Боротьба трудящих Києва за успішне виконання завдань семирічного плану розвитку народного господарства СРСР (1959 — 1965 рр.) (закінчення)
Одним з найважливіших резервів техніко-економічних показників роботи підприємств є невпинне підвищення якості продукції, збільшення її надійності та довговічності. Тому так гаряче підтримали кияни славний почин московських і ленінградських робітників, які виступили із закликом випускати продукцію високої якості, що відповідає кращим світовим стандартам. Розвиваючи цей патріотичний заклик, колектив заводу «Червоний екскаватор» виступив з ініціативою розгорнути соціалістичне змагання під девізом: «Новаторське спорядження — кожному верстату, новаторські методи — кожному робітнику». На багатьох підприємствах робітники активно включились у боротьбу за краще використання техніки, за широке впровадження передових методів праці.
З метою підвищення надійності і довговічності продукції на металообробних підприємствах міста було створено понад 40 лабораторій, груп і бюро надійності, які проводили роботи по аналізу технічного рівня продукції своїх підприємств, вносили пропозиції щодо підвищення якості продукції. Так, на заводі «Червоний гумовик» лабораторія надійності у співдружності з вченими Київського державного університету та деяких науково-дослідних установ провела ряд пошуків по сполученню каучуків з іншими полімерами. За пропозицією лабораторії були внесені зміни у технологічний процес виготовлення гумово-технічної продукції, що значно її поліпшило.
Боротьба за високу якість київської марки супроводжувалась все ширшим використанням досягнень науки і техніки. Київський редукторний завод вперше в країні перейшов на виготовлення у серійному виробництві редукторів із зчепленням Новикова, які мають значні переваги перед редукторами із евольвентним зчепленням. Нові редуктори мали потужність на 40 проц. більшу, причому габарити їх були меншими, а строк служби довшим.
За своїми техніко-економічними показниками київські редуктори не поступалися кращим світовим зразкам.
Новатори корпусної дільниці «Ленінської кузні» разом з вченими Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона широко запровадили електрозварювання в середовищі вуглекислого газу та аргонно-дугове зварювання блоків з алюмінієвих сплавів. В результаті — майже вдвоє зросла продуктивність праці електрозварювальників, ліквідоване жолоблення зварних конструкцій, що є найстрашнішим браком у суднобудуванні. На заводі почали широко застосовуватись зварювальні автомати і напівавтомати. Це не тільки значно поліпшило якість продукції, а й полегшило підготовку кадрів електрозварювальників: на автоматах робітники могли працювати вже після 2—3 місяців навчання, тоді як раніше так звані електрозварювальники-«ручники» готувалися по 2—3 роки.
В боротьбі за якість продукції, за підвищення продуктивності праці виробничники Києва, як і інших промислових центрів країни, почали широко застосовувати штучні алмази. Так, на заводі верстатів-автоматів ім. М. Горького тільки за 1963 і 1964 роки застосування штучних алмазів дало 105 тис. крб. економії. Партійні організації міста, дбаючи про дальший прогрес, вживали заходів для поширення використання штучних алмазів. Так, наприклад, в Жовтневому районі, в якому зосереджені найбільші підприємства Києва, в 1963 році штучні алмази застосовувалися лише на 14 підприємствах, а після великої роботи, проведеної райкомом партії, число таких підприємств у 1964 році збільшилось вдвоє.
Нове трудове і політичне піднесення викликали у киян рішення жовтневого і листопадового (1964 р.) Пленумів ЦК КПРС. Трудівники міста, як і всі радянські люди, гаряче схвалювали курс партії на дальший розвиток і суворе дотримання ленінських норм партійного життя і принципів керівництва і давали слово працювати ще краще, щоб з честю виконати поставлені партією завдання.
План по загальному обсягу промислової продукції за 1964 рік був виконаний підприємствами міста на 102 проц. Значного перевиконання плану по випуску валової продукції досягли трикотажна фабрика ім. Р. Люксембург, заводи електровимірювальної апаратури, Київський електровагоноремонтний, регенераторно-гумовий та інші підприємства.
Завершальний рік семирічки трудівники Києва зустріли новими трудовими перемогами, проявляючи творчу ініціативу у відшуканні нових резервів виробництва. З початку 1965 року в місті поширився рух за бездефектне виготовлення продукції і здачі її з першого пред’явлення, розпочатий за почином колективу Саратовського заводу зуборізних верстатів.
