Київ у п’ятій п’ятирічці (1951—1955 рр.)
П’ятий п’ятирічний план розвитку Радянського Союзу (1951—1955 рр.) накреслив дальше піднесення всіх галузей народного господарства, зростання матеріального добробуту і культурного рівня народу. Затверджені XIX з’їздом КПРС в жовтні 1952 р. директиви по п’ятому п’ятирічному плану передбачали зростання промислової продукції в ці роки на 70 проц., в тому числі виробництва засобів виробництва — на 80 проц., предметів споживання — на 65 процентів.
Столиця України — Київ за роки п’ятирічки перетворився на місто потужної індустрії, один з найбільших центрів машинобудування республіки. Значно поліпшився добробут киян. Набагато збільшились капіталовкладення держави у народне господарство Києва, які за п’яту п’ятирічку становили 5641,7 млн. карбованців.
З самого початку нової п’ятирічки трудящі Києва наполегливо боролися за виконання виробничих планів. Соціалістичне змагання набрало ще більш широкого розмаху і збагатилося новими формами. В 1951 році соціалістичним змаганням було охоплено 95 проц. усіх робітників підприємств Києва. Воно характеризувалося широкою гласністю та взаємною товариською допомогою відстаючим з тим, щоб добитися загального піднесення. «Допомогти кожному робітникові виконувати і перевиконувати плани» — таке було головне гасло соціалістичного змагання цього періоду.
Київська партійна організація, очолюючи боротьбу трудящих міста за дострокове виконання п’ятирічного плану, провела велику роботу по дальшому впровадженню нових методів праці. Міськком та райкоми партії регулярно проводили господарсько-технічні конференції, на яких новатори виробництва Києва та інших міст країни обмінювалися своїм досвідом. Комуністи на виробництві показували зразки соціалістичного ставлення до праці. Секретар партійної організації Київського інструментального заводу Герой Радянського Союзу Д. М. Смирнов став кращим майстром швидкісної обробки металу. Застосовуючи передову технологію виробництва, він виконав за останні два роки 8 річних норм. Комуніст тов. Хімич, очолюючи бригаду зварювальників на Дарницькому вагоноремонтному заводі, виступив ініціатором впровадження швидкісних методів електрозварювання. Коваль заводу «Червоний екскаватор» комуніст В. С. Куровський систематично виконував норми на 350—400 проц. Не відставали від нього і токар-швидкісник заводу «Транссигнал» комуніст О. Г. Недибалюк та токар Ю. Я. Снегур, який працював на заводі «Ленінська кузня».
У боротьбі за дострокове виконання державних планів народжуються нові високопродуктивні методи й прийоми праці, дедалі ширше розгортається рух за випуск продукції відмінної якості, за зниження собівартості і за збільшення соціалістичних нагромаджень. Ще більшого розмаху набирає рух швидкісників. В цехах заводів ім. Горького, «Ленінської кузні» та інших було проведено велику роботу щодо модернізації верстатів, збільшення їх потужності й переведення на швидкісний режим роботи. В цілому по місту в 1951 році кількість робітників-швидкісників збільшилася у порівнянні з 1950 роком в два рази. За прикладом робітників ленінградського заводу ім. С. М. Кірова на верстатобудівному заводі ім. М. Горького було створено 54 комплексні бригади, які працювали у співдружності з інженерами і техніками. Спільними творчими зусиллями передових робітників та інженерно-технічних працівників підприємства було створено і випробувано нові конструкції багатошпиндельних верстатів-автоматів, де одночасно оброблялося чотири деталі, а час скорочувався до 11—15 секунд. Це майже в 15 разів менше, ніж витрачалося на обробіток такої ж деталі на удосконаленому токарному верстаті попередньої конструкції. Перед у соціалістичному змаганні серед верстатобудівників вели бригада фрезерувальників К. П. Костюченка і бригада шліфувальників І. Ю. Рогози. npoc4aBHBCHj своїми трудовими справами робітник-фрезерувальник, учасник боротьби за владу Рад в 1917 році В. П. Новиков, який систематично виконував виробниче завдання на 400 проц. Високих показників у 1951 році добився і колектив заводу «Точелектроприлад», який виготовив у 15 разів більше продукції, ніж у 1946 році, одночасно знизивши її собівартість на 50 проц.1 Понад 2 тис. робітників заводу «Більшовик», включившись в соціалістичне змагання, перевиконували свої виробничі завдання. В 1951 році завод «Більшовик» випускав 200 назв різних виробів для різних галузей промисловості країни. Зокрема, завод поставляв металеве лиття багатьом заводам Радянського Союзу. З допомогою наукових працівників Інституту електрозварювання ім. академіка Є. О. Патона завод успішно освоїв автоматичне зварювання і одержав на 27,4 проц. продукції більше, ніж у 1950 році.
