Київ у перші роки відбудови (1921 — 1922 рр.)
Переможно закінчивши громадянську війну, радянський народ приступив до відбудови промисловості і транспорту, до налагодження сільського господарства.
Роки імперіалістичної та громадянської воєн призвели до тяжкої розрухи всього народного господарства. Надзвичайно великих розмірів набула розруха на Україні, яка була ареною тривалих боїв під час громадянської війни. Інтервенти, білогвардійці та українські буржуазні націоналісти знищили або вивезли за кордон багато промислового устаткування, спалили і висадили в повітря корпуси багатьох фабрик, заводів, мости. Вони дощенту зруйнували вугільні шахти, металургійні та хімічні підприємства, транспорт.
Промисловість, транспорт і комунальне господарство Києва також зазнали великих втрат. Досить сказати, що наприкінці 1920 року валова продукція всіх діючих київських заводів і фабрик становила лише 13,5 проц. від рівня 1913 року1.
Деякі промислові підприємства, які все ж відновили свою роботу у Києві, були в дуже скрутному стані. Відчувалася відсутність кваліфікованих робітників, частина яких загинула в боротьбі проти буржуазної Центральної ради та на фронтах громадянської війни.
На одному з найбільших підприємств — «Арсеналі» в червні 1920 року на базі численних майстерень було організовано лише три цехи, що давали продукцію. 3 4тис. робітників, що працювали на заводі у 1917 році, у 1921—1922 рр. залишилося лише 6002. Значно зменшилась чисельність робітників і скоротилося виробництво на колишньому Південноросійському заводі (тепер «Ленінська кузня») та на ін. підприємствах і транспорті.
Обладнання підприємств було вкрай зношеним, верстати і машини потребували ремонту.
Нестача сировини і палива призводила до перебоїв в роботі підприємств, а іноді і до їх консервації. Зокрема, через відсутність сировини зупинились цукрово-рафінадний завод, цукеркова фабрика, склозавод, деревообробні фабрики та ряд підприємств харчової і легкої промисловості.
Брак паперу, нестача електроенергії і палива призводили до припинення роботи і в друкарнях.
Не краще були справи і на Київському залізничному вузлі. Через відсутність вугілля в топках паровозів спалювали дрова, але і їх не вистачало. На Південно-Західній залізниці 62 проц. паровозів вимагало ремонту. Десятки тисяч пошкоджених пасажирських і товарних вагонів стояло без ніякого руху на станціях і полустанках.
Вщент зруйноване було і комунальне господарство Києва. Зокрема, електростанції Києва у 1921 році виробили лише 12,4 млн. квт годин електроенергії проти 24,7 млн. квт годин у 1913 році. Внаслідок незадовільної роботи електростанції, через брак коштів і матеріалів водопровід у 1921 році працював з великими перебоями, не забезпечував мінімальних потреб підприємств і населення.
З великими перебоями працював міський транспорт. З 173 км трамвайних колій експлуатувалося тільки 53 км. Пасажирський рух мав лише випадковий характер, переважали вантажні перевезення (в основному палива). Кількість вагонів зменшилась з 189 у 1914 році до 15 у 1921 році.
Близько 30 проц. житлоплощі Києва було зруйновано. Повністю вийшли з ладу 2320 будівель. Так, від пожеж у 1918 році на Подолі згоріло 6 кварталів (64 будинки і кілька промислових підприємств). В результаті висадження в повітря у період німецької окупації порохових складів на Звіринці згоріло 330 будинків. У загрозливому стані знаходилось все житлове господарство міста через зношеність будівель, безгосподарність, пожежі.
Дуже потерпіло в роки громадянської війни лісове господарство Києва. Значна частина лісів і парків міста була вирубана або згоріла внаслідок пожеж.
Загальна невпорядкованість водопроводу, нестача продовольства і палива призводили до поширення в місті різних захворювань. Тривалі недоїдання, антисанітарні умови викликали поширення туберкульозу, шлунково-кишкових захворювань, висипного тифу. Лише завдяки створенню надзвичайної санітарної комісії та її плідній роботі в місті вдалося ліквідувати пошесті.
