Адміністративне управління Києва у XVIII столітті

Підготовлено: Admin. Розділ: Київ

Київ у XVIII столітті складався з трьох частин, по суті з трьох окремих міст: Подолу, Верхнього міста і Печерська. Кожна з трьох частин мала свою адміністра­цію і управління, яке координувалося генерал-губернаторською владою. Подолом управляв виборний міщанський магістрат на основі магдебурзького права. Верхнім містом — в основному, власті Києво-Софійського та Михайлівського монастирів і частково військова адміністрація розміщеної тут частини гарнізону. Печерськом управляв з 1711 року генерал-губернатор через губернську канцелярію і частково власті Києво-Печерського монастиря. Помітний був вплив і адміністрації гетьман­ського управління в Глухові та управління Київського полка, який перебував у м. Козельці.

Міщанське самоуправління Подолу проіснувало в Києві понад 300 років. Ма­гістрат провадив свою діяльність на основі привілеїв польських королів, царів і все­російських імператорів. Згідно з цими привілеями, він складався з двох колегій, до яких входило 12 виборних осіб. Перша колегія керувала адміністрацією Подолу і вела міське господарство. Вона відала ремонтом укріплень, магістратською арти­лерією і міщанським озброєним корпусом, затверджувала цехові статути, збирала податки з торгівлі й цехові внески, утримувала пожежну команду, музикантів, організованих у цех з музичною школою при ньому, підтримувала зв’язок з геть­манською владою в Глухові, полковим і сотенним управлінням у Козельці, генерал- губернатором і вищими властями в Петербурзі. Головою колегії був війт, якого обирали, а з середини XVIII століття — призначав російський уряд. Війт займав цю посаду все життя. Членами колегії були 5 райців, що займалися різними галу­зями господарства і управління.

Друга колегія, судова, складалася з бурмистра і 5-ти членів — лавників (суд­дів). Вона відала цивільними позовами і кримінальними справами, мала право вино­сити смертні вироки.

Платня війта становила велику суму — за положенням 1778 року — 400 крб. на рік. Крім грошової платні, він одержував 100 відер вина, меду й пива, 100 колод лісу, 100 возів дров, а до різдва і до пасхи додатково 10 відер вина, а «на ранг» — хутір з винницею і сіножаттю. За положенням 1778 року, встановлено платню двом бурмистрам по 250 крб., писарю 300 крб., трьом райцям по 200 крб., лавнику 100 крб., «инстигатору» (збирачу податків) 80 крб. на рік.

Поступово київське міське самоврядування стало привілеєм групи заможних родин, які тримали у своїх руках посади війта, бурмистрів, райців, використовуючи ці посади у власних інтересах. Весь тягар податків вони переклали на плечі дріб­ного міщанства. Все це посилювало боротьбу між панівною верхівкою і міськими низами. Нерідко широкі кола міщан не підтримували магістрат. На околицях Подолу діяли повстанські загони. Відоме повстання бідноти на Подолі в 1748 році, яке міські власті з великим зусиллям придушили з допомогою війська.

Будинок магістрату — ратуша — містився на Подолі, на «торговій» площі, недалеко від Успенського собору. Спочатку це була одноповерхова дерев’яна спо­руда, вона згоріла під час пожежі 1718 року. Новий, кам’яний будинок ратуші поділь­ські міщани збудували в 1737 році. На головному фасаді ратуші височіла кругла башта з годинником, яку прикрашав герб міста з зображенням архангела Михаїла. Цей будинок простояв до 1811 року, коли велика пожежа на Подолі знищила його.

Протягом тривалого часу точилася боротьба між магістратом і козачою грома­дою в Києві. В 1766 році в місті налічувалося 114 козаків, з них 13 чоловік козаць­кої старшини. Громада прагнула збільшити число своїх членів, записуючи в козаки міщан, особливо тих, які одружилися з козачками. Магістрат, захищаючи свої права і привілеї, не погоджувався з цим і опротестовував перехід міщан до козацтва перед гетьманом і губернаторською владою.

