Київ у перші роки третьої п’ятирічки (1938 — червень 1941 р.)
Успішно виконавши другу п’ятирічку і добившись значних перемог у будівництві соціалізму, радянський народ під керівництвом Комуністичної партії вступив в період боротьби за завершення будівництва соціалістичного суспільства і поступового переходу від соціалізму до комунізму. Величезне значення в розгортанні дальшої боротьби радянського народу за розвиток соціалістичного суспільства мав XVIII з’їзд ВКП(б) (10—12 березня 1939 р.). Керуючись вказівками В. І. Леніна, з’їзд висунув на перший план основне економічне завдання: в найближчі 10—15 років наздогнати й випередити найбільш економічно розвинуті країни Європи і СІЛА за виробництвом промислової продукції на душу населення.
З’їзд затвердив третій п’ятирічний план розвитку народного господарства СРСР (1938—1942 рр.), який мав стати важливою віхою на шляху до комунізму. План передбачав дальший господарський розвиток усіх національних республік і областей з одночасним піднесенням добробуту і культури трудящих. Народне споживання мало зрости у 1,5—2 рази.
Грандіозні завдання постали у третій п’ятирічці перед трудящими Києва. У місті намічалося будівництво автоскладального і електролампового, годинникового, молочного, фарфорового заводів, заводу друкарських машинок, льонокомбінату, камвольного комбінату, панчішної фабрики з річним виробництвом 16,4 млн. пар панчіх, трикотажного комбінату, парфюмерно-косметичної та макаронної фабрик, потужного хлібзаводу тощо. У третій п’ятирічці планувалось розширити і реконструювати підприємства по виробництву будівельних матеріалів (спорудити два заводи силікатної цегли, заводи сухої штукатурки, розчинів вапна, портландцементу, глиніт-цементу, білого цементу, титанових білил, керамічний комбінат та ін.). Загальний обсяг продукції державної промисловості Києва мав у 1942 році досягти 2,5 млрд. крб. проти 1 млрд. крб. у 1937 році. Найважливіше місце в господарському будівництві відводилось енергетиці. Потужність енергетичної бази Києва мала у 1942 році досягти 240 тис. квт проти 102,7 тис. квт у 1937 році.
Здійснення плану індустріалізації і, зокрема, розширення енергетичної бази давало змогу прискорити і завершити реконструкцію комунального господарства Києва. Найважливішим у третій п’ятирічці мало стати подвоєння пасажироперевезень міським транспортом. Передбачалось до кінця 1942 року довести трамвайний вагонний парк до 735 одиниць проти 395 у 1937 році, до 300 автобусів — проти 79, до 100 тролейбусів — проти 14. Намічалось зростання парку таксі на кінець 1942 року до 1 тис. машин. Протягом 1938—1942 рр. у Києві мали збудувати 10 районних лазень і 20 великих душових установок, забрукувати 1173 тис. кв. м вулиць, насадити 125 га нових парків, 800 га — лісопарків, впорядкувати бульвари і сквери, встановити понад 12 тис. електричних ліхтарів, переважно на околицях. Передбачалось значне поліпшення житлових умов трудящих Києва і величезне зростання обсягу культурно-побутового обслуговування населення.
Третій п’ятирічний план розвитку господарства міста Києва за своїм розмахом і масштабами був грандіознішим, ніж попередні і свідчив про велике батьківське піклування Комуністичної партії і Радянського уряду про робітничий клас, про всіх трудящих столиці квітучої Радянської України.
Перші роки третьої п’ятирічки ознаменувалися новим піднесенням соціалістичного змагання: народжувались нові форми ударництва і руху новаторів виробництва. За прикладом робітників Москви і Ленінграда на київських підприємствах широкого розмаху набрав рух багатоверстатників. Це відкривало невичерпні можливості для дальшого піднесення продуктивності праці. Так, стругальник заводу ім. Дзержинського А. Михайлов, працюючи водночас на чотирьох верстатах, виконував за зміну майже 2,5 норми, коваль паровозо-вагоноремонтного заводу А. Чаянов обслуговував два горна і виконував 2,5 норми за зміну. Далеко за межі Києва линула слава про трудові успіхи слюсаря заводу верстатів-автоматів ім. Горького М. Я. Швиненка. На честь виборів до Верховної Ради УРСР він встановив світовий рекорд продуктивності праці, застосувавши власний пристрій для токарного верстата. На Всесоюзній виставці верстатів та інструментів у Москві видатні фахівці високо оцінили цей винахід і визнали, що за своєю простотою та ефективністю він не мав собі рівних. Досвід праці київського стахановця швидко поширювався. Ленінградський Будинок техніки видав спеціальну листівку-звернення до робітників, присвячену методам його праці. Партія і уряд високо оцінили самовіддану працю М. Я. Швиненка, нагородивши його у квітні 1939 року орденом Леніна.
