Київ у період боротьби за виконання плану першої п’ятирічки (1928 — 1932 рр.) (продовження)
Роки першої п’ятирічки увійшли в історію соціалістичного будівництва як період величезного розгортання соціалістичного змагання і ударництва, що стали могутньою рушійною силою у боротьбі за виконання народногосподарських планів.
Важливе значення для розгортання масового соціалістичного змагання мало звернення XVI конференції ВКП(б) «До всіх робітників і трудящих селян Радянського Союзу». У відповідь на заклик Комуністичної партії колективи київських фабрик і заводів широко розгорнули рух ударників. Вже на 1 жовтня 1930 року у Києві було охоплено соцзмаганням і ударництвом 61,9 проц., а на 1 листопада 1931 року — 75 проц. загальної кількості робітників. Особливо широко розгорнулося змагання на заводах «Більшовик», ім. Лепсе та на ін. основних підприємствах металопромисловості, де ударники становили більш як 81 проц. всіх робітників.
Соцзмагання характеризувалося, не лише зростанням кількості учасників у ньому, а й якісно новими формами, такими як зустрічний промфінплан, змінно-зустрічне планування та організація госпрозрахункових бригад. Наскільки ефективним засобом в боротьбі за збільшення виробництва продукції при зниженні її собівартості були зустрічні промфінплани, видно на прикладі заводу «Більшовик». Тут виконання зустрічного промфінплану в 1932 році дало підприємству 800 тис. крб. економії, великі заощадження металу, збільшило випуск литва.
Госпрозрахунок поєднував соціалістичні методи праці з матеріальним заохочуванням робітників. Ця форма також набула великого поширення. До квітня 1932 року в місті працювало близько 2 тис. госпрозрахункових бригад.
Соціалістичне змагання сприяло розвиткові раціоналізаторської думки київських робітників та інженерів, які зробили ряд винаходів, що мали велике значення для всього Радянського Союзу. Так, робітник тов. Ющенко винайшов універсальний водомір, що дало підприємству, на якому він працював, 400 тис. крб. економії на рік. Хімічне машинобудування вимагало нових сортів кислототривкого чавуну. Інженери заводу «Більшовик» тт. Немічнов і Яковенко в 1931 році вирішили проблему виплавки кислототривкого чавуну, який раніше доводилось купувати за кордоном. Його почали відливати на заводі «Більшовик». Партосередок сталеливарного цеху в січні 1932 року прийняв рішення відливати щомісяця не менш, ніж 16 т кислототривкого чавуну. Бригада тов. Полозова під керівництвом інженера-комуніста Пешинця оволоділа технікою виробництва складної апаратури— полімеризаторів для збудованих у нашій країні вперше в світі заводів синтетичного каучуку. Таку апаратуру передбачалось завозити з СІЛА. Цим самим робітники та інженери заводу «Більшовик» заощадили країні 6,4 млн. крб. золотом.
В цілому на підприємствах Києва тільки за один 1930 рік було подано 2843 раціоналізаторські пропозиції, економія від впровадження яких становила 960 тис. крб., а в 1931 році запровадження 8693 пропозицій заощадило 5673 тис. карбованців.
Всенародне соціалістичне змагання за виконання п’ятирічки за чотири роки дало прекрасні наслідки. Київський машинобудівний завод «Більшовик» свою, п’ятирічку виконав за 3 роки 2 місяці і 22 дні. Від річної програми у 3 млн. крб. на початок п’ятирічки до 26 млн. крб. в 1932 році — такий шлях наполегливої боротьби колективу робітників, інженерів і техніків заводу «Більшовик». Складне устаткування і апаратура, переважно власної конструкції, вироблялось для новобудов першої п’ятирічки: деталі блюмінга для Дзержинського заводу Дніпрокомбінату, коксові батареї для Кузнецького заводу, газові клапани для Магнітогорського заводу, полімеризатори для Ярославського заводу синтетичного каучуку, газгольдери для Березниківського хімкомбінату і т. д. В роки першої п’ятирічки завод «Більшовик» постачав апаратуру більше як 20 цукровим заводам, збудованим у Середній Азії, на Північному Кавказі, на Україні.
