Боротьба трудящих Києва за виконання історичних рішень XX з’їзду КПРС (продовження)
Широкого розмаху на київських підприємствах набрав рух за патріотичною ініціативою колективу дільниці кольорового литва заводу «Більшовик» майстра В. Горенка — за комплексну економію матеріальних і енергетичних ресурсів на кожному робочому місці. Почин В. Горенка знайшов широку підтримку на заводах «Червоний екскаватор», «Будшляхмаш», арматурно-машинобудівному, фабриці ім. Рози Люксембург та багатьох інших. Рух за економію на кожному робочому місці мав велике народногосподарське значення. Здійснення заходів по комплексній економії дозволило лише підприємствам Жовтневого району протягом року зекономити більш як на 6,3 млн. крб. матеріалів, сировини і електроенергії. За цей рахунок було випущено 1500 приладів, 22 металорізальні верстати, 4 екскаватори та багато іншої продукції.
У 1958 році київські підприємства зробили великий крок вперед по шляху технічного прогресу. Тут діяли десятки конвейєрних і потокових ліній, створювалися автоматичні лінії, широко впроваджувалися високопродуктивні пневматичні і пневмогідравлічні пристрої. На підприємствах столиці було здійснено більш як 600 заходів по комплексній механізації, автоматизації виробничих процесів і освоєнню передової технології. За один рік було створено і освоєно понад 70 нових видів машин, механізмів і точних приладів. Так, колектив заводу «Більшовик» освоїв випуск фарбувальної машини і змішувача для хімічної промисловості, на мотоциклетному заводі підготовлено випуск нового мотоцикла моделі К-750, на «Ленінській кузні» було випущено дизельелектричну землечерпалку.
Нових успіхів домоглися і раціоналізатори Києва. На одному лише заводі КВРЗ протягом року було впроваджено у виробництво 205 пропозицій з економічним ефектом 400 тис. крб. Раціоналізатори «Більшовика» за 9 місяців 1958 року подали 640 пропозицій, з них 407 було впроваджено, що дало економічний ефект 2,8 млн. карбованців.
Величезною подією в громадсько-політичному житті Києва було святкування в липні 1958 року 40-річчя Комуністичної партії України. Кияни разом з трудящими всієї республіки зустріли знаменну подію в обстановці трудового і політичного піднесення, віддаючи шану КП України — складовій і невід’ємній частині КПРС, організатору і натхненнику всіх перемог і досягнень українського народу.
У Києві з цього приводу відбувся урочистий Пленум ЦК КП України. З доповіддю «40 років Комуністичної партії України» виступив Перший секретар ЦК КП України М. В. Підгорний. Пленум ЦК КП України від імені всіх комуністів республіки надіслав вітального листа ЦК КПРС. В цьому листі зазначалося, що «Комуністична партія України буде і надалі всемірно розширяти свої зв’язки з народом, зміцнювати непорушний союз робітничого класу і селянства, як зіницю ока оберігати дружбу народів, чистоту марксистсько-ленінської теорії, непримиримо боротися проти ревізіонізму як головної небезпеки в міжнародному комуністичному русі, проти догматизму, проти будь-яких проявів буржуазної ідеології і насамперед українського буржуазного націоналізму».
До 40-річчя ВЛКСМ у жовтні 1958 року були підведені підсумки творчої праці радянської молоді. Славними трудовими ділами зустріла 40-річчя комсомолу Київська комсомольська організація, яка об’єднувала на цей час в своїх лавах близько 150 тис. юнаків і дівчат.
Посланці молоді Києва брали найактивнішу участь в освоєнні цілинних і перелогових земель; багато молодих киян поїхало працювати в радгосп «Київський» Кустанайської області, тисячі студентів вузів Києва в 1956—1958 рр. брали участь в зборі врожаю в Казахстані. На заклик партії 3125 юнаків і дівчат столиці поїхали в Донбас і збудували там дві шахти і «Київську-комсомольську» доменну піч. Активну участь взяли юнаки і дівчата у будівництві інших підприємств.
Самовіддано, проявляючи велику творчу ініціативу, працювала молодь ‘на підприємствах столиці. Багато молодих виробничників достроково виконали свої п’ятирічні плани. Сотні комсомольців показували зразки новаторства і раціоналізаторства.