Зростанню промислового виробництва, підвищенню продуктивності праці та економії матеріалів сприяла творча праця раціоналізаторів підприємств Києва. Зразком добре організованої роботи раціоналізаторів-винахідників був завод «Ленінська кузня», де в 1951 році було запроваджено 552 пропозиції і одержано від цього економії 3,6 млн. крб. Колектив підприємства під кінець 1951 року завоював перше місце у Всесоюзному соціалістичному змаганні серед підприємств транспортного машинобудування. Заводу було вручено перехідний Червоний прапор ВЦРПС і Міністерства. В цілому по місту передовики виробництва внесли понад 11 тис. раціоналізаторських пропозицій, більшість з яких запроваджено у виробництво, що дало 25 млн. крб. економії.
Велике значення для розв’язання завдань п’ятої п’ятирічки мало поширення на київських підприємствах почину новаторів московської взуттєвої фабрики «Буревісник» М. І. Левченко та Г. В. Муханова, які виступили ініціаторами соціалістичного змагання за зниження собівартості продукції на кожній виробничій операції. На початку жовтня 1951 року московські новатори приїздили до Києва, де ділилися своїм досвідом. Зокрема, вони побували на 4-й взуттєвій фабриці і уклали договір на соціалістичне змагання між колективами закрійних цехів фабрик «Буревісник» і 4-ї взуттєвої. Це змагання дало прекрасні плоди. Вже у жовтні 1951 року на цій взуттєвій фабриці налічувалося понад 1500 робітників, які мали особисті рахунки економії. В цілому в 1951 році колектив підприємства заощадив матеріалів на пошиття 70 тис. пар взуття. Понад 25 тис. пар взуття за рахунок зекономлених матеріалів випустила київська взуттєва фабрика обллегпрому1. Впровадивши метод московських новаторів, колектив заводу «Укркабель» домігся в 1951 році надпланового зниження собівартості продукції і за рахунок цього одержав економію в розмірі 1,5 млн. крб. Багато послідовників було у М. І. Левченко та Г. В. Муханова на підприємствах електропромисловості та міському електротранспорті.
Почесне місце в роботі київської промисловості займало виконання замовлень для великих будов Радянської країни — Волго-Донського каналу, Куйбишевської та Каховської ГЕС. Понад 20 підприємств столиці надсилали на адресу новобудов свою продукцію, в тому числі: тракторні навантажувачі, підйомні крани, річкові судна, автоматичні дозувальні установки, кабель, електроприлади, деталі для будинків робітничих селищ тощо. Лише завод «Точелектроприлад» відправив у 1951 році понад 1400 різних електровимірювальних і спеціальних приладів високої точності. Київський ваговий завод ім. Дзержинського виступив з патріотичним закликом про подання найширшої допомоги будівельникам гідроелектростанцій, Волго-Донського каналу в справі освоєння нової техніки. Він був широко підтриманий багатьма підприємствами міста. До кінця серпня 1951 року на будови виїхала велика група спеціалістів — понад 1000 юнаків та дівчат Києва і області. Крім того, туди виїжджали інженерно-технічні працівники і передові робітники.