Становище міста ускладнювалося внаслідок розгулу куркульсько-націоналістичного бандитизму на Україні. У квітні 1921 року в Київському повіті банди діяли в 10 волостях з 13. За один місяць вони вчинили більше 20 наскоків на радянські, кооперативні і господарські установи повіту.
Організатори цих банд — українські буржуазні націоналісти, зв’язані з розгромленими партіями «незалежників», українських есерів та ін.— намагалися діяти і в Києві, влаштовували підпали, проводили ворожу агітацію.
Банди перешкоджали трудящим Києва займатись відбудовою господарства, дезорганізовували виробництво, перешкоджали встановленню зв’язків міста з іншими економічними районами країни.
Через активізацію куркульських банд на Київщині утруднилось постачання місту продовольства. Це примушувало знижувати норми видачі продуктів. Робітники одержували на день по 200 грамів хліба. Постачання робітників і службовців промисловими товарами майже припинилось. Знецінювались паперові гроші. Нестримно росли ціни на промислові товари і продукти на ринку. Зокрема, з жовтня 1921 по квітень 1922 року вони зросли у 20 разів.
Тяжке продовольче становище, безробіття примушували робітників Києва займатися кустарництвом, а в ряді випадків залишати місто і йти на село.
Партійні організації Києва на боротьбу з бандитизмом мобілізовували комуністів і членів профспілок. Так, Київський губком направив у повіти 200 комуністів-політпрацівників. З комуністів і комсомольців формувались частини особливого призначення (ЧОП). Багато з них за героїзм, виявлений у боротьбі проти куркульських банд, відзначено Радянським урядом.
Великого значення в справі остаточного розгрому куркульсько-націоналістичного бандитизму набув судовий процес над членами ЦК української партії есерів, що проходив у травні 1921 року в Києві. На процесі були викриті мерзенні злочини запроданців буржуазії.
«Українські есери,— писала тоді газета „Киевский пролетарий»,— відкрили імперіалістам дорогу на Радянську Україну, допомогли їм пограбувати Україну і Росію, допомогли світовій буржуазії блокувати Радянську республіку, руйнуючи її народне господарство. Хай сувора рука революційного правосуддя справедливо покарає злочинців, що продали робітничо-селянську Україну міжнародному капіталу!».
Трудящі Києва схвалили вирок суду над ворогами українського народу.
Завдяки спільним зусиллям робітників і селянської бідноти у 1921—1922 рр. на Київщині було знищено 93 куркульсько-націоналістичні банди, ліквідовано керівну націоналістичну організацію «Козачу Раду». В Києві викрили і знешкодили т. з. «Київську військову організацію», керовану петлюрівськими офіцерами. що планували реставрувати буржуазно-націоналістичну владу в місті, і контрреволюційну підпільну савінковську організацію «Союз защиты Родины».
Тяжке матеріальне становище і великі труднощі не могли зламати і не зламали духу киян, які відбудовували народне господарство. На зборах і мітингах, що відбувалися на фабриках і заводах, трудящі висловлювали свою впевненість, що 1921 рік буде роком перемоги над розрухою. Робітники одного з найбільших підприємств міста— заводу Гретера і Криванека — на своїх багатолюдних зборах прийняли резолюцію: «Ми, робітники заводу Гретер, заявляємо: Існування Робітничо-селянської влади більше трьох років довело всьому світові, що робітники і селяни, відчуваючи у всьому нужду і нестачу, змогли перемогти світову контрреволюцію із зброєю в руках. Тепер, коли військові фронти ліквідовані, ми всі, як один, робітники і селяни Радянської республіки, переможемо і на фронтах труда».
Велику роль у мобілізації трудящих відігравали профспілки. У своєму зверненні до членів профспілок Київський райком спілки металістів зазначав: «У всіх кінцях трудової республіки почалася героїчна і безприкладна боротьба з розрухою. Кожний свідомий пролетар повинен подумати, що він повинен зробити, щоб дійсно швидко відбудувати господарство».