Велику роботу в цьому напрямку провели партійна організація і керівництво заводу верстатів-автоматів ім. М. Горького. Для вивчення досвіду саратовців туди виїжджала група спеціалістів, пропозиції якої були покладені в основу вироблених на заводі заходів по впровадженню цього методу. Партійні і профспілкові активісти довели до свідомості кожного працівника заводу суть нового методу та його переваги для дальшого поліпшення роботи на кожному робочому місці. Ці заходи дали чудові результати: вже перші кроки по впровадженню досвіду саратовців привели до того, що з першого пред’явлення на заводі почали здавати відділу технічного контролю 80 проц. продукції проти 60 проц., як це було раніше. Значно підвищилась загальна культура виробництва, понад 130 робітників одержали право на особисте клеймо.
Активно включились у змагання за бездефектне виготовлення продукції інші підприємства міста. На заводі «Ленінська кузня», наприклад, впровадження цього методу привело до здачі з першого пред’явлення ВТК в першому кварталі 1965 року 98,3 проц. всієї продукції (проти 90,6 проц. в першому кварталі 1964 р.). На «Червоному екскаваторі» після того, як колектив включився у змагання за бездефектне виготовлення продукції, кількість виробів, що здавалася з першого пред’явлення, зросла в середньому по заводу до 80 проц., а в таких провідних цехах, як механічні, інструментальний, ковальсько-термічний, металоконструкцій — до 95 проц. всієї продукції.
Технічний прогрес, що відбувався на підприємствах і будовах міста в роки семирічки, вимагав невпинного вдосконалення і дальшого розвитку наукової організації праці. З кінця 1964 — початку 1965 року на підприємствах Києва почали організовуватись спеціальні лабораторії і групи наукової організації праці (НОП). На кінець 1965 року такі лабораторії були створені на 32 найбільших підприємствах міста. Прагнучи зробити гідний внесок у створення матеріально-технічної бази комунізму, вдумливо вивчали внутрішні резерви підприємства виробничники заводу верстатів-автоматів ім. М. Горького. Створена на заводі лабораторія НОП у першому півріччі 1965 року провела 205 фотографій робочого дня представників різних професій, що дало змогу не взагалі, а на науковій основі, з точністю до десятих частин процента визначити втрати робочого часу та знайти їх причини. В результаті такого ретельного аналізу були вироблені конкретні пропозиції, які допомогли організувати працю з максимальним використанням кожної робочої хвилини. На комбінаті штучного волокна лабораторія НОП провела дослідження стану організації праці, використання устаткування, технології виробництва тощо. Здійснення лише частини намічених заходів дало за перше півріччя 1965 року 64 тис. крб. економії.
Натхненна, творча праця трудівників Києва увінчалася великою перемогою. Виробничники промислових підприємств виконали завдання семирічного плану за шість з половиною років і достроково, 22 грудня, завершили план 1965 року. Річний план був виконаний по загальному обсягу промислової продукції на 103 проц., причому понад план було виготовлено продукції на 60 млн. крб. Кращих показників у виконанні плану 1965 року досягли заводи «Червоний гумовик», «Ленінська кузня», мотоциклетний, порціонних автоматів ім. Ф. Дзержинського, верстатів-автоматів ім. Горького, кондитерська фабрика ім. К. Маркса, взуттєва фабрика № 6 та інші підприємства. Протягом року від зниження собівартості продукції було одержано понад 11,1 млн. крб. надпланової економії, а від запровадження майже 30 тис. пропозицій новаторів виробництва — 16,8 млн. крб. умовної річної економії1.
Широко розгорнувши масове соціалістичне змагання, трудівники Києва, очолювані міською партійною організацією, значно перевиконали встановлені семирічним планом завдання. Успіхи в розвитку промисловості значною мірою були досягнуті за рахунок значного зростання продуктивності праці, яка за роки семирічки зросла на 36 проц. За рахунок такого зростання продуктивності праці в період 1959—1965 рр. було одержано 55 проц. загального приросту промислової продукції. Цікаво відзначити, що чисельність працюючих в промисловості міста з 1940 по 1965 рік збільшилася тільки у 2,5 раза, тоді як випуск промислової продукції за цей час збільшився у 8,8 раза.
