Київ у період назрівання революційної кризи та в роки першої російської революції (продовження)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4
Революційне піднесення поставило перед партією робітничого класу завдання виробити єдину марксистську тактику, яка б забезпечила керівну роль пролетаріату в революції. Для вирішення невідкладних питань необхідно було скликати III з’їзд РСДРП.
Розкол партії на дві фракції, що стався після II з’їзду, гостра внутріпартійна боротьба між революційною частиною РСДРП — більшовиками і опортуністичною — меншовиками, дезорганізаторські дії меншовиків, які ще вели за собою частину робітничого класу, — все це гальмувало розвиток робітничого руху, особливо на початку революції.
В. І. Ленін, більшовики бачили єдиний вихід з такого становища в скликанні партійного з’їзду: «Тепер розкол повний, бо ми всі засоби вичерпали. Третій з’їзд проти волі ЦК і Ради і без них»5. «Лишається одно,—писав В. І. Ленін в листі до Цюріхської групи більшовиків, — порвати з меншовиками якомога повніше, скоріше, виразніше (відкрито, публічно), скликати свій, партійний 3-ій з’їзд…»6.
В обстановці революційного піднесення київські більшовики, керуючись ленінськими вказівками, підтримали пропозицію Бюро комітетів більшості про скликання III з’їзду РСДРП. Велику підготовчу роботу розгорнули Бюро комітетів більшості і газета «Вперед». Київська група «Вперед» підтримувала безпосередній зв’язок з В. І. Леніним, Бюро комітетів більшості і редакцією газети «Вперед». Однак більшовики Київської групи «Вперед» остаточно не розірвали зв’язків з комітетом, де засіли меншовики і, незважаючи на вимогу В. І. Леніна, не надіслали свого представника на з’їзд7.
12—27 квітня 1905 року в Лондоні відбувся III з’їзд РСДРП, який розглянув корінні питання революції. Він розробив марксистську тактику партії, згуртував більшовиків ідейно і організаційно, націлив більшовицькі організації на перехід від масових політичних страйків до збройного повстання. Як вказував В. І. Ленін, цей з’їзд відкрив «нову смугу в історії нашого соціал-демократичного робітничого руху»8.
Після закінчення III з’їзду РСДРП більшовики Києва одержали його резолюції. У листі до київських більшовиків від 26 травня 1905 року Н. К. Крупська писала, що «до вас приїде з доповіддю Вадим1, повідомляю коротенько про з’їзд. Резолюцію ви вже одержали, надіслали вам листа ЦК до комітетів»2.
В кінці травня 1905 року до Києва прибув уповноважений обраного на з’їзді ЦК О. М. Ессен (Бур), який провів значну роботу по згуртуванню сил більшовиків і організації їх на боротьбу проти розкольницьких дій меншовиків. Він виступив з доповіддю про III з’їзд партії в Київському комітеті РСДРП3. У липні 1905 року в Києві за участю О. М. Ессена відбулася нарада соціал-демократичних організацій півдня Росії, яка прийняла резолюцію про підготовку збройного повстання.
Більшовики Києва, керуючись рішеннями з’їзду партії, розгорнули велику роботу серед робітників міста, згуртовуючи їх для дальшої боротьби. Була проведена підготовча робота по організації виступу трудящих у день Першого травня. Але через розкольницькі дії меншовиків — членів Київського комітету РСДРП першотравневий страйк був зірваний4 5.
Влітку 1905 року під впливом революційних виступів робітників посилився революційний рух серед селянства, в армії і на флоті. У червні 1905 року спалахнуло повстання на броненосці «Потьомкін». Це був перший масовий політичний виступ в армії і на флоті. В. І. Ленін, оцінюючи ці події, писав: «…броненосець «Потьомкін» лишився непереможеною територією революції і, хоч яка була б його доля, перед нами в наявності безсумнівний і найзнаменніший факт: спроба утворення ядра революційної армії.
Революційний рух розгорнувся в частинах київського гарнізону.
