Кіно в роки мирного будівництва (1921 — 1941 рр.)
Справжній розквіт кіно на Україні почався після встановлення Радянської влади. У березні 1922 року було утворене Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), якому підпорядковувалися всі кінопідприємства і кінотеатри України.
Особливо важливе значення для розвитку радянської кінематографії мала резолюція XIII з’їзду партії, яка містила спеціальний розділ про кіно.
Наприкінці 1926 року, після переїзду в Київ правління ВУФКУ, кінематографічне життя в місті пожвавлюється. 21 січня 1927 року в Києві виходить перший номер газети ВУФКУ «Кінотиждень», а в березні починається будівництво найбільшої в країні кінофабрики, архітектурне оформлення якої здійснювалося за проектом професора В. Рикова. В грудні 1927 року вже розпочато постановку першого фільму «Ванька і месник» за сценарієм Л. Лукова і Д. Мухи (режисер А. Лундін, оператор А. Майне, художник С. Зарицький).
З розвитком виробництва фільмів на Київській кінофабриці зростав її творчий колектив. Сюди приходять сценаристи М. Бажан, В. Охріменко, режисер А. Кордюм, пробують свої сили режисери Є. Косухін, К. Болотов, Я. Печорін. Поряд з старими операторами І. Роною і Я. Краєвським починають самостійну роботу молоді спеціалісти О. Панкратьев, Г. Химченко та інші. До оформлення постановок залучаються художники В. Кричевський і В. Каплуновський.
У січні 1928 року відбулася Всеукраїнська нарада з питань кіно, скликана ЦК КП(б)У, а в березні — Всесоюзна нарада при ЦК ВКП(б). Відмітивши досягнення і вказавши на невдачі української радянської кінематографії, Всеукраїнська нарада поставила вимогу, щоб кінотвори були не тільки високоідейними, а й високохудожніми, зрозумілими мільйонам глядачів.
Виконуючи вказівки Комуністичної партії, працівники кіно прагнули показати радянське життя, народ, що бореться за здійснення комуністичних ідей. Це був період гострої боротьби за утвердження методу соціалістичного реалізму, період подолання чужих ідейних впливів та буржуазних естетичних поглядів. У гарячих дискусіях українські кінематографісти відстоювали реалістичні принципи. У своїх творах вони намагалися ближче підійти до життя, побачити і зрозуміти суперечності часу. Багатьом з них, особливо молодим, що прийшли на Київську кінофабрику з Одеського кінотехнікуму ВУФКУ1, бракувало досвіду; вони ще не володіли майстерністю, але в їх творах, часто ще наївних і недосконалих, відчувалась щира зацікавленість у вирішенні сучасних проблем. У фільмах «Контакт» режисера Є. Косухіна, «Трансбалт» М. Білінського, «Комсомолія» Я. Печоріна, «Секрет рапіда» П. Долини і, особливо, «Джальма» і «Вітер з порогів» А. Кордюма кінематографісти прагнули створити образи сучасників — робітників, селян, інтелігентів, які віддають усі свої сили та ентузіазм молодості будівництву соціалізму. Однак художня кінематографія в Києві мала ще дуже скромні успіхи.
Становлення української радянської кінематографічної школи пов’язане з творчістю О. Довженка. У 1928 році в Києві були закінчені зйомки фільму «Арсенал», поставленого О. Довженком на Одеській кінофабриці. Цей сповнений поезії, глибокий за задумом, пройнятий національною своєрідністю фільм свідчив про те, що українське кіномистецтво знайшло в особі О. Довженка великого народного художника. «Арсенал» оспівував безсмертні подвиги українського народу в його боротьбі за Радянську владу. Довженко виступив у ньому «поетом і співцем робітничого класу України, який здійснив соціальну революцію». Кожен кадр фільму насичений революційним пафосом. Виступаючи в «Арсеналі» як політичний боєць, Довженко викривав у ньому зрадницьку, антинародну суть українського буржуазного націоналізму.
Художня форма «Арсеналу» несла в собі традиції народного епосу, народної поетичної творчості. Героєм фільму був народ, головним персонажем — робітник Тиміш, який уособлював робітничий клас України, був символом його непереможності.
Після «Арсеналу» ім’я Довженка стало в ряд з іменами основоположників радянської кінематографії. Наступний свій фільм «Земля», що був вершинним досягненням українського німого кіно, О. Довженко ставить на Київській кінофабриці «Українфільму».
У «Землі» О. Довженко відображає дуже важливу сторону соціалістичного перетворення суспільства — колгоспне будівництво. Звертаючись до животрепетних проблем радянської дійсності кінця 20-х років, він на перший план висуває людину, показує, як вона перемагає в класовій боротьбі, як будує нове життя. Герой фільму — комсомолець Василь, роль якого виконував артист С. Свашенко, гине від руки класового ворога, але його загибель не ослаблює, а ще більш згуртовує ряди колгоспників.
