з початку 20-х років. 6—7 листопада 1922 року відбувся другий волосний з’їзд Рад, який оголосив ліквідацію неписьменності одним з першочергових завдань в галузі народної освіти. Значну роботу в цій справі проводили комнезами. Вони направляли бідняцьку молодь до середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, партійних шкіл. Тільки 1925 року здобувати знання в різні навчальні заклади відрядили 30 чоловік. Багато уваги приділялося боротьбі з дитячою безпритульністю. Восени 1921 року відкрився дитячий будинок на 100 дітей, пізніше було створено сільський осередок «Друг дітей». Працювали в Дмитрівці дві хати-читальні.
В листопаді 1921 року волвиконком створив спеціальну комісію для організації пролетарського театру і виділив для цієї мети 9 млн. крб. При театрі діяли сільськогосподарські курси, політична і науково-освітня секції, хоровий, музичний та драматичний гуртки, в яких брали участь 97 чоловік. Гроші, зібрані від концертів йшли на потреби народної освіти. Тут же працювала сільська бібліотека.
В ході соціалістичних перетворень на селі зростала громадська активність трудящих, зміцнювалися ряди партійного та комсомольського осередків. У січні 1924 року парторганізація оголосила ленінський призов у комнезами. У КНС вступило тоді 199 бідняцьких господарств. Того ж року Знам’янський райвиконком схвалив почин дмитрівців і рекомендував усім Радам району наслідувати їх приклад.
Партійна організація села разом з Радою і КНС приділяли велику увагу здійсненню ленінського кооперативного плану. В серпні 1926 року виник ТСОЗ «Спілка», через два роки в лютому місяці — ТСОЗ «Червоний орач». В липні 1927 року дмитрівські комсомольці в селі Макарисі вивчали досвід роботи комуни ім. Леніна, а після цього активно включилися у боротьбу за колективізацію у своєму рідному селі.
В січні 1930 року ТСОЗи об’єдналися у колгосп «Гігант», до якого ввійшло понад 2 тис. господарств. На весну 1931 року колективізацію в Дмитрівці було завершено. 1933 року з «Гіганту» виділили 11 колгоспів, 7 з яких були в Дмитрівці. Це — ім. Лаврентія, ім. Ворошилова, «Жовтень», «Політвідділ», «Комсомольська правда», ім. XVIII партз’їзду, ім. Фрунзе.
Восени 1930 року створено Дмитрівську МТС, розпочалося будівництво електростанції, майстерень, гаражів. У наступному році машинний парк МТС становив 30 тракторів. Парторганізація МТС, створена тут наприкінці 1930 року, звернула особливу увагу на подання допомоги відстаючим колгоспам. У травні 1931 року при МТС організували дві оперативні групи з 36 механізаторів та виділили 13 тракторів. План обробітку парів того року було виконано на 133,1 проц. У колгоспах Дмитрівки машинами оброблялося близько 14 тис. га посівних площ.
З поліпшенням культури землеробства зростала врожайність ланів. Так, артіль ім. Лаврентія 1936 року зібрала з кожного гектара посіву по 13,3 цнт озимої пшениці та по 220 цнт цукрових буряків. На сторінках районної газети з’явилися імена перших дмитрівських п’ятисотенниць — О. Іванової, Т. Малини та П. Косової, що виростили в 1936 році по 511 цнт цукрових буряків з га. На відзнаку Міжнародного жіночого дня парторганізація МТС створила жіночу тракторну бригаду.
За одержання високого врожаю соняшнику в 1937—1938 рр. (по 12,6 цнт на кожному з 40 га) до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року занесений колгосп «Політвідділ». Двічі — в 1939 та 1940 роках — цієї честі удостоєна вівцеферма артілі ім. Ворошилова, працівники якої добилися приплоду 130—160 ягнят на 100 вівцематок. Учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки були і комбайнер С. А. Хороленко (1938 року він зібрав у місцевих колгоспах зернові з площі 400 га, а в колгоспах Північного Казахстану — з 502 га), ветфельдшер колгоспу ім. Ворошилова І. П. Нетреба (успішно проводив ветеринарно-профілактичну роботу) та інші.