Більшовики Києва проводили широку агітаційну і пропагандистську роботу серед солдатських мас. Розповсюджуючи більшовицькі солдатські газети «Казарма», «Солдатская жизнь», листівки, відозви та прокламації, вони сприяли зростанню революційної свідомості солдатських мас, розумінню ними спільності інтересів робітників, селян і солдатів.
Особливо велика робота проводилася серед саперних частин, де був значний робітничий прошарок. Революційні настрої солдатів-саперів, колишніх робітників великих промислових міст, які мали досвід участі в страйках та демонстраціях, справляли вплив на солдатів інших частин київського гарнізону.
Восени 1905 року революційний рух охопив усю країну. Небаченого розмаху набрав загальноросійський жовтневий політичний страйк.
Революційні виступи пролетарів Москви і Петербурга гаряче підтримали робітники України, зокрема Києва. 10 жовтня застрайкували робітники залізничних майстерень Московсько-Київсько-Воронезької залізниці, було припинено рух поїздів на станції Київ-ІІ6. 11 жовтня до них приєдналися службовці управління Південно-Західної залізниці. Цього ж дня тут відбувся мітинг, на якому більшовик О. Г. Шліхтер був обраний керівником страйку. У своїй промові він закликав робітників, службовців та присутніх на мітингу студентів до повалення існуючого ладу.
Збори, які відбулися в управлінні Південно-Західної залізниці, знаменували початок загального жовтневого політичного страйку в Києві. Була обрана комісія на чолі з О. Г. Шліхтером, яка склала вимоги страйкарів-залізничників. Прокламація з цими вимогами була надрукована в друкарні Київського комітету РСДРП і- розповсюджена в місті.
12 жовтня у приміщенні Київського університету відбувся масовий мітинг, в якому взяло участь понад 2 тис. робітників, службовців і студентів. Його відкрив
О. Г. Шліхтер, за пропозицією якого було обрано Виконавчий комітет для вироблення вимог страйкарів1. На мітингу були присутні представники робітничого класу Москви і Петербурга. Тут збиралися гроші на зброю. Наступного дня в мітингу, який відбувся в університеті, взяло участь близько 10 тис. чоловік. Для підготовки до збройного повстання було вирішено організувати три групи літучих загонів.
Цього ж дня до страйкуючих залізничників приєднались робітники Південноросійського машинобудівного заводу. Царські власті робили все, щоб придушити революційні виступи. Але рух поширювався. 14 жовтня застрайкували робітники заводів Гретера і Криванека, Млошевського, фабрики металевих виробів, дрібних заводів, учні середніх учбових закладів, службовці і робітники редакцій київських прогресивних газет. На мітингу в університеті промовці закликали до повалення самодержавства і встановлення демократичної республіки.
14 жовтня уряд оголосив у Києві воєнний стан2. Посилились репресії проти робітників. Начальником охорони міста був призначений генерал Драке. Урядові війська взяли під охорону електростанцію, пошту, телеграф, оточили університет і політехнічний інститут. В місті були розміщені військові загони і поліція. Продовжували прибувати війська.
Незважаючи на найсуворіші заходи, 15 жовтня в місті застрайкували нові підприємства і установи, страйк набрав загального характеру. 16 і 17 жовтня він продовжувався.
Наляканий зростанням революції, цар 17 жовтня видав маніфест, в якому лицемірно обіцяв народові політичні свободи і скликання нової, законодавчої думи. Булигінська дума була зметена революцією. В. І. Ленін писав, що «день 17 жовтня залишиться в історії, як один з великих днів російської революції. Небачений в світі всенародний страйк досяг свого апогею. Могутня рука пролетаріату, що піднявся в пориві геройської солідарності в усіх кінцях Росії, спинила все промислове, торговельне і державне життя. Країна завмерла перед бурею. То з одного, то з другого великого міста доходили звістки, одна від одної тривожніші. Війська вагалися. Уряд утримувався від репресії, революціонери не починали відкритих серйозних нападів, але повстання проривалося з стихійною силою скрізь і всюди»3. Разом з тим В. І. Ленін, більшовики попереджали робітників і селян, що самодержавство ще далеко не капітулювало і закликали їх продовжувати боротьбу.
