Київ у період підготовки і проведення Великої Жовтневої соціалістичної революції (продовження)
Уже в квітні 1917 року загони Червоної гвардії були створені на «Арсеналі» в Головних залізничних майстернях, на Південно-Російському заводі та на інших підприємствах міста. Активними організаторами загонів Червоної гвардії були А. В. Іванов, О. О. Сивцов, В. Н. Боженко, О. Б. Горвіц, В. М. Довнар-Запольський та інші більшовики. В організацію червоногвардійських загонів активно включилися також профспілки. Більшовицькі фракції профспілок систематично займалися цим важливим питанням. Внаслідок спільних зусиль партійних і профспілкових організацій в липні 1917 року в Києві уже було 16 червоногвардійських загонів, у складі яких було майже 2000 чоловік. Керівником Київської Червоної гвардії було призначено члена виконкому Ради робітничих депутатів більшовика О. О. Сивцова.
Надійним помічником більшовиків Києва в організації пропагандистської роботи серед робітників і солдатів стала Київська соціалістична спілка молоді. Група для організації соціалістичної спілки молоді була створена з ініціативи Київського комітету РСДРП(б) весною 1917 року. Ініціативна група організувала обговорення Квітневих тез В. І. Леніна в молодіжній аудиторії.
Як згадує член ініціативної групи О. Ситниченко, на зборах молоді, де обговорювались тези В. І. Леніна, було близько 60 чоловік. Перед молоддю з доповіддю виступив М. О. Савельев. Збори одностайно схвалили Квітневі тези і послали вітальну телеграму В. І. Леніну.
Члени Соціалістичної спілки робітничої молоді вели роботу серед молодих робітників, брали активну участь у роботі соціал-демократичних клубів при райкомах партії, згуртовували молодь навколо партії більшовиків. На чолі Київської спілки стояли О. Ситниченко, П. Мальчиков, М. Ратманський та інші.
В справі завоювання трудящих України на сторону партії більшовиків велико значення відігравала правильна політика в національному питанні. Національно-визвольний рух на Україні на середину 1917 року набрав особливо гострого характеру. Тимчасовий уряд відмовився задовольнити вимоги Центральної ради про позитивне ставлення до автономії України, призначення комісара в справах України, українізацію школи та деякі інші вимоги, які В. І. Ленін назвав найскромнішими і найзаконнішими. Військовий міністр Керенський заборонив скликання другого українського військового з’їзду. Ці рішення Тимчасового уряду, що були відвертим проявом його великодержавної шовіністичної політики, викликали хвилю протесту серед трудящих України. Під тиском революційних мас народу Центральна рада 10 червня 1917 року проголосила свій І універсал, в якому заявила, що сама приступить до фактичного здійснення автономії.
Виставляючи на перший план національне питання, Центральна рада в своєму універсалі не дала відповіді на основне питання, що хвилювало українських трудящих: про землю. Солідаризуючись з Тимчасовим урядом, вона відкладала вирішення його до того часу, коли закон про землю буде виданий Всеросійськими установчими зборами.
Опублікування цього універсалу Тимчасовий уряд зустрів з великим невдоволенням. Меншовики, есери, кадети також засудили цей акт Центральної ради, вважаючи його незаконним і безвідповідальним.
Лише російський робітничий клас, партія більшовиків виступили на захист законних прав українського народу. В. І. Ленін в статті «Україна», викриваючи великодержавну політику Тимчасового уряду, писав: «Ми не прихильники дрібних держав. Ми за найтісніший союз робітників усіх країн проти капіталістів і «своїх» і всіх взагалі країн. Але саме для того, щоб цей союз був добровільним, російський робітник, не довіряючи ні в чому і ні на хвилину ні буржуазії російській, ні буржуазії українській, стоїть зараз за право відокремлення українців, не нав’язуючи їм своєї дружби, а завойовуючи її ставленням як до рівного, як до союзника і брата в боротьбі за соціалізм».
Київські більшовики свою точку зору з національного питання виклали 9 червня при обговоренні українського питання на спільному засіданні Рад робітничих і солдатських депутатів. У запропонованій більшовиками резолюції висловлювався рішучий протест, проти заборони Керенським другого українського військового з’їзду, ці дії Тимчасового уряду кваліфікувались як прояв його імперіалістичної політики, як порушення прав пригноблених народів і основних принципів демократії. В резолюції підкреслювалося, що знищення національного гніту можливе тільки при повній демократизації країни, при переході влади до рук робітників і бідніших селян. Більшовики закликали трудящих України «до відмовлення від співробітництва із своєю національною буржуазією, до єдиної класової організації і до спільної класової боротьби за владу і за скинення опори національного і класового гніту — іга капіталізму».
Викриття більшовиками великодержавної політики Тимчасового уряду і націоналізму української буржуазії, захист права націй на самовизначення сприяли зростанню авторитету більшовицької партії серед трудящих України.