В обстановці великого піднесення у зв’язку з підготовкою до XXI з’їзду КПРС в Москві народився патріотичний рух — змагання за звання бригад комуністичної праці. Цей рух швидко поширився по всій неосяжній Країні Рад. Серед колективів, які першими на Україні піднесли прапор змагання за право називатися комуністичними бригадами, була молодіжна бригада Ю. М. Куцого з київського заводу «Червоний екскаватор». Девізом нового руху стало — «Жити і працювати по-комуністичному». На свій перший зліт зачинателі руху комуністичної праці Києва і області зібралися в грудні 1958 року. Учасники зльоту звернулися до юнаків і дівчат, до всіх трудящих Київщини з закликом включитися в патріотичний рух. На кінець року понад 400 молодіжних колективів області змагалися за право носити високе звання колективів комуністичної праці.
Широко розгорнувши соціалістичне змагання за гідну зустріч XXI з’їзду КПРС, колективи промислових підприємств Києва достроково — 15 грудня 1958 року — виконали річний план по випуску валової продукції. Обсяг промислового виробництва в Києві в 1958 році збільшився на 11,7 проц., а продуктивність праці зросла на 6,2 проц. Протягом року промислові підприємства міста виробили надпланової продукції більш як на 635 млн. карбованців2. Промисловість Києва дала продукції на 454 проц. більше, ніж в 1940 році, і на 333 проц. більше, ніж у 1950 році.
Післявоєнні роки були періодом бурхливого житлового будівництва, що мало виключне значення в справі поліпшення добробуту трудящих. В цей час в Києві було збудовано понад 3 млн. кв. м житла, з них після XX з’їзду партії — в 1956—1958 рр.— понад 1,2 млн. кв. м. Житловий фонд міста в 1958 році набагато перевершував довоєнний рівень.
Після XX з’їзду партії київські підприємства посилили допомогу колгоспам. Колгоспи і MTС одержали з міста близько 600 одиниць різного устаткування, багато інструментів. Шефи допомогли електрифікувати 11 МТС, 22 колгоспи, збудувати водопроводи та механізувати трудомісткі процеси на 117 тваринницьких фермах. Велика допомога сільському господарству здійснювалася підприємствами, які випускають різноманітні сільськогосподарські машини, запасні частини до них. Колектив заводу «Ланцюги Гадля» у 1956—1957 рр. виготовив біля 700 тисяч погонних метрів роликових ланцюгів для комбайнів і кормодробарок, більше 150 тис. штук ножів для соломосилосорізок. За той же час завод запасних частин для сільськогосподарських машин поставив сільському господарству більше 2 тис. т електродів, біля 25 тис. транспортерів до комбайнів С-6, більше 450 штук льоном’яльних машин. Завод ім. Письменного дав трудівникам села більше 5 тис. т цвяхів і біля одного мільйона кв. м сит для сільськогосподарських машин. Велику кількість частин для сільськогосподарської техніки випускали заводи ім. Лепсе, «Ленінська кузня», «Червоний екскаватор».
Міська партійна організація відрядила 805 кваліфікованих інженерів, техніків та механіків для роботи в МТС Київської, Вінницької, Житомирської та інших областей України, а також в радгоспи на цілинні і перелогові землі. Всього на заклик партії на партійну роботу в сільське господарство виїхало близько 3 тис. киян. На період масового збирання овочів і картоплі на допомогу колгоспам і радгоспам з установ і підприємств міста щорічно направлялося в ці роки більше 15 тисяч чоловік. Тільки в 1957 році молодь Києва відпрацювала в колгоспах Київської області 35 тис. чоловіко-днів, а 1200 міських автомашин протягом кількох місяців обслуговували сільськогосподарське виробництво області.
Кияни зустріли постанову лютневого Пленуму ЦК КПРС (1958 р.) «Про дальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію машинно-тракторних станцій» як новий прояв піклування партії про зміцнення економічної могутності Батьківщини, про добробут радянських людей. Всюди — на підприємствах і в установах міста — обговорювалося питання, як посилити допомогу селу, щоб в найближчий час домогтися дальшого піднесення сільськогосподарського виробництва. Стан шефської допомоги сільському господарству був розглянутий на пленумі міськкому КП України 24 березня 1958 року, який узагальнив досвід кращої організації допомоги селу і розробив план заходів по посиленню допомоги київських підприємств колгоспам Київщини. Кожне підприємство, кожний район міста визначив собі нові завдання в світлі рішень лютневого Пленуму ЦК КПРС.