Палко підтримали київські робітники у 1921 році гасло партії «Допомога Донбасу — допомога пролетарській республіці». На конференції завкомів Києва вони створили комісію «Допомоги Донбасу». У січні 1921 року в місті було проведено загальний «Місячник допомоги Донбасу». Трудящі міста брали участь у недільниках, надсилали на Донбас взуття, одяг, продукти. Залізничники Києва протягом 2-х тижнів працювали щоденно годину понаднормово, вносячи свій вклад у відбудову Донбасу. Сотні київських робітників-будівельників поїхали в Донбас допомагати відбудовувати шахти.
В результаті надзвичайних заходів, вжитих урядом, а також допомоги трудящих всієї країни Донбас уже в 1921 році дав понад 5 млн. т вугілля6. Донецьке вугілля пішло і на київські підприємства.
Борючись за відбудову промислових підприємств і впорядкування міста, трудящі Києва палко відгукнулися на заклик Комуністичної партії і Радянського уряду допомогти голодуючому населенню Поволжя та інших районів країни, що потерпіли від неурожаю 1921 року. Робітники та службовці Києва щомісяця відраховували від 2 до 5 проц. свого заробітку, організовували добровільний збір пожертвувань. За 1921—1925 рр. по місту було зібрано 300 млрд. крб. Завдання уряду про відправку голодуючим 110 тис. пудів хліба було перевиконано — кияни відправили 130 тис. пудів. У Києві було розміщено 2000 дітей, надано роботу 2675 біженцям, що прибули сюди з Поволжя.
М. І. Калінін, який приїхав до Києва у 1922 році, відзначав, що київські трудящі ведуть перед серед усіх міст країни в поданні допомоги голодуючим.
За велику організаційну роботу серед трудящих по збору коштів для голодуючих Київська губернська рада профспілок була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
Багато зробили кияни для втілення в життя декрету ВЦВК про вилучення церковних цінностей, які йшли на закупівлю хліба за кордоном. Всього з Києво-Печерської лаври, Софійського собору, Михайлівського монастиря, з церков і синагог міста було вилучено 1160 каратів брильянтів, 2 пуди золота, понад 130 пудів срібла.
Однією з найяскравіших форм прояву трудового героїзму на відбудові промисловості і комунального господарства міста були суботники і недільники, які періодично організовувались у Києві. Так, у загальноміському недільнику 9 січня 1921 року взяли участь багато киян. В цей день провадились навантажувально-розвантажувальні роботи на залізничному вузлі, частина робітників піднімала з дніпровського дна затонулий пароплав «Передовий», інші відбудовували Ланцюговий та Наводницький мости.
Понад 2500 чоловік працювало під час недільника 23 січня 1921 року.
Перші кроки відбудови господарства проходили в обстановці гострої боротьби проти троцькістів, які наприкінці 1920 року нав’язали партії профспілкову дискусію, намагаючись протиставити профспілки партії, підірвати її єдність, ослабити зв’язки з масами і керівну роль в радянському суспільстві.
Зазнавши поразки на загальних зборах столичної Харківської міської організації КП(б)У, троцькісти зробили спробу виступити з своєю платформою на партійній конференції у Києві. Але і в середовищі київських комуністів вони дістали належну відсіч. Партійна організація Києва залишилась вірною настановам В. І. Леніна. На всіх районних партзборах комуністи переважною більшістю голосів підтримали ленінську платформу.
Величезне значення для відбудови народного господарства мав історичний X з’їзд Комуністичної партії, що відбувся в березні 1921 року в Москві. Його рішення поклали початок переходу до нової економічної політики, яка була «розрахована на подолання розрухи, на створення фундаменту соціалістичної економіки, розвиток великої промисловості, встановлення економічної змички між містом і селом, зміцнення союзу робітничого класу і селянства, на витіснення та ліквідацію капіталістичних елементів, на перемогу соціалізму»3.
