Героїчна оборона Києва
Влітку і восени 1941 року трудящі Києва також допомагали Червоній Армії збройною боротьбою проти гітлерівських загарбників у тилу ворожих військ. З обороною міста зв’язаний початок партизанського руху на Київщині у роки Великої Вітчизняної війни.
З перших днів оборони столиці в тилу гітлерівців діяли 13 партизанських загонів та два партизанські полки, створені Київською міською партійною організацією на початку липня. Вони налічували у своєму складі понад 4,5 тис. чоловік. У тилу загарбників у районі оборони Києва діяли також три партизанські загони в 450 чоловік, створені більшовиками Донецької області з донецьких шахтарів, два партизанські загони, організовані комуністами Харківської області, та один партизанський загін з Полтавської області.
Партизанські загони, що діяли в тилу ворога в період оборони столиці України, відзначились славними бойовими ділами.
Активно боровся Київський міський партизанський загін на чолі з командиром С. П. Осєчкіним (членом партії з 1918 року) і комісаром Г. П. Карнаухом (секретарем Уманського міськкому партії), який наприкінці липня 1941 року переправився в західні райони Київської області, захоплені гітлерівськими загарбниками. Партизани-кияни, свято шануючи лозунг-клятву героїв Великої Жовтневої соціалістичної революції і назвавши свій загін «Перемога або смерть», за період рейдів по тилах гітлерівців провели понад ЗО бойових операцій, внаслідок яких було знищено близько 2 тис. солдатів і офіцерів противника, 4 танки, 53 автомашини і захоплено великі трофеї.
Сміливі операції в тилу ворога протягом двох тижнів проводив партизанський загін з 150 народних месників Подільського району під командуванням Р. І. Трещотки. 13-денний безстрашний бойовий рейд по тилах гітлерівців здійснив партизанський загін київських залізничників. Успішно діяв у тилу ворога партизанський загін ім. Київського обкому комсомолу у складі 180 бійців під командуванням Калініна. Особливо відзначився партизанський загін шахтарів-комсомольців Донецької області, який налічував 275 чоловік. Командиром його був комуніст капітан І. Ф. Боровик, комісаром — політрук В. Г. Волков, начальником штабу — В. С. Ушаков.
У тяжкі для столиці Радянської України дні все населення міста брало активну участь в обороні. Трудящі Києва під артилерійським та мінометним обстрілом працювали над зміцненням оборонних рубежів. На підприємствах, що залишилися в місті, вони проводили ремонт танків, кулеметів та іншого озброєння, виготовляли боєприпаси тощо.
На початку вересня 1941 року під Києвом з новою силою розгорнулися бої, які не припинялися до 20 вересня. Особливе значення для розвитку воєнних дій на Південно-Західному напрямку мала обстановка, що склалась на північ від міста. Радянські війська утримували райони Київської області і прилеглу до них територію на правому березі Дніпра до Овруча та Мозиря. Ще далі на північ вони зупинили частину ударних дивізій фашистської групи армій «Центр». Більше місяця велись жорстокі бої на підступах до Гомеля. У боях під Гомелем гітлерівська армія втратила понад 80 тис. чоловік. Таким чином, внаслідок впертої оборони радянських військ в районі Гомеля, на Коростенському напрямку і в районі Києва створився величезний плацдарм, що виступав на захід від Мозиря до Овруча.
Київсько-Гомельський виступ нависав у середині серпня над південним флангом фашистської групи «Центр». Північному флангу цієї групи загрожувало угруповання радянських військ в районі Великих Лук. У такій обстановці ворог не міг продовжувати наступ на Москву.
Одночасно Київсько-Гомельський виступ був серйозною загрозою для фашистської групи армій «Південь» з півночі, так само як Одеський оборонний район — з півдня. Героїчна оборона Одеси і Києва, що сковувала великі сили ворога, полегшувала військам Південно-Західного фронту оборону рубежу Дніпра, не давала можливості гітлерівцям продовжувати наступ на Харків—Донбас.
У середині серпня вже стало ясно, що гітлерівський план «блискавичної війни» провалився. Червона Армія зірвала маячні задуми фашистів. 22 серпня Радянське інформаційне бюро з повним правом заявило: «Ще місяць тому назад німецьке командування на весь світ оголосило, що шляхи на Москву, Ленінград і Київ відкриті. Проте наші війська закрили всі шляхи і знищили кілька десятків німецьких дивізій». За два місяці війни гітлерівська армія втратила понад 550 тис. чоловік. Танкові дивізії уже в середині серпня в основному налічували до 50 проц. особового складу і стільки ж танків.
Фашистське командування кинуло проти радянських військ, що оборонялися на Київсько-Гомельському виступі, не лише основні сили групи армій «Південь», а й 2-у армію і 2-у танкову групу, знявши їх тимчасово з Смоленсько-Московського напрямку.
У середині серпня 1941 року німецько-фашистські війська перейшли в наступ у районі Гомеля. Гітлерівська 2-а армія завдавала удару на Гомель — Чернігів, 2-а танкова група — з району Рославля на Стародуб і Конотоп. Після жорстоких боїв, які коштували противнику великих жертв, радянські війська залишили Гомель. 9 вересня гітлерівці підійшли до Чернігова й переправились на правий берег Десни.
Над радянськими військами, що обороняли район Києва, нависла загроза обходу. Зміна обстановки в районі Гомеля значно ускладнила становище радянських військ на Коростенському напрямку. Після напружених оборонних боїв вони на початку вересня залишили північні райони Київської області. Гітлерівці вийшли до Дніпра вище Києва і наблизились з півночі до Київського укріпленого району. Але тут, на рубежі р. Ірпеня, вони були зупинені до кінця оборони столиці Радянської України.
