Київ у період боротьби проти іноземних інтервентів та внутрішньої контрреволюції (продовження)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4
На підприємства повертались капіталісти. До Києва прибули американська, англійська та інші місії імперіалістичних держав, які почали розробляти нові плани закабаления і пограбування України. Робітники жорстоко експлуатувались. Швидко зростало безробіття. В Києві, де за Радянської влади безробітних не було, в перший же місяць приходу білогвардійців кількість лише зареєстрованих безробітних становила вже 40 тис. чоловік. Зростали ціни на хліб і продукти харчування.
Для розкладання і підкорення робітничого руху денікінці засилали в робітниче середовище своїх агентів, намагаючись створити білогвардійські профспілкові організації. В ролі організатора таких «профспілок» і, зокрема, так званого «організаційного комітету по об’єднанню всіх професійних спілок м. Києва» виступив білогвардійський агент К. Кірста, який одержав від денікінських властей значну суму грошей на розгортання «роботи». На ці гроші він почав видавати бульварну газету «Путь рабочего», що вихваляла білогвардійські порядки і публікувала пасквілі і наклепи на Радянську владу. Комуністи-підпільники через нелегальну газету «Коммунист», що видавалася в Києві, маючи значний вплив у профспілках, викрили цю спробу білогвардійського агента, і робітники Києва його не підтримали.
Поряд з соціальним гнітом було встановлено і жорстокий національний гніт. Денікінська газета «Киевлянин», яку видавав відомий ідеолог білогвардійщини В. Шульгін, різко виступала проти всього українського, відкидалося навіть само поняття України. Українські газети й журнали закривалися, було заборонено продавати книги українською мовою. В київських книжкових магазинах було вилучено 118 назв книг українською мовою. Характерно, що серед вилучених книг були навіть книги, дозволені ще царською цензурою.
Білогвардійці знущалися з пам’яті великого українського поета-революціонера. Т. Г. Шевченка. Захопивши Київ, денікінці стягли з п’єдесталу бюст Шевченка і тут же його по-варварському знищили.
Підсобниками Денікіна виступили меншовики і есери, які невипадково діяли легально при білогвардійському режимі. У своїй зраді інтересам трудящих ці угодовці пішли так далеко, що сфабрикували нібито від імені київських робітників «Лист київського центрального бюро професійних спілок робітникам Західної Європи».
В цьому листі меншовицько-есерівські лідери профспілок закликали іноземних інтервентів посилити допомогу Денікіну.
Незважаючи на жорстокий білогвардійський режим, зрадницьку політику буржуазно-націоналістичного охвістя і меншовиків-угодовців, трудящі Києва, очолювані більшовиками, вели мужню боротьбу за відновлення прав, що їм дала Радянська влада. 8 жовтня 1919 року з протестом проти денікінських погромів виступило правління спілки металістів. Сміливу боротьбу за визнання свого фабзавкому вели робітники «Арсеналу». У першій половині жовтня 1919 р. успішно провели два страйки робітники міського транспорту.
Взагалі ж вести революційну боротьбу у Києві в період денікінщини було дуже важко, тому що тут були зосереджені значні військові сили і працювала широка сітка білогвардійської агентури.
Київський міськком КП(б)У перед відступом радянських військ з міста провів значну роботу по організації підпілля. На основних підприємствах міста і на залізничному вузлі були виділені спеціальні групи для роботи у підпіллі, заготовлено зброю тощо. Так із залізничників Києва було створено підпільно-диверсійний загін в складі 25 чоловік. Для нього заховали три кулемети, 50 гвинтівок, 200 штук бомб, 10 тис. патронів та інші боєприпаси.
У місті діяв більшовицький ревком, який провадив значну розвідувальну роботу. Він зумів направити своїх людей у шифрувальний відділ штабу військ генерала Бредова. Завдяки цьому всі накази і розпорядження, які давав або одержував цей штаб від вищого білогвардійського командування, ставали відомі більшовицькому ревкому. Здобуті відомості про ворога негайно передавалися командуванню Червоної Армії. Цим самим київські підпільники подавали велику допомогу радянським військам в їх боротьбі з денікінцями.
