Київ у п’ятій п’ятирічці (1951—1955 рр.) (продовження)
План 1953 року промисловість міста виконала достроково — 20 грудня — на 104,4 проц. Випуск валової продукції в 1953 році зріс у порівнянні з попереднім роком приблизно на 15 проц. Було випущено надпланової продукції на суму близько 474 млн. крб. Продуктивність праці зросла за цей час на 5,1 проц., а собівартість продукції знизилась на 6,1 проц., що дало економії більше як 140 млн. крб. Серед підприємств найкращих результатів у виконанні плану 1953 року домоглися колективи фабрики ім. Карла Маркса, Київського шовкового комбінату, заводу «Транссигиал», Київського і Дарницького вагоноремонтних заводів, трикотажної фабрики ім. Рози Люксембург, швейної фабрики ім. Смирнова-Ласточкіна, заводу радіоапаратури та інші.
Видатного виробничого успіху добився колектив мостозагону № 2, достроково завершивши спорудження першого в світі цільнозварного мосту ім. Є. О. Патина.
Нову хвилю творчого ентузіазму на підприємствах Києва викликала підготовка до святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією. Трудящі столиці Радянської України прагнули відзначити знаменну дату в історії народів СРСР новими виробничими успіхами. За прикладом харківчан колективи київських підприємств включились у соціалістичне змагання на честь свята, брали на себе підвищені зобов’язання. Понад 70 тисяч молодих робітників міста стали на трудову вахту на честь знаменної дати. Високопродуктивною працею відзначалися в дні ювілейної вахти майстер 4-ї взуттєвої фабрики тов. Ярмоленко, машиніст-інструктор паровозного депо ім. Андреева тов. Голубицький, коваль заводу «Ленінська кузня» тов. Трищун, швея фабрики ім. Горького тов. Войтенко, слюсар заводу «Транссигнал» тов. Смотрицький, токар інструментального заводу тов. Смирнов та багато інших виробничників.
Хороших показників у боротьбі за підвищення продуктивності праці добився колектив заводу «Червоний екскаватор». В 1954 році він випустив екскаваторів і навантажувачів на 170 машин більше, ніж в 1953 році. У складальному цеху цього заводу було впроваджено поточно-перемінну лінію складання екскаваторів, що зберегло до 200 нормо-годин робочого часу, а механізація ручних операцій у сталеливарному цеху підвищила продуктивність праці на 40 проц. і зменшила брак литва на 30 процентів.
Державний план 1954 року по випуску валової продукції промисловістю був виконаний 21 грудня на 107,3 проц. За рік було випущено надпланової продукції на сотні мільйонів карбованців. Важливих успіхів добилася місцева і кооперативна промисловість Києва, яка збільшила випуск продукції в порівнянні з 1950 роком майже на 80 проц. Випуск взуття промисловістю міста збільшився на 41 проц., шерстяних тканин — на 74 проц., трикотажної білизни — на 74 проц., шовкових тканин — у 8 раз.
Святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією вилилося у всенародне торжество дружби радянських народів. З усіх куточків нашої неосяжної Батьківщини надходили вітання, в яких високо оцінювалися досягнення українського народу, здобуті в боротьбі за побудову комунізму в нашій країні.
На ювілейну сесію Верховної Ради УРСР, що відбулася у Києві 22 травня 1954 року, за запрошенням Верховної Ради, Ради Міністрів УРСР і ЦК КП України прибули делегації від Російської федерації і всіх братніх союзних республік. Сесія пройшла у винятково урочистій обстановці, як велике національне свято українського і російського народів, свято всіх радянських людей. У відповідь на привітання Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ЦК КПРС ювілейна сесія з великим піднесенням прийняла листа великому російському народові від українського народу, в якому, зокрема, говориться: «Як не висохнуть моря і океани, так ніколи не вичерпається вікова братерська дружба російського і українського народів. Не було, немає і ніколи не буде такої сили, яка б могла похитнути нашу єдність».
З нагоди 300-річчя возз’єднання України з Росією Українська РСР була нагороджена орденом Леніна. Відмічаючи велике значення Києва в історії російського, українського та білоруського народів, Президія Верховної Ради СРСР указом від 22 травня 1954 року нагородила столицю Радянської України орденом Леніна.