Завод «Ленінська кузня» першу п’ятирічку виконав за 3 роки 4 місяці 25 днів. На початку п’ятирічки підприємство давало країні продукції на 3 млн. крб. за рік, а у 1932 році — в десять разів більше. В роки першої п’ятирічки робітники і конструктори заводу розв’язали дуже складне завдання — налагодили серійний випуск машин з клапанним паророзподільником. Особливо відзначились при цьому майстри механічного цеху С. Крюков та Н. Карпенко, слюсарі О. Курек і П. Негода, токар П. О. Малюта. Колектив суднобудівників одержав подяку і премію — 300 тис. карбованців.
Ряд підприємств Києва — кондитерська фабрика ім. К. Маркса, кабельний завод, деревообробна фабрика ім. Боженка, шкірзавод ім. Фрунзе — виконали свої п’ятирічки за 2,5—3 роки.
«Успішне виконання першої п’ятирічки, у той час, коли в країнах капіталізму лютувала найруйнівніша світова економічна криза, — яскравий доказ переваги соціалістичної системи господарства над капіталістичною. Ця перемога високо піднесла міжнародний авторитет СРСР».
Організаторами мас в боротьбі за дострокове виконання п’ятирічки виступали комуністи. Після XVI з’їзду партії київська партійна організація провела велику роботу по мобілізації трудящих на виконання народно-господарських планів. На 1930 рік припадає і створення київської міської партійної організації. У Києві після ліквідації округ були також створені загальноміські профспілкові, комсомольські, господарські і планові органи. Перебудова забезпечила більш оперативне керівництво розвитком усього народного господарства, зокрема промисловості.
До 1931 року на більшості підприємств Києва існували тільки загальнозаводські, загальнофабричні парторганізації і не було партгруп в цехах і бригадах. Це утруднювало керівництво підприємством і проведення політично-масової роботи. Враховуючи ці обставини, бюро Київського міськкому в травні 1931 року перебудувало структуру парторганізацій, створивши на великих промислових підприємствах парткоми і партгрупи в цехах, бригадах — в кожній самостійній виробничій одиниці.
Партійні групи одразу ж активно включилися в боротьбу за дострокове виконання завдань п’ятирічки. Так, партійна група бригади тов. Грезіна виступила ініціатором змінно-зустрічного планування на заводі «Ленінська кузня», правильно розставила сили комуністів, і, як наслідок, — продуктивність праці в бригаді значно зросла. Високих виробничих показників добивалися і бригади: ковалів на чолі з тов. Островським та слюсарів, яку очолював тов. Гнездилов. Приклад комуністів наслідували безпартійні. Опановуючи техніку виробництва, підвищуючи свою кваліфікацію, молодіжні бригади тт. Капшика, Хірмака, Блохи, Дубчака всі замовлення виконували в строк і високоякісно.
Поліпшення внутріпартійної і масово-політичної роботи на підприємствах, ударна праця комуністів сприяла зростанню лав партії. За час від першої міської партійної конференції (вересень 1930 р.) до другої (липень 1931 р.) київська парторганізація зросла з 19 095 до 25 799 членів і кандидатів партії.
Київський міськком партії добився того, що в 1931 році в ряди партії вступали головним чином передові кваліфіковані робітники. Так, наприклад, в першому півріччі 1931 року 97,5 проц. прийнятих парторганізацією Києва в свої ряди були робітники від верстатів та залізничники. Процент робітників у київській міській організації зріс з 60,2 у липні 1931 року до 68 проц. у червні наступного року.
Парторганізація заводу «Більшовик» у 1931 році налічувала вже на своєму обліку близько 1000 комуністів. Більш ніж у два рази збільшилась за 1931 —1932 рр. чисельність комуністів на заводі «Ленінська кузня», КПВРЗ, в залізничному депо, на кабельному заводі та ін. промислових підприємствах.
Постійний ріст партії вимагав поліпшення марксистсько-ленінського виховання комуністів. Київська міська організація, як і вся партія в цілому, добивалась, щоб усі комуністи постійно вивчали марксистсько-ленінську теорію, історію партії. З цією метою створювались політшколи і гуртки. Наприклад, на заводі «Більшовик» в 1931 році було створено 52 політшколи та партійні гуртки. На початок 1932 року у політшколах й гуртках міста навчалося більше як 49 тис. чоловік.