Сільська Рада дедалі більше уваги приділяла благоустрою Дмитрівки, розвитку охорони здоров’я, освіти, культури. Стали до ладу електростанція та радіовузол, було здійснено радіофікацію центральної частини села.
Лікарня забезпечувала населення кваліфікованим медичним обслуговуванням. 1937 року при ній відкрили солярій для лікування кістково-суглобних захворювань. На той час у Дмитрівці діяли 4 початкові, 3 семирічні та 2 середні школи, в яких здобували освіту 1700 учнів. їх навчали 90 вчителів. Серед колективу педагогів двоє учителів були відзначені урядовими нагородами: В. Е. Ляшенко — орденом Леніна та С. М. Васильєва — орденом Трудового Червоного Прапора. Улюбленим місцем відпочинку став парк, висаджений ще на початку 30-х років. До 19-ї річниці Великого Жовтня відкрили Палац культури ім. С. М. Кірова. При ньому діяла стаціонарна кіноустановка, працювали драматичний колектив, духовий оркестр, спортивні секції та дитяча технічна станція. До дмитрівців нерідко приїздили актори Кіровоградського та Одеського драматичних театрів. Заможне й культурне життя селян, вільна праця докорінно змінили їх свідомість. Старожил села 3. П. Мірошниченко писав у районній газеті: «Стариком почуваю себе краще, ніж був молодим. Все, що маю тепер, дала мені Радянська влада. Спасибі їй!».
Віроломний напад гітлерівської Німеччини перервав мирне життя трудящих. У перші ж дні війни більшість чоловіків пішла на фронт. Влітку 1941 року в Чорному лісі створено базу для розгортання партизанського руху. 6 серпня 1941 року село було захоплене гітлерівцями. Восени 1941 року виникла підпільно-диверсійна група на чолі з Я. Г. Гришиним та підпільна група в с. Шамівці, керівником якої став В. О. Ярош. Діями підпільних груп керував штаб партизанських загонів, на чолі з секретарем Кіровоградського підпільного обкому партії М. М. Скирдою. Штаб партизанських загонів і підпільних груп перебував нелегально у Шамівці на території сільськогосподарського технікуму.
В перший же день окупації партизани із загону ім. Щорса (базувався у Чорному лісі) у бою з гітлерівцями зазнали великих втрат. Командир загону І. І. Нечаев з групою бійців продовжував боротися проти окупантів. Фашисти заарештували його сім’ю, розстріляли дружину. У гестапівських катівнях загинула зв’язкова партизанського загону і дмитрівських підпільників С. Коваленко. 4 грудня 1941 року, розгромивши німецьку управу у Водяному, зморені партизани розташувалися на ночівлю в сараї з сіном на території Дмитрівського лісництва. Тут їх вистежили карателі. Зав’язався нерівний бій, але народні месники не здавалися; відстрілюючись, вони знищили 50 фашистів. Тоді гітлерівці підпалили сарай, в якому загинули всі партизани разом з командиром.
Підпільна група, очолювана В. О. Ярошем, виготовляла для партизанів фальшиві документи, розповсюджувала передруковані на машинці листівки із зведеннями Рад інформбюро, переправляла в партизанські загони хліб, зброю, одяг. Активну участь у діяльності цієї групи брали А. Г. Вихрест, М. Л. Зубаха, М. М. Добровольський, Т. П. Добровольська, Л. П. Слюсаренко, Н. Є. Сосновський та інші. Багато допомагали односельці: О. Л. Карнаух, Є. Т. Плохий, М. Я. Білогор, Д. О. Білокриницький та інші. Патріоти переховували партизанів, лікували поранених. Група розповсюдила 6400 листівок, випустила 1 тис. примірників газет, відправила до Чорного лісу в партизанські загони 340 цнт хліба, 40 цнт м’яса, а також багато одягу, взуття. Патріоти передали партизанам 180 гвинтівок, 16 автоматів, 300 гранат, велику кількість патронів. Понад 40 чоловік з цієї групи влилося до партизанських загонів.
