Архітектура в період завершення побудови соціалізму (продовження)
У розвитку архітектури Києва післявоєнного періоду є певні етапи, які відбивають загальні тенденції розвитку міста і пошуки нового архітектурного стилю в країні.
У забудові Києва 1945—1955 рр. характерне намагання всіляко збагатити зовнішній вигляд споруди, надати їй помпезного вигляду за допомогою великої кількості прикрас (башт, колон, арок, карнизів). Стіни облицьовували дорогою декоративною керамікою і гранітом. Так, зокрема, оформлені будинок консерваторії на площі Калініна, житлові будинки на Хрещатику, Виставка передового досвіду в народному господарстві УРСР, цирк, Інститут народного господарства УРСР на Брест-Литовському шосе та багато інших. Житлові будинки розміщувались переважно в центральних районах на окремих вільних ділянках або на місці знесених старих будівель.
Центральний Комітет КПРС і Рада Міністрів Союзу РСР у 1955 році прийняли постанову «Про усунення надмірностей в проектуванні і будівництві», в якій викрито недоліки і помилки в справі будівництва. Партія і уряд спрямували зусилля архітекторів та будівельників на створення зручного і дешевого житла для трудящих. Вирішенню цієї проблеми сприяв розвиток будівельної індустрії, яка давала можливість широко розгорнути фронт робіт. А це порушувало традиційні принципи проектування окремих будівель. Архітектор мусив тепер орієнтуватися на впровадження в життя типових проектів і прогресивних конструкцій, на створення цілих житлових районів з комплексом культурно-побутових закладів.
Новий напрям в архітектурі, широке використання залізобетону, легких конструкцій та великих засклених площин внесло свіжість і почуття сучасності в архітектуру Києва.
До перехідного типу архітектури слід віднести 16-поверховий готель «Москва» (1954—1961), споруджений у центральній частині міста за проектом архітекторів А. В. Добровольського, А. Я. Косенка, А. М. Мілецького, Б. І. Приймака та В. А. Сазанського. Будівля, поставлена на високому горбі, стала домінуючою серед інших будов площі Калініна. Центральна частина має 16 поверхів, бокові — 12 поверхів. Стіни облицьовані світлою керамічною плиткою. На 16-му поверсі розмістилось кафе і видова площадка.
Значною і виразною спорудою є 12-поверховий готель «Дніпро» на площі Ленінського комсомолу, збудований за проектом В. Д. Єлізарова, Н. Б. Чмутіної та Я. Л. Красного. Центральна частина готелю, поставлена по лінії зрізаного кута, звернута на площу і відкриває ансамбль Хрещатика. Бокові частини зв’язують композицію готелю з сусідніми будинками. Для оформлення інтер’єрів широко застосовані скло, дзеркальні вітрини, художня кераміка, слоїстий пластик. Будова майже повністю змонтована із збірних індустріальних конструкцій.
Рис нової архітектури Хрещатику надав ресторан «Метро» з укомпонованим наземним вестибюлем метрополітену. Прості і засклені площини стін і глибока лоджія на верхньому поверсі, що розрахована на гру світлотіні, вносять своєрідний оригінальний елемент у попередню забудову, що оточує ресторан «Метро», не порушуючи єдності ансамблю центральної магістралі.
В 1961 році став до ладу автовокзал, збудований на проспекті 40-річчя Жовтня за проектом архітекторів А. М. Мілецького, Е. А. Нільського та І. Н. Мельник. Чітка, максимально лаконічна форма вокзалу з простим завершуючим карнизом, вдало знайдені пропорції будівлі справляють приємне враження. У вокзалі є зал чекання, буфет і готель. Інтер’єри оформлені декоративною мозаїкою. Слідом за автовокзалом здано в експлуатацію новий річковий вокзал, збудований за проектом В. І. Гопкала, В. Є. Ладного, Г. М. Слуцького та М. С. Кантор. Автори дотримувались класичної схеми композиції, але в модернізованих стриманих формах. Зали оформлені декоративними панно, присвяченими історії Києва: «З варяг у греки», «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ», «Встановлення Радянської влади на Україні», а також на теми «Дніпро індустріальний» і «Дніпро — відпочинок».