«Земля» — твір глибоко філософський. Його художні образи втілюють типове в житті, являють собою великі і важливі узагальнення. Довженко показав у «Землі» людину в гармонії з навколишньою природою. Світла й святкова, вона радіє разом з Василем, коли він, танцюючи від надміру молодих сил і щастя, йде вулицею рідного села. Вона урочиста й сумна, коли домовину вбитого Василя несуть на кладовище. Віти яблунь тягнуться до обличчя юнака, наче хочуть покласти на нього свій прощальний поцілунок.
Щодо зображувального вирішення «Земля» — один з найдосконаліших творів світового кіномистецтва. Довженко і оператор фільму Д. Демуцький зробили кожен кадр живописним художнім твором: воли на фоні неба, безкраї поля, на які приходить трактор, юрби селян, що з радістю зустрічають нове життя, — ці та багато інших кадрів зливаються у величний образ Радянської України.
На Всесвітній виставці в 1958 році в Брюселі фільм «Земля» в числі 12-ти картин визнаний кращим фільмом усіх часів і народів.
30-ті роки характеризуються підвищенням майстерності кіномитців, збагаченням змісту і форми кінотворів. Кіномистецтво стає справді соціалістичним мистецтвом, народним мистецтвом у найширшому розумінні цього слова.
Зростання радянського кіно було безпосереднім результатом бурхливого розвитку Радянської держави, яка здійснила великі соціалістичні перетворення — індустріалізацію і колективізацію країни. Головним об’єктом літератури й мистецтва стає соціалістичне будівництво, основним героєм — людина праці. Сучасна література допомогла українському кіно більш глибоко, ніж раніше, відбити героїчну працю народу, його подвиги в роки громадянської війни. Вона стимулювала також розвиток жанрів, серед яких основне місце зайняли драматичні та епічні жанри.
На рубежі 30-х років кіно стає звуковим, але Київська кінофабрика деякий час випускала ще німі фільми. Одночасно розгорнулась підготовка до створення звукових стрічок. Першою звуковою картиною була документальна стрічка «Симфонія Донбасу» (1930 р.) режисера Дзиги Вертова.
Великим досягненням українського кіномистецтва 30-х років стало художнє опанування теми боротьби за будівництво соціалізму в нашій країні. Один з найцікавіших фільмів на цю тему — «Іван» — створив режисер О. Довженко. В основі його лежала ідея виховання людини в процесі праці.
Головні дійові особи фільму — два колгоспники, які прибули працювати на Дніпробуд.. Довженко показав, як змінюється світогляд героя — селюка Івана (П. Масоха) під впливом робітничого середовища і соціалістичних відносин. На початку самовпевнений, Іван зрозумів згодом, що самої фізичної сили робітникові, який хоче бути передовим, мало — потрібні ще й технічні знання. І він прагне їх здобути. В основі фільму — зіткнення різних поглядів на роль людини в суспільстві.
Степан Губа (С. Шкурат), наприклад, який уособлює відсталіші верстви селянства, намагається вести паразитичний спосіб життя. Колектив будівників викриває і виганяє його.
В «Івані» творче обдаровання Довженка, його здатність бачити важливе в житті очима художника виявилися в ряді блискучих епізодів і сцен. До цієї картини ще не було фільму, в якому з такою поетичною силою показувався б грандіозний розмах індустріального будівництва в нашій країні.
Про людей нового села, про їх соціалістичну працю та нові взаємовідносини розповідають фільми «Багата наречена» (1937 р.) і «Трактористи» (1939 р.) режисера І. Пир’єва, поставлені спільно Київською та Московською кіностудіями.
Фільм «Багата наречена» мав безперечні позитивні сторони, але в художньому відношенні він поступався перед картиною «Трактористи», де актор М. Крючков створив яскравий і рельєфний образ новатора-комуніста. Герой цього фільму — демобілізований солдат Клим Ярко, який, потрапивши у відсталий, дезорганізований колектив, зумів згуртувати навколо себе людей і вивести їх у перші ряди борців трудового фронту. Клим Ярко став одним з найпопулярніших кіногероїв передвоєнних років.
Фільм «Велике життя» (1939 р.) Л. Лукова присвячений шахтарям Донбасу. Найбільш яскравими і вдалими образами картини стали постаті старого шахтаря Козодоєва (артист І. Пельтцер) і молодого шахтаря Валуна (Б. Андреев), який з сільського малописьменного хлопця виріс на шахті у майстра своєї справи. Успіх цих образів зумовлений тим, що автори фільму знайшли художні барви для змалювання головного, вирішального в їх характерах, життєво достовірно розкрили мотиви їх вчинків, показали реальну виробничу й побутову обстановку їх життя.