У день святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією 22 травня 1954 року у Києві відбувся парад військ і демонстрація трудящих. 24 травня 1954 року в урочистій обстановці біля моста ім. Є. О. Патона було закладено Тріумфальну арку, яка збереже у віках пам’ять про історичний акт возз’єднання України з Росією. Високу урядову нагороду — орден Леніна Києву вручив Голова Президії Верховної Ради СРСР К. Є. Ворошилов 31 березня 1955 року на сесії міської Ради.
Висока оцінка героїчної праці киян викликала нову хвилю виробничого і політичного піднесення у завершальному році п’ятирічки. Велику увагу приділяли колективи підприємств механізації і автоматизації виробничих процесів, модернізації верстатів і устаткування, впровадженню передової технології. Боротьба за технічний прогрес, за поліпшення роботи всіх галузей промисловості особливо посилилася після липневого Пленуму ЦК КПРС.
Трудящі Києва проявили багато творчої ініціативи для втілення в життя рішень партії. Вже в 1955 році на підприємствах міста налічувалося до 50 потокових ліній і конвейєрів, що давало можливість збільшити випуск продукції і зменшити її собівартість. Так, наприклад, впровадження автоматичної конвейєрної лінії на 1-й взуттєвій фабриці дало можливість підвищити продуктивність праці в 2— З рази. Тільки на 30 провідних металообробних підприємствах було модернізовано 550 одиниць устаткування. Колектив заводу КВРЗ виступив ініціатором широкого впровадження штампування замість вільного кування, що дало великий економічний ефект. Як показала практика, впровадження у виробництво точного лиття і штампування деталей замість механічної їх обробки давало економії металу до 25 проц. і вивільняло велику кількість робітників і верстатів. На заводі «Укркабель» вперше було розроблено, збудовано і впроваджено новий високопродуктивний агрегат, який випускає цілком завулканізований кабель.
Самовіддана праця киян забезпечила дострокове виконання п’ятої п’ятирічки. Вже в жовтні 1955 року завдання п’ятирічки по сумі планів випуску валової продукції промисловість міста успішно виконала. Це була велика трудова перемога трудящих Києва. Загальний обсяг промислової продукції в 1955 році в порівнянні з попереднім роком зріс на 18,5 проц., а за п’ятирічку— у 2,3 раза3. Продуктивність праці за п’ять років підвищилась на 47,6 проц., а собівартість продукції знизилася на 35 проц. За роки п’ятої п’ятирічки трудящі Києва дали надпланової продукції на 2,5 млрд. крб. Славними трудовими подвигами відзначили кияни завершення п’ятирічки. Виробничники заводу верстатів-автоматів ім. Горького з 1950 по 1955 рік підвищили продуктивність праці на 70 проц. В авангарді боротьби колективу за технічний прогрес йшли комуністи слюсарі О. Шпачук, Ф. Макаров, О. Дем’янов, фрезерувальник О. Головай, мідноливарник Р. Ковалевський, формувальник О. Козачук та багато інших, які протягом п’ятирічки виконали по 10—15 річних норм. 22 річні норми виконав комуніст-інструментальник заводу «Арсенал» М. Булоченко.
Великий крок вперед за роки п’ятої п’ятирічки зробили науково-дослідні установи по шляху впровадження у виробництво нової техніки. Інститут електрозварювання ім. Патона сконструював, зокрема, ряд машин для автоматичного зварювання, в Інституті фізики АН УРСР були створені напівпровідникові прилади — германійові діоди і тріоди розміром 2—3 міліметри.
У роки п’ятої п’ятирічки дальший вклад у зростання народного господарства і добробуту киян внесли будівельники столиці. Радянський уряд асигнував в ці роки на розвиток Києва великі кошти. Лише в 1951 році на розвиток міського господарства було витрачено понад 830 млн. крб., а капіталовкладення в житлове будівництво в 1951—1952 рр. становило 361,6 млн. карбованців.