Про зростання впливу серед трудящих партії більшовиків свідчили демонстрації, що прокотилися по країні 18 червня. Меншовики та есери сподівалися провести в Петрограді демонстрацію під лозунгом підтримки політики Тимчасового уряду і призначеного на цей день виступу на фронті. Але півмільйонна демонстрація петроградського пролетаріату пройшла під більшовицькими лозунгами.
Ретельно готувався до проведення демонстрації Київський комітет РСДРП (б). Комітет розробив детальний план демонстрації, затвердив лозунги, з якими повинні йти демонстранти, випустив звернення до трудящих Києва з закликом взяти участь у демонстрації. 18 червня багатолюдна колона київських робітників і солдатів пронесла по вулицях міста більшовицькі лозунги: «Вся влада Радам!», «Геть війну!». Червнева демонстрація стала оглядом сил більшовиків, свідченням великого довір’я трудящих до більшовицької партії.
Поворотним пунктом у розвитку революції були липневі події у Петрограді. Мирна демонстрація робітників, солдатів і матросів, які вимагали передати всю владу Радам, була розстріляна з наказу Тимчасового уряду, підтриманого меншовиками та есерами. Контрреволюція почала відкритий наступ на революційні маси. Почалися арешти, погроми редакцій більшовицьких газет, було видано наказ про арешт В. І. Леніна. Контрреволюційні дії Тимчасового уряду повністю підтримувала Центральна рада, яка саме в ці дні дійшла до повної згоди з ним. Досить було урядовим міністрам, що прибули на переговори з Центральною радою, зробити їй незначні поступки, визнавши генеральний секретаріат крайовим органом Тимчасового уряду на Україні, щоб українська буржуазія забула про свою недавню «революційність». В другому універсалі, проголошеному 4 липня, Центральна рада заявила про повну підтримку Тимчасового уряду і відмову «від самочинного здійснення автономії України до Всеросійських установчих зборів». Так, у період величезного загострення класових суперечностей, напередодні липневого виступу пролетаріату, російська і українська буржуазія прийшла до згоди в єдиному питанні, яке їх до цього часу розділяло.
На початку липня в Києві відбулося повстання солдатів полку ім. Полуботка. Штаб КВО вирішив відправити з Києва на фронт цей полк, який вважався неблагонадійним. Але полуботківці їхати на фронт відмовились, обрали свій полковий комітет і висунули вимогу поліпшити харчування і обмундирування. Штаб КВО відмовився задовольнити ці вимоги і зовсім припинив постачання полку.
Повсталим співчували солдати київського гарнізону, зокрема авіапарківці і понтонери, виділяючи полуботківцям продукти із власних пайків.
В ніч на 5 липня полуботківці виступили із зброєю в руках проти органів Тимчасового уряду. Вони роззброїли міліцію, арештували коменданта військової фортеці і звільнили в’язнів. Повсталі захопили немало зброї, зайняли деякі урядові установи. Але полк полуботківців був оточений урядовими військами та частинами Центральної ради і був роззброєний. Відзначаючи допомогу Центральної ради в придушенні виступу солдатів, прокурор Київської судової палати писав 5 липня в, телеграмі міністру юстиції, що «Рада діє в погодженні з військовою владою».
В ці дні контрреволюціонери розгромили приміщення Київського комітету РСДРП, Центрального бюро профспілок, кіоск газети «Голос социал-демократа», заарештували кількох членів більшовицького комітету.
Липневі події свідчили про те, що обстановка в країні докорінно змінилась. Двовладдя змінилося єдиновладдям буржуазії. Мирний розвиток революції став неможливим.
Виходячи з політичної ситуації в країні, В. І. Ленін запропонував змінити тактику партії, тимчасово зняти лозунг «Вся влада Радам!», який міг породити в масах ілюзію про можливість взяти владу мирним шляхом, і готувати сили до збройного повстання.
Завдання партії на новому етапі революції визначив VI з’їзд РСДРП, що відбувся в Петрограді 26 липня — 3 серпня 1917 року. На з’їзді був визначений курс партії на збройне повстання, затверджена економічна платформа партії, яка передбачала конфіскацію землі і націоналізацію банків і великої промисловості, встановлення робітничого контролю над виробництвом і розподілом продуктів.
Рішення VI з’їзду партії мали великий вплив на роботу Київської партійної організації, яка на цей час значно зміцніла і збільшилась чисельно. Повернувшись з Петрограда до Києва, делегати з’їзду А. В. Іванов та Є. Б. Бош доповіли про рішення з’їзду на скликаній 6 серпня міській партійній конференції. Конференція повністю схвалила рішення з’їзду і постановила «докласти всіх сил до того, щоб привести київський пролетаріат і Київський гарнізон у повну готовність, щоб не допустити торжества з кожним днем все більш і більш нахабніючої кадетсько-октябристської контрреволюції, не дати могильникам революції — меншовикам і народникам — поховати велике повстання пролетаріату, зміцнити пролетарський рух і довести його до переможного кінця».
Керуючись рішеннями VI з’їзду партії, більшовики Києва почали посилено готувати робітничий клас і його союзників до вирішальних боїв проти контрреволюції.
