Київ у перші роки відбудови (1921 — 1922 рр.) (продовження)
Здійснення планів господарського будівництва вимагало всебічної демократизації всіх ланок державного управління. З цією метою у березні 1921 року була проведена кампанія по підготовці до виборів у Київську міську Раду.
У всіх районах Києва, на фабриках, заводах, майстернях, установах, військових частинах пройшли передвиборні мітинги. Меншовицько-есерівські і націоналістичні елементи, маскуючись лівими гаслами, намагались проникнути в Раду. Однак трудящі Києва під час виборів виявили повне довір’я Комуністичній партії, вони приймали одностайні рішення — голосувати за комуністів. Так, робітники Деміївки прийняли резолюцію: «Ми всі, об’єднавшись на трудовому фронті, дамо останній бій спробам західної і російської контрреволюції і її агентам, спрямованим на повалення Радянської влади і гальмуючим господарське будівництво….
Ми, робітники, заявляємо, що в Київську Раду можуть бути обрані лише члени Комуністичної партії — передового авангарду революційного пролетаріату».
З 6 по 22 квітня 1921 року у Києві проходили вибори до міської Ради. Вони продемонстрували зрослу активність київських робітників. Було обрано 1448 депутатів, серед них — 1052 комуністи і 33 співчуваючих.
Від однієї з військових частин Київського гарнізону одностайно був обраний депутатом Київської міської Ради В. І. Ленін. Виборча кампанія сприяла зростанню ініціативи трудящих, мобілізації їх на боротьбу за відбудову господарства міста.
В районах міста із складу депутатів Ради утворились районні Ради.
Велику роль у залученні робітників до управління господарством міста відіграла Робітничо-селянська інспекція, яка контролювала діяльність радянських органів, проводила масові обстеження господарських і державних органів. На підприємствах створювались осередки сприяння PCI.
Проведення нової економічної політики забезпечило перелом на господарському фронті. Цьому сприяло розширення самостійності і ініціативи підприємств, переведення заводів і фабрик на госпрозрахунок. Вже на кінець 1921 року це дало значний економічний ефект. Так, на Дріжджовому заводі продуктивність праці з вересня по жовтень зросла на 60 проц. На сірниковій фабриці «Огонек» за цей час більш як у два рази підвищилась продуктивність праці. На заводі «Фізико-хімік» після введення відрядної оплати продуктивність праці зросла вдвоє. Були проведені також широкі заходи по об’єднанню кустарів у артілі. Це давало змогу радянській державі здійснювати свій вплив на кустарів, забезпечити з ними здорові взаємовідносини. Кількість артілей весь час зростала. Якщо на 1 липня 1921 року в Києві було 163 промислові артілі, то на 1 жовтня — 377 артілей. Керівництво найважливішими галузями крупної промисловості стали здійснювати трести — в металообробній — «Металотрест», у . харчовій — «Харчотрест», у поліграфічній — «Київ-друк», швейній — «Київшвей» тощо.. У віданні трестів були зосереджені кадри кваліфікованих робітників і всі запаси сировини та палива.
Великого поширення в перші роки непу набрали суботники і недільники. Активну участь брали кияни у всеукраїнських недільниках 1921 року. Зокрема, у 2-му всеукраїнському залізничному недільнику (квітень 1921 року) взяло участь 6 тис. чоловік.
Всі учасники недільника стрункими рядами з революційними піснями пройшли вулицями Києва, демонструючи своєю єдністю могутність робітничих мас. О 9-й годині ранку перша колона учасників — близько 2 тисяч чоловік — відправилась в двох ешелонах в Мотовилівку і Біличі для заготівлі дров.
Інші колони о 10 годині збирались біля будинку профспілки залізничників. На червоних стягах написи: «Хай живе комуністична праця!». В колонах — трудящі з чотирьох районів міста: Печорського, ІПулявки, Подолу і Солом’янки (всього близько 4 тисяч чоловік, серед них багато жінок). Вони працювали на залізниці: збирали і сортували металевий брухт, піднімали паровози, розчищали залізничні колії, розвантажували вагони.
Цього дня було заготовлено сотні кубометрів дров, навантажено і доставлено в Київ 30 вагонів лісу, прокладено залізничну вітку, відремонтовано 4 паровози, навантажено 10 платформ металевого брухту тощо.
Після закінчення недільника на ст. Боярка його учасники влаштували концерт-мітинг, на якому були присутні і селяни з найближчих сіл.
Влаштовували суботники і колективи окремих заводів. 9 жовтня 1921 року робітники «Арсеналу» разом з курсантами підшефної Військово-інженерної школи — всього понад 1000 чоловік — вийшли на суботник. Зароблені гроші було передано у фонд держави.
Суботники і недільники не лише сприяли швидшій відбудові економіки, але й виховували робітників, вчили їх комуністичній праці.