Найважливішим художнім досягненням українського кіномистецтва 30-х років було глибше, ніж раніше, зображення людини. У кращих кінотворах людина постала як активний перетворювач життя, як послідовний борець за здійснення комуністичних ідеалів, почуття, думки і дії якого пройняті пафосом боротьби за побудову нового світу.
У багатьох фільмах яскраво виявилося прагнення створити багатогранний образ радянської людини — героя нашого часу, розкрити його духовний світ, показати не тільки вчинки, а й внутрішні мотиви його поведінки. Саме в цьому виявилось утвердження київських митців кіно на позиціях соціалістичного реалізму.
Нові якості української художньої кінематографії найяскравіше розкрились у фільмі О. Довженка «Щорс» — національному, самобутньому творі українського кіномистецтва, який глибиною художнього проникнення в життя, типовістю і масштабністю охоплення історичних подій став поряд з «Чапаєвим». Душею фільму «Щорс», сповненого революційного вогню й пристрасті, є український народ, який бореться. Доля окремих героїв картини тісно переплітається з долею народу, характери розкриваються в історичних подіях, де маси являють собою активну, дійову силу. Образ Щорса втілює риси нової людини — борця за суспільне благо, за комунізм. Характер Щорса показаний у фільмі в різноманітних суспільних зв’язках, розкритий у вчинках і дії, в словах і думках. Щорс у виконанні Є. Самойлова насамперед комуніст, керівник і вихователь. Ненависть і відчай тисяч людей, які прийшли до нього із спалених і зруйнованих інтервентами міст і сіл України, він переплавляє на палке прагнення розбити і знищити ворога, вигнати його з рідної землі. Фільм «Щорс», який оспівав красу радянської людини, її високі моральні якості і патріотизм, справедливо зарахований до найкращих творів радянського кіно.
Визначним твором на історико-революційну тему був фільм І. Савченка «Вершники» (1939 р.). Картина розповідає про самовіддану боротьбу українського народу з ворогами революції, викриває найманців іноземних окупантів — буржуазних націоналістів.
Особливо приваблює у «Вершниках» чудова гра актора С. Шкурата. Створений ним образ селянина Якима Недолі розкриває нові риси простої людини, що виникли в процесі боротьби за Радянську владу. Глядача підкоряє природність, правдивість образу Недолі. У творчій біографії С. Шкурата образ Недолі не менш значний, ніж образ денщика Потапова, створений ним у «Чапаєві».
У середині 30-х років на Київську кіностудію приходить відомий український кінорежисер І. П. Кавалерідзе — автор фільму «Коліївщина», присвяченого визвольній боротьбі українського народу в далекому минулому. Тут він ставить картину «Прометей». В основу її були покладені мотиви поеми Т. Шевченка «Кавказ», в якій великий Кобзар у могутньому образі Прометея втілив незбориму революційну народну силу. Фільм пронизаний ідеєю інтернаціональної єдності народних мас Росії, України та Грузії.
У 1936 році І. Кавалерідзе здійснив екранізацію класичної української опери «Наталка Полтавка» М. Лисенка. Це була перша в радянському кіно екранізація опери, в якій зроблено спробу поєднати гру драматичних акторів із співом вокалістів. Так, роль Наталки грала К. Осмяловська, співала М. Литвиненко-Вольгемут. Незабаром І. Кавалерідзе поставив «Запорожець за Дунаєм» за мотивами опери С. Гулака-Артемовського з участю драматичних акторів Г. Юри, Л. Сердюка, С. Шкурата, С. Шагайди та інших. Знайдений у попередньому фільмі принцип використаний тут цілком послідовно.
Розвиток українського кіномистецтва відбувався в органічному взаємозв’язку із зростанням української радянської літератури. Засвоєння її чудових традицій допомагало розвитку художньої майстерності кінодраматургів. Режисерські досягнення у створенні художнього образу українського народу в кіномистецтві були насамперед наслідком значних успіхів кінодраматургії.
Визначним здобутком українського радянського кіномистецтва передвоєнних років був історичний фільм «Богдан Хмельницький», поставлений І. Савченком за сценарієм О. Корнійчука. Розкриваючи внутрішні рушійні сили визвольної боротьби українського народу в 1648—1654 рр., автори фільму виділяють і підкреслюють прогресивні тенденції епохи, дають картину суспільних відносин і прагнень, показують суперечності, що існували в ті часи.
Художні образи фільму відтворюють типові характери за типових історичних обставин. Прямий зв’язок існує між образами, створеними народною творчістю, і виведеними у фільмі пройнятими героїчною патетикою образами гетьмана Богдана Хмельницького (М. Мордвинов), дяка Гаврила (М. Жаров), козаків Тура (Р. Івицький), Шайтана (А. Дунайський), Довбні (Б. Андреев), Кожуха (Д. Капка) та інших, що уособлюють волелюбний, мужній, оптимістичний, веселий характер українського народу.