В роки семирічки невпинно зростала технічна озброєність київських підприємств. За цей час в Києві було комплексно механізовано та автоматизовано 9 промислових підприємств, 99 цехів, 210 дільниць, впроваджено 767 потокових та автоматичних ліній2. Так, тільки на заводі «Червоний екскаватор» було створено 26 потокових ліній. Завдяки цьому випуск екскаваторів у 1959 —1965 рр. зріс у 2,8 раза. Продуктивність праці на заводі зросла майже вдвоє, а собівартість продукції знизилась на 22 проц. Київські екскаватори стали більш досконалими, потужнішими і завоювали визнання не тільки в нашій країні, а й за її рубежами.
Технічний прогрес промислових підприємств міста не міг бути успішно здійснений без дальшого підвищення кваліфікації виробничників. За роки семирічки пройшли навчання на різних курсах підвищення кваліфікації 753,2 тис. робітників і службовців, що майже у 2,4 раза більше, ніж за роки п’ятої п’ятирічки (1951— 1955 рр.). Значно зросла чисельність спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою, зайнятих у народному господарстві міста. Так, у 1965 році їх було 197,4 тис. чоловік, або в 1,7 раза більше, ніж у 1959 році, і майже в 5 разів більше, ніж у довоєнному, 1940 році.
Підвищення кваліфікації і загальноосвітнього рівня виробничників Києва сприяли дальшому розвиткові їх творчої ініціативи. Більше ніж 30-тисячний загін винахідників і раціоналізаторів міста вніс за роки семирічки понад 314 тис. раціоналізаторських пропозицій. Понад 200 тис. з них були запроваджені у виробництво, що дало економію у розрахунку на рік 108,3 млн. крб.
В цілому промисловість міста за роки семирічки значно зросла. В цей же період у Києві були введені в дію 11 великих державних підприємств, в тому числі два домобудівні комбінати, завод безалкогольних напоїв, фабрика кольорового друку, хлібозавод та інші. Поряд з цим була проведена реконструкція існуючих підприємств, оснащення їх новою технікою3. Велика робота була проведена щодо піднесення якості, надійності і довговічності київських виробів. Переважна кількість найважливіших виробів київських підприємств зараз відповідає сучасному технічному рівню. Серед них — літаки АН, траулери заводу «Ленінська кузня», токарні автомати, редуктори із зчепленням Новікова, екскаватори, вимірювальні прилади, жіноче взуття та багато інших виробів. Київська продукція знайшла широке визнання не тільки в народному господарстві нашої країни, айв багатьох країнах світу. Вироби з маркою київських підприємств експортуються у 70 країн світу.
Роки семирічки характерні для Києва, як і для інших міст нашої Батьківщини, дальшим зростанням темпів житлового будівництва. Якщо в 1959 році—першому році семирічки — загальна площа введених у дію житлових будинків (споруджених державними і кооперативними підприємствами та населенням при допомозі держави) становила 786,3 тис. кв. метрів, то в 1962 році вона досягла 1217,2 тис. кв. метрів. Розмір житлового фонду Києва вже в 1962 році перевищував удвічі довоєнний рівень. Всього за роки семирічки було введено в дію 7463,7 тис. кв. метрів житлової площі. Загальний обсяг капіталовкладень у житлове будівництво становив 670 млн. крб.
860,5 тис. чоловік одержали квартири в нових будинках або розширили свою житлову площу в старих. А це значить, що майже дві тритини киян за роки семирічки справили новосілля або значно поліпшили свої житлові умови.
Як і в попередні роки, в період семирічки виробничники Києва подавали в порядку шефства велику допомогу трудівникам сільського господарства.
Широко серед виробничників міста розгорнувся рух за надпланове виробництво машин і агрегатів для сільськогосподарського виробництва. Це було гідною відповіддю київських трудівників на рішення січневого (1961 р.) Пленуму ЦК КПРС, який обговорював питання дальшого розвитку сільського господарства в країні.
Ця шефська допомога набувала все більш широкого розмаху. В 1964 році за ініціативою колективів заводів «Червоний гумовик» і «Ленінська кузня» розгорнулось соціалістичне змагання за подання допомоги підшефним колгоспам і радгоспам у спорудженні зрошувальних систем. Включившись у це змагання, тільки трудящі Подільського району міста збудували системи для зрошування 806 га, трудящі Жовтневого району — для зрошення 555 га. Всього ж за допомогою шефів у Київській області за 1964 рік було збудовано системи для зрошування близько 14 тис. гектарів.