Велику допомогу у розвитку міського господарства Києва надавали Комуністична партія і Радянський уряд. 11 січня 1952 року Рада Міністрів СРСР прийняла постанову «Про невідкладні заходи по розвитку міського господарства м. Києва на 1952—1955 рр.». Тільки на забудову Хрещатика союзний уряд відпустив 255 млн. карбованців. ЦК КП(б)У 30 січня 1952 року прийняв рішення «Про підсумки виконання плану житлово-комунального будівництва і забудови Хрещатика в 1951 р. та заходи по забезпеченню виконання плану будівництва в Києві у 1952 р.».
Здійснення цих постанов дало можливість досягнути значних успіхів у справі дальшого розширення й розвитку всіх галузей міського господарства, поліпшення комунального, побутового й культурного обслуговування трудящих міста. До ладу вступили нові житлові будинки, вулиці, парки, розвивався міський транспорт. Київ став ще більш красивим і благоустроєним. В цьому велика заслуга славного вагону робітників-будівельників столиці. На 1 липня 1952 року в Києві було 118 будівельних організацій. На будовах столиці трудилось 34 тис. робітників і понад 2 тис. інженерно-технічних працівників, серед них більше 2 тис. комуністів і 3 тис. комсомольців.
Комуністи і комсомольці виступали ініціаторами впровадження передових методів будівництва. Невтомним новатором на будівництві Хрещатика зарекомендував себе бригадир штукатурів комуніст І. М. Кочубей, що понад 20 років працював на будовах столиці. З бригадою в 22 чол. він став успішно запроваджувати потоково-розчленований механізований метод штукатурних робіт, в результаті чого строки їх виконання скоротились вдвічі. Комсомольсько-молодіжна бригада Дарницької будівельної дільниці на чолі з тов. Сквирським виступила з ініціативою, щоб кожен член бригади оволодів суміжними спеціальностями — муляра, бетонника, тесляра, штукатура. Це дало змогу бригаді розширити фронт робіт і піднести продуктивність праці до 400 проц. Бригада комсомолки Парасковії Киби («Хрещатикбуд») за прикладом куйбишевських будівельників першою в Києві впровадила метод взаємного контролю за якістю роботи. Досвід передових будівельників став надбанням багатьох колективів столиці. Строки введення в експлуатацію нових жител скорочувалися. Високих показників у роботі добилися будівельники тресту «Київжитлобуду», де в липні 1952 року 21 бригаді було присвоєно звання «бригад відмінної якості», 538 робітників були удостоєні звання «кращого майстра» своєї професії. Особливо тут відзначалися високоякісною роботою та великою економією матеріалів бригади муляра Ф. І. Кравчука і тесляра С. І. Зубенка, які систематично виконували по 2—3 норми в день. Колектив будівельно-монтажного управління № 1 тресту «Укрелектромонтаж» завдяки правильному використанню механізмів й транспортних засобів добився в 1952 році зниження вартості будівництва на 13,5 проц. Річний план було виконано на 116,6 проц. і одержано понад 200 тис. крб. надпланових нагромаджень.
Трудовими зусиллями будівельників столиці тільки за три роки п’ятої п’ятирічки в Києві було введено в дію 432,1 тис. кв. м житлової площі. Населення міста в цей час за допомогою держави спорудило 1050 індивідуальних будинків. Житловий фонд Києва вже у вересні 1952 року досяг довоєнного рівня. Всього за п’яту п’ятирічку в Києві було збудовано понад 600 тис. кв. метрів жилої площі, що дало можливість вселити в нові квартири близько 20 тисяч сімей. Особливо велике будівництво здійснювалося на Хрещатику, де зводилося 18 багатоповерхових житлових і адміністративних будинків. В ці роки на околицях Києва виростають нові селища на Багриновій горі, у Дарниці і на Сирці.
В роки п’ятої п’ятирічки в місті було введено в експлуатацію головний корпус Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, приміщення для суднобудівного технікуму, збудовано 9 палаців культури і клубів, 20 шкіл, 21 бібліотеку, 7 кінотеатрів, стереокіно, широкоекранний кінотеатр, телецентр, два будинки фізичної культури, два заводські стадіони, Палац водного спорту тощо.
