Київ у перші роки третьої п’ятирічки (1938 — червень 1941 р.) (продовження)
Основні капіталовкладення у 1935—1939 рр. спрямовувались на поліпшення водопостачання і каналізації міста, на розвиток внутріміського транспорту і впорядкування столиці. Вживались заходи по підвищенню потужності Київського артезіанського водопроводу. Розгорнулося буріння нових свердловин та переустаткування існуючих. Уже в 1939 році потужність артезіанського водопроводу збільшилась на 60 проц. проти 1934 року. Довжина вуличної водопровідної сітки зросла на 21 км, до неї було приєднано 900 нових садиб. Значно розширилась водопровідна сітка на околицях міста. Кількість водорозбірних колонок на 1 серпня 1939 року становила 311 проти 89 у 1934 році. У Дарницькому районі, де не було водопровідної сітки, збудували 88 колодязів. Загальна кількість колодязів у районі становила 132. Проте і після цього потужність артезіанського водопроводу повністю не задовольняла потреб населення, промисловості і міського господарства. Для корінного поліпшення водопостачання столиці було збудовано і введено в експлуатацію в грудні 1939 року першу чергу нового потужного річкового Дніпровського водопроводу, на будівництво якого до 1 листопада 1939 року було витрачено 33 млн. крб. З введенням в дію Дніпровського водопроводу водопостачання міста збільшилось майже вдвоє.
Водночас були проведені значні роботи по реконструкції і розширенню каналізаційної сітки і каналізаційних споруд, зокрема збудовано нові потужні колектори для забезпечення пропуску каналізаційних стоків, було багато зроблено для забезпечення каналізаційною системою околиць міста — до міської сітки було приєднано 450 нових садиб.
Рік у рік зростав міський транспорт. На його розширення у 1935—1939 рр. було витрачено більше 48 млн. крб. Кількість трамваїв за цей час зросла з 310 до 431 вагона; збільшено кількість маршрутів з 22 до 26. Загальна довжина маршрутів у 1939 році становила 180 км проти 153 км у 1934 році. Зріс і тролейбусний парк, що вже налічував 36 машин, які ходили по трьох маршрутах загальною довжиною в 15 км. Автобусів замість 24 стало 57. У 1939 році трамваєм, тролейбусами і автобусами було перевезено понад 313 млн. пасажирів, в 4,7 раза більше, ніж в 1913 році. Починаючи з 1938 року у Києві організовано рух комфортабельних маршрутних таксі.
Багато уваги приділялось впорядкуванню переправи через Дніпро на пляж. За період другої і третьої п’ятирічок місткість мотофлоту майже подвоїлась. Рік у рік зростала кількість перевезень через Дніпро. Якщо в 1934 році було перевезено 1065 тис., то в 1939 році — 3074 тис. чоловік.
Місцеві органи влади докладали багато зусиль для поліпшення добробуту трудящих, створення широких умов для культурного відпочинку і дозвілля. В 1935—1939 рр. міська Рада провела великі роботи по впорядкуванню Києва, використанню його природних умов для організації культурного відпочинку трудящих. У 1935—1939 рр. на впорядкування міста було витрачено 92 млн. крб. Тоді в Києві було забруковано понад 775 тис. кв. м вулиць, в основному на околицях, в тому числі удосконаленою бруківкою (асфальтобетоном та брущаткою) — 279 тис. кв. м. Заасфальтували також важливі магістралі столиці — Хрещатик, вул. Червоноармійську, Кірова, Січневого повстання, бульвар Шевченка та інші. Площа забрукованих вулиць на початку 1940 року становила 2,8 млн. кв. м проти 1,9 млн. в 1913 році. За цей же час було прокладено понад 500 тис. кв. м асфальтованих тротуарів, також в основному на околицях.