18 жовтня в Києві стало відомо про царський маніфест. Місцеві газети з текстом «Конституції» вмить розхоплювалися. Вранці в різних районах міста виникли мітинги, що переростали у маніфестації. Демонстранти несли червоні прапори і співали революційних пісень. Найбільш багатолюдний мітинг відбувся біля університету, де були присутні близько 10 тис. чоловік4. На мітингу виступив О. Г. Шліхтер, який закликав трудящих міста продовжувати боротьбу за повалення царизму.
Тут було вирішено влаштувати мітинг на площі біля міської думи1. Колони демонстрантів, до яких приєднувалися нові маси народу, вирушили до думи, де відбувся мітинг. Місцеві власті кинули проти демонстрантів війська і поліцію, які вчинили криваву розправу. За далеко не повними даними, в цей день на вулицях Києва було вбито 16 і поранено 134 чоловіки. В той же час з метою роз’єднання революційних сил народу урядом був організований чорносотенний погром, який тривав три дні. В. І. Ленін писав, що «чорні сотні запрацювали так, як не бачила ще Росія. Звістки про побоїща, про погроми, про нечувані звірства так і сиплються з усіх кінців Росії»2. Криваві події, що відбувалися в Києві, свідчили про справжню мету маніфесту царського уряду — виграти час, зібратися з силами і вдарити по революції.
Жовтневий загальноросійський політичний страйк, за визначенням В. І. Леніна, став генеральною репетицією грудневого збройного повстання 1905 року.
У дні жовтневого страйку виникли Ради робітничих депутатів, які були небаченою у світі масовою політичною організацією робітничого класу, зародком нової, революційної влади. «Ці органи, — вказував В. І. Ленін, — створювались виключно революційними верствами населення, вони створювались поза всякими законами і нормами цілком революційним шляхом, як продукт самобутньої народної творчості, як прояв самодіяльності народу, що позбувся або позбувається старих поліцейських пут»3.
Київська Рада робітничих депутатів виникла наприкінці жовтня 1905 року. 21 жовтня у приміщенні політехнічного інституту зібрався мітинг. На цих зборах більшовики розповіли про виникнення та діяльність Рад робітничих депутатів у Петербурзі, Москві, Іваново-Вознесенську та інших промислових центрах. Вони закликали робітників створити Раду і в Києві4. Серед інших промовців виступив робітник заводу Гретера і Криванека Ф. П. Алексеев. Була схвалена пропозиція надіслати делегатів на всі підприємства і обрати по одному депутату на кожні 100 робітників5.
На заклик більшовиків на заводах почалися вибори депутатів. 24 жовтня робітники Південноросійського машинобудівного заводу на зборах обрали своїх представників до Ради: Т. Михайлова — від механічного цеху, Ф. Іванова — від вагонного, П. Крилова — від модельного, М. Комарницького — від котельного, Я. Давидова та М. Славинського — від ливарного. Того ж дня були проведені вибори депутатів до Ради в Головних майстернях Південно-Західної залізниці. 25 жовтня обрали своїх депутатів до Ради арсенальці. Протягом тижня були проведені вибори депутатів на заводах Гретера і Криванека, Бертрана, Графа, Млошевського та інших6.
30 жовтня в приміщенні політехнічного інституту відбувся перший пленум Київської Ради. Тут були присутні делегати від дев’яти заводів міста. Пленум розглянув ряд організаційних питань. Було обрано бюро Ради, куди ввійшли по одному представнику від кожного підприємства.
Вибори до Рад проходили в запеклій боротьбі більшовиків проти меншовиків, які намагалися принизити роль Рад, розглядали їх тільки як органи місцевого самоврядування. Більшовики вважали, що Ради є бойовими організаціями, органами підготовки і проведення збройного повстання.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4