Недалеко від міста, на шосе Київ — Харків, завершено будівництво Бориспільського аеровокзалу — повітряних воріт Києва. Зовні він нагадує велетенський повітряний лайнер, який завжди напоготові вирушити в далеку путь. Це один з найбільших аеровокзалів у Радянському Союзі. У ньому можуть розміститись 4 п’ятиповерхові житлові будинки. За годину він здатний пропустити 1600 пасажирів.
З урахуванням усіх видів послуг сплановано зали, де розміщуються квиткові каси, довідкове бюро, міський і міжнародний вузли зв’язку. В залі чекання встановлені потужні кондиціонери, які підтримують постійну температуру. В правому і лівому стометрових бокових корпусах-крилах розміщені електрифікована фабрика-кухня, ресторан, пошта та інші побутові служби.
Для пасажирів споруджені красиві тераси для прогулянок, з яких добре видно, як стартують і йдуть на посадку повітряні кораблі. Для працівників аеровокзалу зведено 11-поверховий диспетчерський пункт, який обладнано найновішою технікою. Праворуч від головного будинку порту розташоване житлове містечко.
Вигідно виділяється на Повітрофлотському проспекті новий корпус інженерно-будівельного інституту. Його громадське і функціональне призначення підкреслюється крупними членуваннями обсягів, виділенням центральної частини та великими вікнами, що дають багато світла в аудиторії, кабінети та лабораторії. Автори проекту архітектори Л. Б. Каток, В. І. Гопкало, М. Р. Ліберберг, А. А. Дубінська, І. Б. Фокічева та інженер Л. Є. Лінович створили один з кращих у місті сучасних будинків вищого навчального закладу.
Значні, сучасні за формами та обладнанням споруди виросли в багатьох районах. Зокрема, на Печерській площі споруджено Будинок проектних організацій, на площі Перемоги — найбільший у республіці універмаг. Створено новий тип будинків шкіл, поліклінік, торговельних установ.
Серед нових будівель слід назвати чудовий подарунок Радянської влади дітям — Палац піонерів, зведений на місці Микільського монастиря поруч з парком Слави, недалеко від старовинного ансамблю Києво-Печерської лаври.
Автори проекту Палацу піонерів архітектори А. Мілецький, Е. Нільський, інженери А. Печонов і Л. Лінович, художники А. Рибачук та Ю. Мельничук використали всі новітні матеріали і засоби художньої виразності, щоб створити красиву зручну споруду.
Композиція палацу спрямована на повне єднання з мальовничим парковим оточенням. Великі бетонні плити перед головним фасадом, водний басейн з фантастичним мозаїчним дном та піднесений вгору флагшток у вигляді обеліску роблять площу перед палацом урочистою. Архітектура палацу базується на контрастах великих площин з грубою фактурою дрібного природного каменю та прозорого скла. В палаці можуть перебувати одночасно 2500 дітей. Тут є актовий зал, кімнати для роботи гуртків, студій, обсерваторія тощо.
У післявоєнні роки в Києві збудовано кілька стадіонів, а найбільші стадіони довоєнного періоду — Республіканський та «Динамо» — грунтовно реконструйовано і розширено.
В 1958—1960 рр. за проектом архітекторів М. Г. Гречини, О. I. Заварова та інженера В. I. Реняха збудовано Палац спорту — світлу чотириповерхову споруду з скла і алюмінію. Тут одночасно можуть тренуватися представники різних видів спорту, не заважаючи один одному. У палаці проводяться змагання хокеїстів і фігуристів, виступають артистичні групи «Балет на льоду». Головна арена оточена з чотирьох боків високими трибунами, які вміщують 12 тис. глядачів. Палац має свій мікроклімат, що робить його приємним місцем відпочинку в будь-яку пору року.
В умовах забудови районів стандартними будівлями архітектори Києва надають кожному житловому масиву своєрідних рис. Так, масив Нивок пересікає широкий проспект Щербакова, а масив на Русанівській затоці відокремлений прекрасною набережною. Всі масиви озеленені.
Істотним недоліком у забудові житлових масивів є обмежена 5-поверхова висота споруд. З 1965 року почали споруджувати 9-поверхові будинки баштового типу, що внесло в силует міста певну різноманітність. Надалі передбачається спорудження 14—16-поверхових житлових будинків.