Посилення шефської допомоги відчувалося у кожному районі міста. Колективи підприємств Московського району за кілька місяців після Пленуму обладнали в підшефних колгоспах 22 майстерні. Всього в 1958 році район передав колгоспам близько 80 верстатів, 12 зварювальних апаратів та на 24 тис. крб. інструментів3.
Трудящі Подільського району тільки в лютому і березні 1958 року направили у Димерський і Іванківський райони 120 автомашин, які вивозили на поля добрива. Шефи електрифікували 4 колгоспи, 2 МТС, 36 тваринницьких ферм, 16 громадських приміщень, допомогли збудувати близько 60 силосних споруд, налагодити водопостачання тваринницьких ферм у 63 колгоспах.
Активну участь у поданні шефської допомоги селу брала молодь. Тільки у квітні 1958 року молоді виробничники виготовили для підшефних колгоспів і МТС 15 тис. одиниць інструментів і відремонтували 65 верстатів.
На базі зростання виробництва в післявоєнні роки партія і Радянський уряд здійснили важливі заходи, спрямовані на дальше поліпшення добробуту трудящих: було підвищено заробітну плату низькооплачуваній категорії працівників; скорочено робочий день у передсвяткові і передвихідні дні; було прийнято новий закон про пенсії і т. д. У Києві, як і скрізь по країні, значно розширилось житлове будівництво. Замість десятків дрібних, нерентабельних трестів і управлінь у Києві було створено 4 великі будівельні організації. Це забезпечило широкий розмах індустріалізації будівельних робіт, спеціалізацію, різке підвищення темпів будівництва. Житловий будинок споруджувався в 1957 році у 1,5 раза швидше, ніж два роки тому. Зросло і число сімей, які одержали нові благоустроєні квартири. Якщо в 1955 році житлову площу одержали 2624 сім’ї, то в 1956 —1957 рр.— 18,5 тисяч сімей. Протягом 1956—1957 рр. було електрифіковано майже всі нові селища та околиці міста. Додатково газифіковано понад 15 тисяч квартир. На кінець 1957 року газом користувалося понад 80 проц. киян, близько 500 комунальних і промислових підприємств.
Міські організації велику увагу приділяли благоустрою міста, озелененню вулиць. Тривало будівництво нових парків у Жовтневому, Подільському і Залізничному районах, парку Вічної Слави, а також Дніпровського парку. Велося будівництво нового парку з каскадом ставків у Голосіївському лісі. Протягом тільки 1957 року на вулицях, в скверах і парках було висаджено близько 240 тис. дерев, 730 тис. кущів.
В результаті зниження державних роздрібних цін на ряд товарів масового споживання, підвищення заробітної плати робітникам і службовцям, збільшення розміру пенсійного забезпечення, скорочення робочого дня для робітників основних галузей промисловості радянські люди стали жити краще і заможніше. Реальна заробітна плата робітників і службовців України в 1958 році зросла в порівнянні з 1950 роком у 1,5 раза, а з 1940 р.— майже в 1,9 раза.
Про підвищення матеріального рівня трудящих Києва яскраво свідчить зростання обсягу продажу продуктових товарів населенню. В порівнянні з 1950 роком продаж м’яса населенню у 1958 році зріс більш як у 2,5 раза, ковбасних виробів — майже у 2,3 раза, масла тваринного — більш як у 2 рази, молока та молочних продуктів— у 6 разів і цукру майже у 3 рази.
Розширилась торговельна мережа. Якщо в 1945 році в Києві до послуг трудящих було 1103 магазини і палатки, то в 1958 році — 3034.
Великий крок вперед було зроблено в 1956—1958 рр. в справі розширення мережі дитячих ясел і садків, закладів охорони здоров’я тощо. В цілому в 1958 році в Києві нараховувалося 380 дитячих садків і ясел на 32,2 тис. місць, проти 302 — на 23,3 тис. місць в них у 1940 році. Розширилася мережа лікувальних закладів столиці України. Було введено в експлуатацію нові лікарні у Залізничному районі, дитячі лікарні в Московському і Дарницькому районах, хірургічний корпус лікарні ім. Калініна в Жовтневому районі. Почав працювати психоневрологічний диспансер, 5 медикосанітарних частин і 26 пунктів охорони здоров’я на підприємствах. Під кінець 1958 року в Києві працювала 71 лікарня з 14,3 тис. ліжок (без госпіталів) проти 51 з 9,8 тис. ліжок в 1940 році. Трудящих обслуговувало понад 9 тис. лікарів і 12 тис. середніх медичних працівників проти 4,6 тис. лікарів і 4,5 тис. чол. середнього медперсоналу в 1940 році. В зв’язку з поліпшенням медичного обслуговування в місті знизилась загальна та інфекційна захворюваність населення. Дитяча смертність у Києві була найнижчою в порівнянні з іншими містами Радянського Союзу і нижча, ніж в Англії, Сполучених Штатах Америки і багатьох інших капіталістичних країнах світу.