Завдяки героїзму київських робітників, виявленому під час відбудови господарства, вступали до ладу діючих і нові підприємства. Влітку 1921 року розпочав випуск віконного скла і аптечного посуду найбільший на той час в республіці скляний завод на Деміївці. На початку 1922 року почав випускати продукцію (якорний дріт, кабель, дріт тощо) для потреб відбудови Донбасу кабельний завод. Відбудовувався і завод Гретера і Криванека. Він уже давав 23 проц. довоєнного випуску продукції3.
З військово-ремонтної майстерні, що обслуговувала частини зв’язку, виріс електро-механічний завод. Уже в 1922 році на цьому підприємстві працювало понад 100 висококваліфікованих робітників, які виготовляли електроапаратуру. В цьому ж році завод був переведений на госпрозрахунок.
Тоді ж завод «Арсенал» почав випускати продукцію для народного господарства. Значно зросли його виробничі потужності. Завод демонстрував свою продукцію: трактори, бензомотори, візки на київському ярмарку. Арсенальці встановили тісні економічні зв’язки з селом, сприяючи зміцненню змички між робітниками і селянами.
Влітку 1922 року почалась відбудова Південноросійського машинобудівного заводу (тепер завод «Ленінська кузня»). Першими стали до ладу механічний і болтовий цехи, було відремонтовано 130-сильну парову машину, згодом почав працювати котельний цех. Особливо відзначилися на відбудові підприємства комсомольці і молодь. Передового виробничника і комсомольця І. Хіврича обрали секретарем Січневого райкому комсомолу.
Металообробні підприємства Києва, об’єднані в «Металотрест», обслуговували головним чином потреби сільського господарства, що відбудовувалось, борошномельну і цукрову промисловість. Вони випускали чавунне литво, сівалки, віялки, культиватори, борони, плуги, цвяхи, залізні сітки, дріт, ремонтували устаткування млинів, цукрових заводів. Значних успіхів досяг завод «Червоний плугатар» (колишній Фільверта і Дєдіни), який випускав до війни комбіновані сівалки. В умовах господарської розрухи, завдяки трудовій насназі робітників, завод знову почав випускати сівалки.
Успішно відбудовувалась хімічна промисловість Києва. 2-й радянський хімфармзавод (колишній «Юротат») почав з випуску галенових препаратів, а вже в 1922 році перейшов на виробництво парфюмерії і косметики. Тоді ж було здано в експлуатацію і таблеткове відділення. Водночас завершився ремонт заводу «Карбонік», який почав виробляти кисень і вуглекислоту.
Певним економічним поштовхом до відбудови промисловості Києва мали стати і стали міські виробничі виставки, що їх організовували державні і профспілкові організації. Перша така виставка відкрилася 31 березня 1921 року. В наступному 1922 році відбулася виставка кустарної промисловості.
Основу відродження господарства становив транспорт. Тому партійна організація Києва велику увагу приділяла Головним залізничним майстерням. Незважаючи
на нестачу вугілля, інструментів, кваліфікованої робочої сили, майстерні швидко перетворюються на одне з найбільших підприємств міста. Вже в 1921 році діяли всі 14 цехів, в яких працювало близько 1400 робітників. Якщо в січні 1921 року було відремонтовано З паровози і 40 вагонів, то за вересень 1921 року випущено з ремонту 5 паровозів і 214 вагонів. А вже у липні 1922 року залізничні майстерні досягли довоєнного рівня.
Одночасно відбудовувалось комунальне господарство міста. Після ліквідації паливного голоду у 1922 році провадився капітальний ремонт обладнання комунальних підприємств. Водопровід вже подавав понад 60 проц. кількості води в порівнянні з 1913 роком. На початок 1923 року міська електростанція по виробітку електроенергії досягла довоєнного рівня., Відновили роботу Головні трамвайні майстерні (тепер завод ім. Дзержинського). Якщо спочатку пасажирський рух був лише на Хрещатику, то згодом на кінець 1922 року рух розпочався по головних трамвайних лініях Києва. Одночасно були відкриті три трамвайні депо. Кількість трамвайних вагонів зросла до 71, а кількість перевезених пасажирів — з 156 тис. (у 1921 році) до 1,3 млн. чоловік.
Почали працювати обозні майстерні (тепер фабрика ім. Боженка), цвяховий завод (тепер завод ім. Письменного) та інші підприємства. Комунальне господарство Києва було переведено на госпрозрахунок і на централізоване постачання, що значно сприяло його розвитку. Місячний прибуток Київського комунгоспу у 1922 році зріс у 10 разів і за рік становив 2,8 млн. золотих карбованців.
Вирішальну роль у відбудові міста відігравали первинні партійні організації, губком партії та губвиконком, керований Я. Б. Гамарником.