В ці роки активізується діяльність міської і районних Рад депутатів трудящих. В 1951 році при міськраді працювали 15 постійно діючих комісій, до складу яких входило 500 депутатів і 83 комісії при райрадах, в роботі яких брало участь 2162 чоловіки. Депутатські комісії, що залучали до своєї роботи широкий актив робітників та інтелігенції, сприяли підвищенню ролі Рад в господарському і культурному житті міста.
Зокрема, міська і районні Ради депутатів трудящих та громадськість міста провели велику роботу щодо поліпшення експлуатації житлового фонду, розвитку комунального господарства і благоустрою столиці. Під керівництвом депутатів міської та районних Рад в Києві наприкінці 1951 року працювало 290 квартальних комісій і 321 комісія сприяння відбудові і збереженню житлового фонду.
Прискорюються темпи газифікації міста. За 1951—1954 рр. було споруджено близько 200 км газових ліній, газифіковано 30 тис. квартир, переведено на газ 40 тис. опалювальних печей та близько 900 комунально-побутових і соціально-культурних закладів. Використання газу тільки в 1954 році дало населенню міста економії в сумі 50 млн. крб. Значний крок було зроблено по шляху електрифікації околиць міста — селищ Ново-Білич, Нивок, ім. Шевченка, Пронівщини, Мишоловки, Воскресенської Слобідки і Биковні. Тільки в 1953—1954 рр. на околицях Києва додатково встановлено 3,5 тисячі світлоточок.
Значно поліпшилося водопостачання населення міста. Тільки в 1954 році прокладено близько 20 км водогінних магістралей, що дало можливість забезпечити централізованим водопостачанням такі околиці міста, як Вітряні Гори, Ширма, селище ім. Шевченка. На кінець п’ятирічки потужність міського водопроводу, порівнюючи з 1941 роком, зросла майже в два рази.
Розширюється і оснащується новою технікою трамвайно-тролейбусне господарство столиці. В 1951—1954 рр. збудовано і введено в експлуатацію 19 км трамвайних колій і 10 км тролейбусних ліній. Майже повністю було оновлено весь рухомий склад трамвайного парку. В середині 1954 року в міському транспорті нараховувалось 389 трамвайних вагонів, 141 тролейбус, 131 автобус і 264 легкових таксі.
Працівники київського трамваю — найстарішого в нашій країні — у 1952 році урочисто відзначили 60-річний ювілей. Серед колективу трамвайного парку 500 чол. працювали тут по 25 і більше років. Так, з першого дня існування трамваю в Києві самовіддано трудився Т. Я. Заболотний, 51 рік сумлінної праці віддав І. І. Тертичний, 46 років — І. І. Іванов. Високих показників у роботі здобули в останні роки вагоноводі І. Дасевич, Г. Горошко, О. Ткаченко, кондуктори Г. Бондар, Т. Ветох і десятки інших.
Велика увага приділялась впорядкуванню міста, ремонту бруківок, тротуарів. В роки 5-ї п’ятирічки введено в дію Набережне шосе від Поштової площі до моста ім. Патона, яке в 1954 році продовжили до Конче-Заспи; закінчили спорудження дороги до сільськогосподарської виставки. В ці роки було збудовано також міст через Либідь і шляхопровід по дорозі на Конче-Заспу.
Київський міський комітет КП України і міська Рада депутатів трудящих серед заходів по поліпшенню благоустрою столиці велику увагу приділяли озелененню міста. За роки п’ятої п’ятирічки було створено близько 100 гектарів нових скверів та газонів, висаджено понад 2 млн. дерев та декоративних кущів, мільйони квітів.
Здійснені урядом заходи по підвищенню життєвого рівня трудящих сприяли серйозному поліпшенню добробуту киян. Тільки від зниження цін на товари масового споживання населення Києва починаючи з 1950 року виграло понад 750 млн. крб. Далі зростав товарооборот.
Значно розширилася сітка магазинів, їдалень тощо. За роки п’ятої п’ятирічки в Києві відкрилося 176 нових магазинів і палаток та 144 їдальні та інших підприємств громадського харчування. Все це сприяло серйозному поліпшенню обслуговування населення.
Велика увага в роки п’ятої п’ятирічки приділялася розвитку дитячих установ. В місті, зокрема, було відкрито 36 нових дитячих садків та 16 нових дитячих ясел.