У 1751—1762 рр. гетьман К. Розумовський порушував питання в Петербурзі про підпорядкування магістрату гетьманській владі. Відряджені магістратом до столиці війт і бурмистер добились указу сенату від 22 березня 1754 року про те, що «быть Киевскому магистрату при своих привилегиях по-прежнему, а гетману в ведомство не отдавать». Розумовський наполягав на своїх претензіях. Це викли­кало нові поїздки до Петербурга магістратських представників, які домоглися 26 жовтня 1760 року нового указу сенату «о ведании киевских мещан судом и управ­лением по магдебургским правам в магистрате, о бытии оному магистрату под апеляциями правительствующего Сената и об охранении от обид, как магистрата, так и мещан киевскому губернатору». Цей указ був стверджений Катериною IIі.

Прибутки магістрату складалися з багатьох статей. Про це свідчать річні бюд­жети за різні роки XVIII століття. Аналіз міського бюджету викриває його класову структуру. Переважна частина прибутків (50—60 проц.) стягувалася з трудового населення. Значний прибуток магістрат одержував від монопольної торгівлі вином, медом і пивом. Решту прибуткових статей бюджету становили ринкові збори з мір і ваги, з купецьких товарів, з поромів і мостів, з плотів і суден, які причалювали до подільського берега, з млинів, з оренди крамниць і дворів, а також «торгових бань».

У 1708 році утворено Київську губернію. До неї були приписані міста Київ, Ніжин, Переяслав, Чернігів, у яких розташовувалися військові залоги. На чолі губернії стояв генерал-губернатор. Проте компетенція його обмежувалась лише справами військового керівництва, оборони державних кордонів та наглядом за зовнішньою торгівлею. Адміністративні органи Лівобережної України (Генеральна військова канцелярія, Малоросійська колегія, полкові і сотенні канцелярії) генерал- губернаторові не підлягали. Зрада гетьмана Мазепи й частини старшини в 1708 році призвела до призначення на Україні резидента російського уряду, без згоди якого новий гетьман І. Скоропадський не вирішував ніяких справ. З 1722 року управління Україною і Києвом зосередилось у Малоросійській колегії. Чітких організаційних форм губернські установи набрали після губернської реформи Катерини II 1775 року. В 1781 році створюється Київське намісництво, до якого ввійшла майже вся Пол­тавщина і два повіти Чернігівщини — Остерський і Козелецький. Адміністративно- територіальна реформа 1775 року, остаточна ліквідація залишків автономії Ліво­бережної України у 80-х роках XVIII століття, зрівняння старшини в правах з дворянством призвели до ще більшого впливу дворянських корпоративних органів на апарат управління. Вищі губернські установи Києва очолювали великі укра­їнські поміщики. Багато посад у цих установах міста займали колишні полкові та сотенні канцеляристи і студенти Київської академії3. Цією адміністративною ре­формою уряд Катерини II намагався зміцнити феодаль­но-кріпосницький режим, що зазнав сильних ударів під час Коліївщини в 1768 році і селянської війни під ке­рівництвом Омеляна Пугачова (1773—1775 рр.).

Після того, як у 1785 році на Київ було поширене нове «Городове положення», управління в місті перейшло до шестигласної Думи, яка повністю залежала від київського губернатора4. На підставі нового положення створено Київський губернський магістрат — вищу ін­станцію для всіх міст Лівобережної України.

У 1781 році в Києві реорганізовано пошту. Якщо до запровадження намісницького управління вона перебу­вала у віданні міщанського магістрату і провадила операції по пересиланню і прийому казенної кореспон­денції в чотирьох напрямках — у Москву, Петербург, Глухів і в напрямку Константинополя, то тепер від­крилися поштові контори на Подолі і Печерську. Ці контори приймали від приватних осіб листи і посилки вагою до 10 пудів.

Велике значення для дальшого розвитку Києва мало возз’єднання Правобережної України з Лівобе­режною у складі Росії. В 1797 році Київ став адміні­стративним центром Поділля і Волині. Одночасно ство­рено Київську губернію. Отже, на кінець XVIII сто­ліття значно зростає роль Києва в системі управління царської Росії. Він стає найбільшим адміністративним центром України.

Трекбэк с Вашего сайта.