Київ — головний центр української куль­тури XVIII століття

Підготовлено: Admin. Розділ: Київ

Частина 1Частина 2

Освіта. Велику роль у розвитку освіти не тільки на Україні, айв Росії про­тягом всього XVIII століття відігравала Київська академія, яка мала значення вищої школи. Сюди приїжджали вчитися юнаки з Москви, Петербурга та інших міст Росії, з Молдавії, Польщі, Білорусії.

Київська академія грамотою Петра І від 26 вересня 1701 року одержала під­твердження в своєму званні «Академії» і право на внутрішнє самоуправління. Однак усі справи академії в першій половині XVIII століття вирішувалися тільки за зго­дою Київського митрополита (призначення і звільнення викладачів, прийом сту­дентів, суд над ними та інше)3.

На чолі академії стояв ректор, який зобов’язаний був, зокрема, стежити за викладанням наук, за поведінкою студентів і викладачів, відвідувати заняття і дис­пути. Серед ректорів академії були відомі вчені й громадські діячі І. Поповський (1704—1707 рр.), Ф. Прокопович (1711— 1718_рр.) та інші. Всією адміністративною частиною в академії відав префект.

У матеріальному відношенні академія залежала від Братського монастиря. Деякі суми поступали з військової скарбниці та від київських митрополитів. У другій половині XVIII століття за указом Катерини II на утримання академії відпускалося з казни щорічно 8400 крб. У 1703—1704 рр. збудо­вано кам’яний будинок академії, а в 1732—1740 рр.— добудовано другий поверх. Водночас у дворі Братсько­го монастиря збудовано дерев’яну «бурсу», де жили студенти.

В академію приймали «дітей російського народу всяких чинів», а також вихідців з інших країн, але православного віросповідання. Переважну більшість студентів становили діти козацької старшини та за­можних міщан. Близько третини — діти духовенства. Число студентів у середині XVIII століття досягало 1200 чоловік.

Курс академії складався з 8 класів: «фари» або «аналогії», «інфіми», «граматики», «синтаксими», «пое­тики», «риторики», «філософії» та «богослов’я». З 1738 року введено вивчення грецької, єврейської та німецької мов. Весь курс науки в академії ста­новив 12 років, оскільки у філософському класі навчалися 2 роки, а в класі богослов’я — 4 роки.

Навчання в академії мало переважно загально­освітній характер. Викладання майже всіх наук провадилося латинською мовою. Крім латинської, студенти вивчали польську та російську мови. В старших класах — навчались майстерності складання віршів та ораторського мистецтва, знайомилися з географією та історією (хоч і без певної системи). З філософських дисциплін вивчали логіку, етику, філософію при­роди і метафізику. Певна увага приділялася вивченню природничих наук (фізики, математики, астрономії, фізіології, психології). Академія мала велику на той час бібліотеку. У 80-х роках XVIII століття в ній налічувалося близько 10 тис. книг.

Серед викладачів філософії та природничих наук були такі відомі вчені, як Ф. Прокопович, І. Поповський, С. Яворський, Г. Кониський та інші.

Феофан Прокопович — видатний вчений, громадський діяч, сподвижник Пет­ра І — вимагав від студентів «не йти лише по дорозі, протоптаній іншими вченими, але дотримуватися самостійних наукових поглядів, які, породжуючи справжню уче­ність, творять знавців, а не торгашів науки…». Кращі студенти і вчені академії намагалися йти шляхом, указаним Ф. Прокоповичем. Ці вихованці академії віді­грали значну роль у розвитку національної культури як на Україні, так і в Росії.

У першій половині XVIII століття в Київській академії завершував освіту основоположник російського документального джерелознавства і палеографії Андрій Денисов, автор «Поморских ответов». У 1733 році — вивчав рукописні твори великий російський вчений М. В. Ломоносов. У 1738—1750 рр. тут учився укра­їнський філософ Г. С. Сковорода. Він був також талановитим співаком, віртуозом гри на багатьох музичних інструментах і композитором. Одночасно з Г. С. Сково­родою в 1744—1750 рр. в академії навчався й інший відомий український філософ — Я. П. Козельський, який завершив освіту в Петербурзі. Вихованцем академії був і визначний мандрівник В. Г. Григорович-Барський. У другій половині XVIII сто­ліття в Київській академії здобуло освіту багато видатних письменників, державних діячів і вчених, зокрема Нестор (Амбодик) Максимович — доктор медицини, який першим почав друкувати російською мовою праці з медицини; П. О. Загорський — професор анатомії; Кіршак Кондратович — поет і перекладач, що переклав «Рос­сийский ботанический словарь»; Г. Козицький — лектор філософії в Академії наук, видавець журналу «Всякая всячина»; філософ Д. М. Велланський; П. I. Симонов- ський — автор «Краткого описания малороссийского козацкого народа…». Колиш­ній учень академії П. Сохацький став професором римської і грецької словесності в Московському університеті, видавцем трьох журналів1 2. Понад 40 студентів, які закінчили Київську академію, протягом XVIII століття завершували освіту за кор­доном — в університетах Кракова, Кенігсберга, Пешта, Токая, Пресбурга. Значна частина їх стала згодом професорами Київської академії, викладачами шкіл і семі­нарій у багатьох містах України і Росії, а також Болгарії, Сербії, Чорногорії.