Особливості рельєфу Києва вимагали проведення значних робіт для запобігання і ліквідації зсувів та по закріпленню берегів і схилів Дніпра. У 1935—1939 рр. багато уваги приділялося заходам щодо цього. Була збудована перша ділянка гранітної набережної довжиною 1322 м, на що витрачено близько 14 млн. крб. Благоустрій набережного шосе коштував близько 3 млн. крб. Для закріплення схилів правого берега Дніпра тоді спорудили понад 3700 погонних м штолень, посаджено 557 тис. дерев. Щоб запобігти затопленню під час дощів вулиць і садиб у районі вулиць Керосинної, Степанівської та інших, розташованих біля річки Либідь, у 1938—1939 рр. здійснено роботи по випрямленню, очищенню та закріпленню її русла, на що витрачено близько 1 млн. карбованців.
Значно поліпшилось вуличне освітлення. В 1939 році вулиці і майдани міста освітлювало 7730 світлоточок проти 2753 у 1934 році.
З кожним роком Київ ставав красивішим, наряднішим, перетворювався на місто-сад. Приділялась велика увага створенню і розширенню існуючих парків. На Куренівці, у березовому гаю було створено прекрасний парк ім. Шевченка, впорядковано Пушкінський парк (тепер Жовтневий район) і парк у Пущі-Водиці, водночас в різних районах міста було розбито і впорядковано багато скверів. Тільки в 1938—1939 рр. на розширення та устаткування парків витрачено понад 1 млн. крб. У 1938 році відкрили парк у Голосієві і впорядкували Піонерський парк на схилах Дніпра.
Ботанічний сад, після впорядкування перетворений на парк відпочинку, став улюбленим місцем дозвілля трудящих.
У 1938—1939 рр. на реконструкцію зоопарку та освоєння його нової території витрачено 980 тис. карбованців.
Для забезпечення трудящих благоустроєним житлом у місті проводилось житлове будівництво. За 1935—1938 рр. збудовано і введено в експлуатацію понад 445 тис. кв. м житлової площі. Крім того, широко практикувалися надбудови будинків. Масового характеру набувало індивідуальне будівництво.
Проте зростання населення міста відбувалось значно швидше, ніж житлове будівництво, що створювало певні труднощі з житлом.
Поряд з новим будівництвом міська Рада велику увагу приділяла збереженню і підтриманню в належному стані наявного житлового фонду. На капітальний ремонт житла у 1935—1939 рр. витрачалось до 20 млн. крб. на рік, а в 1940 році — 24 млн. карбованців.
Радянська держава приділяла величезну увагу будівництву дитячих і культурно-освітніх закладів. У 1935—1939 рр. у Києві було споруджено та обладнано 21 дитячий садок, Будинок культури машинобудівного заводу «Більшовик» в Жовтневому районі, Палац культури працівників хлібопекарської промисловості на Подолі, Клуб при вагоноремонтному заводі в Дарниці, Будинок обороті, стадіон «Динамо», зимовий Палац фізкультури, іподром, радіотеатр та багато інших культурних закладів.
Для дітей столиці з ініціативи секретаря ЦК КП(б)У П. П. Постишева створили театр, кіно, Палац піонерів, зразкові майданчики тощо.
29 серпня 1939 року відбулась велика подія в житті міста і республіки — у Києві було відкрито філіал Центрального музею В. І. Леніна. В його просторих залах експонувались матеріали про життя й боротьбу великого вождя трудящих і пригноблених усього світу, творця Радянської держави — В. І. Леніна.
Дедалі поліпшувалось культурне обслуговування трудящих. У 1938 році театри Києва відвідало близько 1,5 млн. жителів. Кінотеатри, клуби та пересувні кіноустановки обслужили в 1938 році понад 13 млн. глядачів проти 4,5 млн. у 1934 році. У 1939 році у клубах, школах і в установах Києва було 290 кіноустановок.