Велику роботу по пропаганді марксистсько-ленінської теорії і історії більшовизму проводили міський, районні та заводські партійні кабінети, створені на заводах «Більшовик», «Арсенал», «Ленінська кузня», КПВРЗ, «Транссигнал» та інших підприємствах, де були найбільш чисельні парторганізації.
Поліпшення марксистсько-ленінського виховання комуністів сприяло зростанню ідейно-теоретичного рівня членів і кандидатів ВКП(б), посиленню революційної пильності і боєздатності парторганізацій.
З метою вигнання з партії троцькістсько-бухаринських і буржуазно-націоналістичних елементів, кар’єристів і бюрократів пленум ЦК ВКП(б) в січні 1933 року прийняв рішення про проведення чистки партії і припинення прийому в партію до закінчення чистки. Головою обласної комісії по проведенню чистки партії на Київщині ЦК ВКП(б) затвердив Д. 3. Мануїльського.
Чистка допомогла київській партійній організації, як і всій партії, звільнитись від чужих і кар’єристських елементів і сприяла підвищенню авангардної ролі партійної організації в боротьбі за побудову соціалістичного суспільства.
Активну участь у соціалістичному будівництві брали комсомольці. Київська міська комсомольська організація під керівництвом партійної організації успішно поповнювала свої ряди за рахунок передової робітничої молоді. В 1932 році робітниче ядро київської комсомольської організації складало 90 процентів.
Комсомольці виступали ініціаторами цінних починань. На кабельному заводі в 1931 році за їх прикладом сотні робітників включилися в змагання за заощадження кольорових металів. З ініціативи комсомольців судноверфі на початку 1931 року був організований збір металолому. На заводі «Фізико-хімік» комсомольська бригада виготовила верстат для виробництва свердел, які завозились з США. Більшість комсомольців київських підприємств були передовиками виробництва. У липні 1931 року на кабельному заводі майже всі комсомольці були ударниками праці, на заводі «Ленінська кузня» — 86 проц. комсомольців, на заводі «Більшовик» — 87 проц. У 98 комсомольських організаціях київських підприємств у липні 1931 року ударниками виробництва було понад 80 проц. всіх комсомольців. Якщо в кінці 1931 року на підприємствах Києва були ударниками 73 проц. всіх робітників, то серед молоді — 90 процентів.
Відповідно до рішень Комуністичної партії і Радянського уряду в 1930 — 1934 рр. була проведена перебудова структури діяльності Рад. У зв’язку з цим були поширені права і функції Київської міської Ради. Провідне місце в її діяльності зайняли відділи по керівництву промисловістю — промисловий, праці, міського господарства. Через свої відділи, з допомогою секцій і депутатських груп, міськрада мобілізувала трудящих на боротьбу за виконання виробничих планів, здійснювала керівництво будівництвом і розгортала роботу по благоустрою міста.
Водночас з зростанням населення, а за роки п’ятирічки населення Києва зросло майже на 90 тис. чол., змінився і його соціальний склад. Робітничий прошарок міста (разом з сім’ями) збільшився — з 132 тис. чол. у 1926 році до 271 тис.— у 1931 році. Значно виросла група пролетарського студентства (стипендіатів) — з 7 до 35 тис. чоловік.
Зміни в соціальному складі населення, зміцнення соціалістичної держави, Радянської влади дали можливість демократизувати вибори до Рад. З активною участю робітників міськрада під час підготовки до виборів у 1931 році переглянула і доповнила списки виборців. Якщо в 1928/29 рр. із загальної кількості 312 225 чол. було позбавлено виборчих прав 34 798 чол. (близько 10 проц.), то в 1931 році з загальної кількості 370 070 чоловік — лише 11 099 чол. (2,9 проц.). Міськвиборчком у 1931 році створив 511 виборчих дільниць проти 394 у минулу виборчу кампанію.
Звітна кампанія Київської міської Ради проходила під знаком зростання політичної активності й виробничого ентузіазму робітничого класу. На звітних зборах виступило більше 4200 чоловік. Схвалюючи звіти депутатів, збори виборців на промислових підприємствах і в учбових закладах доручали новому складу міської Ради ще більше посилювати темпи соціалістичного наступу на всьому фронті, ще активніше боротися за виконання і перевиконання планів індустріалізації Києва.