Початкові київські школи були такими, як і в інших містах України того часу. Хлопчики, а в окремих випадках і дівчатка, навчалися в них грамоти і лічби. Поб­лизу церкви, звичайно, будувалась шкільна хата, де жив «пан дяк» — учитель, обраний парафією. За вивчення букваря батьки учнів сплачували від 50 коп. до 1 крб., часослова — 1—2 крб. і псалтиря від 2 до 5 крб2. Такі парафіальні школи були на Подолі при церквах, а на Печерську та в Старому Києві — при мона­стирях.

1 травня 1789 року в Києві відкрито головне народне училище — попередник 1-ї Київської гімназії. В перший рік існування училища в ньому навчалося 99 хлопчиків і 35 дівчаток. Викладачами працювали відомі вчені — історик і географ М. Берлінський, математик і фізик І. Карбановський, а також М. Громницький і С. Стефанович, які викладали російську і латинську мови. Обидва закінчили Київ­ську академію і Петербурзьку вчительську семінарію.

Музика. Київ у XVIII столітті лишався головним центром музичної культури на Україні. Церковна музика, яку писали студенти-композитори Київської академії, стояла на рівні розвитку гармонії і мелодії західноєвропейської класичної музики. Київські композитори вчилися на творах Баха і Палестріна.

Київська академія широко впроваджувала в життя «партесний» спів, відомий на Україні з кінця XVI століття. На противагу католицькому богослужінню (з хором, солістами та органом) у православній церкві під впливом народнопісенних тради­цій виробились форми хорового співу а капела. У поширенні цього співу та у ство­ренні нових зразків російської церковної музики велику роль відіграли компози­тори Д. С. Бортнянський. М. С. Березовський та А. Л. Ведель.

Ще студентом Київської академії М. Березовський звернув на себе увагу вчи­телів. Завдяки гарному голосу його взяли до придворної капели, а згодом відпра­вили для вивчення музики до Болонської академії. Його музичні твори відзнача­ються силою почуття, оригінальністю і разом з тим простотою музики, високою композиторською технікою. Найбільш відомі його твори «Вірую», концерт «Не отвергай меня во время старости», опера «Демофонт». Березовський був обраний членом кількох академій, в т. ч. Болонської.

Артемій Ведель народився в Києві 1767 року. Вчився в Київській академії, був диригентом студентського хору, а також солістом-скрипалем студентського оркестру. За дорученням московського генерал-губернатора організував у Москві хорову капелу, якою керував до 1790 року. В наступні роки керував хорами в Києві та Харкові. Останні роки життя Ведель провів у Києві, де й помер.

Незважаючи на деяку сентиментальність, твори А. Л. Веделя відзначались легкістю та чистотою мелодії, теплотою і безпосередністю. На деяких з них поміт­ний вплив української пісні-романса. Найбільш відомі його твори — тріо «Покаянія отверзи ми двери», «На ріках Вавілонських», літургія та інші.

Певного розвитку досягла в Києві і світська музика. Так, у середині століття Київський магістрат мав при своєму збройному загоні постійний оркестр. Ще в 1786 році магістрат заснував музичну школу, яка проіснувала до 1852 року. За статутом, ті діти, що пройшли курс навчання, зобов’язувалися все життя служити в магістрат­ському оркестрі, який грав під час святкових церемоній. Серед випускників школи було чимало відмінних музикантів. У цей час виникла й музична школа для нав­чання співів і гри на гуслях, бандурі і «скрипице». З України протягом XVIII сто­ліття набирались півчі—басисті, тенористі, «альцест» і «дишкантові» для придворної капели і хорів сановників-меценатів.

У 1738 році було видано указ про орга­нізацію вокальної школи на Україні. В указі сказано про необхідність «…заснувати неве­лику школу, в яку набирати з усієї Малої Росії з церковних, а також із козачих і мі­щанських дітей та інших і утримувати завжди в тій школі до 20 чоловік. Вибирати, щоб найкращі голоси були… Тих учнів навчати на скрипці, на гуслях і на бандурі, щоб могли вони на тих інструментах з нот грати». На чолі школи стояв регент, який «у співах четвертоголосному і партесному був досить вправ­ним». Спочатку школа перебувала в Глухові, але Румянцев перевів її в Переяслав, а зго­дом — до Києва.

Київська музична школа випускала ре­гентів, співаків, скрипалів, бандуристів і музикантів, що грали на духових інстру­ментах. Багато з них входило до складу надвірних оркестрів і хорових ансамблів російських та українських поміщиків.