Видатними трудовими успіхами зустріли кияни 34-і роковини Великої Жовтневої соціалістичної революції. Колективи понад 1000 цехів і 5000 бригад з честю виконали взяте зобов’язання. 50 фабрик і заводів виконали взяті соціалістичні зобов’язання, достроково завершили річні плани. Серед них були заводи «Червоний екскаватор» і запасних частин до сільськогосподарських машин, депо ім. Андреева, Київська ТЕЦ-3 та інші. Понад 7 тис. робітників міста вже працювали в рахунок наступного, 1952 року. Найкращих результатів у переджовтневому соціалістичному змаганні по професіях досягли: Ф. М. Борисенко — столяр заводу запасних частин до сільськогосподарських машин, О. І. Хонда — фрезерувальник заводу «Рентою), М. А. Стрижевський — коваль заводу «Головхарчомаш», В. М. Кузьмін — майстер фабрики ім. К. Маркса, М. Р. Синькевич — формувальник заводу ім. Калініна, Є. В. Давидов — модельник заводу «Більшовик», І. О. Виноградов — токар заводу ім. Дзержинського та інші.
Не знижували темпи виробництва колективи промислових підприємств міста і в листопаді. Достроково, 10 грудня, було виконано виробничий план 1951 року, а до кінця року кияни дали країні на 515 млн. 991 тис. крб. надпланової продукції. Продуктивність праці зросла за рік на 8,8 проц., а випуск продукції — на 22 проц. Виробництво електроенергії на душу населення перевищувало довоєнний рівень на 40 процентів. Вагомий вклад у справу виконання плану 1951 року внесли і працівники транспорту. Залізничники Київського вузла навантажили понад план 20 тис. вагонів. Колектив річкового порту перевіз вантажів на 51 тис. т більше, ніж в 1950 році.
Ще більших успіхів добилися працівники промисловості в 1952 році. Партійні, комсомольські та профспілкові організації міста провели велику роботу по поліпшенню організації і контролю за ходом соціалістичного змагання.
Систематично проводилися громадські огляди використання внутрішніх резервів виробництва. Це дало великий економічний ефект.
Лише від запровадження у виробництво пропозицій раціоналізаторів і винахідників одержано близько 100 млн. крб. додаткових коштів. Більшість підприємств Києва працювала рентабельно і за цей період дала державі 70 млн. крб. надпланових нагромаджень.
Новим досягненням в соціалістичному змаганні 1952 року було те, що передовими методами праці оволодівали цілі колективи. Наприкінці серпня в Києві вже нараховувалося понад 285 цехів, 583 зміни і 1838 бригад передової праці. Особливо значних успіхів досяг Київський мотоциклетний завод, його колектив першим в місті завоював почесне звання «Завод колективної передової праці». Підприємство зайняло третє місце у Всесоюзному змаганні працівників автомобільної і тракторної промисловості країни2. Партійна, комсомольська та профспілкова організації мотоциклетного заводу широко підтримували ініціативу передових робітників та поширювали нові методи роботи. Старший майстер комуніст О. І. Панченко виступив ініціатором створення бригад (дільниць) комплексної праці. За випуск продукції відмінної якості на заводі змагалося 70 бригад, 21 дільниця, що охоплювали понад 1600 робітників. Успішне впровадження розрахунково-технічних норм сприяло значному підвищенню продуктивності праці і зниженню собівартості продукції. До знаменної дати — 35-ї річниці Жовтня — на мотоциклетному заводі 44 бригади і 4 дільниці дістали звання бригад і дільниць відмінної якості. До середини листопада завод вже виконав план 1952 року. У боротьбі за високі показники в роботі на цьому заводі відзначилися головний інженер І. Я. Обухов, начальник інструментального цеху П. У. Мантуло, майстер М. К. Комета, шліфувальниця моторного цеху М. П. Ільченко та багато інших.