Машиніст-новатор депо ім. Андреева В. Косік виступив ініціатором соціалістичного змагання паровозних бригад — працювати за кільцевим графіком, без заходу в депо, проїздити 15 тис. км при нормі 5 тис. З 28 липня по 26 серпня 1938 року В. Косік, не заходячи в депо, на своєму паровозі зробив 15 тис. км. Працюючи за кільцевим графіком, він заощадив 6 т вугілля, зробив понад 200 хв. нагону.
Ряди новаторів виробництва зростали день у день. 29 липня 1938 року робітник-фрезерувальник заводу «Транссигнал» В. П. Давиденко, застосовуючи передові методи праці на фрезеруванні диску до блок-штангів, виконав за зміну майже 28 норм. Дуже цінним був його пристрій, що давав змогу фрезерувати водночас 12 деталей, тоді як раніше можна було фрезерувати лише одну.
Кадрові робітники 15-го цеху заводу «Арсенал» А. Матвієнко, М. Довгалюк, В. Бондаренко, П. Гіро та ін., удосконаливши процес електрозварювання, виконували за зміну по 2 і більше виробничі норми. Значну допомогу новаторам виробництва на цій ділянці подавав майстер А. Котовський.
У Дніпровському пароплавстві дедалі ширше застосовувався метод механізації вантажно-розвантажувальних робіт, запропонований А. Ф. Блідманом. Раціональна організація вантажно-розвантажувальних робіт сприяла значному підвищенню продуктивності праці. Знатного новатора водного транспорту А. Ф. Блідмана Радянський уряд нагородив орденом Трудового Червоного Прапора.
Ширився рух ударників-стахановців. На заводі «Укркабель» число стаханов-ців лише з 1 січня по 1 серпня 1939 року збільшилося на 25 проц. і становило 42 проц. від усіх робітників. Продуктивність праці на підприємстві за той же період зросла на 52 проценти.
На заводах і фабриках були організовані стахановські школи, заняття яких відвідувало багато робітників. Тільки на заводі «Більшовик» у вересні 1939 року у 35 стахановських школах навчалося 207 робітників. Понад 100 ударників і стахановців КПВРЗ відвідувало школу майстрів соціалістичної праці.
Новатори виробництва київських підприємств уважно вивчали передовий досвід стахановців Російської федерації та інших республік нашої Батьківщини, впроваджували його у себе. Так було і тоді, коли колектив Московського інструментального заводу ім. Фрунзе виступив із закликом розгорнути змагання за виконання завдань п’ятирічки по підвищенню продуктивності праці за 4 роки. Незабаром цей рух охопив усі промислові підприємства столиці Радянської України. 1 лютого 1940 року в Будинку культури заводу «Більшовик» відкрилася загальноміська конференція багатоверстатників. 300 стахановців поділилися своїм досвідом. Це сприяло дальшому поглибленню і удосконаленню цього цінного починання.
Активну участь у боротьбі за виконання п’ятирічного плану брали жінки. У депо Дарниця паровозним машиністом працювала Галина Тодчук, яка першою на Україні за прикладом Зінаїди Троїцької очолила жіночу паровозну бригаду. На заводі «Арсенал» біля парових молотів працювали жінки М. Демченко, А. Кегіна, перевиконували свої виробничі завдання шишельниці В. Зимовська і О. Макейченко, токарі А. Івківська, В. Савенко, М. Грабовська, А. Кравченко та інші.
У 1939 році, напередодні закінчення строку повноважень обраних у 1934 році депутатів міської і районної Рад депутатів трудящих, виборці підводили підсумки господарського і культурного будівництва. Зроблено було багато: зросли індустріальна база міста, комунальне і житлове господарство, розширилась мережа шкіл і дошкільних закладів, поліпшилась справа охорони здоров’я.
Зростання Києва характеризувалося також збільшенням його території і населення. У 1939 році його межі були розширені до 68 тис. га, а населення зросло до 846,3 тис. чоловік. Отже, за роки Радянської влади населення міста зросло більш ніж на 80 проц., а територія— майже в чотири рази. За кількістю населення Київ і далі займав третє місце серед міст Радянського Союзу.