Книгодрукування. Помітний слід в історії української культури залишила Києво-Печерська друкарня. Тісно зв’язана з Київською академією, вона сприяла розвитку науки і освіти на Україні. Навколо неї згуртовувалися видатні українські художники і гравери. У XVIII столітті лаврська друкарня видала 32 книги1, але цей список далеко не повний. Так, у ньому немає надрукованого в лаврській дру­карні «Панегірика» Петру І, написаного Ф. Прокоповичем через 2 тижні після Пол­тавської битви, «Странствования» В. Григоровича-Барського, видатного україн­ського мандрівника XVIII століття по країнах Сходу. В 20-х роках XVIII століття друкарня майже повністю перейшла на друкування церковно-релігійної літератури, але після рескрипту Катерини II 1787 року друкування світської літератури було відновлено. В 1788 році вийшла книжка А. С. Нарушевича «Таврия, или известия древнейшие и новейшие о состоянии Крыма»; в 1789 році — праця Ф. Гартмана «Рассуждение о воде, как всеобщем врачестве»; в 1791 році — польська граматика М. Селігіновського; друкувалися «Киевские месяцесловы» на 1796—1799 рр. У 1795 році тут надруковано «Краткое известие о Киеве», а в 1796 році — «Достопамятней­шие древности в Киеве». Це були перші наукові праці з історії Києва2.

Архітектура, живопис, графіка. У XVIII столітті значного розвитку набула українська архітектура. В цей період створено чимало визначних споруд, серед яких багато будов цивільного призначення.

Початок XVIII століття в галузі будівництва зв’язаний з діяльністю в Києві видатного російського зодчого Д. В. Аксамитова, якого відрядив російський уряд для будівництва Печерської фортеці. Під його керівництвом була збудована кам’яна огорожа навколо лаври з вежами і церквами. Д. Аксамитов велику увагу приділяв використанню місцевих будівельних матеріалів та конструкцій української архі­тектури.

В перші роки століття розгорнулось кам’яне будівництво на Подолі. В 1703—1704 рр. зведено будинок академії та Богоявленську церкву. Спору­джуються і цивільні кам’яні будівлі, серед них буди­нок, де жив Петро І, коли приїздив до Києва.

Починаються великі будівельні роботи в Со­фійському монастирі: розпочато спорудження кам’яної Софійської дзвіниці, реставровано Софій­ський собор і зведено південну надвратну башту.

В 1746—1747 рр., одночасно з огорожею Софійського монастиря, була побудована т. зв. Брама Заборов- ського з фігурним фронтоном. Це найяскравіший зразок українського барокко. В 20-х роках побу­довано трапезну і почалося будівництво Митрополи­чого будинку. Велися також відбудовчі роботи в Ми­хайлівському Золотоверхому монастирі. В 1712 році тут споруджено нову трапезну1. В 1727 році на тери­торії Києво-Печерської лаври побудовано Митрополи­чий дім, який став одним з кращих зразків архі­тектури Києва першої половини XVIII століття. Дім прикрашали 3 високі фронтони та пілястри.

Починаючи з другої чверті XVIII століття в Києві, як і в цілому по Україні, будівництво наби­рає великого розмаху. Цьому сприяло скасування указу Петра І про забо­рону кам’яного будівництва за межами Петербурга. В 20-х роках до Києва був направлений архітектор Ф. Васильєв, а згодом — московський «каменного архитектурного и штукатурного дела мастер  Иван, Иванов сын Каландин», який керував роботами в Успенському соборі, коли його реставрували після пожежі 1718 року. І.І.Каландін був першим учителем видатного українського архітектора- кріпака G. Д. Ковніра, що починаючи з 20-х і до 80-х років XVIII століття жив у Києві і працював над спорудженням багатьох кам’яних будівель, більша частина яких містилася на території Києво-Печерської лаври. Найвизначніші з них — т. зв. Ковнірський корпус (1720—1773 рр.), друкарня (1770 р.), дзвіниця на Дальніх печерах (1754—1761 рр.), збудована за проектом російського архітектора В. І. Нее­лова, дзвіниця на Ближніх печерах (1759—1762 рр.). Спільно з В. І. Неєловим С. Ковнір побудував Кловський палац в урочищі Клов (1754—1755 рр.)2.

Будівлі, споруджені С. Ковніром, являють собою зразки української житлово- цивільної архітектури XVIII століття. На багатьох з них позначився вплив народ­ної творчості. Так, у композиціях фронтонів Ковнірського корпусу, розташованого в східній частині головної площі Києво-Печерської лаври, бачимо мотиви народної творчості, хоч загалом корпус побудований в стилі класичної архітектури. С. Ков­нір брав участь у спорудженні в 1731—1745 рр. визначним російським архітектором Й. Г. Шеделем Великої дзвіниці Києво-Печерської лаври. Висока (понад 95,5 метра) дзвіниця завершила архітектурний ансамбль лаври. За досконалістю конструкції, вдалим розташуванням частин, прекрасними пропорціями архітектурних деталей ця чотириярусна дзвіниця не мала собі рівних на Україні і в Росії.

Частина 1Частина 2

Трекбэк с Вашего сайта.