Успіхи, здобуті киянами під керівництвом Комуністичної партії у післявоєнному розвитку народного господарства і культури, були їх вкладом у загальну справу побудови комунізму в нашій країні.
* * *
Післявоєнна відбудова народного господарства Києва проходила в обстановці дедалі міцніючих міжнародних зв’язків Радянської держави, в т. ч. України. Вона характерна розгортанням боротьби трудящих за мир. Під Стокгольмською відозвою 1950 року про беззастережну заборону атомної зброї підписалося все доросле населення Києва і всієї України. Під час всесвітньої кампанії на захист миру на підприємствах, у навчальних закладах і наукових установах Києва проходили багатолюдні мітинги і збори трудящих.
Радянська Україна посилала своїх представників, зокрема киян, на міжнародні форуми і конференції. 11 січня 1946 року на першій сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, яка проходила в Лондоні, глава делегації УРСР Д. 3. Мануїльський був обраний головою комітету в політичних питаннях і питаннях безпеки.
На Всесвітньому конгресі прихильників миру члени делегації України, кияни — видатний український драматург і громадський діяч О. Є. Корнійчук та письменниця В. Л. Василевська — були обрані до складу Всесвітньої Ради Миру та її президії від СРСР. Представники України були обрані також і в керівні органи інших міжнародних організацій.
13—14 вересня 1951 року в Києві відбулася перша Всеукраїнська конференція прихильників миру, яка обрала Український республіканський комітет захисту миру. Головою Комітету було обрано М. П. Семененка (віце-президент АН УРСР), а першим заступником голови — видатного поета П. Г. Тичину. З 1962 року Український республіканський комітет захисту миру очолює член Всесвітньої Ради Миру (з 1965 р.), академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР В. П. Комісаренко.
У роки післявоєнної відбудови і соціалістичного будівництва посилюються інтернаціональні зв’язки робітничого класу Києва і всієї республіки, зміцнюються економічні зв’язки з країнами соціалістичного табору. Українські робітники передавали свій виробничий досвід робітникам Польщі, Румунії, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, допомагали їм в будівництві та монтажі нових промислових підприємств, в освоєнні нової техніки. Водночас подавалася також допомога трудящим слаборозвинутих країн, які недавно визволилися від ярма колоніалізму.
Встановилися дружні постійні зв’язки між Київською партійною організацією і партійними організаціями Соціалістичної єдиної партії Німеччини м. Лейпціга і Лейпцігської округи НДР, з партійними організаціями Польської об’єднаної робітничої партії м. Кракова і Краківського воєводства Польської Народної Республіки. Київ у 1956 році відвідали делегації депутатів Народних Зборів Народної Республіки Болгарії, Національних Зборів Чехословацької республіки, Національних Зборів Румунської Народної Республіки, Державних Зборів Угорської Народної Республіки і Народної палати Німецької Демократичної Республіки.
Міцна дружба зав’язалася між трудящими Києва і трудящими міст Тампере (Фінляндія), Кракова (Польська Народна Республіка), Лейпціга (Німецька Демократична Республіка), Тулузи (Франція).
Взаємні відвідування делегацій цих міст, а також листування набуло постійного характеру. Досить сказати, що з 1954 по 1958 рік Київ відвідало 7 делегацій з м. Тампере, тричі за цей час кияни побували в гостях у своїх фінських друзів.
За 1950—1958 рр. УРСР, в тому числі і Київ, відвідали парламентські делегації Індії, Індонезії, Камбоджі, Норвегії та багатьох інших країн. У 1958 році в містах і селах України побувало 1112 іноземних делегацій, в той час як у 1946 році лише 20 делегацій і груп іноземних спеціалістів промисловості і сільського господарства, спортивних і мистецьких колективів.