Колективи заводів під час перевиборів Київської міської Ради брали зустрічні виробничі зобов’язання. Як зразок можна згадати зустрічне зобов’язання робітників заводу «Ленінська кузня»: «Намітивши генеральну реконструкцію заводу, ми, робітники, даємо обіцянку працювати по-ударному, не послаблювати набутих темпів, здійснити реконструкцію в намічений термін. Будемо вести рішучу боротьбу з прогульниками, браком, дамо 100 проц. учасників у соцзмаганні та ударництві, передплатимо позику «5 за 4 роки» на 100 проц. Відробимо один день на механізацію Донбасу. Виділимо найкращих ударників на роботу в Донбас».
На виборчі дільниці з’явилось понад 92 проц. всіх виборців, які майже одностайно проголосували за висунутих кандидатів. До нової міської Ради було обрано 2381 депутата і 78 кандидатів (проти 2007 депутатів і 257 кандидатів попереднього скликання). У новому складі Київської міської Ради збільшився процент робітників на 7,8 проц., членів партії — на 9,3 проц., жінок — на 3,5 проц.
Незважаючи на помітне зростання міського населення, особливо робітничого класу, комунальне господарство Києва не зазнало в роки першої п’ятирічки значної реконструкції і не могло задовольнити зрослих потреб киян. Асигнування на комунальне господарство були недостатні і давали можливість тільки підтримувати його основний фонд. У 1931—1933 рр. у комунальне господарство Києва вкладалось в середньому лише по 11,4 млн. крб. на рік. Все ж з 1929 по 1931 рік у Києві було збудовано 120 тис. кв. м житлової площі. Житловий фонд Києва на 1934 рік становив 3,8 млн. кв. метрів.
Проводились будівельні і реконструктивні роботи на київському трамваї, водопроводі. За 1931—1934 рр. було прокладено 11 км нових трамвайних колій, капітально відремонтовано 16,9 км; рухомий склад збільшився на 10 пульманів, 22 одинарні і 52 причіпні вагони; було організовано вантажний трамвайний парк загальноміського обслуговування (103 вагони).
Зростання населення і промисловості рік у рік збільшувало потреби у воді. Тимчасом Київ мав застарілий, дуже амортизований водопровід. У зв’язку з цим необхідно було вкласти великі кошти для поновлення комунікацій водопроводу, заміни старих труб новими, для побудови нових і капітального ремонту старих свердловин тощо. За 1931 — 1934 рр. на капітальні роботи по артезіанському водопроводу було витрачено понад 8 млн. крб. Це дозволило розширити водопровідну сітку. Проте перебої у водопостачанні ще відчувались.
Розширилась і каналізаційна сітка. У місті було прокладено 8,3 км нових ліній і замінено 5,6 км ліній трубами більшого діаметру. Проте каналізаційна сітка у 1934 році охоплювала менше 50 проц. забудованих садиб і вимагала дальшої реконструкції і нового будівництва.
Невпинно зростала роль житлової кооперації. За 1931—1934 рр. їй було передано 244 тис. кв. м жител при загальному прирості націоналізованого фонду в 298 тис. кв. метрів.
Роки першої п’ятирічки ознаменувалися велетенськими історичними зрушеннями в економічному і політичному житті країни, величезними перемогами соціалістичного будівництва в GPCP, зокрема в його складовій, невід’ємній частині — Радянській Україні.
В результаті успішного виконання першого п’ятирічного плану в СРСР було побудовано фундамент соціалістичної економіки, соціалістична власність стала панівною в усьому народному господарстві. СРСР перетворився на індустріальну країну з великим механізованим сільським господарством, незалежну в техніко-економічному відношенні від розвинутих капіталістичних країн. Водночас у СРСР було в основному ліквідовано останній експлуататорський клас — куркульство.
Була ліквідована жахлива спадщина минулого — безробіття в місті і зубожіння на селі. Бурхливо зростала й розквітла радянська культура — соціалістична за змістом і національна за формою.
Об’єднаний пленум ЦК і ЦКК ВКП(б) у січні 1933 року підвів підсумки виконання першої п’ятирічки. Пленум визначив і основні завдання на другу п’ятирічку, вказавши, що одночасно з широким промисловим будівництвом необхідно прискорити освоєння нових, вже збудованих промислових підприємств і нової техніки.