Та не дрімала й контрреволюційна буржуазія, вона готувалась задушити революцію, проголосити контрреволюційну диктатуру. З цією метою в Москві 12 серпня була скликана Державна нарада. Більшовики викривали плани контрреволюції, закликали трудящих протестувати проти скликання Державної наради. Партійний комітет Києва закликав робітників оголосити одноденний страйк протесту. У відозві комітету говорилось: «12 серпня ні один робітник не повинен працювати. Цим ми покажемо, що київський пролетаріат готовий життям відстоювати всі свої завоювання від зазіхань контрреволюціонерів. 12 серпня — одноденний страйк протесту».
Робітники Києва палко відгукнулись на ,заклик більшовиків. В цей день у Києві припинили роботу всі великі підприємства і понад 50 дрібних. У страйку брало участь близько 22 тис. робітників.
Енергійний виступ робітників всієї країни, в тому числі й робітників Києва, зламав підступні плани ворогів революції. Проголосити військову диктатуру на Державній нараді учасникам її не вдалося. Проте контрреволюція на цьому не зупинилася. Буржуазія та поміщики почали розгортати підготовку контрреволюційного заколоту. Зразу ж після закінчення Державної наради почалась підготовка контрреволюційного заколоту генерала Корнілова, який 25 серпня послав війська на Петроград з метою задушити революцію силою зброї. Значне місце в плані заколотників посідав Київ. Розраховуючи на підтримку групи офіцерів-монархістів, польських легіонерів та англійських броньовиків, Корнілов одночасно з виступом на Петроград підписав лист-наказ про організацію заколоту в Києві. В листі передбачалось заарештувати членів Ради солдатських депутатів, захопити телеграф, знищити соціалістичні видання і заарештувати їх редакторів, а також революційно настроєних осіб, і призначити на відповідальні пости змовників.
Місцева контрреволюція активно готувалася до виконання цього наказу.
Проте заколотники недооцінили, сили революційного пролетаріату і партії більшовиків, що підняла трудящих на боротьбу проти корніловщини. Дізнавшись про заколот Корнілова, партійні організації України закликали робітників стати на захист революції і провели велику роботу по мобілізації й організації робітників і солдатів на боротьбу проти контрреволюції. 27 серпня Київський комітет більшовиків прийняв резолюцію протесту проти заколоту Корнілова, в якій закликав робітників дати рішучу відсіч контрреволюції: «Зухвалому виступові контрреволюції на чолі з Корніловим, виступові, що не спиняється перед відкриттям фронту, бажає розтрощити революцію і встановити криваву диктатуру, необхідно протиставити організовану відсіч робітників і солдатів, готових на заклик революційних організацій виступити у всеозброєнні на захист революції. Тому ми вимагаємо: 1) найрішучішої боротьби з контрреволюціонерами, арешту ватажків контрреволюції і віддання їх до революційного суду, 2) звільнення всіх революційних інтернаціоналістів, 3) припинення репресій щодо лівої преси, 4) озброєння революційних робітників і солдатів».
28 серпня Київський комітет більшовиків розіслав агітаторів на заводи, в казарми для мобілізації широких мас на боротьбу з корніловщиною. Більшовицька резолюція була схвалена робітниками більшості заводів і фабрик, а також солдатами революційних частин.
За пропозицією більшовиків Київська Рада прийняла постанову про увільнення від обов’язків начальника штабу Київського військового округу Оболєшева і комісара Тимчасового уряду по Києву Страдомського, про озброєння робітників і звільнення арештованих більшовиків. У дні боротьби з корніловщиною за ініціативою Київської Ради були проведені обшуки і вилучена зброя у контрреволюціонерів. Було заарештовано чорносотенця Шульгіна і закрито його газету «Киевлянин». Робітники озброювались, брали під свій контроль телефон, телеграф.
Під керівництвом більшовицької партії об’єднаними зусиллями революційних робітників, солдатів і матросів корніловщина була розгромлена. З провалом корніловської авантюри посилилась більшовизація Рад.
Слідом за Петроградською і Московською Радами робітничих і солдатських депутатів 8 вересня 1917 року більшовицьку резолюцію, в якій ставилося питання про усунення від державної влади представників контрреволюційних партій і про створення влади з представників революційного пролетаріату і селянства, прийняла Київська Рада. Це була перша більшовицька резолюція, ухвалена Київською Радою, за яку голосували, крім більшовиків, і безпартійні депутати.
Про велике зростання більшовицького впливу серед усіх трудящих міста свідчили й перевибори Ради робітничих депутатів та її виконкому, що відбулися у вересні — жовтні. Більшовики одержали 101 місце з 444, що становило майже чверть всього складу Ради. В новому виконкомі більшовики одержали 14 місць з 30. На розширених засіданнях Ради за більшовицькі резолюції голосували, як правило, більшість представників фабзавкомів та профспілок.
У зв’язку з більшовизацією Рад партія знову поставила на порядок денний лозунг «Вся влада Радам!», який тепер був закликом до повалення Тимчасового уряду шляхом збройного повстання.