Більшовики-підпільники в листівках-прокламаціях і усно викривали великодержавну експлуататорську політику денікінщини та її прислужників. Так, широко була розповсюджена по місту і навколишніх селах випущена Київським більшовицьким комітетом листівка «Геть добровольчу мобілізацію!». Роз’яснивши характер білогвардійської мобілізації, листівка закликала робітників і селян: «Не приходьте на збірні пункти!.. Заповнюйте повстанські загони, переходьте в ряди Червоної Армії». Агітаційна робота київських більшовиків мала великий вплив на трудящих, в тому числі і на селян, сприяла росту повстансько-партизанського руху на Київщині.
У денікінському підпіллі загинуло багато вірних синів партії і народу. Серед них були послані з Києва до Харкова для керівництва підпільною роботою на Лівобережній Україні колишній секретар Київського міськкому КП(б)У М. Чорний і член Київського губревкому делегат І і II з’їздів КП(б)У П. Слинько. Вони були розстріляні білогвардійцями в Харкові в кінці першої половини листопада 1919 року.
Михайло Чорний у своїй останній записці писав: «Дорогі, вчора 28 жовтня, відбувся військово-польовий суд. Засуджено 27 чоловік до смертної кари і в тому числі я і моя половина (тобто Слипько). Завтра нас розстріляють. Я спокійний і давно готовий до цього. Повідомте про це моїх рідних і знайомих. Привіт вам, дорогі друзі. Цілую вас. Бережіть себе. Вмираю спокійно. Відплатіть. Ваш Михайло. 28 жовтня 3 години ранку».
Восени 1919 року на денікінському фронті наступив вирішальний перелом на користь Червоної Армії. Розгромивши ворога у напрямку Курськ— Харків війська Південного фронту створили умови для визволення столиці України — Києва. На Київ наступали частини 44-ї і 58-ї дивізій Червоної Армії. В цей час Зафронтове бюро ЦК КП(б)У націлило підпільні партійні організації і ревкоми до подання всемірної допомоги Червоній Армії. Листівка Об’єднаного штабу партизансько-повстанських загонів України закінчувалася бойовим закликом: «Хай живе єднання Червоної і повстанської армій!», «Хай живе загальне повстання трудящих!».
Київський повстанський штаб також звернувся до робітників і селян із закликом посилити боротьбу в тилу ворога.
Навколо міста почали більш активно діяти повстансько-партизанські загони. Серед них відзначався загін, очолюваний колишнім головою ревкому м. Канева комуністом Федоренком. Цей загін мав 500 бійців, на його озброєнні було 18 кулеметів і одна гармата. В Києві та на його околицях — Деміївці, Шулявці, Набережній діяв літучий партизанський загін.
У першій половині грудня 1919 року радянські війська підійшли до Дніпра,, що тільки-но замерз і був вкритий тонкою кригою. Це стало серйозною перешкодою на шляху до Києва. До того ж білогвардійці спорудили на правому березі укріплення, зібрали значні сили і намагалися будь-що утримати місто. В цей час на допомогу радянським військам прийшли трудящі. Старий рибалка Петро Олексієнко — житель приміського села Осокорки, 15 грудня 1919 року з’явився до командира 44-ї дивізії І.Н. Дубового і запропонував провести через кригу на протилежний берег Дніпра радянських воїнів. Знаючи добре річку і стан її льодового покриву, П. Олексієнко на світанку 16 грудня провів бійців полку під командування Соловйова через Дніпро. Радянські бійці вийшли нижче Слобідки, де білогвардійці не чекали нападу, і почали підніматися по крутому схилу Лисої гори. Одночасно ударом через мости прорвалися до міста бійці ще двох полків, атакували ворога. Ворог не витримав навального наступу і почав тікати. 16 грудня 1919 року Київ було визволено від білогвардійців. Київ став радянським.