Перший післявоєнний генеральний план забудови Києва успішно виконано. В 1966—1967 рр. інститут «Київпроект» за участю Науково-дослідного інституту містобудівництва та інших проектних організацій склав новий генеральний план розвитку міста. Рада Міністрів УРСР затвердила його в листопаді 1967 року. Розробкою генерального плану керувала авторська бригада у складі головного архітектора міста Б. І. Приймака, архітекторів Г. М. Слуцького, В. М. Гречини, Н. Г. Мусатової, І. П. Бронштейна, І. Л. Казимірова, А. Б. Григорянц, Я. Б. Левітана.
Новий генеральний план передбачає дальший розвиток Києва — столиці Радянської України, одного з великих індустріальних, науково-технічних і культурних центрів нашої країни. Передбачається дальше зростання населення міста, але більш повільними темпами, ніж досі. В 1968 році воно перевищило 1400 тис. чоловік, а в 1980 році досягне 1800 тис. чоловік. Житловий фонд міста ‘за цей період зросте з 12 млн. кв. метрів до 21,6 млн. кв. метрів.
Територіальний розвиток Києва запроектовано як на правому, так і на лівому березі Дніпра з засвоєнням під забудову заплави ріки, де методом гідронамиву утворюють великі масиви з підняттям території забудови вище рівня весняної повені. Дніпро стане головною архітектурно-композиційною віссю міста.
Центральний район Києва намічається забудувати багатоповерховими будинками адміністративно-господарських установ, наукових та інших закладів.
Розвиватиметься мережа столичного метрополітену за схемою трьох діаметрів, що будуть перетинатися в центрі міста. Територію Києва переріжуть магістралі швидкісного міського транспорту.
Багато уваги в генеральному плані приділяється озелененню міста, утворенню здорових умов побуту, праці та відпочинку киян. Промислові підприємства, що порушують санітарний режим жилих районів, будуть поступово виведені на інші площі. Промислове будівництво в місті обмежується; воно здійснюватиметься переважно в місцях приміської зони, зручно сполучених з Києвом електрифікованими залізницями та автомобільним транспортом.
За роки Радянської влади, і особливо за післявоєнний період, Київ прикрасився чудовими монументами, які увічнюють у пам’яті поколінь видатних історичних діячів та знаменні події. У березні 1939 року в парку напроти університету було відкрито пам’ятник Т. Г. Шевченкові, виконаний скульптором М. Г. Манізером. У 1946 році на початку бульвару Шевченка відкрито пам’ятник організатору Комуністичної партії Володимиру Іллічу Леніну. Скульптура В. І. Леніна з червоного граніту виконана С. Д. Меркуровим. Великий вождь зображений в момент, коли він звертається до народу з промовою.
Значними художніми якостями відзначається пам’ятник М. Ф. Ватутіну, відкритий на його могилі в Радянському парку в січні 1948 року. Скульптор Є. В. Вучетич створив яскравий образ радянського полководця, з ім’ям якого тісно пов’язана героїчна боротьба Червоної Армії за визволення Києва від німецько-фашистських загарбників.
Легкістю силуету та витонченими пропорціями відзначається пам’ятник герою громадянської війни М. О. Щорсу, встановлений на перехресті бульвару Шевченка і вулиці Комінтерну. Створили пам’ятник скульптори В. Бородай, М. Лисенко та М. Суходол.
У сквері біля театру ім. І. Франка в 1956 році відкрито пам’ятник великому українському письменнику-революціонеру Івану Франку. Бронзове погруддя письменника, виконане скульпторами А. Білостоцьким та О. Супрун, відтворює образ людини в момент глибоких роздумів над долею свого народу. Енергійно стиснута ліва рука письменника підкреслює внутрішню силу, непохитність і рішучість у боротьбі за щастя людства.
В 1962 році відкрито пам’ятник великому російському поету О. С. Пушкіну, створений скульптором О. О. Ковальовим. Короткий напис на п’єдесталі «Пушкіну — український народ» підкреслює, що цей пам’ятник є даниною дружбі українського і російського народів.