Безприкладний героїзм на трудовому фронті виявляли робітники. У 1922 році на підприємствах міста зародилась славна традиція вшанування передовиків. Герої праці, як їх тоді називали, були на кожному заводі, на кожній фабриці. За успіхи у відбудові промисловості та за досягнення високої продуктивності праці у 1922 році Радянський уряд відзначив нагородами робітників Київщини: І. Воєводіна, G. Іванова, С. Кондратовича, Д. Остапенко, Є. Зеленко. Широко відомі у Києві були імена передових виробничників заводів «Арсеналу» — М. І. Гайцана і М. М. Клеванського, «Більшовика» — П. Г. Бурмистрова і Г. А. Новака, «Фізико-хіміка» — А. Ф. Кириліна і С. Коваля, електротехніка трамвайних майстерень І. І. Леошені та інших. Робітників — ветеранів праці Державного цвяхового заводу Г. Самійленка, П. Г. Хроменкової, І. Шимановського та інших — нагородили почесними знаками спілки металістів.
Комуністична партія і Радянський уряд приділяли велику увагу питанню поліпшення матеріально-побутового становища трудящих. Особливу увагу було приділено задоволенню потреб трудящих у благоустроєному житлі. З цією метою провадилось переселення робітників з підвалів у кращі комунальні будинки. Лише в 1921 році міська Рада надала 3600 кімнат робітникам, що не мали житла. 1 листопада 1922 року уряд УРСР видав закон про користування житлом і право трудящих утворювати житлові кооперативи. Міськрада закріплювала за профспілками садиби для поселення робітників: Для цього відводила для них поблизу підприємств кращі будівлі. Всього в 1922—1923 роках було заселено 168 таких будинків.
Запроваджувались пільги для робітників—індивідуальних забудовників. Квартирна плата встановлювалась залежно від заробітку: низькооплачуваним категоріям трудящих — менша плата за житло.
В місті розгорнулися небачені раніше роботи по благоустрою, особливо на робітничих околицях. У 1922 році почалося складання інвентарного плану Києва, було проведено топографічні зйомки міста. Для поліпшення санітарного стану міста в ці роки проводились «тижні чистоти і санітарної диктатури». Водночас здійснювалися роботи по ремонту бруківок і тротуарів на головних міських магістралях, впорядковувалися мости, укріплювалися схили Дніпра, відновлювалися міські сади і парки, озеленювалися вулиці.
Великі перспективи відкрились перед житловим будівництвом у Києві після того, як у розпорядження міської Ради перейшло 13814 приватних садиб і будинків та близько 8 тис. гектарів приватної і монастирської землі.
Відповідно до нової економічної політики комунгосп почав здавати радянським установам, профспілкам житловим кооперативам та приватним особам будинки в оренду, беручи від них зобов’язання провести капітальний ремонт будівель.
Значна увага приділялась і розвитку міської торгівлі: вже у 1922 році в місті діяло понад 5 тисяч магазинів і крамничок. Однак у перші роки непу більшість торговельних підприємств (91 проц.) належала приватним особам.
Величезне значення для розвитку господарства Києва, як і в цілому всієї України, мало об’єднання радянських республік у Союз РСР. Трудящі Києва активно підтримували ленінську ідею більш тісного об’єднання радянських республік. Так, у травні 1921 року пленум Київської міськради послав голові Раднаркому В. І. Леніну таку телеграму: «І Пленум Ради робітничих і червоноармійських депутатів м. Києва шле палке привітання робітничому класові Росії в особі його робітничо-селянського уряду. В тісному і постійному союзі мас великих радянських федерацій, що борються, — запорука перемоги пролетарської революції. Хай живе братський союз України і Росії, осяяний світлом Комуністичного Інтернаціоналу!».
Делегати-кияни разом з делегаціями Донецької і Харківської губерній першими виступили на засіданні 3-ї сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету (6-го скликання) 15 жовтня 1922 року з заявою про встановлення більш тісних взаємозв’язків радянських республік. На з’їзді Рад Київщини депутати також одностайно висловились за утворення Союзу радянських республік. Підтримали цю ідею і робітники, службовці, студенти вузів міста Києва, які обговорювали на зборах рішення і Декларацію, прийняті на VII Всеукраїнському з’їзді Рад. Вони одностайно висловлювалися за створення першої в світі багатонаціональної соціалістичної держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
Створення Союзу РСР 30 грудня 1922 року було справжнім тріумфом ленінських ідей інтернаціоналізму і дружби народів. Добровільне об’єднання Української РСР з іншими радянськими республіками сприяло економічному, політичному і культурному розвиткові всіх республік. Особливе значення це мало для відбудови та дальшого розвитку господарства і культурного життя Києва. З різних міст братніх республік стало все більше надходити устаткування і обладнання для заводів і фабрик, що відбудовувалися. Продукція київської промисловості почала надходити і в різні місцевості союзних радянських республік.