Небаченого розмаху набрала за роки Радянської влади охорона здоров’я. Якщо в 1934 році на охорону здоров’я трудящих в Києві було витрачено 18,7 млн. крб., то в 1939 році — 88,6 млн. крб. Зростання витрат на медичне обслуговування в 4,2 раза стало можливим лише в соціалістичній країні, де піклування про людину, про її здоров’я піднесено на висоту, невідому в капіталістичному світі. На організацію і утримання медико-санітарних закладів у 1935—1939 рр. витрачено 328 млн. крб., що дало змогу значно поліпшити охорону здоров’я населення.
Особливо великих успіхів досягнуто в охороні материнства й дитинства. В результаті невпинного зростання добробуту трудящих значно підвищилась народжуваність в Радянському Союзі, і зокрема в Києві: порівняно з 1934 роком вона тут зросла втроє. Відповідно до цього була перебудована робота всієї сітки закладів охорони материнства та дитинства. Значно збільшилась пропускна спроможність жіночих та дитячих консультацій. Незважаючи на велике зростання народжуваності, стаціонарною допомогою було охоплено 100 проц. породіль. Кількість акушерських і гінекологічних ліжок у Києві зросла з 539 до 1535.
Сітка ясел системи міського відділу охорони здоров’я за 1936—1939 рр. подвоїлася (120 одиниць проти 60 в 1934 році), а кількість ліжок у них майже потроїлася (7446 на 1 липня 1939 року проти 2756 у 1934 році). Коли ж урахувати дитячі заклади інших організацій, число ліжок у київських яслах досягло 8351. Кількість молочних кухонь зросла з 9 до 13. Для дітей ясельного віку функціонувало 4 санаторії. Для піонерів організували вісім районних піонерських таборів.
У 1935—1939 рр. у Києві були збудовані дитяча лікарня ім. Калініна, лікарня в Дарниці, а також кілька менших лікувальних закладів. Нові дитячі лікарні відкрились на Батиєвій горі, в Жовтневому районі (Борщагівка) і на Подолі. У 1939 році функціонувало 24 лікарні і 9 родильних будинків.
У Києві не було жодного підприємства з кількістю понад 300 робітників, де б не працював пункт охорони здоров’я. їх число зростало рік у рік: якщо в 1934 році на підприємствах працювало 82 пункти охорони здоров’я, то в 1939 році — 182. В поліклініках заводів «Більшовик», «Ленінська кузня» і на «Арсеналі» значно зросла кількість спеціальних кабінетів, поліпшилось їх обладнання, а при поліклініці заводу «Більшовик» у 1939 році відкрили добре устатковану водолікарню. У місті, крім того, було 63 амбулаторії і поліклініки, а всіх видів амбулаторно-поліклінічних закладів — 234. Майже в 2,9 раза зросло обслуговування населення лікарською допомогою вдома. В лікувальних закладах працювало 4 тис. лікарів і 4,5 тис. працівників з середньою медичною освітою. Внаслідок плідної роботи пунктів охорони здоров’я на підприємствах, поліклінік і профспілкових організацій поступово зменшився виробничий травматизм, захворювання, різко знизилася смертність населення.
Збільшення випуску промислової і сільськогосподарської продукції створювало умови для неухильного зростання роздрібного товарообороту, кращого задоволення попиту трудящих. На основі зростання товарних ресурсів країни в 1934 році було ліквідовано нормування відпуску продуктів й промтоварів і здійснено перехід до розгорнутої культурної радянської торгівлі. Загальний роздрібний товарооборот Києва збільшився майже в 2,6 раза — з 807 млн. крб. у 1934 році до 2198 млн. крб. у 1939 році.
Зростання товарообороту у місті потребувало розширення матеріально-технічної бази радянської торгівлі. Кількість магазинів за п’ять років зросла на 127, кількість рундуків і кіосків — на 358, а дрібна розносна сітка — на 750 одиниць. На розі вул. Леніна і Хрещатика збудовано новий універмаг, який міг щодня обслужити 50 тис. покупців. Крім універмагу, спорудили понад 30 добре обладнаних магазинів «Гастронома» і «Бакалії», створили десятки спеціалізованих промтоварних і продовольчих магазинів.