3—4 вересня гітлерівське командування, підтягнувши під Київ нові дивізії, знову почало наступ на місто з півдня і півночі, але героїчні захисники його відбили і цей ворожий натиск. У ті дні про героїчну оборону Києва, поряд з героїчною обороною Ленінграда і Одеси, говорила вся країна.
Газета «Правда» 11 вересня 1941 року в передовій статті «Захисники рідних міст, рідної землі» писала: «Серед численних подвигів, що їх здійснюють радянські патріоти у Великій Вітчизняній війні проти фашистських полчищ, героїчна оборона Ленінграда, Києва, Одеси виділяється як хвилюючий приклад беззавітної любові до Батьківщини і до рідного міста, як винятковий щодо сили прояв масової безстрашності, колективного героїзму». Стаття закінчувалась таким закликом до радянського народу: «Наші доблесні захисники рідних міст — герої Ленінграда, Києва, Одеси — показують, як треба захищати кожну п’ядь радянської землі, знищувати гітлерівського звіра біля кожного міста, біля кожного села… Знищуйте ворожі сили на дорогах і переправах. Знищуйте на суші, в повітрі і на воді. Стійко захищайте кожну вулицю, кожний дім. На підступах до Ленінграда, Києва, Одеси вже знищено багато фашистських дивізій».
Систематично проводились всесоюзні радіопереклики, присвячені обороні Ленінграда, Києва, Одеси. Так, 14 вересня по радіо спочатку виступав Ленінград, після Ленінграда слово було надано Києву. Від імені трудящих української столиці виступили секретар обкому КП України М. П. Мишин, Герой Радянського Союзу І. І. Красноюрченко, український письменник О. Г. Десняк, медсестра Н. Скачко. Ленінграду і Києву відповідала Москва. Голова виконкому Московської міської Ради депутатів трудящих говорив: «Товариші ленінградці і кияни, трудящі столиці пишаються вашою мужністю і героїзмом. Ви знову воскресили безсмертні традиції героїки Великого Жовтня і громадянської війни. Ви не одинокі. З вами наша славна Червона Армія, з вами весь наш радянський народ».
У середині вересня обстановка в районі Києва значно ускладнилась. Після тривалих жорстоких боїв 1-а танкова група гітлерівців 12 вересня 1941 року форсувала Дніпро біля Кременчука і почала просуватись на північ для з’єднання з частинами 2-ї фашистської танкової групи, яка наступала з півночі в напрямку Шостка—Конотоп—Полтава. Створилася загроза оточення військ Південно-Західного фронту, що тримали оборону на лівому березі Дніпра. Командування фронту своєчасно ставило питання перед Ставкою Верховного Головнокомандування про необхідність відведення військ. Проте дозвіл на залишення Київського укріпленого району було одержано лише в ніч на 18 вересня, а ще 13 вересня фашистські війська перервали залізничний зв’язок Києва з тилом. 15 вересня війська 1-ї і 2-ї німецьких танкових армій з’єднались в районі Лохвиці, в результаті чого чотири радянські армії опинилися в оточенні.
В складних умовах оточення управління військами було втрачено, багато бійців і командирів героїчно загинуло у нерівних боях. Загинула і значна частина особового складу управління фронту, в тому числі командуючий генерал-полковник М. П. Кирпонос, начальник штабу генерал-майор В. І. Тупиков, член Військової ради секретар ЦК КП(б)У М. О. Бурмистенко.
21 вересня Радянське інформаційне бюро повідомило, що після багатоденних запеклих боїв радянські війська залишили Київ.
Героїчна оборона Києва відіграла важливу роль у зриві гітлерівського плану «блискавичної війни».
Червона Армія затримала наступ фашистських полчищ на Київському напрямку на два з половиною місяці. Війська 5-ї армії, що нависали з півночі над флангом і тилом групи армій «Південь», не дозволили ворогові зняти з цієї ділянки фронту і з-під Києва жодної з 17 піхотних дивізій для використання їх на інших напрямках. Героїчна оборона Києва і Одеси затримала наступ противника в напрямку Харкова і Донбасу до кінця вересня 1941 року. У боях на підступах до столиці України було розгромлено 10 добірних дивізій противника, знищено понад 100 тис. гітлерівських солдатів і офіцерів, 1-а танкова група генерала Клейста до кінця серпня втратила на підступах до Києва 50 проц. своїх танків.
В результаті тривалої оборони Києва, як і Ленінграда, Одеси, Смоленська та інших міст, Радянська країна дістала певний виграш у часі для того, щоб відмобілізувати і розгорнути війська Червоної Армії, евакуювати промисловість і матеріальні ресурси в глибинні райони.
Зупинивши гітлерівців на підступах до столиці України, війська Південно-Західного фронту тим самим надали дійову допомогу військам, які виснажували і знекровлювали противника на головному, Смоленсько-Московському напрямку. Гітлерівське командування не могло продовжувати наступ на Москву доти, поки над правим флангом групи армій «Центр» нависала загроза Київсько-Гомельського плацдарму. Тривала оборона радянськими військами Київського укріпленого району була однією з причин того, що гітлерівське командування змогло розгорнути свій авантюристичний наступ на Москву лише у жовтні 1941 року.
Героїчні захисники Києва з честю виконали свій обов’язок перед Батьківщиною.