Досвід роботи колективу мотоциклетного заводу впроваджували виробничники ін. підприємств столиці. Виявлення й використання додаткових резервів виробництва, невпинне підвищення продуктивності праці були в центрі уваги партійної організації заводу «Ленінська кузня», де продуктивність праці робітників в 1952 році зросла на 26 проц. У 30 разів у порівнянні з 1948 роком збільшилась на підприємстві чисельність робітників-швидкісників. Широке застосування автоматичного і напівавтоматичного електрозварювання дало можливість заводові майже вдвоє скоротити виробничий цикл. 23 бригади завоювали звання бригад відмінної якості. Значний вклад у справу вдосконалення технологічного процесу на заводі «Ленінська кузня» внесли раціоналізатори й винахідники, кількість яких весь час зростала. Під керівництвом головного конструктора заводу комуніста О. Б. Байбакова були створені проекти і побудовані нові комфортабельні, швидкісні пасажирські річкові пароплави «М. В. Гоголь» і «Т. Г. Шевченко». Всього за рік на заводі «Ленінська кузня» було впроваджено 483 раціоналізаторські пропозиції, від запровадження яких одержано 3,5 млн. крб. економії. За високі показники в роботі колективу підприємства в 1952 році тричі вручався перехідний Червоний прапор ВЦРПС.
Наполегливу боротьбу за здобуття звання «Завод колективної новаторської праці» розгорнули робітники та інженерно-технічні працівники «Арсеналу». Тут за ініціативою партійної організації були утворені загальнозаводський штаб на чолі з головним інженером С. Ф. Каспієвим і технічні ради в цехах, які займалися питаннями вивчення, удосконалення і впровадження передових прийомів праці. Було також організовано 29 шкіл новаторів, де десятки робітників вивчали досвід і прийоми роботи передовиків, зокрема токаря комуніста Г. Я. Царика, револьверниці О. Д. Матвєєвої та ін. Велика робота, проведена на підприємстві, дала прекрасні наслідки. Під кінець другого року п’ятирічки колектив заводу знизив собівартість продукції на 26,1 проц. У Всесоюзному змаганні в 3-му кварталі 1952 р. арсенальці вийшли переможцями і їм було присуджено перше місце та перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР.
Нових успіхів у роботі в 1952 році здобув колектив заводу «Червоний екскаватор». З ініціативи партійної організації в цехах заводу було створено 26 бригад по комплексному запровадженню передових методів праці, на чолі яких у більшості стояли комуністи — В. К. Семинський, А. І. Панасюк, О. А. Заремба та інші. Знатний токар В. К. Семинський і інженер С. Г. Гришкан організували і очолили школу новаторів швидкісної обробки металу.
На київських машинобудівних заводах працювало багато послідовників почину колективів передових підприємств по організації соціалістичного змагання за зниження ваги машин, підвищення якості та їх здешевлення. Певних досягнень у цьому напрямку здобув колектив заводу Головхарчомашу. Внаслідок удосконалення конструкції тістозакаточної машини її вагу було зменшено на 152 кг. Змінено було також конструкцію і пляшконаливної машини. Все це дало можливість заводу лише за 10 місяців 1952 року зекономити понад 300 т сортової сталі та чавуну. Поліпшились експлуатаційні якості окремих машин, що випускав завод «Більшовик». В результаті зменшення їх ваги на підприємстві було за рік також заощаджено 250 т чавуну, прокату і багато нержавіючої сталі.
Комплексні бригади по економії теплової та електричної енергії створюються на всіх підприємствах міста. їх діяльність дала можливість у 1952 році зекономити десятки тисяч тонн палива та кілька мільйонів квт-годин електроенергії. Так, колектив ДЕС-2 тільки у жовтні 1952 року заощадив 345 т палива і 246,8 тис. квт-годин електроенергії, державі заощаджено 100 тис. крб. За високі показники в роботі дістали урядові нагороди групи працівників підприємств електротеплопостачання. Орденом Леніна було нагороджено кращого кочегара ДЕС-2, комуніста ленінського призову Р. І. Кустова; орденом Трудового Червоного Прапора — слюсаря турбінного цеху С. Т. Степанця і начальника теплової лабораторії Київської ТЕЦ-3 Р. Г. Ліфшиця.