В перший же день у визволеному Києві Реввійськрадою 12-ї армії було створена тимчасовий військово-революційний комітет, до якого ввійшли М. Кручинський (голова), П. Скорбач і А. Сагалов. Тимчасовий ревком звернувся до всіх громадян міста із закликом підтримувати революційний порядок і негайно приступити да роботи. 19 грудня 1919 року за постановою Всеукраїнського ревкому та Військової ради Південного фронту було створено Київський губревком. До його складу входили — Д. Мануїльський (голова), І. Клименко (заступник голови), А. Іванов, Б. Козловський та інші. 20 грудня на нараді відповідальних партійних і радянських працівників був створений Київський губпартком, який очолив І. Клименко. В Києві було організовано шість райпарткомів: Міський, Печерський, Подільський, Солом’янський, Шулявський і Деміївський.
Програма боротьби за зміцнення Радянської влади на Україні була розроблена в рішеннях ЦК РКП(б) і VIII Всеросійської партійної конференції «Про Радянську владу на Україні». В цьому історичному документі підкреслювалося, що Комуністична партія неухильно стоїть на точці зору визнання незалежності УРСР.
На початку січня 1920 року, коли Червона Армія завершувала визволення української землі від білогвардійців, В. І. Ленін звернувся з листом до робітників і селян України. Вождь партії і народу закликав трудящих України врахувати уроки боротьби з Денікіним і зміцнювати «єдність і найтісніший союз великоруських і українських робітників і селян»1.
Трудящі Києва, як і всієї України, палко підтримали цей заклик Комуністичної партії та її вождя В. І. Леніна. Кияни послали нові поповнення в Червону Армію, працювали не покладаючи рук, зміцнюючи фронт і тил.
Після розгрому Денікіна настала передишка. Боротьба з господарською розрухою і відбудова народного господарства стали головним завданням всього радянського народу.
Білогвардійці і буржуазно-націоналістичні банди завдали міському господарству Києва величезних збитків. Київський відділ охорони праці, характеризуючи обстановку цього часу, відмічав: «Після вигнання денікінців з Києва Радянська влада зіткнулася з повною розрухою в усіх галузях економічного життя, всі фабрики і заводи були закриті, десятки тисяч безробітних. Не залишилося й сліду величезної роботи, проведеної Київським відділом охорони праці в попередній період Радянської влади»1.
Становище трудящих Києва було дуже важким. Не було освітлення, води, палива. Через антисанітарний стан поширювалися епідемії. У місті були вичерпані запаси продовольства. Куркульські банди, що лютували поблизу міста, зривали плани хлібозаготовок.
Партійні, радянські і профспілкові організації терміново вживають невідкладних заходів для подолання розрухи і поліпшення життя трудящих. Так, профспілкові організації тільки на початку 1920 року направили в повіти Київської губернії для заготівель продовольства 200 робітників.
Ламаючи саботаж власників торговельних підприємств, які не відкривали магазинів і не проводили торгівлі, губревком зобов’язав їх негайно відкрити магазини і розпочати торгівлю. За порушення цього наказу винних направляли на примусові роботи, а товари конфіскувалися.
За короткий час було відбудовано електростанцію і водопровід. Велику допомогу в налагодженні нормального життя в місті подали бійці Української трудової армії. їх героїчною працею в найкоротший час — за дев’ять днів було відбудовано залізничний міст через Дніпро біля Куренівки.
Боротьба з продовольчими труднощами, епідеміями і розрухою у визволених від білогвардійців районах України, в тому числі і у Києві, була в центрі уваги Комуністичної партії, Радянського уряду і особисто В. І. Леніна, які подавали їм велику допомогу.
Продовольче становище в місті скоро поліпшилось. 21 лютого 1920 року М. К. Володимиров у телеграмі В. І. Леніну, О. Д. Цюрупі повідомляв, що з 1 лютого в Києві через фабрично-заводські комітети видається робітникам понад сорок тисяч пайків, щоденно по 3/4 фунта хліба, фунт цукру і півфунта солі на два тижні. В пайок також входили крупи, тютюн і сірники. У місті почали працювати 10 комунальних їдалень, 3 чайні, що відпускали щоденно біднішому населенню Києва до 6000 обідів із двох блюд по ціні 8 карбованців без м’яса, 10 крб. з м’ясом. Для робітників відпускався в чайних чай з цукром, по одному карбованцю стакан. Це було в той час, коли на вільному ринку у Києві фунт хліба коштував близько 150 карбованців.