Особлива увага приділялася розширенню торгової сітки на околицях. З 1935 по 1939 рік на околицях було збудовано 50 павільйонів. Багато промтоварних магазинів по торгівлі мануфактурою і взуттям переведено з центру на околиці (на Отрадну вулицю, в райони кабельного заводу, заводу верстатів-автоматів, у Дарницю, на Солом’янку та ін.). Одночасно з розвитком державної торгівлі у Києві значно зростала колгоспна торгівля. Товарооборот колгоспної торгівлі у 1938 році досяг 165,9 млн. крб. проти 97,9 млн. крб. у 1936 році. Для забезпечення кращої організації торгівлі на 16 ринках міста міська Рада витратила в 1937—1939 рр. понад З млн. крб. на спорудження критих павільйонів, устаткування холодильної апаратури тощо.
Господарські і культурні успіхи, здобуті трудящими столиці під керівництвом Комуністичної партії, відображались у бюджеті соціалістичного Києва. Загальні витрати за місцевим бюджетом зросли з 92 млн. крб. у 1934 році до 275 млн. крб. у 1939 році, тобто майже у 3 рази (в 1913 році бюджет міста становив тільки 4,7 млн. крб.). Більше половини всіх витрат бюджету йшло щороку на соціально-культурні потреби населення.
Переконливим свідченням зростання добробуту населення Києва було збільшення трудових заощаджень у вигляді передплати державних позик та вкладів у трудові ощадні каси. У 1934 році 149 тис. трудящих внесли на зберігання в ощадні каси майже 15,6 млн. крб., а в 1938 році 185 тис. вкладників мали на своїх особистих рахунках близько 123,7 млн. крб., тобто сума вкладів збільшилась у 8 разів.
24 грудня 1939 року на основі нової Конституції УРСР і нового виборчого закону були проведені вибори до місцевих Рад депутатів трудящих. У цей знаменний день український народ ще раз з усією силою продемонстрував безмежну відданість рідній Комуністичній партії, Радянській державі, справі соціалізму. Згідно з Положенням про вибори у Києві тоді було організовано 450 виборчих дільниць і утворено ЗО виборчих округів по виборах до обласної Ради, 843 — по виборах до міської Ради і 1694 — по виборах до районних Рад депутатів трудящих.
Партійні, радянські і громадські організації проводили велику масово-роз’яснювальну і агітаційну роботу. В місті працювало 15 тис. гуртків по вивченню Конституції УРСР і виборчого закону, які охопили 400 тис. виборців. На підприємствах і серед населення працювало більше 20,8 тис. агітаторів — комуністів і безпартійних активістів.
Вибори у Києві пройшли при високій політичній активності і організованості трудящих. Участь у виборах взяли майже всі громадяни (99,65 проц.), внесені до списків виборців. За кандидатів непорушного блоку комуністів і безпартійних віддало свої голоси 98,71 проц. тих, що голосували. Трудящі Києва разом з усім радянським народом продемонстрували свою глибоку відданість справі побудови соціалізму в нашій країні, свою згуртованість навколо ленінської партії, високу свідомість.
Під час виборів депутатами Київської міської і районних Рад кияни обирали славних синів і дочок робітничого класу, радянської інтелігенції. Депутатами міськради, зокрема, були обрані: передовий машиніст Дарницького депо Ф. А. Двораковський, ініціатор масового стахановського руху на поліграфічній фабриці «Жовтень» М. С. Москаленко, стругальник заводу верстатів-автоматів ім. Горького І. Н. Шуваєв, директор взуттєвої фабрики В. В. Кирєєв (з 1929 року працював на підприємстві підсобним робітником, а потім висунутий на посаду директора), начальник штабу Київського військового округу М. Ф. Ватутін (пізніше герой Великої Вітчизняної війни), артист театру ім. Франка Ю. В. Шумський. Всього кияни обрали 843 депутати, в т. ч. 440 комуністів.