Дальших успіхів у виробництві здобули підприємства взуттєвої, текстильної і харчової промисловості. Колектив 4-ї взуттєвої фабрики за рік роботи за почином московських новаторів М. І. Левченко і Г. В. Муханова заощадив державі близько 3 млн. крб. За методом новаторів на фабриці в липні 1952 року вже працювало 80 проц. робітників. Закрійник 1-ї взуттєвої фабрики О. Н. Козак, який змагався з М. І. Левченко, працюючи без браку, у 1952 році зекономив 45 тис. кв. дециметрів шкіри, з якої можна було виготовити додатково 2 тис. пар взуття. За рахунок економії лише на крійці ця фабрика знизила собівартість кожної пари взуття на 65 копійок. На трикотажній фабриці ім. Рози Люксембург, в результаті розгортання соціалістичного змагання понад 100 бригад завоювали почесне звання «бригади відмінної якості». Особливо відзначилися в роботі бригада Г. П. Білик, яка в 1952 році збільшила випуск першосортної продукції на 9,1 процента. Завоював звання «підприємства відмінної якості» і колектив фабрики ім. К. Маркса. В 1952 році тут було пущено дві автоматичні лінії, що дало можливість вивільнити для інших ділянок 25 робітників і піднести якість продукції. Здійснення ряду організаційно-технічних заходів привело до того, що на фабриці собівартість продукції знизилась на 2,3 проц. Всі робітники цього передового підприємства систематично виконували свої виробничі завдання.
Почесне місце у боротьбі за успішне виконання планів п’ятої п’ятирічки посідали комсомольці й молодь столиці України. На початку 1952 року в Києві було 100 тис. комсомольців. Десятки тисяч комсомольців і молоді брали активну участь у соціалістичному змаганні. Серед них понад 7 тис. чоловік працювало вже в рахунок 1955—1960 рр. На підприємствах Києва з ініціативи комсомольських організацій було створено понад 900 технічних гуртків і шкіл передовиків виробництва, де навчалося понад 15 тис. молодих робітників.
Працівники промисловості Києва з честю справилися з виробничою програмою другого року п’ятирічки. 200 підприємств столиці виконали план 1952 року до знаменної дати в житті українського народу — 35-річчя проголошення Радянської влади на Україні. А в цілому по місту річний план було виконано на 103,3 проц., валова продукція всієї промисловості зросла у порівнянні з 1951 роком на 16,6 проц.4 Нових успіхів у роботі добилися залізничники й річковики. Колектив Дніпровського пароплавства під кінець 1952 року завоював першість у Всесоюзному соціалістичному змаганні і одержав перехідний Червоний Прапор Ради Міністрів СРСР.
Яскравим виявом творчого характеру соціалістичного змагання був широкий рух винахідників і раціоналізаторів. Кращими новаторами виробництва були майстер заводу «Більшовик» тов. Дубняк, токар-інструментальник заводу «Точелектроприлад» тов. Федоров, машиніст депо ім. Андреева тов. Власюк, начальник зміни швейного цеху фабрики ім. Горького тов. Любимцева, майстер мотоциклетного заводу тов. Панченко, муляр тресту «Хрещатикбуд» тов. Волховський та інші.
Раціоналізатори заводу «Арсенал» лише в 1953 році подали 2485 пропозицій, з яких 816 було впроваджено у виробництво, що дало заводу мільйон карбованців річної економії. 15 цехів, 91 дільниця, 106 бригад завоювали звання колективів передової праці. Виробничники мотоциклетного заводу за цей же час внесли 630 пропозицій, з яких понад дві третини було впроваджено у виробництво, що дало економічний ефект 1 млн. 200 тис. крб. Великих успіхів у справі впровадження раціоналізаторських пропозицій добилися підприємства Жовтневого району. Тут у 1953 році було запроваджено 4 тис. раціоналізаторських пропозицій, що дало змогу заощадити понад 6 млн. карбованців.
Натхненна творча праця породжувала виробничі успіхи. Вже в серпні 1953 року 96 передовиків виробництва верстатобудівного заводу ім. Горького завершили свої п’ятирічні завдання. Шліфувальник інструментального цеху заводу «Точелек-троприлад» комуніст Б. І. Мерзляк в липні 1953 року вже працював у рахунок 1962 року, завершивши з початку п’ятирічки ll-річну норму.