У «Богдані Хмельницькому» знайшла яскраве художнє втілення тема нерозривної дружби російського та українського народів, спільності життєвих інтересів народів-братів. Зняті учнем Д. Демуцького Ю. Єкельчиком фільми «Щорс» і «Богдан Хмельницький» являють собою класичний приклад майстерного кіноживопису.
Найбільш визначними постатями, створеними в українському радянському кіно у передвоєнні роки, були образи комуніста Щорса (артист Є. Самойлов), партизана Боженка (І. Скуратов), селянина Недолі (С. Шкурат), Богдана Хмельницького (М. Мордвинов), Назара Стодолі (Л. Сердюк,), Кичатого (А. Бучма), тракториста Згари (Б. Безгін), західноукраїнського селянина Хоми Габрися (А. Бучма), шахтаря Валуна (Б. Андреев), комуніста Клима Ярка (М. Крючков). Ці образи являли собою зразки високої акторської майстерності.
У 30-ті роки на Київській кіностудії значна увага приділялась освоєнню культурної спадщини минулого, зокрема були екранізовані повісті М. Гоголя «Сорочинський ярмарок» і «Майська ніч». «Сорочинський ярмарок» посів особливе місце в історії українського кіно. Це був перший кольоровий фільм на Україні. В його створенні брали участь піонери кольорового кіно — режисер М. Екк, оператори М. Кульчицький, Г. Александров, інженер Д. Золотницький.
В українському кіномистецтві 30-х років визначились, в основному, такі художні напрями, як поетичний, героїко-романтичний, оповідально-психологічний та документальний. В рамках поетичного напряму створено фільми О. Довженка, героїко-романтичного — картини І. Савченка, І. Кавалерідзе. Поетична школа Довженка вплинула на операторське мистецтво українських майстрів — О. Калюжного, Ю. Єкельчика, М. Топчого, О. Панкратьева, І. Шеккера, О. Пищикова.
Документальний напрям тісно пов’язаний з творчістю Д. Вертова. У своїх фільмах він здійснював на практиці концепцію зображення «життя зненацька». Д. Вертов створив у Києві фільми «Одиннадцятий» (1929 р.), «Людина з кіноапаратом» (1929 р.) і «Симфонія Донбасу» (1930 р.), в яких різноманітно використав можливості кінематографічної мови.
Художня продукція Київської кіностудії у 30-ті роки дуже різноманітна щодо видів і жанрів. Ряд режисерів спеціалізується на фільмах для дітей. Виникає новий вид фільмів, т. зв. «оборонні» фільми. Це такі, як «Аероград» О. Довженка (спільно з «Мосфільмом»), «Ескадрилья № 5» А. Роома, «П’ятий океан» І. Анненського тощо. Незважаючи на недостатній художній рівень деяких «оборонних» фільмів, кращі з них мали успіх у глядача завдяки своїй актуальності та патріотичним ідеям.
У другій половині 30-х років Київська кіностудія виросла у потужне кіно-підприємство. Вона мала кадри визначних режисерів, серед яких були О. Довженко, І. Савченко, І. Кавалерідзе, Л. Луков. Кіностудія підготувала молодих режисерів — М. Білінського, Л. Бодика, В. Кучвальського, В. Лапокниша, М. Красія та інших.
Значних успіхів у 30-ті роки досягла документальна кінематографія. Спочатку хронікальні фільми робились на Київській кінофабриці. В кінці 1939 року почала діяти Київська студія хронікально-документальних фільмів. Популярність завоював «Кіножурнал», у якому фіксувалися всі значні події. Серед численних документальних картин були «Дніпрогес» (1931 р.) Л. Бодика, «Українська РСР» (1938 р.) Л. Твердохлібової, «Радянський Львів» (1940 р.) Я. Авдєєнка тощо.
У 30-х роках на Київській кіностудії художніх фільмів розвивається мистецтво мультиплікації. Ще в кінці 1926 року при центральній лабораторії ВУФКУ створено мультиплікаційний кабінет. У 1934 році при Київській кіностудії засновано відділ художньої мультиплікації, де створено такі відомі в той час мультфільми, як «Тук-Тук і його приятель Жук» за сценарієм О. Донченка, «Жук у зоопарку», «Лісова угода» режисерів-художників І. Лазарчука, Є. Горбача і С. Гуєцького та інші.
Широкі творчі плани київських кінематографістів мали під собою реальний грунт, однак їм не судилося здійснитися через лихо, що спіткало Радянську країну — віроломний напад гітлерівської Німеччини.