Результати виборів — ще одне переконливе свідчення великого авторитету Комуністичної партії, довір’я радянського народу до неї. Серед депутатів Київської міської Ради налічувалось 407 робітників (48,3 проц.), 412 службовців (48,9 проц.), 24 селянини (2,8 проц.). До міської Ради було обрано 32 наукових працівники (у т. ч. академік і 12 професорів), 12 лікарів, 42 учителі, 2 письменники, 7 артистів. У числі депутатів було 59 нагороджених орденами і медалями СРСР і один Герой Радянського Союзу. Депутатами міської Ради були 476 українців, 175 росіян, білоруси, вірмени, грузини, латиші та ін. В цьому виявилась співдружність народів СРСР. До міської Ради було обрано 340 жінок.
24 грудня 1939 року було днем завершення перебудови органів державної влади на основі нової Конституції СРСР, на основі загальних, рівних, прямих виборів при таємному голосуванні. Вибори до місцевих Рад депутатів трудящих являли собою серйозний крок до дальшої демократизації політичного життя Радянської країни і ще більше зміцнили морально-політичну єдність радянського народу.
На початку січня 1940 року відбулися сесії місцевих Рад депутатів трудящих, вперше обраних на основі найдемократичнішої в світі Конституції СРСР.
В обстановці виняткової діловитості, в атмосфері високої політичної активності пройшла перша сесія Київської міської Ради депутатів трудящих. Її відкрив найстаріший депутат С. С. Єстремський. Головою сесії тоді був одностайно обраний секретар міськкому КП(б)У депутат Т. В. Шамрило, а секретарем — режисер-орденоносець депутат О. П. Довженко. Сесія обрала виконавчий комітет і постійні комісії міської Ради: бюджетну, народної освіти, торговельну, комунальну, в справах охорони здоров’я, в справах житлового господарства міста і місцевої промисловості. Головою виконавчого комітету був обраний І. С. Шевцов, який значний час керував будівництвом вагоноремонтного заводу у Дарниці.
Перша сесія знаменувала собою початок нового етапу в роботі Київської міської Ради, етапу піднесення на вищий ступінь господарського та культурного будівництва столиці Радянської України.
Міжнародне становище в роки п’ятирічки залишалося напруженим, а в 1939 році особливо погіршилося. У вересні 1939 року почалася друга світова війна. Комуністична партія і Радянський уряд вживали рішучих заходів по посиленню мобілізаційної готовності народу, приділяли велику увагу воєнно-патріотичному та інтернаціональному вихованню мас, особливо молоді.
На підприємствах та установах Києва, як і по всій Радянській країні, працювали гуртки по вивченню військової справи, молодь здавала норми на значки ППХО, Ворошиловського стрілка тощо. Провадилися воєнізовані походи. В грудні 1940 року відбувся похід 9 тис. фізкультурників міста.
Велике значення для воєнно-патріотичного виховання трудящих мало перебування в Києві І. Д. Папаніна, В. П. Чкалова, М. В. Водоп’янова та інших уславлених героїв.
Волею Комуністичної партії, самовідданою працею робітників і всіх трудящих Київ був перетворений на квітучу столицю Радянської України, місто могутнього технічного прогресу і центр української радянської соціалістичної культури. Здійснилася віковічна мрія киян — людей праці — про нове суспільство. Вони, як і всі трудящі Країни Рад, завоювали право натхненно працювати і щасливо жити на вільній Радянській землі.
Мирна праця народів СРСР була перервана віроломним нападом німецько-фашистських загарбників на Радянський Союз. Почалася Велика Вітчизняна війна.