У боротьбі проти фашистських окупантів у 1942 році загинули партизани С. І. Коваленко, С. С. Горбуленко, Д. С. Хом’яченко, М. С. Ткаченко. У боях на фронтах Великої Вітчизняної війни полягло 208 жителів села. Вихованцями дмитрівських шкіл були Герої Радянського Союзу І. Г. Євплов та К. Й. Гуренко. Поблизу с. Єрмоклея, в одному з жорстоких боїв по ліквідації Яссько-Кишинівського угруповання німецько-фашистських військ 21 серпня 1944 року єфрейтор К. Й. Гуренко із зв’язкою гранат кинувся під гусениці ворожого танка. За цей подвиг йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Командиру стрілецького батальйону І. Г. Євплову присвоєно це високе звання за вміле керівництво багатогодинним боєм у передмісті Берліна — Карлхорсті.
У листопаді 1943 року командир партизанського з’єднання І. Д. Діброва і командування рейдової 31-ї танкової бригади радянських військ розробили спільний план визволення Дмитрівки — важливого пункту німецької оборони на підступах до Знам’янки. Атака мала розпочатись о 9-й годині ранку 1 грудня одночасно з наступом 53-ї механізованої стрілецької бригади. Гітлерівці, зосередивши на східній околиці села значні сили (14 танків, 8 самохідних гармат, міномети і піхоту), розпочали наступ на сусіднє с. Плоске, кількома днями раніше визволене народними месниками. Скориставшись тим, що ворог не чекав удару з заходу, партизани під прикриттям чотирьох танків вибили фашистів із села і примусили їх відступити в Шамівку. Патріоти витримали шість контратак, супроводжуваних шквальним вогнем артилерії, танковими та авіаційними ударами. Танкісти разом з народними месниками утримували Дмитрівку протягом всього дня аж до вступу в село 1 грудня 110-ї гвардійської стрілецької бригади.
Перед партійними організаціями, виконкомом сільської Ради, що відновив роботу в грудні 1943 року, постало нелегке завдання — в найкоротший час відбудувати колгоспи, поновити роботу закладів культури, освіти, медичного та побутового обслуговування населення. Весна 1944 року була особливо тяжкою. На всі колгоспи села залишилося 116 коней, 294 корови, 31 сівалка і 57 плугів. В МТС налічувалося на той час 73 пошкоджені трактори, 45 плугів, 22 поламані комбайни. Цією технікою вона мала обслужити більше 30 колгоспів. Не вистачало посівного матеріалу. Значну позичку зерном надала держава. Територіальна партійна організація, партійні організації МТС і колгоспів провели роботу щодо розстановки комуністів на вирішальних ділянках виробництва, організували соціалістичне змагання за якнайшвидшу відбудову народного господарства. Ланка М. Зайцевої з колгоспу «Комсомольська правда» в 1945 році виростила по 175 цнт цукрових буряків на кожному гектарі. Ланковий з колгоспу ім. Сталіна Ф. Я. Косянчук 1947 року зібрав по 53 цнт кукурудзи з кожного гектара посіву. Сумлінною працею відзначилася тракторна бригада І. К. Василенка з Дмитрівської МТС, яка виконувала виробничі завдання на 178—230 проц. Протягом 1948—1950 рр. не раз здобувала першість серед трактористів МТС депутат обласної Ради В. М. Льовушкіна. 1948 року місцеві колгоспи повністю освоїли довоєнні посівні площі.
1948 року в селі створено 6 будівельних бригад. Будівельники спорудили 26 хат для колгоспників, 16 громадських приміщень. Держава відпустила колгоспам 273 куб. метри лісу, 12 тис. штук цегли та чимало інших будівельних матеріалів. Було відбудовано приміщення семирічної школи, сільської лікарні, будинку культури. Одразу ж після визволення села в 1944 році почали працювати середня, 3 семирічні та 2 початкові школи. Виконком сільської Ради щороку виділяв для їх потреб в середньому по 7 тис. крб. Влітку 1945 року почала працювати кінопересувка, при будинку культури створили 3 агіткультбригади, що обслуговували трудівників полів і ферм. Діяла бібліотека.