У відповідь на рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС і квітневого Пленуму ЦК КП України в місті розгорнувся рух за подання максимальної допомоги колгоспам і радгоспам Київської області в докорінному піднесенні сільськогосподарського виробництва, у вирішенні основних питань зміцнення матеріально-технічної бази підшефних колгоспів і радгоспів. Для координації і оперативного керівництва цією роботою в усіх районних комітетах партії в місті були створені спеціальні шефські комісії. За 1965 рік кияни допомогли побудувати у підшефних колгоспах і радгоспах області 72 приміщення для кормоцехів, обладнати 97 кормоцехів, спорудити сотні силосних траншей. За рахунок внутрішніх резервів підприємства міста виготовили 1300 машин і апаратів для механізації трудомістких процесів на тваринницьких фермах. Транспортні організації міста подали значну допомогу трудівникам села у перевезенні врожаю зернових і технічних культур, в заготівлі овочів і картоплі.
Трудівники та інтелігенція міста провадили велику роботу по наданню допомоги селу в піднесенні культурно-освітнього рівня колгоспників і робітників радгоспів. Так, протягом 1965—1966 рр. колектив Київської державної консерваторії організував лише у Фастівському районі 10 університетів культури. Чотири роки працює організований на громадських засадах працівниками Палацу культури заводу «Більшовик» університет культури в радгоспі «Бучанський» Києво-Святошинського району. Будівельно-монтажне управління № 14 тресту «Київміськбуд-1» у с. Карлівка Макарівського району в 1965 році допомогло спорудити Палац культури на 600 місць. Державна бібліотека ім. КПРС лише за 1965 рік передала бібліотекам сіл Київської області понад 3600 примірників книг. Творчі спілки письменників, композиторів, художників, а також київські театри, колективи вищих учбових закладів, науково-дослідних установ міста беруть активну участь у проведенні масово-політичної та культурно-освітньої роботи серед сільських трудівників. Лише під час проведення в 1966 році Декади української літератури, присвяченої 50-річчю Великого Жовтня, в області на 69 літературних вечорах виступили понад 150 київських письменників.
Всебічна шефська допомога киян сприяє успішному виконанню трудівниками орденоносної Київщини накреслень партії по дальшому розвитку сільського господарства і піднесенню матеріального добробуту радянських людей, по ліквідації істотних відмінностей між містом і селом.
* * *
В обстановці всенародного політичного і трудового піднесення, викликаного підготовкою до XXII з’їзду КПРС і XXII з’їзду КП України, кияни, як і весь радянський народ, зустріли двадцяті роковини з дня початку Великої Вітчизняної війни. Цей день виявився для киян особливо знаменним: за проявлений героїзм в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками під час оборони столиці Радянської України в липні—вересні 1941 року Указом Президії Верховної Ради СРСР місто-герой Київ було нагороджено другим орденом Леніна, а для нагородження учасників героїчної оборони була встановлена медаль «За оборону Києва».
На багатолюдних мітингах і зборах трудівники підприємств, будов і установ міста висловлювали свою глибоку вдячність Комуністичній партії і Радянському урядові за високу оцінку ратного подвигу столиці України.
В дні святкування 20-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року за видатні заслуги перед Батьківщиною, мужність і героїзм, виявлені трудівниками міста Києва в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, місто-герой Київ було нагороджено медаллю «Золота Зірка».
23 жовтня 1965 року у святково прикрашеному Жовтневому палаці відбулось урочисте засідання Київського міського комітету КП України і міської Ради депутатів трудящих разом з представниками громадських організацій, Радянської Армії та Військово-Морського Флоту, присвячене врученню містові-героєві медалі «Золота Зірка». Вручаючи медаль, Перший секретар ЦК КПРС, член Президії Верховної Ради СРСР Л. І. Брежнєв від імені Центрального Комітету Комуністичної партії, Президії Верховної Ради і Уряду Радянського Союзу сердечно привітав трудящих столиці України, весь український народ з високою нагородою.
Гаряче вітали киян з нагородою всі радянські люди. Всенародне визнання видатного героїчного подвигу трудящих Києва і високе звання міста-героя були сприйняті киянами як великий аванс. У відповідь на це трудящі Києва помножили свої зусилля у боротьбі за дострокове виконання семирічного плану, за виконання накреслень XXII і XXIII з’їздів Комуністичної партії Радянського Союзу.