Рік у рік Радянська держава, Комуністична партія асигновували величезні кошти на соціалістичну реконструкцію Києва. За п’ять років (1935—1939) у промислове, житлове, комунальне і соціально-культурне будівництво міста було вкладено понад 1300 млн. крб. Зокрема, на промислове будівництво міста витрачено понад 450 млн. крб. Величезна робота по реконструкції підприємств і новому будівництву докорінно змінила виробничо-технічну базу промисловості Києва, вартість основних фондів якої досягла понад півмільярда карбованців.
Столиця Радянської України перетворилась в значний індустріальний центр СРСР. У 1939 році в Києві існувало більше 200 підприємств великої фабрично-заводської промисловості, а загальна кількість усіх промислових підприємств досягла 1200 одиниць4. У 1939 році великі промислові підприємства Києва випустили валової продукції на 1316 млн. крб. (в цінах 1926/27 р.)5, тобто майже в 2,5 раза більше проти 1934 року. За один день заводи й фабрики давали виробів на 4550 тис. крб., тоді як у 1913 році за день вироблялось продукції лише на 288 тис. крб. Порівняно з довоєнним періодом виробництво державних промислових підприємств збільшилось майже в 16 разів. Державні підприємства Києва за один місяць давали продукції в 1,5 раза більше, ніж уся дореволюційна промисловість міста випускала протягом року. Приріст продукції у 1939 році становив 12 проц. проти попереднього і 30,4 проц. проти 1937 року.
Зросла питома вага металообробної промисловості: у 1939 році її продукція становила 32,8 проц. загальної продукції промисловості міста. Швидко розвивалась текстильна промисловість, якої зовсім не було у місті до революції. Питома вага хімічної промисловості у 1939 році досягла 6,8 проц. Машинобудування майже в ЗО разів перевищило обсяг довоєнного виробництва, випуск продукції хімічної промисловості зріс більше, ніж в 40 разів, а легкої промисловості — в 200 разів.
Багато київських промислових підприємств у 1939 році випускали продукції на десятки мільйонів карбованців на рік. Це заводи «Більшовик», «Ленінська кузня», кабельний, «Червоний гумовик», шкіряний, комбінат штучного шовку, фабрики: меблева ім. Боженка, 1-а, 4-а і 8-а взуттєві, швейні ім. Горького та ім. Смирнова-Ласточкіна, трикотажна ім. Рози Люксембург, «Жовтень», кондитерська ім. К. Маркса, м’ясокомбінат, музичний комбінат та інші.
Різко змінився асортимент продукції, що вироблялася на київських підприємствах. Соціалістична промисловість Києва освоїла виробництво нових видів машин, приладів та іншої продукції, багато з якої раніше ввозилося з-за кордону. У 1938 році завод верстатів-автоматів ім. Горького випускав тільки два типи верстатів, а в 1939 році— сім. За два роки (1938—1939) завод «Більшовик» освоїв 42 види нових апаратів і машин. Тут вперше в СРСР збудовано турбокомпресор потужністю 500 куб. м на хвилину.
Машинобудівна промисловість поряд з розширенням випуску верстатів-автоматів, суден, апаратури для хімічної і легкої промисловості, складних механізмів для будівельних робіт, виготовляла ваги для торгової сітки та різних галузей господарства, друкарські машинки, цвяхи, металоткацькі вироби, вогнетривкі каси, електровимірювальні прилади, радіоприлади та іншу продукцію. Розширення існуючих і спорудження нових підприємств будівельних матеріалів дало змогу значно збільшити виробництво цегли, керамічних труб, етерніту.
Продукція київських підприємств йшла у найвіддаленіші куточки Радянської країни. Верстати-автомати, зроблені в столиці України, можна було бачити на нових підприємствах Далекого Сходу; апаратурою, виготовленою у Києві, були устатковані цукрові заводи Казахстану, хімічні підприємства Уралу, потужні машини заводу «Червоний екскаватор» працювали на будовах Балхашу і Забайкалля.
Розширили випуск продукції і інші галузі. Хімічні підприємства збільшили випуск гумових виробів, скипидару, каніфолі, мила, ефірних масел, фармацевтичних препаратів.