Артілі «Політвідділ», ім. Фрунзе, ім. XVIII партз’їзду, «Комсомольська правда» 1950 року об’єднано в одну — ім. Калініна (з 1959 року — «Україна»), а три інші господарства злилися з колгоспом ім. Сталіна (з 1959 року — «Правда»). Протягом 1950—1965 рр. проведено значну роботу щодо збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, зміцненню економіки та матеріально-технічної бази колгоспів. Зростала майстерність керівних кадрів та спеціалістів провідних галузей виробництва. Середня врожайність зернових культур 1965 року підвищилася у 1,5— 2 рази проти 1950 року. В колгоспі «Україна» вирощено по 22,5 цнт зернових з га, а в колгоспі «Правда» — по 23,7 цнт. Широко застосовувалися мінеральні добрива, гербіциди. Завдяки зміцненню кормової бази набуло розвитку тваринництво.
За роки восьмої п’ятирічки трудівники села значно підвищили продуктивність праці, завдяки чому збільшилася врожайність зернових і технічних культур. У 1969 році в колгоспі «Правда» зібрали по 29,6 цнт зернових з га, в колгоспі «Україна» — 27,8 цнт. Озимої пшениці виростили з кожного гектара в середньому по 26,3 цнт, а цукрових буряків по 235 цнт. Колгосп «Україна» спеціалізується на виробництві яєць. Тут завершено будівництво птахофабрики. Дмитрівські тваринники виконали восьмий п’ятирічний план по всіх показниках на 125—130 проц. Колектив колгоспу «Україна» став ініціатором у районі повної механізації виробничих процесів у тваринництві.
У Дмитрівку нерідко приїжджають делегації з інших районів і областей республіки, щоб перейняти досвід спеціалізованого господарства. Зокрема, для вивчення нових форм управління сільськогосподарським виробництвом, запроваджених у колгоспі «Україна», приїздили представники з Краснодарського краю, Удмуртії, Казахстану і Прибалтики. У колгоспі «Правда» побували делегації з Орловської і Курської областей РРФСР, а також з Болгарії та НДР. За успіхи, досягнуті в змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня, уряд нагородив орденом Леніна комбайнера П. Т. Хорольського і колишнього бригадира будівельної бригади Ф. П. Сатира. Орденом Трудового Червоного Прапора відзначені комбайнери О. С. Ткаченко, О. Ф. Бочковий, бригадир тракторної бригади І. А. Шкафер, орденом «Знак Пошани» — І. П. Денисенко, бригадир тракторної бригади І. В. Нікітін, головний зоотехнік Є. П. Степаненко, агроном М. М. Офіцерова. Майже двадцять років трудиться на посту голови колгоспу «Україна» колишній партизан, учитель М. М. Добровольський. Очолюваний ним колектив постійно вишукує нові шляхи зниження собівартості продукції. Це господарство одним з перших запровадило внутрігосподарський розрахунок. За сумлінну роботу і вміле керівництво голову колгоспу нагородили двома орденами «Знак Пошани» та орденом Жовтневої Революції. На честь Ленінського ювілею близько 200 передовиків колгоспного виробництва, охорони здоров’я, народної освіти і культури відзначено медалями «За трудову доблесть. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Протягом тривалого часу тут працював ланковим Ф. Я. Косянчук, якому за вирощування високих урожаїв кукурудзи 1957 року присвоїли високе звання Героя Соціалістичної Праці. Успіхам у колгоспі сприяла значною мірою вміла організаторська робота комуністів, яких понад 140 чоловік. Вони працюють механізаторами, рільниками, тваринниками.