Робітничі маси Києва одностайно схвалили рішення з’їзду. На партійних зборах, що відбувалися в березні—квітні 1921 року на фабриках і заводах міста, комуністи одностайно підтримували рішення партії про перехід до нової економічної політики.
Організаторами боротьби трудящих за відбудову господарства і культури виступали комуністи. Партійні організації після чистки партії у 1921 році значно
зміцніли, посилили свої зв’язки з масами. Зросло довір’я робітників до партії, підвищився її авторитет. Так, робкор-залізничник писав про роботу залізничного партосередку після чистки: «В роботі помічається строго-принципове ставлення до справи. Немає колишніх суперечок на особистому грунті, причіпливості до дрібниць… Про все говориться вголос, але без образ і без глухої обивательської злоби»1.
Для підготовки партійних працівників у Києві відкриваються вищі політкурси. Значно сприяли зміцненню авторитету партосередків промислових підприємств міста рішення XI з’їзду РКП(б). Перебудова їх роботи проходила під гаслом «Ближче до виробництва». На зборах партосередків все частіше обговорювалися питання про підвищення продуктивності праці, про побут робітників.
Газета «Пролетарская правда» тоді так писала про партосередок Головних залізничних майстерень: «…робітники приходять не тільки на збори, але ідуть в осередок з своїми особистими сімейними справами. Це ще більше зближує безпартійних робітників з осередком, об’єднує їх в одну сім’ю, привчає робітників вбачати в членах осередку найбільш організований і свідомий загін, який готовий завжди все зробити, що в його силах і можливостях».
Велику роботу по вихованню робітничих мас проводили і профспілки. В ці роки вони допомагали господарникам у розробці господарських планів і виробничих програм, розподілі і обліку робочої сили, нормуванні праці, виробничій пропаганді тощо. При Київській губпрофраді було створено спеціальне Бюро виробничої пропаганди, метою якого було залучення широких робітничих мас до відбудови промисловості Києва, піднесення продуктивності праці і трудової дисципліни. Профспілки на підприємствах утворили «Групи сприяння» — групи організації виробництва. До їх складу входили представники завкомів і заводоуправління. Тоді ж почали відбуватись огляди виробничих сил робітничого класу — «тижні профруху», в ході яких пропагувалося гасло: «Через профспілки оволодіти виробництвом!».
Профспілкові організації на підприємствах очолили віддані справі побудови соціалізму комуністи. На заводі «Арсенал» головою завкому працював учасник громадянської війни, член Київського губкому КП(б)У М. І. Гайцан. На кабельному заводі — І. Дідовець, на лісопильному — М. Ю. Левченко.
В умовах непу профспілки Києва стали разом з господарськими органами брати участь в управлінні промисловістю. Вже в 1921 році на фабриках і заводах міста почали організовуватися виробничі комісії, які стали першою ступінню майбутніх виробничих нарад.
Надійним помічником партійної організації в цей важкий і відповідальний період переходу до мирного будівництва був комсомол. Він піднімав молодь міста на самовіддану працю і згуртовував її навколо партії.
Славну сторінку в історію комсомолу міста вписали юнаки і дівчата у 1921 році на будівництві вузькоколійної залізниці в Боярці. В негоду і холод комсомольці, серед яких був і М. Островський (пізніше радянський письменник), з честю виконали завдання партії — побудували залізницю. Київ одержав паливо.
З комсомольським запалом працювала молодь і на відбудові підприємств, транспорту. На станції Київ-Московський комсомольці по кілька днів не виходили з депо, ремонтуючи паровози. Героїчна праця давала результати: перші відремонтовані паровози підходили до ешелонів і ті вирушали у рейс.
В ці дні у комсомольців залізничних майстерень (тепер КВРЗ ім. Січневого повстання) народилась пісня, яку підхопила молодь всієї країни:
«Наш паровоз, вперед лети!
В комуні зупинися…»