Значне місце серед продукції київських підприємств займали товари народного споживання. У 1939 році державна промисловість Києва виготовила 10 млн. пар різного взуття, близько 800 тис. пальт і костюмів для дорослих, понад 650 тис. предметів дитячого одягу, понад 13,5 млн. трикотажних виробів, близько 35 тис. т цукерок, понад 4 млрд. штук цигарок. Набагато зріс випуск культтоварів — фотоприладів, музичних інструментів, кінокопіювальної апаратури тощо. Розгорнулося ватноткацьке і повстяне виробництво. Кілька десятків харчових підприємств випускали широкий асортимент харчових виробів — м’ясні і молочні продукти, консерви, різні кондитерські вироби, пиво, води, макарони, борошно, дріжджі тощо.
Велику роль у виробництві товарів широкого вжитку відіграла промислова кооперація, яка значно зросла. У 1939 році кооперативна промисловість дала в 2,7 раза більше виробів, ніж у 1934 році.
Широкого розмаху набуло побутове обслуговування населення, зокрема ремонт взуття, одягу, меблів. Так, у 1934 році промартілі Києва відремонтували 113 тис. пар взуття, а в 1939 році — 1350 тис. пар, тобто майже в 12 разів більше.
Зміцнювалась і енергетична база промисловості і комунального господарства. У 1934—1939 рр. на розширення енергосистеми було витрачено майже 65 млн. крб. Ці капіталовкладення дозволили значно збільшити потужність міських електростанцій. У 1939 році електропостачання збільшилось у 2,3 раза проти 1934 року. У зв’язку з введенням в експлуатацію третьої черги ДЕС-2, виробництво електроенергії на київських електростанціях досягло у 1939 році 453 млн. кіловат-годин, тобто на 11,6 проц. більше, ніж у попередньому році. Споживання електроенергії на одного киянина також зросло.
З 1936 року в столиці України розгорнулась реконструкція енергетичної системи на базі теплофікації, коли було введено в дію першу теплоелектроцентраль. До теплової сітки було приєднано підприємства залізничного транспорту, чотири бані, університет, Академію наук УРСР та ряд житлових будинків. У 1940 році розпочалось будівництво другої черги теплоелектроцентралі.
Невпізнано змінились за роки Радянської влади райони столиці. За роки п’ятирічок тільки у Петровському (тепер Подільський) районі було збудовано 39 нових і реконструйовано 23 інші підприємства. У 1938 році державна промисловість району давала продукції на 323 млн. крб., тоді як в 1913 році всі промислові підприємства Києва випустили продукції на 62 млн. крб. У 1939 році міські електростанції, розташовані в Петровському районі, виробили 387 млн. квт-годин електроенергії, в 10 разів більше, ніж у 1913 році всі електростанції Києва.
Велике нове промислове будівництво, розширення існуючих підприємств вимагало збільшення кількості кваліфікованих робітників. У 1935—1938 рр. в промислове виробництво було залучено понад 20 тис. нових робітників. Значно збільшилась також кількість інженерно-технічного персоналу. У 1939 році на підприємствах Києва працювало більше 10,2 тис. інженерів та техніків.
Освоєння нової техніки, механізація виробничих процесів, широкий розвиток руху новаторів виробництва, а також підвищення кваліфікації і культури київських робітників,— все це сприяло зростанню продуктивності праці в промисловості, яка в порівнянні з 1913 роком збільшилась у 3,5 раза.
Підвищення кваліфікації робітників і виховання нових кадрів для промисловості набирали дедалі більшого розмаху. На багатьох підприємствах міста було створено курси, де робітники вивчали обов’язковий технічний мінімум, організовано окреме навчання передовиків виробництва.
Підвищення продуктивності праці, зростання суспільного виробництва забезпечували неухильне поліпшення добробуту трудящих Києва. Тільки за роки третьої п’ятирічки заробітна плата в середньому зросла на 60—70 проц. За 1938—1939 рр. фонд заробітної плати по місту збільшився на 70,4 процента.
Значні кошти держава витрачала на поліпшення умов праці трудящих, задоволення їх побутових і соціально-культурних потреб. 1935—1939 рр. характеризувалися особливо широким здійсненням заходів по поліпшенню комунального обслуговування населення Києва. Міська Рада розгорнула величезні роботи по реконструкції міста, зокрема по упорядкуванню центра і околиць. За цей період на комунальне будівництво щороку в середньому вкладалось 53 млн. крб. Про зростання комунального будівництва виразне уявлення дає хоча б те, що в середньому на комунальне господарство у попередні роки (до 1935 р.) витрачалось 15,4 млн. карбованців.