Значно розширилася і зміцнилася в роки п’ятої п’ятирічки мережа охорони здоров’я у Києві. Число лікарняних стаціонарних установ зросло з 57 у 1950 р. до 69 у 1955 р. Славний загін київських лікарів збільшився за той же час на 1600 чоловік і налічував 7600 кваліфікованих спеціалістів.
Виконуючи постанови вересневого (1953 р.) і наступних пленумів ЦК КПРС з питань розвитку сільського господарства, партійна організація Києва і всі трудящі міста розгорнули велику роботу по організації дійової допомоги селу.
Для роботи в сільському господарстві Київ направив більше 2500 спеціалістів, у тому числі 617 інженерів-механіків, 253 техніки-механіки, понад 80 агрономів, зоотехніків, ветеринарних лікарів, 800 робітників масових спеціальностей. Це були кращі представники робітничого класу і інженерно-технічної інтелігенції. Велике значення мало також направлення на партійну роботу в райони Київської області 45 керівних працівників, в тому числі 11 чоловік секретарями райкомів і 14 чоловік секретарями парторганізацій МТС.
Істотно поліпшилася після вересневого Пленуму ЦК КПРС шефська допомога Києва селу. Міськком разом з обкомом партії закріпили за 172 колгоспами і 75 МТС Київської області близько 300 підприємств і установ міста для подання практичної постійної допомоги в піднесенні сільськогосподарського виробництва. Добре організували шефську роботу заводи «Більшовик», Дарницький вагоноремонтний, «Укркабель», шиферний, фабрика ім. Рози Люксембург та багато інших. Комсомольці і молодь заводу «Більшовик» подавали всебічну допомогу підшефному колгоспові «13 років Жовтня» Києво-Святошинського району. Молоді робітники виготовляли рами для парників, допомагали колгоспникам у спорудженні приміщень для тваринницьких ферм і в механізації виробничих процесів. Силами шефів на заводі було зібрано 5 т металу і в понаднормовий час виготовлено 500 одиниць різального інструменту, який було передано підшефній Богуславській МТС і колгоспові «13 років Жовтня».
Тільки за 1954 і перші 2 місяці 1955 року з допомогою київських підприємств було електрифіковано 11 МТС, 22 колгоспи, 93 тваринницькі ферми, збудовано і капітально відремонтовано 46 приміщень для тваринницьких ферм, механізовано 35 ферм. За той же час було обладнано водопровід більше ніж на 100 фермах, збудовано 45 теплиць, виготовлено понад 50 тисяч парникових рам. Автотранспортом шефів було вивезено на поля колгоспів 100 тис. тонн добрив.
Дійова допомога киян підшефним колгоспам, радгоспам і МТС сприяла піднесенню сільськогосподарського виробництва, а також мала велике політичне значення. Міцніло дружнє співробітництво трудівників міста і села, загартовувався союз робітничого класу з селянством — запорука успішного комуністичного будівництва в нашій країні.
Велику організаторську і виховну роботу по виконанню завдань партії проводив київський комсомол, який активізував свою діяльність у всіх ланках роботи з молоддю. Комсомольці і молодь столиці України вписали не одну яскраву сторінку в літопис освоєння цілинних і перелогових земель. Серед 25 тисяч юнаків і дівчат республіки, які весною 1954 року поїхали по комсомольських путівках в Казахстан, Сибір, на Алтай, було багато і киян, які першими відгукнулися на заклик партії. Близько 2-х тисяч молодих патріотів Києва поїхали освоювати цілину.
XIX з’їзд КП України, який відбувся 17—21 січня 1956 року, підвів підсумки виконання завдань п’ятої п’ятирічки і обговорив проект директив XX з’їзду КПРС по шостій п’ятирічці. Відмітивши досягнуті успіхи в господарському і культурному будівництві республіки, а також викривши існуючі недоліки, з’їзд поставив перед партійними організаціями завдання домогтися впровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду, підтягування до рівня передових підприємств, що відставали.
XIX з’їзд КП України вказав конкретні шляхи поліпшення роботи партійних організацій на всіх ділянках комуністичного будівництва.