На початку 1920 року відновлюється робота Київської Ради народного господарства. У відповідності з вказівками уряду Радянської України в місті провадиться націоналізація підприємств. Протягом 1920 року в Києві і губернії було націоналізовано близько 500 підприємств.
Героїчними зусиллями робітників Києва під керівництвом партійних комітетів у короткий час була проведена значна робота по відбудові підприємств міста. Комуністичні осередки підприємств очолили рух за збільшення темпів відбудови заводів і збільшення випуску продукції.
Посилюється активність і відповідальність робітників за роботу підприємств. Наприклад, на заводі «Арсенал» було відкрито відділ праці, який визначав норми виробітку, слідкував за їх виконанням.
З січня 1920 року почали працювати і давати продукцію такі київські підприємства, як заводи «Арсенал», колишній Гретера і Криванека, Південноросійський, Дніпровський машинобудівний та інші.
Яскравим свідченням росту активності трудящих Києва і особливо робітничих колективів були комуністичні суботники, проведення Тижня фронту і транспорту, які відіграли велику роль у поданні допомоги Червоній Армії, її тилу і у відбудові зруйнованого господарства міста. Цією роботою керували партійні організації, для чого на початку лютого 1920 року при них рішенням Київського губкому КП(б)У створюються відділи суботників.
Перший суботник у Києві був проведений 8 лютого 1920 року. Учасники суботника розвантажили 18 вагонів з сільськогосподарським інвентарем і дровами, розчистили залізничні і трамвайні колії, а також виконали ряд інших робіт.
7 — 9 березня 1920 року в багатьох містах України з великим піднесенням проходив Всеукраїнський суботник, в який активно включились і трудящі Києва. В цей час на Україну прибув з Москви агітпоїзд ім. Жовтневої революції, в роботі якого брав участь Голова Всеросійського ЦВК М. І. Калінін. Михайло Іванович брав участь у суботниках трудящих Києва, Харкова.
Під час Всеукраїнського суботника працювали тисячі киян. Ними було очищено десятки кілометрів залізничних колій, розвантажено і навантажено сотні вагонів.
Успішно було проведено в Києві «Тиждень фронту і транспорту», що розпочався 15 лютого 1920 року. Цією роботою керували губернська комісія, комісії при районних партійних комітетах. Значну роль для мобілізації київських залізничників відіграла Солом’янська районна парторганізація, яка на початку 1920 року налічувала 290 комуністів. Багато тисяч трудящих України, в тому числі і кияни, взяли участь в суботниках, присвячених 50-річчю з дня народження В. І. Леніна. 24 квітня орган Київського губкому КП(б)У газета «Комуніст» вмістила на першій сторінці спеціальну статтю, присвячену 50-річчю з дня народження В. І. Леніна. Вона закінчувалася такими словами: «Піввіку славного життя, четверть віку героїчної боротьби і праці! Чим можна „нагородити” товариша Леніна?
Тим, щоб неухильно, сміливо, безстрашно йти по його шляху, по шляху світової комуністичної революції».
Кияни, особливо жінки і дівчата, проявили велике піклування про поранених радянських воїнів. Вони відвідали госпіталі, де вручали пораненим і хворим червоноармійцям подарунки. Протягом лютого 1920 року жінки і дівчата після роботи полагодили 14 тис. комплектів червоноармійського обмундирування.
Щиро дякували воїни Червоної Армії киянам. Так, в одному із листів до київських робітників говорилося: «Ми, поранені і хворі червоноармійці 9-го госпіталю Українського Червоного Хреста, щиро дякуємо київський пролетаріат за прислані нам подарунки… Єдиним пролетарським фронтом ми поб’ємо всіх ворогів трудящих».
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4