Серед пам’ятників Києва особливе значення має пам’ятник Вічної Слави, створений у вигляді архітектурно-паркового ансамблю, де поховані генерали і офіцери Радянської Армії, що загинули у Великій Вітчизняній війні. Цей некрополь споруджено за проектом архітекторів А. М. Мілецького, В. В. Бакланова, В. І. Новикова та скульптора І. Г. Першудчева. У 40-і роковини Жовтневої соціалістичної революції над могилою невідомого солдата встановлено гранітний обеліск і запалено Вічний вогонь. Кияни, численні гості і туристи столиці Радянської України приходять на це священне місце над високими кручами Дніпра вклонитися пам’яті тих, хто віддав своє життя за честь і процвітання нашої Батьківщини.
* * *
Довгий і славний шлях пройшов древній Київ. Великий Жовтень відкрив перед ним неосяжні простори щасливого, вільного життя.
Під керівництвом Комуністичної партії соціалістичний Київ — столиця Радянської України — розцвів і перетворився в одне з найкрасивіших міст Європи і всього світу.
З року в рік змінюється обличчя орденоносного міста-героя Києва, зростає його роль у економічному, науковому і культурному житті нашої Батьківщини, зміцнюються і розширюються його міжнародні зв’язки.
Перетворюючи в життя рішення XXIII з’їзду КПРС та XXIII з’їзду КП України, борючись за дострокове завершення завдань п’ятирічки, трудящі столиці України успішно несуть ударну трудову вахту, беруть на себе нові підвищені соціалістичні зобов’язання до сторіччя з дня народження В. І. Леніна. Постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» — стала важливим політичним документом нашого часу. Комуністи міста-героя Києва йдуть у перших лавах борців за успішне виконання економічних, соціально-політичних та ідеологічних завдань, які стоять перед радянським народом. Партійна, профспілкова та комсомольська організації міста всемірно підтримують і розвивають ініціативу трудящих, поліпшують керівництво соціалістичним змаганням.
Київські трудящі підхопили почин робітників, інженерно-технічних працівників та службовців орденоносних заводів — «Арсеналу» імені В. І. Леніна, «Ленінської кузні» і «Більшовика»,— які виступили з ініціативою широкого змагання на честь славного ленінського ювілею.
Щодалі швидшими темпами зростає місто. Все більше і більше в його силует вписуються висотні новобудови. Будівельники переходять на швидкісні методи зведення будинків, удосконалюють виробничі процеси, борються за поліпшення якості нових споруд.
Змагання за комуністичне ставлення до праці стало справді всенародним рухом, воно визначає трудовий ритм міста-героя — жити і працювати по-комуністичному! Цей крилатий девіз надихає тисячі ентузіастів на нові трудові звершення.
Натхненною працею і трудовими звершеннями зустрів 220-тисячний загін комсомольської столиці України славне 50-річчя ВЛКСМ. Стала до ладу остання черга Київської комсомольської ГЕС. Молоді гідробудівники відзначили свій славний ювілей достроковим пуском завершального 20-го агрегату ГЕС.
Молодь міста-героя бере найактивнішу участь у всенародному патріотичному змаганні за дострокове виконання завдань п’ятирічки, за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна.
З великими творчими досягненнями назустріч ленінському ювілею йдуть колективи наукових і культурних закладів міста. Вчені створюють нові машини і прилади, допомагають поліпшувати технологічні процеси на підприємствах, передають наслідки своїх наукових досліджень і відкриттів з багатьох проблем галузей знань. Вузи столиці ведуть напружену роботу щодо поліпшення підготовки майбутніх висококваліфікованих спеціалістів.
Гідно відзначає ленінський ювілей творча інтелігенція Києва. Українська літературна ленініана поповнюється новими художніми творами. Леніну присвячують свої кращі твори київські театри, кінематографісти, художники, скульптори, композитори.
Повнокровним, напруженим, творчим життям живе древнє і вічно молоде місто Київ. Столиця Радянської України, двічі орденоносне місто-герой упевнено крокує в майбутнє. Примножуючи багатства народу, трудящі вносять гідний внесок у велику справу побудови комуністичного суспільства в нашій країні.