Село повністю електрифіковане та радіофіковане. Тут діє майже 1,5 тис. радіоточок. Вулиці села обсаджені фруктовими і декоративними деревами. Шосейний шлях зв’язує Дмитрівку з районним центром, завершено прокладання дороги до с. Диківки. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня відкрито рух по залізобетонному мосту через річку Інгулець. З ініціативи виконкому сільської Ради розроблено генеральний план перебудови села, за яким визначені перспективні межі району забудови, накреслено заходи щодо впорядкування центру.
В 1970 році закладено парк. Ще в 1963 році колгосп «Україна» для потреб населення ввів у дію першу чергу водопроводу довжиною 3,5 км, нині споруджується його друга черга. Поблизу села прокладено трасу газопроводу Кременчук—Кіровоград і в найближчий час намічається газифікувати Дмитрівку. Колгосп спорудив приміщення контори, комплекс механічних майстерень для ремонту сільськогосподарської техніки, агробіолабораторію.
Завершується будівництво дитячого комбінату. Колгосп «Правда» побудував типове приміщення дитячих ясел, які діють цілодобово, восьмирічну школу з їдальнею, аптеку, медичний пункт, готель та клуб для жителів с. Христофорівки. В селі ведеться широке будівництво житлових приміщень та культурно-освітніх закладів. Споруджено двоповерховий восьмиквартирний будинок для вчителів, медпрацівників та службовців, ательє ремонту радіоприймачів та телевізорів. На дев’яту п’ятирічку заплановано збудувати типову середню школу на 960 учнів, стадіон, побутовий комбінат.
В 1965 році зведено нове приміщення поліклініки, завершується будівництво стаціонару на 100 ліжок. Жителів села обслуговує дільнична лікарня на 50 ліжок, де працюють 6 лікарів та 30 чоловік середнього медичного персоналу. За багаторічну працю старша медсестра К. І. Мелещенко відзначена орденом Леніна. В дитячому садку виховуються 35 малят, а для дітей робітників цегельного заводу в селі Гостинному 1969 року зведено нове приміщення дитсадка на 50 місць.
Ще у 1949—1952 рр. побудоване типове приміщення однорічної сільськогосподарської школи, яка за час свого існування підготувала понад 1 тис. садівників, овочівників, рахівників та інших спеціалістів. У селі є дві середні та дві восьмирічні школи, де здобувають знання близько 800 учнів, навчають їх понад 50 вчителів. Крім того, в Дмитрівці працює філіал музичної школи. За післявоєнні роки середні школи випустили майже 2 тис. юнаків і дівчат, які нині працюють в різних галузях народного господарства, освіти та культури. Серед них — народний артист УРСР В. І. Тимохін. Чимало випускників шкіл після закінчення вузів повернулися у рідне село. Переважна більшість місцевих учителів — колишні випускники дмитрівських шкіл. Педагогічні колективи проводять плідну роботу щодо навчання і виховання дітей.
В будинку культури постійно діють гуртки художньої самодіяльності — хоровий, хореографічний, вокальний, художнього читання та самодіяльна любительська кіностудія. Охоплюють вони 152 чоловіка. Колективи художньої самодіяльності брали активну участь у фестивалях, присвячених 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції, 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. До послуг жителів села — бібліотека. Її фонд становить 40 тис. томів.
В авангарді соціалістичного змагання за дострокове виконання плану дев’ятої п’ятирічки та гідну зустріч 50-річчя створення СРСР йдуть комуністи, яких у Дмитрівці 245. їх вірним помічником є великий загін комсомолу, який об’єднує 773 юнаки і дівчини.
До Дмитрівської сільської Ради депутатів трудящих 1971 року обрано 112 депутатів, серед них 50 комуністів, 13 комсомольців, 47 жінок. Депутати спираються на широкий актив, залучаючи його до роботи в постійних комісіях. Дев’ятим п’ятирічним планом передбачено здійснити великий крок у дальшому розвитку економіки та культури села, значно підвищити матеріальний добробут населення. Сумлінною працею колгоспники, робітники та службовці Дмитрівки домагаються виконання цих планів.
І. О. БУБЛИК, С. А. МАМАЙ